Концептуальне бачення комплексного механізму державного регулювання сталого розвитку на основі соціо-еколого-економічних систем

Размещено на http://allbest.ru

Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

Концептуальне бачення комплексного механізму державного регулювання сталого розвитку на основі соціо-еколого-економічних систем

Бурик Зоряна Михайлівна, к.держ.упр., старший викладач

Summary

Conceptual vision of an integrated mechanizm of state regulation of sustainable development on the basis of socio-ecological and economic systems

Buryk Z.M., Candidate of Sciences in Public Administration, Senior Lecturer at the Lviv Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine

In the article the conceptual vision of a complex mechanism of state regulation of sustainable development on the basis of socio-ecological-economic systems is formed, which consists in the interaction of subsystems and components (institutions, assets, agents, organizations, etc.) in the national institutional space and forms a dynamic triadity of system-structural-functional models of interaction between institutions that will improve the efficiency of the regulatory process and the functional provision of sustainable development. In accordance with the established conceptual foundations of state regulation of sustainable development of Ukraine and isolated economic, ecological, social and institutional indicators of sustainable development indicators, a system of conditions for ensuring the growth of the overall indicator of sustainable development in Ukraine has been determined.

Key words: state regulation, sustainable development, socio-ecological-economic system, mechanism of state regulation of sustainable development, indicator of sustainable development.

Анотація

У статті сформовано концептуальне бачення комплексного механізму державного регулювання сталого розвитку на основі соціо-еколого-економічних систем, який полягає у взаємодії підсистем та компонентів (інститутів, активів, агентів, організацій тощо) в загальнонаціональному інституційному просторі і формує динамічну триєдність системно-структурно-функціональної моделі взаємодії інституцій, що дозволить підвищити ефективність процесу регулювання та функціонального забезпечення сталого розвитку. Відповідно до сформованих концептуальних засад державного регулювання сталого розвитку України і виокремлених у дослідженні економічного, екологічного, соціального та інституційного часткових показників сталого розвитку визначено систему умов для забезпечення зростання загального показника сталого розвитку в Україні.

Ключові слова: державне регулювання, сталий розвиток, соціо-еколого-економічна система, механізм державного регулювання сталого розвитку, показник сталого розвитку.

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. У сучасних умовах, після публікації в 1987 р. доповіді Комісії з економічного розвитку ООН “Наше спільне майбутнє”, вчені й аналітики запропонували понад 70 різноманітних трактувань сутності “сталого розвитку”. Спроби визначити зміст цього процесу науковим товариством сформували нові терміни сталого розвитку: зрівноважений, стійкий, збалансований, екорозвиток та ін. [6]. Функціонування соціо-еколого-економічних систем є особливо актуальними в контексті необхідності забезпечення публічності діяльності державних інституцій задля досягнення сталого розвитку. Соціо-еколого-економічна система може бути представлена економічною системою (галузі економіки, сектори, підприємства, тобто приватний сектор), соціальна система (соціальні стандарти, що стосуються усього суспільства, відносини, що виникають між людьми, окремими спільнотами, верствами населення), інституційна система (державні, громадські та інші інституції, що взаємодіють між собою), екологічна система (потенціал природних ресурсів). Взаємодія окремих складових системи спричиняє утворення іншої системи взаємозв'язків. економічний соціальний екологічний управління україна

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. З-поміж зарубіжних науковців, які були основоположниками концепції сталого розвитку у світовому масштабі, можна виділити: Г. Х. Брундтланд, Ґ. Дейлі, М. Кітінга, Д. Медоус, Д. Л. Медоуса, Б. Річардсона, Р. Солоу. Зазначена наукова проблема з часом набула пріоритетності в дослідженнях у галузі державного управління та соціально-економічних розвідках. Ґрунтовними є праці вітчизняних учених щодо визначення та розуміння сутності сталого розвитку, його складових, зокрема: Н. Андрєєвої, І. Бистрякова, О. Білоруса, Б. Буркинського, Л. Дідківської, В. Геєця, З. Герасимчука, Б. Данилишина, М. Згуровського, В. Кравціва, Л. Мельника, А. Мокія, П. Надоліш- нього, М. Пашкевича, В. Потапенка, Д. Стеченка, В. Трегобчука, Є. Хлобистова та інших. Проблему визначення механізму державного регулювання сталого розвитку досліджували такі науковці як Астапова Г.В., Астапова Е.А., Бакуменко В.Д., Кня- зєв В.М., Кравченко О.М., Лойко Д.П., Надолішній П.І., Нижник Н.Р., Мосов С.П., Приходченко Л.Л., Рудніцька Р.М. та інші. Дана проблематика досліджувалися багатьма науковцями, проте детальнішого дослідження потребує проблема бачення механізму державного регулювання сталого розвитку на основі соціо-еколого-економічних систем.

Виділення раніше не вирішених проблем. Невирішеними на сьогодні є проблеми пошуку нових методів та інструментів функціонування механізму державного регулювання сталого розвитку.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Мета статті полягає у розкритті комплексного механізму державного регулювання сталого розвитку на основі соціо-еколого-економічних систем.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Україна ратифікувала основні міжнародні документи, що забезпечують досягнення цілей і побудову системи державного регулювання для досягнення сталого розвитку держави. Головними документами, за допомогою яких в Україні запроваджуються принципи сталого розвитку, є: “Концепція сталого розвитку населених пунктів”, “Стратегія сталого розвитку “Україна- 2020” (далі - Стратегія “Україна-2020”), “Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року” та інші. Відповідно до зазначених документів мають бути розроблені механізми реалізації цілей сталого розвитку.

Поява і трансформація концепції сталого розвитку пов'язана із: глобальними проблемами у світі (необхідністю попередження та захисту людства

25 від природних, біологічних, політичних, економічних, екологічних та соціальних загроз); необхідністю підвищення якості життя, залученням різних груп населення до реалізації політики; забезпечення балансу розвитку територій, гендерної рівності та прав меншин і соціальної відповідальності. Офіційне утвердження концепції сталого розвитку відбулось із прийняттям міжнародних нормативно- правових документів, зокрема звіту Всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку (1987 р.), підсумкових документів конференції

ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.), Декларації Тисячоліття (2000 р.), Йоганнесбурзької декларації зі сталого розвитку (2002 р.), заключного документа конференції ООН Ріо +20 “Майбутнє, якого ми прагнемо” (2012 р.), 17-ти Глобальних цілей сталого розвитку до 2030 р, затверджених на Саміті ООН з питань сталого розвитку в Нью-Йорку (2015 р.).

“Сталий розвиток” - перманентний процес змін, що піддається впливу та регулюванню і полягає у збалансування соціальних, екологічних і економічних складових та формуванні соціо-еколого-економічних систем задля забезпечення економічного зростання та підвищення якості життя людей, зменшення (соціальної, гендерної, територіальної) нерівностей, досягнення оптимального використання природних ресурсів; вирішення кліматичних та екологічних проблем; “державне регулювання сталого розвитку”; “механізм державного регулювання сталого розвитку”.

Узагальнюючи думки теоретиків з приводу пояснення змісту механізму державного регулювання, варто зазначити, що нами виділено такі ключові підходи до розуміння:

1. Механізм, як сукупність засобів, способів, важелів, інструментів, що функціонує задля досягнення цілей держави та з метою збалансування відносин у системі управління (В. Бакуменко [2], В. Князєв [4]).

2. Система елементів, які взаємодіють та взаємопов'язані між собою і існує через застосування важелів, інструментів, засобів, методів та форм та діяльність якої обмежується правовим, ін- ституційним, економічним та інформаційним забезпеченням (О. Кравченко [5], Н. Нижник [7], Л. Приходченко [8], Р. Рудніцька [9]).

3. Механізм, які кількість заходів, системи дій та рішень, що виступають як практичні засоби впливу суб'єктів управління на об'єкти управління (процеси, галузі), щоб видозмінити структуру об'єктів задля досягнення позитивного запланованого результату.

4. Механізм як інструмент реалізації функцій держави та її виконавчої влади [2]: механізм як система, призначена для практичного здійснення державного управління та досягнення поставлених цілей, що має певну структуру, методи, важелі, інструменти впливу на об'єкт управління з відповідним правовим, нормативним та інформаційним забезпеченням.

З'ясовано, що існують різні трактування сутності механізмів державного регулювання сталого

26 розвитку. Це пов'язано з існуванням різних підходів серед науковців, які розуміють їх як: інструменти, за допомогою якого здійснюється реалізація державної політики; комплекс механізмів, що взаємодіють між собою для досягнення визначених цілей; способи, важелі та форми впливу для організації управлінських процесів.

Узагальнюючи наукові підходи, вважаємо, що “механізм державного регулювання сталого розвитку” - цілісна система із окремими механізмами та їх складовими, які функціонують взаємозалежно для реалізації адміністративної, стимулюючої та компенсаційної діяльності держави, що слугує досягненню основної мети та цілей державного регулювання сталого розвитку шляхом застосування комплексу методів, важелів та інструментів державного впливу.

Соціо-еколого-економічна система виявляється комплексом системних взаємозв'язків у своїй структурі, які тісно взаємопоєднані між собою та врегульовані державними інституціями задля досягнення сталого розвитку. Це дасть можливість забезпечити ефективну систему регулювання як на рівні регіону так і на загальнодержавному рівні. Зміна інтересів та поглядів мікросектору, змінить загальне ставлення підприємств до навколишнього середовища та їх соціальної ролі. Відповідно, метою функціонування моделі сталого розвитку буде налагодження та підвищення ефективності взаємодії учасників державного регулювання задля досягнення цілей сталого розвитку.

Координуюча та регулююча роль держави в рамках інституційного механізму є надзвичайно високою, оскільки створюються умови для розвитку та функціонування усіх суб'єктів ринку. При цьому роль держави є значнішою ніж при регулюванні економічної системи або соціальної системи чи екологічної системи окремо. Складність процесу сталого розвитку потребує долучення до його забезпечення усіх членів суспільства, тому зростає і значення суспільства в його забезпеченні. Через це, в рамках інституційного механізму потрібно активізувати усі суспільні верстви задля досягнення сталого розвитку.

Основне завдання, що його слід вирішити у процесі регулювання процесів переходу на засади сталого розвитку в економіці, вбачаємо в інтеграції механізмів регулювання на мікрорівні та загальнодержавного організаційного регулювання засад сталого розвитку.

Рис. 1. Комплексний механізм державного регулювання сталого розвитку на основі соціо-еколого- економічних систем

На рис. 1. наведена структурно-логічна модель комплексного механізму державного регулювання сталого розвитку на основі соціо-еколого-економічних систем. В даній моделі визначений стратегічний орієнтир, тобто загальний об'єкт державного регулювання - це сталий розвиток на основі соціо-еколого-економічних систем.

Класифікуємо методи державного регулювання сталого розвитку України: відповідно до стилю управління, масштабу застосування - загаль- носистемні (на етапах планування, організації, контролю, стимулювання) та локальні; за типом та способом впливу (безпосередній, опосередкований вплив); за законодавчою формалізацією (законодавчо формалізовані, законодавчо неформалізовані); з точки зору організованості регулювання; у контексті науковості; з позицій мотивації управлінської діяльності (методи стимулювання та застосування адміністративних заходів); за функціональною спрямованістю; з позицій комплексності - загальні (нормативно-правові, адміністративні, соціально-психологічні (пропагандистські) й економічні) та спеціальні.

Спеціальні методи розподілено на: стратегічне планування та цільове програмування, бюджету- вання, інформування, оподаткування. За сферами: в економічній сфері (впровадження стандартів і нормативів, зниження адміністративних бар'єрів, методи бюджетного, податкового, кредитного регулювання, фінансове планування, інформування); в екологічній сфері(заборона та контроль екологічних нормативів, квотування, бюджетне регулювання (субсидування), надання податкових екологічних пільг, екологічне страхування, підвищення екологічної освіченості, підтримка еколого орієнтованого волонтерства) у соціальній сфері (стандарти якості життя, соціальні нормативи, система субсидування, стимулювання здорового способу життя).

Класифікацію форм державного регулювання сталого розвитку можемо здійснювати відповідно до наслідків у результаті використання тієї чи іншої форми (правові та неправові наслідки); форми з правовими наслідками розподілено за: юридичним змістом, суб'єктами, способом вираження тощо; залежно від виконавчої діяльності (в законодавчій площині: створення актів законодавства (різних рівнів) та їх прийняття; реалізація актів законодавства; в організаційно-технічній площині: удосконалення та внесення змін до чинних актів законодавства; проведення організаційних, матеріально-технічних заходів; реалізація інформаційних та промокампаній; налагодження взаємодії з стейкхолдерами).

Така класифікація дасть можливість покращити відбір та застосування тих чи інших методів і форм для досягнення запланованих цілей. Тому, державне регулювання сталого розвитку повинно бути зорієнтоване також і на функціонування середовища (екологічна свідомість, корпоративна соціальна відповідальність, екологобезпечність виробництв, енергозбереження, дотримання принципів прав та свобод людини усіма членами суспільства, толерантність суспільства та усвідомлення рівності прав і свобод) для ефективного функціонування соціо-еколого-економічної системи і формування траєкторії досягнення мети сталого розвитку.

Інститути відіграють важливу роль у системі помогою яких визначаються норми, правила, система цінностей та засобів регулювання. Тобто, за допомогою інститутів створюється поле державного регулювання для усіх суб'єктів, що діють на ринку.

В результаті цього створюється система організаційно-економічних відносин між ними. Відповідно до об'єкта управління, виділяємо політичний (державний) інститут, нормативно-правовий інститут, приватний інститут, суспільний (громадський) інститут впливу на сталий розвиток. Тому зміст державного втручання у сферу концепції сталого розвитку полягає у створенні нового типу відносин між суб'єктами та об'єктами державного впливу, тим самим формується нове системне утворення з унікальними асиметричними зв'язками між його структурними елементами [1] (рис. 2).

Державне регулювання сталого розвитку повинно супроводжуватись системними змінами насамперед у суспільстві та приватному секторі на користь охорони природнього середовища, енергоефективності, дотримання прав і свобод людини. Окрім того, необхідним є покращення загального економічного середовища, рівність доступу до соціальних послуг, загальне підвищення якості життя та розвиток інфраструктури. Це можна досягти шляхом налагодження спільної взаємодії з громадськістю та приватним сектором.

Рис. 2 Вплив інститутів (держави та права) для забезпечення сталого розвитку

Тому, в рамках інституційного механізму державного регулювання сталого розвитку особливо актуальним є створення окремих органів, що можуть виступати як регулятори сталого розвитку на основі соціо-еколого-економічних систем.

Важливо, щоб така регуляторна діяльність була результативною та дієвою. Можемо запропонувати спеціальний дорадчий орган - Національну Раду зі сталого розвитку та економічного зростання при Кабінеті Міністрів України. Відповідно до теоретичних узагальнень характеристик та показників сталого розвитку визначено систему умов для забезпечення зростання загального показника сталого розвитку в Україні (SDindicator), що набуває вигляду 1:

де SDindicator - інтегральний показник сталого розвитку; EconD - економічний розвиток; Co - загальна конкурентоспроможність; RpBs - регуляторна політика та підтримка підприємництва; TEp - торговельно-економічна політика; PC - виробнича конкурентоспроможність; IE - інфраструктура економіки; TR - податкове регулювання; II - інвестиційне стимулювання; SIa - науково-інноваційна діяльність; EnvD- екологічний розвиток; WGr - утворення та переробка відходів; EST - енергозберігаючі технології; LPaw - рівень забруднення атмосферної та водної системи; RB - радіаційний фон; SocD - соціальний розвиток; DS - загальна демографічна ситуація; Dhp - розвиток людського потенціалу; LLP - рівень життя та бідності; Chc - конкурентоспроможність у галузі охорони здоров'я; Ces - конкурентоспроможність у галузі освіти і науки; Ccs - конкурентоспроможність у галузі культури та спорту; GE - ген- дерна рівність; InsD - інституційний розвиток; Rpas- реформування системи державного управління; GTP - загальна довіра до владних інституцій.

Активізатором економічного зв'язку є насамперед зростання валового виробництва, експортування та підвищення рівня капітальних інвестицій, середовище підтримки підприємництва, підприємницька інфраструктура. Активізатором економіко- суспільного зв'язку є суспільні відносини, що виникають у процесі перерозподілу окремих благ. Ак- тивізатором економіко-екологічного зв'язку є екологічна відповідальність приватного сектору, впровадження інновацій та енергозберігаючих технологій у виробництво. Активізатором екологічного зв'язку виступає взаємодія та взаємний вплив екологічних систем між собою. Активізатором еколого-соціального зв'язку є покращення природного середовища, збільшення наявності природних ресурсів для підвищення якості життя людей. Активізатором еколого-економічного зв'язку є наявність та відновлення ресурсів, що застосовуються в економіці, сировини та матеріалів, розвиток зеленої економіки. Активізатором соціального зв'язку є внутрішня суспільна взаємодія, формування структур взаємодії. Активізатором соціально-економічного зв'язку є трудові ресурси та людський капітал, що є визначальним чинником розвитку економіки. Активізатором соціально-екологічного зв'язку є бережливе ставлення людини до природи та екології, поширення екологічної культури та свідомості.

Відповідно, можемо узагальнити, що для загального зростання сталого розвитку необхідним є в рамках економічної системи підвищення загальної конкурентоспроможності економіки держави; зростання ефективності регуляторної політики та заходів щодо підтримки підприємництва; оптимізації заходів торговельно-економічної політики; загальне зростання виробничої конкурентоспроможності; покращення інфраструктури економіки, зокрема фінансової, страхової інфраструктури; оптимізація податкового регулювання (електронізація податкового обслуговування, зменшення обсягів фінансової звітності та загального рівня податкового навантаження); підвищення заходів інвестиційного стимулювання, загального зростання рівня інвестицій; активізація науково-інноваційної діяльності (збільшення застосування інновацій у виробництва, налагодження конструктивної співпраці науки та приватного сектору для впровадження інновацій).

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі

Отже, запропоновані заходи сприятимуть підвищенню потенціалу соціо-еколого-економічних систем у рамках загальної стратегії сталого розвитку в середньо- і довгостроковій перспективі. Розроблений механізм реалізації заходів коригуючого впливу та алгоритм прийняття управлінських рішень передбачають виділення напрямків регулювання за кожною системою сталого розвитку. Реалізація цих напрямів повинна базуватися на поєднанні інструментів адміністративного, економічного і соціально-психологічного характеру. Таким чином, запропонований алгоритм вироблення управлінських рішень, спрямованих на забезпечення сталого розвитку, чітко структурує безпосередньо процес регулювання, конкретизує напрямки відповідно до проблем розвитку регіону і групує різні за характером методи державного регулювання, підвищуючи їх ефективність.

Література

1. Антонова Н. Б. Государственное регулирование национальной экономики [Текст] : курс лекц. / Н. Б. Антонова, О. Б. Хорошко. -- Минск : Акад. упр. при Президенте Респ. Беларусь, 2009. -- 253 с.

2. Астапова Г. В. Организационно-экономический механизм корпоративного управления в современных условиях реформирования экономики Украины [Текст] / Г. В. Астапова, Е. А. Астапова, Д. П. Лойко. -- Донецк : [б. и.], 2001. -- 279 с.

3. Бакуменко В. Д. Теоретичні та організаційні засади державного управління [Текст] : навч. посіб. / В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній. -- К. : Міленіум, 2003. -- 162 с.

4. Князев В. М. Філософсько-методологічні засади державно-управлінських рішень / В. М. Князєв, В. Д. Бакуменко // Вісник УАДУ [Текст]. -- 2000. -- № 2. -- С. 341--358.

5. Кравченко О. М. Теоретичні підходи до визначення поняття “механізм державного управління” / О. М. Кравченко // Державне управління: удосконалення та розвиток [Електронний ресурс] : електр. наук. фах. вид. -- 2009. -- № 3. -- Режим доступу : http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1& iid=56.

6. Міхальова К. В. Науково-методичні засади сталого соціально-економічного розвитку України / К. В. Міхальова // Інноваційна економіка [Текст]. -- 2013. -- № 11. -- С. 40--46.

7. Нижник Н. Р. Державне управління в Україні: функція координування / Н. Р. Нижник, С. П. Мосов // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України [Електронний ресурс]. -- 2014. --№ 6. -- С. 111--116.

8. Приходченко Л. Л. Публічне управління: теорія і практика [Текст] : [монографія] / авт. кол. : Ю. В. Ковбасюк, В. П. Трощинський, М. М. Білин- ська [та ін.] ; за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка. -- К. : НАДУ, 2011. -- 204 с.

9. Рудніцька Р. М. Механізми державного управління: сутність і зміст [Текст] / за наук. ред. М. Д. Лесечка, А. О. Чемериса. -- Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2005. -- 28 с.

Размещено на Allbest.ru