Соціально-трудова сфера в системі управління підприємством

М. Дороніна наводить таке визначення: «Управління підприємством -- це вплив на функціонування, розвиток економічних і соціальних процесів, їх організацію і взаємодію, взаємне сприяння реалізації місії підприємства» [4, с. 102]. П.Ф. Друкер уважає, що управління -- це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану і продуктивну групу [5].

Узагальнюючи зміст наукових праць, в яких характеризується категорія «управління», Н.В. Ващенко прийшла до таких висновків:

— по-перше, в окремих характеристиках указується на безпосередню залежність управління від діяльності людей, від яких залежить досягнення результатів (мети, поставлених цілей); це дає змогу стверджувати, що управління можна визнати цілеспрямованою діяльністю людей для досягнення цілей;

— по-друге, поруч із цим деякі вчені вказують на системність процесу управління, де сама діяльність людей або управління ними є підсистемою більш складної системи, що логічно, оскільки саме підприємство є складною економічною системою, яка взаємопов'язана з іншими (більш високого рівня) -- галузевою, регіональною, національною та глобальною; отже, управління можна визнати як систематизовану діяльність людей, яка здійснюється в рамках економічної системи для досягнення цілей за взаємодії з іншими системами у зовнішньому середовищі;

-- по-третє, як процес впливу суб'єкта на об'єкт у цій системі задля досягнення поставлених цілей розглядається управління в наукових працях, та при цьому лише в наукових дослідженнях зазначається, що цей процес здійснюється за етапами; отже, управління можна вважати не тільки систематизованою діяльністю, але й процесом, в якому ця діяльність здійснюється між суб'єктом і об'єктами управління, де перший виступає керуючим органом системи, який визначає та спрямовує керований об'єкт (людину) до досягнення цілей за етапами [3, с. 267--268].

Н.М. Яркіна, розглядаючи поняття «управління підприємством», дійшла висновку, що це «елемент глобальної системи управління економікою, зумовленої розвитком продуктивних сил суспільства, що супроводжується поглибленим поділом праці. В якому б контексті не розглядалося управління підприємством, в його основі лежить поділ праці, що породжує об'єктивну необхідність координації різних видів і різновидів праці, трудової діяльності, здійснюваної в межах відповідних напрямів господарської діяльності.

Під СТС автор даного дослідження розуміє середовище, де відбувається процес праці, яке окреслюється межами функціональних областей, що вступають у взаємодію та формують умови для одночасного та збалансованого поліпшення якості трудового життя персоналу та підвищення продуктивності праці [1].

Узагальнюючи досвід функціонування вітчизняних підприємств та викладений вище матеріал, автор пропонує розглядати зміст СТС підприємства як сукупність таких функціональних сфер його діяльності, питання яких вирішуються в процесі її формування та управління:

1) організація та оплата праці;

2) організаційна культура;

3) соціальне забезпечення;

4) використання та розвиток персоналу;

5) нормативно-правове забезпечення [1].

Через відсутність розробленого методичного апарата з управління СТС на підприємстві, на думку автора, доцільно використовувати елементи класичного менеджменту й окремих дисциплін, що стосуються питання, яке розглядається.

Принципом називають керівну ідею, основне правило поведінки, діяльності [12]. Під принципами управління СТС слід розуміти правила, основні положення і норми поведінки, якими керуються суб'єкти, що приймають управлінські рішення в СТС, а також ті, на кого вони спрямовані. Загальні принципи управління формуються на основі взаємодії всієї системи економічних законів, мають всезагальний характер та повинні дотримуватися в діяльності управління незалежно від рівня управління та специфіки завдання, що вирішується [13].

Виходячи з робіт, що досліджують управління підприємством, економічні аспекти праці, соціально-трудові відносини, автором узагальнено основні принципи управління СТС підприємства та подано їх характеристику (табл. 1).

Таблиця 1 Принципи управління СТС підприємства

Наступним елементом управління СТС є функції. Виділяються чотири основні функції управління: планування, організація, мотивація, контроль. Функція управління -- це вид управлінської діяльності, продукт процесу поділу праці та спеціалізації в сфері управління [6; 8; 14].

Планування СТС необхідне для розроблення та постановки цілей і завдань; розроблення стратегій, програм і планів для їх досягнення; визначення необхідних ресурсів та їх розподілу за цілями і завданнями; доведення планів до всіх, хто їх повинен виконувати і хто несе відповідальність за їх реалізацію.

Ці аспекти організаційної функції досить широко вивчені теоретиками й успішно застосовуються на практиці, але останнім часом, окрім цих питань, ученими вивчається такий аспект, як цінності, переконання, етичні норми, традиції, принципи, які сприймаються членами організації та задають їм орієнтири поведінки і дій. Він отримав назву організаційної культури.

Третя функція -- мотивація -- спонукає суб'єктів соціально-трудових відносин до більш ефективної трудової діяльності для успішного виконання управлінського рішення. Процес мотивації включає: встановлення або оцінку незадоволених потреб; формулювання цілей, спрямованих на задоволення потреб; визначення дій, необхідних для задоволення потреб [8].

Контроль -- четверта функція управління -- це управлінська діяльність, завданням якої є кількісна та якісна оцінка й урахування результатів роботи організації. При цьому виділяють два головних напрями: контроль над виконанням робіт, намічених планами, та вжиття заходів для коректування відхилень від плану [6].

У процесі реалізації функцій управління СТС важливу роль відіграють методи управління.

Методи управління -- це підходи, способи, прийоми впливу суб'єкта управлінської діяльності на керований об'єкт для досягнення поставленої мети управління СТС [7; 9; 13].

Методи управління класифікуються за трьома напрямами:

1) методи виконання загальних функцій управління;

2) методи прийняття управлінських рішень;

3) методи управління складниками системи управління [4].

Перші дві групи методів загальновідомі з теорії управління підприємством. У рамках даного дослідження більш детально зупинимося на третій групі методів.

До методів управління організацією та оплатою праці слід віднести:

1) методи вимірювання продуктивності праці (залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції): натуральний, трудовий і вартісний. Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях. Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. Вартісний метод ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції [9];

2) методи дослідження трудових процесів і витрат робочого часу: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. Хронометраж служить для аналізу прийомів праці і визначення тривалості елементів операцій, що повторюються. Фотографія робочого часу застосовується для встановлення структури його витрат протягом робочої зміни або її частини. Фотохронометраж застосовується для одночасного визначення структури витрат часу тривалості окремих елементів виробничої операції [9];

3) методи нормування і способи встановлення норм: аналітичні та сумарні. Аналітичні методи припускають: аналіз конкретного трудового процесу, розподіл його на елементи, проектування раціональних режимів роботи обладнання і прийомів праці робітників, визначення норм за елементами трудового процесу з урахуванням специфіки конкретних робочих місць і виробничих підрозділів, установлення норми на операцію. Сумарні методи припускають встановлення норм праці без розподілу процесу на елементи і проектування раціональної організації праці, тобто на основі або досвіду нормувальника (досвідчений засіб), або статистичних даних про виконання аналогічних робіт (статистичний засіб) [9];

4) методи державного регулювання заробітної плати: встановлення мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму; індексації заробітної плати; договірне регулювання оплати праці (генеральна, регіональна, територіальна та галузеві угоди; колективний договір).

Для управління організаційною культурою слід використовувати методи соціального управління, що залежать від рівня управління [9]. На рівні основного трудового колективу: узгодження формальної і неформальної структур (сприяє подоланню розбіжностей між проектованими і реальними зв'язками і нормами); демократизація управління шляхом підвищення ролі громадських організацій, розвитку самоврядування, залучення працівників до участі у виробленні рішень, виборах керівників; розвиток соціальної активності.

На рівні малого трудового колективу: цілеспрямоване формування складу групи з урахуванням кваліфікаційних, демографічних, психологічних та інших ознак, а також приймаючи до уваги необхідну кількість працівників, розміщення робочих місць; згуртування колективу за допомогою підтримки здорової конкуренції, вдосконалення стилю керівництва, використання соціально-психологічних факторів тощо.

Методи управління соціальним забезпеченням пов'язані з можливостями досягнення соціальних цілей суб'єктів СТС: підвищення якості життя, забезпечення необхідного рівня соціального захисту, розвиток сучасної соціальної інфраструктури і соціальних програм підприємства, гарантування соціальної допомоги, формування системи соціального страхування. Крім того, з погляду соціального управління соціальні методи включають широкий спектр методів соціального нормування, соціального регулювання, морального стимулювання тощо.

Для управління використанням та розвитком персоналу використовують загальні та специфічні методи управління, котрі відрізняються способами впливу на персонал [4; 10].

Економічні методи ґрунтуються на використанні економічних законів. У практиці управління персоналом для цього використовуються заробітна плата, система стимулювання, встановлення матеріальних санкцій і заохочень, кредитування та ін.

Адміністративно-правові методи є способом здійснення управлінського впливу на персонал. Вони засновані на владних відносинах, дисципліні та системі адміністративно-правових стягнень: внутрішні нормативні документи, що регламентують діяльність персоналу (статут фірми, колективний договір, організаційна структура управління, посадові інструкції), накази, розпорядження, попередження, штрафи та ін.

Соціально-психологічні методи -- це способи здійснення управлінського впливу на персонал, які засновані на використанні закономірностей соціології і психології.

Метод нормативного регулювання СТС являє собою комбінацію імперативного і диспозитивного методу регулювання. Імперативному способу правового регулювання властивий метод влади і підпорядкування, а диспозитивному -- метод юридичної рівності. Ще одним із методів правового регулювання виділяється дозвіл. Він застосовується для регулювання поводження фізичних осіб. Це означає, що громадяни на свій розсуд обирають той або інший вид соціального забезпечення на умовах, установлених законом. Використовуються і такі методи, як розпорядження і заборона [9].

Для кожної конкретної управлінської ситуації необхідно використовувати те або інше сполучення методів управління. Ефективність управління забезпечується завдяки використанню комплексу методів, що найбільше відповідають характеру об'єкта і вирішенню завдання.

У практичній діяльності, як правило, використовуються одночасно різні методи управління, їх поєднання та комбінація, оскільки вони органічно доповнюють один одного.

Графічно система управління СТС підприємства з урахуванням суб'єкта та об'єкта управління, функцій та методів представлена на рис. 1.

Матеріально-технічні інструменти -- це елементи виробничого процесу (предмети й засоби праці), які працівник використовує, виконуючи певний вид трудової діяльності. За допомогою фінансових інструментів управління СТС розв'язується безліч трудових проблем, що потребують фінансових вкладень для їх вирішення. Інформаційні інструменти є інформаційною підтримкою можливостей і умов для вищого керівництва й провідних спеціалістів під час прийняття обґрунтованих рішень, що відповідають цілям управління СТС.