Оптимізація управління оборотним капіталом гірничо-збагачувальних комбінатів Кривбасу

Джерело: розраховано автором на основі [11; 12; 13; 14]

Статистичні дані свідчать про нарощування обсягу оборотного капіталу та диспропорційність його структури. Так, частка виробничих оборотних фондів має критично низькі значення та тенденцію до зниження. Висока частка фондів обігу пов'язана, у першу чергу, зі зростанням дебіторської заборгованості, акумулювання капіталу в якій позначається на ефективності використання оборотного капіталу. Коефіцієнт оборотності виробничих оборотних фондів коливався на ГЗК у 2008 р. на рівні 20 обертів/рік. Перевищення темпів зростання обсягів реалізації залізорудної продукції над темпами зростання вартості виробничих оборотних фондів призвело до нарощування цього показника до 30 обертів у 2012 році. Натомість, коефіцієнт оборотності фондів обігу коливається протягом досліджуваного періоду на рівні 1.

Ефективність формування обсягу капіталу з огляду на темпи змін обсягу поточних зобов'язань доцільно оцінювати за показниками ліквідності (табл. 2).

Таблиця 2 Показники ліквідності ГЗК за 2008-2012 рр.

Джерело: розраховано автором на основі [11; 12; 13; 14]

Для будь-якого підприємства достатній рівень ліквідності це основа стабільної виробничо-господарської діяльності, оскільки її втрата може супроводжуватися не лише додатковими витратами, а й періодичними зупинками виробничого процесу. Однак занадто високі значення ліквідності вимагають оптимізації обсягу оборотного капіталу. Розраховані показники свідчать, що коефіцієнт поточної ліквідності в цілому відповідає нормативним значенням протягом досліджуваного періоду внаслідок перевищення темпів зростання оборотного капіталу над темпами зростання поточних зобов'язань. Невиправдано високе значення коефіцієнта поточної ліквідності характерне для ВАТ «Південний ГЗК», що зумовлено високою часткою оборотного капіталу та переважно власними джерелами його формування.

Значення коефіцієнта критичної ліквідності свідчить, що висока частка фондів обігу не відповідає зміні поточних зобов'язань підприємств. Показник перевищує нормативні значення на ГЗК у 2-30 разів, що дає змогу зробити висновок про нераціональне акумулювання коштів у фінансових ресурсах (дебіторській заборгованості, поточних фінансових інвестиціях, коштах). Стрімке зростання обсягів і частки дебіторської заборгованості у структурі оборотного капіталу ГЗК вимагає удосконалення контролю за її рівнем. Узагальнення даних періодичних видань і досвіду функціонування провідних компаній дало змогу скласти узагальнюючу таблицю різних способів впливу на повернення дебіторської заборгованості (табл. 3).

Окрім вищезазначених методів впливу нами розроблено пропозиції. Поперше, при наданні залізорудної продукції (ЗРП) у кредит слід враховувати:

* термін надання кредиту (розроблення типових договорів, що передбачають граничний термін сплати);

Таблиця 3 Ступінь методів впливу на скорочення рівня дебіторської заборгованості підприємства

Джерело: сформовано автором на основі [15; 16; 17]

• критерії кредитоспроможності, за якими ГЗК визначають здатність клієнтів своєчасно виконати фінансові зобов'язання та можливі варіанти оплати, які звідси випливають;

• систему створення резервів за сумнівними боргами;

• систему збору платежів процедури взаємодії з покупцями в разі порушення умов оплати;

• систему знижок за короткий період оплати ЗРП.

Водночас, для ефективної системи взаємовідносин із покупцями ГЗК необхідно забезпечити високоякісне формування портфеля споживачів, яким можна надавати кредит, визначати оптимальні умови кредитування, чітку процедуру пред'явлення претензій і рефінансування боргу. Однак будь-яка ефективна система добору споживачів на практиці не убезпечує від різноманітних накладок, у результаті яких, зокрема, виникає прострочена дебіторська заборгованість. Тому доцільним є використання різних видів фінансових операцій, що забезпечують прискорену трансформацію дебіторської заборгованості у грошові активи. Для цього у практиці діяльності ГЗК доцільно:

• розширити систему авансових платежів;

• упроваджувати знижки в разі дострокової оплаті, що прискорюватиме швидкість обороту оборотного капіталу;

• використовувати вексельну форму розрахунків зі споживачами продукції, що сприятиме зростанню гарантії погашення дебіторської заборгованості, активізує вкладення оборотного капіталу в поточні фінансові інвестиції;

• практикувати використання факторингу і форфейтингу як форм рефінансування дебіторської заборгованості, що прискорить її трансформацію у грошові активи.

Результати проведеного аналізу доводять об'єктивну необхідність удосконалення управління формуванням оборотного капіталу ГЗК у контексті оптимізації поточних активів, необхідних для забезпечення довготривалої виробничої діяльності та нарощування фінансово-економічних результатів, а також джерел покриття цих активів і співвідношень між ними.

На рис. 1 схематично зображено зміну ризику ліквідності підприємства для різних рівнів обсягу оборотного капіталу. Видно, що зі збільшенням обсягу оборотного капіталу підприємства ризик втрати ліквідності зменшується. У реальних умовах господарювання цей взаємозв'язок є набагато складнішим, оскільки не всі поточні активи однаково позитивно впливають на рівень ліквідності підприємства. З огляду на представлену залежність, управління оборотним капіталом підприємства, спрямоване на зведення до мінімуму ризику втрати ліквідності, полягає у зростанні обсягу оборотного капіталу більшими темпами, ніж поточних зобов'язань.

Джерело: адаптовано автором за [18, с. 271]

Однак варто наголосити, що зовсім інший характер має залежність між оборотним капіталом і прибутковістю підприємства (рис. 2).

Дефіцит оборотного капіталу не забезпечує належним чином виробничу діяльність, що, відповідно, негативно позначається на прибутковості підприємства. За деякого оптимального рівня оборотного капіталу прибуток стає максимальним. Однак подальше нарощування обсягу оборотного капіталу призводить до того, що на балансі підприємства з'являються тимчасово вільні, періодично незадіяні у виробничому процесі поточні активи, а також надмірні фінансові витрати, пов'язані з їх утриманням, що сприяє зниженню прибутковості.

Джерело: адаптовано автором за [18, с. 272]

Таким чином, політика управління оборотним капіталом підприємства полягає в забезпеченні компромісу між ризиком втрати ліквідності та ефективністю діяльності. Пошук такого компромісу, на нашу думку, зводиться до вирішення двох дуже важливих завдань на рівні підприємства:

• забезпечення достатнього рівня платоспроможності;

• забезпечення прийнятного обсягу, структури та рентабельності оборотного капіталу.

Кожне управлінське рішення, пов'язане з визначенням обсягів коштів, товарно-матеріальних запасів і дебіторської заборгованості, слід розглядати як із позиції рентабельності кожного виду активів, так і з позиції оптимальної структури оборотного капіталу підприємства загалом. Оптимальна величина власного оборотного капіталу підприємства, що ідентифікується в науковій літературі також як фінансово-експлуатаційні потреби, або робочий капітал, визначається такими чинниками:

• тривалість операційного (або виробничо-реалізаційного) циклу: що швидше сировина і матеріали перетворюються у готову продукцію, то меншою є іммобілізація коштів у запасах;

• темпи росту виробництва: оскільки фінансово-експлуатаційні потреби випливають безпосередньо з величини обороту (або обсягів реалізованої продукції), то й величина їх змінюється паралельно до динаміки обороту;

• величина доданої вартості: що менша додана вартість, то більшою мірою «кредит» постачальників може компенсувати дебіторську заборгованість.

Висновки