Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти та науки України

Харківський національний університет будівництва та архітектури

Кафедра української мови та мовної підготовки іноземних громадян

Реферат

Прийоми боротьби опонентів за перемогу в дискусії

Виконав: студент Кондратова Д.Д.

Перевірив: канд. філол. наук, доцент Кучеренко О.Ф.

Харків 2020



Зміст

Вступ

1. Суперечка і дискусія як різновиди аргументації

2. Три основних етапа розвитку дискусії

3. Основні правила ведення дискусії

4. Основні організації дискусії

5. Поняття культури мовлення під час дискусії

6. Основні прийоми активізації уваги слухачів

7. Логічні помилки у доказі, пастки у дискусії

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Наукове спілкування пов'язане з обговоренням певних теоретичних проблем, з пошуком наукової істини. Його учасникам часто доводиться відстоювати власні ідеї, концепції, думки, погляди, спростовувати аргументи своїх опонентів. Тому найпоширенішими формами наукового спілкування є суперечка (дискусія, полеміка, диспут, дебати).

Суперечка - зіткнення несумісних думок, під час якого кожна сторона відстоює свою правоту. Її учасниками є опонент і пропонент.

Одним із найпоширеніших видів суперечок ділового спілкування є дискусія. [1;1]

Дискусія (лат. - розгляд, дослідження) - обговорення різними індивідами певного суперечливого питання, складної проблеми з метою розв'язання проблеми, спільного пошуку істини, досягнення згоди між учасниками.

Феномен дискусії вперше стали досліджувати давньогрецькі філософи. Саме в Давній Греції виникло вчення (теорія) про структуру, функції, різновиди, правила ведення дискусій й умови досягнення істини або згоди між її учасниками.

Пропонент - учасник дискусії, який висуває певну тезу (предмет обговорення) і наводить власні аргументи. Інших учасників дискусії, котрі слухають пропонента, а потім згоджуються чи не згоджуються з тезою та наведеними аргументами і починають сперечатися з ним, називають "опонент", "супротивник". [2;1]

Учасники дискусії почергово висловлюють свої твердження та їх обґрунтування стосовно проблеми, яка перебуває в центрі обговорення. Якщо між ними виникає теоретична, світоглядна конфронтація, дискусія перетворюється на полеміку. [1;1]

Полеміка (грец. - войовничий) відрізняється від дискусії метою та засобами. Мета полеміки - не досягнення згоди, а перемога над іншою стороною (супротивником), утвердження власного погляду, своєї думки. Засоби, які використовують у полеміці, не настільки нейтральні, щоб з ними погоджувалися всі учасники. Кожен може застосувати засоби, котрі вважає необхідними для досягнення мети, - перемоги над тими, з ким сперечається. Отже, якщо в дискусії потрібно використовувати лише ті засоби, які визнає й інша сторона, то в полеміці кожен вибирає їх сам, без огляду на інших. Відповідно, якщо беруть до уваги різну мету і засоби дискусії та полеміки, то протилежну сторону в дискусії називають "опонентом", а в полеміці - "противником". Однак, поділ суперечок на дискусію і полеміку відносний, теоретично виправданий, але практично в процесі конкретних суперечок він втрачає чіткість, оскільки водночас можуть збігатися мета і засоби дискусії та полеміки. [2;1]

1. Суперечка і дискусія як різновиди аргументації

Важливою вимогою до аргументації є, безумовно, сумлінність, чесність і об'єктивність подання аргументів. Зокрема це закоркує готовність людей відмовитися від упереджено негативного ставлення до чужих думок і симпатій до своїх. Доведення і спростування, яке ведеться людьми - опонентом і пропонентом, як правило формується як діалог, який називається суперечкою або дискусією.

Суперечка (спір) і дискусія - два близькі види складного вербального аргументаційного процесу. Вони поділяються за метою і манерою проведення. У залежності від мети суперечки бувають зокрема заради істини і заради перемоги. Дискусія є, власне, науковим спором - в її процесі заздалегідь готується науковий матеріал, який подається пропонентом і піддається сумніву опонентом. Манера проведення дискусії відрізняється (в ідеалі) високою культурою поведінки, неупередженості і вимагає від сторін високого рівня компетентності щодо предмету спору.

В сучасній науковій, довідковій літературі слово спір служить для позначення процесу обміну протилежними думками. Однак єдиного визначення даного поняття немає.

Під спором розуміється всяке зіткнення думок, розбіжності в точках зору з якого-небудь питання, предмету, боротьба, за якої кожна зі сторін відстоює свою правоту.

Дискусією називають такий публічний спір, метою якого є з'ясування і зіставлення різних точок зору, пошук, виявлення істинної думки, знаходження правильного рішення спірного питання. Дискусія вважається ефективним засобом переконання, бо її учасники самі приходять до того або іншого висновку.

Учасники дискусії, зіставляючи суперечливі судження, намагаються прийти до єдиної думки, знайти загальне рішення, встановити істину.

Суперечки можуть відбуватися при слухачах і без слухачів. Присутність слухачів, навіть якщо вони не висловлюють свого відношення до спору, діє на супротивників. Перемога при слухачах приносить більше задоволення, тішить, а поразка стає більш прикрою і неприємною. В суспільному житті нерідко можна зустрітися і зі спором для слухачів. Спір ведеться не для того, щоб з'ясувати істину, переконати одне одного, а щоб привернути увагу до проблеми, справити на слухачів певне враження, вплинути необхідним чином.

Поведінка в спорі залежить і від того, з яким противником доводиться мати справу. Якщо перед нами сильний противник, тобто людина компетентна, добре знає предмет суперечки, упевнена в собі, користується повагою і авторитетом, логічно міркує, то ми більш зібрані, напружені, стараємось звільнити її від зайвих роз'яснень, силимося самі вникнути в суть висловлювання, більш готові до оборони.

Зі слабким противником, що недостатньо глибоко розбирається в предметі обговорення, нерішучим, що немає досвіду в спорах, ми поводимось інакше. Нерідко вимагаємо пояснень і додаткових доводів, щоб пересвідчитися, чи не випадково він виявився правий, ставимо під сумнів його висловлювання. Відчуваємо в собі більше упевненості, незалежності, рішучості.

Цікаво сперечатися з противником, який рівний тобі по розуму, знанням, освіті. [3;1]

2. Три основних етапи розвитку дискусії

Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.

Підготовчий етап передбачає такі завдання:

-- сформулювати тему дискусії;

-- визначити основні питання, які обговорюватимуться;

-- підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію;

-- визначити місце та час проведення дискусії.

На другому етапі -- основному -- обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.

Третій етап -- заключний -- це підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий -- головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів -- учасників дискусії.

За нормами етикету дискусія не повинна тривати більше, ніж З год, оскільки зловживання часом призводить до втоми учасників дискусії, до їхнього роздратування і неприйняття всього, що відбувається довкола. Дуже важливим у дискусії є дотримання часового регламенту: повідомлення -- 15--20 хв, виступ -- 3--5 хв.

Наше життя містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, результатом яких може стати успішна угода і прибуток, але лише за умови правильного ведення дискусії, яка полягає в урахуванні багатьох факторів (психології ведення дискусії, логічній та мовній культурі дискусії та ін.). [4;1]

3. Основні правила ведення дискусії

Основні правила ведення дискусії:

1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.

3. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Дискусію як форму колективного обговорення слід відрізняти від полеміки, яка виступає як конфронтація ідей, поглядів та думок і основна мета якої - перемога над опонентом, та від диспуту, який використовується, як правило, для публічного захисту тієї чи іншої позиції. [5;1]

4. Основні організації дискусії

«Дерево рішень» (метод усіх можливих варіантів). Суть методу і його мета: ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.

Методика проведення обговорення:

1. Ведучий (головуючий) ставить задачу для обговорення.

2. Учасникам надається основна інформація по проблемі, історичні факти, дати, події тощо.

3. Ведучий (головуючий) ділить колектив на групи по 4-6 чоловік. Кожній групі роздаються таблиці та яскраві фломастери. Визначається час на виконання завдання (10-15 хв.).

4. Учасники дискусії заповнюють таблицю й приймають рішення по проблемі.

5. Представники кожної групи розповідають про результати. Викладач може порівняти отримані результати, відповісти на питання учасники дискусіїв.

Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу. Суть методу і його мета: ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі. Група з 3-5 чоловік веде дискусію на заздалегідь обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди. Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору за заданою темою, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови - 3-5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від заданої теми. Ток-шоу добре проводити спареними уроками (1,5 год.)

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий визначає тему, запрошує основних учасників, виробляє основні правила проведення дискусії, регламент виступів.

2. Учасників дискусії потрібно розсадити так, щоб “глядачі” були навколо стола основних діючих осіб.

3. Ведучий починає дискусію: представляє основних учасників і обголошує тему.

4. Першими виступають основні учасники (20 хв.), після чого ведучий запрошує "глядачів" прийняти участь у обговоренні.

5. По закінченню дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз висловлювань основних учасників.

Дискусія “Мозковий штурм”. Суть методу і його мета: “мозковий штурм” - це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників. Принцип “мозкового штурму” простий. Ви збираєте групу учасники дискусії в, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку. Всі декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення. “Мозковий штурм” можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий ставить перед учасниками “мозкового штурму” задачу і розповідає про його правила:

· мета “штурму” - запропонувати найбільшу кількість варіантів рішення задачі;

· примусьте працювати свою уяву;

· не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

· розвивайте ідеї інших учасників;

· не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям - цим ви займетесь трохи пізніше.

2. Ведучий призначає секретаря, який буде записувати всі ідеї, що виникають, слідкувати за тим, щоб не порушувались правила, при необхідності втручатися. Перший етап триває до тих пір, доки з'являються нові ідеї.

3. Ведучий об'являє коротку перерву, щоб учасники налаштувались на критичний лад мислення. Починається II етап. Тепер учасники “мозкового штурму” згруповують і розвивають ідеї, висловлені в ході I етапу (список ідей можна надрукувати і роздати або вивісити на дощі). Проаналізувати і вибрати ті ідеї, які можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання, учасники приходять до рішення.

4. Ведучий підводить підсумок дискусії. Якщо “мозковий штурм” не приніс потрібного результату, слід обговорити причини невдачі. [6;1]

5. Поняття культури мовлення під час дискусії

Важливе місце після логіки та організації дискусії мас культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і тлі., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.

Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу - це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв'язання суперечки.

Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань. [7;1]

6. Основні прийоми активізації уваги слухачів

Якщо вас перестали слухати (а за спостереженнями психологів, на 15-20 хвилині виступу наступає «криза уваги»), змініть мовлення, наведіть цікавий факт. Один із найдійовіших засобів пожвавлення уваги слухачів - риторичні запитання під час виступу. Не говоріть надто довго: це стомлює і вас, і слухачів. Говоріть переконливо, використовуйте різні прийоми (порівняння, протиставлення, аналогію, приклади з життя).

Зацікавити слухачів можна, якщо говорити про те, що стосується їх безпосередньо; поставити запитання, на яке самі ж і відповісте; навести захоплюючі факти; висунути якусь неймовірну гіпотезу; заохочувати слухачів до дискусії.

Будьте тактовними: дякуйте за кожне зауваження, навіть тоді, коли ви з ним не згодні.

Манери, одяг, жести, міміка, інтонації -- усе промовляє до слухачів і все або посилює вплив сказаного, або, навпаки, послаблює його. Тут варто згадати настанови російського юриста, оратора, письменника А.Ф.Коні:

1. Коли йдеш в аудиторію, одягнутися треба просто й пристойно. В одязі не повинно бути нічого вишуканого і крикливого: психологічна дія на слухачів починається до моменту мовлення - з появи перед аудиторією.

2. Говорити треба голосно, ясно, чітко, немонотонно, по можливості виразно й просто. У тоні повинна вчуватися впевненість, переконаність, сила. Не потрібно повчального тону: нетактовного - для дорослого, нудного - для молоді.

3. Мовлення не треба вести «одним махом»; воно повинно бути живим словом. Тон мовлення варто змінювати - підвищувати й знижувати його залежно від змісту і значення конкретної фрази, адже тон завжди виділяє. Не можна забувати про паузи між окремими частинами усного мовлення (вони - як абзац у писемному мовленні).

4. Мовлення ефективно оживлюють жести, але користуватися ними треба обережно: жести повинні відповідати змістові й значенню даної фрази або окремого слова, мусять діяти одностайно з тоном, тільки тоді вони посилюють мовлення. Остерігаймося частих метушливих, різких рухів рук - це набридає і дратує.

5. Мовець не повинен «прикипати» поглядом до якоїсь однієї точки (наприклад, до відкритих, допитливих очей одного слухача або стіни, у яку впирається погляд, понад головами слухачів) - це призведе до втрати контакту з аудиторією, контролю над її налаштованістю на тему тощо.

6. Мовець повинен мати витримку, володіти собою в будь-якій несприятливій обстановці.

7. У мовленні недопустимий шаблон, штампи особливо небезпечні на початку й наприкінці тексту.

8. Простота і ясність викладу - найвищі його якості.

9. Щоб досягти мети, добитися успіху, потрібно:

а) завоювати увагу;

б) утримати увагу до кінця комунікативної ситуації; цьому сприяє лаконізм, добрий темп мовлення, короткі свіжі відступи, обрамлення тексту та ін.

10. Якщо не вистачає власної «глибокої думки», можна скористатися «мудрістю древніх», зберігаючи при цьому міру.

Однак найголовніше - вкласти у свій виступ душу: справжня емоційна щирість допоможе більше, ніж будь-які правила.

Якщо ви прагнете привернути увагу:

- активізуйте увагу слухачів, змусьте їх відволіктися від повсякденності;

- зацікавте слухачів, переконайте з перших слів, що ваша промова буде свіжою, яскравою, образною;

- слухачі повинні заохочено слухати вас; дайте їм зрозуміти, що факти, які ви збираєтеся розкрити, зрозумілі й цікаві;

- не піддавайтесь ілюзіям, що аудиторії добре відома головна думка вашого виступу, тому детально й аргументовано розкрийте її;

- не зловживайте під час розкриття своїх думок запитальними формами, оскільки це може ввести в оману слухачів;

- не плутайте основну думку з доказами та ілюстраціями, наголошуйте її інтонацією;

- якщо у вас виник сумнів, зробіть паузу, поясніть детально основну думку і лише потім продовжуйте далі.

Якщо ви прагнете завоювати довіру слухачів:

- слова вимовляйте чітко, переконливо, не змінюючи їх частоти;

- у мові й поведінці все повинно бути чітким і визначеним: слова, постава, жести;

- зацікавте аудиторію описами, порівняннями, зіставленнями, протиставленнями;

- аудиторія завжди охоче сприйме цікаву інформацію; запропонуй їй факти, комічні історії, цифри, пожартуйте; структуруйте матеріал на прості і зрозумілі елементи, щоб слухачам було легше їх запам'ятати;

- усім своїм виглядом демонструйте, що раді всіх бачити; запевніть, що сказане буде корисним слухачам, їх чекає приємне й раціональне проведення часу. спілкування мовлення дискусія полеміка

Способи швидкого реагування на екстремальну ситуацію:

Щоб «виграти» час і вирішити, як бути в тому чи іншому випадку, потрібно:

· запитати, чи добре чути в протилежному кінці аудиторії;

· попросити присутніх навести приклади з їхнього досвіду;

· поцікавитися, що було незрозуміло;

· запитати, чи є в когось заперечення;

· відчинити вікно;

· проінформувати, що ті, кого зацікавлять додаткові факти, після виступу зможуть взяти у вас перелік літератури чи інші джерела, у якій розглянуті питання глибоко висвітлені;

· поділитися спогадом, як інша аудиторія реагувала на цю саму ситуацію. [8;1]

7. Логічні помилки у доказі, пастки у дискусії

Помилки у аргументах:

1. Хибність основ (аргументів) - основна помилка, яка полягає у тому, що у якості аргументів беруться не істинні, а хибні судження, які видають або намагаються видати за істинні. Класичний приклад такої помилки - хибність аргументів Птоломея, який вважав вірною геоцентричну будову Сонячної системи тому, що Сонце нібито обертається навколо Землі.

2. "Передбачення аргументів" - теза спирається на недоведені аргументи, які можуть бути істинними і тоді теза може бути істинною.

3. "Хибне коло" - теза доводиться аргументами, а істинність аргументів базується на цій же тезі. Прикладом цього може бути таке доведення "Вартість товарів на ринку визначається вартістю праці, а вартість праці повинна залежати від вартості товарів на ринку".

Помилки у аргументації:

1. Уявне слідування - людина поєднує непоєднувані аргументи словами "значить", "слідує", "отже", "таким чином", "у підсумку маємо" тощо. Тоді складається видимість того, що теза аргументами підтверджується.

2. Аргумент приймається безумовно істинним - він може бути істинним лише з урахуванням певного часу, відношення, місця - він ніколи не є істинним безумовно. Так їжею, отрутою і ліками часто є одна і таж речовина, але її властивості залежать від дози, часу прийняття.

Прийоми пасток у дискусії (некоректні прийоми):

Пастка у дискусії - непорядний прийом, який свідомо застосовується малокультурною людиною для того, щоб утруднити своєму противникові проведення спору. За суттю пастки є порушення принципів вірного мислення і законів логіки, тому у науковому спорі вони неприпустимі. Серед оман, яких треба уникати, науковці зокрема виділяють:

Пастки логічного характеру:

· Софізми - свідоме порушення певних правил і законів раціонального теоретичного мислення. Всі численні види софізмів навряд чи доречно наводити, бо кожному з законів логіки, правил визначення, поділу тощо належить його перекручення;

· Антиномії - логічно парадоксальні ситуації, які містять у міркуванні певні дефекти, для яких у логіці не знайдено певного рішення. Наприклад, антиномією буде таке доведення "З окремих піщинок чи інших предметів неможливо скласти купу. Якщо ви взяли одну піщинку - то це явно не купа, дві - також не купа. І ніколи не з купи неможливо отримати купу, додаючи одну піщинку". У цій антиномії важливим є слово "купа" - особливість якого полягає у тому, що немає певного проміжку, коли щось стає купою - і цим можна недобросовістно користуватися у суперечці.

Пастки соціально-психологічного характеру:

· "Принада" - бажаючи схилити опонента до прийняття тези, пропонент підкуповує його лестощами, стверджуючи, наприклад, що він, як людина прониклива, ерудована і інтелектуальна, повинен погодитися з тезою;

· "Приниження" - якщо теза відкидається опонентом не аргументовано, то він може підкреслювати негативні риси пропонента як особистості (уявні чи такі, які справи не стосуються) - неосвіченість, необізнаність у даній галузі;

· "Самозвеличення" - одна з сторін суперечки може вдаватися до афішування власних здобутків, звань, титулів, посад тощо, щоб непрямо сказати "З ким ви зібралися вести суперечку?!";

· "Мнима проникливість" - неаргументовано відкидаючи тезу, людина може туманно розказувати, що вона просто стовідсотково відчуває, що її не можна прийняти;

· "Апеляція до здорового глузду" - до неї можуть вдаватися люди консервативні, які безпідставно відкидають тезу, керуючись так званим "здоровим глуздом" щоб не прийняти новітні, передові ідеї;

· "Апеляція до зиску" або "Кому це вигідно?" - замість логічного обґрунтування або спростування тези сторона суперечки починає агітувати за його прийняття (або неприйняття) в силу його вигідності (невигідності) з моральної, політичної, ідеологічної точки зору;

· "Апеляція до вірності" - замість доведення чи спростування тези люди апелюють до вірності традиціям, ідеям, партійним переконанням, особистій відданості ідеям якоїсь людини,

· "Досказування" - пастка криється у фразах "дозвольте я завершу Вашу думку", "Мені зрозуміло, куди Ви хилите і що хочете сказати", "Неважко передбачити продовження Вашої думки". Слід відзначити, що такі фрази не будуть спробою пастки, якщо висновки самі напрошуються - інша справа, коли сторона намагається перекрутити думки іншої сторони;

· Пастка "А завтра…" - якщо ступінь організованості мислення протилежної сторони невисока, то вдаються до таких фраз замість аргументації доведення чи спростування: "Сьогодні нам пропонують прийняти вірним це положення, а завтра запропонують прийняти …";

· "Ярлик" - однозначна, бездоказова оцінка стверджень суперника, яка не містить ніякої аргументації. Приводиться з метою дискредитації - "Ваша теза утопічна, хибна, грає на руку …";

· "Демагогія" - явне перебільшення наслідків прийняття або неприйняття тези, перекручене представлення наслідків;

· "Філософія" - широко вживається багатьма людьми схильність говорити "мудрованою мовою", наукоподібно, без необхідності застосовуючи терміни. Таким чином сторона у суперечці, не маючи аргументів, домагається здобути враження мудрості і глибокодумності;

· "Тріскотня" - ошелешення, приголомшення надвисоким темпом мови, численної кількості думок;

· "Вдовблювання" - пастка полягає у поступовому приученні аудиторії до якоїсь думки, яка подається як очевидна;

· "Багатозначна недосказаність" - людина, відчуваючи брак аргументів, замість них приймає глибокодумний і багатозначний вигляд, який говорить про те, що він "міг би привести ще аргументи, але не вважає за потрібним це робити";

· "Слабка ланка" - з висунутої пропонентом тези і аргументів опонент обирає найслабкіший, спростовує його у різкій формі і підносить справу так, що ніби то і інші доводи є невірними;

· "Уявна неуважність" - людина умисно "забуває" ті доводи супротивника, проти яких не має відповідей;

· "Доведи сам" - Свої аргументи пропонент не приводить і задачу доказу переносить на опонента, говорячи "а що Ви, власне, маєте проти?". Якщо опонент іде на оману і аргументовано критикує тезу, то пропонент намагається вести суперечку навколо цих аргументів;

· "Симуляція нерозуміння" - не знаючи, як заперечити, людина намагається представити справу так, ніби то він не розуміє слів суперника;

· "Механічні пастки" - використання відволікаючих жестів, фізичної дії на опонента.

· "Брати горлом" - не бажаючи сприймати тезу, людина підвищує тон, перебиває, не дає можливість висловити думку;

· "Надати перше слово корифеям" - цілеспрямоване формування установки;

· Обговорення тимчасово припиняється перед виступом людини, чия позиція не подобається;

· Одних виступаючих жорстко обмежують у регламенті, інших - ні;

· Використання заморення аудиторії для того, щоб без обговорення прийняти певну тезу. [3;1]



Висновки

Отже, дискусія -- це форма колективного обговорення, мета якого -- виявити істину або знайти правильний розв'язок порушеного питання через висловлення власних міркувань та зіставлення поглядів опонентів на проблему. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, озвучуються протилежні думки, а емоційно-інтелектуальний стимул підштовхує до активного мислення.

У переносному значенні (розмовне слово) дискусія -- це спір, суперечка окремих осіб, співбесідників.

Організація наукової дискусії передбачає 3 етапи:

· Готувальний;

· Основний;

· Заключний.

На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на обговорення загалу, дібрати відповідну літературу для готування, визначити час і місце проведення дискусії. Учасників дискусії краще розмістити в приміщенні так, щоб усі присутні бачили одне одного в обличчя і добре чули. На обговорення не слід виносити більш як 5 питань. Якщо тема складна, потрібно зробити невеликий вступ, щоб учасникам було легше визначитись щодо основних понять.

На другому етапі обговорюються ті питання, які були винесені на порядок денний. Процесом обговорення керує відник. Від виконання ним своєї ролі багато в чому залежить перебіг та результати дискусії. Різні заклики ведучого на зразок пам'ятати про регламент: «Дотримуйтесь правил дискусії! Будьте цивілізовані!» не знімуть загострення пристрастей, а можуть лише образити членів наради. Проте до поведінки учасників також є певні умови:

по-перше -- вони повинні підготуватися до обговорення обраної теми і виявити готовність викласти свої погляди.

по-друге -- кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме говорять доповідачі.

по-третє -- всім бажано поводитись відповідно до загальногодящих норм поведінки, не слід перетворювати дискусію на суперечку.

Якщо внаслідок дискусії виникла пауза -- роздуми учасників -- переривати її не слід, бо можливо вона допоможе знайти цікавий поворот дискусії.

Третій етап -- підбиття підсумків. Це звичайно робить відник, але можна доручити це і досвідченому спеціалісту з числа учасників. Він оцінить повноту і глибину теми, новизну інформації, відзначить різні погляди, наголосить на значущих результатах обговорення. Добре якщо до аналізу дискусії буде долучено і інших учасників.

Як свідчать спостереження, дискусія не повинна тривати понад 3 години, надуживання часом може викликати роздратування в присутніх. Відник має відчути кульмінаційний момент після якого звичайно інтерес до обговорення зменшиться і підбити підсумки. З правила, для повідомлення надається 15-20 хвилин, для виступу 3-5 хвилин. Якщо під впливом дискусії в частини учасників змінилися настанови, це означає, що подіяв «ефект переконання». Він виявляється навіть тоді, коли в декого зароджуються сумніви щодо правильності своїх поглядів. «Нульовий ефект» дискусії буває тоді, коли погляди, думки більшості людей не змінюються, це може бути наслідком пасивного ставлення до дискусії та браком готування до неї. Якщо в декого під час дискусії сформулюються погляди протилежні тим, які хотілося сформулювати під час організації, це означає дію «ефекту бумеранга», тобто від'ємний результат дискусії.



Список використаних джерел

1. Культура наукового спілкування [Електронний ресурс]: https://pidruchniki.com/18060203/kulturologiya/kultura_naukovogo_spilkuvannya

2. Суперечка та її теоретико-ігрова модель [Електронний ресурс]: https://pidruchniki.com/18060203/kulturologiya/kultura_naukovogo_spilkuvannya

3. Прийоми ведення суперечок: коректні і некоректні. Реферат [Електронний ресурс]: http://ru.osvita.ua/vnz/reports/logika/25324/

4. Дискусія [Електронний ресурс]: https://pidruchniki.com/ 12811121/menedzhment/diskusiya

Размещено на Allbest.ru

...