Інновація як результат креативної діяльності підприємця

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІННОВАЦІЯ ЯК РЕЗУЛЬТАТ КРЕАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМЦЯ

Г. В. Ільїна,

Постановка проблеми. Інновація по своїй сутності не є відкриттям мислителів ХХ ст. Сам по собі розвиток людства, суспільний прогрес завжди є переходом від старого до нового. Хоча Екклезіаст і попереджав, що “немає нічого нового під сонцем“, і “що було, і те буде“ (Еккл. 1;9), проте рух до майбутнього, до кращого завжди здійснювався через створення нового. Вже в літературних джерелах цивилізацій Стародавнього Сходу спостерігається увага до нового й унікального, що розглядаються виключно як акт Божественної волі. Однак на творчість людей накладаються суттєві обмеження, їм відводиться лише роль “удосконалювачів”, оскільки навіть спроби змагатися з вищими силами як творцем, новатори ж безжалісно караються.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Методологічне обгрунтування сутності інновації здійснене в класичних працях Й.Шумпетера. Питання сутності та оцінки інновації в соціоекономічній діяльності досліджуються в працях В.Кременя, В.Базилевича, Ю.Бажала, О.Білоруса, Ю.Осипова, Б.Санто та ін. Зокрема, розглядаються різні підходи до розуміння інновації як умови цивілізаційного прогресу.

Невирішені раніше частини загальної проблеми. Переважна більшість наукових робіт з даної проблеми торкається загальних аспектів інноваційної діяльності на рівні постановки завдань перед суспільством. При цьому залишається поза увагою виявлення творчої сутності інновації як умови розвитку суспільства і людини.

Формування завдань та цілей статті. Метою статті є виявлення творчого змісту феномену інновації та її ролі в розвитку культури мислення і креативної діяльності в економічному процесі.

Виклад основного матеріалу. В економічну науку проблематику нововведень, уже відмежовану від теми трансцендентної творчості та частково позбавлену філософсько-релігійної підтримки, вводять в епоху Нового часу меркантилісти. Вони узагальнюють ідеї та досвід новонародженого капіталізму, грунтуючись переважно на відображенні його зовнішніх, поверхневих форм і концентруючись на варіантах примноження національного багатства. Інтерес до інновацій, таким чином, був викликаний все більш прискореним розвитком ринкової економіки, що вимагало нових шляхів і стратегій діяльності, зокрема підприємця.

У праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” А.Сміт (1776) дає характеристику підприємця як власника капіталу, який заради реалізації нової комерційної ідеї та отримання прибутку йде на ризик. Підприємець сам планує, організовує виробництво, реалізує вигоди, пов'язані з розподілом праці, розпоряджається результатами виробничої діяльності. Його поведінка регулюється центральним механізмом ринкової системи - конкуренцією.

Інтенсивність конкуренції визначається тим, наскільки швидко перевага в одержаному прибутку втрачається в результаті успішного втілення інновацій конкурентами, як вони реагують на ривок уперед підприємства-лідера і наскільки динамічним є ринковий попит. Намагання підприємця максимізувати власний дохід обмежується аналогічними прагненнями інших учасників ринкових відносин. У результаті кожен діючий суб'єкт приймає ціни, запропоновані конкурентами та покупцями [1, с. 210-212].

Подібну думку розвивав американський економіст Ф.Найт, який розглядав отримання доходу ще й як винагороду за новаторську діяльність, підприємницьку творчість. Адже новаторство завжди пов'язане з ризиком (доблестю).

Погляди цих вчених схожі з підходом до визначення підприємницької діяльності видатного французького економіста Ж.Б.Сея. Носіями технічного прогресу вчений вважав ініціативних ділових людей, здатних до новаторства. Він писав про те, що підприємець повинен бути “людиною заможною, відомою своїм розумом, розсудливістю, любов'ю до порядку, чесністю“ [3, с. 57]. Новаторська діяльність підприємця вимагає здорового глузду, наполегливості, знання людей і розуміння навколишніх обставин, вміння правильно оцінювати важливість продукту, виявити прагнення до порядку та справедливості, тобто володіти талантом управління. Інноваційна діяльність разом з тим створює багато перешкод, змушує переживати, хвилюватися, виправляти невдачі, винаходити способи виробництва тощо.

Класична економічна школа, під впливом діалектики Г.Гегеля інтерпретує нововведення як явище, що розвивається "стрибками" під час криз і депресій, та загальмовується на інших циклічних фазах. Одночасно подається і розширена версія наслідків масових нововведень, які залучаються до розгляду законів і закономірностей розвитку суспільства. Саме з масовими технологічними вдосконаленнями, що зумовлюють низку взаємопов'язаних змін у продуктивних силах, К. Маркс пов'язує подальші адекватні зміни в організаційно-економічних виробничих відносинах та їх перехід на вищу стадію (формацію).

Але справжнє усвідомлення значення поняття “інновацій” починається на зламі ХІХ-ХХ ст., коли дослідники кардинально змінили уяву про підприємця, зрозумівши значення креативних та новаторських засад його діяльності для економічного зростання. У теоретичних пошуках неокласичної школи, що панувала в економічній торії впродовж останньої чверті ХІХ ст., нововведення розглядаються як головні чинники порушення рівноваги, пошуки якої з огляду на принципи ефективності й оптимальності становлять основний зміст відповідних наукових досліджень.

Засновник некласичної кембріджської економічної школи А.Маршалл першим додав до трьох класичних факторів виробництва -- землі, праці і капіталу четвертий - організаційну, підприємницьку творчість. Особливо підкреслювалась активна роль самого підприємця, інноваційне спрямування його діяльності, котра зумовлює застосування нових машин та технологічних процесів. У цьому контексті на особливу увагу заслуговує думка А.Маршалла про те, що здібності людини, котрі виступають засобами виробництва, так само важливі, як і будь-який інший вид капіталу. Мислитель прийшов до висновку, що мотиви, які "змушують людину акумулювати капітал у голові свого сина в процесі навчання, аналогічні мотивам, які керують нею при нагромадженні матеріального капіталу для сина" [2, с. 79]. Розуміння ролі та значення "людського капіталу" дало змогу А.Маршаллу відмовитись від рікардівського трактування динаміки економічного зростання, яке базувалося на неухильному падінні граничної продуктивності капіталу. "В той час як роль, котру відіграє у виробництві природа, виявляє тенденцію до скорочення віддачі, роль, яку відіграє у ньому людина, виявляє тенденцію до зростання віддачі" [2, с. 84], -- зазначає вчений. Він також звертав увагу на те, що у переважній більшості галузей технічні знання і навички стають з кожним днем все менш суттєвими порівняно з такими якостями, як здатність правильно приймати рішення, оперативність, винахідливість, обережність і наполегливість у досягненні мети" [2, с. 85].

Подібна розширена сутність інновації характерна і для видатного американського економіста Дж.Б.Кларка. У своїй праці "Розподіл багатства" він наголошує на такій функції підприємця, як координування факторів виробництва. Координація пов'язана зі зміною форм та способів господарської діяльності, вивченням змін, які стосуються власне способу виробництва і діють на саму структуру суспільства. Виходячи з того, що статичний стан є ідеальним, оскільки всі природні суспільства динамічні, вчений надавав великого значення дослідженням багатства і добробуту за умов, коли суспільство змінює форму і способи діяльності, тобто в період інноваційних змін.

Логічним продовженням цих ідей стала концепція інноваційно підприємницької діяльності Й. Шумпетера. Його погляди на процес упровадження новинок викладено в опублікованій у 1911 р. праці під назвою "Теорія економічного розвитку", котра згодом завоювала статус класичної. У ній він розглядає науково-технічну інновацію як економічний засіб, застосований підприємцем з метою підвищити свій прибуток. З цієї роботи вченого починається класична теорія інновацій, яка започаткувала ряд напрямків досліджень по вивченню даної проблеми і мала багатьох наукових послідовників.

Щоправда, спочатку, впродовж півстоліття теорія Й.Шумпетера не мала широкого визнання в економічному середовищі, і лише потім, з другої половини ХХ ст., переживає своє друге народження. Вона прямо і опосередковано починає впливати на теоретичні та практичні висновки багатьох дослідників проблеми новацій, нововведень, новаторства. В чому ж полягає основний концептуальний зміст теорії мислителя?

Вихідним пунктом міркувань Й.Шумпетера, як і попередніх авторів, була проблема вивчення динамічного розвитку капіталізму ринкової системи господарювання, чинників і факторів, які забезпечують прогрес і зростання економіки. Подібна проблематика досліджень суттєво вирізняє його на фоні представників усіх відомих економічних шкіл. Саме Й. Шумпетеру належить започаткування вивчення економічної динаміки на противагу статичному неокласичному аналізу. Інновації, нововведення, підприємництво у теорії Й.Шумпетера відіграють таку саму провідну роль, як ціна або вільна конкуренція в економічній теорії А.Маршалла. "Розвиток у нашому розумінні, -- писав мислитель, -- є особливе явище, що вирізняється практикою та свідомістю, яке не зустрічається серед явищ, що притаманні кругообігу або тенденції до рівноваги, а діє на них лише як зовнішня сила. Він становить зміну тракторій, за якою здійснюється кругообіг, на відміну від процесу від самого кругообігу, являє собою зрушення стану рівноваги на відміну руху в напряму стану рівноваги" [4, с. 47]. Динамічна теорія розвитку, на його думку, ґрунтується на постійних "коливаннях" кон'юнктури, які він пов'язує із "здійсненням" нових комбінацій чинників виробництва, що викликаються до життя "динамічним підприємцем". Й. Шумпетер розрізняє п'ять характерних випадків нових комбінацій: виготовлення нового продукту або відомого продукту з новими властивостями; впровадження нового, ще невідомого в даній галузі джерела сировини або напівфабрикатів; проведення реорганізації (організаційної перебудови), включаючи створення монополії або її підрив у конкурентів.

Ці комбінації різні за своєю сутністю. Але мають в основі спільне -- елемент новизни. Саме новизну Й. Шумпетер вважав вирішальним критерієм у визначенні нововведення. Промислові революції, які періодично змінюють існуючу систему виробництва, викликають постійний потяг до нововведень та економічного новаторства, котре є функцією підприємців. Вчений особливого значення в інноваційній діяльності надає підприємцю -- господарському об'єкту, котрий безпосередньо здійснює нові комбінації і який виступає активним елементом цього процесу. Економічна функція підприємця є дискретною (вона виконується доти, поки нова комбінація не перетвориться на рутину) і не закріплена навічно за визначеним носієм. Підприємництво не є професією, не становить стійкий суспільний клас, відповідні якості й навички можуть бути втрачені, перейти до інших людей. Підприємець не обов'язково має право власності на майно, отже, не несе ризику (ризикує той, хто позичає йому гроші). Підприємець -- не винахідник, а людина, яка економічно реалізовує винахід; разом з тим своїм новаторським характером функція підприємця відрізняється від рутинних функцій менеджера. Підприємець у Й.Шумпетера не є втіленням неокласичної моделі "раціональної економічної людини", яка до дрібниць підраховує витрати і прибутки; ким керує прагнення діяльності і воля до перемоги [1, с. 953-954]. Бути підприємцем, таким чином, означає робити не те, що роблять інші й робити не так, як роблять інші. А це означає відхід від звичного "руху за течією", бути творчим.

Мислитель виділив специфічну мотивацію діяльності підприємця, що визначає не якнайшвидше задоволення потреб, а активну діяльність заради створення підприємства, перемоги над суперниками, подолання труднощів. Цього можна досягнути за рахунок дару передбачення, сильної волі й розвиненої інтуїції. Прагнення до нововведень, віра у власні сили, вміння ризикувати, відчуття власної незалежності, особисті якості, що індивідуалізують підприємця і не залежать від класової й соціальної приналежності -- головні характерні риси етики інноваційної підприємницької діяльності.

Аналізуючи період зародження та розвитку капіталізму, основним рушієм якого став підприємець, дослідник охарактеризував його діяльність як процес “творчого руйнування”. Й.Шумпетер стверджував, що джерелом розвитку економічної системи слугують внутрішні процеси, нові комбінації факторів виробництва та обігу, різні нововведення в галузі технології або організації виробництва. Інновація розглядається як процес впровадження нових технологій, результатів наукових відкриттів та винаходів у соціально-економічну практику. Суть цього процесу нововедень полягає у створенні нового. Суть інновації - у застосуванні нового. Інновації, на його думку, спрямовані на підвищення продуктивності і, як правило, на отримання додаткового доходу у результаті втілення і створення кращих за своїми якостями ідей, технологій, концепцій.

Головний імпульс, який приводить капіталістичний механізм до руху і підтримує його, виходить від нових споживчих благ, нових методів виробництва і транспортування товарів, нових ринків і нових форм економічної організації. За цих умов визначальна роль належить не конкуренції цін або якості, а конкуренції введення нових продуктів, нових технологій, нових джерел забезпечення, нових організаційних форм, тобто конкуренції нововведень.

Мислитель започатковує інновацію як економічну категорю і вперше серед економістів зробив спробу дослідити можливості здійснення нововведень. Найважливішим, за теорією Й. Шумпетера, є впровадження нових продуктів і нових методів виробництва. У наступних своїх працях і перш за все в роботі “Кон'юнктурні цикли” (1939) вчений удосконалює свою теорію, підходить до класифікації нововведень, вводить поняття базових і вторинних нововведень.

Базова -- це та інновація, що реалізує великий винахід, створює передумови для формування нових поколінь технологій і техніки. Слідом за нею виникає низка дрібніших інновацій (вторинних). Так сформувалась теорія інноваційних пучків (“кластерів”).

Дослідження теорії інновації зробила Й.Шумпетера засновником усіх інноваційних концепцій, розроблених західними економістами в наступний період. Основні положення інноваційної теорії мислителя, які безперечно сприймаються і на які спираються послідовники та інші дослідники, зводяться до наступних положень: рушійною силою прогресу циклічного розвитку є не будь-яке інвестування у виробництво, а лише в інновації, тобто впровадження принципово нових товарів, техніки, форм виробництва і обміну; вперше вводиться поняття життєвого циклу інновацій як “процесу творчого руйнування”; численні життєві цикли окремих нововведень зливаються у вигляді пучків (“кластерів”); сформована концепція рухомої, динамічної рівноваги, яка пов'язана з різними видами інновацій.

Головна особливість концепції Й.Шумпетера полягає в тому, що він концентрує увагу на нових виробничих чинниках, на відміну від тих, що традиційно розглядалась економістами. Вчений увів чітке розмежування між процесом пристосування системи в межах її кругообігу (простого відтворення), і процесом розвитку, який перетворює структуру кругообігу (динаміка). Сутність динамічних змін - це поява нових технологій, товарів, ринків сировини. При цьому рушійною силою є підприємці, до яких належать не всі, хто займається виробництвом, а тільки ті, хто володіє особливими якостями - ініціативою, готовністю до ризику, здатністю взяти на себе відповідальність. Тобто новатори, яких завжди в меншості, але вони є джерелом енергії нововведень. Вони першими використовують нові форми і шляхи отримання прибутку, а з часом їх приклад наслідують інші. Успіх одного приваблює других, у результаті чого економіка все швидше й повніше залучається до процесу реорганізацій, який є суттю будь-якого піднесення, підйому. Прибуток є винагородою за нововведення, бо нові комбінації дають змогу знижувати втрати. Прибуток отримує той, хто раніше за інших використовує нововведення.

Внаслідок застосування нових методів, відкриттів, винаходів, новинок система віддаляється від рівноважного стану, щоб в подальшому знову прямувати до рівноваги. Щоправда, на іншому рівні технічного розвитку старі продукти і попередні форми організації витісняються, провокуючи процес "творчого руйнування". Формується новий стан економічної системи, до якого пристосовуються форми, а розвиток економіки в цілому, як і власне нововведень, набуває циклічного характеру" [1, с. 955].

Економічна інновація, орієнтуючись на одержання додаткового прибутку, охоплює всі види діяльності разом із науковими дослідженнями (винаходами), розробленнями і реалізацією нововведень. Їх здійснюють в своїй сукупності такі фази інноваційного процесу: фундаментальні дослідження, прикладні, технічні розробки, розробки для нових систем організації виробництва й управління, дослідно-експериментального виробництва, виробництва і збуту. Щоб усі ці фази були взаємопов'язані та являли собою єдиний неперервний процес (беручи до уваги практичну відсутність інноваційної сфери в національній економіці), необхідно створити відповідний господарський механізм, який міг би забезпечити перетворення інноваційної діяльності в реальний економічний процес.

Економічна інновація, що зорієнтована на прибуток, будучи основою технологічного прогресу, є, власне, техніко-економічним циклом, у якому використання результатів сфери винаходів, наукових досліджень і розробок викликає безпосередньо також швидкі технічні, технологічні й економічні зміни. Вони мають зворотний вплив на діяльність цієї сфери і являють єдність двох процесів: створення нововведень в економіці, охоплюючи також пов'язані з конкретною новизною зміни і в соціальній сфері (організаційно-економічні, правові, управлінські, зміни в системі підготування кадрів тощо). Отже, інновація -- це процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також пов'язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни в соціальному середовищі. Часто самі результати цього процесу -- підсумки наукових досліджень або винаходи, доведені до використання нового продукту чи процесу також називають нововведенням.

інновація креативний економічний підприємець

Література

1. Історія економічних вчень: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. - К.: Знання, 2004.

2. Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3 т. - М.: Экономика, 1993. - Т. 3.

3. Сей Ж.-Б. Трактат о политической экономии, 1803//25 ключевых книг по экономике. - Екатеринбург, 1999.

4. Шумпетер Й. Теория экономического развития. - М.: Экономика, 1982.

Размещено на Allbest.ru