Професіоналізм у контексті соціально-історичного дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Професіоналізм у контексті соціально-історичного дискурсу

У статті розкрито сутність поняття «професіоналізм» з погляду соціології в історичній ретроспективі. Проаналізовано соціальні передумови виникнення професій на початкових етапах розвитку соціальних спільнот. Розглянуто категорію «особа професіонала» з позицій соціологічної науки. Визначено механізм становлення профе-сіонала як особливого типу. Доведено, що прізвища деяких людей були пов 'язані за ха-рактером та змістом їх трудової діяльності. Проаналізовано фактори розвитку про-фесій у Стародавньому світі (Китай, Греція), у добу Середньовіччя, де професіоналізм отримав новий імпульс у зв 'язку з поширенням християнства, у Новий час, де людина буржуазної епохи, особистість, яка стала суб 'єктом капіталістичних виробничих від-носин, найманим працівником і яка розвине ці відносини до сучасного їх стану. Доведе-но, що на сучасному ринку праці для виконання певного типу роботи необхідні загальні та спеціальні теоретичні знання, уміння, навички, а також відповідні здібності й осо-бливості особистості. Зазначено, що через науково-технічний прогрес професіоналізм набув іншого ґатунку, і багато нових професій з 'явилось на заміну старим. Розкрито онтологічну сутність понять «професія» і «професіонал. Оцінено вплив науково- технічного прогресу на розвиток окремих професій, деяких з них уже не існує. Охарак-теризовано професійні функції професіоналів. З'ясовано, що на роль професії претен-дують найбільш давні та шановані заняття, у яких велике значення має професійна компетенція, етичний кодекс, механізм внутрішньопрофесійного контролю, особливої професійної культури тощо. Доведено, що праці зарубіжних та українських учених кі-лька десятиліть тому мають актуальність у наш час.

Ключові слова: професія, професіоналізм, професіонал, соціальний тип, соціа-льні спільноти, майстерність, ринок праці, особистість.

Останніми роками на тлі економічного та політичного розвитку укра-їнського суспільства простежується певна динаміка в розвитку трудових і професійних відносин, поступово заповнюються прогалини в системі цін-нісних орієнтації особистості. У сучасній Україні в трудовій мотивації осо-бистості стійкої тенденції набуває прагнення до професійного вдоскона-лення й професійного зростання. Однією з найважливіших рушійних сил соціальної динаміки стає професіоналізм як складне, багатоаспектне яви-ще, що передбачає посилення соціальної активності особистості та збільшення ступеня її відповідальності як за власну долю, так і за ефективність економічних процесів у суспільстві.

Разом з тим актуальність дослідження проблеми професіоналізму людини в будь-якій сфері діяльності зумовлена не тільки зростанням зна-чущості суб'єктивного чинника професіоналізму, професійної досконалос-ті особистості, її ініціативності, діловитості, творчого мислення, а й об'єктивними особливостями розвитку професійних явищ у трансформа- © Мельничук В. М., 2017 ційному суспільстві: змінами у сфері економіки, удосконаленням профе-сійної структури суспільства, зміною професійних пріоритетів і переваг. професіоналізм соціологія спільнота

Пріоритетними чинниками творчого та прогресуючого розвитку будь-якого суспільного організму й сучасної цивілізації загалом є професіо-налізм і моральність. Необхідні умови такого розвитку - професійна до-сконалість особистості, заснована на досягненнях сучасної науки, освіти й соціальної практики, і духовно-моральна висота людини, її етичні цінності, які втілені в соціальній діяльності та визначають змістовно-життєве ціле- покладання. Як основні принципи трудової діяльності висуваються необ-хідність постійного оновлення знань і освоєння нових професій. Серед найбільш затребуваних якостей працівника виділяються широкий профе-сійний профіль, динамізм, творчість, здатність до грамотної оцінки, соціа-льна відповідальність.

Будучи найважливішою соціальною характеристикою особистості і якістю людської трудової діяльності, професіоналізм являє собою не тільки психологічну та етичну, але головним чином соціально-філософську про-блему. У професійній діяльності реалізується не тільки й не стільки інди-від, скільки цілепокладаючий і мотивований суб'єкт, включений до систе-ми різноманітних соціальних зв'язків і відносин. Професійний розвиток особистості не зводиться лише до вдосконалення її внутрішніх психологіч-них структур: професіоналізація особистості є невід'ємною складовою її соціального й культурного розвитку. Практичне вирішення питань профе-сіоналізму та професійного розвитку людини багато в чому залежить від можливостей філософського осмислення цих проблем, вивчення яких для вітчизняної соціологічної науки набуває, таким чином, особливої значущо-сті.

Розвиток соціологічної науки відбувається сьогодні в процесі її діа-логу із суміжними соціально-гуманітарними дисциплінами. У межах тако-го діалогу обговорюють як загальний концептуальний вигляд сучасного й майбутнього суспільства, так і стани та тенденції розвитку окремих його сфер, провідне місце серед яких посідає професійна. Унаслідок цього здій-снюється взаємне збагачення категоріального апарату наук поняттями, які раніше вважали специфічними [11, с. 11]. Саме до таких категорій нале-жить феномен професіоналізму, який відповідає всім критеріям соціально-го факту за Е. Дюркгеймом, оскільки він об'єктивно існує, має масовий ха-рактер і стабільність проявів, а також характеризує усталену систему взає-модій, що знаходить своє відображення в діяльності різноманітних офіцій-них та неофіційних інститутів, тобто може виступати як об'єкт (і предмет) аналізу і для соціологів.

Метою статті є вивчення феномена професіоналізму в контексті соціально-історичного дискурсу.

Феномен професіоналізму й споріднені з ним явища досить активно розглядали науковці, які представляють різні галузі науки. Так, аналіз по-няття «професія» ми знаходимо в працях як класичних соціологів: К. Маркса, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, Г Зіммеля, П. Сорокіна, М. Вебера, Т. Парсонса, так і сучасних - С. Г Струміліна, В. Г Подмаркова, О. І. Шка- ратана, Г. Н. Соколової, В. М. Шубкіна, В. І. Паніотто, Г. А. Чередніченка. Суттєвий внесок у розвиток цього поняття зробили Є. О. Клімов, Г. С. Никифоров, А. В. Петровський та ін.

Ще більш широко представлені в науковій літературі дослідження, пов'язані з аналізом проблеми професійної діяльності. Значну увагу приді-ляли їй психологи: О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, К. А. Абульханова- Славська, А. К. Маркова. Проте особливе значення для нашого досліджен-ня мають праці соціологів, а саме: учення про професійний комплекс Т. Парсонса, про професійну етику та професійний дух Е. Дюркгейма, тео-рія життєвого шансу П. Бурдьє, а також доробки в галузі цієї проблематики сучасних науковців І. І. Чанглі, М. І. Дряхлова, А. І. Кравченка, В. О. Томі - лова, Ж. Т. Тощенко, А. С. Афоніна, В. І. Верховіна, Ю. П. Авєріна та ін.

Поняття «професіоналізм» досі концептуально не досліджено належ-ним чином. Істотним недоліком його інтерпретації є його психологізація - професіоналізм трактують як виключно психологічну якість особистості, що характеризує її самореалізацію у сфері обраної професії [6, с. 117], і ці-лком знехтувано соціологічними основами терміна. Адже досягнення пев-ного рівня професіоналізму - змістовна характеристика соціальної діяль-ності людини. Але діяльність у цьому випадку розглядають лише як процес реалізації певної ділової, професійного завдання - в аспекті професійного досвіду. Таке розуміння звужує поняття «професіоналізм», обмежуючи йо-го лише сферою професійних компетенцій фахівця.

Розгляд професіонала як персоніфікованого носія певного виду дія-льності закріпився в науковій літературі одночасно з визнанням професіо-налізму як форми діяльності, що домінує, лише в середині ХУІІІ ст. [9, с. 98]. Аналіз історії соціологічної думки засвідчує, що й до того часу при характеристиці особистості виділяли риси, пов'язані з родом занять і формою діяльності, але оцінювали їх по-різному й рідко вважали визнача-льними щодо особистості.

На перших етапах розвитку первісних спільнот, коли професій ще не було, існував статевий розподіл обов'язків: чоловіки були мисливцями, жі-нки - збирачами. Поступово й дуже повільно почали виокремлюватись лю-ди, які мали певні здібності та набували майстерність у виготовленні зна-рядь для мисливства й рибальства, а також для оборони та нападу, тобто зброї, що була необхідна у відносинах з агресивними або, навпаки, занадто слабкими сусідами.

Спочатку були розподілені обов'язки: одні працювали в полі, інші пасли худобу, а дехто ходив на полювання. Поступово всі ці обов'язки ві-докремлювалися один від одного. З усього натовпу виділилися майстри, які вміло робили зброю або ліпили горщики. Це започаткувало перший обмін товарами й послугами. Наприклад, «ти мені м'ясо, а я тобі хліб». Пізніше почали з'являтись здібні люди в будівництві та обробці каміння, глини й піску, виготовленні скребків, обробці шкір і бавовни. Усім таким майстрам давали «прізвиська», які набагато пізніше, вже за часів Середньовіччя, по-ступово ставали прізвищами: Коваль, Гончар, Тесляр, Скляр тощо [7, с. 98].

Крім того, соціальне життя в племені вимагало різноманітних дій, які із часом усе більше ускладнювались. Крім мисливства та збиральництва, необхідні були такі соціальні дії, як підтримка порядку, відправлення релі-гійних ритуалів, управління й прийняття рішень у складних ситуаціях, лі-кування хворих та інвалідів, нагляд за дітьми. Вожді, шамани й лікарі ще не набули статусу професіоналів, але без такої специфічної діяльності окремих особистостей виживання племені було під загрозою.

В умовах рабовласницьких відносин трудова діяльність мас була під-порядкована інтересам певних осіб, які володіли владою та правом на на-сильство щодо рабів [2, с. 138], що позначалося й на професійній орієнта-ції. Соціально-історичний тип раба передбачав диференціацію за родом за-нять, трудовими здібностями, кваліфікацією та іншими ознаками (що ви-значало ціну раба), ступінь володіння якими давала можливість рабу вижи-ти, визначала його життєдіяльність в умовах рабства. Тому можна сказати, що соціальний тип раба вже включав диференціацію за професіями. Саме в рабовласницькому суспільстві зустрічаються одні з перших згадок про професії: хлібороб, будівельник, ткач, швець, поети, майстри різного на-чиння, рапсоди, мисливці тощо [8, с. 111].

Уже в Стародавньому світі складалися основи ставлення до професії. Попередниками ремісничих цехів були громади орфіків, піфагорійці. Згід-но з Піфагорійським статутом, філософ (тобто «люблячий мудрість») по-винен вести певний спосіб життя, що включає утримання від м'ясної їжі, щоденні вправи в запам'ятовуванні найважливіших істин, підтримання га-рної фізичної форми, щоденний самозвіт у моральності скоєного. Піфаго-рійці мали уявлення про значущість колегіальності, взаємної допомоги, професійної таємниці, вірності обов'язку, турботу про престиж громади [4, с. 241-242].

Також у Стародавньому світі так званий «професіоналізм» був пов'язаний з освіченістю, широтою кругозору. Ще Арістотель у «Політиці» звернув увагу, що серед причетних до медицини є три типи людей: практи-куючий лікар, творчий дослідник, який знайомить практика зі своїми ви-сновками, і просто освічена в медицині людина. І додає, що такий поділ іс-нує в інших спеціальностях [1, с. 27].

Арістотель, наприклад, стверджував, що заняттям, яке сприяє розви-тку особистості, її здібностей, узагалі тим, що є гідним вільної людини, є тільки політика. Що стосується решти сфер діяльності, то ідеалом вважали «аристократичний дилетантизм», у свою чергу, професіонал мав низький соціальний статус [3, с. 14].

Професіоналізм у Середньовіччі отримав новий імпульс у зв'язку з поширенням християнства. Будівництво храмів, їх облаштування вимагало зодчих і ковалів, склярів і живописців, срібних справ майстрів тощо. У цій необхідності «працювати для Бога» (а не для себе) - і корінь високої якості вироблених виробів, і причина поширення професійних технологій у прос-торі культури. Суворе дотримання зразку «Божого дому», «писання Ліка» зумовило канонічність й інших ремесел, усієї культури. Авторитет майстра в ремісничій спільноті (цеху) ґрунтувався на паралелі з авторитетом Творця і був передумовою для формування ставлення до праці як до «творіння», пов'язаного з особливою ретельністю та старанням. Середньовіччя формує традицію монотеїстичної культури [12, с. 4].

Майстерність у Середньовіччі - оцінка професійної та духовної зрі-лості людини, заснована на пріоритеті моральних якостей. Майстер - це не тільки кращий професіонал, а й Учитель, Наставник (вихователь), Храни-тель Рецепту, той, чий авторитет беззаперечний, кому довірені честь і доля всього професійного цеху. Цінність майстерності, що формувалася в Сере-дньовіччі, підготувала значення, що надається професіоналізму в культурі наступної епохи - Нового часу [13, с. 38].

Новий час формує людину буржуазної епохи, особистість, яка стала суб'єктом капіталістичних виробничих відносин, найманим працівником і яка розвине ці відносини до сучасного їх стану. Людина Нового часу успа-дковує активність перетворювального ставлення до світу людини епохи Відродження, але він більш складний та суперечливий. Новий час орієнту-вав людину на пошук досвідчених, експериментальних удосконалень кри-теріїв життєвого світу. «Плодоносний досвід» (у філософії Ф. Бекона - до-свід експериментальної роботи) створює культуру промислової революції, інноваційну за духом. Ці тенденції створюють нову потребу епохи - потре-бу в особистості певного типу - професіонала. Кордоном дихотомії вико-навець/професіонал стає звернення індивіда до продукування досвіду но-вого типу - інновативного досвіду.

Зародження ідеї професіоналізму та професійної компетенції пов'язано з появою концепції особистості «возрожденческого» типу - ві-льної, яка самостійно визначає своє місце в світі. Професійне покликання визначено вільним вибором особистості, але воно не є іманентним по своїй суті - воно трансцендентно та іманентно - дано Богом і прийнято людиною як вільний вибір. Природне начало, належність за народженням відходять у минуле. Людина усвідомлює себе, своє Я як вільний суб'єкт. Саме профе-сійне покликання стає підставою професіоналізму. Так складається особ-ливе світоставлення, назване М. Вебером «етикою капіталізму»: «уявлення про професійний обов'язок, про зобов'язання, які кожна людина повинна відчувати та відчуває щодо своєї «професійної» діяльності, у чому б вона не полягала й незалежно від того, чи сприймається вона індивідом як вико-ристання його робочої сили або його майна (як «капіталу»), - це уявлення характерно для «соціальної етики» капіталістичної культури, а в певному сенсі має для неї й конституційне значення» [5, с. 551].

При цьому, на відміну від Античності, професійна належність віді-гравала важливу роль, але справжніми професіями визнавали лише «віль-ні», тобто творчі, професії. Свого розвитку такий підхід набув значно піз-ніше, на сучасному етапі розвитку соціологічної науки, коли під час ви-вчення професійних типів особистості основний акцент стали робити ви-ключно на інтелектуальних прошарках суспільства (учителі, лікарі, юрис-ти, учені, керівники), на основі чого формулювали висновки про природу професій і особи професіонала (прикладом такого підходу можна вважати міркування із цієї проблеми Т. Парсонса). З другого боку, існує певна кіль-кість наукових концепцій, які певним чином абсолютизують професіона-лізм. Так, у концепції «первісного капіталізму» А. Фергюсона, а також у дослідженнях К. Бюхнера діяльність первісного мисливця або рибалки вважається типовою професійною діяльністю тільки тому, що тут має місце розподіл «часу праці» і «часу життя».

За словами К. Зайфарта, процес інституціалізації професіоналізму проходить за схемою «ремесло - спеціальність - професія», у результаті чого формується «інший людський тип, який забезпечує соціальний авто-ритет персоніфікованого ним знання» [15, с. 200]. Цей людський тип відпо-відає категорії «професіонал».

Сучасне визначення професії як соціально значущого, відповідного потребам суспільства та інтересам особистості виду діяльності, для вико-нання якої необхідні загальні та спеціальні теоретичні знання, уміння, на-вички, а також відповідні здібності й особливості особистості, не припус-кає ототожнення цього поняття з іншими, близькими йому за змістом, та-кими як: заняття, рід трудової діяльності, сукупність трудових функцій, спеціальність тощо. Професіонал як носій такої діяльності повинен бути суспільно значущою постаттю, що поєднує в собі якості, якими не володі-ють індивіди, які персоніфікують зазначені категорії трудової діяльності. Такі якості визначають механізм професійної та соціокультурної ідентифі-кації особистості.

Сучасний ринок праці - неймовірно рухлива система: сьогодні ми спостерігаємо ажіотажний попит на фахівців у галузях, яких ще 10-20 років тому не існувало в принципі, і ніхто не міг передбачити їх по-яву. З іншого боку, цілий ряд професій і ремесел пішли в небуття у зв'язку з технічним прогресом, механізацією й автоматизацією побуту або просто зміною звичок людей. Тепер лише архівні фото можуть розповісти, якими дивними, але абсолютно законними способами люди заробляли собі на життя лише 100 років тому. Деякі із цих професій були надзвичайно небез-печні для здоров'я й життя, інші передбачали необмежене використання дитячої праці. Серед професій, які припинили існувати у зв'язку з відсутні-стю необхідності, такі: монтажник кеглів у боулінгу, людина-будильник, слухач ефіру, щуролов, палій ліхтарів, гуртівник колод, оператор комутато - ра, викрадач трупів, лектор у робочих цехах тощо [14].

Як бачимо, більшість професій зникли в результаті науково- технічного прогресу.

Чимало дослідників (А. Деркач, Н. Кузьміна, Є. Климов та ін.) харак-теризують професіоналізм у діяльності як сукупність знань, умінь, нави-чок, що дають змогу виконувати відповідні професійні функції. Серед них можна виділити такі:

- відповідні потребам обсяг знань та загальний інтелектуальний рі-вень;

- досить тривалий строк навчання та підготовки;

- відповідність функцій, що виконуються, системі загальносоціаль- них цінностей;

- адекватна мотивація, спрямована на досягнення кінцевої мети;

- бажання служити людям;

- почуття корпоративної єдності.

Розкриваючи онтологічну сутність понять «професія» і «професіо-нал», сучасний соціолог В. Л. Погрібна, резюмуючи еволюцію поглядів со-ціологів різних часів і теоретичних спрямувань, від К. Маркса, Г. Спенсера і Е. Дюркгейма до В. Подмаркова, В. Шубкіна та В. Паніотто стверджує, що професія - це соціальний механізм диференціації та спеціалізації тру-дової діяльності на видовому та внутрішньовидовому рівні, який функціо-нує як засіб розвитку змісту праці [10, с. 192]. Звідси висновок, що на роль професії претендують найбільш давні та шановані заняття, в яких велике значення мають професійна компетенція, етичний кодекс, механізм внут- рішньопрофесійного контролю, особливої професійної культури тощо. У зв'язку із цим картина професійного простору являє собою набір різнома-нітних видів діяльності: частина з них тяжіє до так званих «повноцінних» професій, інші - до «простих» професій (мало- або некваліфікованої праці, де не потрібна спеціальна освіта, немає привілеїв, професійних асоціацій тощо).

Висновки. Як бачимо, феномен професії існує вже тисячі років, і не-має підстав розглядати попередні форми лише як підготовку до професій сучасного типу. Особливість нинішньої ситуації полягає в тому, що процес професіоналізації охопив практично всі сфери трудової діяльності, унаслі-док чого професія стала універсальним соціальним інститутом, а належ-ність до професійної групи - головним засобом соціальної ідентифікації (на відміну від родової, племінної, етнічної, релігійної, класової тощо).

Для конституювання професії необхідні принаймні дві умови: з одно-го боку, певне відокремлення діяльності (як мінімум, на видовому рівні), чітка міра диференціації діяльності, а з іншого - закріплення цієї діяльнос-ті за окремою соціальною групою, яка використовує її як джерело засобів до існування. Отже, професія виступає як трудова діяльність, що є немож-ливою без відповідної теоретичної та практичної підготовки.

У свою чергу, професіоналізм є інтегральною характеристикою со-ціально значущих професійно-особистісних якостей спеціаліста, а також результатом його професійної праці, який відображає рівень його профе-сійної компетентності, досвіду, загальної культури, знань та вмінь, мораль-ної позиції.

Аналіз наукової літератури та соціальних проблем і практик щодо становлення професіоналізму свідчить, що досліджувана нами категорія професіоналізму повинна бути спрямована на становлення професіонала як активного суб'єкта професійної діяльності.

Проведене теоретичне дослідження та отримані результати дають змогу зробити висновок щодо мети дослідження. Разом з тим дослідження не вирішує проблеми в повному обсязі. Предметом подальших наукових пошуків може бути розгляд феномена професіоналізму із соціально- філософської точки зору, розмежування понять «професіонал», «умілець», «фахівець», виокремлення соціальних аспектів професіоналізму як складо-вої соціально-професійної мобільності.

Зауважимо, що проблему професіоналізму вивчало багато науковців у галузі психології та педагогіки, проте питання професіоналізму як особ-ливого соціального феномена сьогодні досі відкрите.

Список використаної літератури

1. Арістотель. Політика / Арістотель ; пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. - К. : Основи, 2000. - 239 с.

2. Батенин C. С. Человек в его истории / C. С. Батенин. - Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1976. - 295 с.

3. Брончиева Э. З. Профессионал как социокультурный тип : автореф. дис. ... канд. социол. наук / Э. З. Брончиева. - Москва, 1992. - 25 с.

4. Букреев В. И. Этика права. От истоков этики и права к мировоззрению / В. И. Букреев, И. Н. Римская. - Москва : Юрайт, 1998. - 335 с.

5. Вебер М. Смысл свободы от оценки в социологической и экономической нау-ке / М. Вебер // Избранные произведения. - Москва : Прогресс, 1990. - С. 547-601.

6. Маркова А. К. Психология профессионализма / А. К. Маркова. - Москва : Международный гуманитарный фонд «Знание», 1996. - 312 с.

7. Мельничук В. М. Теоретичні передумови вивчення процесу професійного самовизначення особистості в соціології: від античності до кінця XVIII ст. / В. М. Мельничук // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Пет-ра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»]. Серія: Соціологія. - 2015. - Т 258. - Вип. 246. - С. 97-101.

8. Платон. Государство. Законы. Политика / Платон ; предисл. Е. И. Темнова. - М. : Мысль, 1998. - 798 с.

9. Погрібна В. Л. Соціологічний підхід у правоохоронній акмеології: постанов-ка проблеми / В. Л. Погрібна // Вісник Національного університету «Юридична акаде-мія України імені Ярослава Мудрого». Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія : зб. наук. пр. - Харків, 2013. - № 5. - С. 96-105.

10. Погрібна В. Л. Соціологія професіоналізму : монографія / В. Л. Погрібна. - Київ : Алеута, КНТ: ЦУЛ, 2008. - 336 с.

11. Погрібна В. Л. Соціологія професіоналізму як галузь соціології: онтологічні, епістемологічні, практичні аспекти (на прикладі діяльності органів внутрішніх справ України) : автореф. дис. ... д-ра соціол. наук : 22.00.04 / В. Л. Погрібна ; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2009. - 35 с.

12. Помпеев Ю. А. История и философия отечественного предпринимательства / Ю. А. Помпеев. - Санкт-Петербург : [б. и.], 2002. - 272 с.

13. Протанская Е. С. Профессиональная этика: Моральная пропедевтика делово-го поведения / Е. С. Протанская. - Санкт-Петербург : Алетейя, 2003. - 287 с.

14. Профессии, которых больше нет [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://diletant. media/articles/25606301/.

15. Seyfarth C. Gesellschaftliche Rationalisierung und die Ent- wicklung der Intellektua-lenschichten: Zur Weiterfuhrung eines zentralen Themes Max Webers / C. Seyfarth // Max Weber und die Rationalisierung sozialen Handelns. Stuttgart. - 1981. - S.189-223.

Размещено на Allbest.ru