Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЦЕНТР ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ, ПЕРЕПІДГОТОВКИ , УДОСКОНАЛЕННЯ КЕРІВНИХ ПРАЦІВНИКІВ І СПЕЦІАЛІСТІВ.

Контрольна робота

З дисципліни «Ризик менеджмент»

Система ризик-менеджменту на підприємстві

Студента групи МН-1з

Тонкошкурової Ю. Ю.

Перевірив: доцент, кандидат наук

Ільченко В.Ю.

м. Київ 2019

1. Організація і роль ризик-менеджменту на підприємстві

Ризик-менеджмент являє собою систему аналізу, оцінки та управління ризиком і є центральною частиною стратегічного менеджменту управління організацією. Основна мета ризик-менеджменту - внесок у процес максимізації вартості організації, тобто збереження нею повністю (або частково) своїх ресурсів або отримання запланованого прибутку. Отже, система ризик-менеджменту (система управління ризиками) спрямована на досягнення необхідного балансу між отриманням прибутку і скороченням збитків для бізнесу.

В укрупненому вигляді завдання ризик-менеджменту зводяться:

· 1) до виявлення причин та основних чинників виникнення ризиків;

· 2) ідентифікації, опису та аналізу ризиків;

· 3) якісної і кількісної оцінки ризиків;

· 4) вибору стратегій управління ризиком;

· 5) управління ризиками до прийнятного рівня;

· 6) моніторингу ризиків та контролю виконання запланованих заходів;

· 7) аналізу та оцінці результатів.

При вирішенні першого завдання необхідно ідентифікувати ті ризики, які можуть вплинути на компанію. Ідентифікація ризиків передбачає наявність повної інформації про організацію, ринках, законодавстві, соціальному, культурному і політичному оточенні, а також про стратегію розвитку організації та операційних процесах, включаючи інформацію про погрози і про можливості досягнення поставлених цілей.

Ризик - це ймовірність настання несприятливої ситуації в ході реалізації планів та здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Основні причини ризикових ситуацій - невизначеність і економічна мінливість зовнішнього середовища.

Виділяють три групи причин виникнення ситуації невизначеності:

· 1) незнання - недостатність знань у менеджерів про стан зовнішнього і внутрішнього середовища функціонування організації;

· 2) випадковість - визначається складністю передбачення результату подій, оскільки одні й ті ж події в подібних умовах протікають неоднаково (невиконанням зобов'язань постачальниками);

· 3) протидія - це ситуація, коли ті чи інші події ускладнюють ефективну діяльність організації (наприклад, трудові конфлікти, конфлікти між постачальниками і т.п.).

Виділяють такі види ризиків:

· 1) страновой - це ризик фінансових втрат при здійсненні ділових операцій, прямо або побічно пов'язаних з міжнародною діяльністю і транскордонним переміщенням грошових коштів. Він визначається поточними та перспективними економічними і фінансовими показниками країни і ступенем їх впливу на можливості клієнтів і (або) контрагентів відповідати за своїми зовнішніми зобов'язаннями [1]. Одним з різновидів цього ризику є суверенний ризик, який означає ризик фінансових втрат, що виникає у суб'єктів фінансового сектора в процесі надання зарубіжних позик, придбання фінансових зобов'язань іноземних контрагентів або кредитування національних клієнтів, залучених у зовнішньоторговельну діяльність;[1]

· 2) інфляційний - це ризик зниження купівельної спроможності грошової одиниці (враховується при плануванні за допомогою розрахунку темпів інфляції та коригування доходів і витрат);

· 3) процентний - це ризик втрат, пов'язаний зі зміною процентних ставок по фінансових ресурсів; позиційний процентний ризик виникає, якщо відсотки за користування кредитом сплачуються за плаваючою процентною ставкою; портфельний процентний ризик відображає вплив зміни процентних ставок на вартість акцій і облігацій і на вартість інвестиційного портфеля в цілому;

· 4) валютний - імовірність зміни обмінних курсів валют. Трансляційний валютний ризик виникає при наявності у головної компанії дочірніх компаній або філій за кордоном; його джерелом є можливу невідповідність між активами і пасивами компанії, перерахованими у валютах різних країн. Економічний валютний ризик визначається як ймовірність несприятливого впливу змін обмінного курсу на економічне становище компанії (наприклад, в результаті падіння курсу національної валюти, зміни цін на засоби виробництва або готову продукцію в країні);

· 5) трансакційний - це операційний ризик, пов'язаний з конкретною операцією;

· 6) виробничий - ризик, обумовлений галузевими особливостями бізнесу;

· 7) податковий - це ризик, обумовлений зміною оподаткування.

Ризики можуть бути класифіковані за різними ознаками, наприклад:

· 1) за рівнем втрат (допустимий, критичний, катастрофічний);

· 2) можливості страхування (страхуються і нестрахуемий);

· 3) сферою виникнення (зовнішній і внутрішній);

· 4) можливості передбачення (прогнозований і непрогнозований);

· 5) тривалості впливу (постійний і тимчасовий);

· 6) можливим наслідкам (ризик, що викликає фінансові втрати; ризик, що тягне упущену вигоду);

· 7) об'єкту виникнення (ризик окремої операції, різних видів діяльності, діяльності організації в цілому).

Опис ризиків служить основою для їх якісного аналізу. Для цього може бути сформована карта ризиків організації, яка дозволяє дати об'єктивну оцінку ризикам і вибрати пріоритети у виборі заходів щодо їх зниження. Карта ризиків може мати як графічне, так і текстовий опис. Приклад побудови карти ризиків на основі вихідних даних табл. представлений на рис.

хеджування підприємницький ризик управління

Таблиця Дані для побудови карти ризику

Примітка. Р - ризик

Формування карти ризику дозволяє виявити зони бізнесу, схильні тим чи іншим ризикам, а також описати діючі методи контролю над ризиками та визначити необхідність внесення змін щодо посилення, зменшенню або перегляду механізмів впливу на ризик.

Рис. Карта ризику

Основними методами аналізу ризиків є метод порівняння, індексний, балансовий, метод елімінування, графічний, функціонально-вартісний, факторний і системний аналіз. Головна мета аналізу факторів ризику - виявлення "вузьких місць", слабких сторін, непропорційності організаційної структури, виробничих і управлінських процесів, що підвищують ризик виникнення кризових ситуацій. Кількісну оцінку рівня ризику можна провести з різним ступенем точності розрахунків. Управління ризиками включає розробку рекомендацій та заходів, спрямованих на зниження ризиків (мінімізацію або нейтралізацію). Суть управління ризиками полягає в тому, щоб визначити потенційні відхилення від запланованих результатів і управляти цими відхиленнями для поліпшення перспектив, скорочення збитків і поліпшення обґрунтованості прийнятих рішень.

Методи управління ризиками:

· 1) ухилення від ризику - найбільш простий спосіб (наприклад, не укладання контракту з ненадійним постачальником), але ухилення від одного виду ризику може призвести до виникнення іншого виду ризику; даний метод застосовується щодо дуже серйозних ризиків;

· 2) страхування ризику, наприклад договорів купівлі-продажу;

· 3) об'єднання ризику - це такий метод зниження ризику, при якому ризик ділиться між кількома суб'єктами (наприклад, поручительство);

· 4) диверсифікація - це метод, який дозволяє використовувати різноманітні можливості діяльності; розрізняють такі види диверсифікації:

o - Диверсифікація різних джерел фінансування;

o - Ринків збуту;

o - Постачальників;

o - Продукції;

o - Депозитних вкладів;

o - Портфеля цінних паперів;

· 5) хеджування - це метод, який дозволяє нейтралізувати ризики по операціях з цінними паперами, валютою, реальними активами (створення фондів і резервів);

· 6) опціон - це похідний цінний папір, який надає право купити або продати актив в певній кількості протягом певного часу за обумовленою ціною (наприклад, опціони на купівлю, продаж, подвійний опціон);

· 7) ф'ючерсний контракт - це похідний фінансовий інструмент - договір купівлі-продажу базового активу у визначений термін, що укладається на біржі за ціною, діючою в момент укладання договору. Інші параметри активу (кількість, якість, упаковка, маркування тощо) обумовлені заздалегідь в специфікації біржового контракту. Сторони несуть зобов'язання перед біржою до закінчення виконання ф'ючерсу;

· 8) передача ризику - це спосіб передачі ризику на основі договору від однієї сторони іншій (наприклад, страхування, договір факторингу; банківська гарантія та ін.). Впровадження у практику підприємств системи ризик-менеджменту дозволяє забезпечити стабільність їх розвитку, підвищити обґрунтованість прийняття рішень у ризикованих ситуаціях, поліпшити фінансове становище за рахунок здійснення всіх видів діяльності в контрольованих умовах.

2. Шляхи зниження внутрішніх підприємницьких ризиків

Зниження розміру та рівня ризику - це не тільки вибір та використання методів з управління ризиком. Це ще й здійснення прогнозування, організації, регулювання, координації, стимулювання і контролю.

Основними шляхами зниження ризику є:

· залучення до розробки проекту компетентних партнерів, компаньйонів та консультантів;

· глибоке перед проектне опрацювання супутніх проблем;

· прогнозування тенденцій розвитку ринкової кон'юнктури, попиту на цю продукцію чи послуги;

· розподіл ризику між учасниками проекту, його співвиконавцями;

· страхування ризику;

· резервування коштів на покриття непередбачених витрат.

При прийнятті рішень, поєднаних з ризиком, підприємець має враховувати об'єктивні та суб'єктивні фактори. У особи, яка приймає рішення, пов'язане з ризиком, повинні бути такі риси, як оригінальність мислення, агресивність, самостійність тощо.

Щоб організувати в сучасних умовах прибуткову справу, підприємець повинен мати належну фахову підготовку, а також необхідні знання в галузі економіки, політики, психології, юриспруденції, організації виробництва та вміти співпрацювати з вченими, фахівцями з маркетингу, власниками капіталу.

Граничні випадки рішень, що пов'язані з ризиком - перестрахування та авантюризм. При перестрахуванні ризик зводиться до нуля, авантюризм призводить до максимально можливого ризику. Перестрахування може привести до заниженого ефекту, авантюризм - до неотримання запланованого результату, викликаного надмірним ризиком. Необхідне оптимальне рішення, яке повинне містити обґрунтований розрахунком ризик. Слід використовувати переваги наукового прогнозування. Обґрунтований ризик майже завжди корисний. Він підвищує ефективність підприємницької діяльності.

Зниження ступеня ризику може здійснюватися або шляхом його передачі, тобто зовнішніми засобами, або за допомогою внутрішніх ресурсів (самострахування), розподілу фінансових, матеріальних коштів з урахуванням принципів лімітування, диверсифікації, тобто внутрішніми засобами. До внутрішніх засобів зниження ризику відносять також здобуття додаткової інформації.

Передача ризику здійснюється або шляхом його розподілу, або через механізм зовнішнього страхування.

Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника реального інвестиційного проекту, який здатний його контролювати краще від інших. Передача ризику може відбуватися також шляхом здійснення операцій «хеджування», яка дозволяє уникнути цінового й інфляційного ризиків при здійсненні підприємством угод на товарних чи фондових біржах.

Принцип операції «хеджування» полягає в тому, що, купуючи товар (цінні папери) з постачанням у майбутньому періоді, підприємство одночасно здійснює продаж ф'ючерсних контрактів на аналогічну кількість товарів (цінних паперів). Якщо воно понесе фінансові втрати через зміну ринкових (біржових) цін як покупець реального товару (конкретних видів цінних паперів), то воно одержить виграш у таких же розмірах, як продавець ф'ючерсних контрактів на нього.

Хеджування в стратегії керування ризиком - це процес зменшення ризику можливих утрат. Компанія може прийняти рішення хеджувати усі ризики, не хеджувати нічого або хеджувати що-небудь вибірково. Вона також може спекулювати - свідомо чи ні.

Хеджування всіх ризиків - єдиний спосіб їх повністю уникнути. Однак фінансові директори багатьох компаній віддають перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют чи процентні ставки зміняться несприятливо для них, то вони хеджують ризик, а якщо рух буде на їх користь - залишають ризик непокритим. Це і є, по суті, спекуляція.

Одним з недоліків загального хеджування є досить істотні сумарні витрати на комісійні брокерам і премії опціонів. Вибіркове хеджування можна розглядати як один зі способів зниження загальних витрат. Інший спосіб - страхувати ризики тільки після того, як курси або ставки змінилися до певного рівня.

Наприклад, ф'ючерсний контракт, у якому зафіксовано ціну на купівлю в майбутньому певної кількості бавовни захищає покупця від можливого підвищення цін внаслідок зміни співвідношення попиту та пропозиції. Передаючи цей ризик постачальнику товару, покупець в свою чергу бере на власну відповідальність ризик зниження цін на бавовну, який загрожує контрагенту.

Найпоширенішою формою передачі ризику є страхування. Суть зовнішнього страхування ризику виражається в тому, що інвестор ладен відмовитися від частини доходів аби уникнути ризику, тобто він ладен заплатити за зниження рівня ризику до нуля.

Якщо поняття вартість ризику розглядати як суму фактичних збитків підприємця від реалізації цього ризику і витрат на відшкодування таких збитків та їх наслідків, то страхування дає змогу зменшити цю суму (вартість страхового ризику) до розміру страхової премії.

Ризик не повинен бути утриманий, тобто менеджер не повинен залишати його, коли розмір збитків відносно великий порівняно з економією на страховій премії.

Сьогодні витрати на страхування підприємств у розвинутих промислових країнах варіюють від 1 до 20 % обсягу щорічних продаж залежно від галузі, місцезнаходження фірми тощо.

Менеджер може передати на утримання страховій компанії такі види ризиків:

· ризик пошкодження/знищення майна внаслідок пожежі, стихійного лиха, технологічної аварії тощо;

· ризик повної/часткової (тимчасової) втрати працездатності співробітником підприємства під час виконання службових обов'язків внаслідок нещасного випадку;

· ризик, пов'язаний з необхідністю відшкодування збитків, що їх зазнала третя особа внаслідок певних дій (відсутності необхідних заходів) з боку підприємства, його співробітників, а також ризик збитків, спричинених даному підприємству некваліфікованими (нечесними) діями його співробітників;

· фінансово-комерційні ризики, які можуть реалізуватися у вигляді недоотримання прибутку, збільшення періоду кругообігу коштів тощо в результаті дії зовнішніх непередбачуваних чинників.

Страховик, отримуючи плату за страхову послугу, приймає на свою відповідальність ризик. Він має компенсувати наслідки реалізації цього ризику, але в розмірі, що не перевищує розмір страхової суми. (Страхова сума є мірою зобов'язань з боку страховика.) Таким чином реалізується ризикова функція страхування.

Лімітування передбачає обмеження потоків (грошових, товарних, кредитних, інвестиційних), спрямованих у зовнішнє (по відношенню до підприємства) середовище. Лімітування застосовується банками при наданні позик, укладанні договору на овердрафт. Підприємства можуть застосовувати цей засіб під час продажу товарів у кредит, наданні позичок, при прийнятті рішень щодо визначення обсягу коштів, що спрямовуються на інвестування.

Диверсифікація є процес розподілу інвестованих коштів між різними об'єктами вкладання, які безпосередньо не зв'язані між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а одержані кошти вкладають в різноманітні цінні папери, які купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній прибуток.

Диверсифікація дає змогу уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так, придбання інвестором акцій різних акціонерних товариств замість акцій одного акціонерного товариства збільшує ймовірність одержання ним середнього доходу і знижує рівень ризику.

Диверсифікації, як одному із способів зниження ризику, присвячений сьомий розділ цього методичного посібника.

Самострахування передбачає внутрішнє страхування ризиків здійснюване в рамках самого підприємства. Самострахування означає, що підприємець швидше підстрахується сам, аніж купить страховку в страховій компанії. Тим самим він заощаджує на затратах капіталу по страхуванню.

Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових утруднень фінансово-комерційної діяльності. У процесі самострахування створюються різні резервні і страхові фонди. Ці фонди в залежності від мети призначення можуть створюватися в натуральній чи грошовій формі.

Резервні грошові фонди створюються насамперед на випадок покриття непередбачених затрат, кредиторської заборгованості і т.п. Створення їх є обов'язковим для акціонерних товариств.

Підприємці і громадяни для страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування.

Самострахування - група заходів для внутрішнього страхування ризиків, покликана забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків у процесі розвитку підприємства.

Наприклад, транснаціональні нафтові компанії, які володіють сотнями танкерів, практикують самострахування, оскільки втрата за рік одного танкера (що малоймовірно) обійдеться компанії дешевше, ніж сплата страхових внесків за всі танкери.

Здобуття додаткової інформації є одним з важливих способів щодо зниження ризику. Під час використання неточних економічних даних виникає питання щодо доцільності їх уточнення. Що стосується планованих заходів, особливо інноваційних проектів (технічних новинок), то постає питання: чи необхідно терміново почати їх впровадження, чи є сенс провести ще якийсь додатковий експеримент для уточнення економічних показників. З одного боку, додатковий експеримент дозволив би знизити економічний ризик, що обтяжує певний інноваційний проект, зменшити можливі збитки. Але, з іншого боку, експеримент, в свою чергу, пов'язаний з певними затратами та збитками, і якщо впровадження інноваційного проекту відкладається, то економічні збитки збільшуються. Вони особливо великі у разі проведення довгострокового експерименту. У цьому випадку впровадження заходів і одержуваний в результаті цього економічний ефект відсуваються. Отже, для оцінки доцільності добування додаткової інформації необхідно порівняти економічні результати обох варіантів.

Природно, що коли б у менеджера була більш повна інформація, він міг би зробити кращий прогноз й знизити ступінь ризику. Це робить інформацію товаром, за який менеджери (інвестори) згодні платити великі гроші. А коли так, то вкладення капіталу в інформацію необхідно оцінювати.

З метою оптимізації рівня господарського ризику, підприємство повинно використовувати й інші можливі джерела його зниження, а саме:

- перевірка партнерів по бізнесу та умов укладання угод (характер позичальника, фінансові можливості, майно, загальні умови економічної кон'юнктури);

- своєчасне та якісне бізнес-планування (передбачення економічних коливань, пристосування до них чи до зміни кон'юнктури ринку);

- підбір персоналу підприємницької організації (через інтерв'ювання, тестування на профпридатність, підготовка власних кадрів);

- організація захисту комерційної таємниці на підприємстві через введення конкретного порядку роботи з інформацією та доступу до неї;

- створення спільних підприємств; придбання фірм, компаній з добре налагодженою системою впровадження нових технологій чи іншими перевагами;

- удосконалення управління оборотними коштами підприємства; резервування грошових коштів, виробничих потужностей, готової продукції; перепланування продукції чи структури організації;

- залучення зовнішніх конкурентів-експертів з вузькою спеціалізацією тільки в тій області, де найбільш можливий ризик;

- максимальне використання минулого досвіду, позитивної практики, суджень й інтуїції для обґрунтування ймовірності настання подій;

- використання венчурного ризикового капіталу.

Існування різноманітних напрямів та методів регулювання ступеню ризику ставить підприємця перед проблемою вибору найбільш прийнятного в певній ситуації заходу. Вчені вважають, що за даних умов доцільним є проектування модулю «ймовірність виникнення збитків / рівень збитків» за обраною підприємцем градацією на підставі власних досліджень та експертних оцінок.

Класифікуючи ризики на основі ймовірності їх реалізації та обсягів можливих збитків, можна виділити 2 граничних типи:

1. Ризики, які спричинюють окремі незначні збитки, що мають тенденцію повторюватися (рі ® 1).

2. Ризики, наслідком яких є катастрофічні за обсягом збитки, ймовірність реалізації яких незначна.

Якщо в першому випадку доцільне прийняття ризику з його оптимізуванням шляхом створення резервів коштів, то другий випадок є класичним прикладом ризику, який доцільно передавати страховику (в окремих випадках доцільно застосовувати розподіл ризику).

Більшість ризиків, які загрожують економічній діяльності, є проміжними варіантами порівняно з наведеними вище.

3. Ситуаційна вправа

Підприємство що займається виготовленням та реалізацією текстильних виробів має певну кількість складських приміщень. Обсяг виробництва та реалізаціях продукції не дозволяє підприємству у повному обсязі використовувати всі складські площі. Підприємством приймає рішення про здачу в оренду певної їх частини. На основі ситуаційного аналізу потрібно визначити об'єкт, суб'єкт ризику, а також можливі загрози бізнесу та фактори ризику, як у випадку прийняття рішення стосовно здачі в оренду складських приміщень, так і у випадку відмови від даного проекту.

Размещено на Allbest.ru