Володіння основами сучасного менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КОВЕЛЬСЬКИЙ ПРОМИСЛОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ ЛУЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Випускна методична комісія зі спеціальностей галузі знань 07 «Управління та адміністрування»

Курсова робота

З дисципліни «Основи менеджменту»

На тему «Менеджмент як наука і мистецтво управління організацією»

Студентки IV курсу «З» групи

Спеціальності 073 «Менеджмент»

Іванкевич О. С.

Керівник: Кисилюк Т. П.

м. Ковель - 2020 рік



Зміст

Вступ

1. Історія розвитку менеджменту як науки

2. Розиток менеджменту в Україні

3. Сутність та значення менеджменту

4. Наукові підходи до менеджменту

5. Основні види менеджменту

Список використаних джерел



Вступ

Перехід до ринкових відношень вимагає трансформації системи управління. Ринок потребує як продуманої господарської роботи, так і надійної теоретичної основи. Особливу актуальність мають теоретичні та практичні питання менеджменту.

Основна функція менеджменту - організація режиму функціонування суб`єкту, що залежить від управлінського продукту. Чим краще управлінський продукт, тим краще функціонує і дає позитивні результати організація (фірма). В світі бізнесу існують так звані вічні питання, на які люди постійно шукають відповіді. Чому великі та малі компанії заробляють сотні мільйонів, а інші втрачають капітал? Як може невелика фірма (компанія) забезпечити високий рівень обслуговування, ніж велика, яка застосовує набагато більше ресурсів? На ці та інші питання допомагає відповісти теорія і практика менеджменту.

Менеджмент - як наука виник і розвивається в зв'язку з необхідністю пояснити, "чому" та в наслідок чого процвітають чи руйнуються організації. Науковці в області менеджменту шляхом випробувань та практики в області управління методом спроб та помилок відповідають на питання: " Чим виявляється успіх організації?". Відповідь на це питання дозволяє відповісти на більш прагматичне питання: "Що може зробити керівник для забезпечення успіху організації?".

Організації складають основу світу менеджерів, саме в них спостерігаються причини, які є причиною існування менеджменту.

Володіння основами сучасного менеджменту - важкий, багатоплановий процес, який оцінюється фахівцями з різних боків. Одні вважають, що менеджером потрібно народитися, другі, - що менеджмент це така ж наука, як наприклад фізика чи біологія, так чи інакше формування менеджера здійснюється через активне навчання і самовдосконалення. Як показує статистика, не багато з тих, хто має талант організатора, вміє розвивати цей талант і користуватись їм заради розвитку суспільства.

Творчий процес правління людьми неможливо виховати та навчити, однак здібність знаходити оригінальні рішення зустрічаються у людей частіше ніж звикли думати. Але невелика кількість людей, досягають успіху в досконаленні основ бізнесу.

У наш час важко назвати більш важливу та багатогранну сферу діяльності, ніж управління або менеджмент, від якого в значній мірі залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.

Наука і мистецтво людських відносин охопили область комунікацій та контактів як у середині організацій, так і з зовнішнім оточенням (діловими партнерами, споживачами, постачальниками, державними установами, засобами масової інформації).

Позитивна уява фірми стала важливим інструментом підвищення довіри до неї, а також, і чинником конкурентоздатності.

Менеджерське керування починалось з нижчих підрозділів функціональних відділів (цех, склад, магазин) і середньої ланки (керування самими функціональними відділами і їхньою координацією). Зниження витрат на одиницю продукції за рахунок збільшення швидкості й обсягу постачань, виробництва й збуту, а також їхній збалансованості давала конкурентну перевагу, досягнення якого було прямим обов`язком менеджерів (як адміністраторів, або лінійних керуючих, так і штабних спеціалістів), що займалися прикладними дослідженнями і розробками.

У зарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т. д., внаслідок безпосередньої участі людей в управлінській діяльності.



1. Історія розвитку менеджменту як науки

Управління як сфера людської діяльності виникло разом із формуванням соціуму - сукупності людей, що існують, певним чином взаємодіючи між собою у процесі спільного виконання тих чи інших робіт. Визначальним етапом у розвитку управління стало зародження і становлення державності

Перші приклади свідомого управління відносяться ще до V-ІІІ тисячоліть до н. е., що було зафіксовано на глиняних табличках, які дійшли до наших днів і засвідчили існування певного регламенту управлінської діяльності у древньому Єгипті та Шумері, пов'язаного з комерційними операціями і управлінням державою.

У давньоєгипетській пам'ятці писемності «Повчання Птаххотепа», датованій 2000-1500 рр. до н. е., також розглядаються найважливіші питання управління державою: суть влади, значення стилю і методів керівництва тощо. Ось одна із настанов, що міститься у "Повчанні" і не втратила актуальності і в наші дні: "Якщо ти начальник, будь спокійним, коли слухаєш ти слова прохача; не відштовхуй його, перш ніж він полегшить душу від того, що хотів сказати тобі. Людина, уражена нещастям, хоче вилити свою душу навіть більше, ніж досягти сприятливого вирішення свого питання".

Мислителі Древньої Греції також внесли свій вклад у розвиток науки управління. Зокрема, Сократ, підкреслюючи важливість поділу праці і спеціалізації, бачив завдання управління у тому, щоб поставити кожну людину на належне їй місце. Він та інші давньогрецькі філософи стверджували, що причиною бідності суспільства, як правило, є відсутність кваліфікованого керівництва.

Платон у своїх "Політичних діалогах", "Республіці" і "Законах" виклав теорію "ідеальної держави". Він розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що діяльність з управління є важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства. Аристотель, вивчаючи існуючі на той час держави, виділив дві системи господарювання: економію, за якої виробляється майже все необхідне для власного користування, і хрематистику - мистецтво багатства. Він же заклав основи вчення про домашнє господарство і управління ним.

Вищесказане свідчить, що людство вже давно усвідомило важливість управління як особливого виду діяльності. Але як галузь управлінських знань менеджмент почав формуватися в другій половині XVIII ст., а його становлення відбувалось на початку XX ст., в епоху індустріалізації і народження величезних за масштабами діяльності організацій.

У історичному контексті теорія управління виділяє п'ять значних стрибків у становленні управлінської науки, які виводять її на новий етап розвитку.

Перша управлінська революція характеризується як релігійно-комерційна і пов'язується із виникненням писемності у давньому Шумері (V-ІІІ тисячоліття до н.е.). Вважається, що це сприяло виникненню особливої касти жерців-бізнесменів, які вели діловий перепис і комерційні розрахунки. Письмова фіксація ділових угод підвищувала їх надійність і захищеність.

Друга управлінська революція називається «світсько-адміністративною» і пов'язується з діяльністю вавилонського царя Хамурапі (1792-1750 рр. до н.е.). Він опублікував збірку законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними верствами населення, завдяки яким посилювався контроль і відповідальність за виконання робіт.

Третя управлінська революція дістала назву «виробничо-будівельної». Вона відноситься до царювання ассирійського правителя Навуходоносора (605-562 рр. до н.е.). Саме тоді будівельні роботи набули величезного розмаху і вимагали посилення контролю за діяльністю у сфері виробництва і будівництва. Такий контроль здійснювався з боку держави.



2. Розиток менеджменту в Україні

Так історично склалося, що Україна відстала у своєму економічному розвитку від «ринкових» країн світу. Наші невдачі в проведенні економічних реформ пов'язані з невизначеністю стратегії кардинальної перебудови суспільства (включаючи політичне, соціальне й моральне середовище). У стратегічному менеджменті виникає об'єктивна необхідність. Щоб не допускати грубих помилок надалі, нам необхідно навчитися знаходити оптимальні рішення в умовах недостатньої стабільності й невизначеності соціально-економічного життя, характерного для сьогоднішньої України.

Питанням досліджень обраного напрямку прісвячено наукові праці А. Л.Гапоненко, А. М. Орлова, В. В. Ільїна, Боба Нільсона, В. Г. Федоренко. В області осмислення проблем українського менеджменту і його організаційної культури достатньо продуктивно працюють українські вчені: Б. П. Будзан, Ф. І. Хміль, Г. В. Щокін, Г. А. Дмитренко, О. Є. Кузьмін, В. Г. Герасимчук, Г. О. Коваленко, М. В. Туленков, Г. Л. Хаєт й інші.

На сьогодні, менеджмент, що домінує на підприємствах України, можна умовно поділити на три основні напрями:

1. Система менеджменту, що залишилася у спадок від радянських часів. Основними її ознаками є: жорстка централізація, слабка мотивація персоналу, активне використання адміністративних методів управління. Характерними рисами таких підприємств є низька продуктивність праці та конкурентоспроможність, нездатність підприємства вийти на зовнішні ринки через якість продукції тощо.

2. Система менеджменту, що сформувалася в малих та середніх підприємствах. Основні ознаки - максимально спрощена організаційна структура підприємства (як правило, лінійна), відсутність стратегії розвитку.

3. Система менеджменту, що була впроваджена іноземними компаніями або на основі досвіду іноземних компаній. Характерною рисою менеджменту даного виду є часткове впровадження іноземних підходів до управління.

Це часто пояснюється неможливістю застосування тих чи інших нових підходів в менеджменті, оскільки на вітчизняний корпоративний сектор мають потужний вплив зовнішні чинники (політична, економічна, соціальна ситуація в країні тощо)[2, с. 35].

Найактуальніші проблеми менеджменту, з якими стикаються українські підприємства:

- скорочення, яке трапляється, коли організація навмисно стає меншою, скорочуючи кількість робітників або цілі підрозділи чи закриваючи підприємства;

- недостатність та несвоєчасність забезпечення управлінців якісною інформацією для прийняття управлінського рішення;

- недотримання максимального рівня якості;

- недостатність нематеріальної мотивації працівників на підприємствах [3, с. 122].

Концепція ефективної діяльності українського бізнесу повинна базуватися на певних чинниках:

- відмова від старих принципів ієрархічних відносин панування та підкорення й перехід до партнерства, до принципу «спортивної команди» та тіснішої взаємодії;

- самостійний та інноваційний характер діяльності, креаціонізм, або, точніше, безперервний творчий підхід до всіх питань;

- прагнення не до максимального, а до соціально обґрунтованого прибутку;

- гнучкий, швидкий та вільний перехід від однієї ролі до іншої відповідно до нових вимог насиченого ринку;

- синтез і запровадження на практиці свободи, рівності та справедливості;

- експериментування - перевірка різних підходів для віднаходження здатності та розуміння, як трансформувати можливості в успішну реальність тощо [1, с. 97].

Проблеми розвитку менеджменту в Україні при високих темпах розвитку економіки цілком розв'язні. У сучасних умовах розвитку економіки на основі ринкових відносин одним із пріоритетних її напрямків є вироблення основних теоретичних і методологічних позицій по використанню менеджменту в практичній діяльності українських організацій.

Важливою проблемою становлення практики менеджменту в Україні є формування сучасної культури організації. Великого значення він надає стратегії та тактиці розвитку організації, які невід'ємні від процесу формування її культури. Безліч економічних та соціальних проблем стали для України дуже гострими через нестачу високопрофесійних, а водночас патріотично налаштованих кадрів. Українському менеджменту буде важко зробити суттєвий крок уперед. Для цього нам необхідно опанувати сучасні методи менеджменту, сприйняти цінності правила і етичні норми, чинні у цивілізованому світі, зберігаючи та використовуючи при цьому національні моральні надбання, отримані через релігію та історичну культуру.

Нові умови господарювання вимагають нових підходів до управління, тому має особливе значення огляд докорінних змін, які відбуваються у сфері управління, оскільки триває зміна соціально-економічної системи. Постає необхідність рішуче ламати стереотипи мислення, які склалися протягом тривалого часу

Першою з проблем українського менеджменту є самозакоханість, тобто більшість керівників впевнені, що тільки вони знають, як чинити правильно, і абсолютно не погоджуються з чужою думкою.

Наступною значною проблемою є те, що український бізнес, і не лише український, зосереджений на заробітку грошей. Для сучасного українського бізнесу характерна зацикленість на грошах, недостатня духовність і творчість. Це зумовлено економічною ситуацією в нашій країні. Разом з тим, вже є бізнесмени, для яких «нести в світ прекрасне» - не пусті слова. Вони прагнуть покращити цей світ у рамках своїх можливостей. Заради справедливості варто відзначити, що їм працювати в нашій країні не простіше, однак внутрішні відчуття, з яким вони працюють, зовсім інші. І, дуже добре, що такі бізнесмени в нашій країні є.

Третьою проблемою вітчизняного бізнесу є те, що ніхто або майже ніхто насправді не думає про споживачів. Річ у тому, що наша країна ще не доросла до максимальної орієнтації на клієнта. У нас основне завдання на даному етапі розвитку - вижити за всяку ціну. Необхідно пам'ятати, що вижити можна тільки завдяки клієнтам, оскільки в кінцевому рахунку бізнес існує для клієнтів, а не для керівництва. Основою бізнесу повинна стати клієнтоорієнтованість, а не збагачення компанії. Якщо дотримуватись цього правила, то й збагачення стане саме собою зрозумілим, адже коли думаєш про клієнтів, є шанс заробити гроші.

Четверта проблема - жадібність і конкуренція. Ми можемо спостерігати, як у цілих галузях бізнесу виникають складності через те, що люди знищують один одного і не вміють співпрацювати. Особливо, якщо галузь висококонкурентна. Поняття конкуренції саме по собі жорстке і передбачає виграш за рахунок програшу іншого, але ж у конкуренції також можливий варіант «виграю я - виграє інший».

Наступна проблема - це нарцисизм або зосередженість на власній величі. Багато українських бізнесменів думають буквально так: «мій бізнес - це я». Такі бізнесмени не будуть думати про людей, які розвивають його бізнес. Для них характерна позиція: якщо в компанії трапляються невдачі - винні співробітники, але якщо стався успіх, то він став можливий завдяки особистим зусиллям керівника. Ця проблема свідчить про невміння розділяти успіх зі своїми співробітниками.

Шоста значна проблема українського менеджменту - це зосередженість на цифрах, що називається «нічого особистого». Через зацикленість на цифрах і цифрових показниках ми постійно стикаємося з проблемою у відносинах, через що нерідко можуть виникнути конфлікти.

І остання за порядком, але одна із найважливіших - небажання що-небудь змінювати, схильність зберігати стабільність, прагнення охороняти свій status quo, свою позицію, посаду та напрацювання, пишатися минулими заслугами та досягненнями і продовжувати робити все, як раніше, зберігати непорушність процесів у компанії, які одного разу призвели до успіху. Такий підхід буквально означає самогубство. Безумовно, пишатися минулими досягненнями або минулими стратегіями можна, але вони працюють не завжди [7].

За своєю значимістю і масштабами проблема змін, на мою думку, найважливіша проблема вітчизняних бізнесменів. Вона свідчить про потребу зберегти усталене, напрацьоване і спиратися у своєму розвитку на досягнення, які були досягнуті колись давно. Письменник Максим Горький сказав чудову фразу: «У кареті минулого далеко не виїдеш».

Економічний аспект впливає на економічний розвиток регіону, держави через створення робочих місць, підвищення професійного рівня працездатного населення, підвищення освітнього рівня молоді тощо.

Соціокультурний аспект змін полягає у впливі змін на закони соціального життя людей, економічну, політичну, правову, освітню, моральну та іншу культуру.

Етичний аспект порушує питання норм поведінки, сукупності моральних правил певної суспільної групи, взаємовідносин з природою, етичних цінностей людини, доцільності наукових експериментів.

У технологічному аспекті зміни дають поштовх розвитку технології, створюють перспективи технологічного прогресу [4].

Отже, зміни створюють конкурентні переваги на підприємстві.

У разі, коли менеджер хоче змінити співробітників необхідно починати з себе. Посилення штрафів для співробітників, різні системи мотивації, ні «батіг», ні «пряник» не дадуть результатів.

Українським підприємствам притаманна слабкість організаційної культури. Тут постає необхідність у формуванні ефективної організаційної культури з чіткою системою “корпоративних цінностей” та вираженим “корпоративним духом”.

Б.П. Будзан виділяє певні негативні сторони менеджменту в Україні, а саме: висока потреба в менеджерах; нехтування довгостроковим плануванням управління; невміння імпортувати нові технологічні прийоми; брак "клем" для підключення інтелектуального потенціалу; не досить високий професійний рівень директорів підприємств; низька корпоративна культура [1, c. 166-181].

3. Сутність та значення менеджменту

Поняття "менеджмент" є досить загальним і трактується по-різному. У ньому зведені воєдино дуже різні принципи, ролі, види діяльності та функції. Найчастіше використовується це поняття в двох значеннях: як функціональне поняття, що охоплює господарські процеси та функції, котрі характеризують діяльність підприємства (закупівля, виробництво, збут тощо), і як організаційне поняття, що характеризує суб'єктів, які приймають рішення, їхню роль у діяльності підприємства (правління, начальник цеху, майстер). Загалом домінує функціональний підхід, котрий окреслює завдання діяльності та господарські процеси, тоді як другий підхід зосереджує увагу на ролі менеджерів різних організаційних рівнів.

Поняття менеджмент має міжгалузевий характер і дуже складну семантику. Досить часто слово менеджмент використовується як синонім до керівництва або управління підприємством. Менеджмент, управління -- це практично гра в дефініції. Невипадково в перекладній літературі вони часто вживаються як синоніми. П. Друкер як визнаний авторитет у галузі теорії менеджменту пояснює, що слово менеджмент в англомовних країнах вживається дуже вільно й у різних значеннях, хоча термін менеджмент винятково важкий для розуміння. По-перше, він має специфічно американське походження і навряд чи може бути перекладений на якусь іншу мову, в тому числі и на англійську мову Британських островів. Він означає як функцію, так і людей, що її виконують; він указує на соціальне або посадове становище й одночасно означає навчальну дисципліну й галузь наукових досліджень. Канадський теоретик у галузі трудових відносин М. Кінг вбачає у менеджменті "...сполучну ланку між працею та капіталом, котра здатна анулювати класові суперечності".

Отже, дати повне і коротке визначення цього поняття досить складно, простіше зазначити його характерні риси, з яких складається феномен менеджменту. Менеджмент -- це: раціональний спосіб управління діловими організаціями; управління, орієнтоване на дохідність і прибутковість; діяльність з нагляду, що використовує особливі форми організації праці, договірні й контрактні відносини між працею і капіталом; особлива галузь наукового знання і професійної спеціалізації управлінців-менеджерів, які складають адміністративний штат підприємницької організаці та ін.

З наукового погляду менеджмент -- це вміння використовувати ті об'єктивні закони і закономірності, що виражають при-чинно-наслідкові зв'язки у сфері управлінської діяльності. Менеджмент розглядає підприємство не стільки як технологічну ланку суспільного виробництва, а передусім як соціально-виробничу підсистему ринкових відносин.

Підходи, що найчастіше використовуються при визначенні сутності та змісту менеджменту, можна подати у вигляді такої моделі Особливості менеджменту як науки. Менеджмент -- це перш за все управління людьми, наука про людину, її інтереси, поведінку та взаємодію з іншими людьми. Родові особливості менеджменту як науки. По-перше, це міждисциплінарна наука, яка включає теорії і концепції психології, соціології, економіки, теорії систем, дослідження операцій тощо.

По-друге, істинність тих або інших теорій, концепцій менеджменту як нормативної дисципліни залежить від поведінки людей, їх дій і рішень.

По-третє, менеджмент -- це практична дисципліна, яка має прикладний характер, виражається в діях і вміннях людини. В основі менеджменту як практичної управлінської діяльності не знання, а дії, тобто недостатньо пояснити певне явище, необхідно показати, як теорія працює на практиці.

Багато людей знає, що роблять, але небагато з них роблять те, що знають.

Для менеджменту як науки природним критерієм достовірності та практичної значущості теорії і концепцій є успішна діяльність організацій, які використовують ці теорії у своїй роботі.В управлінні (як в теорії, так і в практиці) є багато авторитетних людей, від Ф. Тейлора, засновника наукового управління, до прихильника гуманізації і розвитку людських відносин А. Маслоу, живої легенди менеджменту, П. Друкера та ін.

Але для керівника підприємства й організації бездумне (сліпе) наслідування існуючих теорій і популярних концепцій неприпустимо, тому що існують відмінності в умовах діяльності організацій, досвід та стилі управління.

Для успішного використання теорії на практиці менеджеру необхідно критично сприймати висловлювання і твердження незалежно від авторитету автора, аналізувати ситуацію, що склалася, і перевіряти дієвість теорії в конкретних умовах. Такий підхід дозволить керівнику самому переконатися в істинності теорії і вибрати для досягнення поставлених цілей найбільш підходящу.

Розгляд поняття менеджмент із різних точок зору відкриває нові горизонти дослідження сучасної науки управління.

Менеджмент як функція. Перш за все менеджмент розглядається як особливий вид людської діяльності, спрямований на Досягнення визначеної мети або цілей організації. Управління як функція реалізується шляхом виконання послідовності Управлінських дій, за допомогою яких суб'єкт управління впливає на об'єкт управління, котрі дістали назву функції управління. Уперше їхній склад сформулював один з основоположників наукового менеджменту А. Файоль. У подальших розробках склад функцій управління доповнювався, в тому числі й за рахунок конкретизації тих або інших видів управлінських робіт.

В Україні важливе практичне значення для подолання економічної кризи має опанування соціальною функцією менеджменту, котру П. Друкер охарактеризував так: "Саме менеджмент створює економічний та соціальний розвиток. Він є його результатом. Скрізь, де ми вкладали лише економічні фактори виробництва, особливо капітал, ми не отримували розвитку. У не багатьох випадках, коли ми змогли викликати енергію менеджменту, ми забезпечували стрімкий розвиток. Розвиток є скоріше справою людської енергії, ніж економічного багатства. Генерування людської енергії та надання їй напрямку є завданням менеджменту". Скрізь, де вдавалося ввести і задіяти його потенціал, розпочинався стрімкий розвиток. Приклади цього -- Японія, Південна Корея, "IBM", "Крайслер" тощо.

Менеджмент як процес відображає прагнення теоретиків і практиків менеджменту інтегрувати всі види діяльності з розв'язання управлінських проблем у єдиний ланцюжок. При цьому увага фокусується на узгодженості окремих дій, кожна з яких, у свою чергу, є також процесом. Отже, управління розглядається як динамічно змінювані в просторі й часі, але пов'язані між собою управлінські функції, метою яких є розв'язання проблем і завдань організації.

Сутність і зміст процесу управління виявляються у його функціях, тому його можна розглядати і як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи або організації в цілому з метою одержання максимальних результатів. Цей вплив здійснює відповідна категорія людей -- менеджери. Не випадково в теорії і практиці управлінської діяльності менеджмент часто ідентифікується з менеджером, з органами або апаратом управління.

Менеджмент -- це орган або апарат управління сучасними організаціями. Апарат управління є складовою частиною будь-якої організації й асоціюється з поняттям менеджменту. Головне завдання апарату управління -- це ефективне використання та координація всіх ресурсів організації для досягнення мети її діяльності. У сучасних умовах без нього організація як цілісне утворення не може існувати і працювати ефективно.

Менеджмент -- це категорія людей, які управляють організацією. Процес управління забезпечується професійно підготовленими фахівцями в галузі управління, котрі створюють організації та управляють ними через постановку мети і розробку шляхів її досягнення. Уміння ставити і реалізувати мету засновник наукового менеджменту Ф. Тейлор визначив як мистецтво точно знати, що потрібно зробити і як зробити це найкращим і дешевим способом. Цим мистецтвом має володіти відповідна категорія людей -- менеджери, чия робота полягає в організації та керівництві зусиллями всього персоналу для досягнення мети. Вони забезпечують умови для продуктивної та ефективної праці зайнятих в організації працівників та одержання результатів, що відповідають поставленій меті. Отже, головним завданням управлінського апарату є ефективне використання і координація всіх ресурсів організації для досягнення її мети.

Менеджмент як наука має свій предмет і методи його вивчення, свої специфічні проблеми і підходи до розв'язання їх. Наукове підґрунтя цієї дисципліни складає вся сума знань про управління, накопичена практикою людської цивілізації і сконцентрована у вигляді концепцій, теорій, способів, систем управління. Менеджмент як наука пояснює природу управлінської праці, встановлює причинно-наслідкові зв'язки, виявляє фактори та умови, за яких спільна праця людей більш ефективна. У визначенні менеджменту як науки підкреслюється важливість упорядкованих знань про управління. Вони дають змогу не лише вчасно і якісно управляти поточними справами, а й прогнозувати розвиток подій та відповідним чином розробляти стратегію і політику організацій. Тому наука управління розробляє свою теорію, змістом якої є закони, закономірності, функції, принципи, методи управлінської діяльності.

Менеджмент як мистецтво управління базується на тому, що організації -- це складні соціально-технічні системи, на які впливають численні й різноманітні фактори внутрішнього та зовнішнього середовища. Навчитися управляти можна лише шляхом використання теоретичних знань у конкретній ситуації. Менеджери мають учитися модифікувати практику з урахуванням висновків теорії. Такий підхід дає змогу поєднати науку і мистецтво управління в єдиний процес.

Теоретичний плюралізм у трактуванні сутності і змісту поняття менеджмент привів до того, що в спеціальній літературі з менеджменту є багато його визначень. Наприклад, у японській фаховій літературі сутність і роль менеджменту визначаються так: "Зростання продуктивності виробництва досягається в першу чергу не впровадженням передових технологічних методів, хоча вони, без сумніву, надзвичайно важливі, а організацією менеджменту. Цим терміном іменується координація й об'єднання в процесі виробництва індивідуальних зусиль і створення спонукальних мотивів працівників, які, по-перше, стимулювали б координацію й об'єднання і, по-друге, сприяли б зближенню поглядів і мети усіх або, принаймні, більшості учасників виробництва".

У вступній статті до фундаментальної книги М. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоурі "Основи менеджменту" дається таке визначення: "Менеджмент -- це вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент -- функція, вид діяльності з керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях". Або: "Менеджмент -- сукупність принципів, методів і засобів управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та збільшення прибутку".

Дж. Дункан у праці "Основоположні ідеї в менеджменті" зазначає: "Менеджмент -- це координація людських та інших ресурсів з метою розв'язання поставлених організацією завдань". Так чи інакше, менеджмент -- це система управління комерційними структурами. Він є узагальненням теорії і практики, що забезпечує комерційний успіх насамперед у масштабах фірми. Аналіз різних визначень менеджменту, а також дослідження проблем управління на мікрорівні в умовах становлення і розвитку ринкових відносин в Україні дає змогу сформулювати таке його визначення.

Менеджмент являє собою функцію управлінського апарату сучасного підприємства з використання законів і закономірностей суспільного розвитку, що дає змогу організувати ефективне, конкурентоспроможне виробництво в умовах постійно мінливого внутрішнього і зовнішнього середовища. Здійснення цієї функції неминуче передбачає і приводить до виникнення й відтворення відповідних соціально-економічних відносин, які виступають суспільною формою організації ефективного, конкурентоспроможного індивідуального відтворення. Суб'єктами таких відносин є: керівники-менеджери і підлеглі в межах підприємства, а також суб'єкти зовнішнього середовища, з якими доводиться вступати у відповідні відносини менеджерам підприємства в процесі досягнення своєї мети.

Коли ми говоримо про менеджмент, то, як правило, маємо на увазі особу менеджера -- людину, котра здійснює управлінські дії в певній організації. Крім цього, коли кажуть менеджер, то мають на увазі професійного управляючого, представника особливої професії, а не просто інженера або економіста, що займається управлінням. До того ж менеджер -- це людина, яка пройшла, як правило, спеціальну підготовку. Він відповідає за повсякденне управління організацією, має реальну владу в межах своїх прерогатив.

Отже, менеджери -- це професійний прошарок управлінців, головне завдання яких -- координація й організація діяльності колективів на основі врахування об'єктивних законів і закономірностей, тобто управління на науковій основі. Найважливішою рисою професійного менеджера є його залучення до управлінської праці організації за певну плату. Такий критерій дає змогу відрізняти цю категорію професійних менеджерів від керівників-власників. Якщо власник підприємства не хоче або не може управляти особисто, він наймає професійного управляючого -- менеджера, залишаючи за собою загальний контроль за станом справ на підприємстві, та несе матеріальну відповідальність. У зв'язку з цим слід зазначити, що принциповою рисою професійного менеджера є ідентифікація його інтересів з інтересами організації, у якій він працює, за допомогою системи стимулювання як сервісного механізму.

Менеджмент як практика виник і розвивається у зв'язку з необхідністю передачі власником організаційно-виконавчих функцій професійному управлінцю -- менеджеру -- для досягнення мети організації. Іншими словами, поява соціального інституту менеджерів була історично зумовлена об'єктивним процесом відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності.

В економічній літературі, присвяченій сучасним проблемам управління, поняття менеджмент часто використовується як синонім до поняття бізнес. Бізнесмен і менеджер -- це не те саме. Бізнесмен -- це той, хто "робить гроші", наприклад власник капіталу, що перебуває в обігу і приносить прибуток. Ним може бути ділова людина, у підпорядкуванні якої нікого немає, або великий власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є власником її акцій і може бути членом її правління. Менеджер обов'язково займає постійну посаду, і в його підпорядкуванні с люди. Більш конкретною формою бізнесу є підприємництво. Цей вид діяльності ще більше пов'язується з особистістю людини -- підприємцем, який здійснює бізнес, започатковує нову справу, реалізує деякі нововведення, вкладає особисті кошти в нове підприємство і бере на себе особистий ризик.

Розглядаючи питання про відмінність між підприємцем і менеджером, слід зазначити, що підприємець з'явився раніше менеджера, оскільки засновник і власник підприємства може бути однією особою доти, доки він спроможний або хоче управляти підприємством. Потім виникає потреба в делегуванні деяких повноважень фахівцю з управління підприємством -- менеджеру. Паралельно відбувається і розвиток власності. Якщо невеликим підприємством може управляти його власник (одноосібне володіння), то із збільшенням його розмірів необхідна більша кількість управляючих, унаслідок чого підприємство набуває інших організаційно-правових форм. Дуже великі підприємства перетворюються в корпоративні, які мають розгалужену організаційну структуру і багаторівневе управління. У розвинутих країнах на чолі великих підприємств стоїть не підприємець-власник, а менеджер, який не є його власником, але здійснює функції організації та управління. Та це не означає, що менеджер не є підприємцем, а підприємець не може бути менеджером, хоча формально їхні функції відрізняються.

На думку канадського дослідника X. Вудса, "...менеджер як виконавець власника або роботодавця виконує функції з управління персоналом і в цій ролі розглядається окремо від підприємця". Відмінності між менеджером і підприємцем виявляються в адміністративному (бюрократичному) і демократичному підходу до управління виробничою діяльністю. Успішно розв'язувати суперечності між цими двома підходами в управлінні великими фірмами вдасться не завжди.

З теоретичного погляду можна і корисно для оволодіння мистецтвом управління розглянути співвідношення понять підприємець, менеджер, фахівець. Насамперед слід зазначити, що в практиці сучасного підприємництва відокремити їх одне від одного неможливо. Кожний, хто починає займатися бізнесом, мусить певною мірою поєднувати в собі відразу трьох людей: підприємця, менеджера і фахівця.

Менеджер -- це той, для кого обов'язкові слова: дисципліна, тренування, організованість. Він цілком нетерпимий до неорганізованості, впевнений у своїй правоті, чіпляється до слів, як справжній тиран, примушує всіх до слухняності.

Підприємець -- провидець, мрійник, прискорювач змін. Підприємництво відбиває творчу сторону особистості. Підприємець почуває себе як риба у воді в ситуації невідомості, прискорює майбутнє, перетворює імовірність у можливість, хаос -- у гармонію.

Як показати відмінність між однією і тією ж людиною, котра одночасно є і підприємцем, і менеджером?

Менеджер -- особистість, що має риси керівника і настроєна прагматично. Без менеджера неможливе планування, порядок і передбачуваність. Для теоретичного протиставлення понять підприємець і менеджер щодо конкретної особи скористаємося такими узагальненнями і висновками.

Якщо підприємець живе майбутнім, то менеджер живе минулим.

Якщо для підприємця важливий контроль, то для менеджера -- порядок. Якщо підприємець прагне до змін, то менеджер будь-що намагається зберегти статус.

Якщо підприємець постійно оцінює події, які відбуваються, як такі, що відкривають нові можливості, то менеджер сприймає їх як нові проблеми.

Менеджер будує будинок, у якому назавжди поселяється. Підприємець, навпаки, в той самий момент, коли будівництво його будинку закінчилося, розпочинає планувати будівництво наступного.

Менеджер забезпечує зручно влаштований порядок речей. Підприємець створює речі, які менеджер приводить потім у порядок.

Менеджер -- це людина, яка йде слідом за підприємцем, щоб усувати створене першим безладдя.

4. Наукові підходи до менеджменту

За Месконом, Альбертом і Хедоурі, виділяються 4 підходи:

- з позиції виділення шкіл;

- процесний підхід;

- системний підхід;

- ситуаційний підхід.

З позиції виділення шкіл назвемо головні з них:

Школа наукового управління (1885 - 1920) тісно пов'язана з роботами Фредеріка І.Тейлора, Френка та Лілії Гілбрет, Генрі Гантта. Вони виконували дослідження на рівні організації виробництва - виробничого менеджменту. Тейлор і Гілбрет, які починали кар'єру робітниками, займалися спостереженнями, замірами й аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудового вкладу, нормуванням праці, підвищенням продуктивності праці, зниженням витрат праці та ресурсів. Так, наприклад, на початку 1900рр. подружжя Гілбрет вивчало робочі операції з використанням мікрохронометра і кінокамери в інтервалах 1/2000сек. Вони виявили і описали 17 основних рухів руки і назвали їх "Терблігами".

Деякі положення їхніх напрацювань досі застосовуються при нормуванні операцій виробничого процесу, визначенні швидкості руху конвеєра тощо.

Класична або адміністративна школа менеджменту (1930 - 1950рр.)

Цю школу започаткували Анрі Файоль, якого часто називають батьком менеджменту, а також Ліндаллу Ірвік, Джеймс. Д. Муні. А. Файоль і інші автори, засновники класичної школи управління, мали безпосередній досвід в керівництві на вищій ланці управління. Анрі Файоль керував великою французькою компанією по видобуванню вугілля, Джеймс Муні працював під керівництвом Альфреда Слоуна в компанії "Дженерал Моторс", Ліндалл Урвік був консультантом з питань управління в Англії. З виникненням адміністративної школи спеціалісти почали постійно розробляти підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Прихильники класичної школи не дуже переймались соціальними аспектами управління.

Вона пов'язана з обґрунтуванням організаційного, або ж функціонального, погляду на менеджмент.

Ключовими ідеями і внеском були:

* управління організацією в цілому;

* П'ять функцій і 14 принципів менеджменту, сформульованих Файолем;

Формулювання управлінським персоналом організаційних цілей, підтримування комунікацій, структуризація організації;

* Відповідальність менеджерів за розвиток.

Внесок:

Обмеження - універсальні розпорядження вимагали високої кваліфікації для врахування технологічних, особистих факторів і навколишнього середовища.

Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. Найбільший вклад у розробку цієї школи вніс французький вчений Анрі Файоль. Ще в 1923р. він говорив, що "управляти - це значить передбачати (планувати), організовувати, розпоряджатися, узгоджувати (координувати), контролювати", тобто виділив 5 функцій менеджменту. Він також розробив 14 принципів управління:

1. Розподіл праці. Спеціалізація роботи, встановлення персональної відповідальності;

2. Повноваження. Делегування влади одночасно з відповідальністю;

3. Дисципліна. Дотримання угод, укладених між організацією і працівниками, які мають проявляти слухняність, старанність, діяльність, зовнішні знаки поваги;

4. Єдиноначальність. Працівник має бути підпорядкованим тільки одному начальнику;

5. Єдність керівництва. Працівники зосереджують свої зусилля на досягненні організаційних цілей;

6. Підпорядкування індивідуальних інтересів загальному інтересу;

7. Винагорода. Систематичне заохочення зусиль, спрямованих на підтримку організації;

8. Централізація. Визначення відносної важливості ролей керівника і підлеглого;

9. Скалярний ланцюг (ієрархія). Підтримка командою комунікацій упродовж всього ланцюга;

10. Порядок. Матеріальний порядок: певне місце для кожної речі, кожна річ на своєму місці. Соціальний порядок: певне місце для кожної особи, кожна особа на своєму місці;

11. Справедливість. Належна дисципліна і порядок, сполучення доброзичливості та вимогливості підсилюють відповідальність працівників;

12. Стабільність складу персоналу. Плинність кадрів призводить до зниження продуктивності;

13. Ініціатива. Підтримка співробітників у реалізації власних дій для досягненні організацією своїх цілей;

14. Корпоративний дух. Об'єднання інтересів співробітників і організації, гармонійна робота персоналу, відданість інтересам колективу.

Неокласична школа об'єднує школу людських стосунків та школу поведінських наук:

Школа людських стосунків (1930 -1950).

Рух за людські стосунки зародився у відповідь на нездатність повністю усвідомити людський фактор як основний елемент ефективності управління. Крупними авторитетами у розвитку цієї школи є Мері Паркер Фоллет і Елтон Мейо. Міс Фоллет була першою, хто визначив менеджмент як "забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб". Мейо виявив, що чітко розроблені робочі операції і хороша заробітна плата не завжди вели до підвищення продуктивності праці, як вважали представники класичної школи. Сили, що виникають під час взаємодії між людьми, могли перевищити і часто перевищували зусилля керівника. Іноді робітники реагували набагато сильніше на тиск з боку колег по групі, ніж на бажання керівництва і на матеріальні стимули.

Концепція людських стосунків ґрунтується на широко відомих Хоторнських експериментах. Ця концепція має три основні складові:

Висновки хоторнських експериментів (Е.Мейо, Ф.Ретлісбергер);

Теорія поєднання продуктивності та демократичних засад життя (М. П.Фоллет);

Теорія "X" і "Y" Д.Мак-Грегора,

Ключові ідеї Хоторнських експериментів:

Індивідууми мають унікальні потреби, цілі, мотиви;

Продуктивність і поведінка працівників залежить від неформальної робочої групи;

Взаємозв'язки, статус І групові норми визначають результати;

Менеджерам слід робити наголос на благополуччі працівників, мотивації і комунікаціях;

Соціальні потреби мають першість над економічними потребами..

Обмеження:

Ігнорування раціональної сторони роботи і значення формальної організації у підвищенні продуктивності;

Наукові відкриття спростували висновок про те, що щасливі робітники - це ті, які продуктивніші.

Більш пізні дослідження, проведеш Абрахамом Маслоу та іншими психологами, допомогли зрозуміти причини цього явища. Мотивами вчинків людей є, в основному, не економічні сили, а різноманітні потреби, які лише частково можуть бути задоволеними з допомогою грошей. І чим вище рівень розвитку суспільства, тим менша роль грошей в мотивації праці.

В 1950 році народилась школа поведінських наук. До крупних дослідників цієї школи відносяться Кріс Арджиріс, Ренсіс Лайкерт, Дуглас МакГрегор, Фредерік Герцберг та ін. Вони вивчали різноманітні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади і авторитету, організаційної структури, комунікації в організаціях, лідерства, зміни змісту роботи і трудового життя.

Формування поведінкового менеджменту стало результатом посилення взаємозв'язків. концепції людських відносин із психологією, соціологією, ергономікою.

Цей підхід був покликаний надати допомогу робітнику в усвідомленні своїх власних можливостей на основі зміни концепції поведінських наук до побудови і управління фірмою.

Ключові ідеї:

Підвищення ефективності фірми за рахунок підвищення ефективності людських ресурсів, розуміння індивідуальностей;

Наголос на взаємовідносинах між працівниками, менеджерами і роботою, яку вони виконують для організації;

Виявлення працівників, які хочуть працювати і можуть здійснювати самоконтроль.

Розширення участі, широка автономія, індивідуальна ініціатива і збагачення службових обов'язків може поліпшити виконання роботи;

Обґрунтування значення розвитку людських ресурсів.

Обмеження:

різні підходи часто ігнорують ситуаційні фактори, такі як навколишнє середовище і організаційні технології.

В основі школи науки управління (або школи кількісного підходу) лежить застосування в управління теорії дослідження операцій, тобто застосування точних інженерних наук, математики, статистики та пов'язаних з ними інших галузей знань, що дало можливість істотно посилити якість рішень. Використання висновків точних наук здійснювалось у менеджменті після 1950 року шляхом досліджень операцій і моделювання. А за наявності адекватної моделі можна надавати змінним кількісні значення і прогнозувати очікувані результати. Після ідентифікації проблеми розробляються модель ситуації. Модель - це форма уявлення реальності методом спрощення або абстрагування, скорочення кількості змінних до керованого рівня. Якщо змінним надавати кількісне значення, то можна об'єктивно порівняти і проаналізувати кожну змінну і взаємний вплив їх одна на одну та на проблемну ситуацію в цілому.

Комп'ютеризація дозволила дослідникам операцій конструювати складні математичні моделі, які більш близькі до реальності, внаслідок чого точніші. За допомогою математичних моделей найефективніше здійснюється прогнозування, обґрунтовуються раціональні управлінські рішення.

Ключова ідея:

застосування кількісного аналізу в управлінських рішеннях.

Внесок:

* Розвиток спеціальних математичних методів для аналізу проблем;

* Допомога менеджерам у відборі кращих альтернатив.

Обмеження:

Моделі не враховують якісних факторів;

Менеджери, що не опановували цю техніку, і можуть не довіряти чи не розуміти отриманих висновків;

Неможливість застосування для нетрадиційних чи непередбачуваних управлінських рішень.

Процесний підхід до управління передбачає розгляд управління як процесу безперервних взаємопов'язаних дій (функцій) по плануванню, організації, мотивації та контролю (управлінських). Вперше був описаний А.Файолем. Основними (наскрізними об'єднуючими) процесами є:

- Комунікація;

- Прийняття рішень;

- Управління групами, лідерство.

Виходячи з принципу системного підходу, управління можна розглядати як усвідомлену і цілеспрямовану діяльність людини, з допомогою якої вона підпорядковує своїм інтересам елементи внутрішнього і зовнішнього середовища об'єкта управління. Елементи, на які спрямована ця діяльність, становлять об'єкт управління, який має, як правило, просторові та часові параметри. Об'єктами управління, яке ми розглядаємо, насамперед є різноманітні форми суспільних відносин, форми поведінки та діяльності людей. На підприємстві об'єктами управління виступають також всі матеріальні, грошові та інформаційні ресурси, технології. У зв'язку з цим широко використовуються такі поняття, як управління фінансами, маркетингом, НТП, якістю праці та продукту, ефективністю виробництва.

Представниками даного підходу є Л.Берталанфі, К.Кофер, Д.Шендель. Застосування теорії систем до менеджменту істотно полегшує керівникам завдання бачити організацію в єдності її складових, у взаємозв'язку і взаємозалежності із зовнішнім середовищем. Системний менеджмент не є концепцією, яка складається з певних положень, а являє собою спосіб мислення стосовно організації та управління.

Ключові ідеї:

Організація розглядається як сукупність взаємопов'язаних елементів, які взаємодіють з навколишнім середовищем;

Менеджмент повинен взаємодіяти з навколишнім середовищем, знаходити в ньому необхідні ресурси і повертати до нього продукцію;

Організована система свідомо встановлює і досягає певних цілей;

Організаційні цілі мають включати ефективність і результативність.

Обмеження:

відсутність спеціальних методик для певних функцій чи обов'язків менеджерів.

Центральним моментом ситуаційного підходу є ситуація, тобто конкретний набір обставин, які сильно впливають на фірму в даний час. Ситуаційне мислення вимагає знання набору типових ситуацій, які можуть виникнути на практиці і які потрібно вирішувати.

Представниками є А.Рейлі, Д. Томпсон, Д.Міллер, Р.Стогділл, П.Фрізен. Ситуаційний менеджмент ґрунтується на пристосуванні певних теорій, рішень, досвіду до конкретних обставин, за яких змушений діяти менеджер. Ситуаційний підхід, як і системний має інтеграційний характер. Тобто ця концепція не включає конкретних методик, а формує мислення.

У практичному плані методологію ситуаційного менеджменту можна розглядати у вигляді процесу, який складається з 4-х кроків:

1. Усвідомлення, опанування керівником інструментів професійного менеджменту, які довели свою ефективність у подібних ситуаціях.

2. Передбачення ймовірних позитивних і негативних наслідків застосування обраних інструментів в організації.

3. Правильна інтерпретація поточної ситуації (провідні фактори, ймовірний ефект ланцюгових змін та ін.)

4. Використання обраних інструментів і способів у процесі вирішення конкретної проблеми з врахуванням найменшого негативного ефекту і досягнення цілей організації найбільш продуктивним шляхом у даній ситуації.

Ключові ідеї:

Ситуаційні ймовірності факторів враховуються в стратегіях, структурах і процесах, завдяки чому досягається якісне виконання роботи;

Існує більше одного способу досягнення цілі;

Менеджери можуть пристосувати свої організації до ситуації або змінити ситуацію відповідно до вимог організації.

Обмеження:

Не всі критичні випадковості можуть бути виявлені;

Теорія не може бути застосована в усіх управлінських ситуаціях.

5. Основні види менеджменту

Залежно від сфери дії виділяються різні види менеджменту: загальний або адміністративний, галузевий, організаційний, функціональний, підприємницький, міжнародний та ін. Зокрема, можна вести мову про маркетинговий менеджмент, фінансовий, кадровий, виробничий (операційний), транспортний, ситуаційний і стратегічний менеджмент.

Загальний менеджмент - менеджмент, який здійснюють усі керівники, що відповідають за постановку задач і формування політики, за питання, котрі пов'язані з плануванням і організацією, контролем і управлінням підприємством. Часто використовуються такі терміни, як "вище керівництво" або "вища адміністрація", під яким розуміється президент компанії, директор, директор-розпорядник, головний (генеральний) керуючий, а також інші вищі посадові особи (фінансовий директор або завідувач фінансовим відділом та ін.), які входять до складу ради директорів (правління) або безпосередньо перед нею звітують. Характер функції загального менеджменту змінюється зі зміною розміру компанії, ступеня складності вирішуваних нею завдань. Зовнішнє середовище також здійснює відповідний вплив. Виконувана ним роль у цілому однакова для більшості компаній і фірм.

Організаційний менеджмент - це вирішення завдань щодо створення організації (підприємства, фірми), формування структури і системи управління, розробка різних інструктивно-інформаційних матеріалів та ін. Це створює умови для нормального функціонування організації, вирішення завдань, які стоять перед нею.

Підприємницький менеджмент передбачає використання організаційно-управлінських рішень у сфері підприємницького бізнесу. Це генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі; формування і продуктивне використання власного капіталу, інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів; практична організація виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ.

Фінансовий менеджмент включає такі основні види діяльності: визначення фінансової структури фірми і її потреб у фінансових коштах; виявлення всіх альтернативних джерел фінансування і їх оцінка; практичне одержання фінансових ресурсів з обраних джерел; ефективне використання одержаних грошових коштів.

...