Напрями забезпечення кадровим потенціалом сталого економічного розвитку суспільства

Визначаючи шляхи створення кадрового забезпечення сталого економічного розвитку, не можна, на нашу думку, не вивчати досвід колишнього Радянського Союзу в галузі створення системи підготовки інженерно-технічних фахівців та робітників робочих спеціальностей. Так, відомо, що тоді за умов планової, недостатньо ефективної економіки із застарілим технічним обладнанням, високим рівнем зносу основних фондів усе ж таки існували підприємства, особливо у межах воєнного виробництва, з високими новітніми технологіями. Вони повною мірою були забезпечені висококваліфікованими, з міцним запасом необхідних професійних знань фахівцями усіх рівнів. Цьому, звісно, сприяли можливості директивного державного управління щодо створення можливостей забезпечення ланок воєнно-промислового комплексу необхідними кадрами. Проте й досі ці державні підходи (у галузі централізованого фінансування, створення умов для якісно працюючих навчальних закладів, що готують фахівців для виробництв з інноваційними технологіями) ще недостатньо вивчені і не враховуються під час створення кадрової стратегії сталого розвитку.

Велике значення у розв'язанні зазначеної проблеми має вивчення досвіду розвинених ринкових країн, які вже досить чітко визначилися з пріоритетами у забезпеченні потреб економіки у робочій силі. Так, відомо, що у західних країнах у середньому 80% випускників шкіл націлені на отримання професійної освіти, і тільки 20% - на навчання у вищих навчальних закладах. Таке співвідношення, і про це свідчать дані щодо стану ринків праці, мінімізує дисбаланси у попиті і пропозиції робочої сили. В Україні випускники шкіл здебільшого вступають у вищі навчальні заклади. Складається інша ситуація: існує гостра проблема у працівниках робочих спеціальностей, а вища освіта, по суті, не гарантує отримання висдоплачуваної роботи за фахом. Не можна не відзначити, що у ринкових країнах сформовано більш тісні та ефективні зв'язки навчальних закладів із виробництвом, що значно підвищує продуктивність майбутньої практичної діяльності молодих фахівців.

Аналіз сучасної української дійсності показує, що, незважаючи на труднощі транзитивної економіки, відбуваються поступові прогресивні зміни у всій системі суспільно-економічних відносин. Уже сьогодні в Україні здійснюються спроби реформування організації освіти у навчальних закладах усіх рівнів. У сфері ВНЗ відбуваються процеси реорганізації та централізації існуючих вишів під кутом зору оптимізації навчальних процесів. Так, у м. Дніпро вже на початку 2021 р. на підставі пропозиції Міністерства освіти і науки було утворено Український державний університет науки і технологій, у який увійшли реорганізовані Дніпровській національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна та Національна металургійна академія України. Такі процеси здійснюються у руслі західноєвропейських тенденцій. У всій Німеччині, наприклад, університетів було менше, ніж до реорганізації вишів у Дніпропетровській області. Не обійшло реформування й середню школу. Заплановані та поступово здійснювані зміни, за задумкою авторів реформи, повинні посилити профорієнтаційну роботу з учнями, допомогти їм раніше визначатися з майбутньою сферою навчання та трудової діяльності. Звісно, що ефективність зазначених змін в освітянському процесі буде визначена практикою через певний проміжок часу.

Система професійно-технічної освіти є головним джерелом підготовки робітничих кадрів. За період побудови ринкових відносин в Україні вона суттєво змінилася, наочно проявилися результати здійснюваних процесів децентралізації та диверсифікації. Окрім традиційних професійно-технічних училищ у навчальному просторі функціонують нові освітні заклади: технічні ліцеї, технікуми, коледжі. Таке різноманіття форм, безсумнівно, сприяє створенню конкурентного середовища у сфері кадрової підготовки, є двигуном удосконалення навчальних процесів. Проте сучасні навчальні заклади, як свідчить аналіз, мають певні недоліки, які стосуються якості матеріально-технічної бази закладів, рівня підготовки викладачів, їх володіння новітніми технологічними концепціями та методиками викладання навчального матеріалу. Вирішення нерозв'язаних питань і подальший розвиток усіх форм професійно-технічної освіти повинні бути націлені на досягнення європейського рівня освітніх стандартів.

Для поліпшення системи професійно-технічної підготовки необхідно, на нашу думку, враховувати такі моменти. По-перше, період переходу до сталого розвитку є поступовим, тривалим, поетапним і потребує розв'язку суспільством проблем, які є нагальними в межах того чи іншого етапу. Аналіз сучасного стану матеріально-технічного озброєння вітчизняної виробничої сфери показує неоднорідність озброєння підприємств та галузей. Деякі виробництва знаходяться на високому технологічному рівні та відповідають світовим стандартам так званого п'ятого технологічного укладу і вже націлені на екологічну реконструкцію, а у інших може переважати третій або четвертий уклади. Усе це свідчить про складність здійснення процесів модернізації технічного обладнання та втілення інноваційних розробок. Ситуацію у змінах у техніко-технологічній основі промисловості України певною мірою характеризують показники часток кількості промислових підприємств з інноваційними перетворюваннями у загальній кількості вітчизняних промислових підприємств (рис. 1).

Рис. 1. Частка кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації, у загальній кількості промислових підприємств, % [10]

Наведені та наочно представлені зміни показників на рис. 1 показують їх хвилеподібну мінливість та відсутність, на жаль, чіткої тенденції до зростання обсягів упроваджених інновацій у виробничі процеси, що зумовлено нестабільністю сучасного економічного стану в Україні, недоліками державної інноваційної політики.

Проте, і це є безсумнівним фактом, інноваційний розвиток уже став невід'ємною частиною вітчизняної економіки та зумовив нові вимоги до особистих факторів виробництва, професійно-кваліфікаційного рівня працівників.

Виходячи із цього, професійне навчання кадрів, окрім надання базових теоретичних засад, повинне тісніше прив'язуватися до конкретних виробничих умов майбутньої діяльності. І це вже зараз стає частково можливим завдяки прив'язки закладів професійної освіти до конкретних підприємств. Так, у місті Дніпро підготовку робітничих кадрів для Дніпровського металургійного заводу, Південного машинобудівного заводу, Дніпропетровського заводу металургійного обладнання та тепловозоремонтного заводу здійснюють професійний залізничний ліцей, Дніпровський індустріальний коледж, технікум зварювання та електроніки імені Є.О. Патона, машинобудівний коледж Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара та інші навчальні заклади. У місті Кам'янському для ПАО "Дніпровський металургійний комбінат", ПАТ "Дніпровагонмаш", ПАО "ДніпроАзот" кадри готують Кам'янський державний енергетичний технікум та Придніпровський державний металургійний коледж. У Кривому Розі, де знаходяться ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат", ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", ПАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" та інші промислові підприємства, серед закладів професійно-технічної освіти можна виділити гірничий та гірничо-електромеханічний технікуми Криворізького національного технічного університету, коксохімічний технікум Національної металургійної академії України, професійний гірничо-металургійний ліцей, професійний гірничо-технологічний ліцей, професійний транспортно-металургійний ліцей [11].

Однак, і це необхідно розуміти, зазначені взаємовідносини навчальних закладів та виробництва не набули ще досконалої форми, що зумовлено існуючими та відзначеними вище недоліками системи професійно-технічної освіти.

По-друге, весь освітній процес, навчальні та практичні заняття повинні будуватися з урахуванням змін у стані виробничих процесів, технічного переозброєння виробництва, цільових установок щодо отримання кінцевих результатів діяльності підприємств, що відбувається під час переходу від індустріального до постіндустріального суспільства, котре базується на розвинених ринкових відносинах із суттєвими змінами у споживчих перевагах. За цих умов на перше місце виходить не завдання виробництва більшої кількості товарів та послуг одного виду, а їх диференціація та все нові й нові якісні характеристики у межах однієї товарної групи. Відповідні зміни відбуваються і в оцінці особистого фактора виробництва. Тут йдеться не просто про кількісну визначеність персоналу, а про рівень професійної підготовки кожного працівника, його здатність адаптуватися до техніко-технологічних змін, схильність до перепідготовки та вдосконалення кваліфікаційних навичок. Якісні зміни у виробничих процесах і робочій силі об'єктивно зумовлюють і нову сутність виробничих відносин. Розумінню та більш чіткому виконанню управлінських рішень робітниками сприятиме включення в освітні програми таких відносно нових для професійно-технічних закладів дисциплін, як менеджмент, маркетинг, основи мікроекономіки.

По-третє, актуальною, і про це свідчать численні теоретичні дослідження, є проблема соціально-економічної безпеки, котра в узагальненому вигляді трактується як достатня (або висока) ступінь захищеності від негативного впливу всіх потенційно існуючих небезпек на певний період часу. Соціально-економічна безпека - складне явище, що проявляється на всіх рівнях життєдіяльності суспільства. У контексті питання формування кадрового потенціалу проблема безпеки торкається рівня існування економічної людини, яка виступає у таких головних іпостасях: виробник, суб'єкт економічних (і перш за все виробничих) відносин та споживач благ (товарів і послуг). Іпостась "людина-виробник" є найважливішою у механізмі функціонування суспільного виробництва, тому в процесі професійної підготовки важливо сформувати у майбутніх працівників усвідомлення їхньої ролі та значимості у загальній ефективності діяльності підприємств, довести до їх розуміння високу ймовірність утрат, пов'язаних саме з їхніми можливими похибками у процесі виконання виробничих функцій. Світовий досвід свідчить, що за деякими розрахунками до 70-80% матеріальних збитків отримують підприємства від прорахунків та збоїв у діяльності власного персоналу. Основними причинами таких утрат дослідники вважають недостатню кваліфікацію або досвід для виконання тих чи інших операцій, низьку виконавчу дисципліну, відсутність уміння оперативно відреагувати на неординарні виробничі ситуації та своєчасно приймати самостійні рішення, нечесність або непорядність поведінки тощо.

Зрозуміло, що деякі негативні риси у процесі праці майбутніх робітників можуть бути проявом фізіологічних та психологічних особливостей людини, її вроджених властивостей (наприклад, неможливість адекватно сприйняти та запам'ятати необхідний обсяг інформації, передбачити та об'єктивно оцінити ступінь виробничих небезпек). Усе це важливо виявляти вже в процесі навчання і проходження виробничої практики та, якщо можливо, у результаті індивідуальної роботи вносити певні корективи у виявлену поведінкову специфіку майбутнього працівника. В іншому разі доцільно переорієнтувати людину на отримання іншої професії, що відповідає її фактичним можливостям та здатностям. Значення та результативність такого підходу підвищується за умов інноваційного переозброєння підприємств, що зумовлює зовсім інші вимоги до змісту та характеру праці виробничих кадрів. Важливою характеристикою трудової діяльності все більше стає підвищення її інтелектуального рівня.

Особливе місце у загальній соціально-економічній безпеці працівника займає рівень безпеки праці. За сучасних умов, на жаль, фіксується значна кількість нещасних випадків та травм на підприємствах, ліквідація наслідків яких значною мірою відбувається за рахунок державних коштів, котрі, з одного боку, не в повному обсязі компенсують потерпілій людини витрати на повне відновлення здоров'я, а отже, і повноцінної життєдіяльності, а з іншого - втрачається альтернативне використання коштів для підвищення суспільного добробуту. Тому, на нашу думку, у ході навчальних процесів закладів професійно-технічної освіти необхідно посилити увагу до дисциплін, присвячених охороні праці на виробництві, особливу увагу приділяти роз'ясненню суті різного роду виробничих небезпек та ризиків, відштовхуючись при цьому від більш містких понять "соціально-економічна безпека" та "безпека економічної людини".

По-четверте, "червоною стрічкою" у навчальних процесах усіх закладів освіти повинне проходити питання екологізації професійної діяльності, яке набуло актуальності в останній третині ХХ ст., коли прийшло чітке усвідомлення, що збалансований розвиток обов'язково повинен орієнтуватися на відновлення навколишнього середовища більшою мірою, ніж його руйнування. У ХХІ ст. техногенні та економічні види стійкості стали набувати все більшого значення як важливі складники сталого розвитку національної економіки [12; 13].

Екологізацію у широкому розумінні необхідно розглядати як процес утілення технологічних, управлінських, правових рішень, що дасть змогу підвищувати ефективність використання природних ресурсів на тлі збереження та поліпшення якості природного середовища. При цьому необхідно використовувати такий інструментарій екологізації розвитку національного господарства, який би допоміг установити паритет у головних інтересах суспільства (економічних, соціальних, екологічних). Саме під таким кутом зору важливо здійснювати екологізацію виробничої діяльності. Цьому, зрозуміло, повинен передувати процес підготовки майбутнього персоналу підприємств, котрий чітко усвідомив значення економічних та соціальних утрат від екологічних порушень, незбереження та невідновлення навколишнього середовища.

Якісна підготовка кадрового складу для суб'єктів господарювання у світлі екологізації зумовить, що є вельми важливим, дію мультиплікативного екологічного ефекту, оскільки знання та навички майбутні фахівці та вже працюючі робітники перенесуть у суспільні відносини (наприклад, сімейно-побутові). Таким чином, хвилі екологічної спрямованості дій отримають розповсюдження, що допомагатиме суспільству захищати природні ресурси та розв'язувати екологічні проблеми.

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок

Підведення підсумків здійсненого дослідження дало змогу зробити такі висновки та пропозиції. Перш за все необхідно зазначити, що важливою проблемою сучасності є необхідність подолання існуючих невідповідностей у робочій силі і матеріально-технічній основі виробництва, котра швидко, у руслі науково-технічної революції кардинальним чином змінюється. Останнє зумовлює необхідність нових, комплексних підходів до відтворення робочої сили, урахування того, що його результативність може бути отримана тільки у сукупності забезпечення високої якості життя та достатнього освітньо-професійного рівня людей. Досягнення відповідності особистого фактору сучасним виробничим умовам є важливою передумовою створення кадрового потенціалу сталого економічного розвитку.

Незважаючи на труднощі української транзитивної економіки, які проявилися в діяльності усіх інфраструктурних елементів та ринкових механізмів господарювання, не можна не відзначити поступові прогресивні зрушення в усій системі соціально-економічних відносин та регулятивних державних діях. У контексті досліджуваної проблеми необхідно виокремити спроби реформування організації освіти у навчальних закладах усіх рівнів, націлене, як проголошують реформатори, на досягнення європейського рівня освітніх стандартів. Проте, як відомо, кінцева ефективність змін буде визначена тільки практикою суспільно-економічного життя через певний час. Основну увагу у статті приділено системі професійно-технічної освіти, де відбувається підготовка робітничих кадрів. За останнє десятиліття вона суттєво змінилася. Окрім традиційних професіонально-технічних училищ, з'явилися нові освітні заклади: ліцеї, технікуми, коледжі. Створення конкурентного середовища у сфері кадрової підготовки позитивно вплинуло на вдосконалення діяльності навчальних закладів. Однак, як свідчить аналіз, система професійно-технічної освіти сьогодні ще має певні недоліки, які стосуються якості матеріально-технічної освітньої бази, рівня підготовки викладачів, їх володіння новітніми технологічними концепціями та методиками викладання навчального матеріалу, не всі заклади враховують інноваційні зміни у технічній основі виробництва, що зумовлює все зростаючі вимоги до професійно-кваліфікаційного рівня працівників, змісту та характеру їхньої праці. Для поліпшення підготовки виробничих кадрів необхідно, на нашу думку, враховувати такі моменти. Професійно-технічна підготовка повинна тісніше прив'язуватися до конкретних виробничих умов майбутньої діяльності, чому сприятимуть зв'язки з конкретними підприємствами. У процесі організації навчання обов'язково необхідно враховувати зміну цільової орієнтації виробничої діяльності. Зараз на перше місце виходить не завдання виробництва більшої кількості товарів та послуг одного виду, а їх диференціація та все нові й нові якісні характеристики у межах однієї товарної групи. Відповідні зміни відбуваються й у вимогах до особистого фактора виробництва. Тут йдеться не просто про кількісну визначеність персоналу, а про рівень професійної підготовки кожного працівника, його здатність адаптуватися до техніко-технологічних змін, схильність до перепідготовки та вдосконалення кваліфікаційних навичок. У процесі професійної підготовки необхідно сформувати у майбутніх працівників усвідомлення їхньої ролі та значимості у загальній ефективності діяльності підприємств, довести до їх розуміння високу ймовірність утрат, пов'язаних саме з їхніми можливими помилками у процесі виконання виробничих функцій. Важливо усвідомити, що деякі негативні риси у процесі праці майбутніх робітників можуть бути проявом фізіологічних та психологічних особливостей людини, її вроджених властивостей (наприклад, неможливість адекватно сприйняти та запам'ятати необхідний обсяг інформації, передбачити та об'єктивно оцінити ступінь виробничих небезпек). Усе це можливо виявляти вже в процесі навчання або проходження виробничої практики та, якщо можливо, у результаті індивідуальної роботи внести певні корективи у виявлену поведінкову специфіку майбутнього працівника. В іншому разі доцільно переорієнтувати людину на отримання іншої професії, що відповідає її фактичним можливостям та здатностям. Важливу увагу у сучасних дослідженнях набуває проблема підвищення рівня соціальноекономічної безпеки в усіх аспектах життєдіяльності суспільства та людини. Особливе місце у загальній соціально-економічній безпеці працівника займає безпосередньо рівень безпеки праці. Тому, на нашу думку, у навчальних закладах професійно-технічної освіти доцільно посилити увагу до дисциплін, присвячених охороні праці на виробництві, робити наголос на роз'ясненні суті різного роду виробничих небезпек та ризиків, відштовхуючись при цьому від більш містких понять "соціально-економічна безпека" та "безпека економічної людини". Якісна підготовка кадрового складу для суб'єктів господарювання у світлі екологізації виробничої діяльності зумовить, що є вельми важливим, дію позитивного мультиплікативного екологічного ефекту, оскільки знання та навички майбутні фахівці та вже працюючі робітники перенесуть у суспільні відносини (наприклад, сімейно-побутові). Таким чином, екологічна спрямованість у діях отримає розповсюдження за межі безпосереднього виробництва, що допомагатиме суспільству захищати природні ресурси та розв'язувати екологічні проблеми.

Бібліографічний список