Менеджмент у сфері публічного управління: завдання, філософія розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеська національна академія харчових технологій

Менеджмент у сфері публічного управління: завдання, філософія розвитку

Корсікова Наталя Миколаївна,

кандидат економічних наук, доцент,

кафедра менеджменту і логістики



Анотація

Мета статті. Визначення напрямів та інструментів здійснення реформування системи державного управління із запровадженням принципів сучасного менеджменту.

Наукова новизна пов'язана із подальшим розвитком розуміння того, в якому напряму та яким чином повинна розвиватися вітчизняна система державного управління в сучасних умовах швидко мінливого світу. Визначено основні напрями трансформації сучасного менеджменту та зв'язок з ним сфери публічного управління; систематизовано комплекс вимог до особистих якостей і компетенцій менеджера.

Висновки. Для того, щоб удосконалити механізм державного управління та перетворити його в те, що отримало назву New Public Management (новий публічний менеджмент), необхідно, по-перше, усвідомити та прийняти той факт, що зміни неминучі; по-друге, основою філософії перетворень повинна стати спрямованість на інтереси суспільства та кожного окремого громадянина з використанням підприємницьких та інноваційних видів управлінської діяльності, що характерні практиці управління в приватному секторі економіки; по-третє, визнати, що основною і найважливішою умовою формування сучасної ефективної системи публічного менеджменту є воля конкретних керівників.

Великої уваги потребує відбір, навчання і розвиток держслужбовців, формування у них таких спільних цінностей, як прихильність до своєї роботи та емпатія. Саме такий підхід дозволить забезпечити високу ефективність системи публічного управління.

Ключові слова: публічне управління, публічне адміністрування, філософія розвитку, сучасний менеджмент, зовнішнє середовище, компетенції.



Annotation

Korsikova Natalia M.,

Candidate of Economic Sciences,

Associate Professor,

Department of Management and Logistics, Odessa National Academy of Food Technologies

MANAGEMENT IN PUBLIC GOVERNANCE: TASKS, PHILOSOPHY OF DEVELOPMENT

The purpose of the article. Definition of directions and instruments for implementing the reform of the public administration system with the introduction of modern management principles.

The scientific novelty of research is connected with the further development of understanding in what direction and how the domestic system of government should develop in the modern conditions of the rapidly changing world. The basic directions of transformation of modern management and in connection with it the sphere of public management are defined; systematic set of requirements for personal qualities and competencies of the manager.

Conclusions. In order to improve the mechanism of public administration and turn it into what has been called New Public Management, it is first necessary to realize and accept the fact that change is imminent; secondly, the philosophy of transformation should be based on the focus on the interests of society in general and each individual citizen to use entrepreneurial and innovative management activities that are characteristic of management practices in the private sector of the economy; thirdly, to recognize that the will of particular leaders is the main and more important condition for the formation of a modern effective public management system.

The selection, training and development of civil servants, the formation of such common values as commitment to their work and empathy, require great attention. It is this approach that will ensure the high efficiency of the public administration system.

Key words: public administration, public administration, development philosophy, modern management, external environment, competences.



Постановка проблеми

Сьогодні діяльність державних службовців опинилася в епіцентрі уваги українського суспільства. Нові реалії сьогодення вимагають застосування нової філософії до управління в публічній сфері, а саме, заміни традиційних способів управління, сфокусованих на застосуванні чітких бюрократичних процедур, владних повноважень, на такі, що спрямовані на надання якісних публічних послуг. Реалізація такого підходу пов'язана із запровадженням принципів сучасного менеджменту в діяльність органів державної влади, а отже - нових вимог до суб'єктів цієї діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Останніми роками почалися інтенсивні наукові дослідження в напрямку розробки ефективних механізмів удосконалення системи управління в публічній сфері, організації праці держслужбовців та підвищення її ефективності.

У сучасній західній державно-управлінській науці проблема формування та розвитку сучасних моделей публічного управління є постійним об'єктом уваги і досліджень багатьох фахівців, це: К.Аллен, Г. Алмонд, Р. Бен, Д. Вальдо, В. Вільсон, Р. Дарендорф, Л. Келлер, Д. Кетлі, М. Консайдін, Т Пітерс, Дж. М. Прістюс, А. Турен, Д. Фельдман, С. Хан- тінгтон, Г. Шмідт та ін.

Сьогодні необхідність осмислення сучасних публічно-управлінських процесів призвела й до появи цілої плеяди вітчизняних дослідників цих питань: В. Авер'янов, В. Ба- кеменко, А. Береза, В. Бодров, Ю. Ковбасюк, Колодій, Н. Обушна, О. Оболенський, М. Па- сечнік, В. Ребкало, І. Розпутенко, Ю. Сурмін, Трощинський, Ю. Шаров та ін.

Питання необхідності професіоналізації державної служби розглядалися Н. Артеменко, Н. Морозовою, В. Мельніковичем, І. Поліщук; аналізу особливостей державної служби з погляду розподілу функцій, відповідальності, повноважень та мотивації - Ю. Ангело- вим, І. Бевзюк, О. Ковтунович, С. Зелінським; нормативно-правового регулювання державного управління - О. Марушевою, Н. Павлюк, В. Баштанником, Н. Гончаруком, С. Дубенко, Н. Нижником, В. Олуйко та ін.

Але саме проблематика визначення концептуальних засад, філософії розвитку управління в публічній сфері, здатності реалізувати на практиці реформи в системи державно-управлінської діяльності на сучасних засадах варта підвищеної уваги. реформування компетенція менеджер

Метою статті є визначення напрямів та інструментів здійснення реформування системи державного управління із запровадженням принципів сучасного менеджменту. Насамперед, це передбачає розуміння особливих умов та проблем, які стоять перед суспільством сьогодні, та, відповідно, визначають загальні тенденції розвитку управлінських процесів.

Виклад основного матеріалу дослідження

Впровадження принципів менеджменту в діяльність органів державної влади призвело, насамперед, до необхідності розмежування таких понять, як public management (публічне управління, публічний менеджмент) та public administration (публічне адміністрування).

Поділяючи й узагальнюючи думку різних дослідників [1-4], які дають досить ретельний аналіз співвідношення понять «державне управління», «публічне адміністрування», «публічне управління», і незважаючи на те, що державне управління є складним і багатогранним явищем, і не існує сталого, вичерпного та загально визначеного формулювання зазначених понять, вважаємо, що під публічним адмініструванням у загальному виді слід розуміти діяльність по впорядкуванню роботи органів державної влади й управління, яка формує основу для стабільних відносин і взаємодій суб'єктів влади, управління, господарського й суспільного життя, а під публічним управлінням - діяльність, орієнтовану на реалізацію загальних (публічних) інтересів, що здійснюється певними суб'єктами - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, з використанням підприємницьких та інноваційних видів управлінської діяльності, характерних практиці управління в приватному секторі економіки.

На практиці те, що сьогодні відбувається в системі державного управління, є частіше формою реалізації публічного адміністрування. Відповідно, філософія розвитку цих процесів повинна бути спрямована на ідентифікацію державного управління саме з поняттям public management (публічне управління, публічний менеджмент). До того ж, сьогодні у більшості розвинутих країн, у яких відбувається трансформація державного управління, вже використовується термін New Public Management («нове публічне управління», «новий публічний менеджмент», або «новий державний менеджмент») [5], яким позначається сучасна модель публічного управління.

Менеджмент є типом управління, який найбільшою мірою відповідає потребам і умовам сьогодення. У чому принципова різниця? По-перше, у підходах, принципах і методах управління: пріоритет віддається економічним методам і засобам. По-друге, для менеджменту характерна гнучка організація системи управління, яка здатна швидко перебудовуватися відповідно до змін умов внутрішнього і, насамперед, зовнішнього середовища. По-третє, ключовим фактором і завданням управління є людина, її потреби, мотиви, цінності. По-четверте, менеджмент пред'являє комплекс вимог до особистих якостей і компетенцій менеджера; професіоналізм управління стає однією із головних вимог до управлінського персоналу.

При цьому слід пам'ятати, що на відміну від традиційного менеджменту, публічне управління тісно пов'язане з політикою, законом та громадянським суспільством.

Еволюція підходів до управління у державному секторі, формування моделі нового публічного управління є реалізацією сучасної теорії і практики менеджменту. Тому, насамперед, необхідно визначити загальну філософію та принципи, які формують концепцію сучасного менеджменту.

«Менеджмент помер. Маркетинг помер. Стратегія померла». Ця цитата керівника рекламного агентства Saatchi & Saatchi Кевіна Робертса з лекції «Креативне лідерство», яку він прочитав в центрі дизайну Artplay ще в 2012році [6], стала широко саморепліціюва- тися в соцмережах, особливо в останні роки. Однак трактування цієї цитати іноді просто суперечить і безпосередній думці, закладеній самім автором, і реаліям сьогодення.

Сьогодні це питання загострюється. «Про менеджмент в його класичному розумінні не можна говорити. Менеджмент як цілісна концепція помер ... десь на стику 80-х і 90-х років, коли серйозно змінилося конкурентне середовище. Єдиний універсальний закон в менеджменті - прагнути бути іншим» - стверджує О. Віханський [7].

Ще у травні 2008 року 35 відомих теоретиків і практиків менеджменту зібралися в Каліфорнії для обговорення питань перспектив розвитку підходів до управління в XXI столітті. Учасниками конференції стали, зокрема, такі всесвітньо відомі гуру менеджменту, як Пітер Сенге, Генрі Мінцберг, К. К. Прахалад, Томе Стюарт, Гарі Хемел й інші [8].

Серед ключових проблем сучасного менеджменту було відзначено, що сучасний менеджмент (Менеджмент 1.0) досяг межі свого розвитку. Його основи були закладені ще на початку двадцятого століття. Менеджмент формувався для вирішення проблем ефективності. Зміни умов виробництва зажадали настільки ж докорінної зміни управління виробництвом, тим більше, що необхідні передумови для оновлення організації виробництва значною мірою вже були - це досвід індустріального управління, накопичений у XIX столітті, і досягнення у таких галузях знання, як економіка, соціологія, психологія.

Чого ж традиційно очікує організація від спеціаліста - менеджера?

По-перше, прийняття рішень, які б дозволили організації в цілому досягти поставлених цілей. Тобто менеджер повинен видавати всім іншим працівникам відповідні команди, виконання яких і забезпечить ефективність організації.

По-друге, виконання інформаційної ролі. Саме менеджер повинен розшукувати й отримувати різнорідну інформацію, яка використовується в інтересах справи. Він виступає як центр внутрішньої та зовнішньої інформації, яка надходить в організацію; розповсюджує необхідну інформацію серед членів організації та передає інформацію про організацію для зовнішніх користувачів (інвесторів, споживачів, постачальників тощо).

По-третє, виконання ролі комунікато- ра-лідера - особи, яка формує колектив однодумців, забезпечує взаємодію працівників та відповідає за мотивацію і активізацію зусиль підлеглих задля вирішення поставлених завдань.

Відповідно, можна виділити традиційні напрями діяльності керівника в будь-якій організації (Рис. 1).

Рис. 1. Напрямки діяльності керівника

Саме ці питання є центром уваги і завданнями керівників і в сфері державного управління, це те, що складає основу публічного адміністрування.

Однак сьогодні менеджмент зіткнувся з іншими проблемами, пов'язаними з істотною

зміною зовнішнього середовища, а відповідно, актуалізуються нові функції, завдання, центри уваги менеджменту (Табл. 1).

Таблиця 1 Основні положення традиційного і сучасного менеджменту

	Положення традиційного менеджменту	Положення сучасного менеджменту
Головна функція менеджера	Управління бізнесом; бізнес - виняткова справа підприємця	Підприємницька - вирішення основних питань: що робити (продукт), як робити (технологія), для кого робити (споживач)
Основне завдання менеджера	Визначення шляхів найбільш ефективного використання наявних ресурсів та виконання поставлених завдань	Впровадження постійних змін, вдосконалення технологічного та організаційного процесу залежно від кон'юнктури ринку
Основна увага менеджменту	Підвищення продуктивності праці робітників, як одного з основних з ресурсів і як одного з основних елементів витрат; застосування традиційних показників ефективності діяльності	Постійний контроль за ефективністю діяльності підприємства, координація всіх існуючих підрозділів, використання КРІ, як основи для оцінки ефективності діяльності як окремих працівників, підрозділів, так і підприємства (організації) в цілому
Найвище досягнення менеджменту	Висока продуктивність праці кожного робітника	Забезпечення ефективної організації виробництва з урахуванням потреб споживачів, забезпечення стабільного становища на ринку
Основні принципи управління	Формування добре налагодженої системи з чіткою ієрархією і чітко визначеними обов'язками, повноваженнями, відповідальністю	Надання переваги корпоративній погодженості, «горизонтальній» організації на основі процесного підходу з відносним розподілом обов'язків, повноважень і відповідальності, що формує клімат довіри між працівниками різних рівнів управління
Соціальні обов'язки	Розглядаються як стримуючий, але вимушений фактор, обмеження, покладені на менеджмент	Є засобом стимулювання роботи працівників шляхом створення для них кращих умов праці, професійного та особистого зростання, створення сприятливого іміджу компанії у зовнішньому середовищі

Які ж «зовнішні» зміни обумовили необхідність внутрішньої трансформації менеджменту?

Для позначення того, що відбувається зараз у світі, наприкінці ХХстоліття американські військові ввели в ужиток абревіатуру VUCA [9], де кожна з букв охоплює цілий спектр наростаючих явищ, які охоплюють всі сфери життєдіяльності суспільства:

Volatility - мінливість, нестійкість

Uncertainty - невизначеність

Complexity - складність

Ambiguity - неясність, двозначність

Усвідомлюючи виклики зовнішнього середовища, менеджерам необхідно в першу чергу усвідомити необхідність назрілих змін у контексті зазначених особливостей сучасного світу.

Сучасний світ ставить перед людством низку проблем, які мають вплив на всі аспекти життєдіяльності будь-якої людини, а відповідно, впливають і на процес управління соціальними структурами. Так, у дослідженні відомих англійських консультантів з управління персоналом Майка Вудкока і Дейва Френсіса [10], які не тільки виділили одинадцять виразних факторів, які, очевидно, мають значний вплив на управлінську діяльність, але й пробудили жвавий інтерес до ідей підвищення ефективності управління, відзначено, що:

стреси, тиск зовнішнього середовища і невизначеність змушують людину шукати шляхи підвищення свого рівня стресостійко- сті, посилювати увагу до стану фізичного та психологічного здоров'я;

незважаючи на широкий спектр освітніх, навчальних та інших послуг, сьогодні жодна організаційна система не в змозі забезпечити всі можливості для навчання, які потрібні сучасному керівникові, тому кожна людина повинна сама підтримувати постійне власне зростання й розвиток;

коло нагальних проблем стає все більше, і вони все складніше, в той час як засоби їх вирішення - найчастіше більш обмежені. Тому саме здатність вирішувати проблеми швидко та ефективно стає все більш важливою частиною управлінських навичок;

обмеженість ресурсів, поширення конкуренції на ринках, при одночасному розширенні можливих сфер застосування наявних ресурсів, роблять необхідним постійний пошук нових ідей, постійного пристосування до змін, швидкість яких ще з середини 70-х років ХХ століття прискорилась майже в шість разів у порівнянні з початком ХХ сторіччя [11];

традиційні ієрархічні відносини бюрократичної організації стають все менш ефективними, що вимагає робити акцент на командній роботі на основі паритетних відносин, а відповідно, посилюється увага до характеристик та навичок психологічного характеру;

традиційні школи і методи управління втрачають свої позиції і не відповідають викликам сьогодення та майбутнього. Тому потрібні нові, більш сучасні управлінські прийоми, які, з одного боку, відповідали би поточним викликам майже перманентного кризового стану економіки і суспільства в цілому, а з іншого боку, спрямовували організацію на довгострокову стратегічну перспективу;

складні проблеми все більшою мірою потребують об'єднання зусиль багатьох людей. Синергізм стає найбільш рушійною силою розвитку організації як системи, а також особистості кожного працівника. Але ж формування такої єдиної компанії потребує від менеджера неабияких зусиль.

Саме ці обставини безумовно ускладнюють, в міру зростання їхніх масштабів, завдання та вимоги до сучасного менеджера.

Природно, виникає питання: що можна зробити в цій ситуації? На що можуть впливати лідери, керівники та співробітники, якщо старі схеми прогнозування та управління вже не встигають забезпечувати прийняття зважених рішень?

У загальному вигляді всі зміни, які відбуваються в сучасній організації, умовно можна поділити на два напрями: організаційні та особистісні.

Так, в організаційній сфері більш дієвим стає застосування процесного принципу організації управління (замість традиційного структурно-функціонального підходу). Про- цесним підходом у якості основного об'єкта управління виділяється бізнес-процес, що наскрізно проходить через усі рівні організації і відповідає за певний напрям діяльності від початку й до кінця.

Однак, ключова зміна в системі менеджменту пов'язана з тим, що кадри стають важливіше бізнес-процесів, тобто саме осо- бистісні зміни стають ключовим фактором успіху та ефективності сучасного менеджменту. Очевидно, що сучасні умови вимагають від керівника виробити послідовний і інтегрований підхід до розвитку як персональної, так і міжособистісної ефективності.

У відповідь на VUCA-виклик народилося VUCA-рішення - комплекс фокусів уваги керівництва організації, які допомагають забезпечити умови, коли лідери можуть діяти на випередження, передбачаючи необхідні зміни.

Ось, на що необхідно звертати увагу:

- Values - цінності. Для того, щоб справлятися з наростаючою складністю і неоднозначністю, необхідно враховувати різні ракурси і точки зору. Керівники повинні розвинути в собі здатність розпізнавати ціннісні орієнтири людей в спілкуванні. Працівники і клієнти завжди вважають за краще мати справу з компаніями, чиї цінності співпадають з їх власними. Це перетворює завдання встановлення спільних цінностей на важливий фактор підвищення ефективності менеджменту;

Understanding - розуміння основних соціо-біологічно обумовлених мотиваторів/ демотиваторів, які керують людською поведінкою та управління стресом. Суттєвим фактором ефективності управлінської діяльності стає вміння розбиратися у фізіологічної основі мотивації та врахування особливостей поведінки людей в ситуаціях великих навантажень;

Confidence & Coaching - управління емоціями, впевненість, коучингова підтримка. Сутність теорії емоційного лідерства полягає в тому, що лідер повинен направляти колективні емоції в потрібне русло, створювати атмосферу дружності, боротися з негативними настроями. Вона передбачає емоційну компетентність, можливість надання емоційної підтримки, вміння управляти собою та відносинами з іншим людьми. Перевагами емоційного лідерства, порівняно з іншими типами лідерства, є: використання інтуїції при прийнятті рішень; адекватна самооцінка - розуміння власних сильних сторін і меж своїх можливостей; уміння контролювати руйнівні емоції й імпульси; лідерство базується на повазі та довірі, що робить його менш конфліктним та суперечливим, натомість стабільним і надійним; сприятливий для роботи емоційний клімат у колективі; використання командної роботи та співробітництва.

Серед найголовніших навичок ефективного лідера і топ-менеджера виділяють навички коуча. Саме уміння коуча дозволяє побачити із середини та зрозуміти процеси, які відбуваються в компанії, їх оптимізувати та прояснити для інших членів колективу; прояснити і сформувати нові цінності, та, як наслідок - новий рівень результатів;

Agility - жвавість і гнучкість за рахунок якісного зворотного зв'язку. Agile-менеджмент виділяє короткі цикли розробки продукту, послуги, проектів, надаючи додаткові оновлення в залежності від зміни потреб клієнта. Філософія Agile передбачає високу ініціативність команди, виховання підприємницького погляду у кожного члена команди. Agile-підхід підвищує відчуття визначеності і послідовності того, що відбувається і допомагає підтримувати баланс у взаємодії людей і організацій

На думку Кевіна Робертса, найважливіше, що у нас залишається після «смерті» традиційного менеджменту, маркетингу і стратегії - це емпатія [3].

Емпатія (здатність щиро співпереживати іншій людині, її проблемам, душевному стану), паритетність відносин - це те, що повинно стати новим драйвером не тільки економіки постіндустріальної епохи, а й основою формування сучасної системи публічного менеджменту.

Вирішення поставлених завдань потребує нового бачення щодо професійної компетенції для кожного працівника апарату управління. Компетентністний підхід до організації та функціонування державної служби підтверджено застосуванням у бізнесі, освіті, соціологічних, психологічних та управлінських сферах.

Серед основних компетенцій, якими повинен володіти сучасний керівник в сфері публічного управління, виділяють такі [12]:

психологічні компетентності: когні- тивні, емоційні, вольові;

особистісні компетентності: інтелектуальні здібності (розум, логіка, креативність); риси характеру (ініціативність, адаптивність, чесність, вимогливість, рішучість, самостійність, самоорганізованість, стресостійкість);

соціальні компетентності: взаємодія з оточенням, вміння вирішувати конфлікти, емоційний інтелект;

професійно-управлінські компетентності: знання нормативно-правової бази, володіння інструментами ефективного управління за різними підходами та концепціями.

Цікавим є впровадження в сферу публічного управління досвіду формування кадрового резерву управлінських позицій на основі кращих практик в критеріях оцінки і програм розвитку HiPo (співробітники з високим потенціалом) і HiPro (результативні співробітники).

На початку 2000-х років керівництво компаній Google і Vale do Rio Doce проголосили перехід до принципово нової стратегії управління персоналом, зробивші фокус на роботі з талановитими співробітниками, які володіють високим потенціалом (HiPo). За такого підходу, ключовим активом, який визначає конкурентні переваги та стрімкий успіх, стали власні співробітники, які володіють лідерськими задатками, організаційними здібностями і бажанням розвиватися. Результативні співробітники (HiPro) роблять свою роботу з найкращими результатами, але вони не здібні так само виконувати завдання на наступному щаблі ділової кар'єри. Продуктивність HiPo на 21% вища, ніж у інших співробітників [13].

Відповідно, доцільним є формування системного підходу до процесу виявлення та подальшого розвитку таких співробітників. Так, наприклад, для визначення так званого профілю талантів в системі державної служби США використовуються дві групи компе- тенцій:

Обов'язкові для всіх службовців базові компетенції: порядність, прагнення до саморозвитку, спроможність будувати міжосо- бистісні комунікації, навички усної та письмової комунікації;

Лідерські, які є обов'язковими для керівних посад: орієнтація на результат, клієн- тоорієнтованість, здатність формувати ефективні компанії тощо.

Саме на базі цих виділених компетен- цій розробляється система відбору, оцінки ефективності і система розвитку лідерства у відповідних державних органах [14]. Система управління потенціалом співробітників в державних органах в США динамічно розвивається з урахуванням досвіду компаній приватного сектору. Так, цікавим для вітчизняної системи публічного управління може бути досвід використання таких інструментів, як застосування системи грейдів для керівного складу, формування для кандидатів на вищі посади програм навчання, які можуть включати тренінги, семінари, наставництво, коучинг, дистанційні курси, ротацію тощо. Такий підхід з часом забезпечить органи влади не тільки потенційно талановитими, але й результативними співробітниками і керівниками.



Висновки

Підсумовуючі проведене дослідження, слід відзначити, що для того, щоб удосконалити механізм державного управління та перетворити його в те, що отримало назву New Public Management (новий публічний менеджмент), необхідно, по-перше, усвідомити та прийняти той факт, що зміни неминучі; по-друге, основою філософії перетворень повинна стати спрямованість на інтереси суспільства і кожного окремого громадянина з використанням підприємницьких та інноваційних видів управлінської діяльності, характерних практиці управління в приватному секторі економіки; по-третє, визнати, що основною і найважливішою умовою формування сучасної ефективної системи публічного менеджменту є воля конкретних керівників.

Великої уваги потребує побудова правильної організаційної культури, відбір, навчання і розвиток держслужбовців, формування у них таких спільних цінностей, як прихильність до своєї роботи та емпатія. Саме такий підхід дозволить забезпечити високу ефективність системи публічного управління.

Але технології сучасного менеджменту в практиці публічного управління використовуються не системно, локально. Очевидно, потрібна єдина методологія і певні законодавчо-нормативні рішення щодо перетворення системи публічного адміністрування, якою по суті й обмежується наявна система державного управління, на сучасну систему публічного управління, в основі якої будуть покладені сучасні принципи і філософія менеджменту.



Список використаних джерел

1. ВолчковаЛ.Т., МининаВ.Н. Реформирование государственного управления в контексте основных тенденций развития современного общества. Государственное управление: электр. версия. 2006. № 7.

2. ЗінченкоГ. П. От администрирования к менеджменту (Опыт реформирования государственной службы Великобритании). Полис. 1996. №1. С. 163-170.

3. КозакВ. Публічне управління в системі координат Української державності. Збірник наукових праць «Ефективність державного управління». 2015. Вип.44. С. 64-68.

4. Міненко М. А. Трансформація системи державного управління в сучасні моделі регулювання суспільства. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2013. №6.

5. Європеїзація публічного адміністрування в Україні в контексті європейської інтеграції: матеріали наук.-практ. конф. (17 грудня 2009 р., м.Дніпро) / за ред. Л.Л.Прокопенко. Д.: ДРІДУ НАДУ 2009. С. 77-78, 90-92.

6. Кевин Робертс. Менеджмент умер. Маркетинг умер. Стратегия умерла. Да здравствует новый мир.

7. Виханский О. Менеджмент мертв. Следующий маркетинг. Комерсант. 2002. №6. С.39-41.

8. Романов И. Менеджмент военного времени. Управление компанией.

9. Мир VUCA и подходы выживания в нем.

10. ВудкокМ, ФрэнсисД. Раскрепощенный менеджер : для руководителя-практика. М.: Дело. 2001. 320 с.

11. ТоффлерЭ. Шок будущого/ пер. с англ. М.: Издательство АСТ, 2002. 557 с.

12. КорсіковаН.М., ТуренкоЯ.С. Підвищення результативності організації управлінської діяльності в органах державної влади. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2019. №6. С.73-79.

13. УшеваМ.Н. Талант менеджмент в современном управлении человеческими ресурсами. Маркетинг і менеджмент інновацій. 2011. № 3. Т 2. С. 173-179.

14. Управление талантами: опыт бизнеса и государства. Дослідження компанії Ward Howell.

References

1. Volchkova,L.T., Minina,V. N. (2006). Reforming public administration in the context of major trends in the development of modern society. Public administration: Electr. Version, 7.

2. Zinchenko, G. P. (1996). From Administration to Management (Experience in Reforming the Civil Service of Great Britain). Policy, 1, 163-170 [in Russian].

3. Kozak,V. (2015). Public Management in the System of Coordinates of the Ukrainian Statehood. Collection of Scientific Papers «Efficiency of Public Administration», Is. 44, 64-68.

4. Minenko,M.A. (2013). Transformation of Public Administration into Modern Models of Public Regulation. Public Administration: Improvement and Development, 6.

5. Prokopenko, L.L. (Ed.). (2009).

6. Europeanization of public administration in Ukraine in the context of European integration: materials of scientific-practice. conf. (December 17, 2009, Dnipro), pp.77-78, 90-92. D. : DRIDO NADU [in Ukrainian].

7. Roberts, Kevin. Management has died. Marketing is dead. The strategy is dead. Long Live the New World.

8. Vihansky, O. (2002). Management of the Dead. Next Marketing. Kommersant, 6.

9. Romanov,I. Military Time Management. Company Management.

10. VUCA World and Survival Approaches in It.

11. Woodcock,M., Francis,D. (2001). Relentless manager: for the head-practitioner. M.: Case [in Russian].

12. Toffler,E. (2002). Shock of the future / trans. from English. M.: Publisher AST [in Russian].

13. Korsikova,N.M., Turenko,Y. S. (2019). Improving the Effectiveness of Organization of Management Activities in Public Authorities. Scientific Notes of the Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine, 6, 73-79.

14. Usheva,M.N. Talent Management in Contemporary Human Resource Management. Marketing and Innovation Management.

15. Talent Management: Business and Government Experience. A Study by Ward Howell.

Размещено на Allbest.ru

...