Місце службового протоколу та етикету в структурі організаційної культури публічного управління
Функції службового протоколу та етикету у структурі публічно-управлінських відносин. Визначення форм діяльності, характеру взаємодії людей, форм обміну інформацією в організації. Комплексні реформи у сфері публічного управління, адміністрування в Україні.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.07.2018 |
| Размер файла | 29,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІСЦЕ СЛУЖБОВОГО ПРОТОКОЛУ ТА ЕТИКЕТУ В СТРУКТУРІ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
Альона Гулєвич
Анотація
Визначається місце службового протоколу та етикету в предметному полі науки державного управління. Окреслюються їх функції у структурі публічно-управлінських відносин. Виділено основні контексти вивчення службового протоколу та етикету в теорії державного управління: комунікативний, іміджевий, етичний, соціокультурний, стилістичний, семіотичний. Доведено, що цариною, де явища протоколу та етикету можуть бути розглянуті системно і органічно вмонтовані у поле публічно-управлінських відносин, є організаційна культура публічного управління. Показано, що етикет та протокол виконують регулюючу функцію організаційної культури, яка формує та впроваджує правила поведінки, що визначають форми діяльності, характер взаємодії людей, форми обміну інформацією в організації.
Ключові слова: службовий протокол та етикет, організаційна культура публічного управління, службова поведінка, ділове спілкування.
Abstract
The urgency of the topic is due to systemic transformations taking place today in Ukraine. One of their significant directions is comprehensive reforms in the field of public management and administration. Among them, the key is the modernization of the civil service. The latter is impossible without raising the level of professional competence of civil servants. The introduction of new standards and procedures in the field of public administration can not be imagined without the full knowledge and ownership of the protocol and etiquette norms of official public communication. After all, the protocol and etiquette are not only a traditional component of management culture, but, as cultural and historical forms of interaction, act as effective tools for the establishment of constructive communications in the field of public-managerial relations. All this makes the official protocol and etiquette a relevant subject matter of public administration science.
The purpose of the article is to determine the place of official protocol and etiquette in the subject field of public administration science and outline their functions in the structure of public-managerial relations.
Acquaintance with thematic studies of ethical and philosophical, sociocultural, anthropological, psychoanalytic, semiotic, historical, etc. directions suggests that most often in the scientific literature protocol and etiquette are considered either as a form of social behavior, or in categories of diplomacy history and theory and presented as an auxiliary means of solving foreign policy issues. However, the political and managerial aspect of the issue remains out of the researchers' attention.
It has been shown that in the field of public administration science etiquette and protocol are considered fragmentarily - as an additional and often secondary tool for ensuring the effectiveness of public administration in general and the professionalism of the civil official in particular.
The main contexts of the official protocol and etiquette definition in the theory of public administration are distinguished: communicative, image, ethical, sociocultural, stylistic, semiotic. It is proved that the organizational culture of public administration is the field where the phenomena of the protocol and etiquette can be considered systemically and organically embedded in the field of public-management relations.
The article gives the interpretation of organizational culture as a set of norms, values, beliefs, accepted patterns of behavior, rooted rituals, traditions, symbols, which: a) are shared by members of the community and make sense to their case; b) are used as a means of uniting the group and individual members of the organization to achieve the set goals; c) determine the management style. The structural components of the organizational culture of public administration are identified: mission, strategy, norms, values, concepts, traditions, rituals, symbols, corporate style, design and organization of the external environment and internal space, relationships, communication, motivation and behavior of public servants, etc.
The combination of all structural components of the organizational culture manifests itself in the realization of its functions. Among them, etiquette and protocol perform the regulatory function of organizational culture, which forms and implements rules of conduct that determine the forms of activity, the nature of people's interaction, the form of information exchange in the organization. It is shown that the specificity of the organizational culture of public administration bodies is stipulated by their hierarchical structure, strict subordination, and special management style, which tends to traditionalism. It is proved that the protocol and etiquette as formalized norms of behavior in the official communication are extremely important for the regulation of communication processes in public administration at the institutional and interpersonal levels.
Key words: official protocol and etiquette, organizational culture of public administration, official behavior, business communication.
Аннотация
Определяется место служебного протокола и этикета в предметном поле науки государственного управления. Очерчиваются их функции в структуре публично-управленческих отношений. Выделены основные контексты изучения служебного протокола и этикета в теории государственного управления: коммуникативный, имиджевый, этико-моральный, социокультурный, стилистический, семиотический. Доказано, что областью, где явления протокола и этикета могут быть рассмотрены системно и органично встроены в поле публично-управленческих отношений, является организационная культура публичного управления. Показано, что этикет и протокол выполняют регулирующую функцию организационной культуры, которая формирует и внедряет правила поведения, определяющие формы деятельности, характер взаимодействия людей, формы обмена информацией в организации.
Ключевые слова: служебный протокол и этикет, организационная культура публичного управления, служебное поведение, деловое общение.
Україна знаходиться у стані системних перетворень. Одним із їх визначальних напрямків є комплексні реформи у сфері публічного управління та адміністрування. Так, на теперішній час вже затверджена і реалізується Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року. 5 лютого 2015 р. прийнятий Закон України «Про засади державної регіональної політики», який визначає основні правові, економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та організаційні засади державної регіональної політики як складової частини внутрішньої політики України [1]. Позитивні зміни відбуваються і у сфері місцевого самоврядування. Комплексні всеохоплюючі перетворення на місцевому рівні здійснюються відповідно до Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 р. № 333. Повільно, але незворотньо просуваються процеси децентралізації. реформа етикет протокол адміністрування
У рамках системних реформ 24 червня 2016 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України було схвалено Стратегію реформування державного управління України на 2016-2020 роки. Як зазначено у документі, «дієва система державного управління є одним з основних чинників конкурентоспроможності країни» та «однією з основних передумов демократичного вря- дування, що ґрунтується на принципах верховенства права» [2]. Але не є таємницею, що система державного управління в Україні, що склалася за попередніх часів, не відповідає ані потребам країни у проведенні комплексних реформ у різних сферах суспільного життя, ані європейським стандартам належного управління державою.
Внаслідок цього цілком обґрунтовано, що ідеологічним та прикладним підґрунтям «Стратегії реформування державного управління України на 2016-2020 роки» стали європейські стандарти належного адміністрування, сформульовані в документі SIGMA «Принципи державного управління», який містить систему принципів і критеріїв оцінки державного управління. З їх урахуванням реформування державного управління в Україні визначається багатьма напрямами. Серед них ключовим є модернізація державної служби та управління людськими ресурсами.
Безумовно, будь-яка реформа - це комплексні зміни: удосконалення законодавчої бази, інституційна розбудова та розвиток людського потенціалу. Останнє неможливе без підвищення рівня професійної компетентності державних службовців. Впровадження нових стандартів та процедур службових відносин у сфері публічного управління неможливо уявити без досконалого знання та володіння протокольними та етикетними нормами офіційної публічної комунікації. Адже протокол та етикет є не тільки традиційною складовою управлінської культури, але, як культурно-історичні форми взаємодії, виступають дієвими інструментами налагодження конструктивних комунікацій в сфері публічно-управлінських відносин. Все це робить службовий протокол та етикет актуальним предметом науки державного управління.
На сьогодні в науці державного управління місце та роль службового протоколу та етикету в публічно-управлінській діяльності досліджено вкрай скудно. Хоча слід відзначити, що протокол та етикет не є новими категоріями для соціогуманітарного дискурсу в цілому. Як предмет наукового осмислення ці явища досліджено у різноманітних аспектах: ети- ко-філософському, де показана соціальна роль етикету та протоколу як поведінкових норм (Р Апресян, Л. Уайт та ін.); соціокультурному, де протокол та етикет розглядаються як культурно-цивілізаційні категорії (А. Байбурін, П. Гуревич, Л. Іонін, Л. Топорков та ін.); антропологічному, де розкривається ритуальна природа даних явищ (Г. Гірц, К. Леві-Строс, Б. Маліновський, Т Роззак, Е. Тейлор, Дж. Фрезер та ін.); психоаналітичному, де етикетні норми поведінки розглядаються як результат тисячолітнього розвитку людства, а їх походження вбачається у формуванні системи табу і заборон у первісному суспільстві (Л. Виготський, З. Фрейд, К. Г. Юнг ін.); семіотичному, де висвітлюється знакова сторона даних явищ (Р Барт, М. Еліаде, Д. Лі- хачов, Ю. Лотман, Е. Сепір, Т Цив'ян та ін.).
Однак, найчисельніша група джерел з даної проблематики представлена публікаціями, в яких висвітлено прикладні аспекти сучасної протокольної практики, переважно у дипломатичній сфері (Л. Д. Ва- сильєва-Чекаленко, Д. Вуд, С. Вудворд, М. Геновски, В. Головченко, Б. І. Гуменюк, Ж. Камбон, П. Лядов, Ф. Мартенс, Г. Нікольсон, Г. М. Руденко, Е. Сатоу, Ж. Серре, Р Дж. Фельтхем та ін.) та бізнес-комунікації (М. С. Каган, А. А. Леонтьєв, Б. X. Бгажноков, С. Н. Са- гатовский, А. Б. Добрович та ін.).
Знайомство із роботами вищеза- Виділення значених авторів дозволяє відзначи- невирішених ти, що у переважній більшості випад- раніше ків у науковій літературі протокол та частин етикет розглянуто або як форму со- загальної ціальної поведінки, або у категоріях проблеми історії та теорії дипломатії і представлено як допоміжний засіб вирішення питань зовнішньої політики. Втім, поза увагою дослідників залишається політико-управ- лінський аспект питання.
Метою даної статті є визначення місця службового протоколу та етикету в предметному полі науки державного управління та окреслення їх функцій у структурі публічно-управлінських відносин.
Майже біглий огляд фахових публікацій, що з'явилися останнім часом на сторінках вітчизняної наукової періодики, дозволяє нам стверджувати, що у галузі науки державного управління етикет та протокол розглянуто фрагментарно - у якості додаткового і часто другорядного інструменту забезпечення дієвості публічного управління в цілому та професіоналізму державної служби зокрема. Серед змістовних траєкторій наукових пошуків з даної проблематики виділимо декілька.
Як іміджева складова управлінської практики фрагментарно, часто на рівні згадування про «культуру поведінки», «культуру ділового спілкування» як важливих складових позитивного іміджу органу публічної влади, протокол та етикет постає у роботах С. В. Колоска, І. І. Колосовської, О. Ю. Луцького, І. В. Панте- лейчук та ін.
Як елемент професійної культури державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування етикет та протокол згадується у роботах таких авторів, як С. В. Газарян, С. О. Ганоцька, О. П. Губа, М. В. Коновалова, Г. П. Кушнірова, У С. Мустафаєва, Л. О. Нестеренко, В. М. Олуйко, Л. І. Плаксій, Х. В. Плецан, А. П. Рачинський, С. М. Серьогін, Н. С. Сидоренко, Т. І. Пахомова, Т. В. Філіпова, С. В. Циц. Втім, у переважної більшості авторів протокол та етикет як окремі категорії не знайшли місця ані у номенклатурі службових компетенцій, ані у переліку професійних стандартів у сфері публічної служби.
У ракурсі етичної інфраструктури державної служби протокольні та етикетні питання публічно-управлінської діяльності згадують на сторінках своїх праць Т І. Бодун, Т Е. Василевська, В. С. Колтун, О. І. Крюков,
О.Д. Лазор, М. А. Нинюк, В. А. Побережна, М. І. Руда- кевич, Т О. Сенюшкіна, С. О. Сибиряков та ін.
Виходячи з того, що протокол та етикет - явища, породжені соціальною взаємодією, серед найбільш близьких до предметного поля нашого дослідження назвемо також роботи авторів, що розкривають соціо- культурні аспекти публічного управління. Так, про роль національної культури та менталітету у державотворчому процесі України розмірковують у своїх публікаціях Ж. А. Писаренко, О. Л. Терент'єва, Т В. Філіпова та ін.
Питанням розвитку стилю державно-управлінської діяльності присвятили свої наукові розвідки Д. В. Вітер, Р В. Войтович, В. В. Єганова. Д. М. Летучий.
Особливості управління репутацією органів державної влади та проблеми престижу публічно-управлінської діяльності досліджують Т. В. Федорів, Є. Є. Курасова.
Функціонуванню семіотичних утворень у державному управлінні присвячено докторське дослідження В. М. Дрешпака.
Ґрунтовною доробкою у виявленні політико-управ- лінського потенціалу протоколу та етикету є праця Е. В. Мамонтової «Державний протокол та церемоніал як символічний інструмент забезпечення процесу публічної комунікації: витоки, структура, нормативно-організаційні засади». Втім, в її основу покладено семіотико-комунікативний аспект, що виводить її із предметного поля науки державного управління. У трактуванні авторки етикет можна визначити як соціально значущу та семіотично урегулювану поведінку, як «сукупність норм, правил та спеціальних прийомів, які віддзеркалюють уявлення про зразкові манери поведінки, за допомогою яких формалізуються процеси комунікації у суспільстві через виявлення, підтримку та символізацію статусу партнерів по комунікативному акту» [3, с. 28]. Поняття протоколу Е. В. Мамонтова також трактує з позицій семіотики - як «специфічний знаковий простір (текст), у межах якого на основі обміну семіотичними структурами (принципами, цінностями, нормами поведінки тощо) у конкретних етикетних ситуаціях виробляється спільна та зрозуміла для всіх мова спілкування» [3, с. 35].
Таким чином, на сьогодні не існує жодного комплексного дослідження місця та ролі службового протоколу та етикету в державному управлінні України. На наш погляд, цариною, де явища протоколу та етикету можуть бути розглянуті системно і органічно вмонтовані у поле публічно-управлінських відносин, є організаційна культура публічного управління. Залишаючи за дужками нашого дослідження загальновизнані визначення та класифікації організаційної культури, опрацьовані переважно в економічній літературі (інструмент оцінки корпоративної культури (OCAI) К. Камерона і Р Куін- на; оцінка організаційної культури з точки зору відносин влади Р Акоффа; «анкету культурного розриву» (сиКиге gap survey) Р Кілманна і М. Сакстона, кількісну методику Г Райта, концепції організаційної культури А. Денісона, Р Харрісона, Е. Шейна тощо), зосередимо увагу на напрацюваннях, здійснених вітчизняними теоретиками державного управління.
Одним з традиційних напрямків дослідження стандартів управлінської культури в публічній сфері є кому- нікативно-іміджевий. Так, у докторському дослідженні І.В. Пантелейчук пропонується таке уточнене визначення поняття «іміджу органів державної влади», як інформаційно-комунікативного феномену, «у якому знаходить відображення зовнішня форма діяльності органів державної влади, змістове наповнення якої репрезентується на вербальному та невербальному рівнях за допомогою символів, стереотипів і ґрунтується на оцінних судженнях громадян щодо виконання органами державної влади своїх функціональних обов'язків, сформованих під впливом їхньої безпосередньої взаємодії із державними службовцями, враження від якості державних послуг, ефективності державного управління або ж на основі інформації, яка надійшла з різних каналів комунікації та існує в умовах реального часу» [4, с. 14]. Можемо припустити, що з точки зору даного розуміння «оцінні судження громадян щодо виконання органами державної влади своїх функціональних обов'язків» повинні формуватися передусім через відтворення у комунікативних практиках влади протокольних та етикетних норм як таких, що репрезентуються під час «безпосередньої взаємодії із державними службовцями» «на вербальному та невербальному рівнях за допомогою символів, стереотипів» тощо [4, с. 14]. Чітко вбачається місце протокольного та етикетного забезпечення «комунікативної ефективності реалізації іміджевої стратегії органів державної влади» [4, с. 18], яка, на думку І. В. Пантелейчук, «визначається характером інтерсуб'єктної іміджевої взаємодії з різними цільовими групами громадськості» через «зняття відчуження в усьому спектрі відносин між органами державної влади і громадськістю» [4, с. 18]. Як бачимо, у публікаціях авторки категорії «протокол» та «етикет» не згадуються буквально, але вони присутні й приховані за іншими визначеннями. Зокрема, вони представлені у категорії принципу дотримання культури ділового спілкування як важливої компоненти позитивного іміджу органу державної влади і є складовою іміджевої компетенції державного службовця.
Схожі підходи застосовано і у працях С. В. Колоска. Ще на стику 1990-2000-х рр. автор у своїх публікаціях визначає, що авторитет, репутація та імідж органу державної влади - завжди результат оцінювання. Проте, на відміну від авторитету (поняття, що визначає когні- тивну та емотивну «оцінку особистості або ж організації масовою свідомістю з точки зору відповідності моральних, професіональних, ділових та інших якостей очікуванням (експектаціям) і цінностям населення» [5, с. 12], репутація та імідж «являють собою такі емотивні характеристики об'єкта оцінювання, які передбачають певні стереотипи масової свідомості. Вони є міркуваннями стосовно деяких зовнішніх проявів, зокрема способів вербальної та невербальної поведінки» [5, с. 12]. Останнє визначення, на нашу думку, чітко вказує на місце та роль етикетних та протокольних стандартів офіційної комунікації в роботі органів публічної влади.
Культура ділового спілкування, заснована на строго регламентованих поведінкових нормах, є основою організаційної культури, яка відіграє ключову роль у формуванні іміджу органу публічної влади. До такого висновку доходить у своїх наукових розвідках І. І. Ко- лосовська. Вона розв'язує завдання з'ясувати роль і здійснити оцінку організаційної культури у формуванні іміджу органу публічної влади на прикладі місцевої державної адміністрації. У визначенні авторки організаційна культура напряму перетинається із категоріями протоколу та етикету, оскільки є системою: «формальних і неформальних правил та норм діяльності, звичаїв і традицій, індивідуальних та групових інтересів, особливостей поведінки персоналу певної організаційної структури, стилю керівництва, показників задоволеності працівників умовами праці, рівня взаємного співробітництва і сумісності працівників між собою та організацією» [6, с. 11]. Цінним з наукової точки зору є висновок дослідниці про те, що відповідно до класифікації Р Харрісона, панівною культурою у владних інституціях України на сьогодні є культура влади та культура ролей. «Це свідчить про те, що організація з таким типом культури, як правило, має жорстку ієрархічну структуру, є забюрократизованою, характеризується суворим розподілом ролей, функціонує на основі правил і процедур» [6, с. 15]. Для формування позитивного іміджу місцевих державних адміністрацій і підвищення рівня їх ефективності авторкою запропоновано суттєву зміну організаційної культури: від існуючої культури влади і культури ролей до культури досягнень і культури співпраці» [6, с. 15]. А це, на нашу думку, передбачає баланс інституціонального та особистісного в офіційній публічній комунікації. Іншими словами, запорукою позитивного іміджу публічної влади є збалансована організаційна культура, шо базується на гармонійному поєднанні протокольних та етикетних норм взаємодії у внутрішній та зовнішній публічній комунікації.
Дана установка простежується і у роботах Ю. Г. Па- дафет, яка не тільки робить чергову спробу уточнити поняття іміджу публічної влади, його структуру та функції, але й намагається означити механізми його формування. Найважливішими факторами, які впливають на формування іміджу державної установи, на думку дослідниці, поряд з діяльністю засобів масової інформації є кадрова політика, як складова механізму його формування, та організаційна культура [7]. Остання «є невід'ємним складником ефективного функціонування та розвитку установи, врахування якого створює передумови отримання позитивних результатів у разі необхідності зміни іміджу» [7, с. 13]. Не можна не погодитись з висновками дослідниці про те, що «у контексті загального процесу формування іміджу державної установи організаційна культура формує внутрішній каркас, який складається з переконань та цінностей персоналу, а отже, сприяє виробленню єдиної моделі поведінки, виступає як важлива інтегративна характеристика організації, що визначає взаємовідносини не тільки з внутрішнім, але й із зовнішнім середовищем [7]. Таким чином, інструментами формування «єдиної моделі поведінки» виступають комунікативні стандарти, закладені у норми службового протоколу та етикету в публічному управлінні. Невипадково у подальшому, відштовхуючись від напрацювань у сфері іміджелогії та організаційної культури, харківська дослідниця зосередила увагу саме на прикладних аспектах ділового спілкування у процесах офіційної комунікації та власне характеристиках службового етикету в контексті стилю управління. Її останні публікації не тільки засвідчують зміщення наукового інтересу авторки, але й підтверджують органічний зв'язок категорій іміджу, організаційної культури, службового протоколу та етикету в публічному управлінні.
Найбільш чітке, на нашу думку, окреслення дефініції «організаційна культура», яке дозволяє виокремити місце протоколу та етикету в державному управлінні, запропоновано Е. О. Сергієнко. Організаційна культура розглядається дослідницею як набір найважливіших уявлень, що сприймаються членами організації і дістають вираження в заявлених цінностях, які визначають орієнтири поведінки та дій людей. Спираючись на аналіз наукових праць, авторка наголошує, що поряд з такими елементами культури як норми та правила, що відображаються в моделях поведінки, саме цінності, які поділяються персоналом організації, є основним елементом організаційної культури. Специфіку організаційної культури державного управління дослідниця вбачає в тому, що
вона, «крім усвідомлення сукупності цінностей, передбачає прийняття державними службовцями певних норм діяльності та правил поведінки, що є наслідком служіння народові та державі» [8, с. 9].
Е. О. Сергієнко розробляє цікаву концепцію організаційної культури муніципального управління, змістовне наповнення якої позиціоноване в координатах «зовнішній фокус/внутрішній фокус - гнучкість/стабільність», які містяться в інструментарії оцінювання організаційної культури OCAI К. Камерона і Р Куінна. Запропоновані змістовні складові організаційної культури муніципального управління відображаються на трьох рівнях: глибинному (формування цінностей); рівні проголошуваних цінностей (усвідомлення і проголошування цінностей, формування «організаційної ідеології» та її закріплення в програмних документах); поверхневому (проявлення цінностей у зразках поведінки персоналу). [8, с. 13; 16]. Як бачимо, останній рівень організаційної культури повністю відтворюється через практики службового протоколу та етикету.
Організаційна культура як предмет наукової рефлексії залишається актуальною і на сучасному етапі розвитку теорії державного управління в Україні. Однією з ґрунтовних доробок з цього тематичного напрямку стала докторська дисертація харківської дослідниці С. О. Гайдученко (2017) [9]. Авторка визначає організаційну культуру публічного управління як підсистему публічного управління, що сформована «на нормативно-правових та ціннісних засадах національного, галузевого, інституціонального та організаційного структурних рівнів, яка виконує ідеологічну, соціальну та технологічну функції з використанням семіотичних, семантичних та традиційних засобів ідентифікації організації зі сферою публічного управління» [9, с. 6]. Іншими словами, «організаційна культура публічного управління» розглядається С. О. Гайдученко як «філософія й ідеологія стосовно виконання місії та стратегії публічного управління, що закріплені в нормативно-правових та ціннісних засадах національного, галузевого, інституціонального та організаційного структурних рівнів» [9, с. 7]. Втім, варто зазначити, що у запропонованій «теоретичній моделі управління процесами формування та розвитку організаційної культури публічного управління» С. О. Гайдученко фокусує увагу на ціннісних орієнтирах установи та її співробітників, залишаючи на периферії інтересу інструменти формалізації відносин в організації (її внутрішнього та зовнішнього середовищ), якими виступають службовий протокол та етикет.
Спираючись на масив досліджень Виснсшкивищезгаданих авторів, спробуємо
виокремити місце службового протоколу та етикету в структурі організаційної культури публічного управління. У контексті предмету нашої розвідки організаційна культура - це сукупність норм, цінностей, переконань, прийнятих зразків поведінки, укорінених ритуалів, традицій, символів, які: а) розділяються членами співтовариства та надають сенсу їх справі; б) використовуються як засіб об'єднання групи і окремих членів організації для досягнення поставлених цілей; в) визначають стиль управління.
Поєднання усіх структурних компонентів організаційної культури (місії, стратегії, норм, цінностей, понять, традицій, ритуалів, символів, міфів, легенд, героїв, фірмового стилю, дизайну зовнішнього та внутрішнього середовища, службових взаємин, комунікацій, мотивації і поведінки тощо) проявляються у реалізації її функцій. Серед них етикет та протокол виконують регулюючу функцію організаційної культури, яка формує та впроваджує правила поведінки, що визначають форми діяльності, характер взаємодії людей, форми обміну інформацією в організації. Враховуючи специфіку організаційної культури органів публічного управління, яка обумовлена ієрархічною структурою, жорсткою субординацією, особливим стилем управління, що тяжіє до закритості та корпо- ративізму, протокол та етикет як формалізовані норми поведінки у службовому спілкуванні мають надзвичайно велике значення для регламентації комунікативних процесів у публічному управлінні на інституціонально- му та міжособистісному рівнях.
Виходячи з того, що більш чітке висвітлення особливостей протоколу та етикету та їх ролі у публічному управлінні з'являється саме на перетинанні дослідних напрямів вивчення організаційної культури публічного управління та професійної культури державної служби, доречним здається вивчення протоколу та етикету як складових професійної компетентності публічних службовців у контексті організаційної культури публічного управління.
Література
1. Про засади державної регіональної політики: Закон України № 156-VIM від 05.02.2015 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 13, ст 90.
2. Стратегія реформування державного управління України на 2016-2020 роки. Схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 474-р // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/474- 2016-%D1%80.
3. Мамонтова Е.В. Державний протокол та церемоніал як символічний інструмент забезпечення процесу публічної комунікації: витоки, структура, нормативно-організаційні засади: моногр./ Е.В. Мамонтова. - Одеса : Друкарський дім, 2011. - 480 с.
4. Пантелейчук, І. В. Теоретико-методологічні засади формування позитивного іміджу органів державної влади : автореф. дис ... д-ра наук з державного управління: 25.00.01 / І. В. Пантелейчук . - Київ, 2014 . - 36 с.
5. Колосок С. В. Зв'язки з громадськістю у формуванні іміджу органів державного управління : автореф. дис. ... канд. держ. упр. : 25.00.01 / С. В. Колосок ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - К., 2003. - 20 с.
6. Колосовська І. І. Формування іміджу місцевих державних адміністрацій в Україні : автореф. дис. ...
канд. держ. упр. : 25.00.02 / І. І. Колосовська ; Львів. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - Львів, 2004. - 20 с.
7. Падафет Ю. П Механізм формування іміджу державної установи : автореф. дис. ... канд. держ. упр.
: 25.00.02 / Ю.П Падафет; Нац. акад. держ. упр. при. Президентові України, Харк. регіон. ін-т держ. упр. - Х., 2005. - 16 с.
8. Сергієнко Е. О. Організаційна Культура як фактор підвищення якості муніципального управління: автореф. дис. ... канд. держ. упр. : 25.00.04 / Е. О. Сергієнко; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Дніпр. регіон. ін-т держ. упр., 2011. - 24 с.
9. Гайдученко, С. О. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку організаційної культури публічного управління : автореф. дис. ... д-ра наук з держ. упр. : 25.00.01 - теорія і історія державного управління / Гайдученко С. О. - Харків, 2017. - 40 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Структура промислового підприємства. Методи, моделі та вдосконалення управління в управлінській структурі. Організаційні структури управління підприємствами. Взаємозв’язок функцій та методів управління. Типи організаційних структур управління.
реферат [800,0 K], добавлен 09.07.2008Підходи до реалізації управлінських рішень у практиці управління. Схема делегування повноважень. Основні принципи наукової організації праці. Ключові функції менеджера в процесі управління. Ведення ділової полеміки: майстерність публічного виступу.
контрольная работа [92,8 K], добавлен 19.10.2012Процес інформаційно-аналітичної діяльності та основні принципи організації її в системі управління. Вимоги до інформаційно-аналітичного документу в умовах прийняття управлінських рішень. Інформаційна діяльність в Україні в сфері державного управління.
курсовая работа [45,1 K], добавлен 17.11.2014Використання методів менеджменту в організації. Розробка механізмів прийняття управлінських рішень. Проектування комунікацій на підприємстві. Формування механізмів управління групами працівників в організації. Оцінювання ефективності систем менеджменту.
курсовая работа [2,4 M], добавлен 01.06.2019Вплив рівня розвитку організаційної культури на систему діагностування, функції даного процесу. Джерела, методи отримання даних для здійснення діагностування об’єкта. Оцінка якості виконання функцій управління щодо виробничої діяльності підприємства.
контрольная работа [102,2 K], добавлен 09.10.2012Система управління персоналом організації та основні складнощі в керуванні людьми. Місце кадрової служби в структурі управління підприємством. Комплекс безперервного навчання співробітників підприємства, проблеми і напрямки вдосконалення його розвитку.
курсовая работа [265,5 K], добавлен 23.12.2010Організаційна культура: поняття, функції, логіка формування, елементи. Особливості типів культури організацій. Соціальні механізми формування й розвитку організаційної культури. Життєвий цикл організації. Нові підходи до управління сучасною організацією.
курсовая работа [337,4 K], добавлен 23.07.2010Правові умови та структура управління підприємством, органи управління. Узгодження інтересів учасників майнових відносин. Регламентація та організація праці працівників апарату управління. Участь працівників організації в прийнятті управлінських рішень.
курсовая работа [68,2 K], добавлен 05.05.2010Плануванні цілей діяльності організації. Адміністративно-організаційне та оперативне управління у визначенні раціональних форм поділу праці. Мотивація як ресурс стимуляції діяльності. Різновиди контролю та його роль у ефективному виконані планів.
реферат [15,8 K], добавлен 09.02.2011Соціально-психологічні феномени системи управлінських стосунків, об'єктивні та суб'єктивні чинники. Ефективність процесу управління, вплив управлінської культури на життєдіяльність організації. Авторитарний, демократичний, ліберальний стилі управління.
реферат [17,3 K], добавлен 14.03.2010Діяльність в сфері управління персоналом на етапі кризи. Проблеми взаємодії керівників організації з профспілками і службами зайнятості на підприємстві. Кадровий маркетинг як важливий стратегічний напрям системи антикризового управління персоналом.
контрольная работа [17,6 K], добавлен 27.08.2013Системний підхід щодо формування методичного інструментарію у діяльності сучасної організації. Визначення шляхів вдосконалення методів управління в сучасних організаціях. Вивчення зарубіжної практики використання методів управління в організації.
курсовая работа [501,6 K], добавлен 31.10.2022Управління нововведеннями охоплює різноманітні функції (маркетинг, планування, організацію, контроль), кожна з яких націлена на вирішення специфічних питань взаємодії між підрозділами фірми. Розгляд інноваційної діяльності як об'єкту управління.
курсовая работа [824,0 K], добавлен 21.01.2011Аналіз управлінських відносин всередині підприємства, що визначають рівень організації функціонального управління підприємством як системою. Вплив на результати управління на прикладі "Новоград-Волинського дослідного лісомисливського господарства".
курсовая работа [1,5 M], добавлен 27.08.2013Суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Поділ і спеціалізація праці у виробництві і управління ним. Виробнича система та організаційна структура підприємства. основними функції: планування, організації, мотивацію, контроль.
лекция [5,8 K], добавлен 20.09.2008Місія, завдання і напрями діяльності ПП "Меблі для Вас". Матеріальні, фінансові та інформаційні ресурси організації. Соціальні відносини, дії та взаємодії на підприємстві. Схема комунікаційної мережі. Соціальні взаємодії в системі управління організацією.
контрольная работа [16,4 K], добавлен 05.03.2012Порівняльний аналіз основних управлінських культур. Ознаки менталітету як соціально-психологічного явища. Етносоціальиі особливості управління в Україні. Формування і характерні риси української ментальності. Прогноз майбутнього управлінських культур.
реферат [24,8 K], добавлен 13.06.2010Управління персоналом на підприємстві. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства. Проведення необхідних досліджень у сфері маркетингової, логістичної, зовнішньоекономічної, інноваційної діяльності. Планово-економічна діяльність організації.
отчет по практике [521,0 K], добавлен 15.08.2014Теоретичні основи психології управління колективом. Характеристика соціального управління - безперервного процесу впливу керівника на організовану групу людей з метою організації і координації їх спільної діяльності для досягнення найкращих результатів.
реферат [22,1 K], добавлен 13.06.2010Цілі та принципи функції організування. Складності процесу організації спільної праці працівників. Складові організаційної діяльності: спеціалізація робіт; структуризація; звітність; координація. Лінійно-штабна структура управління організацією.
курсовая работа [156,9 K], добавлен 24.03.2011
