Роль і місце організаційних змін на підприємстві в процесі інноваційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль і місце організаційних змін на підприємстві в процесі інноваційної діяльності

О.О. Карпіщенко

У статті підкреслюється необхідність внесення змін до існуючих організаційних структур управління на підприємствах з метою оптимізації інноваційних процесів, які у свою чергу, визначають рівень розвитку підприємства.

Постановка проблеми. Багато вітчизняних підприємств поки що не стали ефективними суб'єктами ринкової економіки, отже, нагальною проблемою є створення результативного господарського механізму їхньої адаптації до умов ринку. Створення такого цілісного механізму вимагає подальшого пропрацювання комплексу теоретичних і практичних питань аналізу, вимірювання і планування ефективності управління, оскількі ефективне управління є запорукою ефективної економіки. Недосконалість сформованих за роки реформ ринкових механізмів, відсутність державної інноваційної політики й ефективної системи управління вітчизняними підприємствами позбавляють українську економіку перспектив стабільного економічного зростання.

На необхідність швидкого переходу до систем управління, що найбільш точно відповідають сучасним вимогам та стратегії підприємства у своїх працях [1-6] вказують такі вчені, як С. Ільєнкова, В. Карпов, А. Коренной, В. Трапезніков, Ю. Морозов, Р. Фатхутдінов, Н. Федорова.

Актуальність впровадження нових організаційних структур управління на промислових підприємствах України можна проілюструвати за допомогою статистичних даних, наведених у табл. 1.

інноваційний організаційний управління промисловий

Таблиця 1 - Обсяг реалізованої інноваційної продукції в Україні [7]

Так, з табл. 1 випливає, що збільшення обсягу реалізованої інноваційної продукції у 2005 році порівняно з 2004 склало у фактичних цінах 33%, що значно перекриває рівень інфляції, що дорівнював 10,3%. Частка ж інноваційної продукції у загальному обсязі випуску зросла на 12%, однак її частка складає лише 6,5%, що підтверджує гостру необхідність активізації впровадження інновацій.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Пік інтересу до проблеми удосконалення організаційних систем управління припав на 70-80-ті рр. XX століття. З того часу у нашій країні відбувся перехід від планової економіки до ринкової, але актуальність цієї проблеми не зменшилася.

Як зазначають А.Є. Воронкова та Н.Г. Калюжна, методичні розробки, що широко використовуються у адміністративно-плановій економіці, за умови їх адаптації до сучасних особливостей господарювання підприємств надають широкі можливості для дослідження організаційних систем управління [8].

Однією з найважливіших задач для будь-якої організації є задача проектування та перепроектування системи управління з метою її відповідності рівню розвитку організації та адаптації до мінливих умов зовнішнього середовища.

У світовій практиці використовуються найрізноманітніші організаційно-правові форми підприємств. Якщо в плановій економіці число типів підприємств не перевищувало десяти, то, наприклад, у США відомо більше сотні варіантів. Ще більше різноманіття відмічено в економіці сьогоднішнього перехідного періоду до цивілізованих ринкових відносин [9].

Проблеми управління на сучасних підприємствах пов'язані з неузгодженістю цілей, задач, економічних умов, техніко-технологічного базису, функціонально-поведінкового укладу та ін., які є фундаментальними основами організаційної структури, що провокує множину відхилень, виникнення проблемних та конфліктних ситуацій, неефективне використання ресурсів, економічні провали та банкрутство підприємства.

Мета. Метою дослідження є обґрунтування необхідності проведення організаційних змін на підприємстві з метою активізації інноваційної діяльності.

Викладення основного матеріалу. Розглядаючи систему управління інноваціями на підприємстві, необхідно визначитися, що розуміється під поняттям «організаційна структура управління».

Мазур І.І. та Шапіро В.Д. у праці [10] визначають організаційну структуру як головний інструмент управління, що регламентує склад, величину, розміщення, профіль діяльності, відповідальність, підпорядкованість виробничих та обслуговуючих підрозділів, об'єднаних спільним апаратом управління для виконання всіх цільових функцій, що зафіксовані у статуті компанії.

У свою чергу ці самі автори у [11] визначають організаційну структуру управління (організаційну форму управління) як внутрішній устрій системи управління, який, як правило, описується сукупністю організаційних одиниць (структурних підрозділів та посадових осіб), взаємовідносин цих організаційних одиниць між собою та діяльністю, що управляється (об'єктом управління).

Вони також додають, що організаційна структура підприємств може вважатися оптимальною та ефективною, коли усі підрозділи підприємства доповнюють основне виробництво та забезпечують його функціонування, при цьому всі вони працюють з максимальною ефективністю з метою досягнення кінцевого результату, яким може вважатися випуск конкурентоспроможної рентабельної продукції [10].

Автори [12] характеризують організаційну структуру як виконавчий механізм, який має реалізовувати обрану стратегію.

Федорова Н.Н. визначає організаційну структуру управління підприємством як упорядковану сукупність взаємозв'язаних та взаємообумовлених елементів системи управління, склад, взаєморозміщення та ступінь стійкості відносин яких забезпечує цілеспрямоване функціонування та розвиток її як єдиного цілого.

Ця сукупність правил, що враховує дію об'єктивних економічних законів, закономірностей та принципів та така, що є засобом забезпечення бажаних результатів, регламентує дії з формування, упорядкування та координації організаційної системи з метою її максимальної адаптації до зовнішнього середовища [5].

Наведемо визначення поняття «структура», дане І. Ансофом у праці [13]. Структура -- це впорядкованість задач, ролей, повноважень та відповідальності, за допомогою якої фірма виконує свою діяльність. З часу виникнення фірм розвиток структури відбувався під впливом особливостей стратегічної позиції та внутрішньої складності фірми. Цей розвиток відбувався від стабільних монолітних до динамічних багатогранних структур.

Оскільки ми розглядаємо організаційні структури управління, зупинимося на визначенні поняття «управління». На думку Кравченка К.А., управління являє собою цілеспрямований, такий, що планується, координується та свідомо організований процес, що сприяє досягненню максимального ефекту за умови витрати мінімальних ресурсів, зусиль та часу.

Економічна енциклопедія визначає управління як вплив на процес, об'єкт чи систему для збереження їхньої стійкості або переведення з одного стану в інший відповідно до визначених цілей [15].

На нашу думку, подані визначення потребують певного уточнення. Так, визначення організаційної структури, дане І. Мазуром та В. Шапіро, не враховує необхідності саморозвитку організаційної структури та її адаптації до зовнішнього середовища, а також не наголошує на необхідності функціонування з мінімальною витратою зусиль, ресурсів та часу.

У визначенні, наданому Федоровою Н.Н., не зазначено мети функціонування організаційної структури управління.

Отже, виявивши недоліки вищенаведених визначень поняття «організаційна система управління», надамо власне визначення, яке, на нашу думку, цілком розкриває зміст поняття, узявши за основу визначення Федорової Н.Н.

Організаційна структура управління - упорядкована сукупність взаємозв'язаних та взаємообумовлених елементів системи управління, склад, взаєморозміщення та ступінь стійкості відносин яких забезпечує цілеспрямоване функціонування та розвиток її як єдиного цілого з метою реалізації обраної стратегії та мінімальною витратою ресурсів.

Організаційною основою системи управління інноваційним розвитком підприємства є її структура з усіма підрозділами, взаємозв'язками, формою розподілу управлінських рішень за рівнями управління. Тому формування ефективної організаційної структури управління являє собою визначення такого співвідношення її елементів, яке дозволяє оперативно та своєчасно вирішувати завдання інноваційного розвитку [16].

У попередніх дослідженнях, зокрема у праці [17], нами було проаналізовано організаційні структури промислових підприємств та визначено, що найбільш поширені типи організаційних структур, такі, як лінійна, лінійно-функціональна, дивізіональна, мало відповідають вимогам комплексного та швидкого розв'язання проблем впровадження досягнень НТП. Технічне переозброєння і реконструкція виробництва, підвищення інноваційного потенціалу за відсутності стабільних джерел фінансування можуть бути реалізовані тільки за умови забезпечення ефективного управління підприємством.

Більшість дослідників сходяться на думці, що ефективне впровадження досягнень НТП не можливе за наявності застарілих організаційних систем, що характеризуються високою інертністю, опором до змін, стереотипністю мислення керівників. Створювані та реорганізовані системи мають характеризуватися динамічністю, здатністю до структурних перетворень, стійкістю до мінливого навколишнього середовища.

У зв'язку з малою капіталоємністю і потенційною здатністю швидко приносити віддачу організаційні перебудови в перехідний період набувають особливого значення [5].

Узагальнюючою є думка Н. Федорової [5], яка вважає, що назріла необхідність у розробленні точної концепції організації управління як самостійної області наукового знання, її предмета і закономірностей, методологічної основи, принципів і практичного втілення, що передбачає:

- розроблення стратегії виробничої організації як заздалегідь спланованої її реакції на зміни зовнішнього середовища;

- формування організаційної структури управління, що забезпечує реалізацію обраної стратегії;

- розроблення системи показників, що дозволяє координувати і контролювати процес реалізації цілей і задач виробничої організації відповідно до наявних в її розпорядженні ресурсів;

- аналіз причин відхилень фактичних значень підконтрольних показників від запланованих;

- прийняття управлінських рішень з ліквідації відхилень.

Розглядаючи підприємства різних типів, С. Ільєнкова [6] пропонує визначати необхідність в перетвореннях організаційної структури управління з огляду на мінливість технологій та на те, на яких стадіях життєвого циклу відбувається впровадження інновацій. З огляду на це вона виділяє такі випадки:

- при стабільній технології потреба у технологічних інноваціях виникає на стадії виникнення попиту і розвитку виробництва та на стадії зрілості;

- у випадку плідної технології (машинобудування) потреба у інноваціях також невелика, тому що задоволення попиту відбувається шляхом модифікації продукції чи освоєння нових виробів без суттєвих змін початкової технології;

- за наявності мінливої технології (електроніка, хімічна промисловість, фармацевтичні виробництва) потреба в інноваціях для підтримання життєвого циклу попиту є постійною на всіх його стадіях.

У свою чергу, Р. Фатхудінов для організації процесу управління інноваційною діяльністю вважає за необхідне чітко сформулювати мету управління (реалізація ідеї, рішення проблеми тощо), оцінити свої можливості, сильні та слабкі сторони, методи управління, розробити організаційну і виробничу структури та вирішити ряд інших питань [1].

Висновки

З вищезазначеного можна зробити такі висновки:

- внесення змін у організаційні структури управління інноваційною діяльністю на підприємствах є умовою їх існування та запорукою успішного розвитку;

- організаційні зміни є найбільш дешевим способом пожвавлення інноваційної діяльності;

- внесення змін необхідно виконувати тільки там, де це є дійсно необхідним та не коригувати ефективно працюючі структури.

Література

1. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент: Учебник. - 2-е изд., - М.: ЗАО „Бизнес-школа „Интел-Синтез”, 2000. - 624 с.

2. Трапезников В.А. Управление исследованиями, разработками и внедрением новой техники. - М., 1977. - 287 с.

3. Морозов Ю.П. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие для вузов. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 446 с.

4. А.А. Коренной, В.И. Карпов. Курс инновационного менеджмента. - Киев: НИИ статистики, 1997. - 336 с.

5. Федорова Н.Н. Организационная структура управления предприятием: Учеб. пособие. - М.: ТК Велби, 2003. - 256 с.

6. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов/ С.Д. Ильенкова, Л.М. Гохберг, С.Ю. Ягудин и др.; Под ред. С.Д. Ильенковой. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 327 с.

7. Статистичний збірник. Наукова та інноваційна діяльність в Україні.

8. Грибанова Н.А. Современные тенденции трансформации процессов управления предприятиями (организациями) // Економіка промисловості. - 2004. - № 3.

9. Мазур И.И., Шапиро В.Д. Реструктуризация предприятий и компаний: Учеб. пособие для вузов/ Под общ. ред. И.И. Мазура. - М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2001. - 456 с. (Современное бизнес-образование).

10. Мазур И.И., Шапиро В.Д. и др. Реструктуризация предприятий и компаний: Справочное пособие / Под ред. И.И. Мазура. - М.: Высшая школа, 2000.

11. 7 нот менеджмента. - 5-е изд., доп. - М.: ЗАО «Журнал Эксперт», ООО «Издательство ЭКСМО» 2002. - 656 с.

12. Ансофф И. Стратегическое управление / Под ред. Л.И. Евенко; Пер. с англ. - М.: Экономика, 1989.

13. Кравченко К.А. Методология организационного проектирования систем управления. // Менеджмент в России и за рубежом. 2006. - №4. - С. 65-75.

14. Економічна енциклопедія: У трьох томах. / Редкол. С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр «Академія», 2002. - Т.3. - 952 с.

15. Гриньов А.В. Організація та управління науково-дослідними і дослідно-конструкторськими розробками на підприємстві: Монографія. - Харків: ВД „ІНЖЕК”, 2004. - 188 с.

16. Карпіщенко О.О. Огляд варіантів організаційних структур інноваційних підприємств // Сборник статей по материалам XIII Международной научно-практической конференции. Алушта, 2006. - С. 186-189.

Размещено на Allbest.ru