Формування мотиваційного компоненту самоосвітньої діяльності майбутніх вихователів ЗДО

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування мотиваційного компоненту самоосвітньої діяльності майбутніх вихователів ЗДО

Стаття присвячена проблемі формування мотиваційного компоненту самоосвітньої діяльності майбутніх вихователів ЗДО. Уточнено суть поняття «мотив». Авторами встановлено, що професійне зростання майбутнього фахівця характеризується можливістю інтенсивного розвитку його особистості; прагненням вирішувати свої життєво важливі проблеми і досягати конкретних цілей як навчальної, так і професійної діяльності. Розкрито мотиваційний компонент самоосвітньої діяльності майбутніх вихователів та види мотивації їх самоосвітньої роботи.

Ключові слова: вихователі, мотиваційний компонент, самоосвітня діяльність, професійне зростання.

Ключевые слова: воспитатели, мотивационный компонент, самообразовательная деятельность, профессиональный рост.

Key words: educators, motivational component, self-educational activities, professional growth. мотиваційний вихователь самоосвітня

Постановка проблеми. Самоосвіта передбачає не тільки засвоєння знань особистістю та неперервний педагогічний вплив на неї з боку інших суб`єктів, але особливе значення при цьому має зв`язок навчальної діяльності з суспільно-практичною діяльністю. Звідси витікає важливий висновок, що необхідно розвивати стійку мотивацію особистості до навчання, професійного зростання та професійної діяльності, здійснювати підготовку студентів до неперервної освіти на основі самостійного засвоєння цінного для особистості досвіду людства, тобто самоосвіти.

Професійне зростання студента є динамічним, неперервним процесом розгортання його особистішого потенціалу, потенційних можливостей, заснованих на внутрішній потребі в освіті, процесом удосконалення його особистості: загальнокультурних і фахових знань; системи інтелектуальних і практичних умінь і навичок; досвіду творчої діяльності; розвинених особистіших і професійно значущих якостей. Результатом професійного зростання студента є позитивна динаміка рівня сформованості професійної компетентності, яка є інтегративним особистісним утворенням, що включає динамічну систему знань, умінь і якостей, яка впливає на ефективність як навчальної, так і подальшої професійної діяльності, орієнтована на постійне систематичне самовдосконалення.

Встановлено, що професійне зростання майбутнього фахівця характеризується можливістю інтенсивного розвитку його особистості; прагненням вирішувати свої життєво важливі проблеми і досягати конкретних цілей як навчальної, так і професійної діяльності. Цей процес буде ефективним лише за умови вмотивованості діяльності.

Аналіз актуальних досліджень і публікацій. На основі аналізу наукової літератури з'ясовано, що мотивація навчання є чинником, що детермінує ефективність навчально-пізнавальної діяльності студентів та їхнього професійного зростання. Професійна мотивація дозволяє студентам активно прагнути до поповнення професійнихзнань,оволодінняпрофесійними вміннями,

вдосконалення професійних якостей і здібностей, до неперервного самовдосконалення, спонукає і спрямовує діяльність особистості по оволодінню професією.

Особливості мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів є основою розвитку мотивації професійного зростання студентів у процесі неперервної освіти у ЗВО [5, с.321]. Мотивація професійного зростання студентів у процесі самоосвіти є сукупністю їхніх стійких мотивів і спонукань, що визначають зміст і спрямованість динамічного, неперервного і гуманістично спрямованого процесу зростання внутрішньої потреби в особистісному перетворенні, здатність до актуалізації внутрішнього потенціалу й усвідомленого вибору індивідуальної професійно- особистісної стратегії й освітнього маршруту впродовж життя, результатом чого є високий рівень сформованості професійної компетентності майбутнього фахівця.

Мотивація як рушійна сила діяльності людини посідає значне місце у структурі особистості, що довели вітчизняні та зарубіжні вчені ( Л. Божович, Н. Кузьміна, О. Леонтьєв, А. Маслоу, Б. Скіннер та ін.). Одні автори трактують мотив як спонукальну силу, інші - як предмет задоволення потреби. Найбільш розповсюдженою є думка, що мотивом діяльності є усвідомлена потреба. Педагогічне значення потреби пов'язується із її роллю у розвитку особистості. Тому необхідно у процесі професійної підготовки майбутніх спеціалістів використовувати такі педагогічні впливи, які б, враховуючи потреби особистості, були спрямовані на виховання цих потреб через мотиви діяльності.

Мета статті:розкрити специфіку формування мотиваційного компоненту до самоосвітньої діяльності майбутніх вихователів.

Результати дослідження. Бажання займатися самоосвітою виникає у студентів на основі сукупності різноманітних мотивів. Мотиви - це спрямованість особистості на окремі вчинки, види діяльності, вони є особливою формою виявлення потреб студента. Існуючі потреби викликають у людини активність, діяльність у відповідній сфері і визначають інтенсивність та спрямованість розвитку особистості [5, с. 321].

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчує, що мотив є внутрішнім станом особистості, спонукальною причиною її дій і вчинків у даний момент часу, а суб`єктними формами вияву мотивів є цілі, наміри, інтереси, емоції та ін. Студента можуть спонукати до навчальної та майбутньої професійної діяльності різні мотиви: інтерес до змісту та процесу діяльності, почуття обов`язку перед суспільством, прагнення до самоствердження, самореалізації та ін. Високомотивовані студенти більше працюють, досягають кращих результатів у діяльності, оскільки у них розвинутий інтерес до змісту діяльності, їм цікаво вчитися вони прагнуть стати висококваліфікованими фахівцями. Ефективним мотиваційним фактором є мета, яка стимулює, активізує організовує дії людини. Навчальна діяльність передбачає досягнення конкретних (проміжних) цілей, що створює кожного разу ситуацію успіху, дає емоційний заряд, спонукає до кінцевої мети, посилює мотивацію студентів до діяльності. Коли мету детермінує кілька мотивів, тим більш інтенсивний спонукальний вплив вона має на діяльність [5, с. 322].

До мотивів, які сприяють професійному зростанню майбутніх фахівців, віднесено: пізнавальний інтерес, мотиви досягнення, саморозвитку, самоствердження, мотив афіляції, уникнення неприємностей і покарання, ідентифікації з іншою людиною.

Розвиток потреби в постійному самовдосконаленні вимагає чіткого усвідомлення мети своєї діяльності, значущості професії, а також оволодіння як уміннями самостійно навчатися (інтелектуальні та організаційні уміння), так і професійними якостями (працьовитість, відповідальність, уважність, посидючість та ін.). Успішність цього процесу забезпечується розробленою індивідуальною програмою вдосконалення, постійним контролем як з боку викладачів, так і самоконтролю за її здійсненням.

Серед мотивів домінуючу роль відіграє пізнавальна діяльність до визначеної частини знань. Ефективний мотив самоосвіти - це пізнавальний інтерес, що викликає певний емоційний стан, прагнення до активного пошуку, виявлення при цьому вольових зусиль. Пізнавальна мотивація ґрунтується на пізнавальній потребі. У своєму соціальному розвитку вона проходить такі стадії: цікавість, спрямований інтерес, певний нахил, усвідомлення значення самоосвіти, творчий пошук. Але під час формування у майбутніх вихователів прагнення до самоосвіти не можна орієнтуватися лише на пізнавальний інтерес. Самоосвітня діяльність повинна визначатися такими мотивами, в яких особисте знаходиться у поєднанні із суспільним. На увазі мають соціально значущі мотиви, пов'язані із визначенням особистості свого місця у житті. Вони є найбільш поширеними мотивами, які спонукають студентів звертатися до самоосвіти, вони пов'язані з реалізацією їх ідеалів та життєвих планів. Саме соціально значущі мотиви надають самоосвіті необхідну стійкість, цілеспрямованість, систематичність. Вони впливають на формування світогляду, на підготовку особистості до оволодіння обраною професією та відповідно у прагненні усвідомити свої можливості щодо цього. Мотиви враховують і пізнавальний інтерес до навчального предмету, що пов'язаний із життєвими планами студентів. Як спонукальна сила, пізнавальний інтерес усвідомлюється досить рано, але стійку розвинену самоосвітню діяльність він викликає лише під час навчання у ВНЗ, коли входить у життєві плани майбутнього спеціаліста і виявляється у прагненні продовжувати навчання та освіту для вдосконалення своїх знань у цій області.

На думку А. Маркової [3, с.89], мотив у навчанні є спрямованістю особистості на окремі сторони навчальної роботи, яка пов'язана із внутрішнім ставленням особистості до неї. Дослідниця поділяє мотиви навчальної діяльності на:

1) пізнавальні мотиви, що мають такі рівні: широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на оволодіння новими знаннями), навчально-пізнавальні мотиви ( орієнтація на засвоєння способів оволодіння знаннями, прийомів самостійного пізнавальної діяльності), мотиви самоосвіти (орієнтація на набуття додаткових знань і потім на побудову спеціальної програми самовдосконалення);

2) соціальні мотиви, які можуть мати такі рівні: широкі соціальні мотиви (обов'язок і відповідальність, розуміння соціальної значимості учіння), вузькі соціальні (прагнення зайняти певну позицію у стосунках з оточуючими, отримати їхнє схвалення), мотиви соціального співробітництва (орієнтація на різні способи взаємодії з іншими людьми) [3, с. 66].

На нашу думку, у процесі професійної підготовки майбутніх вихователів важливо формувати пізнавальні мотиви у поєднанні з широкими соціальними мотивами, адже це дозволяє студентам реалізувати професійно-педагогічні мотиви через самостійне формулювання гнучких, перспективних цілей професійної діяльності та вибір засобів їх досягнення, закладати основи для становлення студента як суб'єкта професійної підготовки, формувати новий тип ставлень студента до самого себе, що передбачає вміння свідомо перебудовувати свою мотиваційну сферу. Важливим аспектом є формування емоційно-пізнавального ставлення, тобто радості пізнання. Діяльність, яка викликає інтерес, відрізняється від діяльності, якою управляє лише почуття обов'язку і відповідальності.

Основні види мотивації самоосвітньої роботи студентів:

1. Зовнішня мотивація - залежність професійної кар'єри від результатів навчання у ЗВО.

2. Внутрішня мотивація - схильності студента, його здатності до навчання у вузі. Нею можна керувати в період довузівської підготовки шляхом використання тестів при виборі спеціальності, обґрунтованої рекомендації при визначенні напрямку освіти.

3. Процесуальна (навчальна) мотивація. Виявляється в розумінні студентом корисності виконуваної роботи. Потрібне психологічне налаштування студента на важливість виконуваної роботи як у плані професійної підготовки, так і в плані розширення кругозору, ерудиції фахівця. Необхідно переконливо показати (довести), що результати самостійної роботи допоможуть йому краще зрозуміти лекційний матеріал, лабораторні роботи [4, с.147].

Таким чином, ми можемо говорити про низку об'єктивних і суб'єктивних причин, які забезпечують у студентів позитивне ставлення до пізнання, усвідомлення необхідності глибоких і різнобічних знань. Усе це створює сприятливі умови для розвитку самоосвіти в навчальній діяльності майбутніх вихователів.

Враховуючи добровільність самоосвіти, надзвичайно важливо визначити ті спонукальні сили, тобто мотиви, які спричиняють у студентів бажання займатися самоосвітою. Можна виділити чотири групи мотивів [2, с. 103]:

1) широкі соціальні мотиви, що викликаються необхідністю визначення своєї соціальної позиції, життєвих планів, майбутньої професії;

2) спонукальні сили пізнавального інтересу, безпосередньо не пов'язаного з життєвими планами;

3) прагнення до самовдосконалення (розвитку своїх здібностей, виховання характеру);

4) бажання студента переводити на вищий рівень ті види діяльності (суспільно-політичну, естетичну, педагогічну та ін.), в які він включається, щоб надати їй творчого характеру.

У більшості студентів можна виявити весь комплекс названих вище мотивів, але архітектоніка їх зовсім інша, ніж, наприклад, в учнів загальноосвітніх шкіл, що й визначає своєрідні межі самоосвітньої діяльності студентів. Якщо самоосвіта школярів частіше виростає з процесу навчання, ним визначається, в ньому і замикається, то самоосвіта студентів, майбутніх вихователів, забезпечується включенням у виробничу сферу в процесі практичного навчання і педагогічної практики. При цьому саме педагогічна практика у ЗДО ставить перед майбутніми вихователями такі питання, які при позитивному ставленні до професії їм доводиться вирішувати самостійно [2, с. 104].

Мотив задоволення своєю професією та бажання якнайкраще опанувати її, як правило, породжують досить високий рівень самоосвіти. Для професійної самоосвіти характерні цілеспрямованість, велика вибірковість в оволодіння інформацією, але це не надає їй вузько прикладного характеру. Навпаки, завдяки тому, що вона підтримується професійно спрямованими навчальними предметами, спілкуванням з людьми певної професії, студент вдається до різноманітних джерел, наприклад, до науково- популярної, мистецтвознавчої, періодичної літератури. Причому це не просто читання, а читання вибіркове, пов'язане з пошуком вирішення поставленого завдання, конспектуванням. У студентів виникає бажання, прагнення обговорити отриману інформацію, знайдені варіанти відповідей. При цьому вони розширюють базу самоосвіти, активніше прилучаються до виставок, музеїв, спеціальних і публічних лекцій.

Позанавчальна пізнавальна діяльність майбутніх спеціалістів мотивується не тільки оволодінням професійною майстерністю, а й широкими соціальними мотивами, оскільки це і осмислення себе як особистості, «примірювання» до себе «образу» майстра своєї справи. Задоволення своєю професією, як правило, породжується самоосвітою, органічно пов'язаною з навчанням. У таких умовах навчання підтримує, стимулює, дає загальне орієнтування самоосвіті. Самоосвіта в цьому випадку найбільш стійка і в особистісному плані більш значуща. Слід виділити напрями соціально-педагогічної роботи, які покликані розвивати мотиваційний компонент самоосвітньої діяльності [1, с.67]:

Перший напрям - це різноманітні форми позааудиторної роботи, що мають створювати загальну внутрішню готовність майбутнього вихователя, його установку на самоосвіту. Це можуть бути будь-які педагогічні засоби, які б допомагали студентам:

1) осмислювати власний досвід виконання домашніх завдань (бесіда, друковане видання або настінна чи радіогазета, що висвітлює прийоми самоосвіти, піднімає для обговорення теми: твій режим дня, твій резерв часу, послідовність виконання домашніх завдань, що таке бути організованим);

2) усвідомлювати індивідуальні особливості своєї навчальної діяльності (мотиви учіння, його сильні й слабкі сторони, вміння конспектувати, працювати з довідниками);накреслити індивідуальний план власної самоосвіти.

Другий напрям - мотиваційної готовності до самоосвітньої діяльності сприяють і різноманітні заходи по загальнокультурному розвитку студентів: відвідування лекторіїв, виставок і театрів, ознайомлення з освітньо-виховними програмами телебачення й радіомовлення, які стимулюють розвиток особистості майбутнього фахівця в цілому, роблять її відкритою для самовиховання, інструментом якого стає і самоосвіта.

Третій напрям - важливим джерелом становлення інтересу до самоосвітньої діяльності студентів виступає інтелектуальна атмосфера у ЗВО, визнання самоосвіти за цінність, приклад систематичної самоосвітньої, пізнавальної або дослідницької діяльності дорослих, викладачів. Джерелом розвитку самоосвітньої діяльності може виступати й сам індивід, який навчається. Спеціальна програма розвитку самостійності людини у пізнаванні повинна містити такі основні позиції [1, с.72]:

— усвідомлення студентом як суб'єктом пізнання власної пізнавальної потреби у розширенні, поглибленні знань, які здобуваються в межах шкільної програми навчання;

— визначення власних інтелектуальних, особистіших і фізичних можливостей, утому числі й об'єктивна оцінка вільного від відвідування навчального закладу часу;

— визначення мети самостійної роботи -- найближчої й віддаленої, задоволення окремої пізнавальної потреби чи продовження навчання, дальша професіоналізація за обраним фахом;

— самостійний вибір об'єкта вивчення та обґрунтування такого вибору (наприклад, іноземна мова як об'єкт самоосвіти людини з метою стажування за кордоном у провідному науковому центрі, який займається дослідженням проблеми, що становить її професійний інтерес);

— розроблення конкретного плану довгострокової й найближчої програми самоосвітньої діяльності: формулювання цілей, добір адекватних їм дидактичних засобів і способів самоосвіти (залучати досвід організації самостійної навчальної роботи на аудиторних формах роботи);

— визначення форми і часу самоконтролю (найдоцільніше, щоб формою контролю виступало виконання конкретного виду роботи, яка б становила інтерес не лише для студента, а й для інших людей).

Розвиток мотивів самоосвіти зумовлений як зовнішніми стимулами, так і індивідуальними особливостями особистості, віком студента. Тому важливим є правильний вибір прийомів і засобів стимулювання майбутніх вихователів до самоосвіти в системі вищої освіти. Стимули, які застосовує викладач у навчальному процесі, успішно коректують самоосвіту студента, її зміст і широчінь, сприяють вибору джерел пізнання. При цьому слід зазначити, що одним з найдійовіших стимулів самоосвіти є усвідомлення слухачами практичної значущості знань. Критерій практичної значущості матеріалу, який вивчається, виступає одним з основних при формуванні потреби у самоосвіті. Отримані знання стають повноцінним стимулом самоосвіти для майбутнього вихователя, коли він розуміє, що знання необхідні йому для пояснення явищ природи і суспільства й управління ними, покращення ефективності навчально-виховного процесу. Цьому сприяють факти з повсякденного життя, що виявляють значення знань для розвитку педагогічної майстерності. Такі факти запам'ятовуються, а матеріал, що вивчається, набуває для них особистої значущості.

Зрозуміло, що досягнення змістовної самоосвітньої діяльності майбутніх вихователів ЗДО певною мірою залежать від використання тих чи тих методів навчання у ЗВО.Розглядаючи методи навчання у вищій школі на основі діяльнішого підходу, Ю. Бабанський [1, с.68] виокремив групу методів навчання, які безпосередньо спрямовані на стимулювання і мотивацію, уміння, виділивши у ній дві підгрупи: 1) методи формування пізнавального інтересу; 2) методи стимулювання обов'язку та відповідальності в учінні.

До методів формування пізнавального інтересу вчений відносить методи емоційно-морального стимулювання, пізнавальну дискусію, аналіз життєвих ситуацій, пізнавальну гру, створення ситуації успіху в учінні тощо. Особливу увагу у контексті дослідження формування компетентності майбутніх вихователів ми звертаємо на такі методи стимулювання обов'язку та відповідальності в учінні як роз'яснення суспільної значимості учіння та роз'яснення особистішої значимості учіння з врахуванням перспектив професійної діяльності.

Підкреслюючи важливість емоційної регуляції навчально- пізнавальної діяльності як однієї із умов успішного мислення, О. Чебикін [4, с. 148] виділяє методи, які по-перше, пов'язані із технікою саморегуляції станів у навчально-педагогічній діяльності студента, а по-друге, методи регуляції навчальної діяльності учнів, які дослідник розподіляє на:

а)методи, що спрямовані на підсилення емоційності дидактичного матеріалу, орієнтувально-мотиваційного, виконавського та рефлексивно оцінювального компонентів навчальної діяльності;

б)методи, спрямовані на оперативне коригування негативних спонтанно-ситуативних емоцій, які виникають у окремих дітей;

в)методи, спрямовані на відновлення функціональних станів учнів на заняттях.

Не зупиняючись на дискусії щодо класифікації методів навчання, які розв'язують завдання стимулювання і мотивації пізнавальної діяльності, зупинимось на аналізі окремих методів, які є ефективними для формування мотиваційного компонента пізнавальної компетентності майбутніх вихователів ЗДО, що передбачає орієнтацію на інтереси професійної діяльності, її кінцеві результати; орієнтацію на себе, прагнення до реалізації власних можливостей, здібностей, особистіших якостей (когнітивних змін); активність і самостійність розумової діяльності.

Ефективними в емоційному регулюванні навчальної діяльності, у стимулюванні пізнавальної діяльності студентів є методи сюжетно-змістового характеру, такі як усна народна творчість, гумор, крилаті вислови, авторські літературні твори, які створюють позитивну емоційну основу для пошуку нового матеріалу, включення в активну пізнавальну діяльність. Наприклад, значний пізнавальний інтерес у студентів викликає робота з деформованими прислів'ями, крилатими висловами, коли із окремих слів, словосполучень потрібно скласти народне прислів'я, вислів. У цьому разі потрібно не просто знайти певну послідовність слів, словосполучень, а й обґрунтувати її, показавши володіння уміннями аналітико-синтетичної діяльності [39, с. 69].

В основі виникнення позитивних емоцій пізнавального інтересу у процесі введення знань знаходяться прийоми проблемно- пошукового характеру. Основною застосування таких прийомів у професійній освіті майбутніх вихователів є педагогічні ситуації з реального навчально-виховного процесу дошкільного закладу. Ця робота складається з декількох етапів: 1 етап - аналіз реальних педагогічних ситуацій, з якими зустрічалися студенти у своєму учнівському досвіді; 2 етап - моделювання педагогічної ситуації та педагогічних задач, що можуть розв'язуватися у цій ситуації; 3 етап - прогнозування можливості подальшого розвитку педагогічної ситуації та результатів розв'язування педагогічної ситуації [1, с. 71].

Такі завдання передбачають перехід від навчальних цілей до професійної діяльності. Вони є основою проблемного навчання, результатом якого є творче оволодіння знаннями, уміннями, навичками та розвиток пізнавальних здібностей. Ці завдання є пізнавальними, оскільки у процесі їх виконання студенти повинні застосувати різноманітні розумові дії та операції, які спрямовані на пізнання суб'єктивного й об'єктивного педагогічного досвіду. Зміст завдань будується таким чином, щоб кожне з них сприймалося як завдання з логічним навантаженням, містило необхідність рефлексії своєї пізнавальної діяльності, її самооцінку. Особливу увагу при цьому слід звернути на такі прояви розумових дій як встановлення причинно-наслідкових зв'язків (істотність виділених зв'язків явищ і процесів, що виявлені в педагогічній ситуації, їх повнота і упорядкованість, припускання можливості декількох причин і наслідків однієї і тієї ж педагогічної ситуації із-за відсутності повної інформації); побудова та розвиток гіпотез (об'єктивність, реалістичність та варіативність припущень щодо розвитку явищ та процесів, що спостерігаються впедагогічній ситуації) [1, с. 72].

Результативність такої діяльності можна посилити за рахунок забезпечення суб'єктної позиції студентів у навчально- виховному процесі, усвідомлення студентами особистісного змісту знань, дій, творчої діяльності. Формування мотиваційного компоненту пізнавальної компетентності самоосвіти майбутнього педагога забезпечує логічна структура викладу навчального матеріалу, до якої можна віднести наявність [1, с. 75]:

а)інформаційного блоку ( з якою метою вводиться інформація про той чи інший спосіб пізнавальної діяльності, як отримані уміння можуть бути використані у наступній професійній діяльності);

б)ціннісно-орієнтаційного блоку, що слугує основою для виникнення мотивів співробітництва та соціальних мотивів включення у навчально-пізнавальну діяльність;

в)результативно-процесуального блоку, який презентує ефективність результату навчально-пізнавальної діяльності в залежності від володіння логічними діями та операціями.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Отже, мотиваційна сфера самоосвіти майбутніх вихователів ЗДО насамперед визначається їхнім ставленням до обраної професії. При позитивному ставленні цей мотив збагачується широким соціальним звучанням професії на ринку праці, можливістю давати користь людям, пов'язується з осмисленням свого місця в суспільстві, а також із формуванням характеру, світогляду, соціальної зрілості. Самоосвіта в цьому разі підтримується навчанням, педагогічною практикою і відбувається на досить високому рівні. Досягнення змістовної самоосвітньої діяльності майбутніх вихователів ЗДО певною мірою залежать від використання тих чи тих методів навчання у ЗВО, завдяки яким поступово збільшується мотивація навчально-пізнавальної діяльності від нестійкої до глибоко усвідомленої, спостерігається пошук нестандартних способів вирішення завдань, гнучкість і мобільність способів дій, перехід до творчої та самоосвітньої діяльності.

Список використаних джерел

1 .Завіна В.І. Формування мотиваційного компоненту пізнавальної компетентності майбутніх педагогів / В.І. Завіна // Наукові Записки. Серія: Педагогічні науки. - 2008. - Випуск 29 (15).- С. 68-75.

1. Кулик Є. Дидактична характеристика процесу самоосвіти / Є. Кулик // Вища освіта України. - 2006. - N° 1. - С. 102-107.

2. Маркова А.К. Формирование мотивации учення / А.К. Маркова. - М.: Просвещение,1990. - 192с.

3. Поляков А.О. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності студентів / А.О. Поляков // Освітянські обрії: реалії та перспективи : зб. наук. пр. / Нац. пед. ун-т імені М.П.Драгоманова. - К., 2007. - № 1. - С. 146-149.

4. Поляков А.О. Розвиток мотивації студентів до навчальної діяльності / А.О. Поляков // Педагогіка і психологія формування творчої особистості:проблеми і пошуки : збірник наук. пр. / Запоріз. гуманіт. ун-т «ЗІДМУ». - К. ; Запоріжжя, 2007. - Вип. 42. - С. 321-324.

Размещено на Allbest.ru