Сратегія управління Стародавнього Світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Передумови виникнення та зміст стратегічного управління

2.Поняття стратегічного менеджменту та зарубіжні концепції стратегій

3.Стратегічне управління Стародавнього Сходу

Висновки

Список використаної літератури

управління державний стратегічний схід

ВСТУП

Державне управління - це складний процес, що зумовлений багатьма факторами, які впливають на нього і мають іноді протилежну спрямованість. Проте незважаючи на це у світовій практиці все частіше органи державної влади і уряди намагаються використовувати максимально уніфіковані процедури і алгоритми реалізації влади. Все більшого значення серед них набуває стратегічне управління як гнучкий механізм використання таких алгоритмів. Визначення поняття "стратегічне управління", як і великої кількості суміжних понять у державному управлінні, привертало увагу багатьох дослідників: І.Ансоффа , Е.Блейклі, О.Віханського, Н.Нижник і О.Машкова, В.Горбуліна і А.Качинського, А.Томпсона і А.Стрікленда, Р.Фатхутдінова, Л.Фаейє і Р.Рендела, Ю.Шарова та ін. Однак дослідження майже кожного з них характеризуються певною спрямованістю тлумачень залежно від попереднього досвіду його використання авторами чи їх прихильності до певного наукового спектра: політичного, економічного чи виключно управлінського (як менеджмент чи функція). Це залишає істотний простір для порівняння їхніх висновків і відкриває можливості для поглиблення попередніх знань.

1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ЗМІСТ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Як окремий напрямок в менеджменті стратегічне управління визнано тільки в середині - другій половині XX в., Причому за цей дуже короткий період в світі з'явилися і заявили про себе понад 10 різних наукових шкіл в області стратегічного менеджменту.

Однак витоки ідеї стратегічного управління сягають глибокої давнини. Слово "стратег" прийшло з Стародавньої Греції від грецького уфсбфзгЯб - "мистецтво полководця", де стратегом називався воєначальник. У церковній мові архангел Михаїл як ватажок небесного воїнства іменується архистратигом - головним воєначальником. Відповідно стратегією називали полководницьке мистецтво, а згодом і його опис в теоретичних працях самих полководців або теоретиків військової справи, причому перші стратегічні твори геніального китайського полководця Сунь-Цзи 2 сягають V ст. до н.е. Таким чином в первісному розумінні стратегія - его концепція досягнення перемоги.

З розвитком теорії військового мистецтва поряд зі стратегією (як областю, пов'язаної із загальною долею військового протистояння, війни, військової кампанії) стали виділяти також:

- оперативне мистецтво (як мистецтво ведення великих військових операцій, битв, битв);

- тактику (мистецтво ведення окремого бою).

З військового мовного арсеналу слова "стратегія" і "тактика" перекочували потім в мову політики, що цілком природно, тому що багато проблем вищого військового мистецтва, ключова з яких - визначення вірних шляхів досягнення перемоги, аналогічні проблемам управління діяльністю будь-якої організації, яка діє в умовах складної і мінливої навколишнього середовища.

Ця особливість була характерна і для нашої країни, де КПРС як правляча партія постійно говорила про стратегію і тактику своїх дій. При цьому в радянський період російської історії під стратегією зазвичай розуміли довгострокові і найбільш важливі цілі і завдання, а під тактикою - поточні завдання і дії, необхідні для реалізації стратегії в реальних умовах. Констатація цього факту важлива з тієї причини, що розуміння стратегії в рамках ідей стратегічного планування та управління досить суттєво відрізняється від її розуміння в політичних документах радянської епохи.

У стратегічних підходах минулих років ідея стратегії була пов'язана, перш за все, із значущістю і довгостроковістю завдань, зі стабільністю, незмінністю і непорушністю декларованих основних принципів. При відсутності ринкових відносин, економічної конкуренції ця ідея породжувала довгострокові плани і програми, розраховані на 20 років.

Сучасна концепція стратегічного управління народилася в іншій ситуації і на інших підставах. Її автори всіляко підкреслюють відмінності стратегічного планування та управління від управління і планування довгострокового. Справа в тому, що сама ідея стратегічного менеджменту пов'язана з різким посиленням світової економічної конкуренції та боротьби за клієнта після Другої світової війни, з усвідомленням управлінцями стрибкоподібного переходу від порівняно стабільною і передбачуваною зовнішнього середовища організацій до середовища, різко і несподівано змінюється, динамічною, важко передбачуваною . У такій ситуації стратегічне управління націлюється на те, щоб дуже швидко і гнучко реагуючи на ситуацію в зовнішньому середовищі, забезпечити виживання і процвітання своєї організації, причому в тривалій перспективі.

Отже, якщо в первинному розумінні стратегія - це те, що приймається надовго , то в сучасному трактуванні стратегічне управління і мислення повинні бути, перш за все, гнучкими і рухливими , щоб не відстати від змін середовища, хоча і зрозуміло, що стратегія не може бути миттєвою і не повинна змінюватися щодня. Якщо за радянських часів про стратегію було прийнято говорити тільки стосовно до військового мистецтва і діяльності вищого партійно державного керівництва, то сучасна ідея стратегічного управління має безпосереднє відношення до будь-якої більш-менш автономної соціальної організації, а після прийняття в 1992 р Закону РФ "Про освіту "(і особливо - після появи" Закону про освіту в Російській Федерації "2012 року) - лягає в основу діяльності і кожної освітньої організації. Пункт 7 ст. 28 Закону "Компетенція, права, обов'язки і відповідальність освітньої організації" прямо вказує, що "до компетенції освітньої організації у встановленій сфері діяльності відносяться ... розробка та затвердження за погодженням із засновником програми розвитку освітньої організації ..." [2].

Таким чином, якщо раніше доленосні завдання освіти вирішувалися далеко за межами освітньої організації, а вона розглядалася як виконавець і провідник йдуть понад ідей, то тепер сама освітня організація (природно, в рамках Закону, з урахуванням загальнодержавних програм розвитку освіти, стандартів, реальних потреб замовників ) отримала право вирішувати принципові питання своєї життєдіяльності, що багаторазово підсилило її відповідальність, а отже, і відповідальність її керівників.

2. ПОНЯТТЯ СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ЗАРУБІЖНІ КОНЦЕПЦІЇ СТРАТЕГІЙ

Розгорнуте тлумачення стратегічного менеджменту можна дати, звернувши увагу на низку принципових моментів. До запровадження цієї системи управління, організації планували свою діяльність, виходячи з того, що оточення не буде суттєво змінюватись. Стратегічне управління в конкретний момент визначає, як організація має діяти в сучасних умовах, щоб досягти бажаної мети в майбутньому, виходячи з того, що оточення змінюватиметься. Тобто при стратегічному управлінні оцінюється сучасний стан, виходячи з майбутнього. При цьому не тільки прогнозується бажаний рівень у майбутньому, але й виробляється здатність відповідно реагувати на зміни в зовнішньому середовищі для досягнення цілей.

При нестратегічному управлінні розроблення програми дій починається з аналізу внутрішніх можливостей та ресурсів організації. При такому підході може виявитися, що організація не в змозі досягти мети, тому що її реалізація істотно залежить від бажань і потреб клієнтів, а також від поведінки конкурентів. Все, що організація визначить на основі аналізу своїх внутрішніх можливостей, - це те, яку кількість продукту може виробити і яких витрат при цьому зазнає, а кількість реалізованої продукції та її вартість визначить ринок. Починати планування з аналізу внутрішніх ресурсів та можливостей їхнього раціонального використання без урахування інших чинників означає на практиці повністю відмовитися від розроблення стратегії розвитку організації.

Отже, стратегічне управління базується на таких передумовах: чітке визначення того, що організація хоче досягти в майбутньому; усвідомлення, що основні проблеми криються у зовнішньому середовищі; вміння своєчасно розпізнавати проблеми та володіти механізмом їх вирішення або зменшення негативного впливу; прийняття управлінських рішень з урахуванням відповідності між можливостями, які перебувають поза організацією, та її сильними сторонами; налаштування поточного управління на конкретизацію стратегічного[7, c. 18-19].

Сформулювати поняття, яке б задовольняло усі перелічені умови, доволі складно. Аналіз спеціальної літератури свідчить, що єдино правильне тлумачення стратегічного менеджменту відсутнє. Існують різні визначення, в яких автори роблять акцент на певних аспектах і особливостях стратегічного менеджменту, що призводить до невизначеності його меж. Можна констатувати, що зміст означення "стратегічний" є звуженим і це зводить стратегічний менеджмент до одного з напрямів управлінської діяльності, можливих і доступних будь-якому суб'єкту господарської діяльності. Тому доцільно простежити розвиток підходів до трактування "стратегічний менеджмент".

Особливий інтерес теоретиків і практиків до поняття і змісту стратегій, а також процесів їх здійснення виник на початку 60-х pp. XX ст. Саме тоді з'явилася відома праця А. Д. Чандлера "Стратегія і структура" [97], в якій він зазначав, що стратегія - це визначення основних довгострокових цілей організації, адаптація дій та розміщення ресурсів, необхідних для їх досягнення. Ним зроблено спробу пояснити, яким чином процеси розроблення та впровадження стратегії обумовлюють необхідність організаційних змін. Це спонукало до розгортання теоретичних досліджень, становлення даної галузі знань.

Невдовзі з'явились книги І. Ансоффа, Ж. Бовера, К. Ендрю та інших. І. Ансофф у книзі "Корпоративна стратегія" (1965 p.), яку багато авторів оцінює як першу наукову працю з стратегічного менеджменту, запропонував модель і ряд систематизованих схем, за допомогою яких виділено етапи прийняття та виконання стратегічно важливих для організацій рішень. Він так визначив зміст стратегічного менеджменту: "Діяльність, пов'язана з постановкою цілей і завдань організації та підтриманням взаємовідносин між організацією й оточенням, які дають змогу їй досягти своїх цілей, відповідають її внутрішнім можливостям і забезпечують її пристосованість до зовнішніх умов".

Загалом у науковій літературі до середини 70-х pp. XX ст. успіх організації пов'язували з наявністю трьох основних умов: розроблення внутрішнього несуперечливого набору цілей та функціональних політик, виявлення сильних і слабких сторін організації та співставлення їх зі сприятливими чи несприятливими чинниками зовнішнього середовища; створення, нарощування та ефективне використання ключових факторів успіху. Тобто, визнаючи необхідність розроблення стратегії, не особливо звертали увагу на її впровадження. Показово, що І. Ансофф у вступі до другого видання своєї книги "Нова корпоративна стратегія" (1988 р.) вказує, що термін "стратегічний менеджмент" включає три основні компоненти: аналітичне формулювання корпоративної стратегії, розвиток управлінських здібностей та управління змінами. Отже, стратегічне планування - аналітичний процес (відповідає на запитання "що робити?"), а стратегічний менеджмент - організаційний ("як робити?" і "хто це буде робити?").

Поява книги М. Портера "Стратегія конкуренції" (1980 р.) дала новий поштовх для розгляду та тлумачення стратегії, яка розглядається в контексті конкурентного середовища, тобто будь-який досягнутий організацією результат обумовлений вибором стратегії для забезпечення конкурентної переваги та виконаним позиціюванням. Відповідно стратегічний менеджмент все частіше почати розглядати як управління на основі конкурентних переваг та адекватного реагування на зміни зовнішнього середовища.

За визначенням голландського вченого X. Віссеми: "Стратегічне управління - це стиль управління (мотивований споживачами, орієнтований на майбутнє, спрямований на конкуренцію) та методи комунікації, передачі інформації, прийняття рішень і планування, за допомогою яких апарат управління й лінійні керівники своєчасно приймають і конкретизують рішення щодо цілей підприємницької діяльності. Стратегічне управління передбачає стратегічну орієнтацію всіх працівників і синхронізацію планів підрозділів, які відповідають за реалізацію цілей компанії". Узагальнюючи розглянуті особливості стратегічного менеджменту і наведені визначення, сформулюємо поняття:

Стратегічний менеджмент - це діяльність, яка забезпечує створення та підтримання стратегічної відповідності між цілями організації, її потенціалом і можливостями у зовнішньому середовищі[21, c. 25-27].

З метою поглиблення розуміння суті стратегічного менеджменту його розглядають у таких перерізах:

· елементному, як сукупність елементів, взаємодія між якими забезпечує формування і досягнення цілей під час реалізації стратегії розвитку організації;

· процесному, як цикл розроблення та впровадження стратегії, націлений на досягнення стратегічної відповідності між організацією та зовнішнім середовищем;

· функціональному, як галузь наукових знань про прийоми та інструменти, методологію прийняття стратегічних рішень і способи їх практичної реалізації.

Розглядаючи визначення стратегії у вітчизняній і закордонній літературі, можна визначити три класифікаційних ознаки, за якими визначення поняття стратегії відрізняються одне від одного в різних авторів:

1. Стратегія як програма, план, напрямок.

2. Стратегія як дія, діяльність.

3. Стратегія як засіб.

Прихильниками поняття стратегії як програми (плану) є більшість учених-економістів: М. Альберт, У. Бреддик, К. Личко, М. Мескон, Дж. Стрикленд, А. Томпсон, Р. Фатхутдинов, А. Чандлер.

Тут найточніше відображає сутність стратегії визначення А. Томпсона і Дж. Стрикленда, які визначають стратегію як план управління підприємством, тому що стратегія є більшою мірою категорією менеджменту.

Послідовниками поняття стратегії як дії (діяльності) є наступні вчені: Б. Карлофф, А. Хринюк, Н. Еріашвілі.

Дані визначення засновані на філософському трактуванні поняття «діяльність». Діяльність - єдність опредмечування і розпредмечування, безупинно переходить з форми діючої спроможності у форму предметного перевтілення і навпаки.

Таким чином, стратегію розглядають як аналіз і синтез дій: дослідження - створення стратегії - реалізація стратегії. Тобто, спочатку з окремих досліджених елементів створюють стратегію, а потім вона розкладається на дії щодо її досягнення - зміни досліджених елементів. Отже, основний акцент у даних визначеннях зроблено на тім, що основою стратегії є дія (діяльність).

Третім напрямком трактування поняття стратегії є трактування її як способу.

О. Анікеєв розглядає стратегію як сполучення ресурсів і навичок для досягнення цілей. А. Пушкар та А. Тридед трактують стратегію як спосіб реалізації інтересів підприємства.

Таким чином, проаналізувавши визначення стратегії, можна дійти наступних висновків:

* стратегія є поняттям багатогранним і трактувати його з погляду якогось одного аспекту некоректно;

* стратегія має передбачати напрямок дії, саму дію і мету.

Отже, найкраще відображає сутність поняття «стратегія» з точки зору стратегічного маркетингу визначення А. Томпсона і Дж. Стрикленда: «Стратегія - це план управління фірмою, спрямований на зміцнення її позицій, задоволення споживачів і досягнення поставлених цілей».

Очевидно, що між цими напрямами існує тісний взаємозв'язок. Стратегічний менеджмент, як галузь знань, пов'язаний з практичною діяльністю та має реалізувати досягнення інших наук. Водночас рівень розвитку цієї науки визначається досягненнями інших галузей знань, а також вимогами практики. Існує і зворотний зв'язок: стратегічний менеджмент може сприяти розвитку інших наук, появі нових методів та інструментарію дослідження[11, c. 56-58].

3. СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Стародавній Схід , як колиска людської цивілізації , поклав початок соціальнокласової структури суспільства, що знайшла своє втілення у формі держави, міської культури, як особливого феномену організації суспільства і, зрештою, торгівлі - як окремої організованої форми діяльності людини. В межах Стародавнього Сходу вирізняють три регіони, що мали свої ключові, як географічні, так і соціальні особливості, а, відповідно, принципи державотворення, що заклали основи державної політики. Такими регіонами стали Близький Схід, Індія і Китай. Започаткована людською спільнотою організована політика у сфері економіки зародила на Близькому Сході такі відтворюючі форми господарської діяльності людини як скотарство і землеробство. Аналізуючи економічну політику державних утворень Стародавнього Сходу слід звернути увагу на особливості пантеону богів у Межиріччі та Єгипті. Зокрема, це право власності богів щодо конкретних міст. Люди, відповідно до вірувань були рабами богів, які не працювали на землі. Кожен бог здійснював свою політику щодо свого “підопічного” міста, але зібрання богів могло скасувати його рішення, що виявлялося у стихійних лихах тощо. Аналіз теології дає уявлення про богів, як реальних осіб, життя і діяльність яких стали міфами. Яскравим прикладом для захоплення нащадками є цар Урука - напівбог Гільгамеш. На Сході до богів відносять тих осіб, що стали засновниками держав. Їхні культи були культами порядку, який ці особи заклали і який підтримувався жерцями та аристократами. Міста засновувалися представниками одного роду-племені, а тому наради богів були виявом родоплемінного устрою кочових і гірських народів - засновників міст-держав. Тому саме культові інституції визначають і реалізують соціально-економічну політику в країнах Сходу. Війни і зміни в характері відносин між богами пантеону виявлялися у боротьбі між представниками одного роду, але вотчинниками виступали божества. Царська влада, паралельно з храмовим управлінням, виступає новим елементом у результаті варварських завоювань. В умовах становлення держави спочатку виявляються такі складові функцій державної влади, як силова і суспільно-інституційна. Силова складова, яку здійснювали цар (фараон) і його військо та знатні люди, базувалася на поділі суспільства за принципом “свій - чужий” (знатний - простолюдин). Суспільно-інституційна складова грунтувалася на єдності суспільства перед богом і створювала передумови для гармонійного співіснування усіх прошарків , що забезпечувалося духовенством та інтелектуальною елітою. Вивчаючи соціально-економічну політику держав Стародавнього Сходу, слід зауважити, що її джерелом та інституціями здійснення були дві складові державної влади . Силова складова державної влади здійснювала щодо суспільно-інституційної, здебільшого, охоронні функції, надаючи імунітети й реалізуючи силовим шляхом її настанови. Суспільно-інституційна складова забезпечувала силовій, насамперед, легітимність і соціальну базу, а також, сприяла забезпеченню силової складової необхідними інституціями для контролю над суспільними процесами. Уряд приділяв значну увагу розвитку орного землеробства, розробці корисних копалин і видобутку лісу. У функції державної влади входило створення кадастру земель за їх основними господарськими характеристиками. До нього прив'язувалася система оподаткування. Здавна класифікація і опис земель у Піднебесній прив'язувались до системи обкладання податками. Класифікацію земель проводять за принципами придатності до певного виду їх використання та призначення, тобто вирощування відповідних культур та за їх родючістю. Тому держава, класифікуючи землі, брала на себе функцію централізації аграрної політики, визначаючи, що і яким чином сіяти. За цим визначалися натуральні податки з відповідної області. Опікуватися здійсненням державної політики мали удільні князі. Так, держава здійснювала централізовану політику із підвищення родючості земель, їх зрошування. Якість земель після проведення політики Юя почала покращуватися і, відповідно, з'явилась можливість збільшити податки. Однією з основних заслуг цього управлінця є встановлення справедливих податків, відповідно до призначення і родючості ґрунтів. Податками обкладалася саме область, а не удільні князі. На рівні області знаходилися намісники, які контролювали здійснення державної політики і збір данини і стояли над владою удільних князів у галузі господарського управління та військової політики. Державна влада стимулювала області до розробки нових природних ресурсів, а також освоєння нових, не підвладних імператорові Піднебесної, земель. Проведення політики транспортного освоєння річок полягало в тому щоб зібрані податки із областей могли доставлятися водними артеріями. Це мало наслідком розвиток державної політики річкового судноплавства. Держава отримала можливість здійснювати бюджетну політику, яку можна було планувати. Економічна політика передбачала наділення бажаючих землями з домену імператора, в якому перебували резерви землі для забезпечення функціонування апарату державної влади. Землю від імператора могли отримувати всі бажаючі, а не лише знатні особи, за умови відданості йому. На пожалувані імператором землі накладалися повинності у вигляді сплати оброку, що не відповідало традиціям на Близькому Сході у аналогічний період. Так звані “польові повинності” стали обов'язковими для всіх, хто отримав пожалування вирощувати культури, які вкаже держава і сплачувати з урожаю оброк у натуральній формі (сіном, зерном тощо). На землі, що знаходилася далі від наділів, із яких неслися “польові” повинності, накладалися “сторожові” повинності, які полягали у виконанні поліцейсько-охоронних функцій щодо палацу імператора та його володінь. Частиною державної економічної політики було переведення володіння імператора на самозабезпечення завдяки земельному фонду доменіального характеру, від якого була можливість отримувати повинності. Держава у Китаї прагнула здійснювати економічні програми революційним шляхом, мобілізуючи всі наявні у неї ресурси і встановлюючи принципи господарювання, що підтримувалися розбудованим нею апаратом. Відповідно, китайці здійснювали господарську експансію, впроваджуючи на новоосвоєних землях свої традиційні методи господарювання. Систему адміністрування державою господарського життя в Піднебесній, згідно свідчень Сима Цяня, було створено міфічним Юєм. Є згадка про те, що ним запроваджено вже п'ять типів повинностей для підданих імператора, а саме “польова”, “сторожова”, “цивільна” (сплата податків) і військова (отримувалася також із “диких” племен). Повинності адмініструвалися управителями, які мали резиденцію у відповідному районі й, очевидно, контролювали з виконання встановлених повинностей. Було запроваджено посади старших начальників - аналоги міністрів. Таким чином, вибудовувалася вертикаль управління централізованою економікою держави.

ВИСНОВКИ

Таким чином, сучасний розвиток та складність проблем, що виникають, зумовлює необхідність пошуку державним управлінням адекватних форм управлінської діяльності в суспільстві. У цій площині найбільш прийнятними виявилися підходи стратегічного управління, що великою мірою визначаються дослідниками і практиками залежно від обраного розуміння та інтерпретації поняття "стратегія", яка, у свою чергу, тісно пов'язана зі зміною структури мислення при виборі тієї чи іншої управлінської (і не тільки) поведінки. Вона відрізняється від вибору стратегії в поведінці приватних фірм передусім намаганням урахувати і соціальні, і економічні особливості середовища та зважати на ресурсні можливості держави як організації. Так, саме обмеженість державних ресурсів у післявоєнний період і намагання досягти конкурентних військових переваг у світі стимулювали появу нових підходів та поглядів на спосіб мислення управлінців, здатності до цілісного бачення розвитку країни та окремих її секторів економіки. Ці підходи дуже швидко набули поширення та розвитку в комерційному секторі, що привернуло до стратегічного управління, його розробки увагу широкого кола науковців. Відтак виникли різні методології застосування цього виду управління та його інтерпретації. Однак, незважаючи на розгорнуту дискусію щодо можливостей і параметрів стратегічного управління, теоретичні визначення залишаються більше описовими. Прямо і опосередковано більшість науковців вказує на це з огляду на наявність такого підґрунтя, як стратегічне мислення, що має здатність еволюціонувати і трансформуватись разом із суспільством. Таким чином, стратегічне мислення надає стратегічному управлінню ознак більше явища, ніж процесу формування певних цілей та їх досягнення. Незважаючи на це панівним залишається твердження про стратегічне управління як процес, зміст якого можна простежити, передусім з моменту зародження перших здогадів про стратегічний погляд, який ототожнювався з виробленням певного алгоритму досягнення бажаного рівня передбачуваності майбутнього. Виходячи з цього для подальших дослідженьстає актуальним вивчення природи і змісту стратегічного мислення і управлінців, і суспільства як цілісного утворення.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ансофф И. Стратегическое управление / И. Ансофф. - М. : Экономика, 1989. - 519 с.

2. Блейклі Едвард Дж. Планування місцевого економічного розвитку (теорія і практика) / Едвард Дж. Блейклі. - Режим доступу : http://www.management. com.ua/books/view-books.php?id=83

3. Виханский О. С. Стратегическое управление : учебник / О. С. Виханский. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Гардарика, 1998. - 296 с.

4. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко [та ін.] ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. - К. : НАДУ, 2010. - 819 с.

5. Нижник Н. Р. Системний підхід в організації державного управління : навч. посіб. / Н. Р. Нижник, О. А. Машков ; за заг. ред. Н. Р. Нижник. - К. : Вид-во УАДУ, 1998. - 160 с.

6. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки : монографія / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський. - К. : НІСД, 2010. - 288 с.

7. Стратегічне управління. - Режим доступу : http://www.vuzlib.net/ strat_upr/14.htm

8. ТомпсонА. А. Стратегическийменеджмент : учеб. для вузов / А. А. Томпсон, А. Дж. Стрикленд ; пер. с англ. под ред. Л. Г. Зайцева, М. И. Соколовой. - М. : Банки и биржи ; ЮНИТИ, 1998. - 576 с.

9. Фатхутдинов Р. А. Стратегическийменеджмент : учебник / Р. А. Фатхутдинов. - 7-е изд., испр. и доп. - М. : Дело, 2005. - 448 с.

10. Фаэй Лайм. Курс МВА по стратегическому менеджменту : пер. с англ. / Лайм Фаэй, Роберт Ренделл. - М. : Альпина Паблишер, 2002. - 608 с.

11. Шаров Ю. П. Стратегічне планування та реалізація політики на центральному, регіональному та місцевому рівнях : навч. посіб. / Ю. П. Шаров. - К. : Центр навч. л-ри, 2004. - 56 с.

Размещено на Allbest.ruещено на Allbest.ru