Стратегічні завдання сучасного менеджменту організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДДПУ

Стратегічні завдання сучасного менеджменту організацій

Скорописова Л.І. ст.викл. каф. Менедменту

Горносталь Д.І.студент IV курсу спеціальності Менеджмент

Анотація

У статті виділено основні складові менеджменту: стратегічне управління і планування, корпоративний менеджмент, організаційна культура, організаційна поведінка, кризовий менеджмент, ризик - менеджмент та висвітлені основні завдання сучасного менеджменту організацій.

Ключові слова: складові менеджменту, сучасний менеджмент, стратегічні завдання, філософія менеджменту.

Постановка проблеми

У сучасних умовах господарювання, що супроводжуються постійними економічними змінами, основною метою системи менеджменту на підприємстві, є забезпечення його успішного функціонування, отримання бажаного прибутку, а також певні гарантії для його майбутнього. При цьому проблема підвищення конкурентоспроможності підприємств визначається ефективністю менеджменту, яка пов`язана з активізацією інноваційної та інвестиційної діяльності, модернізацією та реконструкцією виробничих потужностей, реструктуризацією, поліпшенням інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень. І тому пошук принципових напрямів поліпшення менеджменту набуває стратегічного значення.

Інформаційне суспільство, яке заклало основи інформаційної економіки, створює можливості для появи нових моделей менеджменту. В умовах загострення кризових явищ та світової геоекономічної нестабільності проблема існування організації актуалізується ще більше. І у вищого менеджменту підприємства з'являються нові завдання, нові цілі, які не вкладаються у традиційну модель менеджменту.

Зважаючи на світові тенденції, нові управлінські технології, інші підходи до прийняття управлінських рішень вітчизняні менеджери повинні їх втілювати у життєві реалії уже сьогодні. Однак, помітна інертність у прагненнях реалізовувати інновації та дуже часто відсутність волі та бажання це робити разом із об'єктивними фінансовими негараздами, уповільнюють процеси реформування й модернізації як на рівні теорії, так і практики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Сучасний менеджмент формується в умовах появи нових парадигм суспільно-економічного розвитку, нових управлінських технологій, покликаних дати відповідь на виклики сьогодення. У зв'язку з цим з'являються багато наукових досліджень таких авторів як С.Й.Вовканич, А.А. Гриценко, В.М. Геєця, В.П. Семиноженка та Б.Є. Кваснюка [1; 3; 9] які і відображають назрілі тенденції, зумовлені стратегічними викликами ХХІ ст. суспільству та економіці України.

Становлення економіки знань, інтелектуалізація суспільства стають важливими чинниками формування сучасного менеджменту і предметом досліджень таких вітчизняних науковців, як К.А.Андрющенко, С.Й.Вовканич, В.А.Євтушевський, В.П.Петренко, Н.В. Ревуцька та Й.С.Ситник [1,2; 5-8].

Ґрунтовною працею дослідження сучасного менеджменту стала монографія Ф.І. Хміля [12], в якій автор через призму історії виникнення та розвитку управління висвітлює методологічні засади складових менеджменту та проблеми становлення практики менеджменту в Україні.

Назрілі проблеми та розвиток сучасного менеджменту в Україні під впливом факторів глобалізації та ІТ- технологій розглядаються у наукових публікаціях О.В.Зозульова, У.Л. Сторожилової та Н.В. Яшкіної [4; 10; 13].

Однак у наукових дослідженнях недостатньо висвітлена проблематика комплексного розгляду нових стратегічних завдань сучасного менеджменту.

Мета статті полягає у висвітленні стратегічних завдань сучасного менеджменту організацій під впливом дії зовнішніх і внутрішніх викликів. Вирішення цих завдань дасть змогу менеджерам приймати ефективні управлінські рішення, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності підприємств.

Виклад основного матеріалу дослідження

Менеджмент як наука розвивається відповідно до законів і закономірностей розвитку суспільства та економіки, а в практичній площині реалізовується під впливом тенденцій, реалій сьогодення. Постійні спроби покращити систему менеджменту спостерігаються у багатьох вітчизняних організаціях, проте досягнення високих результатів у цьому напрямку гальмується відсутністю розуміння стратегічних завдань менеджменту які повинні стати рівнем досконалості і розвиненості системи менеджменту щодо прийнятого організацією стандарту та наявності необхідних властивостей системи менеджменту та які можуть бути своєрідним стандартом сучасної управлінській діяльності.

Сучасні тенденції в розвитку менеджменту проявилися уже у поділі менеджменту на різні види: менеджмент персоналу, інноваційний, інформаційний, креативний, маркетинговий, глобалізаційний та ін.

Як стверджують науковці, «сьогодні фірми головну увагу приділяють менеджменту якості, соціальному, екологічному, крос-культурному, креативному менеджменту як відносно самостійним системам управління, що ґрунтуються на принципах процесного підходу, оптимізації процесу управлінської діяльності» [11 с. 40].

Процеси, що відбуваються в суспільстві, вплинули і на трансформацію функцій менеджменту та появу нових. При цьому інформаційно-комунікаційні технології стали основним механізмом, що стимулює нові підходи до технології менеджменту.

Особливості сучасного менеджменту проявляються і в тому, що під впливом нових викликів важливими складовими менеджменту ст али: стратегічне управління та планування, корпоративний менеджмент, організаційна культура, організаційна поведінка, кризовий менеджмент та ризик - менеджмент.

Для досягнення організацією стабільного становища, зміцнення її конкурентних позицій необхідно застосування нової системи управління, здатної до інноваційної, конкурентної і підприємницької реакцій на зміну в зовнішньому середовищі, що дозволяє керувати цими змінами на основі наукових методів їхнього передбачення, регулювання, пристосування до цілей підприємства. Такою системою є стратегічний управління метою якого є забезпечення організацією конкурентних переваг зараз і в довгостроковій перспективі, що включає в себе розробку і реалізацію стратегії організації, а також управління стратегічними проблемами і яке спрямоване на пошук і реалізацію пріоритетів розвитку організації, підвищення її потенціалу, ступеня "вміння" адаптуватися до наявних умов.

Корпоративний менеджмент, як процес ведення, адміністрування та керівництва організацією, а також управління її ресурсами та їх застосування для досягнення цілей організації, виник у відповідь на стрімке поширення корпоративних структур і корпоратизацію, яка набула значних масштабів, охопивши значний сектор економічного життя. Незважаючи на те, що корпоративний менеджмент, як самостійний напрямок, сформувався наприкінці 60-х - початку 70-х років ХХ ст., інтеграційні процеси й нові завдання макроекономічного рівня висвітлюють нові проблеми, нові аспекти й напрями розвитку цього виду менеджменту, наприклад, бізнес-завдання, які часто виконуються шляхом корпоративного управління, можуть включати стратегічне планування.

Організаційна культура є важливим тонко плановим інструментом управління, спрямованим на забезпечення конкурентоспроможності організації через ефективне використання нормативного й ціннісного апарату в управлінні, координування управлінських елементів на основі прийнятих норм і стандартів організаційної поведінки, базових цінностей в організаційному середовищі, розуміння філософії організаційної діяльності. Організаційна культура виступає конкурентною перевагою підприємства в тій мірі, наскільки вона є загальноприйнятою, узгодженою, цілісною системою сприйняття, цінностей, підходів і визначень колективом підприємства та є ефективним стратегічним інструментом управління і має вагомий вплив на складові організації.

Організаційна поведінка як управлінська теорія об'єктом вивчення має організацію як соціальну систему, предметом - закономірності формування та відтворення індивідуальних і колективних фор м поведінки співробітників організації. Організаційна поведінка як спеціальна соціологічна теорія переслідує такі основні цілі: систематизований опис різних форм організаційної поведінки; пояснення причин і виявлення закономірностей виникнення тих чи інших типів організаційної поведінки; передбачення тенденцій розвитку організаційної поведінки та вироблення принципів управління організаційною поведінкою.

Основна тенденція розвитку організаційної поведінки полягає у переході до більш відкритих, гуманних організацій, у русі до більш широкого розподілу повноважень, більшої внутрішньої мотивації, більш позитивного ставлення до людей та збалансованості між турботою про працівників і потребами організації.

Для ефективного управління поведінкою персоналу в межах окремо взятої організації необхідно розробляти поведінкові технології, які можна реалізувати шляхом використання інституційних інструментів із чітким розподілом прав й обов'язків персоналу.

У процесі управління організації кризовий менеджмент є додатковим інструментом вирішення складних і нестандартних ситуацій. Він спрямований на управління кризовими ситуаціями, вибір адекватних до часу форм, методів і технологій управління, враховуючи специфіку кожної організації. Цей вид менеджменту особливо актуальний для вітчизняних підприємств і організацій, які працюють в умовах тотальної кризи: політичної, економічної, екологічної, соціальної, моральної тощо.

Попередня вироблення стратегії і загальних принципів антикризової комунікаційної програми дозволить організації уникнути втраченого часу при виборі дій з управління ситуацією між зацікавленими сторонами, оперативно зреагувати на розвиток кризи, а також продемонструвати громадськості усвідомлення організацією масштабу кризи і того, що план його нейтралізації вже готовий.

Проблема управління підприємницьким ризиком є постійною в діяльності будь-якої організації, здійснюючи прояв протягом усієї його діяльності, тому правильна оцінка ситуації і вибір методу управління, а саме ризик - менеджмент, спрямовані на зниження ризику, і є дуже важливими інструментами в досягненні економічних цілей і бажаного результату.

Ігнорування або недооцінка підприємницького ризику при розробці економічної тактики і стратегії організації і прийняття конкретних рішень неминуче стримує розвиток всього суспільства, науково-технічного прогресу, забезпечує застій економічної системи. Тому важливим є вміння правильно і своєчасно виявляти виникаючі ризики і приймати відповідні рішення в рамках розробленої організацією політики управління ризиками.

Ризик-менеджмент - це комплекс заходів, спрямований на мінімізацію можливих збитків, які може понести організація у зв'язку з настанням негативних подій, а саме це свого роду «рання діагностика» проблем до виникнення «управлінської хвороби».

Складовою менеджменту організації є політика управління ризиком - сукупність форм, методів, прийомів і способів управління ризиком, метою яких є зниження загрози прийняття неправильних рішень та зменшення потенційно негативних наслідків.

Таким чином, сьогодні мова повинна йти і про розвиток менеджменту запобігання як нової управлінської технології, спрямованої на попередження кризи й зниження ризиків.

У цьому контексті є точки дотику кризового менеджменту із ризик - менеджментом, мета якого полягає у збалансуванні стратегічних можливостей організації із рівнем ризику. Цього можна досягнути на основі поєднання стратегічних і тактичних завдань ризик -менеджменту.

Зазначене вище підтверджує необхідність створення новітньої моделі менеджменту, на основі якої доцільно формувати стратегію забезпечення конкурентоспроможності організації, що передбачатиме максимальне використання нематеріальних ресурсів організації для виконання всіх стратегічних завдань.

До основних стратегічних завдань сучасного менеджменту можна віднести:

адаптування до нових викликів і постійний моніторинг зовнішнього середовища організації та ступеня його впливу на її діяльність;

формування ефективних форм взаємодії із зовнішнім середовищем та взаємозв'язків у внутрішньому середовищі організації;

вибір визначаючої стратегічної моделі розвитку організації;

формування системи стратегічних цілей організації з врахуванням визначаючої стратегічної моделі її розвитку;

переорієнтація управління з акцентами на внутрішні чинники (ресурси, витрати, потужності, спеціалізацію);

пошук філософії управління в умовах кризи та посткризового періоду;

формування та реалізація стратегії суб'єкта господарювання як інструмента забезпечення ефективної діяльності не лише на поточний момент, але й на довгострокову перспективу;

діагностика процесів і тенденцій, що призводять до кризових ситуацій; прогнозування виникнення, розвитку і ймовірних наслідків кризових ситуацій; стратегічний управлінський конкурентоспроможність

уміння організовувати різні бізнес-процеси, враховуючи фактори ризику;

організація і координація ефективних дій для подолання надзвичайних кризових ситуацій та їх наслідків;

зміна змісту планування, зорієнтованого на пошук факторів успішного розвитку;

розвиток ситуативного підходу в практиці управління;

реорганізація організаційних структур - перехід від вертикальних зв'язків до горизонтальних;

управління на засадах організаційної культури;

орієнтація управління на досягнення стабільних успішних результатів; розробка ефективних технологій прийняття рішень;

розвиток групової логіки і командної співпраці;

розвиток технологій лідерства, які повинні поєднувати вміння

працювати в команді;

підсилення ролі соціальної політики в діяльності організацій та системі менеджменту;

формування нових моделей менеджменту в системі інтеграції освіти, науки й виробництва, що уможливлює створення інноваційного простору на основі освітньої та наукової співпраці.

Відповідно до поставлених завдань, буде формуватися новий зміст сучасного менеджменту із новою філософією, яка повинна опиратися на системно-ситуативний підхід і відображати не просто компетентність менеджера, але й його управлінське мистецтво, а саме вміння: управляти складними процесами; поєднати глобальне мислення із локальними проблемами; працювати із людьми, які мають різний світогляд і соціальну позицію тощо.

Висновки

Еволюційні зміни в умовах функціонування вітчизняних підприємств приводять до трансформацій у системі менеджменту, до появи нових завдань і механізмів управління з «метою їх адаптації до нових геоекономічних реалій» [11, с. 40].

І тому в сьогоденні виникає потреба в окресленні нових завдань сучасного менеджменту та виділенні його характерних ознак, що стали наслідком трансформаційних процесів, інтелектуалізації суспільства, наростанням динамічних й нестабільних тенденцій.

Зокрема, це інтелектуалізація суспільства й масштабність інформаційних процесів які стимулюють появу нових видів менеджменту, зокрема, менеджменту знань, інформаційного менеджменту, а активізація творчих імпульсів, бажання творчої реалізації своєю чергою сприяють появі інноваційного й креативного менеджменту.

Тому подальші дослідження доцільно спрямовувати як на теоретичні й прикладні аспекти розвитку сучасного менеджменту в цілому, так і окремих його складових, а саме на креативний менеджмент.

Список використаних джерел

1. Андрющенко К.А. Формування сучасної концепції системи менеджменту знань в організаціях / К.А. Андрющенко // Агросвіт. - 2010. - № 15. - С. 27-29.

2. Вовканич С.Й. Теоретико-методологічні основи дослідження людського та інтелектуального капіталу в знаннєвомісткій економіці: концептуалізація понять / С.Й. Вовканич, Л.К. Семів // Регіональна економіка. - 2007. - № 4. - С. 7-19.

3. Гриценко А. Методологічні основи модернізації України / А. Гриценко // Економіка України. - 2011. - № 1. - С. 4-45.

4. Зозульов О. Сучасні проблеми менеджменту українських підприємств / О. Зозульов, А. Длігач, Н. Писаренко // Економіка України. - 2011. - № 6(487). - С. 41-46.

5. Євтушевський В.А. Стратегія корпоративного управління / В.А. Євтушевський, К.В. Ковальська, Н.В. Бутенко. - К. : Знання, 2007. - 287 с.

6. Петренко В.П. Інтелектуальні ресурси соціально-економічних систем: аспекти інноваційного управління : [монографія] / В.П. Петренко. - Івано- Франківськ : Курилюк В.Д. - 2009. - 196 с.

7. Ревуцька Н.В. Формування концепції інтелектуалізації бізнесу в сучасній парадигмі управління / Н.В. Ревуцька // Формування ринкової економіки : зб. наук. праць. Спецвипуск «Економіка підприємства: теорія і практика». - К. : КНЕУ, 2008. - Ч. 2. - С. 543-548.

8. Ситник Й.С. Теоретико-методологічні засади інтелектуалізації систем менеджменту : [монографія] / Й.С. Ситник. - Львів : Видавництво «Львівської політехніки», 2014. - 248 с.

9. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України : у 3 - х т. Т 2. Інноваційно-технологічний розвиток економіки / За ред. акад . НАН України В.М. Геєця, акад. НАН України В.П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є. Кваснюка. - К. : Фенікс, 2007. - 564 с.

10. Сторожилова У.Л. Розвиток сучасного менеджменту в Україні / У.Л. Сторожилова, Д.Г. Йолкин // Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. - 2013. - № 4(24). - С. 4454.

11. Фірма в умовах глобальної нестабільності: виклики, можливості та ризики нової економіки : [монографія] / В.А. Вергун, О.І. Ступницький, І.І. Черленяк ; за заг. ред. д-ра держ. упр. І.І. Черленяка. - Ужгород : Аутдор- Шарк, 2015. - 460 с.

12. Хміль Ф.І. Становлення сучасного менеджменту в Україні (проблеми теорії та практики) : [монографія] / Ф.І. Хміль. - К. : ІЗМН ; Львів : ЛКА, 1996. - 206 с.

13. Яшкіна Н.В. Основні характеристики сучасного менеджменту / Н.В. Яшкіна // Економіка і держава. - 2010. - № .7. - С. 35-36.

Размещено на Allbest.ru