Проблеми розвитку інноваційної діяльності підприємств України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

Н.В. Можайкіна

Постановка проблеми. Для вчених і економістів багатьох країн світу стає очевидним той факт, що необхідною умовою економічного зростання є перехід економіки в інноваційну фазу розвитку. При цьому головним інструментом технологічного прориву є поворот інвестицій до інновацій, інноваційного підприємництва, на що варто спрямувати наявні держави сили й засоби.

Із цією метою в багатьох державах здійснюються зусилля щодо розвитку національних інноваційних систем, збільшення державних і приватних інвестицій у наукові розробки, створення спеціальних кластерів інноваційного розвитку (вільних економічних зон, технопарків, центрів переваги й т. п.) та інші економічні й політичні заходи. Щоб не затриматися на периферії світового розвитку для промисловості України необхідне прискорення впровадження інноваційних програм і створення власних ефективних національних інноваційних систем. Важливість проблеми багаторазово зростає через консервацію морально й фізично застарілого виробничого апарата, сировинної спрямованості виробництва й експорту, відставання України в інноваційному розвитку від передових країн. У цих умовах особливого значення набуває завдання підвищення ефективності розвитку й функціонування підприємств на основі інноваційної діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню проблем, пов'язаних з інноваційною діяльністю, присвячені праці багатьох закордонних і вітчизняних вчених: В. Андріанова, В. Амітан, Ю. Бажал, А. Гальчинського, В. Гейця, Н. Герасимчук, С. Глазьєва, А. Голікова, П. Друкера, М. Долишнього, С. Дорогунцова, О. Кухленко, В. Лушкіна, В. Осецького, В. Семіноженка, В. Симоненко, И. Шумпетера, Ю. Яковця й ряду інших.

Усе більша увага вчених зосереджується на ролі інноваційного потенціалу й дослідженні проблем впровадження інновацій для розвитку підприємства. Свої роботи присвятили цій проблемі І. Коршикова [1], Є. Соколова [2] й інші вчені.

Формулювання цілей. Предметом дослідження є аналіз проблем інноваційної діяльності промислових підприємств і визначення основних напрямів щодо активізації розвитку інноваційного потенціалу. Цей напрям дослідження є досить актуальним, оскільки зростаюча роль інноваційної діяльності висуває нові вимоги до питань про вибір найбільш ефективних механізмів регулювання інноваційної діяльності й засобів активізації інноваційного потенціалу підприємств.

Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі розвитку в Україні існує значна кількість передумов для досягнення високих показників інноваційного розвитку. Насамперед це розгалужена мережа вищих навчальних закладів із давніми традиціями викладання природничих і технічних наук; велика кількість осіб з вищою освітою і науковим ступенем; загальна сприйнятливість населення до інновацій, точних наук і техніки; наявність значної кількості підприємств, орієнтованих на випуск високотехнологічної продукції, які зберегли унікальні висококваліфіковані кадри й т. д.

Згідно з даними Інвестиційного центру інтелектуальної власності (If ПВ) з 1992 по 2012 р. в Україні зареєстровано 203 294 патентів. На один мільйон жителів припадає більше 2 тис. винаходів. Із таким показником, за даними Глобального рейтингу інновацій-2012, Україна, поряд із Китаєм та Індією, виявилася в групі «новачків». Як відзначається у звіті, незважаючи на слабку економіку з низьким і середнім рівнем доходів громадян, у державі спостерігається зростання досягнень у сфері інновацій. Цьому сприяє вдосконалення інституціональної структури, наявність кваліфікованих фахівців та інтеграція у світовий фінансовий ринок [3]. Незважаючи на це показники інноваційного розвитку України є досить низькими (табл. 1) [4].

Таблиця 1 Інноваційна активність підприємств

Це пов'язано, насамперед з тим, що сучасна українська економіка усе ще характеризується як нестійка, з великим показником ризику і тому несприятлива для іноземних інвесторів. Основними причинами цього явища є:

- незавершеність економічних перетворень;

- слабкість ринкових інструментів економіки;

- збереження економічних відносин із зовнішнім світом, заснованих на імпорті високотехнологічного устаткування, машин, товарів народного споживання в обмін на експорт паливно-сировинних ресурсів;

- зростання нерівномірного розвитку регіонів;

- катастрофічний спад виробництва;

- відсутність на всіх рівнях управління систем менеджменту, орієнтованого на підвищення якості, ресурсозбереження, соціальний розвиток, конкурентоспроможність;

- орієнтація розвитку української економіки не на активацію інноваційної діяльності, а на фактори виробництва й інвестиційну політику [5, с. 25].

У сьогоднішній структурі експорту українських товарів питома вага паливно-сировинної, металургійної та сільськогосподарської груп досягає 63 %, з яких майже половина (більше 25 %) припадає на металургію й сировину, що свідчить про досить низький рівень розвитку машинобудування та скорочення експортної спеціалізації України (табл. 2) [6].

Таблиця 2 Товарна структура експорту України у 2012 р.

Сформована структура експорту відображає в достатній мірі відсталу внутрішньогалузеву структуру економіки. Варто припустити, що основа наших проблем лежить не в площині залежності економіки від фінансового ринку, а в структурно-технологічному відставанні економіки від розвинених країн так званого 5-го й 6-го технологічного ядра.

За експертними висновками ефективність використання в економіці України ресурсів має такий вигляд: природні -- на 25 %, людські -- на 15 %, фінансові -- на 10 %, інтелектуальні -- на 3, 3 %. У цілому рівень освоєння потенціалу країни -- на 18 %. Для порівняння: в США він становить 76 %, а за динамікою витрат на інновації США посідає друге місце після Китаю. В Україні зберігається недозволено низький рівень інноваційної активності, незважаючи на свій інтелектуальний і креативний потенціал, порівняно з іншими країнами [6].

Аналіз інноваційної діяльності підприємств України свідчить про те, що, на відміну від іноземних компаній, які надають великого значення вкладенню коштів в інноваційну діяльність, інноваційна активність українських підприємств поступово зростає, але поки що залишається вкрай низькою. Адже далеко не у всіх українських підприємствах підготовлена соціальна, технічна й ціннісна база під інноваційні процеси. Аналізуючи причини досить низького рівня інновацій у практику підприємницької діяльності, дуже важливо знати, які саме фактори здатні гальмувати або прискорювати інноваційний процес. Основні фактори, що впливають на розвиток інноваційного процесу, наведені в табл. 3 [7].

Таблиця 3 Фактори, що впливають на розвиток інноваційного процесу

Серед проблемних напрямів можна виділити: фінансові, економічні, виробничі, політичні, екологічні, організаційні, соціальні, психологічні й ін. Стосовно організації одні фактори можуть бути внутрішніми, а інші -- виступати як зовнішні.

У табл. 4 наведені результати опитування керівників організацій, які оцінили окремі фактори, що перешкоджають технологічним інноваціям [8, с. 43]. Для аналізу використовуються дані досліджень минулих років, але виявлені тенденції практично зберігаються і є цікавими для сучасних досліджень. Аналіз наданих даних свідчить про те, що основними факторами, які перешкоджають технологічним інноваціям, є: брак власних коштів, брак фінансової підтримки з боку держави, низький інноваційний потенціал організацій, брак законодавчих і нормативно-правових документів, що регулюють і стимулюють інноваційну діяльність.

На основі першорядних економічних труднощів такий фактор, як брак кваліфікованого персоналу, має невисокий рейтинг (1, 6). Незважаючи на те, що спад виробництва минулих років викликав значний відтік кваліфікованих кадрів із промисловості, підприємства ще не усвідомили повною мірою значимості цього явища. Подібне відношення обумовлене якістю самих інновацій, які не відрізняються високим рівнем новизни, не пов'язані у достатній мірі із принципово новою продукцією та тяжіють переважно до менш радикальних змін.

Найнижчий рейтинг мають фактори несприйнятливості підприємств до нововведень і невизначеності строків інноваційного процесу, що свідчить про усвідомлення підприємствами необхідності підвищення технологічного рівня виробництва й про їх моральну готовність до подібного роду змін.

Таблиця 4 Рейтинг факторів, що перешкоджають технологічним інноваціям

У складі факторів виробничого характеру, що перешкоджають інноваціям, найбільше занепокоєння підприємств викликає їх власний низький інноваційний потенціал (рейтинг 1.8), обумовлений слабким рівнем розвитку дослідницької бази на виробництві, неготовністю підприємств до освоєння новітніх науково-технічних досягнень. Брак інформації про нові технології (рейтинг 1, 5) і ринки збуту (рейтинг 1, 4), можливості для кооперування з іншими підприємствами й науковими організаціями (рейтинг 1, 4) -- усі ці негативні обставини є наслідком розриву сформованих раніше виробничо- економічних і інформаційних зв'язків.

У сучасних умовах української економіки (висока вартість сировини, енергії й кінцевої продукції, висока частка імпортної продукції, усе ще фіскально-орієнтована податкова система, деформований фінансово-кредитний механізм і т. п.) у промислових підприємств відсутні значні обсяги вільних грошей, необхідних для здійснення інноваційної діяльності. Коштів катастрофічно не вистачає навіть для фінансування поточних потреб діючих виробництв. Із цих причин витрати вітчизняних товаровиробників на інноваційну діяльність не дозволяють забезпечити розробку, освоєння й випуск конкурентоспроможної на світовому ринку продукції. Статистичні дані свідчать про досить низькі витрати організацій на інноваційну діяльність (табл. 5) [4].

Таблиця 5 Джерела фінансування інноваційної діяльності

Багато підприємців, на жаль, не можуть оцінити ролі закордонних партнерів (важко відповісти на це запитання), але більшість із тих, хто висловився, вважають, що закордонних інвесторів цікавить тільки прибуток, тому вони не схильні до надання постійного фінансування в освоєнні інновацій. У той же час сам факт роботи із закордонними інвесторами, як показано в табл. 6, уже орієнтують підприємство на активізацію інноваційного менеджменту [8, с. 44].

Так само неоднозначне ставлення підприємців до участі в державних інноваційних програмах, зміст яких полягає саме в тому, щоб полегшити освоєння й реалізацію інновацій (табл. 7) [8, с. 45].

Таблиця 6 Розподіл думок керівників підприємств про роль іноземних партнерів (у % до числа опитаних)

Таблиця 7 Оцінка ефективності державних програм (у % до числа опитаних)

Багатьом керівникам важко оцінити ефективність програм. Отримані ж відповіді суперечливі: керівники не можуть однозначно не підтвердити, не спростувати ефективність участі в державних інноваційних програмах.

Така низька інноваційна активність бізнесу обумовлена як відсутністю стимулів до інновацій і відносно низьким рівнем конкуренції на місцевих і регіональних ринках, так і слабким розвитком інноваційного потенціалу підприємства. Інноваційний потенціал організації варто розуміти як ресурси всіх видів, які можуть бути використані для досягнення цілей підприємства. оцінка показників інноваційного потенціалу підприємства дозволяє:

- адекватно оцінити стан і готовність підприємства до інноваційних перетворень;

- проаналізувати й спрогнозувати тенденції розвитку, виявити основні переваги й «слабкі» місця;

- підготувати рекомендації з формування інноваційної стратегії підприємства й механізмів її реалізації, що дозволить зміцнити позиції на ринку;

- створити й розвивати інформаційні потоки для прийняття ефективних управлінських рішень.

Оцінка інноваційного потенціалу здійснюється в усіх сферах діяльності організації: виробничій, науково-технічній, маркетинговій, ресурсній, організаційній й т. д. (рисунок).

Рис. Структура системи оцінки інноваційного потенціалу підприємства

Будь-які зміни, пов'язані з удосконалюванням техніко-технологічного рівня виробництва, освоєнням виробництва принципово нової продукції, зміною напряму бізнесу, засновані, насамперед, на визначенні інноваційної складової наявного потенціалу. При цьому варто розрізняти інноваційний потенціал і науково-технічний потенціал.

Якщо науково-технічний потенціал характеризує здатність організації до виробництва нових знань і технічних рішень (винаходів, промислових зразків, ноу-хау), то інноваційний потенціал характеризує ступінь готовності підприємства до реалізації нововведення (інноваційного проекту), як «свого» (створеного самотужки в підрозділах НДДКР), так і «чужого» (придбаного у вигляді патентів, ліцензій на винаходи й ноу-хау й т. д.). Між інноваційним потенціалом й іншою складовою загального потенціалу підприємства існують складні діалектичні зв'язки. Метою оцінки інноваційного потенціалу є можливість визначення напрямів інноваційного розвитку, що забезпечують умови переходу промислових підприємств на випуск конкурентоздатної продукції, істотно підвищивши свою стійкість і гнучкість стосовно змін у зовнішньому середовищі.

Якби успішно не функціонувало підприємство, але якщо його керівництво не націлене на освоєння нових технологій, що дозволяють робити нові види продукції більш високої якості і з найменшими витратами, воно через певний проміжок часу ризикує стати неконкурентоспроможним. У таких умовах жодне підприємство не зможе довго існувати, не вносячи помітних удосконалень у свою роботу. Компанії, що зневажають інноваційним розвитком, по суті, гранично уразливі в ситуації динамічного й стабільного зростання конкурентів, скорочення життєвого циклу товарів і погіршення ринкової кон'юнктури. Для визначення інновації як основної мети фірми звернемося до статистичних даних підприємств (табл. 8) (оскільки керівники могли висунути кілька цілей, сума відсотків не дорівнює 100) [8].

Таблиця 8 Структура заявлених керівництвом підприємств цілей функціонування (у % до числа опитаних)

Як видно з таблиці, пріоритетними цілями є: випуск продукції, що відповідає світовому рівню; збереження трудового колективу; підтримка репутації. Розвиток же інноваційної діяльності фірми як основну мету назвати складно.

Основним стимулом до інновацій, як випливає з відповідей керівників підприємств, є конкуренція на ринку, що змушує випереджати конкурентів, орієнтуючись на думку споживачів. Господарські партнери, особливо вітчизняні, не мають великого впливу на інноваційну діяльність (табл. 9).

В умовах швидко мінливої економіки керування інноваціями особливо актуальне. Але більшість вітчизняних компаній підходять до цього процесу поки що не системно. Для української дійсності й менталітету також характерний опір інноваціям, і цей опір часто завуальований.

З метою збереження й розвитку інноваційного потенціалу підприємств необхідна розробка стратегії інноваційного розвитку, яка повинна бути виведена на корпоративний рівень. Це є необхідною умовою того, що інноваційна діяльність припинить бути приватним завданням окремого підрозділу й стане стратегічно важливою метою розвитку всього підприємства в цілому.

Таблиця 9 Ступінь згоди керівників підприємств із окремими твердженнями про мотиви інноваційної діяльності (у % до числа опитаних)

У сучасних умовах стратегічними цілями є виживання, збільшення прибутку, підвищення конкурентоздатності, експансія, завоювання нових ринків. Зазначимо, що в ринковій економіці мета максимізації прибутку й підвищення конкурентоздатності продукції є пріоритетними. В сучасних умовах близько 30 % інноваційно активних підприємств своєю стратегічною метою вважають підвищення конкурентоздатності продукції, у той час як у 25 % інноваційно активних підприємств основна стратегічна мета -- експансія, завоювання нових ринків [9, с. 47].

При остаточному виборі й формулюванні стратегії інновацій важливо виявити можливості підприємства (організації). Тому необхідний аналіз сильних і слабких сторін його діяльності. Сильною стороною підприємства може бути науковий потенціал і рівень технічних розробок, а слабкою -- рівень витрат виробництва й собівартості продукції. У таких випадках стратегію інноваційного розвитку доцільно базувати на розробці й випуску принципових нововведень.

Таким чином, основними проблемами, які стримують інноваційну активність українських підприємств, є:

- нестача власних коштів підприємства, труднощі із залученням фінансових ресурсів;

- низький інноваційний потенціал підприємства, нестача кваліфікованого технічного й управлінського персоналу;

- нерозвиненість ринку технологій; незрілість інноваційної інфраструктури організаційно-комунікаційного характеру;

- відсутність або неприступність систематизованої інформації про нові технології, що мають потенціал комерціалізації, а також про стан і прогнозні оцінки кон'юнктури ринків збуту інноваційної продукції інформаційного характеру;

- висока вартість нововведень, невизначеність строків інноваційного процесу, високий економічний ризик інноваційної діяльності, тривалі строки окупності нововведень, низький платоспроможний попит на вітчизняну інноваційну продукцію (ринкового характеру).

Тому особливими пріоритетами розвитку інноваційного потенціалу на сучасному етапі розвитку економіки можна виділити такі умови: підготовка висококваліфікованих кадрів, які зможуть забезпечити розвиток інноваційної діяльності; підтримка умов впровадження інновацій; належний рівень захисту інтелектуальної власності. Основними шляхами активізації інноваційної діяльності в Україні може бути:

- створення пільг підприємствам для розвитку й упровадження інноваційної продукції;

- створення сприятливого для інновацій клімату;

- грамотний розподіл фінансових ресурсів на різні сфери розвитку НТП [10].

При цьому державна політика повинна передбачати використання ефективних форм активізації інноваційного підприємництва й стимулювання інновацій:

- створення резерву фундаментальних наукових ідей і сприяння підготовці відповідних фахівців для розробки нових технологій;

- зниження фінансового ризику науково-технічних проектів;

- здійснення посередництва при організації взаємодії академічної й прикладної науки;

- виправлення диспропорцій у науковій сфері, ліквідація відставання матеріально-технічної бази науки, розвиток інформаційної бази наукових досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

інноваційний підприємство економічний

1. Кортикова И. А. Инновационная деятельность предприятий Донецкой области / И. А. Кортикова [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: URL: http://masters. donntu.edu.ua/2010/iem/bogdanov/library/artide3r.htm.

2. Соколова Е. Значение стадии внедрения в инновационном развитии / Е. Соколова [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: URL: http://institutiones.com/ innovations.html.

3. Дубровык А. Украина -- в двадцатке лидеров научно-технического прогресса / А. Дубровык [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: URL: http://www.day.

kiev.ua/ru/article /panorama-dnya/ukraina-v-dvadcatke-liderov-nauchno-tehni- cheskogo-progressa.

4. Державний комітет статистики України. Наукова та інноваційна діяльність в Україні [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: //www.ukrstat.gov.ua.

5. Геец В. М. Инновационные перспективы Украины / В. М. Геец, В. П. Семиноженко. -- Харьков: Константа, 2006. -- 272 с.

6. Товарная структура экспорта Украины в 2012 году. По данным Консалтинговой компании «Влант» [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: URL: http://www. vlant-consult.ru/information/board/341.

7. Инновационный менеджмент [Электронный ресурс]. -- режим доступа: URL: http://estudying.sifbd.ru/mat/tabln.html

8. Официальный статистический материал // Вопросы экономики. -- 2011. -- № 7 -- С. 35-48.

9. Касич А. О. Досвід формування національних інноваційних систем у країнах, що розвиваються / А. О. Касич // Актуальні проблеми економіки. -- 2013. -- № 5. -- С. 46-50.

10. Каюмова В. инновационное развитие в Украине: региональный уровень [Электронный ресурс] / В. Каюмова, А. Кучеренко. -- Режим доступа: http://sibac.info/ index.php/2009-07-01-10-21-16/5665-2012-12-23-16-34-45.

Размещено на Allbest.ru