Пріоритетні напрями розвитку людських ресурсів регіонів України (на прикладі Вінницької області)

Размещено на http://allbest.ru

2

Національна академія державного управління при Президентові України

УДК:35

Пріоритетні напрями розвитку людських ресурсів регіонів України (на прикладі Вінницької області)

Астапова Н.Л., аспірант кафедри

регіонального управління,

місцевого самоврядування та управління містом

Вступ

Постановка проблеми. В українському суспільстві існують сформовані стереотипи, які абсолютно підтримуються у заявах та намаганнях політичної еліти щодо досягнення європейських стандартів життя населення.

У національній доктрині розвитку освіти зазначено, що мета державної політики щодо розвитку освіти полягає в створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову Європейської та світової спільноти [23].

Саме людський капітал, а не заводи, устаткування і виробничі запаси є наріжним каменем конкурентоздатності, економічного росту й ефективності [7, c.65]. Відмінною рисою вітчизняної системи управління є невміння раціонально організовувати діяльність людей з досягнення стратегічних цілей на основі доцільних витрат розумової, фізичної, психічної енергії та робочого часу.

Кінцевою метою ринкових перетворень, як відомо, є створення в Україні соціально орієнтованої та внутрішньо збалансованої національної економіки, що може органічно інтегруватися в систему міжнародного поділу праці та посісти відповідне місце серед розвинених країн світу. Реалізація цієї стратегії, виходячи з реалій сучасного становища України, можлива лише за умов упровадження науково обґрунтованої державної політики структурної переорієнтації економіки, що має інноваційно-інвестиційну спрямованість [27].

Таким чином, потреба дослідження організаційно-правових засад управління розвитком людських ресурсів в Україні, та зокрема на регіональному рівні сьогодні є досить актуальною і гострою.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблеми розвитку людських ресурсів, формування та використання людських ресурсів, протягом тривалого часу привертають увагу вчених i практиків.

Зокрема, зазначені питання досліджувались у наукових працях вітчизняних фахівців в галузі економіки, державного управління, загальної теорії держави і права та теорії управління тощо, а також зарубіжних вчених. А саме: Армстронг М. [1], Васильченко В. С. [3], Гундаров И. А. [4], Дмитренко Г.А. [6], Протасова Н.Г. [7], Ріктор Т. Л. [8], Дьомін О. [9], Сороко В.М. [11], Овчарук О.В. [12], Кравець І.М. [14], Красношапка В.В. [15], Кремень В.Г. [16, 17, 18, 19], Левчук Н.М. [20], Новікова О.Ф. [21], Лібанова Е.М. [22], Приймак В. [24] та інші.

Але незважаючи на широкий спектр вказаних та інших теоретичних напрацювань, наявність невирішених проблем розвитку людських ресурсів на регіональному рівні, зумовлює потребу у продовженні та поглибленні досліджень.

Цілі статті: полягає в розробці комплексу теоретичних, методичних і науково-практичних рекомендацій щодо подолання кризових явищ на ринку праці регіонального рівня.

Виклад основного матеріалу

Людський потенціал розглядається як основна складова національного багатства та рушійна сила економічного зростання і визначається сукупністю характеристик, що об'єднуються у такі його складові:

- соціально-демографічний потенціал, що включає чисельність населення, тендерну та поколінну збалансованість, стан здоров'я, тривалість життя населення та рівень освіти населення;

- соціально-економічний потенціал відображається у рівні та структурі економічної активності та зайнятості населення, його кваліфікаційно-професійному складі, характері і умовах праці, рівні добробуту населення, ступені затребуваності та використання інтелектуальних ресурсів;

- діяльністний потенціал, що втілюється в інноваційній активності, ділових якостях та творчих потенціях індивідів і можливостях їх реалізації;

- соціокультурний потенціал, який визначається станом науки, освіти й культури, особливостями менталітету й світогляду населення, його мотивацією, ціннісною орієнтацією та культурною інтеграцією різних верств населення [26].

Надзвичайно важливе значення має також узгодженість у розвитку всіх згаданих компонентів людських ресурсів, їх взаємного впливу та зв'язків з економічною динамікою.

Концептуальний підхід до людського розвитку, розроблений на основі наукових теорій групою експертів ПРООН і вперше викладений у глобальній Доповіді про людський розвиток 1990 року, розглядає розвиток людських ресурсів як мету і критерій суспільного прогресу. При цьому людський розвиток може розглядатися і як чинник зростання продуктивності праці й національного доходу, однак це зростання має сенс лише у тому випадку, коли воно справді впливає на розширення можливостей людей. Людський розвиток можна розглядати з двох точок зору: як процес розширення людських можливостей (напрям та швидкість поступу) і як досягнутий рівень розвитку. Коли йдеться про розширення вибору, то мається на увазі, що фактично цей вибір стосується безкінечно великого кола проблем, які впливають на життя людей, і коло це історично й територіально змінюється.

Таким чином, обсяг валового національного продукту не може бути єдиним чи основним показником розвитку. Є потреба у виокремленні основних складових аспектів людського розвитку, що відповідають найнеобхіднішим, загальновизнаним цінностям на будь-якому етапі розвитку людства, відображаючи основоположні потреби, права й можливості одночасно. соціальний суспільство україна управління

Такими базовими аспектами визнано три групи можливостей цінностей людини:

1) довге й здорове життя, що цінне як саме по собі, так і з огляду на різні непрямі переваги, тісно пов'язані з більшою тривалістю життя, наприклад, збільшення можливостей скористатися перевагами освіти, високого рівня життя. Специфіка феномену здоров'я, як складової людського розвитку полягає і в тому, що його водночас можна розглядати як безцінний, універсальний та незамінний засіб для досягнення всього розмаїття життєвих цілей індивіда, найнеобхіднішу умову для повноцінного розвитку людини, виконання нею своїх численних функцій-ролей як пов'язаних з трудовою діяльністю, так і з реалізацією найголовнішого людського призначення -- батьківства чи материнства.

2) знання - для самореалізації, повноправної та багатогранної участі в житті сучасного суспільства, істотного особистого внеску в це життя цінність освіченості особливо висока і дедалі зростає.

За сучасних умов пріоритетного значення набуває орієнтація на постіндустріальну цивілізацію як суспільство знання (knowledge society - термін, який уперше був використаний Р. Лейном і надалі широко застосовується у працях класиків постіндустріалізму). [5, с. 288]. Інститут освіти є соціальним інститутом, у межах якого з метою самореалізації й розвитку взаємодіють представники різних соціальних верств, груп населення, які відрізняються за соціальним досвідом, навичками і знаннями. Освіта виступає суспільним засобом формування життєвих настанов, соціальних цінностей та мотивів поведінки. У рамках освіти й науки формуються й нагромаджуються основні ресурси сучасного економічного розвитку. Аналізуючи ці процеси, західні дослідники роблять висновки щодо перетворення освітньо-професійних ресурсів на провідний чинник соціальної стратифікації у постіндустріальному суспільстві [26].

3) доступ до ресурсів, необхідних для гідного рівня життя, що створює матеріальні передумови та розширює можливості вибору, включаючи ведення здорового способу життя, забезпечення територіальної і соціальної мобільності тощо, хоча й не визначає використання цих можливостей [26].

З погляду концепції людського розвитку, значення мають не тільки і не стільки обсяг доходів, скільки спосіб їх одержання та справедливість їх розміру, адже процес розвитку має базуватися на участі кожного з членів суспільства і приносити користь усім рівною мірою. Принцип «розвиток через участь» визначає пріоритетність двох основних джерел засобів існування - участь у ринку праці через зайнятість та участь у соціальному страхуванні, що здатні забезпечити матеріальний добробут власними силами людини, і при цьому зробити її життя більш повноцінним та креативним.

Ринок праці є найбільш демократичною системою організації трудових відносин, оскільки ґрунтується на економічній, а не примусовій мотивації до праці. Разом з тим ринок передбачає існування конкуренції, тобто боротьбу, змагання його учасників за найкращі, найвигідніші умови. У зв'язку з невідповідністю обсягів і структурних характеристик пропозиції робочої сили та попиту на неї, ринок праці завжди залишається потенційним джерелом напруження. Тому при дослідженні ринку праці в контексті людського розвитку на особливу увагу заслуговують такі його параметри, як свобода та рівність, оскільки сама ідея людського розвитку передбачає забезпечення рівних прав і доступу до економічних ресурсів, політичних прав та соціальних послуг незалежно від соціального походження, етнічної чи расової належності, віку, статі тощо.

Людина є, передусім, соціальною істотою, яка цінує участь у житті суспільства. Відчуття приналежності - важливий аспект соціального добробуту, що надає почуття наповненості життя змістом, значною мірою визначає і спосіб життя, і перспективи вирішення інших життєвих питань.

Таким чином, постає необхідність формування інноваційної моделі ринку праці, особливість якої полягає у гнучкості, відкритості до впровадження нових ідей, зосередженні на якісних, а не на кількісних показниках робочої сили.

Інноваційна модель ринку праці дає можливість поєднати економічну конкуренцію та соціальні гарантії і якнайкраще узгоджується з духом і логікою концепції людського розвитку, яка виходить з пріоритетної потреби забезпечення розвитку людини в інтересах людини і власними силами людини.

Отже, у глобальному масштабі концепція людського розвитку включає такі основні елементи:

1. Реалізація базових можливостей. Наділення людини певними правами ще не означає наявності можливості для їх реалізації; вибір буде обмеженим, якщо немає можливості його здійснити. Люди не повинні бути пасивними одержувачами, а мають брати активну участь у процесі власного розвитку.

2. Співробітництво. Люди живуть у складному сплетінні соціальних структур - від родини до держави. Розвиток людини неминуче пов'язаний з проблемою культури - способами організації громадського життя людей, але почуття соціальної злагоди, заснованої на культурі й загальних цінностях і переконаннях, формує розвиток кожної людини окремо. Якщо люди співпрацюють в інтересах взаємного збагачення, це призводить до розширення індивідуального вибору. Тому розвиток людини стосується не лише окремих людей, а й того, як вони взаємодіють і співпрацюють у суспільстві.

3. Справедливість. Справедливість зазвичай розглядають з погляду рівномірності багатства або доходу, але розвиток людини передбачає ширший підхід - забезпечення справедливості стосовно базового потенціалу і можливостей. Забезпечення справедливості в деяких випадках може призводити до нерівномірного розподілу ресурсів. Бідні, наприклад, потребують більшого обсягу державної допомоги, ніж багаті. Хворі або інваліди потребують більшого обсягу ресурсів для забезпечення однакового потенціалу порівняно з іншими людьми.

4. Сталість. Сталий людський розвиток дає змогу задовольняти потреби нинішнього покоління без зменшення можливостей майбутніх поколінь задовольняти їхні потреби. Тому він пов'язаний з поняттям справедливості між різними поколіннями людей. Разом з тим від покоління до покоління має передаватися не стільки певний обсяг багатства, скільки потенціал для забезпечення належного рівня людського розвитку, зокрема, відсутність бідності і збереження можливостей вибору.

3. Безпека. Загрози різного роду небезпек -- безробіття, злочинність, насильство, переслідування, соціальні вибухи, хвороби, екологічні катастрофи тощо - перешкоджають реалізації людських прав та можливостей. Людський розвиток вимагає забезпечення для кожної людини хоча б мінімального рівня безпеки в усіх сферах життя.

Ідеї людського розвитку є фундаментальними і єдино прийнятними цінностями, на яких мають ґрунтуватися міжнародні відносини у XXI ст. Згідно з Декларацією Тисячоліття Організації Об'єднаних Націй, що схвалена Резолюцією № 55/2 Генеральної Асамблеї ООН від 8 вересня 2000 р. [26], до них належать:

1. Свобода. Чоловіки і жінки мають право жити і виховувати дітей в умовах, гідних людини, де немає голоду і страху перед насильством, несправедливості та пригнічення. Найкращою гарантією цих прав є демократична форма правління, що ґрунтується на широкій участі і волі народу.

2. Рівність. Жодна країна і жодна людина не можуть бути позбавлені права користуватися всіма благами розвитку. Має бути гарантована рівність прав і можливостей чоловіків і жінок.

3. Солідарність. Глобальні проблеми мають вирішуватися за справедливого розподілу витрат і зусиль відповідно до фундаментальних принципів рівності і соціальної справедливості. Ті, хто страждає заслуговують на допомогу від тих, хто перебуває у більш сприятливому становищі.

4. Терпимість. За всієї різноманітності віросповідань, культур і мов, люди мають поважати один одного. Відмінності в межах суспільств і між суспільствами не повинні ані лякати, ані бути приводом для переслідувань, а мають оберігатися як найцінніше надбання людства. Необхідно активно заохочувати розвиток усіх культур світу та діалог між всіма цивілізаціями.

5. Повага до природи. Основою охорони і раціонального використання всіх живих організмів і природних ресурсів має бути обачливість відповідно до постулатів розвитку. Нинішні нестійкі моделі виробництва і споживання мають бути змінені в інтересах майбутнього добробуту і благополуччя нащадків.

6. Спільний обов'язок. Обов'язок щодо управління глобальним економічним і соціальним розвитком, а також усунення загроз міжнародному миру і безпеці має поділятися між народами світу і здійснюватися на багатосторонній основі.

Активне й успішне поширення в світі ідей людського розвитку матиме своїм результатом збалансоване співвідношення економічної і соціальної складових суспільного прогресу, соціально орієнтовану економіку, високі темпи розвитку з «людським обличчям». Головну роль у цьому має відігравати ООН як найбільш універсальна і представницька міжнародна організація [26].

Щодо Вінницької області необхідно зазначити, що політика розвитку трудових ресурсів в області за останні роки, в першу чергу спрямовувалася на ліквідацію прихованого безробіття та забезпечення повної продуктивної зайнятості, на запровадження дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості у процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримку підприємництва та самозайнятості населення, розширення практики громадських робіт, підвищення гнучкості ринку праці, удосконалення цільових регіональних програм з точки зору їх впливу на умови зайнятості у галузях, в містах і районах області. Проте, світ переживає сьогодні драматичну подію - глобальну фінансово-економічну кризу, яка охопила в тій чи іншій мірі всі країни, зокрема і Україну.

Масштабна криза охопила реальний сектор української економіки. Тільки за офіційним даними, в Україні станом на 20 березня 2012 р. у центрах зайнятості зареєстровано 892,1 тис. безробітних громадян, у порівнянні з показником на 1 листопада 2011 р. їх кількість збільшилася на 278,1 тис. Надалі ситуація буде тільки погіршуватися: 7,7 %, або близько 2 млн. чоловік (прогноз Мінпраці), до 8 % (Держслужба зайнятості) [25].

Негативний вплив світової фінансово-економічної кризи відчувається і на ринку праці Вінницької області. Регіональний ринок праці переживає кризу дещо важче, ніж країна в цілому. За рівнем працевлаштування у 2008 році область зайняла 17 місце серед регіонів України. За рівнем охоплення безробітних професійним навчанням - 22 місце. Область залишається одним з небагатьох регіонів України, де сільське населення переважає над міським, відповідно нагальною залишається проблема зайнятості селян. Характерними для області є сезонні коливання попиту та пропозиції робочої сили. Протягом останніх років у загальній кількості безробітних, які перебувають на обліку в обласній службі зайнятості, переважає сільське населення: у 2008 році - 58,3%, 2009 - 62,2%, у 2010 - 63,6%, 2011 - 64,8%, 2012 - 61,1%.

У січні-вересні 2013 року чисельність безробітних у середньому знизилася в порівнянні з минулим роком, на 2,5 тис. осіб і склала 64,5 тис. осіб. Рівень безробіття (за методологією МОП) зменшився з 8,7% до 8,3%. У середньому по Україні чисельність безробітних за 9 місяців 2013 року, становить 1,6 млн. осіб, що на 76,7 тис. осіб менше, ніж у 2012 році. Рівень безробіття знизився з 7,4% до 7,0% [28].

За даними головного управління статистики Вінницької області, станом на 01.01.2012 р. у цілому по області відбулося підвищення рівня зареєстрованого безробіття, порівняно з відповідною датою минулого року, з 3,3 до 4,3%, при цьому, у сільській місцевості даний показник (6,2%) був значно вищим, ніж у міській (2,7%), а у таких районах, як Іллінецький, Томашпільський, Погребищенський, Оратівський, Чернівецький, він коливався від 8 до 14%. У січні-вересні 2011 року пропозиція робочої сили залишалася практично на рівні попереднього року, але у жовтні - листопаді вона збільшилися в середньому на 30%, в грудні - на 70%.

Станом на 01.01.2013 р. чисельність шукачів роботи на обліку в службі зайнятості становила 26,8 тис. при наявності 562 вакансій. На кожну з них в середньому претендувало 48 осіб, що на чверть більше, ніж на цю дату в минулому році і у 6 разів більше середнього показника по Україні [28]. При цьому, навантаження на 1 вакансію з числа тих, що призначалися для працівників сільського господарства, становило 90 осіб. У січні-вересні 2013 року чисельність зайнятого населення у Вінницькій області склала 708,2 тис. осіб і порівняно з відповідним періодом минулого року, зросла на 4,1 тис. осіб. Рівень зайнятості зріс з 59,2% до 59,9%. Чисельність зайнятого населення в цілому по Україні складала 20,5 млн. осіб, що на 62,2 тис. осіб більше ніж у відповідному періоді 2012 року. Рівень зайнятості зріс з 60,1% до 60,7% [28].

Проявом кризи є помітне зменшення попиту на працю. Так протягом 2011 року чисельність вільних робочих місць зменшилася, порівняно з 2010 роком на 14%; у 2012 році порівняно з 2011-м - з 58,3 до 34,9 тис. або на 40%. Поглиблює кризові явища невисока якість частини існуючих та створюваних робочих місць. Насамперед, це стосується умов та рівня оплати праці. У 2011 році 44% заявлених роботодавцями службі зайнятості вакансій пропонувалася з оплатою нижче прожиткового мінімуму, 51% мали рівень оплати праці у межах від прожиткового мінімуму до середньої по області зарплати, яка у 2011 році становила 1404 грн., і лише у 5% вакансій рівень оплати праці перевищував середньообласний. У 2012 році майже третина зі створених робочих місць пропонувала оплату на рівні мінімальної (744 грн.). Протягом 2012 р. суб'єктами господарської діяльності створено 22,3 тис. робочих місць, що становить 68% обсягів 2010 року. При цьому, поряд зі створенням, відбулася ліквідація 20,5 тис. існуючих робочих місць (головним чином з числа тих, що були створені фізичними особами - 84% від загальної кількості ліквідованих).

Реальний приріст становив лише 1,8 тис. місць (у минулому році - 11,7 тис.). У восьми районах і м. Жмеринці чисельність ліквідованих за цей період робочих місць перевищила кількість створених [25]. Одним із негативних проявів впливу світової фінансово-економічної кризи на економіку Вінницької області стала нестабільність роботи значної кількості підприємств, впровадження ними режиму неповної зайнятості працівників.

За даними Держкомстату України, у листопаді 2012 року чисельність працівників підприємств, які перебували в адмінвідпустках, становила 3,3тис.чол. або 1,0% до кількості штатних працівників регіону при середньому показникові по Україні - 3,0%. В режимі неповного робочого дня/тижня працювали 16,9 тис. чол. або 5,2% (по Україні в цілому - 8,8%). Слід відмітити, що чисельність працівників, які працюють у такому режимі, поступово зменшується: порівняно з січнем 2011 року кількість тих, хто перебували в адмінвідпустках, скоротилася у 6 разів, тих, що працювали неповний робочий день або тиждень - на 36% [25].

Висновки

Для подолання кризових явищ на ринку праці необхідно здійснити ряд заходів, в першу чергу на загальнодержавному і обласному рівнях: проводити професійну підготовку і перепідготовку населення зважаючи на кон'юнктури регіону; сприяти підвищенню мобільності робочої сили шляхом поширення інформації про становище на регіональних ринках праці, стимулювати створення робочих місць на селі; сприяти безробітним громадянам та членам їх родин щодо переселення до трудодефіцитних регіонів, зокрема сільської місцевості, із встановленням фінансової допомоги родинам, що переїжджають; вживати заходи щодо пом'якшення регіональних диспропорцій ринку праці у хронічно депресивних і слаборозвинених регіонах, а також тих, які найбільш постраждали в період кризи; розробляти і реалізовувати директорами базових центрів зайнятості спільно з органами виконавчої влади на місцях антикризових заходів [14].

Використані джерела інформації

1. Армстронг М. Практика управления человеческими ресурсами/ М.Армстронг - М.: Питер, 2010. - 848с.

2. Боссарт Д., Деммке К. Державна служба у країнах-кандидатах до вступу до ЄС: нові тенденції та вплив інтеграційного процесу / Пер. з англ.О.М.Шаленко. - К.: Міленіум, 2004. - 128с.

3. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості : навч.посіб. / В. С. Васильченко. - К.: КНЕУ, 2005. - 252 с.

4. Гундаров И. А. Пробуждение: пути преодоления демографической катастрофы в России. - М.: ЦТ «Беловодье», 2001. - 352 с.

5. Джой - Метьюз Д. Развитие человеческих ресурсов/Д.Джой - Метьюз, Д. Меггинсон, М. Сюрте. - М.: Эскимо, 2006. - 432с. - (Профессиональные издания для бизнеса).

6. Дмитренко Г.А., Протасова Н.Г. Управління людськими ресурсами: Навчальний посібник. - К.-Херсон: Олді-плюс, 2006. - 256 с.

7. Дмитренко Г.А., Протасова Н.Г., Синицина Н.Г., Управління людськими ресурсами// Опорний конспект дистанційного курсу, навчальний погсібник, К. 2004, - С. 65.

8. Дмитренко Г.А., Ріктор Т. Л. Людиноцентризм освіти в контексті підвищення якості трудового потенціалу. - К.: Дораду. - 2011- 296 с.

9. Дьомін О., ЛеліковГ., Сороко В. Державна кадрова політика: система роботи з кадрами державної служби // Вісн. держ. служби України. - 2001. - № 2. - С. 65-77.

10. Закон України №4050-VI «Про державну службу» від 10.01.2012 // www.kmu.gov.ua

11. Кадрова політика і державна служба. Конспект лекцій /Укладач В.М. Сороко. - К.: НАДУ, 2009. - 104 с.

12. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. Бібліотека з освітньої політики / Під аг. Ред.. О.В.Овчарук. - К.:КІС, 2004.-112 с.

13. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.: із змінами, внесеними Законом України від 8 груд. 2004 р. № 2222-ІУ: Офіц. вид. - К: Мін'юст, 2006. -124 с.

14. Кравець І.М. Соціально-економічна сутність трудового потенціалу як економічної категорії / І.М. Кравець // Вісник національного університету водного господарства і природокористуванняб 36. наук. Праць. - Ровно, 2006,4.1. Вип. 4 (36). - С. 282286.

15. Красношапка В.В. Управління людськими ресурсами: курс лекц.- К.: Київ, 2004 - 42с.

16. Кремень В.Г. Особистість в освітній системі // Теоретико-методологічні проблеми розвитку особистості в системі неперервної освіти: Матеріали методологічного семінару АПН України 16 грудня 2004 р. / За ред. акад. С.Д.Максименка. - К., 2005. - С. 3-17.

17. Кремень В.Г. Поступ до нової філософії освіти в Україні // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002. Збірник наукових праць до 10-річчя АПН України - Частина І. - Харків: «ОВС», 2002. - С. 9-23.

18. Кремень В.П. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору. - К.: Грамота, 2009 - 325 с.

19. Кремень В.П. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. - К.: Грамота, 2007 - 576 с.

20. Левчук Н.М. Асоціальні явища в Україні у демографічному вимірі. Монографія / Н.М. Левчук - К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М .В. Птухі НАН України, 2011 - 492с.

21. Людські ресурси: механізми збереження та розвитку. Монографія./ НАН України. Інститут економіки пром.-сті/ О.Ф.Новікова, О.І. Амоша, В.П. Антонюк та ін.. - Донецьк, 2008. - 468с.

22. Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз (колективна монографія) / За ред. Е.М. Лібанової.-- К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2007.-- 328 с.

23. Національна доктрина розвитку освіти // Збірник державних документів, що регламентують роботу закладів освіти України / Укладник С.Г. Мельничук. - Кіровоград, 2004. - С. 120-133.

24. Приймак В. Гнучкість національного та регіональних ринків праці / В.Приймак, Н. Ковалевич // Україна: аспекти праці. - 2009. - № 2. - С. 3-6.

25. Статистичний щорічник Вінницької області. - Головне управління статистики у Вінницькій області. - Вінниця, 2012 р.

26. Фалмер Р. Энциклопедия современного управления: В 5 т.: Пер. с англ. - М.: ВИПКэнерго, 2005. - Т. 5. - С. 89.

27. Виступ В.С. Шовкалюк - заступник директора Департаменту інноваційної діяльності та трансферу технологій Держінформнауки. "Державна політика в інноваційній сфері"[електронний ресурс]. - Режим доступу: еер.о^.иа/й^/Виступ_швс_2^ос.

28. Офіційний сайт Державної служби зайнятості України - Режим доступу: //http://www.dcz.gov.ua/vin/control/uk/statdatacatalog/list //

Анотація

УДК:35

Пріоритетні напрями розвитку людських ресурсів регіонів України (на прикладі Вінницької області). Астапова Н.Л., аспірант кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом Національної академії державного управління при Президентові України

Рецензент: Юзефович В.В., к.е.н., доцент.

У статті висвітлено проблеми розвитку людського потенціалу, формування та використання людських ресурсів, визначено основні стратегічні напрями розвитку демографічного потенціалу та проаналізовано рівень формування кадрів і ринку праці щодо суттєвого впливу на відтворення людських ресурсів.

Ключові слова: людські ресурси, людський розвиток, людський потенціал, розвиток людських ресурсів, ринок праці.

Аннотация

Приоритетные направления развития человеческих ресурсов регионов Украины (на примере Винницкой области). Астапова Н.Л., Национальная академия государственного управления при

Президенте Украины аспирант кафедры регионального управления, местного самоуправления и управления городом

В статье освещены проблемы развития человеческого потенциала, формирования и использования человеческих ресурсов, определены главные стратегические направления развития демографического потенциала, а также проанализирован уровень формирования кадров и рынка труда в отношении значительного влияния на воспроизведение человеческих ресурсов.

Ключевые слова: человеческие ресурсы, человеческое развитие, человеческий потенциал, развитие человеческих ресурсов, рынок труда.

Annotation

The priority directions of human resources development in the regions of Ukraine (for example, Vinnytsia region). Astapova N.L., post-graduate student of department of Regional Management, local government and city management of the National Academy for Public Administration under the President of Ukraine, Kyiv

In the article highlights the problems of human potential development, forming and using human resources, established the main strategic directions of development of demographic potential and analyzed the level of the formation of personnel and the labor market in relation to material effect on the reproduction of human resources..

Key words: human resources, human development, human potential, human resources development, labor market.

Размещено на Allbest.ru