Етапи становлення менеджменту і особливості діагностики підприємства: історичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Етапи становлення менеджменту і особливості діагностики підприємства: історичний аспект

Біловол Р.І., кандидат економічних наук

Артюх О.В., аспірант

Розглянуто етапи становлення і розвитку менеджменту, визначені особливості використання теоретиками і практиками показників та методів проведення діагностики підприємств на кожному з них.

Ключові слова: етапи менеджменту, підприємство як об'єкт діагностики, показники діагностики, методи діагностики підприємства.

Постановка проблеми. Донедавна в економічній науці не існувало чіткого цілісного уявлення щодо значення діагностики підприємства в теорії менеджменту.

Різке підвищення рівня складності функціонування підприємств, як соціально-економічних систем, відбивається на вимогах до якості та ефективності їхнього менеджменту. Це вимагає концептуального переосмислення деяких напрямів та завдань менеджменту. Поряд із цим необхідно узагальнити теорію менеджменту, щоб синтезувати різноманіття підходів до проведення діагностики підприємства, його фінансово-економічного стану, виробничого потенціалу, організаційної структури управління, персоналу та системи управління підприємства в цілому.

Аналіз основних досліджень та публікацій. Наукові дослідження стосовно розвитку основних засад діагностики в різних напрямах діяльності чи складових елементах підприємства ведуться не настільки давно, однак результати, отримані в процесі дослідження дозволяють визначити значимість науки діагностики в функціонуванні та розвитку підприємства, а також при прийнятті рішень щодо впровадження відповідних стратегічних і тактичних заходів.

Проте, як свідчить огляд літературних джерел, автори [] по різному підходять до процедури проведення діагностики, як способу розпізнавання стану підприємства, за допомогою реалізації комплексу дослідницьких процедур і виявлення в них слабких ланок і вузьких місць.

При управлінні господарська структура підприємства характеризується двома фундаментальними напрямами проведення діагностики. Ряд вітчизняних теоретиків та практиків: І.О.Бланк, В.О.Василенко, Н.А. Кизим, В.А. Забродський, В.А. Зінченко, Ю.С. Кончак, Е.М. Коротков, А.П. Ковалев, Л.А. Костирко, Л.О. Лігоненко проводячи діагностику підприємства, акцентували увагу на вимірі функціонального стану основних факторів виробництва (капітал, робоча сила, організація), що охоплюється поняттям «фінансово-економічний стан» [1,3,5,7,8,10,11].

Інші, Є.К.Бабець, Л.Г.Дідковська, Г.В.Осовська та О.А.Осовський, діагностують певні (інколи виокремленні) види діяльності підприємства: технічну; комерційну діяльність; соціальну та управлінську діяльність, що охоплює прогнозування, планування, організацію, управління, координацію і контроль [2,6,14].

Формування цілей статті. Розглянути еволюційні етапи розвитку наукових шкіл та підходів до менеджменту, дослідити особливості проведення діагностики підприємства теоретиками і практиками на різних етапах розвитку менеджменту.

Викладення основного матеріалу дослідження. Питання вивчення історії науки діагностики виступають важливою умовою для практичної діяльності фахівців-економістів, що дозволяє на основі узагальнення досвіду менеджменту попередніх століть краще розуміти проблеми функціонування та розвитку вітчизняних підприємств.

На початковій стадії розвитку теорії менеджменту закладалися основи сучасного пізнання та вчень про управління, акцентувалася увага лише на одну сферу діяльності підприємства - виробництво. Ці теорії менеджменту отримали назву «одномірні» теорії управління. В подальшому, зі зміною характеру управління почали використовуватися «синтетичні підходи», які об'єднали дослідження одномірних теорій управління в єдине ціле - нову управлінську парадигму менеджменту. Управління, як самостійна галузь діяльності, визнана теоретиками і практиками лише на початку ХХ ст. (табл. 1).

У ХІХ - на початку ХХ ст. наукові погляди вчених, Ф.Тейлора, Г.Форда, Ф.Гілбрейта, Л.Гілбрейта, Г.Емерсона були спрямовані на ефективність управління - можливості вдосконалення механізму масового виробництва продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на їх виробництво, опрацюванні методів організації ефективності колективної праці. Їх ідеї лягли в основу школи наукового менеджменту (1885-1920 рр.). В наукових працях Ф.Тейлора, відмічається, що при використанні таких методів діагностики як спостереження, хронометраж, логіка, аналіз можливо вдосконалити виробничі операції, досягти їх ефективного виконання і на основі отриманої інформації розробити рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва.

Стосовно фінансового аспекту діяльності підприємства, вчений зазначав, що головним завданням управління підприємством є забезпечення максимальним прибутком підприємця компанії здійснюється тільки в поєднанні з максимальним благополуччям та добробутом кожного зайнятого на підприємстві працівника. В сфері управління персоналом ключовим моментом школи наукового менеджменту було систематичне використання методів стимулювання працівників з метою їх зацікавленості у збільшенні продуктивності праці та обсягів виробництва. Поняття маркетингу на той час було простим: успіх був гарантований тим підприємствам, які реалізовували свої товари на ринку за найнижчою ціною. Підприємницький сектор надійно відокремлювався від зовнішнього втручання [6]. Встановлені Ф. Тейлором принципи управління відображали основні наукові уявлення ХІХ ст. і відповідали повільно рухливому зовнішньому середовищу, коли основний, первинний попит людей повністю не задовольнявся. Тому, при проведенні діагностики підприємства приділялася увага лише показникам результативності виробничої сфери підприємства.

Із збільшенням адміністративного апарату управління підприємств та загальних проблем менеджменту, а саме погляду організації з точки зору широкої перспективи та прагнення визначити загальні характеристики і закономірності розвитку організацій, стимулювали формування класичної школи в менеджменті (школи адміністративного управління (1920-1950 рр. ХХ ст.). З її виникненням вчені, А. Файоль, Л.Урвік, Л.Г'юлік, М. Вебер, Р.Дейвіс, Д. Муні вивчали процеси вдосконалення управління на рівні організації в цілому, а саме: проектування організаційної структури, універсальні управлінські принципи побудови структури організації, поділ процесу управління на класичні функції - планування, організація, керівництво (мотивація) і контроль [14]. Вченими і практиками проводилась діагностика праці управлінського персоналу шляхом регламентації праці і передачі повноважень працівникам підприємства.

Представники даних шкіл хоча і визнавали «людський фактор», як чинник підвищення ефективності підприємства, але їх висновки та пропозиції стосовно даного фактору мали обмежений характер. В цей період, значна увага приділялась тільки економічному стимулюванню і встановленню формальних функціональних стосунків.

З подальшим розвитком економічного суспільства та підприємств в умовах переходу від екстенсивних до інтенсивних методів ведення господарства визріла необхідність пошуку нових форм управління, які пов'язані з чітко вираженими соціальними та психологічними аспектами. Тому, період 1920-1950 рр. ХХ ст. був обумовлений пошуком встановлення збалансованості між технічними показниками діагностики (прибуток, продуктивність праці) і соціальними показниками (потребами і інтересами індивідуума). В цей період формуються два підходи в теорії менеджменту - школа людських стосунків та школа поведінкових наук.

Школа людських стосунків (1930-1950 рр.) - визнання людського фактору як основного елементу ефективної діяльності підприємства. Лідери школи людських стосунків: Е. Мейо, М. Фоллет, Ч.І. Брандер розглядали колектив працівників підприємства як соціальну групу, міжособистісні відносини між працівниками підприємства, усунення деперсоналізованих відносин на виробництві та заміну їх концепції співпрацею між колективом працівників та власниками, в наданні персоналу можливостей спілкування на робочих місцях [9]. Наукові праці Е.Мейо свідчили про те, що кожний менеджер повинен постійно звертати увагу на рівновагу між технологічним аспектом ефективності виробництва та людським, соціальним аспектом виробництва [15]. Ч. І. Брандер виділив, що попит та цілі підприємства (наприклад, підвищення продуктивності праці) повинні знаходитися в рівновазі з особливими внутрішніми відносинами організованої соціальної групи, успіх діяльності якої обумовлений особистим внеском кожного працівника, взаємним впливом її членів один на одного (наприклад, підвищення кваліфікаційного складу робітників, кар'єрне зростання). Представники школи людських стосунків всебічно проаналізували проблеми людських відносин на виробництві, усунули проблеми виникнення можливих конфліктів серед працівників та побудували нові умови кооперації і співпраці між ними. Але, їх дослідження виявили порушення балансу між необхідним підвищенням продуктивності праці і інтересами індивідуума.

На початку 50-х р. ХХ ст. наукові розробки в сфері психології та соціології були спрямовані на природу людських відносин, мотивацію людської діяльності, що сприяло розвитку в теорії менеджменту - школи поведінкових наук. Засновники школи поведінкових наук: А. Маслоу, Д. Мак-Грегор, Ф. Герцберг, Р. Лайкерт, К. Арджиріс звертали увагу на різні аспекти управління поведінкою людини. Поведінковий підхід базувався на розгляді підприємства як об'єднанні людей з різними інтересами, мотивацією, владою та авторитетом, здатністю до спілкування, лідерством, змістом роботи тощо. При цьому, значна перевага віддавалася внутрішньому фактору - людському ресурсу та підпорядкованості йому інших факторів виробництва, що призводило до підвищення продуктивності як окремого працівника, так і підприємства в цілому [14,15].

Лідери школи людських відносин та школи поведінкових наук акцентували увагу, перш за все, на соціально-психологічні процеси підприємства від яких залежать внутрішньогосподарські відносини в трудових колективах та його фінансово-економічний стан [4]. Першими спробували збалансувати систему управління підприємством через підвищення продуктивності праці (показником ефективності використання ресурсів праці, трудового фактору) та врахування потреб і інтересів кожного працівника (соціально-психологічні аспекти: дружні відносини, гарні умови праці, позитивний психологічний клімат, кар'єрне зростання, висока заробітна плата і т.п.).

Основний недолік в напрацюваннях засновників вищезазначених наукових шкіл менеджменту полягав в тому, що вони приділяли увагу лише одній підсистемі підприємства (школа наукового управління - технічним підсистемам, поведінкова школа - соціальній підсистемі), також не враховували системний підхід до управління підприємством. З практичної точки зору, не оцінювався вплив зовнішнього середовища на підприємство; не встановлювалися причинно-наслідкові зв'язки між ними; не розглядалася ефективність управління підприємства як результат взаємодії усіх факторів, які впливають на функціонування та розвиток підприємства.

Початок 50-х р. ХХ ст. ознаменувався значними успіхами в розвитку інженерних наук, математики, статистики, комп'ютерної техніки, економічних наук що дозволили паралельно розвинути мікроекономічну теорію, економіку галузей народного господарства, підприємства, теорію мікроекономічного аналізу та його складової - аналізу фінансово-господарської діяльності. Саме, ці науки були основою для розвитку в теорії менеджменту кількісної (управлінської) школи та нових підходів до управління - системного, ситуаційного, процесного.

Головні ідеї вчених нової концепції менеджменту - «кількісної (управлінської) школи», К.Черчмена, Е.Арнофа, Д.Форрестера, полягали в вирішенні проблем, пов'язаних з дослідженням операцій (проектуванням та функціонуванням операційних систем), процесами розробки та прийняття управлінських рішень, побудовою інформаційних систем. Основними методами діагностики системи управління підприємством були: системний аналіз в управлінні підприємства через використання економіко-статистичних методів, методів теорії ймовірності, методів лінійного програмування, які полегшували вибір напрямків діяльності з урахуванням певних обмежень; теорія черговості допомагала збалансувати вартість і термін експлуатації устаткування; теорія ігор краще визначала і реалізувала конкурентну стратегію; комп'ютерне програмування сприяло моделюванню надходження капіталу, будуючи різні кількісні моделі [6].

Суттєвим кроком у розвитку менеджменту був системний підхід, який в основному опирався на «теорію загальних систем» Людвіга фон Берталанфі. Згідно системному підходу підприємство розглядається як сукупність взаємопов'язаних елементів (людей, технологій, матеріальних, фінансових результатів тощо) на яке впливають фактори зовнішнього та внутрішнього середовища. Наукові праці вчених: Ч.І. Бернарда, С. Блекєтта, Н.Вінера, К. Шенна розкривають концепцію організації як відкритої динамічної системи, яка протиставляється з традиційної статичною закритою моделлю. Хоча системний підхід розглядає збалансованість системи управління підприємства з зовнішнім середовищем, але серед існуючих недоліків його застосування виступає проблема проведення діагностичних досліджень. Ця проблема стосується великого обсягу необхідної інформації щодо системи управління підприємством в цілому, яка в свою чергу знижується прозорість діагностики кожного окремо взятого елементу чи підсистеми управління.

У кінці першої половини 70-х р. ХХ ст., коли економічна криза переплелася з «галопуючою» інфляцією методологи економіки та управління почали критично відноситися до систем та методів управління. Вихід з такої ситуації фахівці шукали на шляху розвитку ситуаційного підходу побудови соціально-економічної системи, який був запропонований П. Друкером, Д.Томпсоном, Д.Гелбрайтом, П.Лоуренсом, Д.Лорше. Важливі завдання менеджменту при використанні ситуаційного підходу полягали в визначенні функцій управління стосовно конкретних ситуацій, проведенні детального аналізу факторів формуючих ситуацію, підборі необхідних прийомів і методів вирішення проблем, підібраних з урахуванням їх переваг та недоліків і реальних можливостей застосування; встановленні тісноти зв'язку між факторами зовнішнього та внутрішнього середовища на систему управління підприємства для нейтралізації або посилення впливу цих факторів на результати його діяльності [9]. При проведенні діагностики підприємства за допомогою ситуаційного аналізу, інтенсивно впроваджуються в управлінську діяльність комп'ютерна техніка та інші технічні нововведення, використовуються методи кількісного аналізу в різних конкретних ситуаціях.

В умовах розвитку ринкової економіки, з кінця ХХ - початку ХХІ ст., постали нові вимоги до суспільства та до концептуальних підходів в теорії і практиці менеджменту. Значна увага вчених-економістів приділяється ефективним і сучасним розробкам методики проведення діагностики сучасних підприємств. Тому, в 1960-х р. ХХ ст. значну популярність отримала діагностика підприємства через застосування Бостонської матриці (БКГ) Брюса Хендерсона. Основна гіпотеза даного методу діагностики полягає в тому, що прибутковими вважаються ті підприємства, яким належить більш висока ринкова доля, а тому вони зростають швидше, ніж інші, що діють в одній галузі. Теоретик, в області стратегічного управління, І. Ансофф на протязі 1965-1984 рр. ХХ ст. акцентував увагу на проведенні діагностики стратегічної готовності підприємства до ринкової конкуренції - як інструменту аналізу розривів у зовнішньому середовищі (розрив між тим, де знаходиться підприємство, і тим, де воно бажає бути). У 70-х р. ХХ ст. Ф.Котлером розглянуто маркетинговий підхід в теорії менеджменту, сутність якого полягає в діагностиці збалансування попиту та пропозиції на товар в даний момент часу та на певному сегменті ринку, який характеризується значними змінами зовнішнього середовища. На початку 80-х р. ХХ ст. М. Портером розроблена теорія родових стратегій, які підприємство може вибирати залежно від сучасних умов розвитку внутрішніх процесів підприємства та взаємодії між різними складовими елементами підприємства [2,6].

З усіх вивчених теорій управління найбільший науковий інтерес, в цілях адаптації вітчизняних підприємств до ринкових умов, більша частина яких знаходяться в кризовому стані, привертає методика проведення діагностики підприємств за допомогою системи збалансованих показників - Balanced Score Cart (BSC), яка розроблена у 1990 - ті р. ХХ ст. Д. Нортоном і Р. Капланом [12]. Методика діагностики системи управління підприємства на основі системи збалансованих показників постійно діє на підприємствах країн Заходу, поступово впроваджується в Росії. На нашу думку, дана методика може бути використана на підприємствах України через наступні причини: діагностика менеджмент збалансований

вона найбільш ефективна для підприємств корпоративного типу, які мають значну кількість цілей у розрізі видів діяльності та рівнів управління;

внаслідок високої динаміки трансформаційних процесів, підприємства не встигають реагувати на зміни зовнішнього середовища, що обумовлює потребу проведення діагностичних досліджень на основі системи збалансованих показників, які дозволяють оперативно виявити «вузькі місця» за основними напрямами діяльності підприємства - виробнича, фінансова, соціальна, маркетингова та своєчасно приймати відповідні управлінські рішення з цих напрямів;

пропонує стійку систему мотивації трудової діяльності персоналу підприємства та підприємницької діяльності, що спрямована не тільки на результати поточної діяльності підприємства, але і на довгострокову перспективу;

суттєво покращує проведення діагностики системи управління підприємства за рахунок досягнення збалансованості між усіма функціональними сферами діяльності підприємства з врахуванням змін зовнішнього середовища [12].

Висновки

Узагальнюючи вищенаведене, слід зазначити, що в результаті проведених нами досліджень встановлено, що діагностика системи управління підприємства пройшла складний еволюційний шлях відповідно до становлення та розвитку менеджменту. Діагностика являє собою певний дослідницький процес, що базується на визначених критеріях, параметрах, показниках і методах, акумулює в собі колективну працю великої кількості вчених-теоретиків, практиків з менеджменту та економіки різних методологічних напрямків, кожному з яких притаманні ті чи інші пріоритети в особливостях проведення діагностики підприємства, як соціально-економічної системи. Врахування історичного досвіду, практичних розробок сучасних науковців і практиків надасть можливість розробити комплексний підхід до процесу проведення діагностики системи управління підприємства.

Література

1. Антикризисное управление: Учебник / Под ред. Э.М. Короткова. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 432 с.

2. Бабець Є.К. Основи менеджменту: навчальний посібник / Бабець Є.К., Максимчук А.Г., Стасюк В.П., Чернов А.П. - К.: «ВД «Професіонал», 2007. - 496 с.

3. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента / Бланк И.А. - К.: Ника-Центр, 1999. - 489 с.

4. Бєсєдін М.О. Основи менеджменту: оцінно-ситуаційний підхід (модульний варіант): підручник / Бєсєдін М.О., Нагаєв В.М. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 496 с.

5. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: навч. посібник / Василенко В.О. - [2-ге вид., виправл. і доп.] - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 504 с.

6. Дідковська Л.Г. Історія вчень менеджменту: навч. посібник / Дідковська Л.Г., Гордієнко П.Л. - К.: Алерта, 2008. - 477 с.

7. Кизим Н.А. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства: Монографія / Кизим Н.А., Забродський В.А., Зінченко В.А., Кончак Ю.С. - Х.: ИНЖЕК, 2003. - 144 с.

8. Ковалев А.П. Диагностика банкрутства / Ковалев А.П. - М.: Финстатформ, 1995. - 96 с.

9. Коротков Э. Генезис менеджмента / Коротков Э., Кузьмина Е. // Проблемы теории и практики управления. - № 4. - 2006. - С.40-47.

10. Костирко Л.А. Діагностика потенціалу фінансово-економічної стійкості підприємства: Монографія / Костирко Л.А. - Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2004. - 240 с.

11. Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретично-методологічні засади та практичний інструментарій / Л.О. Лігоненко. - К.: КНТУ, 2001. - 579 с.

12. Нивел Пол Р. Сбалансированная Система Показателей: Шаг за шагом: максимальное повышение эффективности и закрепление полученных результатов / Нивел Пол Р. Пер. с анг. - Днепропетровск: Баланс Бизнес Букс, 2004. - 328 с.

13. Управління людськими ресурсами: філософські засади. Навчальний посібник під ред. д. ф. н., проф. В.Г.Воронкової. - К.: ВД «Професіонал», 2006. - 576 с.

14. Осовська Г.В. Менеджмент організацій: навчальний посібник / Осовська Г.В., Осовський О.А. - К.: Кондор, 2005. - 860 с.

15. Охріменко А.Г. Основи менеджменту: навчальний посібник / Охріменко А.Г. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 130 с.

Размещено на Allbest.ru