Критерії, показники і рівні сформованості особистісного зростання майбутніх працівників соціальної сфери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Критерії, показники і рівні сформованості особистісного зростання майбутніх працівників соціальної сфери

Наталія ГОЛОВА

У статті проаналізовані основні проблеми підготовки майбут-ніх фахівців соціальної сфери. Доведено, що на особистіше зростан-ня студентів, ефективно впливає самостійна робота для успішного саморозвитку та самовиховання, а також комунікабельність, психо-логічна атмосфера в колективі, наставництво куратора академічної групи. Охарактеризовані рівні готовності студентів до особистісного зростання: початковий, середній, високий. Виокремлені загальні показ-ники і змістові критерії особистісного зростання майбутніх фахів-ців соціальної сфери: мотиваційний, ціннісно-змістовий, когнтітив- но-професійний, дієво-професійний, аутопсихологічний, регулятивний.

Ключові слова: самовиховання, саморозвиток, соціальний праців-ник, критерії, рівні, показники, особистісне зростання, куратор, само-стійна робота.

Постановка проблеми у загальному вигляді. З середини ХХ сто-ліття в досягненнях людства високе місце посідала гуманістична пси-хологія, яка сформувалась у Західній Європі та США. Велика кількість, вітчизняних та закордонних дослідників гуманістичної психології до-вели, що сутність людини завжди направляє її у напрямку особистіс- ного зростання.

Сьогодні соціальна сфера потребує висококваліфікованих пра-цівників соціальної сфери, енергійних, творчих, здатних до швид-кого пристосування в нестандартних умовах, які можуть ефектив-но вирішувати актуальні проблеми, а це в свою чергу передбачає безперервну освіту, становлення особистості в процесі особистіс- ного розвитку, а також створення умов для самовдосконалення особистості.

Підготовка майбутнього фахівця, зайнятого у соціальній сфері, досить складний процес, оскільки відбувається перехід від навчаль-но-дисциплінарного розвитку до особистісного, який орієнтований на особистісне зростання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започат-ковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор.

Проблеми підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери знайш-ли відображення у працях зарубіжних та вітчизняних науков-ців: С. Когут, Р. Вайноли, Л. Міщик, Ю. Галазузової, Л. Віннікової, Н. Микитенко, Л. Долинської, В. Симеченко, І. Зязюн, В. Буряк та ін. Зокрема, С. Когут обґрунтувала систему професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери у вищих навчальних закла-дах та запропонувала вдосконалити систему професійної діяльнос-ті студентів, які в майбутньому будуть працювати у соціальній сфері. Р. Вайнола досліджувала проблеми особистісного розвитку майбутніх соціальних працівників в процесі професійної підго-товки; Л. Долинська та В. Семиченко дослідили взаємодію учасни-ків навчально-виховного процесу, як одну із умов особистісного зростання майбутнього фахівця. фахівець соціальний мотиваційний професійний

Відповідно до актуальності та невирішених проблем теми дослі-дження визначено мету, яка полягає в обґрунтуванні та аналізі крите-ріїв, показників і рівнів сформованості особистісного зростання май-бутніх працівників соціальної сфери.

Виклад основного матеріалу дослідження. У своїх працях А. Маслоу досліджував проблеми професійно-особистісного зростан-ня особистості. За А. Маслоу, особистісне зростання - це задоволення найвищих потреб, якими в його ієрархії є потреби у самоактуалізації.

За А. Маслоу самоактуалізація - це повне використання власних здібностей, талантів, а також можливостей, які є процесом людської самореалізації [1, с. 11].

І. Зязюн, говорив, що в основу особистісного зростання входить принцип саморозвитку, який у свою чергу детермінує здатність особис-тості трансформувати власну життєдіяльність на предмет практичного перетворення, а це призводить особистість до вищої форми життєді-яльності особистості, тобто її творчої самореалізації [5, с. 165].

Важливою функцією професійної соціальної освіти є стимулю-вання особистісного саморозвитку особистості. Студент прагне до особистісного розвитку, а також досягнення високого рівня професіо-налізму за умови, коли у нього сформовані адекватні мотиви профе-сійних досягнень та самореалізації. Л. Міщик в основу професійної підготовки майбутнього фахівця соціальної сфери поклала систем-ний, особистісний та індивідуальний підхід [2, с. 234].

З огляду системного підходу, освіта має максимально стимулю-вати активність основних компонентів особистості соціального пра-цівника в цілому; особистісний підхід передбачає створення у процесі навчально-виховного процесу фахівців структури соціально-педаго-гічної діяльності; індивідуальний підхід дає установку сучасній педа-гогічній освіті на особистісний рівень та виявляє і формує у студентів творчу індивідуальність [4, с. 22].

Успіх підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери до профе-сійної діяльності залежить від різних факторів, одним із них є самос-тійна робота. Самостійна робота є важливим фактором теоретичної та практичної підготовки майбутнього спеціаліста соціальної сфери, формуванням необхідних знань, навичок, умінь, професійних якос-тей особистості. Самостійне навчання майбутніх фахівців вищих нав-чальних закладів забезпечує глибоке знання матеріалу, уміння працю-вати з літературою, вирішення професійних завдань та покращення професійної підготовки у майбутньому. Науковцями доведено, що ефективність самостійної роботи студентів ВНЗ залежить від внут-рішніх та зовнішніх чинників: змісту завдань, рівня знань, співпраці з викладачами, особистісного розвитку та ін. [5, с. 164].

Важливим аспектом навчання студента є комунікація. Спілкуван-ня у вищому навчальному закладі будується за принципом суб'єкт- суб'єктної взаємодії, коли не лише викладач, а й студент є суб'єктом навчально-професійної діяльності, суб'єктом саморозвитку. Обираючи свою професію фахівця у соціальній сфері, студенти повинні вже мати внутрішню готовність до роботи з людьми, тому повинні виявляти свої організаторські та комунікативні здібності [3, с. 26].

В особистісному зростанні та професійному вдосконалені студен-тів соціальної сфери велике значення має самоосвіта. Займаючись са-морозвитком, студент покращує свої професійні та особистісні якості, розвивається, удосконалює свої здібності як майбутній спеціаліст со-ціальної сфери. Адже однієї теорії та практики у вищому навчальному закладі не вистачить, щоб стати висококваліфікованим спеціалістом.

Центральною особою у процесі підготовки майбутніх соціальних педагогів є педагог-наставник. У взаємодії із викладачами ВНЗ сту-дентам допомагає куратор групи. Куратор академічної групи навчаль-ного закладу виконує організаторську, аналітичну та соціалізуючу функцію; допомагає майбутнім фахівцям у особистісному розвитку, освоєнні та прийнятті норм, цінностей студентського життя.

Куратор академічної групи має повне право відвідувати усі занят-тя студента відповідно до навчального плану, давати певні рекомен-дації на рахунок студента декану, брати участь у засіданнях кафедри, пропонувати пропозиції поліпшення навчально-виховного процесу. Зважаючи на це студент може звернутися по допомогу до куратора для вирішення проблем, які виникли у навчанні, а також і по допомогу у позанавчальному житті студента.

Великий вплив на студентів має найближче оточення, тобто інші студенти вищого навчального закладу. Успіхи у навчальній діяльності, емоційне благополуччя та психологічне самопочуття можуть залежа-ти від того, як студент уміє налагоджувати стосунки із одногрупника- ми, однокурсниками та старшокурсниками [4, с. 28].

І. Вачков у навчальному посібнику “Введення в професію пси-холога” говорить про таку проблему, як домінування старшокурс-ників над першокурсниками. Але уникати спілкування та співпраці зі старшокурсниками повністю теж не слід, адже серед студентів стар-ших курсів можна знайти друга - помічника, який зможе порадити, підтримати [3, с. 29].

Великою проблемою студентів спеціальності “соціальна робота” є те, що у групах переважає жіноча аудиторія. Таке переважання може викликати певні складнощі і для дівчат, і для юнаків (ними можуть менше захоплюватись, можуть не сприймати як особистість чи навпа-ки надмірно захоплюватись, що у свою чергу може відволікати від нав-чальної діяльності).

Виділяють також таку проблему особистісного розвитку, як вхо-дження у сумнівну компанію. З одного боку, таке входження може надати певний захист, з іншого - може вимагати прийняти цінності, стереотипи поведінки компанії, а це може заважати особистісному зростанню студента.

Можливим варіантом вирішення перелічених проблем може бути створення сприятливого клімату для взаємодії студента не лише з одногрупниками, а й з однокурсниками, старшокурсниками та ви-кладацьким складом навчального закладу, тобто учасників навчаль-но-виховного процесу.

Професійне самовдосконалення майбутнього фахівця соціальної сфери відбувається у двох пов'язаних формах - це самовиховання та самоосвіта. Основним змістом самоосвіти вважається вдосконалення наявних у студента умінь, знань, навичок з метою досягнення бажано-го рівня професійної компетенції .

Самовиховання є вищим рівнем самозміни - як діяльності, мета якої - зміна своєї особистості. Усвідомлення своєї особистості як об'єкта самовиховання, сприяє встановлення мети, мотивів та моти-вації самовиховання. Усвідомлення діяльності самовиховання сприяє підвищенню ефективності засобів самовиховання, систематичності та самостійної роботи над собою.

Категорія “самовиховання” у педагогічній, психологічній та філо-софській літературі має таке пояснення: самовиховання - це активна цілеспрямована діяльність студента із систематичного формування і розвитку в собі позитивних якостей та усунення негативних [4, с. 29].

У педагогічному процесі підготовки майбутніх фахівців соціаль-ної сфери вищого навчального закладу можна виділити три рівні го-товності студента до особистісного зростання:

1. Початковий рівень: мотиви студентів переважно стихійні. Вони не пов'язують особисті потреби із суспільними інтересами. Знання з навчальних дисциплін мають дещо ізольований характер. На даному рівні студенти не вміють самостійно організовувати самоосвіту, а мо-жуть лише виконувати вказівки та рекомендації викладачів.

2. Середній рівень: прагнення навчитися самостійно ставити пе-ред собою цілі та якісно виконувати 'їх. Знання з навчальних предметів систематизовані. Студенти здатні самостійно організовувати процес самоосвіти і раціонально його планувати .

3. Високий рівень: глибоке розуміння особистістю необхідності керуватися в самоосвіті соціально значущими цілями, уміння чітко сформулювати та прагнення досягти їх оптимальними способами. Знання особистості мають цілісний характер [1, с. 21-23].

Важливим аспектом самовиховання є логічне мислення, уміння аналізувати власні вчинки, а це, в свою чергу, буде сприяти вироблен-ню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої буде важко досягти успіху в цій справі. Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставлену перед собою мету, не падати духом від отриманих невдач. Підвищує ефек-тивність процесу самовиховання ідеалу. Особистість порівнює себе з цим ідеалом та старається особистісно зростати до цього ідеалу. До процесу самовиховання не здатні ті особи, у яких немає чіткої мети в житті, а також немає ідеалу.

Самовиховання - це тривалий процес, що проходить через такі етапи: самопізнання, планування, реалізації плану, контроль та регу-ляція. Самопізнання відбувається в таких напрямках: самопізнання себе в системі соціально-психологічних стосунків за умов навчаль-ної діяльності і тих вимог, які передбачає ця діяльність; самопізнан-ня своєї компетентності і особистих якостей, що відбувається при самоаналізі, самоспостереженні за поведінкою, вчинків та кінцевих результатів своєї діяльності; перевірка самого себе у різноманітних умовах діяльності; критичне мислення; самооцінка, що здійснюється при порівнянні вже наявних знань, умінь, якостей особистості з вимо-гами, які були висунуті.

На етапі самопізнання необхідно використовувати такі поняття, як:

1. Самоаналіз передбачає роздуми над своєю поведінкою, окреми-ми вчинками.

2. Самооцінка є судженням людини про міру наявності у неї певних властивостей, якостей та зіставлення їх з певним зразком, еталоном.

3. Самоспостереження полягає в спостереженні за своїми почут-тями, діями, думками, вчинками [6, с. 137].

Планування самовиховання передбачає: визначення мети та ос-новних завдань на перспективу і на певні етапи життя та діяльнос-ті студента; розроблення відповідного плану особистісного розвит-ку; визначення умов діяльності із самовиховання (тобто вироблення власних правил поведінки, вибір методів, засобів, форм та прийомів у роботі над собою). Складений план має містити конкретний зміст та чітко розподілену послідовність виконання завдань .

Реалізація програми самовиховання передбачає застосування конкретних прийомів самовиховання, таких як:

1. Самонаказ - прийняття особистістю рішення ніколи не відсту-пати від запланованого.

2. Самоосуд - прояв незадоволення своїми діями, вчинками, пове-дінкою. Самоосуд зумовлює бажання позбутися недоліків поведінки.

3. Самозаохочування - використовується за необхідності позбу-тися негативних рис характеру.

4. Самопереконання - студент у конкретній ситуації шукає аргу-менти, щоб переконатися в правильності чи неправильності своїх дій.

5. Самонавіювання - психічний вплив людини шляхом повто-рення подумки чи в голос певних суджень до повного оволодіння собою [6, с. 141].

На етапі контролю та регуляції самовиховання застосовують-ся такі прийоми: самоконтроль - один із видів усвідомленої регуля-ції людиною власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх поставленим правилам, цілям, вимогам: самозвіт - відбувається звітування особистості перед собою у різних формах про виконання взятих зобов'язань.

Отже, самовиховання - це наполегливий та цілеспрямований процес, який є продовженням професійного виховання, коли майбут-ній спеціаліст із об'єкта навчально-виховного процесу стає суб'єктом організації власної життєдіяльності.

Займаючись саморозвитком, студент покращує свої якості, роз-вивається, удосконалює свої здібності як майбутній спеціаліст соці-альної сфери. Адже однієї теорії та практики у вищому навчальному закладі не вистачить, щоб стати висококваліфікованим спеціалістом.

У науковій літературі простежується досить неоднозначний під-хід до визначення сутності поняття “критерій” та “показник” як за-собів особистісного зростання майбутніх фахівців соціальної сфери. Критерій (у перекладі з грецької - засіб судження, переконання, мі-рило) - це мірило для визначення оцінки предмета чи явища; ознака, взята за основу класифікацій; підстава для оцінки чогось. У педагогіці під критеріями розуміють ті якості явища, що відображають його сут-тєві характеристики, а тому підлягають оцінці. У загальному вигляді критерій - це важлива і визначальна ознака, яка характеризує якісні аспекти явища, його сутності. Показник становить кількісну харак-теристику явищ, які дають змогу зробити висновок про їхній стан у динаміці (див. таблицю) [6, с. 139].

Загальні показники і змістові критерії особистісного зростання майбутніх фахівців соціальної сфери

1. Гера Т. І. Психотерапевтичні засади організації професійно зорієнтова-ного тренінгу майбутніх педагогів. Інноваційні підходи до науки ХХІ столітті: зб. наук. праць і матеріалів міжнарод. наук.-практ. конф. (27 квітня 2012 року). Кіровоград : Науково-дослідний центр інноваційних технологій, 2012. С. 267. С. 11-23.

2. Акмеология / Под общ. ред. А. А. Деркача. М. : Изд-во РАГС, 2002. 650 с. С. 234.

3. Зимняя И. А. Компетентностный подход. Каково его место в системе современных подходов к проблемам образования? (теоретико-методологи-ческий аспект). Высшее образование сегодня. 2006. № 8. С. 26-29.

4. Брюханова Н. Підходи до розуміння компетентності та компетенції в освіті. Педагогіка і психологія професійної освіти. 2007. № 4. С. 22-29.

5. Мухаметзянова Ф. Ш. Теория и практика дистанционной подготов-ки специалиста социальной сферы в регионе. Казань : Наука, 2002. 321 с. С. 164-165.

6. Царькова Е. А. Компетентность в контексте модернизации профобра-зования. Профессиональное образование. 2004. № 6. С. 137-140.

Размещено на Allbest.ru