Ризик-менеджмент на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Протягом усього періоду свого існування людство постійно зіштовхується з ризиком в усіх сферах діяльності. На самому початку існування людства ризики мали простий і кожному зрозумілий характер. В основному вони були пов'язані з необхідністю здобувати їжу та небезпекою від диких тварин. Але разом з розвитком людства та ускладненням відносин людей як між собою, так і з навколишнім середовищем, ускладнились і розвинулись ті небезпеки, з якими доводиться мати справу людині. Людство почало стикатись з такими явищами, як війни, епідемії, бунти та ін.. Але керування ризиками як окремий вид діяльності набуло поширення лише зі стрімким розвитком науково-технічного прогресу. Саме після промислової революції людство почало стрімко розвиватись технічно, все ускладнюючи систему взаємовідносин в усіх сферах та додаючи все нових і нових проблем у ці відносини.

До проблем людства додались ризики екологічні, що з'явились з розвитком великих виробництв, змінилось значення політики у житті громадян будь-якої держави, а з розвитком глобалізації і відносини між державами набули набагато більшого значення.

Звісно, ці зміни не оминули і економічні сфери життя на усіх рівнях. Економіка стала не просто наукою про ведення господарства, а одним з важелів, що кардинально впливає на світовий баланс, однією з найважливіших сфер діяльності людини. Економічні ризики в наш час впливають на життя цілих країн, підприємств та кожного окремого громадянина. Звісно, в таких умовах системам керування економічними ризиками відведено достатньо багато уваги та зусиль, а самі системи керування ризиками кожна держава та кожне окреме підприємство намагаються побудувати максимально ефективно, тобто так, щоб мінімізувати непередбачені втрати та їх імовірності. Україна зараз знаходиться в стані економічної, політичної та соціальної кризи. На це вплинуло багато факторів: збиткова політика влади, 8 революційні та військові дії в країні, загальносвітова криза, все це спричинило ситуацію підвищеного рівня ризику. Зокрема економічне середовище в державі стало небезпечним як для домашніх господарств, так і для бізнесу. Особливо сильно страждають елементи економічної системи, що не мають достатньо економічної потужності для того, щоб пережити наслідки серйозної економічної кризи. У сфері бізнесу такими елементами є малі та середні підприємства. В сучасних умовах вони намагаються побудувати таку систему керування ризиками, щоб максимально скоротити імовірність настання подій, які ставили б під загрозу існування таких підприємств. В загальному випадку система керування ризиками не є окремою від системи керування підприємством в цілому.

Вона органічно вплітається в цю систему, працює увесь час роботи підприємства і є невід'ємною від загальної системи керування підприємством. Метою даної роботи є дослідження системи керування ризиками на підприємстві, що займається випуском електротехнічної продукції, визначення основних ризиків та елементів системи керування ними на такому підприємстві, побудова концептуальної та математичної моделі керування ризиками. Дослідження ризик-менеджменту та основних його проблем та огляд існуючих методів та моделей управління ризиками.

Завданнями даної роботи є:

1) Дослідження інформаційної бази та літературних джерел з ризик- менеджменту.

2) Опис сутності управління ризиками та його основних проблем в Україні та світі.

3) Розробка концептуальної моделі ризик-менеджменту на підприємстві електротехнічної галузі.

4) Огляд існуючих методів та моделей керування ризиками, їх аналізу та оцінки. 5) Опис множини ризиків, що можуть виникнути на такому підприємстві.

6) Опис, постановка та вирішення частинної задачі керування ризиками підприємства електротехнічної галузі математичними методами.

7) Формування висновків з виконаної роботи.

1. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА РИЗИКІВ У СТРАХУВАННІ

управління ризик менеджмент

1.1Класифікація ризиків у страхуванні

Ризик як складне багатогранне явище можна охарактеризувати за допомогою різних критеріїв, які пов'язані з походженням, місцем, величиною, особливостями прояву та іншими обставинами ризиків. Насамперед, потрібно врахувати, що страхування розповсюджується тільки на страхові ризики і такі, які можна виміряти у фінансовому відношенні. З огляду на це, ризики поділяють на:

1) чисті;

2) спекулятивні.

Такий поділ має важливе практичне значення, оскільки страхове відшкодування стосується лише чистих ризиків, при яких наслідок випадкової події завжди альтернативний -- збитки або їх відсутність. Спекулятивні ризики переважно виникають при азартних іграх, лотереях, які не потребують страхового захисту, адже передбачають як втрати, так і прибутки (виграш).

Залежно від джерела небезпеки (походження) ризики класифікують на:

-- природні (об'єктивні) -- зумовлені проявом стихійних сил природи. Природне походження ризиків характеризується цілковитою незалежністю причин їх виникнення від суб'єкта (випадкова подія, стихійне явище);

-- антропогенні (суб'єктивні) -- виникають як наслідок діяльності людей. Вони є похідною економічних, технологічних та організаційних змін, що являють собою необхідну умову розвитку суспільства.

З огляду на ризикогенні об'єкти ризики поділяють на:

-- майнові -- виявляються на майнових об'єктах та у майнових інтересах власників певних видів майна;

-- особисті -- притаманні людям. Це ризики фізичного, фізіологічного та соціального походження.

За обсягом відповідальності страховика ризики поділяють на:

-- індивідуальні -- характерні для окремих особливих предметів, таких як антикваріат, твори мистецтва тощо;

- універсальні -- входять до обсягу відповідальності страховика за більшістю договорів страхування.

За кількісними параметрами (величиною збитку) ризики можуть утворювати певний ряд і поділятися на: катастрофічні, великі, середні, малі, незначні, а також звичайні ризики. Поділ ризиків за їх величиною має важливе практичне значення з точки зору єдиної методології обслуговування ризиків різних категорій. Особливістю катастрофічних ризиків е велико-масштабність негативних наслідків, неможливість їх передбачення та розрахунку. Причинами катастрофічних ризиків можуть бути як прояви природних катаклізмів (землетруси, циклони, виверження вулканів, повені та інші стихійні лиха), так і різні види людської діяльності (політичної, економічної, винахідницької та ін.). Великі ризики є менш відчутними економічно, але виявляються з більшою закономірністю, піддаються точнішому передбаченню та розрахунку. З метою уніфікованого підходу до страхового обслуговування великих та катастрофічних ризиків усі ризики умовно поділені на дві основні категорії: великі та масові. Масові -- це ті ризики, які немає підстави відносити до великих. До великих ризиків належать ті ризики, які генеруються в найбільш ризикогенних галузях господарської діяльності, а саме -- транспортні та повітряні ризики, ризики кредиту та застави, майнові ризики, що виявляються на великих підприємствах.

У загальному розмежуванні ризиків виділяють такі їх групи: політичні, екологічні, транспортні й технічні.

Політичні ризики пов'язані з непередбачуваними діями, заходами чи акціями законодавчих або виконавчих органів влади, іноземних держав щодо конкретної суверенної держави, підприємств або приватних осіб цієї держави.

Екологічні ризики пов'язані зі забрудненням довкілля і зумовлені діяльністю людини у виробництві.

Транспортні ризики поділяють на ризики каско (страхуванні! різноманітних транспортних засобів) і карго (страхування вантажів, що перевозяться різними видами транспортних засобів).

Технічні ризики проявляються як аварії внаслідок раптового виходу з ладу машин, обладнання, збою в технології виробництва. Вони мають універсальний характер, можуть нанести збитки майну, життю, здоров'ю людей та майновим інтересам юридичних осіб. Технічні ризики можуть проявлятися як промислові ризики, будівельно-монтажні тощо.

В окрему групу об'єднують ризики, які рідко трапляються і мають, як правило, високу вартість. Вони отримали назву спеціальні (унікальні) ризики (наприклад, ризики, які супроводжують перевезення особливо цінних вантажів, грошей, творів мистецтва тощо). В окремих випадках виділяють групові ризики, які страхуються одночасно.

1.2 Аналіз ризику -- комплексна діагностика ризиків

Внутрішні причини - це ті фактори ризику, які походять із внутрішнього середовища функціонування страховика і на які страхова компанія має безпосередній вплив. До таких чинників належать умисні чи неумисні помилки працівників компанії: андеррайтерів, актуаріїв, аварійних комісарів, страхових агентів тощо. Неправильно розрахований страховий ризик, опрацьована статистика щодо вірогідності настання страхової події закладають помилки у подальші розрахунки та спричиняють виникнення різноманітних фінансових ризиків. Неточності, допущені при оцінюванні рівня страхового ризику, який бере на себе компанія, призводять до того, що сформовані нею страхові резерви можуть виявитись у майбутньому неадекватними взятим на себе зобов'язанням. Зовнішні фактори ризику є незалежними або майже незалежними від діяльності страхової компанії. Їх вплив страховику складніше попередньо виявити та проконтролювати. Зовнішні ризикові чинники представлені діями конкурентів, ділових партнерів-перестраховиків та страхувальників, страхових посередників; законодавчими, політичними змінами, несприятливими чинниками в інших сегментах фінансового ринку, зокрема банківського та інвестиційного.

Однак етапу прийняття ризику на страхування передує процес андерайтингу. У страхуванні андерайтинг - комплексна діяльність страховика з ідентифікації, аналізу, оцінки ризиків та визначення можливості страхування, вибору оптимального страхового покриття, перевірки відповідності ризиків збалансованості страхового портфеля. Вітчизняні страховики самостійно збирають інформацію про всі попередні схожі ситуації, з'ясовують причини ризику, які зіставляють із відомостями, що є у конкретному випадку. У світовій практиці страховики формують бібліотеки договорів і страхових випадків, які слугують джерелом інформації при прийнятті рішень андерайтерами. Основним завданням андерайтингу є відбір ризиків для формування збалансованого й рентабельного страхового портфеля компанії. Саме на основі андерайтингу приймається рішення про прийняття ризику на страхування [10]. Управління ризиками у страхуванні відрізняється від управління ризиками в інших сферах бізнесу, що зумовлено специфічністю діяльності. Загалом управління ризиками - це сукупність процесів, які пов'язані з ідентифікацією, аналізом ризиків і прийняттям рішення, що містить максимізацію позитивних і мінімізацію негативних наслідків настання ризикових подій. Процес управління ризиками при обґрунтуванні господарських рішень передбачає виконання таких процедур: планування управління ризиками; ідентифікацію ризиків; якісну оцінку ризиків; кількісну оцінку; планування реагування на ризики та моніторинг і контроль ризиків. Страхова компанія мас постійно стежити за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати й обробляти інформацію. З цією метою страхові компанії використовують систему управління ризиками, яка містить низку різноманітних заходів організаційно- фінансового характеру, що дозволяє певною мірою передбачити їхні наслідки та розмір збитку, який потрібно відшкодовувати. У західній страховій практиці управління ризиком визначається як "ризик-менеджмент", під яким розуміють сукупність послідовних заходів антикризової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер і базується на застосуванні стандартних прийомів управління ризиком. Ризик-менеджмент - це сукупність послідовних заходів антиризикової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер і є фактором підвищення надійності захисту від настання страхових випадків. Він базується на знанні стандартних прийомів управління ризиком, умінні швидко і правильно оцінити конкретну економічну ситуацію. Ризик-менеджмент вважається найбільш ефективною системою управління ризиками, яка охоплює три послідовні етапи: - аналіз ризику; - контроль за ризиком; - фінансування ризику [6]. Аналіз ризику -- комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, документального обліку та інших. Контроль за ризиком -- призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: усунення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події. Фінансування ризику проводиться за рахунок створення страхових фондів, які формуються для здійснення виплат при настанні страхових випадків. Наслідки останніх виступають як знищення або часткове пошкодження об'єкта страхування. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування [6]. Таким чином, з урахуванням специфіки страхової діяльності, пов'язаної з перерозподілом ризиків, застосування загальних методів управління ризиками та організація процесу ризик-менеджменту в страхових компаніях має низку особливостей (рис. 1). Загалом у процесі управління страховими ризиками можна сформувати два основні блоки управлінських заходів стосовно впливу на страхові ризики.

Перший блок містить сукупність підготовчих дій, пов'язаних із визначенням загальної мети страхової діяльності конкретного страховика, зокрема встановлення переліку ризиків, які можуть бути взяті на страхування, розробку і затвердження у Держфінпослуг правил страхування під кожен із таких ризиків та формування типових договорів страхування (страхових полісів).

Одним із найважливіших завдань підготовчого етапу управління страховими ризиками є встановлення обґрунтованих розмірів страхових тарифів. Ключова роль тарифної політики в аспекті управління страховими ризиками полягає у формуванні фінансового забезпечення страхової компанії загалом та створенні необхідних обсягів резервних фондів зокрема, що можуть бути використані для покриття збитків при настанні страхових подій. Обчислення розмірів страхових тарифів здійснюється у страхуванні на основі застосування методу актуарних розрахунків.

Здійснення останніх передбачає формування калькуляції собівартості страхової послуги, визначення розміру страхового ризику та частки витрат на ведення страхової справи [7]. Іншим важливим інструментом регулювання рівня збитків страховика від настання страхових подій є встановлення верхньої межі (ліміту) відповідальності страхової компанії. Ця межа визначається встановленою в договорі страхування страховою сумою - сумою коштів, у межах якої страхова компанія зобов'язується здійснити сплату при настанні страхового випадку

2. ПOЛІТИКA УПРAВЛІННЯ РИЗИКOМ - СУКУПНІСТЬ ФOРМ, МЕТOДІВ, ПРИЙOМІВ

2.1 Ризик-менеджмент

Ризик-менеджмент - це комплекс заходів, спрямований на мінімізацію можливих збитків, які може понести бізнес у зв'язку з настанням негативних подій [2]. Ризик-менеджмент - це свого роду «рання діагностика» проблем до виникнення «управлінської хвороби».

Склaдoвoю менеджменту підприємствa є пoлітикa упрaвління ризикoм. Пoлітикa упрaвління ризикoм - сукупність фoрм, метoдів, прийoмів і спoсoбів упрaвління ризикoм, метoю яких є зниження зaгрoзи прийняття непрaвильних рішень тa зменшення пoтенційнo негaтивних нaслідків [3, с.177]. Ця пoлітикa реaлізується через тaкі oснoвні зaхoди [4, с.41-43]:

1) ідентифікaція oкремих видів ризиків (відбувaється в три етaпи: зoвнішніх ризиків у aспекті oкремих нaпрямів діяльнoсті підприємствa; внутрішніх ризиків, притaмaнних oкремим видaм діяльнoсті aбo гoспoдaрським oперaціям; фoрмувaння зaгaльнoгo кoмплексу ризиків);

2) oцінкa ширoти і дoстoвірнoсті інфoрмaції, неoбхіднoї для визнaчення рівня ризиків;

3) дoслідження дії oб'єктивних і суб'єктивних фaктoрів, щo впливaють нa рівень ризиків підприємствa;

4) вибір і викoристaння метoдів oцінки імoвірнoсті нaстaння ризикoвaнoї пoдії зa oкремими видaми ризиків;

5) визнaчення рoзміру мoжливих втрaт при нaстaнні ризикoвaнoї пoдії зa oкремими видaми ризиків;

6) встaнoвлення грaничнo дoпустимoгo рівня ризиків зa oкремими видaми діяльнoсті (пoдіями, oперaціями);

7) визнaчення нaпрямів нейтрaлізaції негaтивних нaслідків oкремих видів ризиків;

8) вибір і викoристaння внутрішніх і зoвнішніх мехaнізмів нейтрaлізaції негaтивних нaслідків oкремих видів ризиків;

9) oцінкa результaтивнoсті нейтрaлізaції і oргaнізaція мoнітoрингу ризиків підприємствa.

Управління ризиками, РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ (АНГЛ. RISK MANAGEMENT) - процес прийняття і виконання управлінських рішень, спрямованих на зниження ймовірності виникнення несприятливого результату і мінімізацію можливих втрат проекту, викликаних його реалізацією.

Ризик-менеджмент своїм головним завданням ставить отримання максимального прибутку від підприємницької діяльності шляхом зниження ступеня ризиків. Ризик-менеджмент працює на отримання оптимального для бізнесмена співвідношення прибутку і ризиків.

Управління ризиками у страхуванні відрізняється від управління ризиками в інших сферах бізнесу, що зумовлено специфічністю самого страхування. Ризик-менеджмент вважається найбільш ефективною системою управління ризиками, яка охоплює три послідовні етапи:

1) аналіз ризику;

2) контроль за ризиком;

3) фінансування ризику.

Основні групи ризиків, які здійснюють вплив на діяльність страхової організації:

1) індивідуальні; представляють собою ризики, з якими стикають- ся страхові компанії як окремі суб'єкти господарювання. Сюди відносять ризики, пов'язані з неправильною розробкою страхових продуктів, невірним розрахунком частоти і розміру страхових випадків або взагалі відсутністю зазначених розрахунків, складенням страхових договорів таким чином, що це заохочує страхувальників поводитись у більш ризиковий спосіб тощо.

2) систематичні; впливають на фінансовий стан страховиків за рахунок зовнішніх чинників, які впливають на всю страхову галузь. Можна віднести зміни в ринковій інфраструктурі, які позначаються на діяльності страхових організацій подібним чином, наприклад, внаслідок зміни уподобань споживачів страхових послуг або змін у чинному законодавстві завдяки реформуванню страхової галузі.

3) системнi; пов'язані з економікою країни в цілому і включають в себе політичні, економічні, ризики навколишнього середовища.

Внутрішній ризик-менеджмент займає одне із центральних позицій у процесі управління страховою компанією і підтримки достатнього рівня її фінансової безпеки. Він включає систему внутрішньої оцінки наявних фінансових ресурсів щодо їхньої достатності у випадку виникнення кризових явищ у діяльності страхової організації. Іншими словами, основним призначенням ризик-менедменту є забезпечення достатніх обсягів капіталу для нейтралізації дії зовнішніх і внутрішніх загроз на функціонування страховика. Більше того, останніми роками ризик-менедменту страхових компаній стало приділятися набагато більше уваги в контексті запровадження нових нормативів платоспроможності страховиків ЄС під назвою "Solvency II". Одним із специфічних інструментів ризик-менеджменту у страховій галу- зі є перестрахування. Перестрахування частіше застосовується у ризиковому страхуванні і є інструментом зниження ризиків діяльності страхових компанiях . Альтернативними методами передачі ризиків у страхуванні є створення резервних фондів або самострахування, трансфер ризиків на ринок капіталів. Страхові гарантійні схеми слід вважати, разом із системами внутрішнього ризик-менеджменту і заходами пруденційного характеру, додатковими механізмами підтримки стабільності ринку страхових послуг. Діяльність страхових організацій зазнає впливу різних ризиків, що в сукупності можуть створювати загрози фінансовій безпеці зазначених фінансових установ. Без належного моніторингу зовнішніх і внутрішніх загроз функціонування страховика опиняється у стані небезпеки.

2.2 Управління ризиками у страхуванні

Управління ризиками у страхуванні відрізняється від управління ризиками в інших сферах бізнесу, що зумовлено специфічністю самого страхування.

Страхова компанія мас постійно стежити за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати й обробляти інформацію. З цією мстою страхові компанії використовують систему управління ризиками, яка включає низку різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру, що дозволяє певною мірою передбачити їхні наслідки та розмір збитку, який потрібно відшкодовувати.

У західній страховій практиці управління ризиком визначається як "ризик-менеджмент", під яким розуміють сукупність послідовних заходів антикризової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер і базується на знанні стандартних прийомів управління ризиком.

Ризик-менеджмент вважається найбільш ефективною системою управління ризиками, яка охоплює три послідовні етани:

1) аналіз ризику;

2) контроль за ризиком;

3) фінансування ризику.

Таким чином, страхування виступає своєрідним механізмом передачі ризику від одних осіб іншим за відповідну плату.

Управління ризиком необхідне на стадії вивчення ймовірних страхових послуг, при встановленні договірних відносин між страховиком та страхувальником. Воно направлене:

-- на попередження та мінімізацію збитку;

-- забезпечення відповідності ймовірності ризику та розміру страхових тарифів;

-- створення фондів для гарантованого повного відшкодування збитку. Управління ризиком охоплює такі етапи (табл. 3.1).

1. Ідентифікація ризиків (встановлення ризику) -- систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класифікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Для ідентифікації страхового ризику спочатку необхідно визначити такі його компоненти, як об'єкт страхування та страховий випадок.

Найбільш ускладнений процес ідентифікації ризиків у майновому страхуванні, що зумовлено значною різноманітністю об'єктів страхування та переліком ризиків, під які можуть підпадати ці об'єкти.

Страхова компанія веде відповідний статистичний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують

Таблиця 2.1. Етапи управління ризиком у страхуванні

параметри ризику. Результатом є прийняття рішення, до якої ризикової групи варто віднести той чи інший об'єкт. Середня величина ризикових обставин -- це середній ризиковий тип групи, яка використовується як міра порівняння.

2. Аналіз ризику -- комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, документального обліку та ін. Він дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об'єкт страхування, а також теоретичну ймовірність того, що небезпека реалізується.

Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розрахунків, які передбачають застосування статистичних і математичних методів.

Розглянемо методи оцінки ризику, серед яких виділяють три основних:

1) метод середніх величин. Полягає у тому, що окремі ризикові групи поділяють на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками;

2) метод відсотків. Виражає сукупність знижок і надбавок до тієї аналітичної бази, яку вже створено, залежно від можливих позитивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу;

3) метод індивідуальних оцінок. Використовується тоді, коли ризик не можна зіставити з відомим середнім типом ризиків. Страховик здійснює довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки та досвіду, суб'єктивного погляду.

3. Контроль за ризиком -- призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: усунення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події.

Фінансування ризику проводиться за рахунок створення страхових фондів, що формуються для здійснення виплат при настанні страхових випадків. Наслідки останніх виступають як знищення або часткове пошкодження об'єкта страхування. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування.

2.2 Методи зменшення страхових ризиків

Одним із методів зменшення страхових ризиків на цьому етапі є проведення превентивних заходів. Варто також зазначити, що в управлінні страховими ризиками надзвичайно важливим є фінансовий аспект, який передбачає визначення та формування фінансових джерел покриття потенційних чи фактичних збитків від реалізації прийнятих на страхування ризиків. У загальній теорії ризик-менеджменту методи фінансування ризиків містять 3 основні групи: самострахування, кредитування і передача ризику Використання кожного із названих методів у діяльності страхових компаній має свої особливості. Так основним фінансовим джерелом покриття збитків, завданих настанням страхових випадків, за ризиками, що залишаються на власному утриманні страхової компанії, є кошти страхових резервів [2]. Залучення кредитних ресурсів для відшкодування збитків від реалізації страхових ризиків з точки зору страхової компанії є небажаним явищем, оскільки збільшує фінансові витрати страховика та негативно впливає на фінансовий результат діяльності компанії. Виникнення потреби у позикових фінансових ресурсах для покриття поточних зобов'язань страховика може свідчити також про наявність недоліків у тарифній політиці або політиці управління резервами страхової компанії. Максимальний обсяг відповідальності страхової компанії за прийнятими ризиками, який вона здатна покрити за рахунок власних джерел фінансових ресурсів, є лімітом власного утримання страховика. При визначенні розміру цього показника страхові компанії повинні враховувати низку факторів, основними серед яких є: типи ризиків, прийнятих на страхування, та характеристика їх територіального розташування; обсяги власних фінансових ресурсів страхової компанії і отриманих нею страхових премій; рівень витрат, пов'язаних із обслуговуванням ведення договорів страхування тощо [6]. Однак щодо частки власного утримання страховика існують деякі законодавчі обмеження. Так Законом України «Про страхування» визначено обов'язковість перестрахування тих страхових ризиків, для яких страхова сума, встановлена за окремим предметом договору страхування, перевищує 10 % від суми сплаченого статутного капіталу, вільних та страхових резервів страхової компанії [1]. Основним джерелом відшкодування збитків від настання ризиків, залишених на власному утриманні страхової компанії, є сформовані страхові резерви. Вони становлять фонди фінансових ресурсів, створювані страховими компаніями з метою забезпечення гарантій виплат страхових відшкодувань та страхових сум. Відповідно до законодавства страхові резерви містять дві основні групи, а саме: резерви зі страхування життя та резерви з ризикових видів страхування (технічні резерви). Такий поділ зумовлений наявністю окремих відмінностей у порядку формування і використання технічних та математичних резервів, а також різним характером ризиків у страхуванні життя та у ризикових видах.

Основними видами резервів, які створюються компаніями зі страхування життя. є резерви довгострокових зобов'язань та резерви належних виплат страхових сум. Що стосується технічних резервів страхових компаній, то до їх складу відносяться: резерви премій, резерви збитків, а також додаткові резерви страховика. Частка страхових ризиків, що перевищує ліміт власного утримання страховика, може передаватися у перестрахування іншим страховим (перестраховим) компаніям. Перестрахування як метод управління страховими ризиками є передаванням страховою компанією (цедентом) ризику виконання частини своїх зобов'язань перед страхувальником іншій страховій компанії - перестраховику (цесіонеру). При цьому разом із переданою часткою страхового ризику страхова компанія сплачує перестраховику узгоджену частину страхових премій, отриманих за відповідними договорами страхування. Цесіонер бере на себе зобов'язання відшкодувати цеденту визначену договором перестрахування суму в разі настання страхового випадку [8]. Перестрахування є традиційним та найбільш застосовуваним методом передачі страхових ризиків. Ефективність здійснення перестрахових операцій певним чином залежить від розвиненості ділових зв'язків і співробітництва між страховими та перестраховими компаніями. У процесі перерозподілу страхових ризиків, особливо що стосується катастрофічних та масових, важливу роль відіграють також страхові та перестрахові пули. Основними їх функціями є консолідація фінансових ресурсів, забезпечення фінансової стійкості страхових компаній - учасників пулу та гарантування виконання їх зобов'язань перед страхувальниками за визначеними катастрофічними, значними чи унікальними ризиками (ядерними, авіаційними, екологічними, каско морських суден тощо) [9]. Варто зазначити, що в практиці зарубіжних страхових компаній, окрім традиційного перестрахування, використовуються також альтернативні інструменти передачі страхових ризиків, які забезпечують формування фінансових джерел їх покриття безпосередньо за допомогою механізмів фондового ринку. Виникнення альтернативних інструментів передачі страхових ризиків було пов'язано з необхідністю пошуку додаткових джерел фінансування катастрофічних ризиків, для покриття яких обсягів страхового і перестрахового ринків є недостатніми [11]. Кінцевим етапом управління страховими ризиками є оцінка ефективності проведених заходів впливу на ризики, зокрема розраховується низка показників, які характеризують частоту настання страхових випадків та частку виплачених страхових відшкодувань у загальному обсязі страхової суми.

3. ФОРМУВАННЯ ОПТИМАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ СТРАХОВИКІВ В УПРАВЛІННІ

Формування оптимальної структури капіталу страховиків в управлінні його достатністю Одним із найважливіших факторів, які забезпечують можливість страхового сектору істотно позитивно впливати на економіку, розширюючи спектр фінансових послуг, не допускаючи при цьому значних ризиків і зберігаючи фінансову стійкість системи, є достатність капіталу страховиків. У національній практиці управління страховими компаніями на разі не створено системного інструментарію планування, формування та оптимізації структури капіталу. Методологічна невизначеність, постійні зміни в нормативних документах, що регулюють страхову діяльність, не дають змоги страховим компаніям оцінити результати прийняття управлінських рішень з метою вироблення певних підходів та комплексу заходів з управління достатністю капіталу. На рівні органів державного регулювання страхової діяльності необхідно забезпечити зацікавленість керівництва страхових компаній в ефективному управлінні достатністю капіталу. У діючій системі державного регулювання немає стимулів до виявлення та використання страховими компаніями нових джерел нарощення капіталу, підвищення ефективності управління капіталом через застосування сучасних методів та інструментів управління ним. Необхідність переосмислення ролі капіталу страхових компаній як основи їх фінансової стійкості в умовах економічної нестабільності актуалізує питання, пов'язані з обґрунтуванням напрямів удосконалення управління достатністю капіталу страхових компаній. Удосконалення управління достатністю капіталу страхових компаній в умовах економічної нестабільності необхідно реалізувати через комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на ефективне забезпечення формування та використання капіталу, які мають здійснюватися на рівні страхових компаній, саморегулівних організацій страхового ринку та органів державної влади, а саме: - удосконалення формування капіталу страхових компаній з метою забезпечення його достатності на основі розроблення критеріального підходу до вибору пріоритетних джерел та методів формування капіталу; - використання в практичній діяльності страхових компаній комплексу показників, що характеризують ефективність формування капіталу та дають 159 змогу приймати обґрунтовані рішення щодо складу методів управління достатністю капіталу страховиків; - розроблення і впровадження у діяльність страховиків підходу до оптимізації структури наявного капіталу з метою зменшення витрат на залучення додаткових фінансових ресурсів; - удосконалення нормативно-правової бази та державного нагляду за страховою діяльністю щодо запровадження нових стандартів управління достатністю капіталу страхових компаній; - сприяння консолідації капіталу страхових компаній шляхом нормативного врегулювання процедури злиття та поглинання страхових компаній, зокрема процесу передачі страхового портфеля від одного страховика до іншого, застосування механізму «примусового злиття» страхових компаній, які не виконують нормативи достатності капіталу та не здійснюють заходи з підвищення достатності капіталу; - консолідація зусиль саморегулівних організацій та професійних об'єднань страхових компаній України з метою запровадження всебічного обміну інформацією та технологіями з управління достатністю капіталу, підвищення транспарентності страхового ринку України. Результати дослідження в п. 2.2 роботи продемонстрували, що страхові компанії України недостатньо використовують усі можливі методи та інструменти поповнення капіталу. У сучасних умовах капітал страхових компаній найчастіше розглядається як сукупність власних, залучених і позикових фінансових ресурсів страхової компанії, які в процесі діяльності перетворюються на матеріальні, нематеріальні та фінансові активи з метою надання страхового захисту, формування інвестиційного потенціалу й отримання прибутку. Саме тому недостатньо висвітленими залишаються питання, пов'язані з дослідженням здатності страхових компаній покривати непередбачувані збитки у своїй діяльності за рахунок максимальної акумуляції та ефективного використання наявного капіталу. У результаті в практичній 160 діяльності страхових компаній не знаходять належного застосування методи, що створюють додаткові можливості для поповнення капіталу страховиків, а саме: випуск простих і привілейованих акцій, залучення субординованого боргу, публічне розміщення акцій, консолідація капіталу тощо. Усі методи формування капіталу можуть позитивно та негативно впливати на функціонування страхової компанії. Від вибору того чи іншого методу залежить обсяг витрат, прибутковість діяльності, загальна схильність страховика до ризиків, інвестиційна привабливість, керованість страховика тощо. Управлінській підхід до визначення привабливості методів формування капіталу має ґрунтуватися не лише на аналізі вартості ресурсів, але передбачати низку інших критеріїв, що, залежно від характерних для окремого страховика або всього ринку умов, мають більше чи менше значення при ухваленні управлінського рішення. Метою такого управлінського підходу є спрощення процесу підготовчого етапу докапіталізації та здійснення обґрунтованого вибору, який базується на якісній та кількісній оцінці можливих варіантів. На основі проведеного в п. п. 1.3 аналізу переваг та недоліків окремих методів формування капіталу автором було визначено 7 критеріїв, які можуть бути використані для оцінки привабливості цих методів: розмір витрат на залучення фінансових ресурсів у результатів використання методу; розмір витрат на обслуговування фінансових ресурсів; складність процедури залучення фінансових ресурсів (методу формування капіталу); наявність ризику втрати корпоративного контролю в результаті використання методу; зниження прибутковості на одну акцію; обсяг залучення фінансових ресурсів; швидкість нарощування фінансових ресурсів. Згідно з ієрархією (рис. 3.3) досягнення головної мети відображається у визначенні вагових коефіцієнтів для кожного критерію. Альтернативи з критеріями поєднуються за допомогою ліній, які вказують на те, що аналіз слід проводити з погляду ступеня відповідності складової визначеним критеріям. Таким чином, визначити відносну значимість кожної складової можна буде тільки після оцінки ваги кожного критерію відносно головної мети та застосування операції «ієрархічного зважування». Для оцінювання рівня пріоритетності запропонованих автороам критеріїв порівняння і методів формування капіталу проведено опитування 45 експертів - фахівців у сфері страхування. Усі респонденти були класифіковані на три рівні за кількістю учасників групи: вчені (кандидати економічних наук та аспіранти, що досліджують проблеми страхового ринку та управління фінансами), керівники страхових компаній, працівники страхових компаній (фахівці страхового та фінансового відділів).

За результатами табл. 3.11 можна стверджувати, що найбільшу значимість для оцінки привабливості того чи іншого методу формування наявного капіталу має критерій 4 - наявність ризику втрати корпоративного контролю (35,63 % значимості); на другому місці - критерій 5 - зниження прибутковості на одну акцію (19,83 % значимості); на третьому місці критерій 6 - обсяг залучення фінансових ресурсів (15,01 % значимості). Аналіз суб'єктивних суджень респондентів довів їх узгодженість, оскільки коефіцієнт ВУ матриці порівнянь важливості цілей (першого рівня ієрархії) становить 0,07 [146]. Отже, вони можуть використовуватися в подальшому дослідженні.

Таким чином, розроблення підходу до визначення оптимального співвідношення між власним капіталом і субординованим боргом у складі наявного капіталу є важливим завданням в управлінні достатністю капіталу, вирішення якого здійснено в чотири послідовні етапи: 1) визначено мету оптимізації структури наявного капіталу; 2) обґрунтовано критерії оптимізації структури наявного капіталу; 3) визначено вплив структури наявного капіталу на обрані критерії оптимізації; 4) встановлено цільову функцію та обмеження задачі оптимізації структури наявного капіталу страхової компанії. Метою оптимізації структури наявного капіталу страхової компанії є 166 визначення такого співвідношення між обсягом власного капіталу та субординованого боргу, яке б забезпечувало достатність капіталу та максимізацію приросту рентабельності власного капіталу страховика при обмеженні рівня його боргового навантаження. Використання субординованого боргу, як джерела формування капіталу для забезпечення його достатності, сприяє приросту рентабельності власного капіталу. Проведення розрахунків зазначеного показника дає змогу визначити оптимальну структуру капіталу, яка забезпечує максимізацію рентабельності. Тому одним з критеріїв у підході до оптимізації структури наявного капіталу обрано показник приросту рентабельності власного капіталу.

3.1 Результати формування структури капіталу ПРАТ СК «Арсенал страхування» для забезпечення його достатності

Визначення оптимального співвідношення власного капіталу та субординованого боргу на підставі запропонованої моделі дало змогц забезпечити достатність капіталу ПРАТ СК «Арсенал Страхування», ПРАТ СК «ПЗУ Україна» та ПРАТ СК «УНІКА при одночасному підвищенні рентабельності власного капіталу (відношення чистого прибутку до власного капіталу), що демонструє показник Рвк .

Джерело: розраховано автором за даними [97] На основі аналізу наведених результатів можна дійти висновку, що 172 оптимальна структура капіталу для ПРАТ СК «Арсенал Страхування», за якої виконується умова достатності капіталу, відповідає значенню СБ/ВК=46,12/53,88, тобто 46,12% субординованого боргу та 53,88 % власного капіталу.

Так, для ПРАТ СК «Арсенал Страхування» Рвк склав 6,70 п.п., для ПРАТ СК «ПЗУ Україна» - 2,41 п.п., для ПРАТ СК «УНІКА - 1,54 п.п. Використання запропонованого підходу до формування оптимальної структури наявного капіталу страховиків при управлінні його достатністю на підставі максимізації приросту показника рентабельності, моделювання зміни процентної ставки за субординованим боргом, обмеження боргового навантаження забезпечує достатність капіталу страховиків при одночасному збереженні високої рентабельності власного капіталу та привабливості компаній для інвесторів. Незважаючи на корисний ефект, який має страхова компанія в результаті використання розробленого підходу до оптимізації структури наявного капіталу, інструмент підвищення достатності капіталу характеризується певними обмеженнями. Так, приріст рентабельності при оптимізації структури наявного капіталу досягається лише тоді, коли розмір відсотків за субординованим боргом є нижчим за коефіцієнт рентабельності наявного капіталу страховика. Інакше залучення субординованого боргу призводить до формування від'ємного фінансового результату страхової компанії та зростання розміру збитку в розрахунку на 1 грн власного капіталу. Крім того, альтернативою використання субординованого боргу та власного капіталу для підвищення достатності капіталу страхових компаній є здійснення операцій вихідного перестрахування на підставі розробленого підходу до оптимізації структури страхового портфеля (формула 3.18).

Забезпечення достатності капіталу за рахунок перестрахування є більш вигідним для страхової компанії порівняно із залученням власного капіталу або субординованого боргу, якщо коефіцієнт чистої рентабельності власного капіталу в результаті використання перестрахування перевищує коефіцієнт чистої рентабельності власного капіталу у випадку залучення власного капіталу або субординованого боргу. Для прийняття обґрунтованого управлінського рішення щодо складу методів управління достатності капіталу за різних умов функціонування страхових компаній розроблено алгоритм вибору методів управління достатністю капіталу. На рис. 3.4 наведено блок-схему алгоритму, який описує процес прийняття управлінського рішення. Перший етап на рис. 3.4. - визначення потреби в підвищенні достатності капіталу страхової компанії. На цьому етапі за допомогою методичного забезпечення до прогнозування достатності капіталу, що розроблено у п. 3.1 дисертації, розраховується прогнозний розмір коефіцієнту достатності капіталу. У випадку, якщо коефіцієнт достатності капіталу є меншим за одиницю, приймається рішення щодо підвищення достатності капіталу. Другий етап процесу вибору методів управління достатністю капіталу страхової компанії передбачає здійснення аналізу кон'юнктури фінансового та страхового ринку, проведення переговорів з контрагентами та акціонерами з метою визначення можливості підвищення достатності капіталу за рахунок таких методів, як: залучення субординованого боргу; здійснення операцій вихідного перестрахування; реінвестування прибутку; приватне розміщення простих акцій; емісія привілейованих акцій; публічне розміщення простих акцій; консолідація капіталу. На третьому етапі оцінюються вихідні параметри (критерії) для відбору пріоритетних методів підвищення достатності капіталу, зокрема: розмір процентної ставки за субординованим боргом на підставі аналізу кон'юнктури фінансового ринку; показники валової та чистої рентабельності власного капіталу на основі даних, отриманих у результаті використання методичного забезпечення прогнозування достатності капіталу.

В Україні існують три професійні об'єднання страхових компаній (Ліга страхових організацій України, Українська федерація убезпечення, Асоціація 176 «Страховий бізнес»), але до складу кожної з них входить менш ніж 50 % учасників страхового ринку. Консолідація зусиль об'єднань страхових компаній з метою отримання від Нацкомфінпослуг певного обсягу повноважень у сфері регулювання страхового ринку набуває все більшої актуальності в умовах імплементації нових вимог до достатності капіталу та необхідності посилення координації дій між страховими компаніями та регулятором. Розробка і введення в дію єдиної стратегії поведінки учасниками професійних об'єднань страховиків допоможе здійснювати всебічний обмін інформацією та технологіями, що сприятиме скороченню організаційних витрат страхових компаній, пов'язаних із запровадженням методики Solvency II з оцінювання достатності капіталу в практику управління страховими компаніями.

ВИСНОВКИ

Важливим етапом в управлінні достатністю капіталу є прогнозування ризиків, які виникають у процесі діяльності страхової компанії, обсягу необхідного капіталу для покриття цих ризиків та дефіциту або надлишку капіталу. Результати прогнозної оцінки слугують основою для розроблення комплексу заходів із забезпечення достатності капіталу, зокрема формування оптимальної структури наявного капіталу страхової компанії та управління операціями перестрахування. Використання розробленого в роботі методичного забезпечення прогнозування достатності капіталу страхової компанії, яке передбачає врахування ризиків і фінансових потоків страховика у результаті здійснення страхової, фінансової й інвестиційної діяльності, надає можливість оцінити дефіцит капіталу для покриття непередбачуваних втрат у плановому році і розробити рекомендації щодо його подолання.

2. В умовах обмеженого доступу до джерел поповнення наявного капіталу страхових компаній при управлінні достатністю капіталу постає потреба в розробленні комплексу заходів з управління ризиками на основі проведення операцій вихідного перестрахування.

З метою визначення параметрів і можливостей управління достатністю капіталу страхових компаній за допомогою перестрахування в практичній діяльності страхових компаній доцільно використовувати науково-методичний підхід до формування структури страхового портфеля страхових компаній, який дає змогу розрахувати оптимальну участь перестраховика у страхових преміях за класами страхування за умови забезпечення достатності капіталу при максимізації рентабельності страхової діяльності. 3. Управління достатністю капіталу страхових компаній із 179 використанням розробленого науково-методичного до формування структури наявного капіталу на підставі максимізації приросту його рентабельності, моделювання розміру процентної ставки за субординованим боргом, обмеження боргового навантаження страховика дасть змогу зменшити витрати на формування фінансових ресурсів та підвищити рентабельності інвестованих власниками коштів.

4. Визначені в роботі основні методи управління достатністю капіталу не позбавлені недоліків та мають обмеження щодо використання за різних умов функціонування страхової компанії, тому для досягнення максимальної результативності управління достатністю капіталу необхідно використовувати алгоритм вибору методів управління, що дає можливість визначити не тільки їх склад, але й обсяг капіталу або рівень зниження ризиків, який необхідно досягнути із застосуванням окремого методу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александрова З. Е. Словарь синонимов русского языка: около 9000 синонимических рядов / З. Е. Александрова. - Москва : Рус. язык, 1986. - 600 с. 2. Алексеєнко М. Д. Капітал банку: питання теорії і практики : монографія / М. Д. Алексеєнко. - К. : КНЕУ, 2002. - 276 с.

3. Аналіз регуляторного впливу Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» [Електронний ресурс] // Держфінпослуг. - 2011. - Режим доступу : http://www.dfp.gov.ua/fileadmin/downloads /smi/ARV_S_15.12.11.pdf.

4. Андробченко Л. О. ІРО як інструмент підвищення вартості відкритих акціонерних підприємств / Л. О. Андробченко // Вісник соціально- економічних досліджень. - 2005. - № 23. - С. 12-19.

5. Антипова О. Н. Международные стандарты банковского надзора / О. Н. Антипова. - Москва : Центр подготовки персонала ЦБ РФ, 1997. - 67 с.

6. Артус М. М. Фінансовий механізм в умовах ринкової економіки / М. М. Артус // Фінанси України. - 2005. - № 5. - С. 54-59.

7. Архипов О. Є. Аналіз даних та статистична обробка сигналів : методичні вказівки до комп'ютерного практикуму для студентів Фізико- технічного інституту НТУУ «КПІ» спеціальності 8.080201 «Прикладна математика» / О. Є. Архипов, С. А. Архіпова. - К. : НТУУ«КПІ», 2012. - 82 с.

8. Ачкасова С. А. Оцінка стресостійкості страхових компаній : автореф. дис…канд. екон. наук : спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит» / С. А. Ачскасова. - Харків, 2013. - 23 с.

9. Базилевич В. Д. Страхова справа : монографія / В. Д. Базилевич, К. С. Базилевич. - К. : Знання, 2008. - 351 с.

10. Байстрюченко Н. О. Вплив динаміки структури капіталу на фінансово-економічні результати діяльності підприємства : дис. на здобуття наук. ступеня канд. ек. наук : спец. 08.00.04 - економіка та управління підприємствами / Н. О. Байстрюченко. - Суми, 2011. - 212 с. 184

11. Балабанов И. Т. Финансовый менеджмент. Как управлять капиталом? / И. Т. Балабанов. - М. : Финансы и статистика, 1995. - 384 c.

12. Балабанов И. Т. Финансовый менеджмент : уч. пособие / И. Т. Балабанов. - М. : Финансы и статистика, 1994. - 112 с.

13. Баліцька В. В. Формування та функціонування капіталу підприємств : автореф. дис…докт. екон. наук: спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит» / В. В. Баліцька. - Київ, 2009. - 41 с.

14. Банківські операції : підруч. / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна; за ред. А. М. Мороза. - К. : КНЕУ, 2002. - 476 с.

15. Баранова В. Г. Страховий капітал: проблеми формування / В. Г. Баранова // Економічні інновації. - 2012. - № 49. - С. 82-88.

16. Баранова В. Г. Фінансовий механізм функціонування страхової системи : монографія / В. Г. Баранова. - Одеса : Видавництво «ВМВ», 2009. - 380 с.

17. Барановський O. I. Розвиток страхового бізнесу в Україні / О. І. Барановський // Фінанси України. - 2007. - № 8. - С. 85-93.