Шляхи розвитку соціального партнерства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ШЛЯХИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА В УКРАЇНІ

Костюченко О.Є.

доктор юридичних наук, професор,

в.о. провідного наукового співробітника відділу забезпечення інтеграції академічної та університетської правової науки та розвитку юридичної освіти Київського регіонального центру НАПрН України м. Київ, Україна

Одним із основних завдань розробки концептуальних засад розвитку в Україні гідної праці є модернізація системи соціально-трудових відносин. Зайнятість населення повинна розглядатися не тільки з позиції кількості робочих місць, а й як стабільна зайнятість. Така модернізація відносин у сфері праці стає можливою завдяки соціальному партнерству. Вважаємо, що партнерські відносини є базовими для сучасної України. Перебудова системи соціально-трудових відносин на засадах партнерства вимагає перегляду усіма сторонами соціального діалогу своєї ролі в такому партнерстві. На наш погляд, роль держави має бути зосереджена на створенні правових умов у трудовому законодавстві, здатних реалізовувати державні гарантії, зокрема ті, що закріплені Конституцією України. Водночас ці правові умови мають будуватися на принципах «справедливості», «рівності» та «гуманізму». Партнерські відносини між державою, роботодавцями та працівниками повинні набути цивілізованої форми, де юридична рівність сторін, справедливий розподіл національного багатства, гідні умови праці виступають необхідними умовами партнерства.

«Колективно-договірне регулювання і соціальне партнерство, суб'єктами якого зараз є не заорганізовані трудові колективи та необмежені володарі-керівники, а загартовані в соціальному протистоянні профспілки та більш толерантні, ніж раніше, роботодавці, спрямовуються як на пошук резервів для підтримки економіки в цілому, так і на забезпечення існування людей праці в нинішніх суворих умовах» [1, с. 113]. Тобто гідна праця неможлива за межами партнерства учасників відносин у сфері праці. І як слушно обґрунтовує Н. М. Гвоздик, необхідно зосередитися на використанні соціального партнерства для підвищення ефективності інвестицій у людський капітал підприємства [2, с. 12]. Міжнародна спільнота наголошує, що серйозними викликами сьогодення залишаються хронічна бідність і жахлива нерівність, конфлікт і нестабільність. Це створює перешкоди для повноцінної участі людей у гідній праці, і в результаті колосальний обсяг людського потенціалу залишається невикористаним [3, с. 3]. Що це доводить? На наше переконання, усвідомлення ролі соціального партнерства для регулювання соціально-трудових відносин і для розвитку людського потенціалу України повинно змусити сторони соціального партнерства переглянути свої відносини.

Кожна зі сторін має усвідомити таке: по-перше, капітал нічого не вартий без праці людини. Тільки із застосуванням здібностей працівника до праці власник підприємства, установи, організації може створити товари, роботи, послуги і, як результат, отримати прибуток; по-друге, працівник має застосовувати свої здібності до праці в такий спосіб, щоб роботодавець мав можливість отримати прибуток і розподілити його. Працівники повинні усвідомити, що цифрова революція не тільки відкриває нові можливості, а й породжує нові проблеми - нестандартні трудові контракти і скорочення обсягу робочого часу, які нерівномірно розподілені між висококваліфікованими і некваліфікованими працівниками [3, с. 3]. Тобто на фоні скорочення людської праці за рахунок впровадження інноваційних цифрових технологій і сам працівник має змінюватися для того, щоб його здібності до праці задовольняли господарчі інтереси і потреби роботодавця; по-третє, розвиток підприємств і в результаті цього створення робочих місць зі стабільною зайнятістю вимагає підготовки працівників для роботи в нових динамічних умовах, і таку підготовку необхідно розглядати як «безперервне навчання», забезпечити яке без участі держави працівникам та роботодавцям складно. Держава, отримуючи частку валового внутрішнього продукту для забезпечення функціонування свого апарату, повинна розуміти, що цей валовий продукт вироблений зусиллями працівників та роботодавців, а отже, вона має сприяти їм у його створенні; по-четверте, жодна зі сторін соціального діалогу не може існувати одна без одної, і тому поляризація економічних інтересів сторін має відійти на другий план, а першоосновою повинна стати оновлена система соціально-партнерських відносин.

Тобто для розвитку людського потенціалу соціальне партнерство має об'єднати цілі, завдання та результати діяльності держави, роботодавців та працівників. Досягнення соціально-економічних результатів та підвищення рівня добробуту працівників та членів їхніх сімей, на наше переконання, неможливе без створення нової якості інтелектуального потенціалу населення, зокрема працівників. Водночас шлях для досягнення соціального миру та злагоди у сфері праці залежить від ефективної реалізації інтелектуального потенціалу працівників. А він щонайменше складається зі стану його здоров'я, здатності застосовувати знання як результат безперервності навчання та можливості задовольняти свої соціальні потреби та потреби членів своєї сім'ї. Отже, постає питання, а чи має можливість середньостатистичний український працівник використати і реалізувати власний інтелектуальний потенціал на своєму робочому місці? І наступне запитання: а чи має цей працівник фінансові можливості зберігати та розвивати свій інтелектуальний потенціал? Ось, на нашу думку, ті практичні питання, які потребують вирішення учасниками соціально- партнерських відносин. Але, хто має їх вирішувати?

Ми вважаємо, що вирішувати їх мають зацікавлені особи. Виходячи з того, що зацікавленими в розвитку соціального партнерства є держава, роботодавці та працівники, то, відповідно, саме вони мають досягти компромісу щодо шляхів модернізації процесу праці, використовуючи інтелектуальний капітал та потенціал працівників. У той же час слід зазначити, що галузями, які здійснюють соціальну підтримку населення та забезпечують якість життя, без яких реалізувати наведені цілі та завдання неможливо, є охорона здоров'я, освіта та соціальне обслуговування. Ці галузі фінансуються переважно за державні кошти, а держава фінансово неспроможна забезпечити належний рівень їхнього розвитку та надання якісних і необхідних послуг населенню. Виходячи з цього, задля збереження, використання, формування та розвитку інтелектуального капіталу як єдиної основи та системоутворюючої ідеї, що об'єднує державу, роботодавців та працівників, потребує розвитку система соціально-трудових відносин.

Забезпечення збереження інтелектуального потенціалу повинно здійснюватися через вирішення проблеми безробіття шляхом створення нових робочих місць, потім слід забезпечити стабільний розвиток інтелектуального потенціалу працівників через систему освіти (здобуття освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників, безперервна освіта), у результаті чого отримаємо нову якість трудового потенціалу в державі, будуть задоволені потреби та інтереси роботодавців, а працівники отримують стабільну зайнятість, можливість професійного росту та гідну оплату праці. соціальний трудовий праця партнерство

Таким чином, першочергове завдання суб'єктів соціально- партнерських відносин - це вибір засобів збереження інтелектуального потенціалу України та мінімізації відтоку кваліфікованих працівників з країни. На наш погляд, такі засоби повинні мати тільки договірну природу. А сама угода має виступати підставою виникнення та зміни трудових правовідносин, які за своїм змістом нерозривно пов'язані з домовленістю держави, роботодавця та працівника чи майбутнього працівника. Чому договір? Тому що законодавство, яке регулює відносини між суб'єктами соціального партнерства, надає їм правову форму лише за умов попередньо сформованих правил поведінки між цими учасниками або якщо суб'єкти досягли у відносинах певного компромісу. При цьому договірний характер суспільно корисної праці передбачає можливість договірними методами встановлювати умови її оплати, зокрема і щодо розподілу прибутку від товарів, робіт та послуг, створених працею працівників. А отже, акти соціального партнерства виступають тією перехідною ланкою, яка юридично оформлює досягнутий компроміс.

Відносини між соціальними партнерами набудуть соціально орієнтованого характеру не тоді, коли держава власними приписами вимагатиме виконання закріпленого мінімального рівня соціальних та трудових гарантій, а тоді, коли такі суб'єкти, як держава, працівники та роботодавці, шляхом «адекватних узгоджень» досягнуть балансу власних інтересів у соціально-трудових відносинах. У контексті цього акти соціального партнерства, зокрема територіальні та галузеві угоди, є правовими засобами планового соціально-економічного розвитку в інтересах працівників, трудових колективів, територіальних громад, тощо. Доступ до соціальних благ як результат участі в колективному процесі суспільно корисної праці є необхідним не лише для окремого працівника, а населення демократичної, правової держави загалом. Україна повинна розвивати свій інтелектуальний капітал шляхом розвитку трудових відносин через механізм соціального партнерства, де самостійне місце повинні знайти взаємні зобов'язання сторін з питань підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників тощо.

Література

1. Жернаков В. В. Договірне регулювання відносин у сфері праці. Договір як універсальна правова конструкція : монографія / А. П. Гетьман, В. І. Борисова, О. П. Євсєєв та ін.; за ред. А. П. Гетьмана, В. І. Борисової. Харків : Право, 2012. С. 112-131.

2. Гвоздик Н. М. Ефективність інвестицій в людський капітал підприємства : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.07. Київ, 2011. 20 с.

3. Human Development Report 2015. Work for Human Development. United Nations Development Programme (UNDP). New York, 2015. 273 p.

Размещено на Allbest.ru