Стратегічне управління

Размещено на http://allbest.ru

10

Міністерство освіти і науки україни

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля

Практичне завдання

Стратегічне управління

Виконав: Студент Красніков Владислав Ігорович

2021 / 2022 навч. рік

Зміст

1. Роль стратегічного мислення у формуванні стратегічного рівня організації

2. Принципи стратегічної діяльності українських підприємств

3. Еволюція системних рішень у стратегічному управлінні

4. Завдання для перевірки знань.

1. Роль стратегічного мислення у формуванні стратегічного рівня організації

Стратегічно орієнтоване підприємство- це підприємство, де: стратегічне мислення є основою діяльності персоналу; існує (формується) система стратегічного управління; застосовується раціональний процес стратегічного планування, який дає змогу розробляти та використовувати інтегровану систему стратегічних планів; поточна повсякденна діяльність підпорядкована досягненню стратегічних орієнтирів.

Стратегічне мислення - це процес, за допомогою якого комерційне бачення втілюється в життя, це інструмент, що допомагає протистояти обставинам, які змінюються, планувати необхідні перетворення, впроводжувати їх у життя, а також передбачати нові напрямки і можливості .

Розрізняють індивідуальне стратегічне мислення, що виражається здатністю у виробленні та прийнятті особистої життєвої стратегії, і корпоративне стратегічне мислення, головною метою останнього є відповіді на питання, у якому напрямку рухатися, яким бізнесом займатися, і як у цьому бізнесі підтримувати достатній рівень конкурентоспроможності. У компаніях з високою корпоративною культурою корпоративне та індивідуальне стратегічне мислення майже збігаються.

Аналітичні можливості менеджера відіграють у стратегічному мисленні ключову роль. Вони дозволяють точно оцінювати дані стратегічного аналізу в зіставленні зі своїми знаннями, уміннями, інтуїцією і якщо потрібно коректувати стратегію. Мета стратегічного мислення - сформувати потік думок, спрямований на підвищення конкурентоспроможності підприємства. Менеджер відповідно до наміченої стратегії розробляє шкалу цінностей і пріоритетів, продумує їх, а потім використовує в досягненні поставлених цілей і завдань, розвиваючи при цьому і корпоративну культуру. Теоретично ідеальне стратегічне мислення не залежить від зовнішніх обставин, особистості харизматичного лідера, його знань, досвіду й умінь у конкретній сфері. Воно ґрунтується на високому духовному розвитку, на знанні законів природи і суспільства, вірі в оптимістичні перспективи.

На практиці менеджер стикається з розглядом перспективи підприємства через розгорнуті відповіді на наступні питання:

Ш чи є існуюча стратегія задовільною з погляду рушійних сил галузі;

Ш чи сприймає сьогоднішня стратегія майбутні ключові фактори успіху;

Ш наскільки сьогоднішня стратегія забезпечить захист від жорстокої конкуренції в майбутньому;

Ш наскільки сьогоднішня стратегія захищає від потенційних зовнішніх загроз і елімінує внутрішні слабкості;

Ш наскільки уразливе підприємство для атак конкурентів;

Ш які додаткові зусилля потрібні для підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Таким чином, стратегічне мислення - це підвалина для формування стратегічної поведінки, яка зрештою і дозволяє забезпечити адаптацію системи до вимог середовища.

2. Принципи стратегічної діяльності українських підприємств

Стратегічне управління - це не чітко визначені дії і тим більше не конкретний план робіт. Стратегічне управління - це концепція виживання в певних умовах. Воно дає більш чи менш конкретне уявлення проте, якою повинна бути організація в майбутньому: в якому оточенні їй необхідно буде працювати, яку позицію займати на ринку, які мати конкурентні переваги, які зміни слід здійснити в організації.

Таким чином, управлінська робота з визначення й впровадження в життя стратегії скоріше є правилом, ніж виключенням. Стратегічне управління - основа управління, і діяльність зі створення й здійснення стратегії фактично рано чи пізно зачіпає будь-яку управлінську роботу на кожному підприємстві.

Виходячи з цього, можна сформулювати загальні принципи, на основі яких має будуватись стратегічна діяльність підприємств.

· Кожне підприємство являє собою відкриту соціально-економічну систему, що змінюється, розвивається та переструктуровується в динамічному, часто ворожому середовищі.

· Новостворені підприємства мають високий рівень гнучкості та реактивності, що дає змогу деяким з них забезпечити виживання. Далі вони стають більш стабільними: це означає, що для змін та розвитку треба розробляти спеціальні заходи, які набирають вигляду більш чи менш обґрунтованих стратегій, що враховують як зовнішні (ринкові), так і внутрішні (виробничі) фактори.

· Послідовний розвиток підприємства чи організації пов'язаний з формулюванням ясних, простих і досяжних цілей, які знаходять втілення у системі техніко-економічних, кількісних та якісних показників (наприклад, прибуток, рівень якості продукції), а також у системі стратегій їхнього досягнення, що інтерпретується в "стратегічному наборі".

· Навіть у разі застосування системи стратегічного управління з орієнтацією на "стратегічний набір" настає час, коли вони застарівають та починають стримувати розвиток підприємства. Щоб уникнути цього негативного стану, стратегії потрібно постійно переглядати та оновлювати.

· Механізм функціонування підприємства має містити стратегічну підсистему, спрямовану на складання, аналіз і перегляд балансу зовнішніх та внутрішніх факторів, формування цілей і стратегій розвитку, які передбачають розробку та коригування заходів щодо формування середовища (у можливих межах) та пристосування до нього підприємства. Досвід показує, що більшість підприємств, які орієнтовані лише на внутрішні проблеми, зазнають краху.

· Підтримка змін, нововведень різних типів має забезпечуватися ефективною системою мотивації, соціально-психологічної підтримки, що сприяє проведенню стратегічних дій.

· Забезпечення динамічності змін через прискорення практичних дій щодо реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю та аналізу.

· Створення виробничого потенціалу та системи зовнішніх зв'язків, що є сприйнятливими до змін і дають змогу досягти майбутніх цілей.

Реалізація зазначених принципів дає змогу побудувати обґрунтовану послідовність дій щодо розробки концепції та формування системи стратегічного управління.

Остання, до речі, є складовим елементом всієї планової роботи на підприємстві та взаємоузгоджується з іншими програмами й планами розвитку підприємства за такою схемою (мал.1).

Мал.1. Взаємоузгодженість процесів формування і досягнення цілей за видами планування

Кожен з планів передбачає досягнення загальних цілей підприємства, але разом з тим відрізняється тривалістю, діапазоном контролю та управлінським рівнем розробки й реалізації. Зокрема, місія являє собою корпоративне гасло, якусь вищу недосяжну ціль. Стратегічний план відбиває довгострокові цілі компанії на основних ринках і в основних продуктових групах на найближчі 3-5 років. Звичайно, стратегічний план піддається щорічному коригуванню. Річний план містить інформацію про діяльність компанії в майбутньому році в докладній розбивці, а також з ув'язкою з усіма бюджетами, виробничими, економічними та фінансовими показниками роботи. Природно, що показники річного плану відповідають стратегічному плану. Квартальні та місячні плани, як правило, похідні від річних, отримані шляхом розподілу з урахуванням сезонних коливань. Основна увага в цій роботі акцентується на найважливішому компоненті наведеної схеми - стратегічному плануванні та стратегічному управлінні, мова про які йтиме далі. стратегічний планування конкурентоспроможність

3. Еволюція системних рішень у стратегічному управлінні

У загальному вигляді стратегічне управління є діяльністю, яка полягає у виборі сфери і способу дій з досягнення довгострокових цілей організації в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюються. Це область діяльності вищого керівництва підприємства, головний обов'язок якого полягає у визначенні ключових напрямів і траєкторій розвитку підприємства, постановці цілей, розподілі ресурсів та дослідженні чинників, що формують конкурентні переваги підприємства.

Стратегічне управління виходить з наступних передумов: наявність уявлення про те, чого підприємство бажає досягти в майбутньому; основним джерелом проблем є зовнішнє середовище підприємства; підприємство повинне мати можливість своєчасного розпізнавання проблем і адекватний механізм їх вирішення. Термін «стратегічне управління» був введений на стику 60 ? 70 рр. для того, щоб внести відмінність у розуміння поточного управління на рівні виробництва і управління, здійснюваного на вищому рівні управлінської ієрархії. Необхідність проведення такої відмінності була викликана переходом до нової моделі управління розвитком підприємства в умовах нестабільного зовнішнього середовища, що постійно змінюється. Інтерес до стратегічного управління зумовлений впливом ряду чинників, таких, як прискорення змін в макросередовищі; глобалізація бізнесу; посилення конкурентної боротьби за ресурси; розвиток інформаційних мереж; зміна ролі людських ресурсів; поява нових можливостей для бізнесу; стрімкий науково-технічний прогрес; широка доступність сучасних технологій; поява нових запитів і зміна позиції споживачів. Своєчасне реагування на виникаючі зміни досягається за допомогою стратегічного управління розвитком підприємства.

При цьому завдання стратегічного управління підприємством полягає не тільки в забезпеченні своєчасної реакції на різке збільшення кількості та динамізму чинників зовнішнього середовища, але і як необхідність пошуку компромісів при ухваленні багатоцільових рішень. Стратегічне управління можна визначити як процес розробки, прийняття і реалізації стратегічних рішень, центральною ланкою якого є стратегічний вибір, заснований на зіставленні власного ресурсного потенціалу підприємства з можливостями і загрозами зовнішнього середовища. При встановленні змісту поняття «стратегічне управління» слід враховувати доцільність його розгляду в таких аспектах (рис.1):

· стратегічне управління як вид діяльності з управління, що полягає в реалізації вибраних перспективних цілей через здійснення змін на підприємстві;

· стратегічне управління як процес, за допомогою якого здійснюється взаємодія підприємства з його зовнішнім оточенням;

· стратегічне управління як галузь наукових знань, що вивчає прийоми і інструменти, методологію ухвалення стратегічних рішень і способи практичної реалізації цих знань.

Рис.1. Ключові аспекти трактування поняття «стратегічне управління»

Стрижнем стратегічного управління виступає система стратегій, що включає ряд взаємозв'язаних конкретних підприємницьких, організаційних і функціональних стратегій.

Стратегія - це заздалегідь спланована реакція підприємства на зміни зовнішнього середовища, лінія його поведінки, обрана для досягнення бажаного результату.

Стратегічне і оперативне управління: порівняльна характеристика. Для кращого розуміння сутності стратегічного управління здійснимо його порівняння за відповідними критеріями порівняння з оперативним управлінням.