Щодо історичного розвитку концепцій стратегічного управління

Мета статті полягає в узагальненні еволюції стратегічного управління, наведенні історії його розвитку Це дозволяє розширити й уточнити розуміння стратегічного управління й на цій основі робити вибір ефективної системи управління фінансово-економічною безпекою на рівні організації.

Вихідною ідеєю, що відображає сутність концепції стратегічного управління, є ідея необхідності врахування взаємозв'язку та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища при визначенні цілей підприємства. Стратегії в цьому разі виступають як інструменти досягнення цілей, а для реалізації стратегій необхідно, щоб усе підприємство функціонувало в стратегічному режимі. Виходячи зі сказаного, можна дати наступне визначення стратегічного управління, де б найбільш яскраво була розкрита сутність концепції стратегічного управління.

Стратегічне управління - це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає можливість встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність шляхом розробки й реалізації системи стратегій.

Стратегічне управління являє собою процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розроблюють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи всі релевантні (найсуттєвіші зовнішні та внутрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, які постійно розвиваються і змінюються [16, 43-45].

Стратегічне управління - багатоплановий, формаль- но-поведінковий управлінський процес, який допомагає формулювати й виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, і зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей [7, 16].

Стратегічне управління - процес визначення й встановлення зв'язку організації з її середовищем, що полягає в реалізації обраних цілей і спроб досягнення бажаного стану відносин із середовищем за допомогою розподілу ресурсів, що дає змогу ефективно й результативно діяти [9, 7].

Стратегічне управління - це процес управління з метою здійснення місії організації за допомогою управління взаємодією організації з її середовищем [20, 3].

Стратегічне управління - це система управління підприємством, що базується на стратегічному плануванні та механізмах узгодженості поточних рішень зі стратегічними [13,15].

Стратегічне управління - як набір рішень і дій з формулювання й виконання стратегій, розроблених для того, щоб досягти мети організації [21, 6]. Існує ще цілий ряд визначень, що акцентують увагу на різних аспектах і особливостях стратегічного управління або ж на його відмінностях від “звичайного” управління [10, 11].

Об'єктами стратегічного управління є економіка та безпека суб'єкта господарювання, стратегічні галузеві і/або територіальні комплекси й функціональні зони та сфери.

Предметом стратегічного управління є: проблеми, що прямо пов'язані з генеральними цілями об'єкта; проблеми й рішення, пов'язані з яким-небудь елементом об'єкта (якщо цей елемент необхідний для досягнення цілей, але водночас відсутній або наявний у недостатньомуобсязі); проблеми, пов'язані із зовнішніми факторами, що є неконтрольованими.

Стратегічне управління (концентрація управління на досягненні цілей а не на процесі планування, застосування ситуаційного підходу, розуміння не- 3 70-их ро- обхідності впливати на організаційну ків XX ст. культуру, широке впровадження наукових методів обґрунтування рішень та впровадження технічних засобів і інформаційних систем для підтримки управлінського процесу)

Дослідники генезису стратегічного управління акцентують увагу на еволюційному розвитку, виділяючи в цьому процес і декілька етапів. У таблиці наведено основні етапи та передумови поступового переходу до стратегічного управління.

Перший період до XIX століття характеризується використанням інтуїції, накопиченням практичного досвіду.

Створення систем бюджетування належить до другого періоду масового виробництва, при якому попит загалом перевищував пропозицію, а підприємства володіли гарантованими ринками збуту й випускали відносно постійний, слабо диференційований асортимент продукції [8, 3]. Головним фактором успіху було насичення ринку товарами масового попиту за низькими цінами [2, 14].

У таких умовах управління базувалося на поточному регулюванні виробництва, збуту, постачання, на здійсненні контролю за виконанням, що включало: управління трудовим процесом (норми й стандарти), фінансовий контроль, складання поточних бюджетів, планування прибутку, управління за цілями, планування проектів [19, 16]. Головний акцент бюджетування - це побудова планів-бюджетів, контроль відхилень і вирішення проблем у стабільному середовищі.

Вихідним припущенням цієї системи було те, що минулі події повторюються в майбутньому, тому діяльність організації орієнтована лише на своєчасну реакцію на ситуацію [6, 5]. Норми й стандарти ґрунтувалися на минулому досвіді, контрольні дії пов'язані більше з минулим, ніж з майбутнім фірми [1,43].

Наступна система - довгострокове планування - базується на прогнозуванні зростання й ускладненні системи управління. Виникнення цієї системи розпочалося в 1950-х роках [4, 141-142]. Існує зв'язок змін умов ведення бізнесу й теоретичних розробок щодо нових умов організації праці та управління.

Ці умови визначалися такими подіями: технологічні “вибухи”, викликані науково-технічною революцією, що потребують прогнозування нових виробничо-технологічних проривів, можливих у майбутньому; насичення ринку товарів і послуг у розвинутих країнах призвело до посилення конкуренції; початок процесу глобалізації ринків, виникнення транснаціональних корпорацій посилило невизначеність і складність середовища функціонування бізнесу. Отже, корпорації вже не могли обмежуватися у своїй діяльності оперативним плануванням і функціональним менеджментом. Виникла необхідність у довгостроковому плануванні та управлінні, спрямованому на майбутнє. Це було реалізовано в стратегічному менеджменті як реакції на підвищення ступеня зміни середовища бізнесу, питання “довгостроковості” стало визначальним у конкурентній поведінці фірм на ринку [5].

Основні передумови полягають у тому, що минулі тенденції продовжуються в майбутньому, необхідно реагувати на зміни зовнішнього та внутрішнього середовищ. Довгострокове планування передбачало розробку системи стабільних цілей підприємства на довгостроковий період, використання методу екстраполяції та виключення варіативного рішення щодо довгострокового розвитку підприємства. Прогнозування показників передбачало аналіз набору минулих даних і побудову на їх основі математичних моделей (трендова модель, кореляційно-регресивна модель) [15, 6].

Процес планування зазвичай включає прогнозування обсягу продажів, витрат, рівня розвитку технологій на основі минулого досвіду. Метою планування є забезпечення відповідності трудових ресурсів і виробничих потужностей до прогнозованого зростання або скорочення виробництва. Залежно від різних умов довгострокове планування здійснюється на період від двох до десяти років.

Тобто жорсткі часові обмеження не відіграють такої важливої ролі, як у бюджетуванні. Довгострокове планування включає аналіз розривів у прогнозах.

Розриви відбуваються, якщо прогнозовані обсяги продажів і прибутків не збігаються з організаційними цілями. Зміни в операційних процесах, збільшення чисельності персоналу або розширення виробничих потужностей дозволяють ліквідувати такі розриви [14, 50-51].

Третій період (кінець 60-х і початок 70-х років) - період формування моделі стратегічного планування, який пов'язаний зі змінами основних напрямів стратегій і можливостей підприємств. Передумова цього етапу полягає в тому, що екстраполяції в майбутнє минулих тенденцій недостатньо. Бізнессередовище стає недостатньо стабільним для того, щоб тренди давали реальні результати.

Посилення конкуренції, боротьба за споживачів потребували перегляду у сфері концептуальних положень довгострокового планування. Тому планування стає цільовим, ресурси розглядаються як засіб досягнення цілей, план являє собою набір можливих альтернатив відповідно до прогнозованих змін середовища [5].

Відхилення від прогнозних оцінок і поява нових тенденцій потребує відповідного коректування стратегії, можливого виходу на нові ринки, розвиток нових ком- петенцій, підвищення уваги до інновацій.

У середині 70-х років після відомої світової економічної кризи динамізм і невизначеність зовнішнього середовища посилилась. Методологія стратегічного планування почала втрачати свої позиції. Виникла необхідність якісного “стрибка” у функціонуванні систем управління. Вперше концепція стратегічного управління була викладена І. Ансоффом [4]. Велика увага приділяється неперервним, ітеративним процесам розробки та реалізації стратегії з кореляцією на динамізм зовнішнього середовища. Стратегічне управління базується на передумові, що циклічне планування не спрацьовує в умовах швидких змін зовнішнього середовища. Раптове виникнення загроз і можливостей при розробці й прийнятті стратегічних рішень не має бути прив'язане до циклу планування.

Підсумовуючи викладене, засновуючись на історичному розвитку концепцій управління, можна зробити висновки, що в найбільш загальному вигляді процес стратегічного управління являє собою взаємозв'язок елементів алгоритму розробки й реалізації стратегії управління об'єктом для досягнення конкурентної переваги та захисту від невизначених впливів зовнішнього середовища.

Література

стратегічний управління концепція

- К.: ЦНЛ, 2004. -400 с.

8. Веснин В.Р. Стратегическое управление [Текст]: учебник / В.Р. Веснин. - М.: Велби: Проспект, 2006. - 328с.

9. Виханский О.С. Стратегическое управление [Текст] / О.С. Виханский. - М.: Гардарики, 2003. - 292 с.

10. Гольдштейн Г.Я. Стратегический менеджмент / Г.Я. Гольдштейн. - Таганрог: Изд-во ТРТУ, 1995. - [Электронный ресурс]: http://www.aup.ru/books/m24/.

11. Друкер П.Ф. Задачи менеджмента в XXI веке / Ф.П. Друкер. - [Электронный ресурс]: http://enbv.narod. ru/text/Econom/drucker/.

12. Зельцник Ф. Внешняя среда и структура организации / Ф. Зельцник. - [Электронный ресурс]: http:// troll.pp.ru/fgu/forum/lfiles/management/2semestr_disk/.

13. Клейнер Г.Б. Стратегический менеджмент: актуальные проблемы и новые направления / Г.Б. Клейнер // Проблемы теории и практики управления. - № 1. - 2009. - С. 15-22.

14. Косинова Н.Н. Концептуальные основы развития системы стратегического управления предприятием - СПб.: Питер, 2007. - 240 с.

15. Higgens J. Corporate Strategic Management: Idea Group Publishing / J. Higgens. - 2007. - [Електронний ресурс]: http://www.duneier.net/rapid.php?q=idea+group.

16. Pearce and Robinsons. Formulation, Implementationand Control of Competitive Strategy. - McGraw-Hill, 2006. - [Електронний ресурс]: http://www. logobook.ru/prod_show. php?object_uid=11056857.

Размещено на Allbest.ru