Основні організаційні структури управління підприємством

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки україни

національний університет харчових технологій http://nuft.edu.ua/page/view/fakultet-hotelnorestorannoho-ta-turystychnoho-biznesu

Кафедра економіки праці та менеджменту

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Економіка харчових виробництв »

на тему : «Основні організаційні структури управління підприємством»

Романів Володимир

Київ 2020

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Визначення та види організаційних структур
• Розділ 2. Бюрократичні організаційні структури управління
• Розділ 3. Адаптивні організаційні структури управління
• Список літератури

Вступ

Згідно з останніми досягненнями теорії та практики менеджменту, структура організації повинна забезпечити реалізацію її стратегії. Для того щоб уникнути кризових явищ, топ-менеджмент має здійснювати ефективне керівництво процесом розвитку підприємства, насамперед через систему управління, створюючи ефективну організаційну структуру.

Категорія "структура" відображає будову та внутрішню форму системи. Зв'язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури -- невід'ємний атрибут усіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія "структура" означає відносно стійкі зв'язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.

З часом організаційна структура і система управління підприємством можуть зазнавати певних змін. Припускаючи, що процес розвитку організаційної структури є циклічним, можна виділити в її розвитку три фази: рівноваги; дисгармонії та зміни. На першій фазі організаційна структура управління відповідає за змістом та формою потребам підприємства. На другій фазі спочатку непомітно, а далі все суттєвіше простежується дисбаланс міх фактичним і необхіднім станом системи під впливом активно діючих внутрішніх та зовнішніх чинників. Застосовуючи відповідний набір методів управління, система на третьому етапі, фазі змін переводиться з розбалансованого стану в стан рівноваги.

Розділ 1. Визначення та види організаційних структур

Існує велика кількість визначень організаційної структури управління виробництвом, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них :

· Структура, яка відображає синтез взаємозв'язків різних елементів, що функціонують для досягнення встановленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням її глобальної мети.

· Організаційна структура -- це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти:

o вона охоплює канали влади та комунікації між різними адміністративними службами та працівниками;

o інформацію, яка передається цими каналами.

Згідно з цим визначенням основними елементами організаційної структури управління є:

а) склад і структура функцій управління;

б) кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;

в) професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;

г) склад самостійних структурних підрозділів;

г) кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

д) інформаційні зв'язки.

Чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва (надання послуг). На побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка стосується і об'єкта, і суб'єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать: розміри виробничої діяльності фірми (середня, мала, велика); виробничий профіль фірми (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей); характер продукції, що виробляється, та технологія її виробництва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове чи серійне виробництво); сфера інтересів фірми (орієнтація на місцевий, національний чи зовнішній ринок); масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т. ч. виробничих, збутових тощо); характер об'єднання (концерн, фінансова група тощо)

Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управління виробництвом:

1) бюрократичні структури;

2) адаптивні структури.

Бюрократичні (механістичні) організаційні структури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та професійними якостями.

Адаптивні (органічні) організаційні структури розробляються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей реагувати на зміни зовнішнього середовища та впроваджувати нову наукомістку технологію.

Починаючи з 60-х років, деякі організації стикнулися з такою ситуацією, коли зовнішні умови їх діяльності змінювалися так швидко, проекти ставали настільки складними, а технологія розвивалася так бурхливо, що недоліки бюрократичних структур управління почали перевищувати їхні позитивні риси. Тому організації почали розробляти та впроваджувати нові, гнучкіші типи організаційних структур, які засновуються на цілях та припущеннях, що радикально відрізняються від покладених в основу бюрократичних структур. Однак адаптивні структури не можна в будь-якій ситуації вважати ефективнішими, ніж бюрократичні.

Бюрократичні та адаптивні структури є крайнощами, а реальні структури реальних організацій знаходяться між ними і мають ознаки бюрократичних та адаптивних структур у різних співвідношеннях. Крім того, часто буває так, що різним підрозділам в одній організації властиві різні структури. управління організаційний кваліфікаційний

Так, керівництво великої організації використовує у виробничих підрозділах бюрократичні структури, а в науково-дослідних -- адаптивні.

Розділ 2. Бюрократичні організаційні структури управління

Теорія та практика менеджменту виробила велику кількість варіантів побудови бюрократичних організаційних структур управління:

· Лінійний тип.

Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління.

Суть лінійного управління полягає в тому, що кожен виробничий підрозділ очолює керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівникові (органу). В свою чергу, останній с підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого без посереднього керівника.

У практиці управління лінійна організаційна структура використовується рідко, як правило, малими та середніми фірмами, які здійснюють нескладне виробництво (однорідної продукції) при відсутності широких зв'язків у кооперації.

Можливими недоліками є високі вимоги до керівника, який повинен мати різнобічні знання і досвід з усіх функцій управління та сфер діяльності, що, в свою чергу, обмежує можливості керівника ефективно управляти організацією, та перевантаження інформацією, великий потік документації, безліч контактів з підлеглими, вищими та суміжними організаціями.

· Функціональний тип

Функціональний тип організаційної структури управління -- для сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління, і реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов'язкові для них завдання. Отже, диференціація функцій управління є основою переходу до функціональної структури управління.

При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов'язковим для виробничих підрозділів.

Недоліками може бути зменшення рівня відповідальності виконавців за роботу через подвійне підпорядкування та відсутність взаєморозуміння та єдності дій між працівниками функціональних служб різних виробничих відділень фірми

Рис. 1 . Функціональна структура управління: К - генеральний керівник; В - виконавець; Ф - функціональний керівник

· Лінійно-функціональний (комбінований) тип

Лінійно-функціональний тип організаційної структури повинен усувати недоліки лінійного та функціонального типів структур управління: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. Передбачається, що першому (лінійному) керівникові в розробці конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).

При лінійно-функціональній структурі управління мас переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління.

Рис. 2. Лінійно-функціональний тип структури управління; Д -- директор; ФК -- функціональні керівники; ФП -- функціональні підрозділи; ОП -- основні виробничі підрозділи

Комбіновані структури забезпечують такий розподіл праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контролювати, а функціональні -- консультувати, інформувати, організовувати, планувати.

Можливі недоліки : не завжди є гнучке вирішення нових завдань та надмірний розвиток системи взаємодії по вертикалі

· Продуктовий тип

Продуктовий тип передбачає створення в структурі фірми самостійних господарських структурних підрозділів -- виробничих відділень, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів продуктів однієї групи або ж одного продукту. При цьому передбачається спеціалізація виробничих відділень у головній компанії за окремими видами або групами продуктів і надання їм повноважень управління виробничими та збутовими дочірніми компаніями, розташованими в своїй країні та за кордоном.

Продуктова організаційна структура широко розповсюджена як результат переходу міжнародних фірм до децентралізації управління, коли знання продукту та розвиток виробництва в глобальному масштабі набули першочергового значення.

Продуктовій організаційній структурі віддають перевагу великі широко диверсифіковані компанії, хоча в кожній із них названа структура має свої особливості.

· Регіональний тип

При використанні регіонального типу організаційної структури передбачається, що відповідальність за всю діяльність компанії на внутрішньому і зовнішньому ринках розподіляється між самостійними регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером діяльності можуть бути як виробничі відділення і бути центрами прибутку, а можуть організовуватися в формі дочірніх компаній і бути центрами прибутку та центрами відповідальності.

Очолює такий регіональний підрозділ віце-президент, який підпорядковується безпосередньо вищій адміністрації компанії і здійснює свою діяльність у тісному контакті з усіма центральними службами.

Регіональна структура управління використовується компаніями, які виробляють продукцію обмеженої номенклатури та орієнтовані на широкі ринки збуту і конкретного споживача

Регіональна структура управління діяльністю компаній в цілому зустрічається рідко, хоча регіональний принцип управління закордонною діяльністю разом з управлінням продукту досить поширений.

Недоліки :

1. Проблематичність підтримки загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи

2. Збільшення кількості рівнів управління

3. Можливість дублювання функцій на стратегічному і місцевому рівнях

Розділ 3. Адаптивні організаційні структури управління

Розглянемо найбільш відомі типи адаптивних організаційних структур управління, їх особливості, переваги та недоліки:

· Матричний тип організаційної структури

Матричний тип організаційної структури -- сучасний ефективний тип організаційної структури управління, який створюється шляхом суміщення структур двох типів: лінійної та програмно-цільової.

Відповідно до лінійної структури (по вертикалі) будується управління окремими сферами діяльності: НДДКР, виробництво, збут, постачання. Відповідно до програмно-цільової структури (по горизонталі) організовується управління програмами (проектами, темами).

Матричний тип структури використовується фірмами, продукція яких має відносно короткий життєвий цикл і часто змінюється, тобто фірмами, яким необхідно мати добру маневреність у питаннях виробництва та стратегії. При матричній структурі управління в процесі визначення горизонтальних зв'язків необхідні: підбір і призначення керівника програми (проекту), його заступників в окремих підсистемах (темах) відповідно до структури програми; визначення та призначення відповідальних виконавців в кожному спеціалізованому підрозділі; організація спеціальної служби управління програмою.

При матричній структурі управління керівник програми (проекту) працює з безпосередньо непідпорядкованими йому спеціалістами, які залежать від лінійних керівників. Він в основному визначає, що і коли повинно бути зроблене з конкретної програми. Лінійні керівники вирішують, хто і як виконуватиме ту чи іншу роботу.

Матричні структури управління, які доповнили лінійно-функціональну організаційну структуру управління новими елементами, відкрили якісно новий напрям у розвитку найбільш активних та динамічних проблемно-цільових та програмно-цільових організаційних форм управління, що спрямовані на піднесення творчої ініціативи керівників і спеціалістів і виявлення можливостей значного підвищення ефективності виробництва.

· Проектний тип

Проектні організаційні структури є тимчасовими. Вони створюються на період вирішення якогось організаційного завдання (розробки проекту і втілення його в життя). Суть даної структури полягає в тому, щоб зібрати команду кваліфікованих фахівців, які будуть протягом обмеженого періоду працювати над поставленим завданням. При цьому є заданий рівень якості роботи і певні ресурсні рамки (матеріальні і трудові).

Як правило, у великих компаніях на топ-менеджмент покладено безліч обов'язків в рамках проекту. Оскільки керівник не може самостійно охопити рішення всіх завдань, формуються спеціальні організаційні структури під кожен готельний проект. Призначається керівник проекту, який визначає концепцію і цілі, підбирає фахівців і розподіляє завдання між ними, координує і контролює дії.

Коли проект завершується, структура розпадається. Учасники повертаються на колишні посади, або переходять в нові проекти (якщо вони є штатними співробітниками), або залишають організацію (якщо з ними було укладено строковий контракт).

Також у даного виду адаптивної організаційної структури є деякі недоліки. Ось основні з них:

· при наявності декількох проектів відбувається дроблення ресурсів організації, що ускладнює її функціонування і розвиток як єдиного цілого;

· оскільки проектна оргструктура не є стійкою, відбувається дезорієнтація співробітників, утруднюється усвідомлення ними свого місця в організації;

· керівник повинен керувати не тільки безпосередньо проектом, але також регулювати місце підпорядкованої йому групи в організаційній структурі підприємства;

· труднощі з експлуатацією фахівців на перспективу;

· якщо проектних структур кілька, може відбуватися дублювання функцій.

· Мережевий тип

Найбільш сучасною адаптивною організаційною структурою є мережева. Вона протиставляє посадовій ієрархії і функціональному поділу інтелектуальне співробітництво і мережеву кооперацію. Такі перетворення викликані тим, що на зміну матеріальних активів як глобального ресурсу прийшов інтелектуальний потенціал.

Ієрархічні організаційні структури менеджменту стають все менш актуальні. Справа в тому, що вони виникли тоді, коли в економічному середовищі була відсутня критична невизначеність розвитку. Зараз же настав період глобальної невизначеності, що змушує менеджерів безперервно навчатися вирішенню нових проблем. Позаштатні ситуації виникають все частіше, а тому традиційні механізми управління демонструють свою неефективність.

У мережевий оргструктурі кожна ланка управління розглядається не як замкнутий самодостатній підрозділ, а як загальнодоступний ресурс. Підрозділи взаємодоповнюють один одного, що збільшує загальну корисність роботи. Таким чином, ієрархія управління розмивається, а всі менеджери опиняються в рівних умовах як носії знань, досвіду, капіталу і так далі. Але це можливо реалізувати тільки за умови налагоджених мережевих зв'язків.

Важливою відмінною рисою даного типу адаптивних структур є те, що менеджмент може бути перетворений в віртуальний ресурс, яким можна користуватися, не вступаючи в безпосередній контакт. Віртуальний менеджер більш мобільний і доступний. Більш того, у віртуальне середовище можуть переходити цілі організації. Це оптимальне рішення в умовах постійно мінливої ??кон'юнктури

Список літератури

1. Іванілов О. С. Економіка підприємства / О. С. Іванілов., 2009. - 728 с.

2. Ковальчук І. В. Економіка підприємства: Нави. посіб. -- К.: Знания, 2008. -- 679 с. -- (Вища освіта XXI століття)

3. Адаптивні організаційні структури управління: основні види та їх характеристики [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: https://ukr.mentorbizlist.com/3890228-adaptive-organizational-management-structures-main-types-and-their-characteristics.

Размещено на Allbest.ru