Сформованість професійнозначущих якостей керівника освітнього закладу як основа його професійно-педагогічної майстерності

Размещено на http://www.allbest.ru/

СФОРМОВАНІСТЬ ПРОФЕСІЙНОЗНАЧУЩИХ ЯКОСТЕЙ КЕРІВНИКА ОСВІТНЬОГО ЗАКЛАДУ ЯК ОСНОВА ЙОГО ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Тетяна Тищенко

(студентка другого курсу рівня «магістр» факультету педагогіки та психології)

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент М. М. Дубінка

Постановка проблеми. В умовах складних соціально-економічних перетворень у суспільстві, відбувається зміна акцентів управлінської діяльності, що потребує формування нового типу керівників усіх рівнів. Змінився і зміст трудової діяльності майже в усіх сферах. Сучасне інформаційне суспільство потребує від працівників високого професіоналізму, майстерності, здатності приймати самостійні рішення, навичок колективної взаємодії, відповідальності за якість роботи, творчості. Нові умови діяльності організацій обумовили підвищені вимоги до управлінців, істотно змінили також роль керівника. Тільки керівник високої професійної культури, освічений спеціаліст, що інтегрує індивідуально-психологічні та професійно важливі якості, може успішно розв'язувати в закладі середньої освіти актуальні проблеми сьогодення. Важливою умовою його професіоналізму, професійно- педагогічної майстерності є розширення сукупності психолого-педагогічних знань, посилення уваги до ключових механізмів навчання і виховання, усвідомлення ролі соціально-педагогічних факторів у процесі управління. І це є не тільки формальними атрибутами професійної компетентності, а й обов'язковою умовою успішної управлінської діяльності. Тому таким важливим чинником продуктивного становлення керівника освітнього закладу, основою розвитку та вдосконалення професійно-педагогічної майстерності є сформованість його професійно значущих якостей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Для характеристики управлінської діяльності на різних етапах вивчення цього феномену вживалися різні поняття, серед яких: педагогічна майстерність (Ю. Азаров, Н. Гузій, І. Зязюн, Н. Кузьміна, В. Семиченко), педагогічна самоідентичність, вмілість (О. Дубасенюк, Т. Живаєва, А. Линенко), педагогічна творчість (В. Кан-Калик, Н. Нікандров, С. Сисоєва, Р. Скульський), професійна, управлінська (функціональна) компетентність (І. Бойко, В. Маслов, О. Сорока, В. Шакурова, П. Щербань), педагогічна стійкість (З. Курлянд, К. Платонов), професійне становлення, особистісний розвиток (М. Боришевський, O. Киричук, C. Мaкcименко, Л. Москальова, Т. Титаренко, Н. Чепелєва, Ю. Шевченко).

Цінним у контексті зазначеної проблеми є досвід великого педагога, директора школи В. Сухомлинського, який, серед важливих принципів управління школою, виокремлював: гуманізм, ставлення до дитини як до унікальної особистості, природовідповідність, культуровідповідність, опора на позитивне в дитині, створення ситуації успіху, одухотворення знання, формування радості пізнання, створення «інтелектуального фону школи» тощо. Головною метою його педагогічної творчості було формування всебічно розвиненої особистості. Василь Олександрович у своїх творах (та підтвердив це реальною практичною діяльністю) обґрунтував шляхи, засоби й методи формування людини відповідно до цілей суспільства з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей розвитку дитини. Як керівник школи, В. Сухомлинський особливу увагу надавав проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму. Він неодноразово підкреслював, що нема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги до вихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватись впливові педагога і колективу. А це і є однією зі складових професійно-педагогічної майстерності наставника.

У своїй книзі «Павлиська середня школа» педагог зазначає: «Керівник школи буде хорошим, авторитетним наставником вчителів і учнів лише до тих пір, поки він вдосконалює свою майстерність вчителя і вихователя. Хороший директор - це, перш за все, хороший організатор, вихователь і дидакт не тільки по відношенню до дітей, яких він навчає на своїх уроках, але і по відношенню до всіх вихованців школи і вчителів» [5, с. 31].

Ці позиції є актуальними і в сьогоденні, адже сучасному закладу середньої освіти потрібен керівник, що має бути не просто високопрофесійним фахівцем у сфері освітнього менеджменту, а й людиною ідеї, з власним баченням мети й завдань розвитку освітньої установи. Не випадково ключовими у професійному знанні, професійному умінні є професійні й особистісні якості керівника, які визначають його здатність оптимально використовувати свої знання і вміння. Власне питання формування професійно важливих особистісних якостей управлінців розглядалися у працях таких учених: О. Бондарчук, В. Казміренка, Л. Карамушки, Н. Коломінського, Л. Орбан-Лембрик, М. Пірен, В. Третьяченко, Ю. Швалба та ін.

Тому метою статті є розкрити сутність професійно значущих якостей менеджера освіти як основа його професійно-педагогічної майстерності.

Виклад основного матеріалу. Ефективність роботи будь-якої організації, зокрема й освітньої, залежить від рівня виконавської майстерності взагалі, важливою складовою якої є сформованість професійно значущих якостей керівника ЗНЗ. Отже, підвищуючи ефективність роботи установи, слід звернути увагу на майстерність керівника.

Аналізуючи позиції сучасних дослідників з теорії та практики менеджменту, ми не виявили одностайності щодо питання, які якості та риси повинен мати успішний керівник. Аналіз концепцій особистості керівника дав змогу встановити наявність різноманітних підходів до розробки моделі керівника. Так, колекційний підхід заснований на уявленнях про те, що керівник має володіти особливими особистісними якостями, які забезпечують успішність управлінської діяльності. При цьому є важливим, що є можливим визначення переліку необхідних якостей для керівника конкретної посади. Типові системи оцінки керівників, засновані на цьому підході, містять сукупність професіонально значущих якостей. Найбільш повно проблема визначення якостей керівника розкрита в працях О. Горлова, А. Журавльова, А. Китова, Г. Нефьодова, А. Омарова.

Близьким за змістом до вказаного вище підходу є конкурентний. Він також припускає наявність у керівників особливих властивостей, які відрізняють їх від інших людей. Якісні характеристики керівника як особистості оцінюються залежно від того, яку управлінську позицію він займає в системі посадових статусів. Найбільш всього цей підхід розроблений в дослідженнях О. Чугунової.

Парціальний підхід припускає корекцію особистісних способів орієнтації людини в середовищі. Формування особистості керівника опосередковано пов'язано з відпрацюванням окремих операцій і дій, включених в управлінську діяльність, психокорекцією системи відносин. У цьому підході А. Омаров розробив концепцію завоювання авторитету, який, на думку автора, є похідною від професійних якостей керівника.

Близьким до розглянутого є рефлексійно-ціннісний підхід (Ю. Красовський), який вивчає особистість керівника через формування у нього рефлексійно-ціннісної концепції управління. Здібність керівника до інтеграції має вияв у формуванні, осмисленні й самокорекції його власної управлінської концепції (С. Бєлозьоров; В. Скворцов), яка складається з низки «концептуальних моделей» діяльності.

Численні дослідження особистості керівника здійснені в соціально- психологічному підході. Тут розроблені й емпірично доведені різні моделі особистості керівника організації (А. Журавльов, Д. Кайдалов, О. Ковальов, Б. Коссов, І. Мангутов, Б. Паригін, Е. Суїменко, Л. Уманський, А. Філіппов та ін.), вивчено вплив особистості керівника на ефективність управлінської діяльності (Л. Кудряшова, В. Лазарев та ін.), становлення і розвиток особистості в процесі підготовки до професійної діяльності та безпосередньо в її процесі (Б. Ананьєв, О. Бодальов, О. Бондарчук, Н. Волянюк, О. Киричук, Г. Ложкін, С. Максименко, Л. Мітіна, В. Семиченко та ін.), прогнозування професійного розвитку (С. Некрасов, Л. Ясюкова та ін.), психологічні умови формування готовності менеджерів освіти до управлінської діяльності (Л. Карамушка, Н. Коломінський, Л. Орбан-Лембрик та ін.), визначено управлінську взаємодію і дію (Л. Аксеновська, О. Шестаков та ін.).

Розвиток соціально-психологічного підходу до моделювання особистості керівників сприяв виникненню ситуативно-комплексного (А. Філіппов, Р. Кричевський, А. Малиновський, А. Маржіне, М. Рижак, С. Фролов, Є. Утлік), функціонального (А. Журавльов, О. Ковальов, К. Платонов, Н. Шорохова) та іміджевого (А. Романов, І. Федоров, В. Шепель) підходів, які зробили внесок у побудову концепцій особистості керівника. Саме ситуативно-комплексний підхід розглядає рушійні сили розвитку особистості керівника в різних управлінських ситуаціях і життєвих подіях. Для вивчення механізмів розвитку А. Філіппов виділяє комплексне (оцінка діяльності у всьому обсязі її функцій) і локальне (оцінка однієї функції) прогнозування й експресивне оцінювання.

Для іміджевого підходу характерне вивчення індивідуально-особистісних якостей і створення технологій формування іміджу керівника, відповідного свідомим і несвідомим потребам тієї або іншої соціальної групи. Автори (А. Романов, І. Федоров, В. Шепель та ін.) виділяють основні індивідуально- особистісні якості, які має демонструвати керівник для забезпечення успіху управлінської діяльності.

Інтеграційний підхід передбачає виявлення глибинних психологічних механізмів, які інтегрують особу та діяльність керівників. При цьому особливості управлінської діяльності конкретного керівника визначаються інтегрально-функціональними якостями (Р. Шакуров), загальною інтегральною здібністю до керівництва (Л. Кудряшова), Я-концепцією (О. Єгорова, А. Чечулін), особливостями професійної самосвідомості (С. Кошельова).

Акмеологічний підхід націлений на розроблення професіограм різних типів керівників, структур професіонала-керівника, моделі формування професійної самосвідомості керівника. Найбільш вдалою є модель професіонала Є. Климова [2].

Здійснений аналіз підходів до визначення концепцій особистості керівника підтверджує: зазначені підходи базуються на авторському уявленні про структуру особистості, механізми її зміни і психологічні вимоги до керівника; у авторів немає єдності у визначенні компонентів багаторівневої структури особистості керівника; істотно вплинули на методологію розробки структури особистості керівника класичні моделі особистості, побудовані

Б. Ананьєвим, О. Ковальовим, В. Мерліним, В. Мясищевим, К. Платоновим, Н. Рейнвальд, С. Рубінштейном, Л. Уманським; сучасний етап вивчення особистості керівника характеризується переходом від описових моделей до інтегральних, коли на зміну розрізненим дослідженням приходять узагальнювальні концепції особистості з більш послідовним описом управлінського розвитку керівника і пошуком інтегральної основи структури його особистості; намітилася тенденція до вивчення професійно важливих якостей керівника.

Як вважає В. Безрукова, якості особистості - особливості прояву особистості, що виражають специфіку психологічних процесів і станів, рис характеру і поведінки в соціальному або природному середовищі. Якості особистості одночасно і стійкі (на момент виміру), і динамічні, тобто знаходяться в постійному розвитку (за період життя людини) [3].

Професійно важливі якості є окремими динамічними рисами особистості, окремими психічними і психомоторними властивостями, а також фізичними якостями, що відповідають вимогам до людини якої-небудь певної професії і сприяють успішному оволодінню цією професією [1]. Проте слід зазначити, що в силу різних національних особливостей, різного економічного розвитку став вимальовуватися ідеальний керівник для кожної країни. керівник навчальний освіта управлінський

Отже, професійно важливі якості керівника - це особистісні характеристики, які забезпечують максимальну ефективність і успішність керівника у сфері управлінської діяльності.

Аналіз досліджень професійно-важливих якостей управлінця показав, що автори визначають різноманітні особистісні якості та риси управлінця, кількість яких іноді буває значною. Так, Р. Кричевський, посилаючись на Р Стогділла, виокремлює найважливіші особистісніі якості керівника: домінантність, впевненість у собі, емоційну врівноваженість, стресостійкість, креативність, прагнення до досягнень, підприємливість, відповідальність, надійність у виконанні завдань, незалежність, товариськість тощо, А. Шмельов - інтелект, компетентність, активність, енергію, самоконтроль, комунікабельність, А. Хараш - самостійність суджень і рішень, здатність приймати і засвоювати нове, ділову спрямованість, повагу до особистості іншої людини, вміння знайти індивідуальний підхід до кожного підлеглого, готовність до співдії та співпереживання, «діалогічність», тобто готовність вислухати і зрозуміти іншу людину, врахувати її погляд під час прийняття власного рішення [4].

На основі загального аналізу досліджень учені розділили професійно важливі якості керівників на п'ять груп (Рис. 1):

Рис. 1. Професійно важливі якості керівників

Якщо керівник матиме усі вищеназвані якості, його можна вважати професіоналом, майстром своєї справи.

З метою ефективного управління людьми необхідно визначити і вади, які негативно впливають на ефективність управління: «манія величі», ілюзорна віра у свою непогрішність, непривабливість у стосунках з оточенням, невміння стимулювати за добру працю, невміння або небажання бути відвертим і привітним зі своїми підлеглими, невіра в здібності своїх підлеглих, у професійні якості підлеглих, тримання управління в одних руках, прийняття рішень за підлеглих і, таким чином, відсутність стимулювання їхньої ініціативи.

Отже, професійно важливі якості керівника - це узагальнені, найбільш стійкі характеристики, які роблять вирішальний вплив на управлінську діяльність, а їх сформованість є запорукою удосконалення його професійно-педагогічної майстерності. Це дуже складні в психологічному плані утворення, що залежать від безлічі чинників: особливостей характеру, структури особистості, її спрямованості, досвіду, здатності, умов діяльності. Управлінська діяльність в системі освіти є складним видом професійної діяльності, яка ставить підвищені вимоги до особистості управлінців. Успішність професійної діяльності керівника залежить не лише від загальнопрофесійних знань і вмінь, а й від професійно важливих якостей особистості.

Бібліографія

1. Бандурка А. М. Психология управления: учеб. пособие / А. М. Бандурка, С. П. Бочарова, Е. В. Землянская. - Х.: Титул, 2007. - 532 с.

2. Барко В. І. Психологія управління:курс лекцій / В. І. Барко, В. М. Клачко, О. В. Волошина, Т. В. Остафійчук. - Київ: АУ МВС, 2009. - 123 с.

3. Безрукова В. С. Основы духовной культуры: энциклопедический словарь педагога / В. С. Безрукова. - М., 2000. - 420 с.

4. Бондарчук О. І. Соціально-психологічні основи особистісного розвитку керівників загальноосвітніх навчальних закладів у професійній діяльності: моногр. / О. І. Бондарчук. - К.: Наук. світ, 2008. - 318 с.

5. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори в п'яти томах. - Т. 4. - К.: Радянська школа, 1977. - 638 с.

Размещено на Allbest.ru