Інноваційні процеси управління соціального розвитку підприємства

Размещено на http://allbest.ru

Вищий навчальний заклад Укоопспілки

«Полтавський університет економіки і торгівлі»

Інноваційні процеси управління соціального розвитку підприємства

Василь Іванюта, д.е.н., професор - науковий керівник

Вюсал Алієв, магістрант спеціальності «Бізнес-адміністрування»

Вступ

Постановка проблеми. Прискорення темпів економічного зростання, вирішення інших актуальних проблем української економіки, неабиякою, якщо не вирішальною мірою залежить від вирішення соціальних проблем, в першу чергу на базовому рівні - рівні підприємства.

Актуальність теми дослідження визначається, з одного боку, становленням в нашій країні соціально орієнтованої ринкової економіки, а з іншого, - перерозподілом ролей і функцій у вирішенні соціальних проблем та забезпеченні якості життя громадян між державою і господарюючими суб'єктами - підприємствами.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Аспектам управління соціальним розвитком присвячено багато наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів. Велике значення з погляду обґрунтування сутності та ролі соціального розвитку підприємств мали праці М. Армстронга, М. Вебера, Ф. Герцберга, П. Друкера, А. Маслоу, М. Уорнера, О. Вільямсона, А. Файоля, Г. Форда, та ін. У вітчизняній науці проблеми управління соціальним розвитком підприємств розглядали вчені: Л. Абалкін, Г. Васильєв, Є. Єлізаров, В. Жуков, А. Зубкова, А. Ізотов, А. Кибанов, В. Куликов, В. Маньковський, А. Кузнецов, та ін. Однак, незважаючи на значну кількість робіт, в даний час ще не сформовано єдиних чітких визначень понять «соціальний розвиток підприємства», «управління соціальним розвитком підприємства». Недостатньо вивченими залишаються і процеси управління соціальним розвитком підприємства.

Метою статті є уточнення дефініцій «соціальний розвиток підприємства», «управління соціальним розвитком підприємства» та визначення ключових принципів соціального розвитку підприємства.

Виклад основного матеріалу

Аналіз існуючих дефініцій показує, що не існує однозначного розуміння категорії «соціальний розвиток підприємства». Одним з перших, хто систематично використовував термін «соціальний розвиток», був британський соціолог Л. Хобхауз. На його думку, головний фактор розвитку - цілеспрямована і раціональна людська дія [3, С. 68.]. М.М. Богдан та М.А. Масілова розглядають соціальний розвиток як необхідний, спрямований, закономірний розвиток соціально-трудової сфери або її окремих складових, в результаті чого відбуваються кількісні і якісні зміни соціально-трудової сфери [1, С 113].

Однак ми вважаємо, що не всякі зміни в соціальних явищах на підприємстві являють собою їх розвиток, а лише такі, при яких одні соціальні явища переходять на більш високі (за об'єктивними критеріями соціального прогресу) щаблі свого стану (прогресивний розвиток) або, навпаки, на ступені нижчого рівня (регресивний розвиток). На думку Я.А. Захарова та А.Л. Кузнєцова, соціальний розвиток підприємства - це процес або послідовність змін соціальної підсистеми фірми, в ході якої відбувається її (підсистеми) якісна зміна в прогресивному напрямку [2, С. 173]. В. Маньковський вважає, що соціальний розвиток підприємства - це такий тип соціального процесу, при якому подальший стан соціальної системи підприємства більш переважно, а кожна наступна її структура - не менше краща, ніж попередня [4, С 55].

Узагальнюючи існуючі точки зору, під соціальним розвитком підприємства пропонуємо розуміти якісні і структурні зміни, спрямовані на вдосконалення соціального середовища підприємства, сфери соціальних відносин, умов трудової діяльності працівників, захисту працівників від соціальних ризиків, неминучих в умовах ринкової економіки, системи розподілу і споживання благ, засновані на принципах соціального партнерства та підприємницького патерналізму, а так само участі працівників в управлінні підприємством. На нашу думку управління соціальним розвитком підприємства являє собою цілеспрямований вплив на його соціальне середовище з метою вдосконалення соціальних процесів, взаємовідносин та взаємодії людей. Управління соціальним розвитком є частиною управління персоналом підприємства, яке в свою чергу слід розглядати як частину соціального управління.

Важливим кроком на шляху вдосконалення концепції соціального управління є визначення поняття інновації в соціальній сфері та її особливостей. Сучасна наука дає класичне визначення соціальним інноваціям, яке включає в себе процес виникнення нових методів та технологій, форм соціальних відносин, які сприяють покращанню ефективності суспільної соціальної політики, тоді як в організаційному контексті соціальні інновації - це процеси, що сприяють переходу на новий рівень розвитку всієї системи підприємства, призводять до суттєвих та необоротних змін у взаємодії між членами колективу, направлені на задоволення їхніх нових духовних та інтелектуальних потреб [5, С. 108].

Метою соціальних інновації на підприємстві є вдосконалення системи соціального розвитку організації. До таких удосконалень відносяться:

· розвиток і підтримка нових соціальних цінностей організації;

· упровадження новітніх методів навчання та адаптації персоналу; удосконалення системи мотивації праці;

· фінансування розвитку об`єктів соціальної інфраструктури власного підпорядкування;

· активізація інструментів соціально-відповідального маркетингу;

· нові методи оцінки умов праці;

· зміни внутрішньо колективних відносин тощо.

Надалі метою соціальної інноваційної політики є створення дієвої системи соціальної відповідальності на підприємстві, адже інноваційний шлях розвитку будь-якої організації включає в себе підтримку як фінансово-економічної, техніко-технологічної, маркетингової сфер суб`єкта господарювання, так і стимулювання реалізації соціального потенціалу, який визначається наявністю складових:

· власні об`єкти соціальної інфраструктури;

· наявність профспілки;

· достатність фінансування соціальної сфери;

· дієвий соціально-відповідальний маркетинг у системі управління;

· привабливий соціальний імідж організації;

· наявність програм розвитку та навчання персоналу.

Звісно, цей перелік можна продовжити, проте, зупинимося на перелічених складових для зручності визначення наявного соціального потенціалу вітчизняних підприємств з урахуванням їхньої інноваційної діяльності в соціальній сфері.

Теперішній соціальний потенціал більшості вітчизняних підприємств низький. Лише частина з них у своїй політиці передбачає активізацію залучення соціальних інновацій, що здатна покращити існуючий стан справ у соціальній сфері суб`єкта господарювання. За часів СРСР промислові підприємства мали підрозділи, що надавали соціальні послуги (так звані об`єкти соціальної інфраструктури): власні пансіонати, будинки відпочинку, дитячі установи, інститути для навчання персоналу, клуби, спортивні установи, медпункти тощо.

За ринкових умов господарювання підприємствам стало економічно невигідно утримувати у власній структурі установи, які надавали соціальні послуги [5, С. 110]. інноваційний соціальний управління

За умов становлення інформаційного суспільства виробничі підприємства, аби залишатися конкурентоспроможними, повинні відповідати сучасним реаліям суспільного розвитку, активно розвивати соціальну сферу та впроваджувати соціальні інновації. До основних об'єктів соціальних інновацій на рівні підприємства можна віднести:

· персонал підприємства;

· організаційну структуру управління;

· корпоративну культуру;

· якість робочих місць;

· безпеку та охорону праці;

· систему оплати праці;

· систему трудових відносин та ін.

У сфері удосконалення роботи персоналу підприємства, найбільш поширеними є такі соціальні інновації як нові види навчання персоналу, нові форми мотивації персоналу, створення нових соціальних технологій задоволення потреб працівників, розробка та створення нових об'єктів соціальної інфраструктури, розробка та впровадження нових форм та інструментів взаємодії персоналу підприємства.

Висновки

Управління соціальним розвитком підприємства - відносно новий напрямок вітчизняного менеджменту, яке в даний час привертає пильну увагу вчених, практиків, управлінських структур різного рівня, так як під впливом соціально-економічних перетворень відбувається подолання стереотипів управлінського мислення. На нашу думку, головним завданням управління стає розвиток ініціативи та творчого потенціалу людини, стимулювання його трудової і соціальної активності.

Активізація людського фактору в діяльності підприємства є одним з вирішальних факторів сукупного соціально-економічного потенціалу суб`єкта господарювання.

Література

1. Богдан М.М. Управління соціальним розвитком організації: навчальний посібник / М.М. Богдан, М.А. Масілова. - Владивосток: Изд-во ВГУЕС, 2009. - 284 с.

2. Захаров Я.А. Управління соціальним розвитком організації: підручник / Я.А. Захаров, А.Л. Кузнєцов. - М.: ИНФРА-М., 2006. - 275 с.

3. Ларіонов, І.К. Стратегія соціального управління: підручник / І.К.Ларіонов. - М.: Дашков і К°, 2009. - 195 с.

4. Маньковський В.М. Управління соціальним розвитком організації: підручник / В.М. Маньковський. - М.: ИНФРА-М,2009. - 214 с.

5. Летуновська Н.Є. Соціальні інновації підприємств в умовах трансформаційної економіки /Н.Є. Летуновська // Інноваційна економіка. - 2013. - № 4[42]. - С. 107-112

Анотація

Інноваційні процеси управління соціального розвитку підприємства. Василь Іванюта, д.е.н., професор - науковий керівник; Вюсал Алієв, магістрант спеціальності «Бізнес-адміністрування». Вищий навчальний заклад Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

Статтю присвячено дослідженню сутності поняття соціально-економічний розвиток підприємства, його управлінню, визначенню поняття інновації в соціальній сфері та її особливостей.

Ключові слова: соціальний розвиток підприємства, управління соціальним розвитком підприємства, інновації в соціальній сфері.

Размещено на Allbest.ru