Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 657:4

Актуальні питання сутності, визнання та амортизації основних засобів

М.М. Зюкова

Засоби праці, які характеризують технічний та економічний рівень розвитку суспільства, є необхідним елементом виробництва, обігу та надання послуг, а матеріальною основою виробничого процесу є основні засоби.

В економічній літературі протягом багатьох років і навіть століть питання сутності основних засобів, їх ролі, а також амортизації не втрачає своєї актуальності. Амортизація є одним із засобів стимулювання інноваційного розвитку підприємницької діяльності.

У дослідження проблемних питань трактування поняття “основні засоби” та їх обліку внесли вітчизняні та зарубіжні вчені-економісти. Так, проблему сутності та ролі основних засобів досліджували М.Т. Білуха, І.О. Бланк, Ф.Ф. Бутинець, А.М. Герасимович, Б.І. Валуєв, С.Ф. Голов, В.П. Завгородній, В.Г. Лінник, М.С. Пушкар, Роберт Н. Ентоні, В.В. Сопко, С.О. Стуков, Н.М. Ткаченко та інші.

Отримані ними протягом багатьох років результати теоретичних і практичних розробок з проблем удосконалення обліку основних засобів мають велике значення для розвитку вітчизняної теорії обліку.

Метою статті є дослідження економічної сутності та основних аспектів нарахування амортизації основних засобів у бухгалтерському та податковому обліку.

Для досягнення поставленої мети завданням дослідження є проведення узагальнення основних теоретичних аспектів сутності та обліку амортизації основних засобів.

Необхідно зазначити, що поняття «основні засоби», яке використовується в обліковій термінології, в політичній економії протягом багатьох століть ототожнювали з категорією капіталу.

Значення вивчення та дослідження такої економічної категорії як основні засоби зумовлюється тим, що основні засоби, які призначені для використання у виробничій сфері, складають матеріальну основу продуктивних сил, виробничий апарат та засоби праці, наявність та склад яких визначає економічний потенціал суспільства; основні засоби, які використовуються у невиробничій сфері створюють умови та сприяють соціальному розвитку суспільства; підвищення якісного складу основних засобів - це передумова підвищення продуктивності праці.

Якщо розглядати такий об'єкт обліку як основні засоби з погляду економічної категорії, то потрібно сказати, що основні засоби це частина постійного виробничого капіталу, яка виступає у формі засобів праці та поступово, протягом багатьох виробничих циклів, переносить свою вартість на виготовлений продукт.

Термін «основні засоби» у політичній економії ототожнюється з такими категоріями, як капітал, основні фонди, засоби виробництва, основний капітал.

Якщо розглядати еволюцію економічної категорії «основні засоби», то першим вченим, який виділив це поняття був А. Сміт, яким введено у політичну економію узагальнюючі поняття основного та оборотного капіталу.

А. Сміт зазначав, що капітал - це головна рушійна сила економічного прогресу [13, с.205].

Крім того, він вважав розбіжністю між основним і оборотним капіталом спосіб, у який вони приносять дохід. Що стосується саме основного капіталу, то, на його думку це капітал, направлений на поліпшення землі, купівлю машин та устаткування, інструментів та інших предметів, які приносять дохід, залишаючись у одній і тій же натурально-речовій формі у одного власника.

За А. Смітом основний капітал характеризується тим, що приносить дохід або прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи власника.

А. Сміт писав: «…капітал може бути ужитий на поліпшення землі, на покупку корисних машин і інструментів або інших подібних предметів, що приносять дохід або прибуток без переходу від одного власника до іншого або без подальшого обертання. Такі капітали можна тому з повним правом назвати основними капіталами».

Однією з складових основного капіталу, А. Сміт вважав є наявність «… придбаних і корисних здібностей усіх жителів або членів суспільства. Придбання таких здібностей, враховуючи також утримання їхнього володаря протягом його виховання, навчання й учнівства, завжди потребує дійсних витрат, що являють собою основний капітал, що ніби то реалізується в його особистості. Ці здібності, які є частиною майна такої особи, водночас стають частиною багатства всього суспільства, до якого вони належать. Велику спритність і уміння робітника можна розглядати з тієї ж точки зору, як і машини і знаряддя виробництва, що скорочують або полегшують працю і які, хоча і потребують певних витрат, але відшкодовують ці витрати разом із прибутком» [13, с.206].

Не можна погодитись, виходячи з уречевленої форми основного капіталу, з віднесенням А. Смітом до нього придбаних корисних здібностей усіх жителів або членів суспільства.

Але ж основний капітал, а отже і основні засоби це в першу чергу активи. Тобто, необхідно виходити як з функції капіталу у процесі виробництва, так і з його натуральної форми.

А. Сміт вважав, що основний капітал в обігу взагалі не знаходиться тому, що весь час знаходиться у одного власника, а прибуток він приносить лише за допомогою оборотного капіталу.

З А. Смітом, не можна погодитись тому що у обігу беруть участь обидві частини капіталу. Дійсно, елементи основного капіталу можуть не рухатись, але в обігу буде перебувати їх вартість.

Ф. Кене зазначав, що капітал це не гроші, а ті засоби виробництва, які можна придбати за гроші [1, с.154].

Д. Рікардо зазначав, що капітал - це засоби виробництва [5, с.72].

Д. Рікардо охарактеризував категорію «капітал» як частину багатства країни, котра використовується у виробництві і складається з інструментів, сировини, машин та іншого, що необхідне, щоб привести в рух працю [13, с. 387].

У Д. Рікардо в основі поділу капіталу на основний та оборотний лежить строк використання цих частин капіталу. «В залежності від того, чи швидко зношується капітал та чи часто він потребує відтворення або споживається повільно, він відноситься або до основного або до оборотного капіталу».

Д. Рікардо вірно відзначив, що однаковий вид капіталу, в залежності від галузі де він знаходиться або розглядається може виступати як основний, або як оборотний капітал.

Дійсно, якщо розглянути станок, який вироблено на машинобудівному заводі, то він буде виглядати як частка оборотного капіталу цього заводу. Якщо цей станок придбано майстернею для виготовлення на ньому якихось деталей, то він буде частиною основного капіталу цієї майстерні, а його вартість частинами протягом декількох років буде перенесена на ці деталі.

Дж. С. Мілль, який вважається послідовником Д. Рікардо, як і попередники виділяв основний та оборотний капітал. Під основним капіталом він розумів капітал, який міститься в знаряддях виробництва, що відрізняються більш або менш тривалим існуванням і виконують свою роль у виробництві не вилучаючись з нього [3].

Дж. С. Міль чітко вказав на багаторазову участь основного капіталу у виробничому процесі.

«… значна частина капіталу, втілена в знаряддях виробництва, що відрізняються більш-менш тривалим існуванням яка використовується роллю у виробництві, не виключається з нього, а залишається в ньому, причому функція цієї частини капіталу не вичерпується одноразовим ужитком.

До цього розряду капіталу відносяться будинки, машини й усі або велика частина предметів, іменованих приладами або інструментами.

Довговічність деяких із них дуже значна, і їхнє існування як знарядь виробництва подовжується багаторазовим повторенням виробничих операцій».

«Капітал, що існує в будь-яких із таких довговічних форм і дохід від якого надходить протягом відповідно тривалого періоду, називається основним капіталом»[6].

Таким чином, Дж. С. Міль вказав на такі ознаки основного капіталу, як тривале існування, багаторазовий використання та одержання доходу від його використання протягом тривалого періоду.

І. Фішер зазначав, що капітал - все те, що здатне протягом певного часу приносити дохід: «будь-яке благо, що приносить дохід своєму власнику, незалежно від сфери застосування є капіталом» [12, с.341]

Слід зазначити, що найбільш грунтовно дослідив теоретичні засади капіталу К. Маркс у праці «Капітал». К. Маркс зазначав, що «капітал - це не річ, а визначене суспільне відношення, яке представлено у вигляді речей та надає цим речам специфічний суспільний характер» [1, с. 235]

К. Маркс зазначав: «…капітал є рух, процес кругообігу, що проходить різні стадії, процес, який, в свою чергу містить у собі три різні форми процесу кругообігу, тому капітал можна розуміти лише як рух, а не як річ, що перебуває у спокої» [8, с. 141].

К. Маркс зазначав, що засоби праці протягом усього процесу їх функціонування зберігають свою форму по відношенню до продукту. Після повного фізичного зносу вони йдуть на брухт та замінюються новими.

К. Маркс остаточно визначив головну розбіжність між видами капіталу, - яка, на його думку, полягає у способі перенесення своєї вартості на виготовлений продукт. Так, оборотний капітал (у формі матеріалів, заробітної плати) одразу і повністю переноситься на виготовлений продукт. А ось основний капітал (у формі будівель, устаткування і т.і.) звичайно не залишається одразу і повністю у виготовленому продукті, а переносить свою вартість на нього частинами.

Таким чином, узагальнивши погляди вчених-економістів можна сказати, що з економічної точки зору основні засоби трактуються у двох аспектах: розглядаються як вкладений капітал, та повинні обліковуватися за собівартістю; основні засоби є ресурсом, яким володіє підприємство.

Згідно П(С)БО 7 «Основні засоби» придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів [14].

П(С)БО 7 «Основні засоби» визначає, що первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою [14].

Фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до П(С)БО 31 «Фінансові витрати»).

Відповідно до п.14 П(С)БО 7 первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта [14].

Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням та ремонтом об'єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством.

П(С)БО 7 «Основні засоби» (п.5) встановлено, що для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами [14]: основні засоби облік амортизація

Земельні ділянки.

Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом.

Будівлі, споруди та передавальні пристрої.

Машини та обладнання.

Транспортні засоби.

Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

Тварини.

Багаторічні насадження.

Інші основні засоби.

Та 7 груп інших необоротних матеріальних активів:

Бібліотечні фонди.

Малоцінні необоротні матеріальні активи.

Тимчасові (нетитульні) споруди.

Природні ресурси.

Інвентарна тара.

Предмети прокату.

Інші необоротні матеріальні активи.

Отже, у бухгалтерському обліку будівлі, споруди та передавальні пристрої обліковуються у складі однієї групи, а у податковому обліку виділяються у складі групи 3 окремі підгрупи для обліку будівель, споруд та передавальних пристроїв з визначенням для кожної з підгруп різного мінімально допустимого строку корисного використання, що на нашу думку є доцільним, так як дійсно, будівля експлуатується значно довше, ніж передавальний пристрій.

Крім того, П(С)БО 7 «Основні засоби» виділено групу «Інші необоротні матеріальні активи», на відміну від податкового, де останньою 16 групою є довгострокові біологічні активи.

На нашу думку, П(С)БО 7 «Основні засоби», виділяючи окрему групу «Інші необоротні матеріальні активи» надає ширші можливості підприємству щодо ідентифікації приналежності об'єктів до складу інших необоротних матеріальних активів.

У виготовленій продукції знаходить своє відображення частина вартості основного капіталу, яка є пропорційною його зносу.

Зношення є основою амортизації. Тобто, величина амортизаційних відрахувань показує ступень зносу об'єктів основного капіталу.

Сума амортизації являє собою ту частину вартості основного капіталу, яка у зв'язку з його зносом переноситься на виготовлену продукцію, після реалізації якої існує як сума грошей, призначена для відшкодування зносу.

Якщо знос це процес втрати вартості об'єктом основних засобів, то амортизація є процесом перенесення вартості основних засобів на виготовлений за їх участі продукт.

Поняття амортизація у перекладі з латинської означає погашення, сплата боргу. Амортизація - це процес поступового перенесення вартості засобів праці у зв'язку зі зносом на виготовлений продукт та використання цієї вартості у подальшому для відтворення засобів праці.

Принциповою відмінністю зносу та амортизації є те, що знос це поступове втрачання основним капіталом своєї вартості, а амортизація - це поступове перенесення його вартості на виготовлений продукт.

Визначення зносу надається П(С)БО 7 «Основні засоби»: «знос основних засобів - сума амортизації об`єкта основних засобів з початку його корисного використання».

П(С) БО 7 «Основні засоби» визначає, що амортизація -- систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації) [14].

Із введенням в дію Податкового кодексу з 01 квітня 2011 року передбачено пооб'єктний облік основних засобів у межах 16 груп та визначено мінімально припустимі терміни корисного використання основних засобів від 2 до 20 років в залежності від групи, до якої належить відповідний об'єкт основних засобів [11].

Так, виділено наступні групи основних засобів:

група 1 - земельні ділянки (не підлягає амортизації);

група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом  (15 років);

група 3 - будівлі (20 років), споруди (15 років), передавальні пристрої (10 років);

група 4 - машини та обладнання (5 років),

з них: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень (2 роки);

група 5 - транспортні засоби (5 років);

група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі) (4 роки);

група 7 - тварини (6 років);

група 8 - багаторічні насадження (10 років);

група 9 - інші основні засоби  (12 років);

група 10 - бібліотечні фонди (не встановлено); -

група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи (не встановлено);

група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди (5 років);

група 13 - природні ресурси (не підлягає амортизації);

група 14 - інвентарна тара (6 років);

група 15 - предмети прокату (5 років);

група 16 - довгострокові біологічні активи  (7 років).

Тобто, земельні ділянки та природні ресурси не підлягають амортизації.

Згідно з Податковим кодексом України (ПКУ) нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс) і призупиняється на період його виводу з експлуатації.

Згідно з ПКУ амортизація - це систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації) [11].

Згідно з ПКУ вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Однак, тут необхідно звернути увагу на те, що ПКУ не дає тлумачення поняття «ліквідаційна вартість», однак використовує цей термін.

Проте, п. 14.1.84. ПКУ зазначено, що інші терміни для цілей розділу III використовуються у значеннях, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та національними і міжнародними положеннями (стандартами) фінансової звітності, положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку [11].

Отже, при визначенні ліквідаційної вартості основних засобів необхідно керуватись визначенням, наведеним у П(С)БО 7 «Основні засоби», згідно якого ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Підприємство має при зарахуванні об'єкта основних засобів на баланс визначити його ліквідаційну вартість, яка вираховується з первісної вартості при визначенні об'єкта амортизації.

Згідно п. 22 П(С) БО 7 «Основні засоби» об'єктом амортизації є вартість, яка амортизується (окрім вартості земельних ділянок, природних ресурсів і капітальних інвестицій) [14].

П(С)БО 7 «Основні засоби» визначає, що вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Дане визначення збігається з визначенням у податковому законодавстві.

Підприємство самостійно має право визначати ліквідаційну вартість об'єкта основних засобів, виходячи з припущення про можливу суму коштів, яку підприємство сподівається отримати від реалізації або ліквідації об'єкта основних засобів по закінченню строку його корисного використання. При цьому ліквідаційна вартість може бути визначена і на нульовому рівні.

Згідно з п. 23 П(С)БО 7 «Основні засоби» нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за
місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для
корисного використання.

Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу починається з дати, що настає за датою, на яку об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію.

Амортизація основних засобів у бухгалтерському та податковому обліку нараховується із застосуванням одних і тих же методів, що визначено П(С)БО 7 «Основні засоби» та Податковим Кодексом, а саме: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий.

Наказом МФУ «Про затвердження Змін до деяких положень (стандартів) бухгалтерського обліку» від 18.03.2011 №372 до п. 29 П(С)БО 7 «Основні засоби» внесено доповнення, що нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу амортизації припиняється з дати, що настає за датою вибуття об'єкта основних засобів [14].

Крім того, п.145.1.9. Податкового Кодексу визначено, що нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання [11].

Отже, метод нарахування амортизації щодо кожного об'єкта основних засобів у фінансовому та податковому обліку має бути однаковий.

Таким чином, можна зробити висновок, що внесок у трактування сутності даної категорії вніс фундатор економічної науки А. Сміт, який відносив до продуктивного капіталу також і той, що був задіяний у сфері матеріального виробництва. Подібної точки зору дотримувався Д. Рікардо, хоча його визначення основного капіталу дещо відмінне від тлумачень Сміта. Так, для Д. Рікардо домінуючою ознакою основного капіталу є його довговічність, міцність, повільна зношуваність. Крім того, дану категорію він розглядає як частину багатства країни, яка використовується у виробництві, і приводить у рух працю [3].

Проте, найбільш обґрунтованими є дослідження К. Маркса, який вже зазначав, що засоби праці протягом усього процесу їх функціонування зберігають свою форму по відношенню до продукту. Після повного фізичного зносу вони йдуть на брухт та замінюються новими.

Підсумовуючи досліджені теоретичні та методологічні аспекти, необхідно зазначити, що Податковим кодексом України наближено правила визначення амортизаційних відрахувань у податковому обліку до національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які полягають у наступному. Статтею 145 ПКУ розширена класифікація основних засобів у податковому обліку, яка передбачає 16 груп основних засобів. Здійснюється пооб'єктний облік балансової вартості основних засобів, що входить до складу кожної окремої групи, включаючи вартість поліпшення основних засобів, отриманих безоплатно або в оперативний лізинг (оренду) та в цілому по групі як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи (ст. 146.1 ПКУ). Критерій визнання приналежності об'єкта до основних засобів збільшився з 1000 грн. до 2500 грн. (з 01.01.2012 р.).

У бухгалтерському обліку виділено 16 груп основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, у податковому - також 16, проте у їх складі є відмінності: у податковому виділено групу довгострокові біологічні активи, яка відсутня у класифікації за П(С)БО 7 «Основні засоби», а у бухгалтерському є відсутня у податковому обліку група Інші необоротні матеріальні активи.

Введення Податкового кодексу узгодило розбіжності у понятійному апараті засобів праці і визнало категорію «основні засоби».

Сучасна Податкова концепція передбачає ведення обліку основних засобів з метою нарахування амортизації за кожним окремим об'єктом основних засобів, на відміну від попереднього загально групового варіанта нарахування амортизації, що діяв до прийняття Податкового кодексу.

В цілому, у бухгалтерській і податковій концепціях амортизації відбулися значні зміни у бік їх узгодження та гармонізації, що сприятиме інноваційному розвитку підприємницької діяльності.

Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д. Історія економічних вчень: підручник / В.Д. Базилевич. - К.: Знання, 2005. - 567 с.

2. Бондар М.І. Амортизація основних засобів: облік та оподаткування / Бондар М.І., Бабіч В.В. // Вісник ЖДТУ Серія: Економічні науки. - 2011. - № 1 (55), С.31-34

3. Бутинець Т.А. Основні засоби: точка зору економіста / Бутинець Т.А. // Проблеми теорії та методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу. - 2012. - Вип. 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : (23) http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ptmbo/2012_2/2.pdf

4. Довгопола Н. Амортизація: предметна сутність і ступінь впливу на відтворення основних засобів / Довгопола Н., Нестеренко М. // Бухгалтерський облік і аудит. - 2010. - № 12. - с. 3-13.

5. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації: навчальний посібник / П.В. Проскурін. - К.: КНЕУ, 2005. - 372 с.

6. Історія економічних учень: Підручник. [Л. Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник та ін.]; за ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с.

7. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів [Електронний ресурс] // Затв. Наказом Міністерства фінансів України 30.09.2003 № 561 від 30.09.2003 р. - Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1023.1226.0.

8. Мікроекономіка і макроекономіка: підручник для студентів екон. спец. закл. освіти: У24 / С. Будаговська, О. Кілієвич та ін.: за заг. ред. С. Будаговської. - К.: Видавництво Соломії Павочко “Основи”. - 2001 с.

9. МСФЗ 16 “Основні засоби” [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://minfin.gov.ua/document/92427/МСБО_16.pdf.

10. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко та ін.; За ред. Г.Н. Климка - К.: Вища школа - Знання, 1997 - 559 с.

11. Податковий кодекс України: Кодекс від 2 грудня 2010 року № 2755-VI [Електрон. ресурс] / Україна. Президент України. - Спосіб доступу: http:// www.rada.gov.ua

12. Політична економія. Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. Дисципліни / За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. - К.: КНЕУ, 2003. - 354 с.

13. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Рибалкіна В.О., Бодрова В.Г. - К.: Академвидав, 2004. - 672 с.

14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»: наказ Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 92 [Електрон. ресурс] / Україна. М-во фінансів. - Спосіб доступу: http:// www.minfin.gov.ua

15. Попов А.З. Вопросы в счётном искусстве / А.З. Попов // Счетоводство. - 1904. - № 1-2. - С. 5-9.

16. Чабаненко Ж.М. Особливості фінансового обліку основних засобів // Економічний простір. - 2012. - № 57 [Електрон. ресурс]. - Спосіб доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2012_57/statti/42.pdf

17. Чумаченко М. Ще раз про амортизацію як важливе джерело інвестиційної діяльності підприємства / Чумаченко М. // Бухгалтерський облік і аудит. - 2004. - №11. - с. 3-7.

18. Юхименко П.І. Історія економічних учень : навч. посіб. / П.І. Юхименко, П.М. Моненко. - К.: Знання - Прес, 2000. - 514 с.

Размещено на Allbest.ru

...