Менеджмент продуктивності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Контрольна робота

Менеджмент продуктивності



1. Продуктивність праці (ПП) виступає ключовим показником, який відображає ефективність всього суспільного виробництва, у тому числі робочої сили

При зростанні ПП покращуються всі макроекономічні показники країни, а при його зниженні зростає інфляція, виникає торгівельний дисбаланс, знижується ВВП, загострюється проблема безробіття, падає якість і життєвий рівень громадян.

Інноваційно орієнтована економіка потребує підготовки робочої сили широкого профілю, здатної до навчання і постійного оновлення отриманих знань, сприйняття технологічних інновацій, освоєння нових універсальних спеціальностей, наявності стійких мотиваційних установок на підвищення професійного рівня, а, отже, і продуктивності праці.

Відомий вчений України О. А. Грішнова вважає, що на макроекономічному рівні зростання продуктивність праці визначає динаміку ВВП, забезпечує збільшення купівельної спроможності основної маси населення, стає дієвим засобом послаблення інфляції і основним джерелом реалізації заходів, спрямованих на соціальний розвиток і зростання рівня життя населення [1, с. 211].

Ідею продуктивності, як джерела добробуту виділив Адам Сміт, обґрунтувавши необхідність залучення до «продуктивних» галузей не тільки сільського господарства, але також промисловості і торгівлі [2].

П. Друкер та Д. Синк продуктивність розглядали як результативність, яка характеризує ступінь досягнення стратегічних цілей і завдань [3, с. 84 та 4, с. 46].

В сучасній економічній літературі під «продуктивністю» розуміють ефективність використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг та ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо [5].

Загально відомо, що для визначення ефективності виробництва найчастіше використовується показник продуктивності праці. Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Продуктивність праці ? це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції [6]. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Отже, враховуючи наукові розробки багатьох вітчизняних та закордонних вчених базовими чинниками зростання продуктивності праці на макрорівні для забезпечення конкурентоспроможності економіки, яка орієнтована на ефективність можуть бути:

- вища освіта і професійна підготовка (підвищення рівня та якості загальної і професійної освіти; створення резерву освічених працівників, які спроможні швидко адаптуватись до мінливого середовища; організація безперервного виробничого навчання; створення умов щодо формування системи безперервного навчання);

- ефективність ринку товарів і послуг, фінансового ринку та ринку праці, розмір ринку і його ефективність (удосконалення організації оплати праці на засадах взаємозв'язку розмірів оплати праці з результатами діяльності; зростання інтелектуального потенціалу, професійної гнучкості та ініціативності працівників; узгодження інтересів різних соціальних груп; використання гнучких форм зайнятості, удосконалення структури зайнятості населення);

- оснащеність новими технологіями (збільшення кількості інноваційних розробок і впровадження результатів інноваційної діяльності; поширення інформаційних технологій; спрощення доступу до кредитних ресурсів тощо) [7].

2. Визначальну роль відіграє також постійна модернізація всіх сфер діяльності підприємства, від поповнення та вдосконалення інструментарію маркетингових досліджень попиту до рівня якості та комплексності після продажного обслуговування клієнтів. Тобто для збереження переваг потрібні зміни, вдосконалення, нововведення.

Найбільш типовими причинами інновацій, що дають конкурентну перевагу, виступають: нові технології; нові або такі, що змінюються, запити споживачів; зміна вартості або наявності компонентів виробництва; поява нового сегменту галузі; зміна урядового регулювання (рисунок 1).

Рисунок 1 - Типові причини інновацій, що дають конкурентну перевагу [8, с. 62-63].

3. Інновації в економічній сфері є основним фактором досягнення світового рівня продуктивності, що здійснюється шляхом нововведень у виробництво, упровадження найновіших досягнень у розвиток технології.

Сьогодні в Україні створений потужний науково-технічний потенціал.

Фундаментальні дослідження у різних галузях науки відомі у всьому світі. На їхній основі створено і впроваджено у виробництво принципово нові технологічні процеси, нове прогресивне устаткування: автоматизовані комп'ютерні системи управління технологічними процесами, роторно-конвеєрні лінії, малогабаритні преси надвисокого тиску, сучасні лінії неперервного розливу металу, устаткування для безперервного прядіння і ткацтва за комп'ютерними програмами, верстати з надточною обробкою металів, матеріали з новими технологічними властивостями тощо.

Сучасні нові технології створюють можливість ефективно замінювати сировину, яка раніше була основною для виробництва продукції [9].

З. Манів стверджує, що надзвичайно важливою є роль інноваційних розробок в охороні навколишнього середовища й раціонального використання природно-ресурсного потенціалу. Розвиток науки й техніки дає можливість створювати ефективні засоби й прилади для очищення промислових і комунальних викидів, які забруднюють землю, воду, повітря. Наявні технології дають можливість переходити на системи замкненого водопостачання, утилізації і переробки відходів виробництва, економно витрачати рослинні та мінеральні ресурси, раціонально використовувати земельний фонд (зменшення площ під забудову, рекультивація) [10, с. 54-57].

4. С. Єрьомін відзначає, що під впливом інновацій з'являються нові фактори розміщення продуктивних сил, які залежать від територіально-економічної структури. При збільшенні факторів відбувається зміна їхньої значущості. Значно зросло значення сировинного фактора. Істотних змін зазнали транспортний та сировинний фактори. Велике значення має екологічний фактор. Сільськогосподарське виробництво значно відстає від промисловості за рівнем матеріально-технічної оснащеності. У розміщенні продуктивних сил перспективною є ідея створення науково-технічних парків і технополісів [11, с. 98-105].

Так, певні особливості проявляються в територіальній організації продуктивних сил.

Перша ознака - наслідок інноваційних нововведень, зростання рівня територіальної концентрації продуктивних сил - призводить до появи нових типів продуктивних сил, не характерних для попередніх етапів розвитку продуктивних сил.

Другою ознакою територіальної організації продуктивних сил в епоху інновацій є ущільнення мережі продуктивних сил не стільки внаслідок появи нових об'єктів господарської діяльності, скільки за рахунок випереджального розвитку економічних та інших зв'язків між елементами господарської діяльності. При цьому виробнича інфраструктура, за рахунок впровадження інновацій із «допоміжної» сфери обслуговування базових галузей виробництва перетворюється на структуроформівну.

Третьою характерною для періоду інновацій рисою територіальної організації продуктивних сил є якісно новий рівень взаємовідношень між природно-ресурсною та іншими (соціальною та виробничою) підсистемами стосовно розміщення об'єктів господарської діяльності [12].

Необхідно відзначити наукові підходи Л. Чернюка, за яким певні загальні зрушення є характерними й для галузевої структури продуктивних сил у контексті наслідків інновацій. У першу чергу - це зростання в структурі виробництва частки наукомістких галузей при неухильному зменшенні виробництва в сировинних та ресурсномістких галузях .

Другою тенденцією галузевої структури продуктивних сил є зростання питомої ваги галузей інфраструктури у виробництві, причому на перший план виходить інфраструктура соціальна, як гарант та ефективний засіб примноження людського капіталу. У внутрішньогалузевій структурі виробництва послуг пріоритетну роль починають відігравати такі наукомісткі сфери, як інформатика та інформаційне обслуговування, інвестиційно-будівельна діяльність, високоефективні види транспорту [13, с. 167-170].

Сучасному етапу інноваційного розвитку притаманна тенденція до зниження матеріаломісткості виробництва. Наслідком цього є не лише послаблення дії фактора матеріаломісткості, а й зміни в розміщенні виробництва. Особливо помітна ця тенденція в машинобудуванні. Машини, зокрема верстати та обладнання, стають легші, а їхня конструкція ускладнюється. Унаслідок цього послаблюється залежність машинобудування від розміщення металургійних баз, але натомість зростає залежність від районів зосередження кваліфікованих трудових ресурсів.

Створення синтетичних волокон послабило залежність текстильної промисловості від районів вирощування волокнистих культур і виробництва вовни, але посилило залежність від постачання нафти, газу й вугілля.

Інноваційний розвиток сьогодення дає можливість переобладнати існуюче підприємство з меншими витратами, ніж побудувати нове.

Отже, враховуючи наведені вище напрямки стимулювання розвитку продуктивності праці та ґрунтуючись на постулатах наукових теорій відомих вчених - можна зробити головний висновок, що в основі економічного зростання лежать два основні чинники - освіта та інновації.

Інноваційні процеси в кожній своїй історичній фазі виводять наперед ті або інші галузі економіки.

За сучасних ринкових умов господарювання інновації є одним із вирішальних компонентів розв'язання економічних, організаційних і соціальних проблем підприємств різного виду діяльності.

Без розв'язання цих завдань неможливим буде вирішення проблеми підвищення ефективності розміщення продуктивних сил на основі впровадження інновацій. Тільки сучасні інноваційні підходи відкривають нові можливості всебічного розвитку продуктивних сил.



2. Практичне завдання

Задачі.

2.1 Обчисліть індекс продуктивності праці в умовно-натуральному вимірі на взуттєвій фабриці

Коефіцієнти переведення в умовні пари визначайте за плановою трудомісткістю, прийнявши за одиницю черевики робочі.

Вихідні дані:

Вид продукції	Обсяг виробництва, тис. пар.	Витрати праці, тис. люд. - год.
	план	факт	план	факт
Черевики робочі	75	70	125	125
Черевики хромові	250	275	500	520
Туфлі модельні	120	150	320	378

Виконання:

1. Визначаємо коефіцієнти переводу в умовні одиниці для кожного виду продукції (К), як частину від ділення планових витрат праці по цьому виду продукції на витрати праці по черевикам робочим. Наприклад, для продукції Черевики хромові:

2. Розраховуємо продуктивність праці (план і факт) по кожному виду продукції в натуральних одиницях вимірювання, як частку від ділення відповідного значення обсягу виробництва на витрати праці:

,

,

3. Визначаємо продуктивність праці (план і факт) по кожному виду продукції в умовних одиницях вимірювання, як добуток відповідного коефіцієнту переводу на продуктивність праці в натуральних одиницях вимірювання:

,

,

Результати розрахунків зведемо до таблиці 2.1.1:

Таблиця 2.1.1 - Результати розрахунків

Вид продукції	Обсяг виробництва тис. пар.	Витрати праці тис. люд. - год.	Коефіцієнт переводу (К)	Продуктивність праці в натуральних одиницях вимірювання	Продуктивність праці в умовних одиницях вимірювання
	план	факт	план	факт
						план	факт	план	факт
Черевики робочі	75	70	125	125	1	0,6	0,56	0,6	0,56
Черевики хромові	250	275	500	520	4	0,500	0,528	2	2,11
Туфлі модельні	120	150	320	378	2,56	0,375	0,396	0,96	1,01
Усього								3,56	3,68

4. Планова продуктивність праці по всій продукції:

,

Фактична продуктивність праці по всій продукції:

,



6. Індекс продуктивності праці на взуттєвій фабриці становить:

,

Відповідь: Отже, провівши ряд розрахунків, маємо кінцевий результат - індекс продуктивності праці в умовно-натуральному вимірі на взуттєвій фабриці становить: 1,03, тобто продуктивність праці на фабриці зросла на 3 % порівняно з планом.

2.2 На основі наведених у таблиці даних проаналізуйте зміну загальних і середніх витрат фірми у короткостроковому періоді

Кількість виготовленої продукції	Сума постійних витрат, грн.	Сума змінних витрат, грн.
0	200	0
1	200	170
2	200	320
3	200	450
4	200	570
5	200	680
6	200	780
7	200	890
8	200	1030
9	200	1190
10	200	1370

Таблиця 2.2.1 - Результати розрахунків

Кількість виготовленої продукції	Сума постійних витрат, грн.	Сума змінних витрат, грн.	Сума загальних витрат, ТС (гр. 2 + гр. 3)	Середні постійні витрати, AFC (гр. 2 : гр.1)	Середні змінні витрати, AVC(гр. 3 : гр.1)	Середні загальні витрати, АТС (гр. 5 + гр. 6)	Граничні витрати, МС (Д гр. 4 : Д гр. 1)
1	2	3	4	5	6	7	8
0	200	0	200.00
1	200	170	370.00	200.00	170.00	370.00	170.00
2	200	320	520.00	100.00	160.00	260.00	150.00
3	200	450	650.00	66.67	150.00	216.67	130.00
4	200	570	770.00	50.00	142.50	192.50	120.00
5	200	680	880.00	40.00	136.00	176.00	110.00
6	200	780	980.00	33.33	130.00	163.33	100.00
7	200	890	1090.00	28.57	127.14	155.71	110.00
8	200	1030	1230.00	25.00	128.75	153.75	140.00
9	200	1190	1390.00	22.22	132.22	154.44	160.00
10	200	1370	1570.00	20.00	137.00	157.00	180.00

Виконання:

Розраховуємо суму загальних витрат , середні постійні витрати , середні змінні витрати , середні загальні витрати , граничні витрати , розрахункові дані зводимо у таблицю 2.2.1:

Побудуйте графіки витрат. Поясніть дію закону спадної продуктивності.

Вихідні дані:

Наочну ілюстрацію закону спадної продуктивності наведено у таблиці 2.2.2.

Таблиця 2.2.2 - Закон спадної продуктивності (на вихідних даних)

Кількість виготовленої продукції	Сума змінних витрат, грн.	Гранична продуктивність (Д гр. 1:Д гр. 2)	Середня продуктивність (гр. 1: гр. 2)
1	2	3	4
0	0	-	-
1	170	0.0059	0.0059
2	320	0.0067	0.0063
3	450	0.0077	0.0067
4	570	0.0083	0.0070
5	680	0.0091	0.0074
6	780	0.0100	0.0077
7	890	0.0091	0.0079
8	1030	0.0071	0.0078
9	1190	0.0063	0.0076
10	1370	0.0056	0.0073

Кінець таблиці 2.2.2

У стовпці 1 показано загальну кількість продукції, яку може бути одержано в результаті комбінації кожної кількості змінних ресурсів. У стовпці 3 показано зміну загального обсягу виробництва, пов'язаного з кожним додатковим вкладенням змінних ресурсів. За відсутності змінних витрат обсяг виробництва дорівнює нулю.

Гранична продуктивність зростає до того моменту, коли сума змінних витрат не дорівнює 780 грн. (віддача збільшується з 0.0059 до 0.01), при цьому випускається 6 одиниць виготовленої продукції. Але потім, починаючи з 7-ї одиниці, граничний продукт - приріст загального обсягу виробництва - послідовно убуває так, що для суми змінних витрат 1370 грн. він зводиться до 0.0056. Динаміка середньої продуктивності показана у стовпці 4.

Графічно залежність між кількістю змінних витрат та загальним обсягом виробництва показано на рисунку 2.2.1.

Рисунок 2.2.1 - Закон спадної віддачі

Крива загального обсягу виробництва проходить три фази: спочатку вона піднімається вгору в темпі зростання; потім темп її зростання уповільнюється; і насамкінець він досягає максимальної точки і починає знижуватися. Гранична продуктивність на графіку - це кут нахилу кривої загального обсягу виробництва. Інакше кажучи, гранична продуктивність вимірює темп зниження загального обсягу виробництва, пов'язаного з кожною додатковою одиницею змінних витрат. Тому ті три фази, через які проходить загальний обсяг виробництва, відображаються в динаміці граничної продуктивності.

Якщо загальний обсяг виробництва збільшується зі зростаючою швидкістю, то гранична продуктивність неминуче зростає. На цьому етапі додаткові змінні витрати роблять усе більший внесок до загального обсягу виробництва. У подальшому, якщо обсяг виробництва зростає зі спадною швидкістю, гранична продуктивність набуває позитивного значення, але знижується. Кожна одиниця змінних витрат робить менший внесок до загального обсягу виробництва порівняно зі своїм попередником.

Динаміка середньої продуктивності також відображає дугоподібну залежність між перемінними витратами та обсягом виробництва, яка характерна для граничної продуктивності. Залежність граничної та середньої продуктивності графічно зображено на рисунку 2.2.2.

Рисунок 2.2.2 - Графік граничної та середньої продуктивності

Там, де гранична продуктивність перевищує середню, остання зростає. А скрізь, де гранична продуктивність менша середньої, середня продуктивність знижується. Звідси випливає, що крива граничної продуктивності перетинає криву середньої продуктивності саме в тій точці, в якій остання досягає максимуму.

Середній рівень ряду величин зростає лише за умови, що виграш від застосування додаткової (граничної) одиниці ресурсу виявляється більше середнього з усіх попередніх виграшів. Якщо ж додана величина виявиться меншою поточної середньої, то середня в результаті цього потягне вниз.

Середня продуктивність зростатиме доти, доки величина продукту, добавленого додатковим вкладенням змінних ресурсів до загального обсягу виробництва, перевищить величину середнього продукту, або середню продуктивність раніше задіяних змінних ресурсів. І навпаки, додатковий змінний ресурс сприятиме зниженню середнього продукту, або продуктивності, якщо величина, добавлена ним до загального обсягу виробництва, менша величини середнього продукту.

Точка П показує, з якого моменту підприємець втрачає інтерес до збільшення кількості робітників. Загальні витрати, як сума постійних та змінних витрат представлені на рисунку 2.2.3.

Рисунок 2.2.3 - Загальні витрати, як сума постійних та змінних витрат

Отже, сума змінних витрат змінюється по вертикалі від горизонтальної осі, а сума постійних витрат кожного разу додається до вертикального виміру суми змінних витрат для одержання кривої загальної суми витрат.

Виконайте розподіл вигод від зростання продуктивності за системою «Імпрошейр». «Стеля» продуктивності - 30 %; кумулятивний період - 4 тижні; розподіл зекономлених годин між компанією і працівниками - 50 : 50.

Вихідні дані:

Тиждень	Фактично відпрацьовані години	Нормативні години
01.10 - 07.10.	100	150
08.10. - 14.10.	105	200
15.10. - 21.10.	115	230
22.10. - 28.10.	120	200
29.10. - 04.11.	130	170
05.11. - 11.11.	135	200
12.11. - 18.11.	150	180
19.11. - 25.11.	155	200

Виконання:

Усі розрахунки зводимо у таблицю 2.3.1.

Якщо частка працівників (колонка 10) перевищує 30% (38,6%, як у періоді 4), вона зменшується до 30%. З урахуванням означеного зниження відповідно коригують зекономлені години. Різниця між не скоригованими і скоригованими зекономленими годинами являє собою надлишок понад стелю, який відкладають на наступний період (у даному випадку - період 5).

Таблиця 2.3.1 - Результати розрахунків

Тиждень	Фактично відпрацьовані години	Нормативні години	Кумуляти-вні години	Надлишкові (відкладені) години	Сума нормативних і надлишкових годин (гр.5 + гр.6)	Зекономлені години	Частка працівників, % (гр.9 : гр.4)
			фактичні	нормативні			100% (гр.7 - гр.4)	50% (гр.8 * 50%)
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1	100	150
2	105	200
3	115	230
4	120	200	440	780		780	340	170	38.6%
							264	132	30.0%
5	130	170	470	800	340-264= 76	876	406	203	43.2%
							282	141	30.0%
6	135	200	500	800	406-282=	924	424	212	42.4%
					124		300	150	30.0%
7	150	180	535	750	424-300=	874	339	170	31.8%
					124		322	161	30.0%
8	155	200	57	750	339-321=	767	197	99	17.4%
					17

У п'ятому періоді частка працівників знову перевищує 30% (43,2%), коригуємо зекономлені години. Різницю переносимо у 6-й період і т.д.

Кумулятивні фактично відпрацьовані години визначаються як сума відповідних годин за останні чотири тижні:

4-ий тиждень: ;

5-ий тиждень: ;

6-ий тиждень: ;

7-ий тиждень: ;

8-ий тиждень: :

Аналогічним чином визначаємо кумулятивні нормативні години:

4-ий тиждень: ;

5-ий тиждень: ;

6-ий тиждень: ;

7-ий тиждень: ;

8-ий тиждень: .

Надлишкові (відкладені) години переносяться на наступний тиждень за умови, якщо на розрахунковому тижні зекономлені години (частка працівників) становлять більше ніж 30% від кумулятивних фактично відпрацьованих годин.

Зекономлені години визначаються, як різниця між сумою кумулятивних нормативних і надлишкових (відкладених) годин та кумулятивними фактично відпрацьованими годинами відповідного тижня. З них 50 % - частка працівників.

На заключному етапі зекономлені години (частка працівників) переводяться у відсотки від кумулятивних фактичних годин, після чого ця величина порівнюється зі стелею продуктивності. Якщо стеля продуктивності (30%) перевищена, розраховуються надлишкові (відкладені) години. продуктивність праця інновація конкурентний

Так, на 4-ому розрахунковому тижні зекономлені години становили 340 (100%) і 170 (50%) відповідно. У відсотках від кумулятивних фактично відпрацьованих годин економія становить 38,6% (170 : 440). У цьому випадку необхідно виконати розрахунок у зворотному порядку: 30% від кумулятивних фактично відпрацьованих годин дорівнює 132 (440 0,3); тоді 100% економії дорівнює 264 години; цей показник відрізняється від попередньо розрахованого на 76 годин (340 - 264).

Для 5-го, 6-го, 7-го тижнів розрахунки повторюються.

2.3 Проаналізуйте зростання продуктивності праці по цехах і в цілому по заводу на основі таких даних

Вихідні дані:

Цех	Продукція, тис. грн.	Чисельність працівників, осіб
	план	звіт	план	звіт
№ 1	2200	2000	110	100
№ 2	820	1365	120	162

Виконання

Виконуємо проміжні розрахунки, які зводимо до таблиці 2.4.1.



Таблиця 2.4.1 - Результати розрахунків

Цех	Базисний період	Звітний період	Індекс зростання продуктивності
	Обсяг продукції, тис. грн.	Кількість працівників, осіб	Виробіток, грн./ ос.	Обсяг продукції, тис. грн.	Кількість працівників, осіб	Виробіток, грн./ ос.
Цех № 1	2200	110	20000.00	2000	100	20000.00	1.000
Цех № 2	820	120	6833.33	1365	162	8425.93	1.233
Разом	3020	230	13130.43	3365	262	12843.51	0.978

З даних таблиці видно, що продуктивність у першому цеху не змінилася, в другому зросла на 23,3%, а в цілому по підприємству - знизилася на 2,2%. Це відбулося з тієї причини, що в цеху № 2 збільшився обсяг продукції на 66,5% (1365 : 820), яка характеризується високим рівнем трудомісткості і низьким виробітком у вартісному виразі - він у 2,4 рази нижчий, ніж у першому цеху (20000/8425.93).

В цілому по підприємству індекс продуктивності становить 0.978. Він відображає не тільки фактичне зростання продуктивності, але й зміни, що відбуваються у структурі продукції. Цей індекс називають індексом змінного складу. Щоб визначити рівень продуктивності, на який не впливають зміни у структурі виробництва, розраховують індекс постійного (фіксованого) складу як середньозважену величину часткових індексів зростання виробітку по кожному цеху:

,

Цей індекс показує, що продуктивність в цілому по підприємству зросла б на 14,41% за умови незмінної структури виробництва. Крім того, розраховується структурний індекс шляхом ділення індексу змінного складу на індекс постійного складу (0.978 : 1.14 = 0.85). Цей індекс характеризує показник продуктивності, зумовлений структурними змінами. Оскільки структурний індекс менший одиниці, то сумарний показник занижується.

Отже, у нашому прикладі структурний індекс дорівнює 0,85. Він показує, що збільшення випуску більш трудомісткої продукції у другому цеху призвело до заниження показників продуктивності на 15%.



Список використаної літератури

1. Грішнова О. А. Трудовий потенціал України: оцінка стану, ефективність використання, стратегічні напрями розвитку [Монографія] / О. А. Грішнова. - Черкаси. : ТОВ «Маклаут», 2011. - 360 с.

2. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Смит // Общая система економической науки. - М. : Прогресс, 1993. - С. 148.

3. Друкер П. Эффективное управление предприятием / П. Друкер. - М. : Вильямс, 2008. - 224 с.

4. Синк Д. С. Управление производительностью: планирование, измерение и оценка, контроль и повышение / Д. С. Синк. - М. : Прогресс, 1998. - 528 с.

5. Єлець О. П. Продуктивність праці: роль, сутність та чинники / О. П. Єлець, М. О. Глазкова // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності.

6. Морщенок Т. С. Продуктивність праці: економічна сутність та фактори її підвищення на підприємстві / Т. С. Морщенок, І. Л. Луц // Вісник Запорізького національного університету. - № 2. - 2014. - С. 63-71.

7. Сергійчук С. І. Класифікація чинників зростання продуктивності праці відповідно до етапізації розвитку національної економіки / С. І. Сергійчук, П. М. Карась, Л. О. Гришина // Вісник Чернігівського державного технологічного університету.

8. Лібанова Е. М. Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір [Монографія] / Е. М. Лібанова. - К. : Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2008. - 316 с.

9. Ромунич Я. В. Динаміка продуктивності праці економіки України у контексті диспропорційності міжнародних порівнянь / Я. В. Ромунич // Ефективна економіка. - № 5. - 2011. - С. 10-13.

10. Манів З. О. Регіональна економіка : навч. посібник / З. О. Манів, І. М. Луцький, С. З. Манів. - Львів : Магнолія, 2008. - 638 с.

11. Єрьомін С. О. Розміщення продуктивних сил : навч. посібник / С. О. Єрьомін. - К. : Знання, 2009. - 350 с.

12. Трубіна М. А. Європейське інноваційне табло, як генералізований показник інноваційного розвитку України: Україна і ЄС / М. А. Трубіна // Актуальні проблеми державного управління. - № 1. - 2015. - С. 370-377.

13. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України : навч. посібник / Л. Г. Чернюк. - К. : Центр навчальної літератури, 2008. - 728 с.

Размещено на Allbest.ru

...