Розкриття сутності корпоративного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

1.1 Передумови виникнення корпоративних відносин

1.2 Сутність корпоративного управління

1.3 Суб'єкти й об'єкти корпоративного управління

РОЗДІЛ 2. СТАНДАРТИ Й МОДЕЛІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

2.1 Міжнародні стандарти корпоративного управління

2.2 Національні принципи корпоративного управління в Україні

2.3 Моделі корпоративних відносин

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАТ “УКРАЇНСЬКІ РЕСУРСИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ”

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Розвиток ринкових відносин в Україні зумовлює діяльність підприємств, умов їх функціонування на ринку. Тому підприємствам для того, щоб «залишатися на плаву», необхідно правильно визначати свою стратегію та тактику поведінки на ринку та систематично проводити управління діяльністю підприємства з метою підвищення ефективності діяльності та отримання прибутку.

У сучасних умовах удосконалювання корпоративного управління стало одним з найголовніших факторів соціально - економічного розвитку країни. Правильний режим корпоративного управління та контролю сприяє ефективному використанню корпорацією свого капіталу, підзвітності органів її управління як самій компанії, так і її акціонерам. Усе це допомагає домогтися того, щоб корпорації діяли на благо всього суспільства, сприяє підтримці довіри інвесторів, залученню довгострокових капіталів. Однак рівень корпоративного управління так контролю в нашій країні поки ще залишає бажати кращого.

У зв'язку з вимогами програмних документів про те, що всі великі і середні підприємства, за винятком казенних, мають бути перетворені у ВАТ і переведені на корпоративне управління, а також враховуючи велику кількість створених в Україні ВАТ дуже актуальною стає проблема корпоративного управління, корпоративних відносин і управління корпоративними правами держави. Успішний розвиток корпоративного сектора в Україні тісно пов'язаний з розвитком цивілізованого корпоративного управління.

Удосконалення корпоративного управління забезпечить вітчизняному та іноземному інвестору надійний захист прав власності, виробництву - ресурси для подальшого розвитку, державі - ефективне управління процесами на ринку цінних паперів.

Метою курсової роботи є розглянути та розкрити сутність корпоративного управління.

Завдання роботи :

- дослідження різних підходів щодо поняття «корпоративне управління»;

- виявлення основних принципів та переваг корпоративного управління;

- аналіз стану здійснення корпоративного контролю в АТ;

- аналіз ефективності функціонування корпоративного контролю в АТ;

- запропонувати заходи вдосконалення системи корпоративного контролю в АТ;

- за результатами роботи зробити висновки та пропозиції.

Предметом курсової роботи є фінансові результати діяльності українського підприємства.

Об'єктом : дослідження ЗАТ “Українські ресурси та технології”.

Теоретичну основу дослідження питання корпоративного контролю в АТ склали наукові концепції, закони України, фінансова звітність підприємства ЗАТ “Українські ресурси та технології”.

Структура роботи: Робота складається з вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить сторінки, з них основного тексту сторінок. Список використаних джерел нараховує позицій.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

1.1 Передумови виникнення корпоративних відносин

Подібно до того, як процес виробництва, взятий у глобальному масштабі, пройшов у своєму розвитку через кілька основних етапів (мануфактурна, промислова, науково-технічна), що супроводжувалися революційними змінами, відбувалися зміни й у формах власності на засоби виробництва. Історично першою формою власності була сімейна власність [6]. У її рамках власниками засобів виробництва, які перебували на тому або іншому організаційному, технічному рівні розвитку, були члени однієї родини, які одночасно виступали і як керівники, що забезпечують організацію функціонування цих засобів виробництва. Зрозуміло що власники не могли особисто управляти всіма ланками свого бізнесу, особливо коли він виростав в обсязі та розширювався територіально. Але ті особи, яких власник наймав для того, щоб розробити функціонування свого бізнесу більш ефективним, як правило, виконували технічні функції: наймані робітники працювали над реалізацією конкретних завдань та цілей, поставлених власником, під його постійним і безпосереднім контролем. У більшості країн і сьогодні такі компанії відіграють дуже важливу роль в економіці (так, у Німеччині, 2,5 мільйони малих і середніх компаній, 40% яких є сімейними компаніями, дають дві третини валового національного продукту).

Наступним етапом розвитку стала поява компаній, капітал яких належав не одному, а групі власників. Відбувалося це двома основними шляхами: * на певному етапі розвитку сімейна компанія приходила до висновку, що її власного капіталу, а також капіталу, притягнутого від кредитних джерел, недостатньо для того, щоб забезпечити її успішний розвиток. А для того, щоб залучити ресурси інших осіб або структур, треба передати їм у тому чи іншому обсязі частину прав власності на компанію а також на частину прибутку, що одержується у процесі її роботи; * деякі власники капіталів домовлялися про об'єднання своїх коштів для створення бізнесу, що в результаті ставав їхньою спільною власністю. Розподіл права власності між декількома власниками порушив питання як забезпечити, щоб внесені ними кошти використовувалися ефективно й давали максимальну вигоду всім співвласникам рівною мірою [11]. У ситуації, коли число співвласників (акціонерів) було невелике, придбані ними частки власності були досить великими, проблема вирішувалася шляхом особистих переговорів і укладання відповідних угод між акціонерами і їхнім особистим контролем над діяльністю компанії. Ускладнення проблем управління компаніями, що мають велику кількість власників, відбулося в останні 30 років : * відбулося збільшення загального числа акціонерів у компаніях; * з'являлися великі акціонери, які відмовлялися від безпосередньої особистої участі в процесі поточного управління власністю, співвласниками якої вони були;* все більшу роль в управлінні власністю почали відігравати наймані менеджери; * поступово все більше активний вплив на процес використання власності почали виконувати особи які не були її співвласниками, але тим або іншим способом пов'язані з нею (персонал компанії, влада території, на якій діяла дана компанія та ін.) [3]. У 50-х роках в усьому світі почала зростати інвестиційна активність. З 1955 по 1980 р. частка інвесторів в акціонерному капіталі зросла з 23 до 33%.

До 1990 р. вона становила вже 53%, а на даний момент перевищує 60%. Крім того, портфельні інвестиції почали рости швидкими темпами, ніж прямі.Починаючи з 80-х років, вивіз капіталу у формі портфельних інвестицій (придбання невеликих пакетів акцій у великій кількості компаній) став перевершувати прямі інвестиції в абсолютному вираженні [14]. Портфельні інвестори, як правило, здобувають невеликі (менше 10% від величини статутного капіталу) пакети акцій компаній і далеко не завжди можуть розраховувати на пряму участь своїх представників у процесі управління. Але їхня роль у розвитку економіки надзвичайно велика. Відсутність портфельних інвестицій помітно обмежує зростання вартості корпорацій. У результаті проведеного в 90-ті роки в Україні роздержавлення власності близько 20 млн. чоловік стали власниками цінних паперів, у країні з'явилося близько 35 тис. акціонерних товариств. У зв'язку із цим особливо гостро повстала проблема системного підходу до корпоративного управління. Інвестори сприяли розробці компаніями власних кодексів корпоративного управління. Вони хотіли бачити розмежування сфер діяльності та відповідальності, а також розподіл виконавчих і контрольних функцій. Їм потрібно було закріпити правила й процедури, які б забезпечували акціонерам доступ до інформації про діяльність компанії. Іншими словами, інвесторам була потрібна повна й чітка інформація про функціонування механізмів корпоративного управління в компанії. Діяльність будь-якої компанії залежить не тільки від правильно обраної стратегії, компетентного керівництва, наявності цінних ресурсів і ринків збуту. Успішний розвиток будь-якого бізнесу неможливий без доступу до інвестиційного капіталу [1].

Тут важливо зрозуміти, що інвестори не стануть вкладати значні кошти в компанію, що не має ефективної системи управління та контролю за її діяльністю. Інвестори, особливо наполегливі, прагнуть одержувати повну інформацію про стан справ у компанії.Інвестори, насамперед закордонні, порушують питання збільшення інвестицій в українські компанії залежно від істотного поліпшення корпоративного управління. Але при цьому вони вимагають участі в реальному контролі над процесом управління, щоб забезпечити ефективне використання активів для реалізації своїх інтересів. Вони хочуть бачити в компаніях, в які вони вже вклали або готові вкласти свої кошти, систему корпоративного управління, що забезпечує достатній рівень інформаційної прозорості, ясності в процесі прийняття корпоративних рішень і тим самим дає їм додаткові гарантії.Інвесторам потрібно, щоб основні процедури корпоративного управління відповідали всім цим вимогам, були відповідним чином закріплені у внутрішній документації компанії. Наявність системи корпоративного управління - один з визначальних факторів у прийнятті інвестиційних рішень [8]. Понад 80% інвесторів заявляють про свою готовність платити більше за акції компаній з гарною якістю корпоративного управління в порівнянні з компаніями, де управління перебуває на низькому рівні. Тільки за рахунок поліпшення корпоративного управління українські підприємства можуть розраховувати на підвищення нинішньої ціни своїх акцій у розмірі від 20 до 50%. Для українських підприємств проблеми корпоративного управління є новими. Гнітюча їхня більшість з моменту початку ринкових реформ розвивалася винятково за рахунок власних коштів. Але на швидко зростаючих ринках, в умовах динамічної зміни технологій і гострої конкуренції власних коштів виявляється явно недостатньо. Неминуче постає питання залучення зовнішніх коштів, причому на регулярній основі і в значних обсягах.

А це вже вимагає підтвердження того, що робота компанії організована відповідно до сучасних управлінських принципів. Грамотно побудована система корпоративного управління дозволяє не тільки найкращим способом використовувати можливості наявних акціонерів і надані ними ресурси, але й залучати нових інвесторів. При рівних виробничих, фінансових та інших базових показниках компанії з гарною репутацією в області корпоративного управління коштують набагато дорожче [4]. Цьому, зокрема, сприяють інвестиційні та консалтингові компанії, що виступають консультантами й агентами портфельних інвесторів. Вони розцінюють наявність у компанії власного кодексу корпоративного управління як фактор, що підвищує її привабливість. У той же час інвестори, насамперед портфельні, все більше звертають увагу на зниження своїх ризиків.

У цьому розумінні вони стурбовані прозорістю компаній, якістю інформації, що розкривається ними, методами роботи рад директорів не менше, ніж безпосередньо фінансовими показниками. Крім того, дослідження показують, що росте число інвесторів, які розглядають ефективне корпоративне управління як конкурентну перевагу в бізнесі: * установлюються чіткі орієнтири розвитку; * формується почуття відповідальності по всій вертикалі управління; * підвищуються фінансові показники компанії і, в остаточному підсумку, росте її капіталізація. Корпоративне управління - ключове питання при створенні ефективної ринкової економіки, заснованої на верховенстві права. Зловживання корпоративною владою з боку менеджерів, власників і власників контрольних пакетів акцій шкодить як вітчизняним, так і закордонним інвесторам. Низька якість корпоративного управління на багатьох підприємствах країни має вкрай негативний вплив на інвестиційний клімат, стримує приплив інвестицій, необхідних для послідовного економічного зростання. господарський корпоративний контроль

1.2 Сутність корпоративного управління

Поняття «корпоративного управління» часто використовується в сучасній економічній і правовій літературі, що пояснюється великим поширенням у країні корпоративної форми бізнесу. Однак у нас ще не існує законодавчо закріпленого визначення корпоративного управління. Вважається, що термін “корпоративне управління” почав використовуватися одночасно з появою такої організаційно-правової форми підприємницької діяльності, як корпорація. Корпорація (від латинського слова corporatio - об'єднання, співтовариство) - товариство, в якому на основі централізації капіталів здійснюється колективне присвоєння результатів виробничої діяльності [7]. Корпораціями в сучасній економічній і правовій літературі називаються господарчі товариства (насамперед акціонерні товариства), які мають статус юридичної особи, утворені шляхом об'єднання майна засновників і існують незалежно від зміни конкретних учасників. Якщо звернутися до вітчизняного законодавства, то термін «корпорація» застосовується в специфічному значенні - для позначення одного з видів об'єднань підприємств. У Господарському кодексі говориться, що «Корпорація -- це договірне об'єднання, створене на основі об'єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, які об'єдналися, з передачею ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації» [2]. З одного боку, корпоративне управління можна розглядати як управління корпоративними правами. Це визначення дуже широке і свідчить про те, що власник таких прав має право власності на частину (пай ) у статутному капіталі господарського товариства, включаючи права на управління, одержання частини відповідного прибутку товариства і також на частину активів у випадку ліквідації даного суб'єкта господарювання. З цього погляду корпоративне управління являє собою процеси регулювання власником руху його корпоративних прав з метою одержання прибутку та управління підприємством. Або, іншими словами, можна сказати, що корпоративне управління - це система відносин між органами товариства і його власниками (акціонерами) щодо управління діяльністю товариства.

Система корпоративного управління являє собою організаційну модель, за допомогою якої підприємство представляє і захищає інтереси своїх інвесторів. Дана система містить в собі багато чого: від ради директорів до схем оплати праці виконавчої ланки та механізмів оголошення банкрутства. Тип застосовуваної моделі залежить від структури корпорації, що існує в рамках ринкової економіки, і відображає сам факт поділу функцій володіння та управління сучасною корпорацією. Найбільш привабливими для інвесторів є чотири характеристики корпоративної форми бізнесу: * самостійність підприємства як юридичної особи; * обмежена відповідальність індивідуальних інвесторів; * можливість передачі іншим особам акцій, що належать індивідуальним інвесторам; * централізоване управління. Перші дві характеристики проводять межу, що відокремлює відповідальність підприємства від відповідальності її окремих членів: те, що належить підприємству, може не належати її членам, та відповідальність, яку несе корпорація, може не бути відповідальністю вхідних до неї осіб. Міра відповідальності індивідуальних інвесторів обмежена обсягом їхнього внеску в корпорацію. Відповідно, їхні можливі втрати не можуть бути вище їхнього внеску. Разом з тим, перевага обмеженої відповідальності досягається за рахунок втрати частини контролю за діяльністю корпорації. Акціонери передають право управління підприємством менеджерам, тобто вони делегують право ухвалювати рішення щодо цілого ряду аспектів діяльності директорам і менеджерам - за винятком рішень принципової важливості [5]. В умовах значної "розпорошеності" капіталу, тобто коли корпорація заснована більшою кількістю акціонерів, кожний з яких володіє тільки незначною частиною акціонерного капіталу, "уступка" акціонерами важелів контролю за її діяльністю приводить до поділу функцій володіння та управління. Для великих акціонерних товариств ця розпорошеність капіталу є, скоріше, нормою, ніж винятком.

Поділ функцій володіння та контролю за діяльністю корпорації не викликав би ніяких серйозних проблем, якби інтереси власників і менеджерів повністю збігалися. Але часто буває так, що інтереси розходяться. По-перше, менеджери випробовують вплив цілого ряду факторів - таких, як розмір корпорації або влада та престиж, пов'язані із займаним ними положенням, - які не мають прямого відношення до інтересів акціонерів. Ці міркування можуть привести менеджерів до прийняття рішень, які не тільки не будуть відповідати інтересам акціонерів, але можуть і зашкодити їм. По-друге, відрізняються форма й розмір матеріальної винагороди, яку одержують менеджери й власники корпорації. Менеджерам традиційно гарантується винагорода у формі заробітної плати, тоді як акціонери можуть розраховувати на ту частину прибутку, що залишається після того, як корпорація відзвітується по всіх своїх зобов'язаннях [12].

Нездатність погодити ці дві форми винагороди закладені в самій їхній природі, хоча було затрачено багато зусиль у цьому напрямку: менеджерам нараховувалася винагорода у формі акцій корпорації, опціонів, а також виконувалися спроби погодити рівень їхньої заробітної плати з рівнем курсової вартості акцій. Але навіть у тому разі, коли подібні мотиваційні методи погодження інтересів менеджера і акціонерів мають успіх, проблема залишається не вирішеною. Як правило, акціонери інвестують у конкретну корпорацію тільки частину свого капіталу, розподіляючи свої інвестиції між цілим рядом об'єктів. Менеджери навпаки концентрують все своє надбання в одному місці - в корпорації, якій вони служать: робота є головною їхньою цінністю, а її втрата є серйозною проблемою. Завдяки цим обставинам менеджер може прийняти такі рішення, які не схвалив би акціонер, хоч їхні інтереси в остаточному підсумку можуть збігатися. Акціонери віддають перевагу діям, які ведуть до одержання високого прибутку, тобто дивідендів, тоді як менеджерам вигідно вживати заходи, що знижують небезпеку впливу непередбачених обставин, наприклад, фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку, а не за рахунок зовнішнього боргу, або диверсифікованість капіталу корпорації для зниження небезпеки банкрутства. Акціонери, як група, прагнуть здійснювати контроль над управлінням корпорацією [15]. Коли число акціонерів велике, в кожного з них окремо мало бажання приділяти контролю багато часу та зусиль - ніхто не бажає брати турботи управління на себе, у той час як вигода рівномірно розподіляється між усіма. Але таке відношення з боку акціонерів до управління діяльністю корпорації може вийти з-під їхнього контролю. Виходячи з цього, можна стверджувати, що головна функція корпоративного управління - забезпечити роботу корпорації в інтересах акціонерів, які надали корпорації фінансові ресурси, а також в інтересах інших зацікавлених осіб.

1.3 Суб'єкти й об'єкти корпоративного управління

Поняття “корпоративне управління” являє собою систему внутрішніх відносин між органами товариства і його акціонерів, і відносин зовнішніх між товариством і будь-якими іншими третіми особами. Таким чином, учасниками корпоративних відносин виступають: * емітенти - як правило, це акціонерні товариства; * інвестори або акціонери; * менеджмент підприємства; * держава в особі органів державної влади і органів місцевого самоврядування; * кредитори, інші зацікавлені особи, які втягуються тим чи іншім способом в процес функціонування підприємства.

Одні з них формують пропозицію акцій, другі - попит на них, треті - забезпечують взаємодію продавців і покупців, виконуючи ряд організаційно-технічних функцій. Ключовою фігурою у складі учасників корпоративних відносин є емітент. Саме емітенти цінних паперів є споживачами інвестицій, які вони одержують шляхом випуску цінних паперів. Саме вони об'єднують осіб, які інвестують гроші та майно в цінні папери емітента. Акціонери вступають з корпорацією в особливі відносини: вони дають можливість саме існування корпорації як постачальники "ризикового" капіталу, необхідного для її виникнення, розвитку й зростання [10].

Природно, інтереси акціонерів повинні враховуватися у всіх найважливіших діях товариства. Акціонери несуть найвищі ризики: * неотримання доходу у випадку, якщо діяльність компанії, з тих чи інших причин, не приносить прибутку; * у випадку банкрутства компанії одержують компенсацію лише після того, як будуть задоволені вимоги всіх інших груп. Акціонери мають можливість впливати на менеджмент компанії двома шляхами: * при проведенні зборів акціонерів, через обрання того або іншого складу ради директорів і схвалення чи несхвалення діяльності менеджменту компанії; * шляхом продажу належних їм акцій, впливаючи тим самим на курс акцій, а також створюючи можливість поглинання компанії акціонерами. Менеджери акціонерних товариств стурбовані насамперед міцністю свого положення, зростанням власних доходів.

Органи державної влади та місцевого самоврядування зацікавлені в стабільній роботі підприємств, що означає постійну виплату всіх податків та інших обов'язкових платежів, створення робочих місць. Кредиторів товариства також цікавить фінансова стабільність і стабільність положення товариства, що є заставою того, що товариством будуть виконані всі зобов'язання. Об'єктами корпоративного управління є господарські товариства. Однак не всі господарські товариства попадають під поняття корпоративних. До них насамперед відносять акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, тобто ті, в яких управління відокремлене від власності. Об'єктом корпоративного управління є також державне майно, передане в статутні капітали господарських товариств, акції акціонерних товариств, що належать державі.

РОЗДІЛ 2. СТАНДАРТИ Й МОДЕЛІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

2.1 Міжнародні стандарти корпоративного управління

Одним з головних факторів, що впливають на успішну діяльність товариства, є можливість доступу до інвестиційних ресурсів. Збільшення попиту на інвестиційні ресурси наприкінці ХХ ст. призвело до посилення конкуренції за їх отримання між різними країнами та компаніями. Поруч з внутрішніми інвесторами компанії високорозвинутих країн почали залучати до інвестиційного процесу зовнішніх інвесторів. У той же час товариство не може розраховувати на довіру інвесторів і надходження зовнішнього фінансування, якщо воно не вживає заходів щодо впровадження ефективного корпоративного управління, а саме, належного захисту прав інвесторів, надійних механізмів управління та контролю, відкритості й прозорості у своїй діяльності.

Корпоративне управління не обмежується винятково відносинами між інвесторами та менеджерами, а передбачає також врахування законних інтересів і активне співробітництво із зацікавленими особами, які мають інтерес у діяльності товариства (працівниками, споживачами, кредиторами, державою, громадськістю тощо). Це пов'язане з тим, що товариство не може існувати незалежно від середовища, в якому воно функціонує і остаточний успіх його діяльності залежить від діяльності всіх зацікавлених осіб. Значення корпоративного управління для товариства проявляється в його впливі на підвищення конкурентоспроможності та економічної ефективності завдяки забезпеченню: * належної уваги до інтересів акціонерів; * балансу інтересів учасників корпоративних відносин; * фінансової прозорості; * впровадження правил ефективного менеджменту та належного контролю.

Значення корпоративного управління для держави обумовлено його впливом на соціальний і економічний розвиток країни через: - сприяння розвитку інвестиційних процесів, забезпечення впевненості та підвищення довіри інвесторів; - підвищення ефективності використання капіталу та діяльності товариств; - врахування інтересів кола зацікавлених осіб, що забезпечує здійснення діяльності на благо товариства та зростання національного багатства [9]. Все це обумовило необхідність розробки міжнародних стандартів і правил, які були б законодавчо закріплені й впроваджені в практичну діяльність підприємств, що в остаточному підсумку гарантувало б потенційним інвесторам надійність капіталовкладень, дозволило б їм одержувати повну й об'єктивну інформацію про діяльність компаній. Практика корпоративного управління відображає як міжнародний, так і національний досвід діяльності корпорації у світі.

На рис.2.1 наведена класифікація стандартів корпоративного управління.

Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) спільно із Світовим банком, Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними інституціями ініціювали в 1998 р. глобальну програму створення універсальних стандартів та норм корпоративного управління, націлену на істотне поліпшення національних систем корпоративного управління. У 1999 році Рада ОЕСР прийняла Загальні принципи корпоративного управління. Цей документ містить роз'яснення щодо того, які конкретні проблеми повинні регулювати національні стандарти корпоративного управління. Метою принципів, розроблених Європейським Банком Реконструкції та Розвитку (ЄБРР), є сприяння встановленню взаєморозуміння між корпораціями, кредиторами та інвесторами при ухваленні рішень про надання кредиту або вкладання капіталу шляхом впровадження раціональних ділових норм у корпоративну практику [13]. Принципи ЄБРР мають універсальний характер, що дозволяє адаптувати їх до конкретної країни з урахуванням норм діючого законодавства.

Основне спрямування Міжнародній мережі з корпоративного управління (ММКУ) полягає в постійній оптимізації доходів акціонерів із забезпеченням довгострокової життєздатності компанії шляхом ефективного управління та врахування інтересів зацікавлених осіб. У формуванні загальних підходів до принципів корпоративного управління активну участь беруть не тільки уряди великої кількості країн, але й недержавні організації та групи. Результатом такої роботи стала поява в різних країнах так званих кодексів корпоративного управління - зведень добровільно прийнятих стандартів та внутрішніх норм, що встановлюють і регулюють порядок корпоративних відносин.

Вони регулюють практику корпоративної поведінки, зокрема питання забезпечення прав акціонерів і підзвітність керівництва компаній. Найбільш відомими стандартами національного рівня є: * Кодекс Кедбері, сформований Радою інформації Лондонської фондової біржі та професійною спілкою бухгалтерських службовців; * Кодекс найкращої практики для німецького корпоративного управління, підготовлений Німецької групою з корпоративного управління; * Рекомендації комітету з питань корпоративного управління, підготовлені групою, створеною Національною радою французької промисловості, Французькою асоціацією приватних підприємств і Рухом французьких підприємств; * Основні принципи та напрямки корпоративного управління в США, підготовлені Каліфорнійським пенсійним фондом цивільних службовців у відставці, що є найбільшим у світі пенсійним фондом і одним із найбільших світових інституціональних інвесторів. Правовий статус кодексів корпоративного управління неоднаковий у різних країнах. В одних країнах він є частиною загального пакета обов'язкових правил, яких компанії необхідно дотримуватися для того, щоб її цінні папери продавалися на біржі. В інших - кодекс не пов'язаний з будь-якими обов'язковими вимогами. Основу кодексів корпоративного управління складають питання підвищення ефективності діяльності ради директорів і забезпечення контролю цього органу, що представляє інтереси всіх акціонерів у цілому, за діяльністю компанії і її менеджменту.

У світі набули поширення дві управлінські системи корпоративного регулювання - інсайдерські та аутсайдерські. Інсайдерська система управління передбачає, що власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. Значна частина функцій управління здійснюється юридичними чи фізичними особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Інсайдери є акціонерами і менеджерами таких корпорацій (Європа, Японія). Аутсайдерські системи управління означають, що широка акціонерна власність досить поширена, і прийняття рішень залежить від менеджерів ( США, Англія). Проте наявність різних систем корпоративного управління не знімає існування однакових проблем: забезпечення інтересів дрібних інвесторів, суперечності між коротко та довгостроковими інтересами інвесторів, між виконавчими та контролюючими органами управління корпорацій, між різними групами інвесторів. В Україні сформувалась змішана система управління, але з відчутними аутсайдерськими рисами, які пов'язані з великою кількістю дрібних інвесторів або власників цінних паперів.

2.2 Національні принципи корпоративного управління в Україні

Сьогодні вдосконалення корпоративного управління на національному рівні є важливим напрямком зусиль багатьох країн. Одним з інструментів, що використовується для досягнення цієї мети, є впровадження національних принципів (кодексів) корпоративного управління. Приводом до появи цих документів стало: * по-перше, усвідомлення неможливості вирішення всіх проблем, які існують у сфері корпоративного управління, винятково на рівні національного законодавства та необхідності їхнього врегулювання через впровадження етичних норм практики корпоративного управління; * по-друге, сприйняття корпоративного управління як важливого фактора національного розвитку та необхідність існування в умовах міжнародного конкурентного середовища.

Сьогодні багато країн розглядають корпоративне управління як невід'ємну частину ринкової економіки, яка сприяє підвищенню конкурентоспроможності на міжнародних ринках і поліпшенню показників економічної діяльності в цілому. Тому в Україні з'явилася потреба у викладенні принципів і рекомендацій для успішної реалізації практики корпоративного управління при дотриманні загальноприйнятих міжнародних стандартів, але з урахуванням національних особливостей і досвіду. З цією метою наприкінці 2003 р. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку ( надалі ДКЦП та ФР) було ухвалене рішення про затвердження Принципів корпоративного управління. Цей документ містить важливі принципи й рекомендації щодо якісного та прозорого управління товариствами, дотримання яких повинне допомогти їм у підвищенні інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності. Принципи корпоративного управління є своєрідною допомогою, що дає відповіді на питання, як українським підприємствам подолати "кризу довіри" вітчизняних і іноземних інвесторів, як залучати фінансові ресурси на вітчизняному і міжнародних фондових ринках. Цей документ містить найкращі стандарти й правила, що домінують у всьому світі на фінансових ринках, дотримання яких є однією з необхідних умов залучення інвестицій.

Крім того, Принципи корпоративного управління дають відповіді не тільки на питання, як мобілізувати капітал, але і як здійснювати належний контроль за його ефективним використанням. Відповідь на це питання є ключовим моментом корпоративного управління та обумовлене проблемою, що виникла в результаті розмежування функцій власності та управління і необхідністю захисту прав інвесторів в умовах, коли одні особи володіють товариством, а інші управляють ним. Можна зробити висновок що принципи корпоративного управління адресовані впершу чергу тим українським підприємствам, яким потрібні інвестиції і які готові для їхнього залучення відповідати найвищим стандартам корпоративного управління. Потенційно - це відкриті акціонерні товариства, акції яких купуються та продаються на організованому фондовому ринку. Разом з тим документ містить універсальні принципи й рекомендації щодо ефективного управління товариством. Тому його положення можуть застосовувати як акціонерні товариства, так і інші види товариств у частині, що задовольняє нормам чинного законодавства, яке регулює їхня діяльність. Принципи корпоративного управління мають рекомендаційний характер і розраховані на добровільне застосування. Основними їх розділами є:

- Права акціонерів;

- Наглядова рада товариства;

- Виконавчий орган товариства;

- Лояльність і відповідальність;

- Розкриття інформації та прозорість;

2.3 Моделі корпоративних відносин

Існування різних підходів до проблеми побудови структури управління акціонерним товариством обумовлено як історичними факторами розвитку тієї або іншої країни, так і їх економічними, правовими й соціальними особливостями. Так, роль корпоративного управління в тих країнах, де значні пакети акцій сконцентровані в руках окремих суб'єктів, істотно відрізняється від тієї ролі, яку корпоративне управління відіграє у країнах з високим ступенем розпилення акціонерного капіталу. Незважаючи на те, що окремі внутрішні положення, які регулюють корпоративну систему управління, в акціонерних товариствах різні, накопичена практика більшості корпорацій та нормативне забезпечення конкретної країни дозволяють визначити поняття „моделі” корпоративного управління в групі країн або на континенті. При порівняльному аналізі фахівці оперують в основному трьома моделями корпоративного управління: англо-американською, японською і німецької (західноєвропейською). Порівняльні характеристики елементів кожної моделі наведені в Додатку 1. Усвідомивши ключові елементи та розібравшись у механізмі взаємодії моделей, можна проаналізувати структуру корпоративного управління, перейняти механізм корпоративного управління, який найбільшою мірою відповідає сучасним потребам.

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАТ “УКРАЇНСЬКІ РЕСУРСИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ”

Підприємство ЗАТ “Українські ресурси та технології” є юридичною особою, має самостійний баланс і є власником свого відокремленого майна, виконує права власника у відповідності із цілями своєї діяльності та призначенням майна, має рахунки в банках, необхідні печатки, штемпелі та бланки із своїм найменуванням, емблему та інші реквізити юридичної особи.

Всі основні положення функціонування підприємства зафіксовані в Статуті. Підприємство ЗАТ “Українські ресурси та технології” створене з метою задоволення потреб суспільства в товарах і послугах та реалізації на основі одержаного прибутку економічних і соціальних інтересів робітників підприємства. Основними напрямками діяльностіЗАТ “Українські ресурси та технології” є: торгівля і послуги; виробничо-господарська діяльність; фінансово-економічна діяльність; інформатика та комп'ютеризація; рекламно-видавнича діяльність; зовнішньоекономічна діяльність.

Підприємство знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Лихачова, 9/18.Отже, основними напрямками діяльності ЗАТ “Українські ресурси та технології” є: торгівля і послуги; виробничо-господарська діяльність;фінансово-економічна діяльність; інформатика та комп'ютеризація; рекламно-видавнича діяльність; зовнішньоекономічна діяльність.На протязі 2017-2018 років показники діяльності ЗАТ “Українські ресурси та технології” зазнали позитивних змін. В 2018 році чиста виручка від реалізації зросла в порівняно з минулим на 183,26 тис. грн. (9,09%). За цей час собівартість реалізованої продукції зросла на 110 тис. грн. (6,25%), адміністративні витрати зросли на 17,6 тис. грн. (29,63%) та витрат на збут 6,6 тис. грн. (25%). В результаті чого чистий прибуток ЗАТ “Українські ресурси та технології” в 2018 році зріс на 35,86 тис. грн. (24,08%) порівняно з минулим роком. Отже, можна зробити висновок, що основні показники фінансово-господарської діяльності ЗАТ “Українські ресурси та технології” в 2018 році зазнали позитивних змін порівняно з 2016-2017 роками. В зв'язку з цим діяльність підприємства в подальшому повинна бути також направлена на пошук найбільш ефективних форм і методів співпраці з діловими партнерами. Головною діяльністю ЗАТ “Українські ресурси та технології” є виробнича діяльність. Тому на підприємстві необхідно тримати контроль над виробничою діяльністю та приділити їй важливе значення. Для підвищення ефективності контролю за виробничою діяльністю на ЗАТ “Українські ресурси та технології” потрібно встановлювати усвідомлені стандарти, які сприймаються співробітниками. Люди повинні відчувати, що стандарти, які використовуються для оцінки їхньої діяльності, справді досить повно та об'єктивно відтворюють їхню роботу.Потрібно встановлювати двостороннє спілкування. Якщо у підлеглого виникають певні проблеми із системою контролю, він повинен мати можливість відкрито обговорити їх, не боячись, що керівник його неправильно зрозуміє.Головна задача обліку в умовах ринку - це досягнення його оперативності і детальності, які б дозволили виявляти причини динаміки витрат, зміни фінансового положення і без запізнювання приймати вирішення по стабілізації економічного становища підприємства.

ВИСНОВОК

На сучасному етапі корпоративний сектор Україні знаходиться на стадії становлення та розвитку. Відповідно система корпоративного управління також потребує вдосконалення, що ускладнюється не стабільною економічною політикою в країні, тривалим процесом державної приватизації, поступовою глобалізацією української економіки. Тому вітчизняний корпоративний сектор потребує розвитку:

- інституційних передумов становлення ефективних механізмів корпоративного управління на засадах сучасних підходів до корпоративного управління;

- формування ліквідного ринку цінних паперів та дієвого фондового ринку;

- соціальної відповідальності та запровадження міжнародних стандартів сталого розвитку корпорації;

- формування високого рівня корпоративної культури;

- міноритарні акціонери внаслідок розвитку системи корпоративного

управління повинні стати «не паперовими», а реальними власниками, що позитивно вплине на становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки країни.Дієва та стабільна система корпоративного управління передбачає: дотримання внутрішніх та зовнішніх принципів корпоративного управління, збалансовану систему управління корпоративними ризиками та корпоративного контролю, а також дотримання вимог корпоративної соціальної відповідальності.

Подальший розвиток прозорого та відповідального корпоративногоуправління буде сприяти участі акціонерних товариств на міжнародних фінансових ринках. Для цього необхідно буде дотримуватися вимог функціонування та звітності іноземних фондових ринків та запроваджувати нові фондові індекси на основі критеріїв сталого розвитку, підвищенням ділової репутації компаній, розвитку людського капіталу та продуктивності праці. Такий крок, вихід на міжнародні фондові ринки, з урахуванням зростання акцій в обігу, у перспективі надасть можливість збільшити ринкову капіталізацію українських акціонерних підприємств.Це безперечно підвищить рівень економічної безпеки корпоративного сектору завдяки підвищенню конкурентоспроможності й сталому розвитку вітчизняних корпорацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Іванілов О. С. Економіка підприємства: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / О. С. Іванілов -- К.: Центр учбової літератури, 2009. -- 728 с. -- ISBN 978-966-364-885-9. Економічний простір №98, 2015 188

2. Теплінський Г. В. Корпоративна власність у контексті здійснення управління корпораціями / Г. В. Теплінський // Формування ринкових відносин в Україні. - 2013. - № 3. - С. 162-167.

3. Орлова Н. С. Корпоративне управління (у схемах і таблицях) : навч. посіб. / Н. С. Орлова. - Львів : Магнолія 2006, 2010. - 209 с

4. Мостенська Т.Л., Новак В.О., Луцький М.Г., Симоненко Ю.Г. . Корпоративне управління: Підручник. - К.: Каравела; Піча Ю.В., 2008. - 384 с.

5. Бабіченко В.В. Домінанта корпорацій в сучасній економіці: фінансові чинники / В.В. Бабіченко // Інвестиції: практика та досвід. - 2015. - № 6. - С. 43-46.

6. Баюра Д.О. Особливості формування системи корпоративного управління в Україні// Теоретичні та прикладні питання економіки: [зб. наук. праць. Вип.2]. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2003, С. 150-155.

7. Баюра Д. Корпоративне управління як об'єкт наукового дослідження/ Баюра Д.// В Іісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. -2008.- №99-100.-С. 60-638. Друкер П.Ф. Задачи менеджмента в XXI веке: Пер. с англ.: Уч. пос. - М.: Издательский дом «Вильяме», 2000. - 272 с.

9. Chambers A. Stakeholders - the court of public opinion. Corporate Governance Handbook - UK.: Reed Elsiver, 2002.- 138 p.

10. Степаненко О. П. Сучасні підходи до побудови системи корпоративного управління в банку // Бізнес Інформ. - 2012. - №3. - C. 198-202.

11. Євтушевський В. А. Стратегія корпоративного управління : монографія / В. А. Євтушевський, К. В. Ковальська, Н. В. Бутенко. - K. : Знання, 2007. - 287 с.

12. Кочетков Г. Б. Корпорация: американская модель / Г. Б. Кочетков, В. Б. Супян. - СПб. : Питер, 2005. - 320 с.

13. Мороз О. В. Корпоративне управління на підприємствах України: постприватизаційний етап еволюції : монографія / О. В. Мороз, Н. П. Карачина, Т. М. Халімон. - Вінниця : Універсум-Вінниця, 2008. - 180 c.

14. Румянцев С. А. Українська модель корпоративного управління: становлення та розвиток / С. А. Румянцев. - К. : Т-во «Знання», КОО, 2003. - 149 с.

15. Супрун Н. А. Еволюція вітчизняної моделі корпоративного управління : монографія / Н. А. Супрун. - К. : КНЕУ, 2009. - 270 с.

Размещено на Allbest.ru