Менеджмент зовнішньо-економічної діяльності в будівництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Менеджмент зовнішньо-економічної діяльності в будівництві

Вступ

переговори документація стратегія

У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (стаття 1), прийнятому 16 квітня 1991 p., зазначено, що: "Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності заснована на взаємовідносинах як на території України, так і за її межами". Тому очевидно, що зовнішньоекономічна діяльність включає два види ділових операцій: операції українських суб'єктів господарювання за межами України та закордонних господарських суб'єктів із різних країн в Україні.

Значення зовнішньоекономічної діяльності в розвитку всіх країн, у тому числі й України, постійно зростає. Історичний досвід підтверджує вигідність розширення участі країн у міжнародному поділі праці і різноманітних формах міжнародного бізнесу. І навпаки, згортання зовнішньоекономічної діяльності неминуче призводить до уповільнення соціально-економічного розвитку країни, виникнення складних проблем, які неможливо вирішити не лише в економіці, але і в інших сферах суспільного життя. Тому процес глобалізації та інтернаціоналізації господарського життя можна вважати закономірним з огляду на посилення взаємозалежності між країнами і зростаючу схожість їх економік.

У сучасному світі чіткіше простежується тенденція до інтеграції в міжнародному економічному просторі. Доказом цього є тісна взаємозалежність виробництва і міжнародної торгівлі. Сьогодні більшість товарів надходить на ринок через зовнішню торгівлю або виготовляється з використанням складників, що завозяться з-за кордону.

Процеси економічної інтеграції неоднозначні. Спостерігається підвищення ефективності виробництва за рахунок поглиблення спеціалізації. Завдяки зростанню торгівлі посилюється економічна активність у багатьох країнах.

Процес входження України в систему світогосподарських зв'язків багато в чому залежить від якості прийняття управлінських рішень у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Міжнародні ділові операції, як і внутрішні, є результатом визначених управлінських дій: прогнозування і планування, організації, мотивації, керівництва, контролю і т. д.

Звичайно, всі зазначені функції менеджменту в зовнішньоекономічній діяльності мають істотні особливості. Скажімо, у процесі планування варто враховувати міждержавні відносини, що впливають на вибір партнерів.

Маркетинг зовнішньоекономічної діяльності базується на вивченні міжнародних ринків, особливостей запитів іноземних клієнтів, просування товарів і послуг на закордонні ринки здійснюється з урахуванням місцевих традицій і численних обмежень і т. д. По-іншому виглядає і функція організації в зовнішньоекономічній діяльності.

1. Забезпечення переговорів з іноземними фірмами та організаціями

Важливим етапом просування підприємства на світовий ринок є пошук і вибір зовнішньоекономічного партнера, тобто контрагента. Контрагентами в ЗЕД називають сторони, що перебувають у договірних відносинах щодо купівлі-продажу товарів, надання послуг, міжкраїнного руху факторів виробництва тощо. Так, контрагентом експортера виступає імпортер, орендодавця -- орендатор, виконавця -- замовник. Вдалий вибір іноземного партнера має важливе значення для забезпечення ефективності ЗЕД, запобігання непорозумінням, фінансових втрат.

Підприємства, що діють на світовому ринку, класифікуються за низкою ознак. Залежно від виду господарської діяльності та характеру операцій підприємства поділяються: на промислові, торгові, транспортні, страхові, інжинірингові, туристичні та ін.

Організаційно-правова форма підприємства відповідає нормам цивільного і торгового права певної держави і визначає відповідальність і правомочність пайовиків підприємства, форми звітності, порядок оподатковування отриманого прибутку, структуру органів управління підприємством, порядок його ліквідації тощо. Організаційно-правовий статус підприємства визначає:

-- хто й у якому розмірі відповідає за зобов'язаннями підприємства; хто сплачує борги підприємства у випадку його банкрутства;

-- хто має право укладати контракти від імені підприємства;

-- у чиїй компетенції вирішення питань, пов'язаних з підписанням контракту.

Відповідно до норм права окремих держав організаційно-правові форми діяльності підприємств розрізняються і мають свої, специфічні для кожної країни, особливості. Однак можна виділити основні види організаційно-правових форм іноземних підприємств і їх основні риси, характерні для різних правових систем і загальні для більшості розвинених країн.

У міжнародній практиці з урахуванням загальноприйнятих методик оцінки потенційних партнерів виділяють характеристики, які важливо враховувати при організації цієї роботи.

1. Ступінь солідності потенційного партнера. Під ступенем солідності підприємства розуміють кількісні показники діяльності, масштаб операцій, ступінь платоспроможності тощо.

2. Ділова репутація підприємства, яка визначається тим, наскільки воно добросовісно і скрупульозно виконує свої зобов'язання, який у нього досвід у конкретній сфері бізнесу, вміння вести переговори на цивілізованому рівні.

3. Досвід попередніх угод. За наявності рівних умов у потенційних партнерів перевага надається тому, хто добре зарекомендував себе при виконанні попередніх угод.

4. Позиції підприємства на зовнішньому ринку: чи є воно посередником, чи безпосереднім виробником (споживачем) продукції.

Для докладного вивчення потенційних підприємств-партнерів потрібна відповідна інформація. На іноземних ринках є низка джерел, які містять інформацію про підприємства. Серед джерел найбільш цікавими є:

Пошук і оцінка закордонних партнерів

-- довідники про підприємства;

-- публікації підприємств (річні звіти, каталоги, ювілейні та рекламні видання, проспекти);

-- матеріали спеціалізованих інформаційних компаній;

-- матеріали періодичної преси;

-- довідники банків;

-- статистичні публікації окремих країн і спеціалізованих органів ООН з економіки та окремих галузей.

Вивчення підприємств, які діють на окремих ринках, складається:

-- зі збору інформації про підприємство;

-- систематизації зібраних відомостей.

Після вибору підприємства починається проведення переговорів. Основними способами ведення переговорів є:

-- листування;

-- особисті зустрічі;

-- використання технічних засобів (телефон, Інтернет, факс).

Відразу зазначимо, що технічні засоби для ведення переговорів застосовуються рідко, зокрема тоді, коли:

-- країни контрагентів розташовані далеко одна від одної;

-- підприємства добре знають одне одного і підтримують довгострокові контакти;

-- необхідно повторити замовлення за раніше укладеним контрактом.

Переговори шляхом листування. Письмову заяву продавця про бажання укласти договір купівлі-продажу прийнято називати офертою, а особу -- оферентом. Зазвичай у міжнародній торговій практиці розрізняють два види оферт -- тверду та вільну.

Переговори шляхом особистих зустрічей. На міжнародному ринку склалися певні правила, звичаї та традиції проведення комерційних переговорів. Більшість контрактів укладаються завдяки особистим зустрічам, тому практика такого ведення переговорів заслуговує особливої уваги. Комерційні переговори проводяться зазвичай торговими агентами (менеджерами з продажу), які повинні бути підготовлені в п'ятьох аспектах знань і досвіду:

-- інформація про продукцію, послугу або процес;

-- щодо збуту і техніки продажу;

-- знання про ринок;

-- щодо сфери застосування продукції;

-- у сфері управління.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) -- матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на визначення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Порядок укладання та виконання зовнішньоторговельних договорів регулюють такі нормативно-правові акти України:

-- Цивільний кодекс України;

-- Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність";

-- Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті";

-- Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах";

-- Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності";

-- Указ Президента України "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України" від 04.10.1994 р.;

-- Указ Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" від 04.10.1994 р.;

-- Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" від 10.02.1996 р.;

-- Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р.;

-- Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті" від 21.06.1995 р. № 444;

-- Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України "Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)" від 06.09.2001 р. № 201.

Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору, мають бути здатними до укладання договору відповідно до законодавства України та/або закону країни, де він укладався.

2.Переклад каталогів , , журналів та іншої технічної документації

Переклад каталогу цікавий будь-якій компанії, яка виготовляє ту чи іншу продукцію. Каталоги використовують як спосіб передачі інформації споживачам та партнерам. Існують наступні види каталогів: виставкові, торгові, іміджеві та рекламні.

Замовити переклад та верстку каталогу можна при випуску нової колекції продукції, перед виставкою в новому сезоні, при оновлені ряду продукції. Участь у виставках та презентаціях каталогів продукції на іноземній мові сприяє залученню нових покупців і поліпшення іміджу компанії.

Переклад каталогів буде цікавий для компаній, які експортують свою продукцію по всьому світу.

Підкреслимо основні правила правильного перекладу каталогів.

· Переклад повинен бути грамотним, чітко передавати зміст оригіналу, а саме ту інформацію, яку через короткий опис виробник доносить до покупця. Дуже важливо, щоб текст був унікальним, без помилок та не переобтяжений фактами.

· Переклад повинен займати стільки ж місця, як і оригінал. Це досягається зусиллями досвідчених перекладачів та редакторів бюро перекладів. Підгонка тексту під потрібний формат оригіналу починається вже на стадії перекладу.

· Переклад не повинен бути машинним або екстреним, інакше не уникнути неприємних сюрпризів. Переклад вузькоспеціалізованих термінів може не відповідати необхідній сфері застосування, а одиниць вимірювання, абревіатури, назви та інших важливих елементів можуть бути невірно перекладені або розшифровані. Коли працює досвідчений перекладач, подібного конфузу можна уникнути, в основному за допомогою глосарію по термінології та абревіатур, а також завдяки комунікації з представником клієнта зі спірних питань і важливих деталей.

Верстка перекладеного каталогу.

Верстка каталогу - це не проста задача, яка потребує наявності необхідних спеціалістів. При верстці враховується формат каталогу, наявність фірмового шрифту, кольору, якості зображення, наявність вихідного документа в той чи іншій графічній програмі.

При наявності вище зазначених вступних, якість верстки каталогу на іншій мові буде максимальною і ідентичною оригінальному каталогу.

Послуги перекладу та верстки зручно замовляти в одній компанії, так як будь-які зміни в перекладений каталог вносяться максимально швидко и не потребують додаткових зусиль зі сторони замовника.

Правильно складений, перекладений і зверстаний каталог, що формує уявлення про користь конкретного продукту або послуги, є важливим інструментом для переконання потенційних клієнтів.

Поняття «технічна документація» включає в себе декілька основних видів документів:

1. власне технічна документація (стандарти, паспорти, формуляри, технічні описи, технічні умови, інструкції з експлуатації та ремонту, технічні завдання тощо);

2. товаросупровідна документація (накладні, пакувальні талони, ліцензії, сертифікати, митні декларації);

3. проектна документація (проекти, патенти, розрахунки, креслення, ескізи, діаграми, графіки тощо);

4. матеріали рекламного спрямування (рекламні оголошення, фірмові каталоги, буклети, проспекти).

Переклад технічних текстів передбачає використання науково-технічної термінології та спеціальної лексики, що, у свою чергу, передбачає, що перекладач повинен розуміти більшість технічних та інженерних аспектів, описаних у таких текстах. Дуже важливою є точність і правильність перекладу, якщо мова йде про технічну документацію, оскільки помилки або неточності в перекладі можуть призвести до виходу з ладу та псування дорогого устаткування. Технічна документація містить велику кількість ілюстративного матеріалу у графічній формі (діаграми, ілюстрації, креслення, блок-схеми), а підготовлений переклад повинен мати вигляд «один в один» з оригіналом, що обумовлює або необхідність звертатися за допомогою до фахівців із верстки та графічного дизайну, або вимогу до перекладача мати досить великі знання та досвід у цій галузі.

Переклад технічної документації може становити для перекладача труднощі, оскільки такі документи, як правило, характеризуються значною лаконічністю, стислістю, відсутністю розгорнутих пояснень. У ході перекладу часто доводиться мати справу зі спеціальною термінологією, наприклад, при перекладі специфікацій, списків запасних частин, схем, креслень, де контекст недостатньо широкий для того, щоб повністю розкрити значення слова.

3.Організація обслуговування іноземних фахівців, відряджених на підприємство

До функцій організації науково-технічного співробітництва з іноземними фірмами та організаціями належать:

· Проведення необхідних заходів щодо науково-технічного співробітництва з іноземними фірмами та організаціями у справі вивчення і впровадження передового закордонного досвіду (збір інформації, встановлення ділових контактів з іноземними підприємствами, розробка планів спільної роботи, обмін фахівцями, організація роботи з іноземними фахівцями).

· Розробка разом з технічними відділами планів науково-технічного співробітництва з іноземними організаціями; контроль за виконанням.

· Контроль за ходом монтажних і пусконалагоджувальних робіт імпортного устаткування.

· Розробка заходів щодо реалізації угод, укладених під час переговорів із закордонними фірмами.

· Контроль за вчасним оформленням звітів і пропозицій за результатами поїздок на іноземні фірми, підприємства.

· Організація протокольних заходів, пов'язаних із прийомом і обслуговуванням іноземних делегацій та окремих фахівців на підприємстві.

· Організація проведення технічних переговорів із представниками іноземних фірм.

· Переклад каталогів, проспектів, журналів та іншої технічної документації.

· Забезпечення перекладачами переговорів з іноземними фірмами та організаціями.

· Збір і накопичення інформації з міжнародного досвіду в рішенні окремих проблем та ін.

4.Оформлення документації для всіх іноземних фахівців , що приїжджають на підприємство

Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Ця гарантія також стосується і права на трудову діяльність іноземців та осіб без громадянства.

Так, Кодексом законів про працю України передбачено, зокрема, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.

Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

Слід зазначити, що документом, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні є посвідка на постійне проживання, а документом, що підтверджує надання особі статусу біженця - є посвідчення біженця.

Отже як вбачається, на іноземних громадян поширюються всі права і обов'язки передбачені законодавством про працю України, якщо міжнародними договорами не передбачено інше.

При цьому слід зазначити, що Законом України "Про зайнятість населення" визначені особливості прийому на роботу іноземців та осіб без громадянства.

Так, статтею 8 цього Закону передбачено, що роботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Слід зазначити, що Порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 р. N 322.

Цей Порядок визначає процедуру видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземець).

Оформлення документів, необхідних для отримання дозволу на використання праці іноземців здійснює роботодавець, який запрошує на роботу іноземця.

Дозвіл на використання праці іноземця видається центром зайнятості Автономної республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за місцем реєстрації роботодавця як платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за умови відсутності в країні (регіоні) працівників, спроможних виконувати відповідні роботи, або наявності достатніх обґрунтувань доцільності використання праці іноземця.

Цей дозвіл надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю конкретного іноземця на конкретному робочому місці або певній посаді.

Проте, слід пам'ятати, що іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.

Для отримання дозволу на використання праці іноземця роботодавець зобов'язаний подати до відповідного центру зайнятості наступні документи:

· заяву;

· дві кольорові фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см;

· обґрунтування доцільності використання праці іноземця і можливості створення для нього відповідних умов для перебування і роботи;

· документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в установленому порядку, який посвідчує право особи представляти інтереси роботодавця у центрі зайнятості;

· довідку органу державної податкової служби про сплату роботодавцем податків та зборів (обов'язкових платежів);

· довідку центру зайнятості про відсутність у роботодавця заборгованості перед Фондом;

· квитанцію про внесення плати за розгляд заяви;

· копію проекту трудового договору (контракту), засвідчену роботодавцем;

· довідку, скріплену печаткою та завірену підписом роботодавця (у разі наявності на підприємстві режимно-секретного органу - також підписану його керівником), про те, що робоче місце або посада, на яких використовуватиметься праця іноземця, відповідно до законодавства не пов'язані з належністю до громадянства України і не потребують надання допуску до державної таємниці;

· довідку органу міграційної служби про відсутність (наявність) судимості у іноземця, який на момент оформлення дозволу перебуває на території України;

· довідку уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець, який на момент оформлення дозволу перебуває за межами України, не відбуває покарання за скоєння злочину та не перебуває під слідством;

· копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію роботодавця, засвідчені в установленому порядку;

· копії документів про освіту або кваліфікацію іноземця;

· копії сторінок паспортного документа іноземця, що містять основні ідентифікаційні дані.

Для отримання дозволу для іноземців, які направлені іноземним суб'єктом господарювання в Україну для виконання певного обсягу робіт або надання послуг на основі договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб'єктами господарювання та іноземців, які належать до категорії "внутрішньокорпоративні цесіонарії" або "особи, що надають послуги без комерційної присутності в Україні", крім перерахованих документів, подаються додаткові документи, зокрема, рішення іноземного суб'єкта господарювання про переведення іноземця на роботу в Україну; копія контракту іноземця з іноземним суб'єктом господарювання про переведення на роботу в Україну з визначенням строку роботи в Україні; копія контракту про безпосереднє надання послуг в Україні.

Слід зазначити, що всі документи видані зарубіжною країною та складені іноземною мовою, які надаються до центру зайнятості для отримання дозволу на працевлаштування іноземця, повинні бути перекладені на українську мову, засвідчені згідно із законодавством країни їх видачі та легалізовані в МЗС.

За розгляд заяви про надання дозволу на використання праці іноземця чи продовження строку його дії з роботодавця справляється плата у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Дозвіл на використання праці іноземця видається строком до одного року, а для іноземців, які належать до категорії "внутрішньокорпоративні цесіонарії" або "особи, що надають послуги без комерційної присутності в Україні" - не більше ніж три роки.

При цьому, у разі потреби, ці строки може бути продовжено, якщо роботодавець вчасно, а саме не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії дозволу, звернеться до відповідного центру зайнятості.

Рішення про видачу або відмову у видачі дозволу на використання праці іноземця чи продовження строку його дії приймається протягом 30 календарних днів, про що роботодавець повідомляється центром зайнятості письмово.

Відмову у видачі дозволу на працевлаштування може бути оскаржено роботодавцем у Державному центрі зайнятості або в суді.

Проте доцільно зазначити, що незалежно від стану ринку праці та тенденцій його розвитку дозвіл на використання праці іноземця не видається, а строк його дії не продовжується, у разі якщо:

· у документах, поданих для оформлення дозволу, містяться відомості, що суперечать вимогам законодавства та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

· трудовим договором (контрактом) передбачено умови праці іноземця гірші, а розмір заробітної плати менший, ніж для громадян України, які виконують аналогічну роботу;

· роботодавець має намір найняти іноземця на роботу, яка відповідно до законодавства пов'язана з належністю до громадянства України та/або потребує надання допуску до державної таємниці;

· виявлено факти подання роботодавцем свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

· є рішення відповідних органів про видворення іноземця за межі України;

· минуло менше одного року від дати попередньої відмови іноземцю в оформленні візи ІМ-1 чи анулювання попереднього дозволу;

· роботодавець має заборгованість перед Фондом;

· іноземець на момент оформлення дозволу відбуває покарання за скоєння злочину або перебуває під слідством;

· роботодавець порушив строки подання документів на продовження строку дії дозволу;

· внаслідок змін на ринку праці у країні (регіоні) відпадає необхідність використання роботодавцем праці іноземця.

Отримання дозволу на використання праці іноземця є підставою для отримання іноземцем візи відповідного типу, реєстрації місця тимчасового проживання в Україні та оформлення посвідки на тимчасове проживання на строк дії дозволу.

Так, засвідчені в установленому порядку копії дозволу на використання праці іноземця роботодавець подає іноземцеві, надсилає консульській установі України за місцем постійного проживання іноземця з метою оформлення візи відповідного типу для в'їзду його в Україну, а також органу міграційної служби для реєстрації місця тимчасового проживання іноземця в Україні.

Разом з цим, згідно Правил оформлення візових документів для в'їзду в Україну, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. № 227, особам, які в'їжджають в Україну з метою працевлаштування оформляється імміграційна віза ІМ-1.

Також слід пам'ятати, що дозвіл на використання праці іноземця буде анульовано у разі:

· дострокового розірвання з роботодавцем трудового договору (контракту);

· установлення факту підробки документів чи надання роботодавцем неправдивих відомостей у документах, на підставі яких видано дозвіл (продовжено строк його дії);

· скорочення строку тимчасового перебування іноземця в Україні в установленому законодавством порядку або його видворення за межі України;

· встановлення факту використання праці іноземця на інших умовах, ніж ті, що зазначені у дозволі на використання праці іноземця, або іншим роботодавцем.

Про анулювання дозволу на використання праці іноземця центр зайнятості протягом трьох робочих днів повідомляє органи міграційної служби та державної прикордонної служби з використанням міжвідомчої інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи або за відсутності можливості використання зазначеної системи надсилає їм письмове повідомлення.

Доцільно зауважити, що у разі використання роботодавцем праці іноземців без дозволу на використання праці іноземця державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

Крім того, що роботодавці, які запрошують іноземців з метою працевлаштування, забезпечують не лише оформлення дозволу на використання праці іноземця, а також забезпечують реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі міграційної служби, про що повідомляють центр зайнятості, а у разі якщо іноземець без поважних причин не став до роботи у передбачений трудовим договором (контрактом) строк, протягом трьох робочих днів повідомляють про це відповідні органи міграційної служби, державної прикордонної служби і центр зайнятості.

Після закінчення строку дії дозволу на використання праці іноземця роботодавець повертає такий дозвіл до центру зайнятості.

У разі анулювання дозволу на використання праці іноземця або у випадку, коли іноземець без поважних причин не приступив до роботи в передбачений трудовим договором (контрактом) строк, іноземця може бути видворено за межі України, а роботодавець, який запросив до себе на роботу такого іноземця, відшкодовує державі витрати, пов'язані з його видворенням, в порядку, встановленому законом.

При цьому слід зауважити, що центри зайнятості контролюють роботодавців в частині забезпечення роботодавцями необхідних умов перебування і роботи іноземців, аналізують ефективність використання їх праці протягом строку дії дозволу на використання праці іноземця.

Також слід зазначити, що законодавством передбачені випадки коли іноземці та особи без громадянства мають право працевлаштуватись без дозволу на використання праці іноземця.

Зокрема, з 1 січня 2011 року працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, які залучаються комерційними партнерами, компанією, призначеними особами до виконання робіт чи надання послуг, пов'язаних з організацією та проведенням чемпіонату фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні та іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування.

5.Організація проведення консультацій, лекцій іноземними фахівцями для окремих підрозділів підприємства

Організацією проведення консультацій, лекцій іноземними фахівцями для окремих підрозділів підприємства займається Відділ зовнішньоекономічних зв'язків.

Відділ зовнішньоекономічних зв'язків виконує такі функції:

* науково-технічне співробітництво і зовнішні зв'язки. Виконання цієї функції передбачає необхідні заходи з науково-технічного 9 співробітництва з іншими фірмами по вивченню і впровадженню передового досвіду; розробку планів співробітництва; організацію переговорів; збір та накопичення інформації з світового досвіду; підбір спеціалістів для відрядження за кордон; планування і контроль за експортним виробництвом, а також статистичну звітність.

* протоколювання, яке передбачає організацію протокольних заходів, пов'язаних з прийомом делегацій; проведення консультацій з іноземними фахівцями тощо; оформлення документів для всіх фахівців, що прибувають на підприємство з питань розширення ринку збуту продукції та обміну досвідом; забезпечення перекладачами іноземних фахівців, делегацій, а також переговорів; переклад каталогів, проспектів та іншої технічної документації.

* аналітичні дослідження, складання прогнозу збуту та розробка політики ціноутворення включає аналіз характеристик продукції, що випускається, з точки зору вимог ринку; вивчення та аналіз ринку збуту продукції; розробку, складання прогнозу збуту; визначення можливого асортименту товарів для продажу на ринку і розробка проекту нових форм обслуговування; створення банку даних для маркетингового ситуаційного аналізу; вивчення факторів, що впливають на швидкість впровадження товарів на ринку і вибір найбільш оптимального підходу до ціноутворення при реалізації продукції підприємства; аналіз стану цін на ринку.

Вивчення рекламної діяльності включає розробку заходів по стимулюванню попиту на продукцію підприємства; проведення аналізу заходів з реклами продукції.

* розробка планів і робота по укладанню угод на реалізацію продукції охоплює укладання та впровадження угод, оформлення контрактів; роботу з біржами, брокерами, дилерами та агентами зі збуту, пошук споживачів на основі розроблених прогнозів збуту; ведення картотеки обліку споживачів; переговори з потенційними споживачами; робота з сервіс-центрами, забезпечення їх запчастинами.

Для представлення своєї продукції та пошуку клієнтів відділи зовнішньоекономічної діяльності використовують такі форми організації:

1) участь у виставках та ярмарках

2) розсилання листів за адресами каталогів.

3) телефонні дзвінки та переговори з можливими покупцями, підприємствами.

4) об'яви в газетах.

6.Організація проведення екскурсій для делегацій та окремих фахівців на підприємстві

Методика проведення екскурсій направлена на те, щоб допомогти екскурсантам легко засвоїти зміст екскурсій.

Робиться це за допомогою методичних прийомів, які діляться на дві групи, - прийоми показу і прийоми розповіді, але практика вимагає застосування ще складнішої класифікації методичних прийомів: по їх призначенню, часу і місцю використання і так далі .

Задача методичних прийомів - забезпечити якнайкращу дієвість екскурсійного методу повідомлення знань аудиторії. Методичні прийоми можуть бути розглянуті в декількох аспектах: як оптимальний спосіб виконання певних дій, як засіб перетворення пасивного огляду в активне спостереження об'єкту екскурсантами; як основа процесу трансформації усної інформації в зрітельную; як основа аналізу і синтезу на екскурсії і так далі .

Всі методичні прийоми, правильне використання яких складає одну з основ професійної майстерності екскурсовода, можуть бути по своєму призначенню підрозділені таким чином: - прийоми безпосереднього ведення екскурсії (показ і розповідь); - прийоми, направлені на створення умов для ефективного проведення екскурсії.

Класифікація методичних прийомів. Методичні прийоми підрозділяються на декілька груп залежно від їх призначення: методичні прийоми, завдання яких - допомогти екскурсоводові встановити міцні контакти між екскурсоводом і екскурсантами; прийоми, завдання яких добитися стійкої уваги аудиторії до спостережуваного об'єкту; прийоми, що закріплюють увагу до розповіді, збудливі у екскурсантів інтерес до певних питань; прийоми, що забезпечують зорове сприйняття екскурсійного матеріалу.

У класифікації прийомів проведення екскурсії виділяються дві групи.

Прийоми показу, куди входять прийоми, організуючі спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів і що дозволяють виділити об'єкт з навколишнього середовища, з цілого; прийоми, завдання яких, спираючись на уяву екскурсантів, зробити зримими зміни в зовнішньому вигляді об'єкту; прийоми, які дають можливість побачити об'єкти в потрібному вигляді, побудовані на русі - наближенні екскурсійної групи до об'єкту, видаленні від нього, русі уздовж нього.

Прийоми розповіді - це прийоми, побудовані на поясненні об'єкту, описі його внутрішнього вигляду і зухвалі у екскурсантів зорові асоціації, а також прийоми репортажу, які дають можливість зрозуміти зміни, що відбуваються в спостережуваному об'єкті, і так далі .

Майже всі методичні прийоми можна розділити на дві категорії: простіші, такі, що створюють умови для проведення екскурсії і складніші - прийоми безпосереднього проведення екскурсій.

7.Організація протокольних заходів, пов'язаних з прийомами

Дипломатичний протокол - це сукупність правил, традицій та умовностей, які визнаються та дотримуються урядом країн та їхніми офіційними представниками.

Дипломатичний протокол -- це сукупність загальноприйнятих правил, традицій і умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордонних справ, дипломатичними представництвами, офіційними особами і дипломатами, народними дипломатами при виконанні своїх функцій в міжнародному спілкуванні та державі.

Дипломатичний протокол кожного диппредставництва включає в себе, насамперед, організацію прийомів. Багато зусиль з боку співробітників диппредставництва потребує протокольне забезпечення офіційних візитів найвищих осіб держави -- від зустрічі до проводів. При цьому завжди слід пам'ятати, що будь-який прийом має велике політичне значення як для господарів-організаторів, так і для присутніх на ньому, а особливо під час візитів високих офіційних осіб.

Найпоширенішою формою ділового протоколу є прийоми, основи організації яких необхідно знати як бізнесменам, підприємцям, так і менеджерам будь-якого рівня.

Влаштовуються прийоми у зв'язку із завершенням якої - небудь видатної події, в честь прибулої на фірму іноземної делегації чи високого гостя, а також у запланованому порядку. Прийоми мають діловий характер, проводяться з метою поглиблення і розширення ділових контактів, продовження переговорів, здобуття нових партнерів, одержання необхідної інформації, презентації-своєї продукції, реклами тощо.

Прийоми -- це інструмент ділових стосунків. Від місця, де проводиться прийом, залежить характер зустрічі гостей. В будь-якому випадку потрібно уточнити шляхи під'їзду, паркування і виїзду автомобілів, передбачити прикриття при виході з машин у негоду.

8.Формування баз даних про потенційних партнерів з транзакцій

База даних про потенційних партнерів з транзакцій- це дані про партнерів з транзакції, їх характеристики, споживчу поведінку, історія взаємодії, зібрані й організовані таким чином, щоб їх можна було швидко витягти для отримання необхідної інформації.

Крім даних про існуючих партнерів, база містить відомості про потенційних. Залежно від розміру і ресурсів компанії партнерська база може формуватися в за допомогою програм Excel або Access (малі та середні компанії), і за допомогою сучасних CRM-систем (середні і великі компанії).

Аналітичний блок сучасних CRM-систем дозволяє накопичувати дані про кожного клієнта, а потім застосовувати сотні різних методів і зрізів для аналізу.

Інформацію про клієнта, яка заноситься в базу, можна розділити на дві групи:

1) загальна інформація, яка є стандартною і міститься в клієнтській базі більшості компаній;

2) спеціальна інформація, яка залежить від особливостей конкретної компанії.

До загальної інформації належать реквізити компанії: назва, координати, керівник, контактні особи, банківські реквізити. Тут же консолідуються дані про покупки (договору і рахунку).

До спеціальної інформації відносяться ознаки сегментації або інші характеристики клієнта, які роблять можливим аналіз і планування роботи з клієнтом.

Наприклад, для компаній В2В-сектора - це можуть бути дані про галузеву приналежність клієнта, розмірі компанії, метою покупки, умовах продажів і т.д. Інформація про потенційного партнера включає чотири блоки: 1) загальні відомості про партнерів; 2) ціннісні відомості про партнерів; 3) історію взаємин; 4) післятранзакційну взаємодію.

9.Розробка стратегій зниження транзакційних витрат

Виробнича діяльність будь-якого підприємства обов'язково спричиняє появу відповідних витрат, які розподіляються на трансформаційні та трансакційні.

Вивченню останніх приділяється багато уваги через зростання їх долі в загальної кількості витрат.

Основним з них, на нашу думку, є проблема зниження трансакційних витрат виробничої діяльності підприємства. Розв'язання необхідно починати з аналізу структури та величини трансакційних витрат виробничо-господарської діяльності підприємства та підбір методів та шляхів щодо їх подальшого зниження.

Для вирішення цієї задачі треба, перш за все, виділити витрати, що не входять у виробничу собівартість, а покриваються за рахунок валового прибутку.

Це так звані управлінські витрати - адміністративні, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати та інші. По кожному виду цих витрат треба визначити долю трансакційних.

Оскільки розмір трансакційних витрат безпосередньо залежить від кількості внутрішніх трансакцій на підприємстві, то наступним кроком буде розробка шляхів мінімізації трансакцій на кожному кроці виробничого процесу. Для цього необхідно оптимізувати структуру підприємства та взаємовідносини між підрозділами. Це можна здійснити за допомогою механізму аутсорсингу, при якому частину функцій отримує зовнішній спеціалізований виконавець, а само підприємство в галузі свого виробництва має тільки зборку та виготовлення окремих вузлів.

Модель аутсорсингу значно спрощує механізм виготовлення основного продукту шляхом зниження трансакцій на різних стадіях виробничого процесу, і як слідство, трансакційних витрат, пов'язаних з переміщенням продукту, що виробляється на підприємстві з одного технологічного переділу на інший.

Другим механізмом зниження трансакційних витрат є інтеграція підприємств, наслідками якої є повна замкнутість технологічного циклу виготовлення продукту, включаючи транспортні, заготовчі та інші виробництва.

Список використаної літератури

переговори документація стратегія

1. Бурганова Л.Л. Теория управлення: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 2005. - 139 с.

2. Волкова І.А. Облік зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посібник / Волкова І.А., Реслер М.В., Калініна О.Ю. ? К.: Центр учбової літератури, 2011. ? 304 с.

3. Дроздова Г. М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства: Навч. посібник. -- К.: ЦУЛ, 2002. -- 172 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність / За ред. д-ра екон. наук, проф. І.І.Дахна. - К.:Центр навчальної літератури, 2006.- 360 с

5. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч.посібник / О.А.Кириченко. ? К.: Знання-Прес, 2002. ? 384 с.

6. Граждан ВД. Теория управлення: Учеб. пособие. - М.: Гардарика, 2006. - 416 с.

7. Мильнер Б.З. Теория организаций: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 558 с.

8. Миронов М.Г., Жданова Т.С. Теория организаций. - М.: Юрайт-Издат, 2005. - 159 с.

9. Монастирський Г.Л. Теорія організації: Навч.-метод. комплекс. - Т.: Екон. думка, 2007. - 84 с.

10. Осовська Г.В., Осовський О А. Менеджмент організацій: Підручник. - К.: Кондор, 2009. - 680 с.

11. Господарський кодекс України: Закон України № 436-IV від 16.01.2003 р. [Електронний ресурс] // ВВР. ? 2003. ? №№18-22. ? ст.144 - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=436-15

12. .Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 № 959-XI (із змінами та доповненнями ) // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 29, ст. 377 [Електроннийресурс].

13. [Електронний ресурс] : - Режим доступа : https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/index

Размещено на Allbest.ru

...