Історичні аспекти становлення і розвитку адміністративного менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичні аспекти становлення і розвитку адміністративного менеджменту

М.А. Міненко, д. е. н., професор Л. М. Міненко, д. філос. з історії та археології

Анотація

У статті запропоновано сучасний погляд на історичні аспекти виникнення адміністративного менеджменту паралельно з розвитком шкіл управління, етапами проходження управлінських революцій і суспільною розбудовою управління. Показано достатньо не просту еволюцію підходів до його виокремлення у відносно самостійний науковий напрям та об'єктивне сприйняття як суспільством в цілому, так і фаховим середовищем зокрема. Задля цього: розглянуто взаємообумовленість науково-прикладних шкіл, дано їх коротку характеристику; проаналізовано періоди становлення керівного впливу (примусу, спонукання) у контексті управлінських революцій; узагальнено історію розвитку управління з точки зору соціального підходу (надано коротку характеристику в розрізі суспільних етапів розвитку людства). Акцентовано увагу на обов'язковій доцільності сприйняття адміністрування як невід 'ємної складової управління. Водночас, охарактеризовано склад і зміст організаційно-методичного комплексу адміністрування як основи загальноорганізаційної системи управління. Прослідковано його генезис і формування.

Здійснено огляд основних положень «теорії адміністрації» Анрі Файоля - головного її ідеолога, названо його послідовників. Окреслено і коротко охарактеризовано сформульовані А. Файолем принципи адміністрування, групи управлінських операцій, означено моральні якості, що мають бути притаманні адміністратору. Підкреслено розвиток ідей А. Файоля у працях його послідовників. Зазначено, що у результаті їхніх наукових напрацювань було сформовано адміністративну (класичну) модель формальної організації і перелічено чотири основні принципи на яких вона базується. Вказано головний недолік такої моделі.

Запропоновано періодизацію розбудови, генезис пріоритетів, основних тенденцій і результатів адміністрування процесів управління вітчизняними суб'єктами господарювання протягом XX- початку ХХІ століть. З метою об'єктивної оцінки, обґрунтовано, що педагогічний склад закладів вищої освіти України, стан національної профільної літератури стосовно забезпечення напряму підготовки «Адміністративний менеджмент», доводять відставання процесів становлення адміністративного менеджменту в Україні з урахуванням міжнародно визнаних тенденцій.

У підсумку зазначено, що сучасний стан національного і глобального ринку потребує впровадження інноваційних підходів до підбору (створення нових), адаптування і подальшого прикладного використання широкої палітри ресурсів керівного впливу національними товаровиробниками. При цьому наголошено, що поглиблене фахово-теоретичне вивчення дисципліни «Адміністративний менеджмент» на практиці забезпечить належне формування базової системи адміністративного менеджменту як основи загальноорганізаційної системи управління і, сприятиме сталій конкурентоспроможності в сучасних умовах господарювання.

Ключові слова: історія адміністративногоменеджменту; організаційно-методичний комплекс адміністрування; генезис адміністрування в управлінні; Анрі Файоль і його послідовники; адміністрування процесів управління; дисципліна «Адміністративний менеджмент».

Abstract

HISTORICAL ASPECTS OF FORMATION AND DEVELOPMENT OF ADMINISTRATIVE MANAGEMENT

M. Minenko, Doctor of Economic Sciences, Professor L. Minenko,

PhD in History and Archeology

The article offers a modern view of the historical aspects of the emergence of administrative management in parallel with the development of management schools, the stages of management revolutions and the social development of management. The rather difficult evolution of approaches to its isolation into a relatively independent scientific direction and objective perception of both society in general and the professional environment in particular is shown. For this purpose: the interdependence of scientific and applied schools is considered, their short characteristic is given; the periods of formation of managerial influence (coercion, motivation) in the context of managerial revolutions are analyzed; the history of development of management from the point of view of the social approach is generalized (the short characteristic in the context of social stages of development of mankind is given). Emphasis is placed on the mandatory expediency of the perception of administrating as an integral part of management. At the same time, the composition and content of the organizational and methodological complex of administrating as the basis of the general organizational management system are characterized. Its genesis and formation are traced.

An overview of the main tenets of Henri Fayol's ”theory of administration,” its chief ideologue, is reviewed, and his followers are named. The principles of administrating and groups of administrative operations formulated by H. Fayol are outlined and briefly described, the moral qualities that should be inherent in the administrator are defined. The development of H. Fayol's ideas in the works of his followers is emphasized. It is noted that as a result of their scientific work an administrative (classical) model of formal organization was formed and four basic principles on which it is based are listed. The main disadvantage of this model is indicated.

The periodization of development, genesis of priorities, main tendencies and results of administration of processes of management of domestic subjects of business during XX - the beginning of XXI centuries are offered. For the purpose of objective assessment, it is substantiated that the pedagogical composition of higher education institutions of Ukraine, the state of the national literature on the direction of training "Administrative Management", prove the backwardness of the processes of administrative management in Ukraine taking into account internationally recognized tendencies.

As a result, it is noted that the current state of the national and global market requires the introduction of innovative approaches to the selection (creation of new ones), adaptation and further application of a wide range of resources of managerial influence by national producers. It was emphasized that the in-depth professional and theoretical study of the discipline "Administrative Management" in practice will ensure the proper formation of the basic system of administrative management as the basis of the general organizational management system and promote sustainable competitiveness in modern business conditions.

Keywords: history of administrative management; organizational and methodological complex of administrating; genesis of administrating in management; Henri Fayol and his followers; administrating of management processes; discipline "Administrative Management".

Постановка проблеми. Питанню висвітлення історичних аспектів становлення і розвитку адміністративного менеджменту надавалося увага багатьма вітчизняними і зарубіжними дослідниками. Проте узагальнених наукових напрацювань, які б представляли у концентрованому вигляді сучасне трактування історії адміністративного менеджменту, основ започаткування керівного впливу (примусу, спонукання) в управлінні та періодизацію його розбудови саме в національному середовищі господарювання, на сьогодні, не виявлено. Саме це зумовлює актуальність нашого дослідження, що дозволить поглибити існуючі напрацювання стосовно історії становлення і розвитку адміністрування, як чільної складової управління, та дозволить скоригувати наявні точки зору відповідно міжнародно визнаних підходів у розумінні місця і ролі адміністративного менеджменту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Провівши дослідження історії розбудови адміністративного менеджменту, констатуємо, що це питання є досить працеємним. Чисельні науковці описували історичні факти і процеси, посилаючись на теоретиків класичної школи менеджменту. Виявлена інформація мала фрагментарний характер і потребувала узагальнення і наукового опрацювання. Розглянувши широкий пласт вітчизняних і зарубіжних наукових джерел та літератури нами виявлено, що історію світових науково-прикладних шкіл управління у своїх наукових напрацюваннях розглядали такі вітчизняні вчені, як О. Кузьмін, А. Мазаракі, О. Мельник, І. Миколайчук, Г. Мошек, В. Осовська, О. Осовський, Ю. Палеха [10; 19; 20]. Періоди становлення управління у контексті управлінських революцій висвітлювали вітчизняні і зарубіжні науковці Дж. Бернхем, П. Друкер, Дж. К. Ґелбрейт, І. Колесніченко, О. Кузьмін, Мазаракі, А. Матвієнко, М. Міненко, О. Мельник [8; 10; 11; 14; 24; 26; 27]. Розбудову управління у контексті становлення і розвитку суспільства в своїх наукових працях виклали такі представники соціального підходу, як Ю. Вороніна, О. Гаєвська, Б. Гаєвський, О. Длугопольський, В. Козюк,

Приходько, Л. Родіонова [1; 2; 7; 21]. Завдяки аналізу напрацювань означених науковців, автори в історичному контексті узагальнили, поглибили і охарактеризували основні школи управління та управлінські революції, а також запропонували авторське бачення історії розвитку управління згідно загальноприйнятих суспільних етапів розвитку людства.

Історія зародження адміністрування в управлінні також була представлена малодостатньо. Цього питання в своїх наукових доробках частково торкнулися такі вітчизняні і зарубіжні науковці Й. Даньків, Г. Клейз, О. Кузьмін, А. Мазаракі, О. Мельник, М. Остап'юк, О. Райченко, В. Смолій, В. Франчук, А. Юр [4; 9; 10; 22; 23; 25; 29]. Проаналізувавши наукові роботи вчених, автори дослідили і запропонували власний варіант генезису адміністрування в управлінні.

Адміністративна школа управління нерозривно пов'язана з ім'ям Анрі Файоля. Дослідженню запропонованої ним «теорії адміністрації», її розвитку і удосконаленню присвячені наукові роботи М. Вересклі, П. Круша, О. Кузьміна, А. Мазаракі, О. Мельника, Н. Михаліцької, В. Михаліцького, Дж. Муні, Б. Новікова, Г. Осовської, О. Осовського, А. Рейлі, Г. Сініока [10; 13; 18; 19; 28].

Опрацьовуючи періодизацію розбудови адміністрування в управлінні вітчизняних суб'єктів господарювання, автори упорядкували інформацію таких вітчизняних і зарубіжних дослідників як К. Ващенко, О. Гуторова, Ю. Ковбасюк, Ж. Крисько, П. Микитюк, М. Міненко, О. Овсянюк-Бердадіна, О. Райченко, С. Скочиляс, О. Стасенко, Ю. Сурмін, Ю. Шемшученко [3; 5; 12; 14; 17; 22]. Крім того, виявлено і акцентовано увагу на відсутності розбудови адміністративного менеджменту в Україні з урахуванням міжнародно визнаних тенденцій [16].

Постановка завдання. Здійснений аналіз досліджень і публікацій дозволяє поставити наступні завдання для дослідження:

висвітлити і узагальнити сучасні підходи до вивчення історії адміністративного менеджменту;

дослідити і запропонувати авторське бачення еволюції формування організаційно-методичного комплексу адміністрування в частині висвітлення генезису адміністрування в управлінні;

розглянути «теорію адміністрації» Анрі Файоля і висвітлити розвиток його ідей у працях послідовників;

- запропонувати періодизацію розбудови адміністрування в управлінні вітчизняних суб'єктів господарювання.

Виклад основного матеріалу. Становлення і розвиток адміністративного менеджменту в цілому, процедур та інструментарію адміністрування (організування) зокрема, безпосередньо пов'язано з історичними аспектами еволюційного постання управлінських процесів. Однак, відсутність єдиної думки щодо періоду виникнення керівництва, а також певна різноманітність підходів до сприйняття його піднесення, зобов'язує нас, безумовно, оцінювати й особливості формування цілеспрямованого керівного впливу (примусу, спонукання) саме у цьому контексті. Так, з огляду одних дослідників, історію керівництва доречно розглядати як зміну науково-прикладних шкіл, основні характеристики яких прямо або опосередковано вказують, що становлення і розвиток процесів управління пов'язано з паралельним напрацюванням відповідних процедур та інструментів адміністрування (табл. 1).

Таблиця 1. Основні характеристики шкіл управління

*Джерело: розроблено авторами за результатами дослідження з використанням [10; 19; 20].

На відміну від дослідників, які виділяють умовні етапи розвитку шкіл управління, інші науковці пропонують розглядати періоди становлення керівництва у контексті управлінських революцій, аналіз яких дає можливість ще глибше оцінити змістовну еволюцію формування різноманіття інструментарію керівного примусу (табл. 2).

Таблиця 2. Основні характеристики управлінських революцій*

*Джерело: розроблено авторами за результатами дослідження з використанням [8; 10; 11; 14; 24; 26; 27].

Водночас, для розуміння еволюції постання процедур та інструментів адміністрування безпосереднього й опосередкованого впливу, як невід'ємної основи керівництва, а фактично адміністративного менеджменту як рушійної сили управління, не менш корисним представляється і принципово новий - соціальний підхід, який характеризує розбудову управління у контексті становлення і розвитку суспільства. Він заснований на гіпотезі, яка стверджує, що вперше потреба в управлінні виникла коли люди стали жити і полювати групами. Дане припущення ґрунтується на розумінні того, що практика керування має соціально-історичні корені і нерозривно пов'язана з розвитком суспільності [1; 2]. Ідеологи цього підходу вважають, що необхідність в цілеспрямованому врядуванні з'являється тільки тоді коли особи, які безпосередньо виконують роботу, в силу будь-яких об'єктивних причин не в змозі самостійно координувати свої дії. Такими причинами можуть бути занадто складні кінцеві цілі (мета) і неможливість самостійно контролювати й оцінювати діяння один одного. Відповідно до соціального підходу в історії розвитку управління можна виділити наступні етапи (табл.3). адміністративний управлінський революція керівний

Таблиця 3. Суспільні етапи розвитку управління *

* Джерело: розроблено авторами за результатами дослідження з використанням [1; 2; 7; 21].

Як можемо пересвідчитися, різні автори по різному намагалися і намагаються оцінити історичні аспекти появи й розвитку інструментарію цілеспрямування в управлінні. Водночас, з метою об'єктивного встановлення його місця і ролі в процесах досягнення конкретних цілей керування, необхідно акцентувати увагу на обов'язковій доцільності виокремлення адміністративного менеджменту як відносно відокремленої, проте, невід'ємної складової управління. При цьому усвідомлювати, що дієвість, а головне результативність управління прямо та інколи опосередковано залежить від адаптовано підібраного і фахово використаного інструментарію впливу (примусу, спонукання). Однак варто зазначити: ототожнення окремими науковцями дефініцій понять «управління» та «адміністрування» є прямим наслідком того, що у практичній діяльності менеджери інституційного рівня (вищої ланки управління) досить часто не розуміють, яка користь для господарюючих суб'єктів від використання повної палітри інструментів безпосереднього та опосередкованого впливу. Як результат, не застосовуючи різноманіття об'єктивно-адаптованої конфігурації адміністративних важелів, ми лише втратимо, а конкуренти - отримають переваги, не вживаючи додаткових ресурсів. Через це пропонуємо ще раз переосмислити еволюцію становлення і розвитку врядування та переконатися у тому, що реальний успіх підприємства (організації, установи) залежить від знань, умінь, навичок, компетенцій топ-менеджерів, ефективність роботи яких базується на змістовному розумінні адміністративного менеджменту і практичного вжиття інструментарію адміністрування. Прямим відображенням позитивних практик вищезазначеного є його дійсна фіксація, що сукупно може бути представлена набором певних організаційних документів, якісно-методичне виконання яких цілеспрямовано спонукає до продуктивної планової діяльності будь-якого суб'єкта господарювання в цілому, кожного його структурного підрозділу і штатного працівника зокрема.

Законодавчо-нормативне функціонування підприємства (організації, установи), окремої виробничої ланки, а також системно-цілеспрямований вплив суб'єкта управління на об'єкт управління з метою спонукання до якісного виконання планових завдань, із самого початку повинні визначатися, послідовно супроводжуватися та інформаційно забезпечуватися комплексом організаційно-методичних документів. Саме вони мають формувати і стабілізувати прозорі, зрозумілі й сприйняті всіма учасниками (заінтересованими сторонами, стейкхолдерами) необхідні умови побудови і використання на практиці стійкої та адаптованої до можливого впливу факторів внутрішнього і зовнішнього середовища базової системи адміністративного менеджменту як основи загальноорганізаційної системи управління [15]. Склад і зміст такого переліку внутрішньо-організаційних документів характеризується:

відповідним рівнем фаховості й практичного досвіду роботи представників апарату управління конкретного суб'єкта господарювання;

напрацьованим позитивним і негативним досвідом адміністрування діяльності;

вмінням адекватно та оперативно враховувати і прогнозувати можливу поведінку й вплив факторів внутрішнього та зовнішнього середовища прямої й непрямої дії;

потребами та очікуваннями потенційних споживачів;

об'єктивною оцінкою наявних ресурсів, їх якісних і кількісних показників, а також тих, що можна планово залучити із зовні;

дієвістю налагоджених взаємозв'язків зі стейкхолдерами.

Системно-фаховий підхід до напрацювання такого пакету документів

забезпечує відбір і закріплення найбільш досконалих форм адміністрування. На цей процес також впливають суб'єктивні дії керівників і підлеглих. Крім того, цьому сприяє аналіз генезису формування організаційно-методичного комплексу адміністрування в історичному аспекті.

Історично, початок формування і використання адміністративних ресурсів в управлінні обумовлений появою особистості керівника в найдавніших організаціях. Починаючи з перших кроків, керівник, для виконання делегованих функцій, змушений був продукувати певні важелі впливу на підлеглих, а з метою посилення такого примусу і регулярного контролю за виконанням поставлених завдань - залучати відповідних помічників. Для цього йому необхідно було закріпляти делеговані повноваження. Саме це вимагало функціональної чіткості, комунікаційної визначеності, персональної відповідальності, що обумовлювало необхідність формування нормативно-методичного забезпечення адміністрування [6]. Можна відмітити наступні знакові етапи цього еволюційного процесу (табл.4).

Таблиця 4. Генезис адміністрування в управлінні*

*Джерело: розроблено авторами за результатами дослідження з використанням [4; 9; 10; 22; 23; 25; 29].

Попри представлений у таблиці 4 узагальнений генезис адміністрування в управлінні, виникнення «теорії адміністрації», а також адміністративної школи управління головним чином пов'язане з ім'ям Анрі Файоля (1841-1925 рр.). Він сформулював 14 принципів адміністрування: поділ праці; повноваження і відповідальність (влада і відповідальність); дисципліна; єдиноначальність; єдність керівництва; підпорядкування приватних інтересів загальним; винагорода; централізація; скалярний ланцюг (ієрархія); порядок; справедливість; стабільність робочого місця для персоналу; ініціатива; корпоративний дух. Варто зазначити, що А. Файоль не прагнув дати вичерпний перелік принципів організаторського впливу, а описав лише ті, які доводилося найчастіше застосовувати, оскільки навіть незначна кодифікація принципів, на його думку, є необхідною у всякій справі [18]. Проте, їхнє застосування повинно носити гнучкий характер і враховувати ситуацію, в якій здійснюється управління. При цьому система принципів ніколи не може бути завершена. Вона завжди має залишатися відкритою для доповнень і змін, заснованих на новому досвіді, його аналізі, осмисленні, узагальненні. Водночас, А. Файоль обґрунтовував, що адміністративний менеджмент, призначений головним чином для інтенсифікації виробничих процесів, заснований на знанні психології і що облік людського фактору в управлінні вкрай важливий. Як показує практика сьогодення, багато принципів «теорії адміністрації» до цих пір мають організаційно-методичну цінність.

Крім сформованих принципів А. Файоль визначив, що важелі адміністрування доцільно застосовувати для забезпечення ефективності виконання шести основних груп управлінських операцій, до числа яких належать: технічні та технологічні; комерційні; фінансові; охоронні; облікові; адміністративні. Проте, для А. Файоля основним предметом досліджень були лише адміністративні операції. Решта п'ять груп - Файоль розглядав виключно як ймовірні об'єкти адміністративного впливу (примусу, спонукання) [18].

Крім того, А. Файоль окреслені управлінські операції представив як ряд відносно відокремлених, взаємозалежних і послідовних функцій, які розділив на дві основні групи: специфічні й загальні. Зміст специфічних функцій визначався специфікою діяльності керованого об'єкта. Загальні функції (планування (передбачення), організація, мотивація, координування, контроль) відображали зміст самого процесу управління незалежно від властивостей керованого об'єкта. До п'яти перерахованих загальних функцій управління А. Файоль добавляв ще адміністративну, яка мала одну принципову відмінність (використовувалася для організування роботи штатного персоналу), що дозволяло розглядати її окремо.

Попри все, А. Файоль надзвичайну увагу приділив визначенню об'єктивного місця і ролі головного координатора процесів керування. На його думку, верховному адміністратору повинні бути притаманні такі «моральні якості» як: «... свідома, тверда, завзята воля; активність, енергія і, в певних випадках відвага; мужність відповідальності; почуття обов'язку, турбота про загальний інтерес» [18].

Послідовниками А. Файоля, які розвивали і поглиблювали його вчення, стали Ліндал Урвік, Макс Вебер, Гамільтон Черч, Джеймс Муні та Алан Рейлі. Так, британець Ліндал Урвік, приділив увагу подальшому дослідженню основних функцій управління, ефективно-адаптоване

використання на практиці яких відбувалося за рахунок розширення палітри інструментів адміністрування. До такого кола діяльності він відніс: планування, організацію, укомплектування штату, керівництво, координацію, звітність та складання бюджету. Крім того, Л. Урвік розробив принципи побудови формальної організації, які актуальні й сьогодні, а саме: відповідність працівників структурі; створення «спеціального» і

«генерального» штабів; співставність прав і відповідальності; діапазон контролю (норма керованості); спеціалізація (за метою, характером виконуваних операцій, типом споживача або географічною ознакою); визначеність (прототип сучасних посадових інструкцій) [10].

У свою чергу, німецький соціолог Макс Вебер сформулював принципи побудови ідеальної організації. Такими принципами він вважав [19]:

вся діяльність організації повинна бути розчленована на найпростіші операції, виконання яких номінально доручається конкретним структурним підрозділам;

кожен керівник наділяється офіційно закріпленою владою, заснованою на принципі ієрархії;

наявність чітких правил, інструкцій і стандартів, що визначають порядок роботи і відповідальність кожного члена організації;

справедливе ставлення до клієнтів і підлеглих;

певна кадрова політика, що забезпечує стимулювання працівників.

На думку М. Вебера, «... кожен працівник повинен займати посаду

відповідно до своєї кваліфікації і компетентності та має бути захищений від можливості довільного звільнення. Просування працівників службовими щаблями повинно здійснюватися залежно від тривалості й успішності його роботи в організації або ж з урахуванням обох факторів. Матеріальне стимулювання необхідно проводити за допомогою системи заробітної плати, зростання по службі, встановлення пенсій» [18].

Крім того, М. Вебер був першим хто здійснив систематизований аналіз державної бюрократії і бюрократів. У своїх дослідженнях, що базувалися на аналізі бюрократичної моделі Німеччини, він заклав основу для сучасного вивчення адміністративно-державного управління. Визначені ним принципи досить універсальні і можуть бути застосовані повсюдно. Головними з них стали [18]:

адміністративні установи мають бути організовані ієрархічно;

кожна установа має свою власну сферу компетенції;

цивільних службовців призначають, а не обирають на основі професійної кваліфікації, як зазначено в дипломах чи за результатами іспитів; цивільні службовці одержують заробітну плату відповідно до рангу;

для цивільного службовця ця робота є професією чи принаймні основним заняттям;

службовець не володіє установою, в якій працює;

службовець дотримується дисципліни й знаходиться під контролем;

зняття з посади ґрунтується на рішенні вищих інстанцій.

Основною перевагою теорії М. Вебера можна вважати розроблені ним

принципи: «скалярного ланцюга»; «єдності розпорядництва»; «виключення рутинних проблем». До недоліків можна віднести наступне: М. Вебер розглядав не всю організацію в цілому, а лише окремі її елементи.

На відміну від М. Вебера, Г. Черч основну увагу надав вивченню проблем організування виробництва. В своїй роботі «Наука і практика управління» до числа функціональних спрямувань практикуючого суб'єкта господарювання Г. Черч відніс [13]: проектування; обладнання;

розпорядництво; облік; оперування. Саме ці наукові досягнення зіграли важливу роль у процесі становлення науки про управління виробництвом, що є актуальним і сьогодні.

Водночас, істотний внесок у розвиток адміністративної школи управління внесли такі видатні її представники як Дж. Муні та А. Рейлі. Їх погляди на управління викладені в спільних роботах «Прогресивна індустрія» (1931 р.) і «Принципи організації» (1939 р.) [28]. У зазначених науково-прикладних дослідженнях: дано визначення організації як однієї з форм об'єднання людей для досягнення спільної мети; обґрунтовано головні принципи побудови організації (координації, ієрархії, функціональності, лінійного і штабного персоналу); проаналізовано вплив менеджменту на ефективність функціонування підприємства; вперше доведено марність виробництва без продажів. На думку Дж. Муні та А. Рейлі, визначення мети (цілей) є неодмінною умовою ефективності функціонування будь-якого господарюючого суб'єкта. Здобуття спільної мети (цілей) можливо лише при наявності повного взаєморозуміння серед штатних працівників. Отже, основне завдання керівництва полягає у спрямуванні всіх зусиль працівників на її досягнення. Це можливе за умови неухильного дотримання принципів ієрархії влади, поділу праці й координації [28].

У цілому, основним підсумком наукових напрацювань А. Файоля і його послідовників стала адміністративна (класична) модель формальної організації, що базується на чотирьох основних принципах: функціональний розподіл праці; скалярний ланцюг команд; єдність розпорядництва; діапазон контролю. Головним недоліком є ігнорування окремої людини та її потреб.

Зважаючи на проаналізований світовий досвід становлення й розвитку адміністративного менеджменту і широкої палітри інструментарію адміністрування діяльності підприємств (організацій, установ) та паралельно з цим напрацьованих й сприйнятих усім цивілізованим менеджментом стандартизованих (регламентованих) підходів до управління, із

специфічними особливостями відбувалося і формування базової системи організування як основи загальноорганізаційної системи керування вітчизняних суб'єктів господарювання. У цьому зв'язку варто розуміти, що, об'єктивно та/або суб'єктивно, на їх змістовність вагомо впливали фактори зовнішнього середовища, у першу чергу історичні й політичні обставини розбудови соціалістичної, а починаючи з 1991 року, незалежної держави, якою стала Україна. Це пояснює той факт, що протягом багатьох років, певною мірою еволюційним, а досить часто і переламним чином, відбулася адаптація загальновизнаних базових принципів і методів організування для налагодження дієвих виробничих взаємин менеджменту й підлеглих через застосування такої палітри інструментарію адміністрування, що була притаманна саме національним умовам господарювання. За таких обставин з' явився досвід напрацювання основних форм адміністративного

менеджменту в управлінні вітчизняних підприємств (організацій, установ), а також намітилися особливі підходи стосовно специфіки вживання керівного впливу (примусу, спонукання) для забезпечення їх ефективної діяльності. Все це достатньо широко і детально досліджено науковцями,

систематизовано і задокументовано. Перелік умовних періодів розбудови інструментарію організування процесів керування вітчизняними суб'єктами господарювання, генезис їх пріоритетів, основних тенденцій і результатів протягом XX - початку ХХІ століть представимо у вигляді таблиці (табл. 5).

Таблиця 5. Періоди розбудови, генезис пріоритетів, основних тенденцій і результатів адміністрування процесів управління вітчизняними суб'єктами господарювання*