Ефективність механізму управлінської діяльності у сфері соціального влаштування дітей у регіоні

Миколюк Світлана Миколаївна

аспірант кафедри інженерного менеджменту

Україна, м. Тернопіль

Становлення регіонів як головних суб'єктів забезпечення соціально-економічного розвитку держави, її конкурентного становища на світовій економічній і політичній аренах зумовлює потребу в науково обґрунтованому вдосконаленні механізмів управління розвитком регіональних систем, що, у свою чергу, зумовлює необхідність удосконалення управлінської діяльності в регіоні.

Незважаючи на те що механізму управлінської діяльності присвячено чимало праць закордонних і вітчизняних вчених, таких, як: Гладишев А. Г., Дудукало Г. О, Друкер П. Ф., Румянцев З. П., Єпіфанов А. О., Королюк Ю. Г., Лесик В. О., Мельник А. Ф., Новикова М. М., Поважний О. С., Спицина Н. С., Стеценко Т. О., Оболенський О. Ю., Фурманчук О. С., та інших [1 - 4], ця тема актуальна і сьогодні.

Так, наприклад, Румянцев З. П. вважає, що "механізм управління <...> являє собою сукупність таких елементів, як організаційні форми і структури управління, методи і важелі впливу, що забезпечують ефективну реалізацію характерних для виробництва цілей і найбільш повно на даному етапі задовольняють суспільні, колективні і індивідуальні інтереси та потреби" [3, с. 265].

Важливо при цьому розуміти, що механізм управління має бути як ефективним, так і результативним, тобто, кажучи словами П. Друкера, результативність - наслідок того, що "здійснюються правильні, потрібні речі" (doing the right things), а ефективність є наслідком того, щоб "робити ці речі правильним чином" (doing things right) [4, c. 78].

На сьогодні залишається недостатньо дослідженим механізм управлінської діяльності, особливо у сфері соціального влаштування дітей, немає методики оцінювання ефективності управлінської діяльності, що й зумовило актуальність даної теми.

Метою даної наукової публікації є визначення та дослідження об'єктів механізму управлінської діяльності у сфері соціального влаштування дітей у регіоні відповідно до чинних форм улаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Автор ставить завдання запропонувати у статті підхід до оцінювання ефективності управлінської діяльності у сфері соціального влаштування дітей у регіоні. Органи державної влади та місцевого самоврядування реалізують цілі і функції державного управління за допомогою управлінської діяльності. Управлінська діяльність - сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах законодавчого поля. Під механізмом управління розуміють сукупність елементів управління, а саме систему управління (функції, структуру), управлінські рішення, процеси управління на основі цих рішень.

Основною функцією управлінської діяльності у сфері соціального влаштування дітей є зменшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом влаштування їх у сімейні форми виховання через процеси управління та прийняття управлінських рішень. До структури системи управління належать об'єкти, які приймають відповідні рішення та контролюють їх виконання. Необхідно проаналізувати механізм управлінської діяльності у сфері соціального влаштування дітей.

Сфера соціального влаштування - державне влаштування дитини в сім'ї громадян або інтернатні заклади з метою захисту їхніх прав та інтересів. Необхідно розглянути форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й об'єкти управлінської діяльності, які приймають рішення про влаштування дитини. Слід наголосити на тому, що сфера соціального влаштування дитини можлива тільки на регіональному рівні.

Право дитини на сім'ю закріплене на законодавчому рівні й перш за все - в Конвенції ООН про права дитини, Конституції України тощо. Тільки виховання в сім'ї найкраще відповідає інтересам дитини.

У разі якщо дитина залишилась сиротою або позбавлена батьківського піклування, вона має право відповідно до законодавства, бути насамперед усиновленою або влаштованою під опіку, піклування, у прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу.

Саме ці форми влаштування дитини є сімейними, тобто дають змогу дитині виховуватись і зростати в сім'ї. До інтернатного закладу (будинку дитини, дитячого будинку, школи-інтернату тощо) дитина може бути влаштована тільки в разі, якщо було вичерпано всі можливості для її влаштування в сім'ю. Дуже важливо враховувати, що згідно з вимогою українського законодавства таке влаштування не позбавляє службових осіб від пошуку сім'ї для дитини. Попри спільну назву "сімейні форми", яка, по суті, означає перебування дитини на вихованні в сім'ї, кожна із зазначених форм відрізняється одна від одної як за організаційними, так і за правовими ознаками.

З метою глибшого розуміння принципової відмінності, слід коротко зупинитись на кожній формі сімейного влаштування дитини. Безумовно, найкращою з усіх можливих на сьогодні форм сімейного влаштування є усиновлення дитини, тобто прийняття її в сім'ю на правах рідної. Тільки ця форма влаштування з усіх наявних позбавляє дитину статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Усиновлення породжує між батьками (усиновителями) та дитиною взаємні права й обов'язки, які передбачені Сімейним кодексом України для батьків та їхніх біологічних дітей. Слід наголосити на тому, що усиновлення дитини відбувається тільки відповідно до рішення суду. Саме суд вирішує долю дитини щодо її усиновлення. Усиновлення дитини відбувається в суді за місцем перебування (проживання) дитини. Навіть у разі міжнародного усиновлення дитини її долю вирішує регіональний суд. Це ще раз підкреслює те, що сфера соціального влаштування дитини можлива тільки на регіональному рівні. Більш традиційна для України сімейна форма влаштування дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, - це опіка, піклування.

Законодавством України визначено, що опікуном або піклувальником призначають переважно осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними. Дитина, над якою встановлено опіку, піклування, протягом усього часу перебування в сім'ї опікуна зберігає статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Як і у випадку усиновлення, законодавством не встановлено граничну кількість дітей, яку може бути влаштовано під опіку, піклування в одну сім'ю. Влаштування дитини під опіку (піклування) можливе на основі рішення суду або рішення органу опіки та піклування.

З 2005 року в Україні розпочалося активне створення прийомних сімей як форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Прийомна сім'я - це сім'я або одинока особа, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Тобто, на відміну від усиновлення та опіки, кількість дітей, які влаштовуються в прийомну сім'ю, обмежена.

Влаштування дітей у прийомну сім'ю можливе тільки на основі рішення органу опіки та піклування. Між органом опіки та піклування і прийомними батьками укладається договір про спільне проживання, виховання та утримання дітей у сім'ї прийомних батьків. У разі припинення дії договору сім'я позбавляється статусу прийомної, а подальше влаштування прийомних дітей визначається органом опіки та піклування.

Особливою формою сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є дитячий будинок сімейного типу. Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейного виховання та спільного проживання не менше п'яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у такій сім'ї з урахуванням рідних дітей батьків-вихователів не може перевищувати 10 осіб.

Особи, які беруть на себе зобов'язання щодо дітей, набувають статусу батьків-вихователів. Діти, влаштовані до дитячого будинку сімейного типу, є вихованцями і не втрачають статусу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Влаштування дітей у дитячий будинок сімейного типу можливе тільки на основі рішення органу опіки та піклування. У випадку зменшення кількості дітей-вихованців служби у справах дітей поповнюють дитячий будинок сімейного типу новими дітьми або ж переводять таку родину у статус прийомної. У разі ліквідації дитячого будинку сімейного типу подальше влаштування вихованців вирішується органом опіки та піклування. При цьому мають бути вжиті заходи саме для сімейного влаштування дітей.

Дитина, яка залишилась без батьківського піклування, тимчасово може бути влаштована відповідно до рішення органу опіки та піклування в інтернатні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Влаштування дитини до закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не звільняє державні структури від обов'язку продовжувати роботу з реалізації права цієї дитини на сімейне виховання. управління право дитина соціальний

Таким чином, можна стверджувати, що автором визначено, досліджено та згруповано об'єкти управлінської діяльності у сфері соціального влаштування дітей відповідно до чинних форм улаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (табл. 1).

Таблиця 1

Форми влаштування дітей та об'єкти прийняття відповідних рішень

Органами опіки та піклування є районні держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей. Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей [5]. Спірні питання виносяться на засідання Комісії з питань захисту прав дитини.

Комісія з питань захисту прав дитини є консультативно-дорадчим органом, що утворюється головою районної держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради (рисунок). Комісію очолює голова районної держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради. Голова Комісії може мати заступника.

До складу Комісії на громадських засадах входять керівники структурних підрозділів районної держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради, центрів соціальних служб у справах сім'ї, дітей та молоді, заступники керівників територіальних органів МВС та Міністерства юстиції, а також працівник служби у справах дітей, який виконує обов'язки секретаря Комісії.

Основною організаційною формою діяльності Комісії є її засідання, які проводяться у разі потреби, але не рідше ніж один раз на місяць. До участі в засіданнях Комісії можуть запрошуватися представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які беруть безпосередню участь у вирішенні долі конкретної дитини, з правом дорадчого голосу.

Рис. Типова структура Комісії з питань захисту прав дитини

Основним завданням Комісії є сприяння забезпеченню реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, сімейне виховання та всебічний розвиток.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань розглядає питання, в тому числі спірні, які потребують колегіального вирішення [6].

Отже, механізмами управлінської діяльності у сфері соціального влаштування дітей є:

1) орган опіки та піклування;

2) Комісія з питань захисту прав дитини;

3) суд.

Враховуючи те, що робота органу опіки та піклування спрямована на зменшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на первинному обліку, шляхом влаштування їх в сімейні форми виховання, є можливість оцінити ефективність управлінської діяльності у сфері соціального влаштування.

Зрозуміло, що ефективність діяльності напряму залежить від ефективності механізму управління, тому що механізм управління складається із системи управління, структури управління, процесів управління та управлінських рішень. Тому механізм ефективності управління можна визначити як сукупну ефективність його об'єктів. Враховуючи, що мета об'єктів, які приймають управлінські рішення, одна і спрямована на збільшення кількості влаштування дітей-сиріт у сімейні форми виховання, можна говорити про соціальну ефективність управління. Соціальна ефективність управління показує, якою мірою задовольняється попит на послугу. Саме тому автор пропонує наступним чином оцінювати ефективність управлінської діяльності у сфері соціального влаштування:

де Е_у - ефективність управлінської діяльності у сфері соціального влаштування дітей, %;

Д_в - кількість дітей, які влаштовані в сімейні форми виховання;

Д_п - кількість дітей, які перебувають на первинному обліку.

Фактично такі статистичні дані завжди аналізувались на регіональному та республіканському рівнях (табл. 2).

Таблиця 2

Ефективність управлінської діяльності у сфері соціального влаштування дітей

Примітка. Розраховано автором на основі даних джерела [7].перебувають на первинному обліку.

Так, найвищий показник ефективності управлінської діяльності у сфері влаштування дітей мають Рівненська, Івано-Франківська, Харківська та Волинська області, найнижчий показник ефективності - Луганська, Миколаївська, Закарпатська та Запорізька області. Автор вважає, що такий підхід дає можливість здійснювати контрольну функцію органам регіонального управління з метою подальшого планування і коригування показників ефективності управлінської діяльності в регіоні.

Отже, проведене в даній роботі наукове дослідження дозволяє зробити ряд висновків та внести пропозиції щодо ефективності управлінської діяльності у сфері соціального влаштування дітей у регіоні, а саме:

1) встановлено та підтверджено, що управлінська діяльність у сфері влаштування дітей можлива тільки на регіональному рівні;

2) визначено та досліджено об'єкти управлінської діяльності у сфері соціального влаштування дітей у регіоні залежно від форм влаштування;