Комунікативний менеджмент як процес

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ, ЛОГІСТИКИ ТА ТУРИЗМУ

Кафедра менеджменту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з Комунікативного менеджменту

на тему: Комунікативний менеджмент як процес

Студентки 5 курсу МН-5-1з групи

Александрович Ольги

Керівник Івасишина Н.В.

Київ - 2023 рік

Вступ

Ознайомившись з поняттям "комунікація" з теоретичної точки зору, важливо дійти до розуміння матеріального підґрунтя соціальної комунікації -- комунікаційних каналів.

Під комунікаційним каналом будемо розуміти засіб цілеспрямованої передачі інформації у процесі комунікаційної діяльності.

Комунікаційний канал сприяє створенню (кодуванню) передачі і прийому (сприйняттю) інформації. Для цього потрібні мови, коди, знаки, матеріальні носії інформації та технічне обладнання (шифратори, прибори прийому та передачі сигналів, дешифратори сигналів та ін.).

Розвиток людської цивілізації супроводжувався збільшенням кількості комунікаційних каналів.

На перших етапах людство використовувало природні засоби для передачі змістових повідомлень двома каналами: невербальним (несловесним) і вербальним (словесним).

1. Сутність комунікацій та їх інформаційне забезпечення

В управлінській діяльності комунікативні навики та риторичні здібності відіграють важливу роль. Адже від того, наскільки менеджеру вдасться налагодити взаємодію з підлеглими та колегами, переконати у необхідності виконання прийнятих управлінських рішень, залежить ефективність діяльності організації загалом чи її окремих структурних одиниць.

Комунікації супроводжують усі процеси, що відбуваються в організації. Їх сутністю є взаємозв'язки між працівниками, підрозділами, організаціями тощо.

Комунікації -- обмін інформацією, її змістом між двома і більше особами (працівниками).

Комунікації у процесі менеджменту відіграють дуже важливу роль і є його неодмінною складовою.

Їх класифікують за кількома ознаками.

За сферою охоплення:

1) комунікації між організацією і зовнішнім середовищем. Наприклад, з державою обмін інформацією відбувається через звіти, з політичною системою -- через лобі в парламенті. Під впливом зовнішнього оточення організовують наради, обговорення, телефонні переговори, готують службові записки, відеострічки, звіти та ін.;

2) організаційні комунікації, які можуть здійснюватись:

- від вищих рівнів управління до нижчих («зверху -- донизу»). Наприклад, начальник оголошує підлеглим управлінцям план роботи на робочий тиждень, поточні завдання тощо;

- від нижчих рівнів управління до вищих («знизу -- догори»). Так надходить звітна інформація про рівень виконання завдань, недоліки, порушення, проблеми тощо;

- між різними підрозділами (відділами, цехами, службами тощо);

- між менеджером (керівником) і його робочою групою.

Організаційні комунікації залежать від характеру діяльності, побудови, розмірів, можливостей організації тощо. Завадити таким комунікаціям можуть: деформація повідомлень на різних етапах передачі інформації, інформаційні перевантаження у системі комунікацій, громіздка структура управління організацією тощо;

3) міжособистісні комунікації (виникають між окремими працівниками).

Ускладнювати їх можуть неповне «прийняття працівником інформації; невербальні перепони (погляд, вираз обличчя, посмішка та ін.); поганий зворотний зв'язок. Для усунення таких проблем необхідно пояснювати, обґрунтовувати свої ідеї, стежити за власними жестами, позами, інтонаціями, бути уважними до працівників, враховувати соціально-психологічний клімат у колективі, підтримувати якісний зворотний зв'язок тощо.

За способом виникнення:

1) формальні (офіційні). Вони створюються керівництвом організації для досягнення її цілей, забезпечення взаємодії між структурними ланками;

2) неформальні. Встановлюються вони на основі особистих стосунків в організації, як правило, в межах неформальних груп.

За способом передавання інформації:

1) вертикальні комунікації. Такими є комунікації між рівнями управління (інституційним, управлінським, технічним) в обох напрямах. За їх допомогою керівники доводять підлеглим завдання, делегують повноваження, викладають інструкції, інформують про методи, терміни та параметри виконання окремих робіт. Зворотний зв'язок при цьому спрямований на узгодження, інформування про проблеми, можливість виконання певних робіт, зміну ситуації на місцях тощо. Як свідчать дослідження, до керівників організацій доходить лише до 10% переданої їм робітниками інформації;

2) горизонтальні комунікації. Здійснюються вони між працівниками, які перебувають на одному рівні ієрархії, що забезпечує координацію діяльності;

3) діагональні комунікації. їх суб'єктами є особи, які перебувають на різних рівнях управління в межах передачі нелінійних повноважень.

За способом здійснення:

1) вербальні (словесні) комунікації. Здійснюються вони через розмови, усні заяви, повідомлення тощо;

2) невербальні (несловесні) комунікації. Вони відбуваються з використанням мови жестів (погляду, виразу обличчя, посмішки тощо). Уважно спостерігаючи за невербальною поведінкою співрозмовника, можна виявити, наскільки він відвертий, які його правдиві наміри, чи приємне йому це спілкування тощо. Особливу роль відіграє знання невербальних аспектів при спілкуванні з іноземцями.

2. Специфіка та основні функції комунікативного менеджменту

Розкриваючи суть комунікативного менеджменту як чинника підвищення ефективності управління економічними системами, доцільно підкреслити його місію: формування і реалізація стратегії приросту цінності людини як суб'єкта господарювання через збільшення всіх видів капіталу економічної системи.

Комунікативний менеджмент використовує наступні технології і інструменти:

1) зв'язки з громадськістю (public relations);

2) зв'язки з акціонерами, інвесторами і партнерами (investor relations);

3) брендінг;

4) формування іміджу і управління репутацією;

5) зв'язки із засобами масової інформації (media relations);

6) програму просування (promotion plan).

Синергетичний ефект від використання технологій і інструментів комунікативного менеджменту полягає в досягненні ефективного кінцевого результату функціонування економічної системи. Це може служити ще одним аргументом на користь інтегрованої комунікації (integrated communication) як основи комунікативного менеджменту. Крім того, зв'язки з громадськістю, засобами масової інформації та інші технології і інструменти комунікативного менеджменту пропонується розглядати як частину системи комунікації.

Загалом інформаційно-комунікативну сферу суспільства можна розглядати в контексті дослідження типології комунікативного менеджменту в аспектах:

1) ієрархічно-територіального рівня і простору управління;

2) базових сфер суспільства (державно-правової, економічної, соціальної, духовної);

3) галузево-функціональних видів менеджменту;

4) ієрархічно-регулятивного рівня управління;

5) часового простору управління.

З огляду на реалії функціонування різних сфер суспільства варто звернути увагу на інформаційно-комунікативні аспекти таких сфер менеджменту:

1) правовий комунікативний менеджмент (забезпечує правове регулювання суспільного життя через діяльність органів державної влади);

2) економічний комунікативний менеджмент (регулює економічну сферу суспільства, детермінує економічні інтереси, економічні відносини, роль держави);

3) соціальний комунікативний менеджмент (полягає в регулюванні соціальної сфери суспільства, узгодженні соціальних відносин, інтересів і потреб особистостей, соціальних груп тощо);

4) політичний комунікативний менеджмент (передбачає регулювання політичної сфери суспільства, гармонізує політичні відносини, інтереси і потреби суб `єктів політики);

5) гуманітарний комунікативний менеджмент (спрямований на забезпечення прав людей в культурній, етнонаціональній, освітній, науковій та інших видах діяльності).

Роль комунікативного менеджменту полягає, насамперед, в інформативному забезпеченні здійснення всіх видів і форм менеджменту, оскільки основним ресурсом менеджменту є інформація, а основною технологією ? комунікація. Специфіка комунікативного менеджменту відображена також у низці спеціалізованих функцій:

1) інтегруючої ? обумовлена використанням нових управлінських, маркетингових і інформаційних технологій, інноваційною активністю і творчістю;

2) інформаційної ? обумовлена знанням закономірностей інформаційного обміну, який здійснюється для досягнення якоїсь практичної мети, вирішення якоїсь проблеми;

3) контактовстановлюючої ? від її реалізації залежить успіх комунікативного задуму, тому потрібне досконале знання цільової аудиторії:

4) самопрезентації ? реалізується при створенні іміджу, репутації, які, в свою чергу, можуть і не відповідати статусу і комунікативній ролі;

5) ритуальної ? використовується в методах роботи з персоналом (корпоративні святкування, нагородження, вшановування з приводу і т. д.), а також здійснюється при офіційних церемоніях;

6) освітньої ? досліджує комунікативні навички цільових аудиторій, реалізує на практиці нові ідеї, поширює досягнення у області сучасної комунікації.

Отже, комунікативний менеджмент ? це самостійний вид спеціального менеджменту, що здійснює пізнання і використання закономірностей обміну інформацією, знаннями та інтелектуальною власністю в процесі формування і розвитку економічних систем.

Вітчизняні компанії ще не повною мірою використовують ті можливості, які дають добре сплановані і ефективно реалізовані комунікації. Багато учасників ринку не усвідомлюють, що ефективні комунікації на всіх рівнях ? із споживачем, з постачальником, з власним співробітником ? це важливий ресурс бізнесу, так само як фінанси або час.

3. Типологічні моделі комунікативного менеджменту

Концепції пропаганди. Першою відомою технологією керування комунікаціями є пропаганда. Вона з'явилася в XVII столітті, коли католицька церква розгорнула активну діяльність по поширенню своїх позицій. Пізніше - пропагандою стали називати інформаційні передвиборні кампанії політичних партій або кампанії навколо урядових програм. Особливо активний розвиток пропаганда здобула в роки першої світової війни. Негативним змістом поняття «пропаганда» наповнилося в XX столітті, коли пропаганда стала потужною зброєю тоталітарних режимів Гітлера й Сталіна.

Роботи В. Берельсона, П. Лазарсфельда, Г. Олпорта, У. Шрамм були присвячені дослідженню взаємодії людей в системах, утворених джерелом інформації і аудиторією. Незважаючи на відмінність позицій даних вчених незмінним залишалося розуміння того, що людська свідомість є об'єктом маніпуляції.

Американський дослідник психології Р. Девідсон стверджував, що мета пропаганди - вплив на аудиторію за допомогою стимулів, які хоч і знаходяться за порогом свідомого спостереження, регулюються за допомогою почуттів. Звідси зрозуміла переважна орієнтація пропаганди на емоційну сферу людини. Американські та європейські псіхосоціолог (Л. Фрейзер, Г.Лассуелл, Дж. Мілл) всебічно розробили механізми впливу на аудиторію і методи управління нею. З тих пір повсюдно створюються центри з аналізу масової комунікації, в яких застосовується все різноманіття технічних засобів, що полегшують вивчення аудиторії, організацію цілеспрямованого спілкування. Домінуючими в системі уявлень про пропаганду стали судження про неї як про інструмент «проштовхування» певних ідей (в негативному сенсі). Словосполучення «політична пропаганда» співвідносилося зі словами «брехня», «спотворення», «маніпуляція», «психологічна війна», «промивання мізків». Пропагандистська діяльність розглядалася як основна в системі масової комунікації і становить «мистецтво схиляти інших вести себе так, як вони б без цього не поводилися.

Концепція Г. Лассуелла зводиться до наступного: «Пропаганда - це інструмент тотальної політики разом з дипломатією, економічними заходами і збройними силами. Мета полягає в економії матеріальних витрат на світове панування». Іншими словами, метою пропаганди були контроль, свідома спроба змінити або зберегти існуючий баланс влади, поширення серед аудиторії ідеології для досягнення заздалегідь сформульованої (зазвичай урядом) мети. «Товаромислі» широкого вжитку поширюються через ЗМІ, щоб спонукати людей діяти в певному напрямку.

У роботах початку XX ст. пропаганда розглядалася як заздалегідь сплановане і цілеспрямоване політичне вплив на аудиторію, метою якого є залучення останньої на бік того, хто веде пропаганду, тобто здійснює контроль над мисленням і поведінкою.

Всі теорії масової комунікації в даний період існували в руслі концепцій масового суспільства, де індивід - варвар, якого якщо він хоче вижити, потрібно дресирувати. «Пропаганда, - писав Р. Міллс, - вселяє шляхи і способи здійснення бажань; і вони ж дають йому забуття й ілюзії».

Пропаганда й сьогодні залишається затребуваною як комунікативна технологія, що представляє собою інтенсивну комунікацію, що дозволяє при необхідності за короткий строк досягти результату в поширенні потрібної інформації й придбанні великої кількості прихильників такої ідеї.

інформаційний комунікативний менеджмент

4. Ситуаційна модель керування комунікаціями

Фактично питання про відкритість організації зовнішньому впливу ставиться не до комунікацій як таких, а до характеру організації. Отже, вибір підходу до керування комунікаціями - проблема не стільки (або принаймні, не тільки) менеджера по комунікаціях, скільки загального керування. Від вибору підходу можна судити про ступінь поінформованості організації в області комунікацій.

Організація, у якої цей показник дуже високий, повною мірою відкрита зовнішньому впливу. При цьому потрібно врахувати, що не тільки сама організація передає повідомлення, але таку ж позицію займають інші організації стосовно неї. Ці повідомлення необхідно контролювати - приймати й пересилати, тому організації, щ о ухвалює рішення щодо переходу до «відкритих « комунікацій, треба в першу чергу подбати про розробку системи своїх комунікацій. Як і раніше існують два типи комунікаційних потоків, які вимагають «керівної руки»: контрольовані потоки при однобічному русі й реальні потоки - при двобічному русі. Питання полягає в тому, який тип потоків варто вибрати в тій або іншій конкретній ситуації. Такий вибір пов'язаний з фазою розвитку внутрішньої політики й порушує питання про наявність в організації необхідних можливостей для внутрішнього впливу. Вибір також пов'язаний з рівнем розвитку суспільної групи, до якої належить інша сторона. Грюніг розділяє суспільні групи на латентні, свідомі й активні. Кожний тип є унікальним, з тільки йому властивими потребами в інформації й комунікаціях.

У світлі цих подань напрямок контакту й очікуваний результат можна прийняти за керовані параметри комунікацій. По характері контакту можна виділити контрольований однобічний і двобічний рух комунікацій, а по очікуваному результаті - сприйняття повідомлення в його початковому виді і цілеспрямований вплив на знання, установки й поводження, надалі іменоване «впливом». Таким чином, ми маємо по два значення в кожній із двох площин. Розмістивши їх у вигляді матриці, ми одержуємо ситуаційну модель керування комунікаціями, у якій по ві сі абсцис відкладається напрямок потоку комунікацій, а на вісі ординат - очікуваний результат. Таким чином, модель розбивається на чотири поля, які входять у компетенцію менеджера по комунікаціях, і утворять комунікаційну мережу.

Вибір певної моделі комунікації залежить від типу проблеми, фази політики й фази громадськості. Квадрат «однобічний рух» - «одкровення» відповідає основній стратегії інформування. Це стратегія передавача, що інформує кого-небудь про що-небудь для того, щоб підштовхнути його до розгляду цього об'єкта, сформувати про нього думки й при необхідності сприяти ухваленню рішення про характер дій. В умову цієї стратегії входить завершена, сформована політика (тому що повідомлення повинне бути абсолютно чітким і ясним) і потреба в інформації з боку громадськості, що свідчить про її поінформованість.

На перетинанні значень «однобічний рух» і «вплив» перебуває основна стратегія переконання. Ця стратегія - наріжний камінь реклами й пропаганди. У цей квадрат попадають і комунікації корпорації, завдання яких - створення максимально позитивного відношення до організації в релевантних зовнішніх груп ах. Для цієї стратегії характерно цілеспрямований вплив на знання, установки й поведінку аудиторії. Умови її ефективної реалізації - завершена політика й млява (латентна) громадськість.

У квадраті «двосторонній рух» - «одкровення» перебуває основна діалогова стратегія. Вона нерозривно пов'язана з потребою в професійній пораді консультантів, що допомагають організації класифікувати групи громадськості по їхній пріоритетності з погляду формування політики. Вона активізується при інтерактивному формуванні політики й для проведення соціально відповідальних заходів. Ця стратегія призначена для початкової фази формування політики (дослідження й виявлення проблеми), для реалізації такої політики необхідна обізнана громадськість.

Квадрат «двосторонній рух» - «вплив» визначає основну стратегію досягнення згоди. Її суть полягає в прагненні до координованих відносин між організацією й навколишнім середовищем або працівниками. Цю стратегію найчастіше застосовують для розв'язання конфлікту інтересів, і вона припускає процес взаємного впливу.

5. Комунікативний процес та типи комунікацій

Комунікативний процес - це обмін інформацією між двома чи більше людьми. Основна мета комунікативного процесу - забезпечення розуміння інформації, що є предметом обміну, тобто повідомлень. Однак сам факт обміну інформацією не гарантує ефективності її передачі. Тому попередньо треба мати уявлення про стадії процесу комунікації.

Комунікації - це процес передавання інформації від однієї особи до іншої. Ефективні комунікації - це такий процес передавання повідомлення, коли отримане повідомлення якомога близьке за значенням до первинного.

Ключовими складовими ефективних комунікацій є дані - це неопрацьовані цифри й факти, які відображають окремий аспект дійсності; а також інформація - це дані, представлені у вигляді або формі, які мають сенсові навантаження. Інформація є цінною, якщо вона достовірна, своєчасна, повна й доречна.

Комунікативний процес розпочинається, коли одна особа (відправник) хоче передати факт, ідею, думку чи іншу інформацію комусь іншому (одержувачу). Ця інформація має значення для відправника незалежно від того, чи вона проста й конкретна, чи складна й абстрактна. Наступна дія - це кодування інформації у формі, що відповідає ситуації. Кодування може набувати форми слів, виразу обличчя, жестів, або навіть художнього вираження й фізичних дій.

Після того, як повідомлення закодоване, його передають відповідними засобами зв`язку (каналами). Звичайні засоби зв`язку в організаціях - це наради, електронна пошта, записки, листи, звіти та телефонні розмови. Далі відбувається декодування у форму, яка має значення для одержувача. Значення інформації може бути різним, і в багатьох випадках воно є підставою для відповіді; і тоді утворюється цикл, оскільки нове повідомлення в такій самій послідовності передається початковому відправникові.

Таким чином, у процесі обміну інформацією можна виділити чотири базових елементи.

Відправник - особа, яка генерує ідеї або збирає інформацію й передає її.

Повідомлення - власне інформація, що закодована за допомогою символів.

Канал - засіб передачі інформації.

Одержувач - особа чи особи, яким адресована інформація і які інтерпретують її.

Крім того, комунікації можуть бути перервані перешкодою - шумом або розмовою людей поблизу. Перешкодами також є загублений на пошті лист, пошкодження телефонної лінії, невірна адреса електронної пошти тощо.

Типи комунікацій

Сьогодні поширені такі типи комунікацій у організаціях: міжособові комунікації; комунікації в системах зв`язку та командах; комунікації в організаціях та електронні засоби комунікацій.

Окрім того, комунікації можуть бути усними та письмовими.

Усні комунікації відбуваються під час розмови віч-на-віч, групових дискусій, телефонних розмов тощо, за яких розмовну мову використовують для передавання змісту. Перевага усних комунікацій полягає в тому, що вони забезпечують негайний зворотній зв`язок і взаємний обмін.

Недоліком усних комунікацій є те, що вони можуть бути недостовірними (неправильно вибрані слова для вираження змісту; якісь перешкоди, що переривають процес; слухач забуває частину або все повідомлення; не вистачає часу на виважені відповіді тощо).

Письмові комунікації - це звіти, записки, листи, записи тощо. Недоліком цих комунікацій є те що вони затримують зворотній зв`язок та взаємообмін, крім того вони складніші за усні й потребують більше часу. Переваги письмових комунікацій полягають у достовірності. Зазвичай їх використовують, коли одній чи обом сторонам потрібні письмові записи про те, що відбувалося. Обираючи засіб комунікації, менеджери повинні зважати на всі аспекти.

Висновок

Сучасне суспільство намагається освоїти новий напрямок, який полягає в соціалізації відносин між громадянами, залученні людей до праці у відповідності з їх інтересами, знаннями та здібностями. Цей напрямок носить глобальний характер. Однак суспільство не перебуває на початку шляху. Одним з інструментів цього напрямку є комунікативний менеджмент. Це новий науковий напрям, який вносить значні зміни в класичні дисципліни: стратегічний менеджмент, управлінські рішення, «паблік рілейшнз» (зв'язки з громадськістю), управління змінами, організаційну культуру, загальний менеджмент та ін.. Комунікативний менеджмент являє собою обов'язковий компонент суспільного життя. Яку б сферу життя суспільства не зробити об'єктом вивчення, чи то економіка, політика чи соціальне буття, у кожній із них визначальною умовою її життєдіяльності є комунікація - процес обміну інформацією. У науковій, навчальній та популярній літературі постулюється безліч різноманітних (до 200) тлумачень поняття комунікації. Отже, лаконічно позначимо суть дефініції: комунікація - це рух інформації. У свою чергу, якщо є рух, то мають місце канали інформації - те, через що проходить інформація, маршрути - спрямування потоку інформації, прокладання каналів комунікації. У результаті утворюється комунікаційна мережа - сукупність каналів комунікацій, що має місце в певному комунікаційному просторі і в конкретному комунікаційному середовищі. Зазначені вище аспекти свідчать про те, що реально існує такий феномен, як комунікаційні процеси, що утворюють складну систему суспільного життя. Тому з метою управління поведінкою людей, як переконливо свідчить соціальна практика, необхідний спеціальний механізм управління комунікаційними процесами. У якості такого постає комунікативний менеджмент - наука і мистецтво управління комунікаційними процесами. Комунікативний менеджмент - цілеспрямована діяльність щодо забезпечення надійного функціонування комунікаційних процесів у просторі і часі, системоутворюючий (по відношенню до об'єкта і предмета) механізм комунікаційного функціонування соціальних структур. З позиції прикладного аспекту, комунікативний менеджмент «провокує» інтерес людей до впровадження комунікаційної техніки та високих інформаційних технологій. У діловому світі це обов'язкова умова виживання в конкурентній боротьбі. Хто володіє більш «свіжою» інформацією, той отримує більше шансів її використовувати в своїх корпоративних інтересах. Крім того, чим ефективніше задіяна інформація, тим менші витрати на її зберігання та управління. Завдяки комунікативному менеджменту можна повністю автоматизувати бухгалтерську і платіжну системи організації, провести інвентаризацію, обслужити споживачів, проаналізувати замовлення, налагодити програмне забезпечення, здійснити закупівлі та ін.. Таким чином, комунікативний менеджмент є найважливішим компонентом всіх сфер життєдіяльності сучасних людей. Комунікативний менеджмент, відтворюючи систему інформаційного обміну, пронизує всі сфери і рівні організації, суспільного життя, допомагає людям отримати доступ до банку інтелектуальних знань і практичних навичок.

Використана література

1. Гойхман О. Я. Речевая коммуникация: учебник для студенческих вузов, специализирующихся в обл. сервиса / О. Я. Гойхман, Т. М. Наедина. - М.: ИНФРАМ, 2003. - 272 с.

2. Грейдина Н. Л. Основы коммуникативной презинтации / Н. Л. Грейдина. - М.: АСТ: Восток-Запад, 2005. - 380 с.

3. Грушевицкая Т. Г. Основы межкультурной коммуникации / Т. Г. Грушевицкая, В. Д. Попков, А. П. Садохин. - М.: Дело, 2005. - 256 с.

4. Долинська Л. В. Формування комунікативной компетентності майбутніх менеджерів: навч.-метод. посібник/ Л. В. Долинська, В. П. Черевко. - Київ: ЛСП, 2001. - 95 с.

5. Зарецкая Е. Н. Риторика: теория и практика речевой коммуникации: монография / Е. Н.Зарецкая. - 4-е изд. - М.: Дело, 2002. - 447 с.

6. Зарецкая Е. Н. Риторика: теория и практика речевой коммуникации: монография / Е. Н.Зарецкая. - 4-е изд. - М.: Дело, 2002. - 447 с.

Размещено на Allbest.ru