Динаміка інноваційного процесу: знання інновації, менеджмент

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Динаміка інновацційного процесу: знання інновації, менеджмент

Терещенко Марина Миколаївна кандидат філософських наук

Анотація

Конкурентоздатність підприємств, закладів вищої освіти у сучасних умовах воєнного стану спирається на численні інституційні умови. Провідним чинником серед них постає розбудова ефективної системи розробки та реалізації інновацій через організацію відповідних інституцій, які спільно формують фактори розповсюдження нововведень, дослідження їхньої динаміки. Тема, презентована в статті актуальна, потрібна, бо Україна знаходиться в стані війни і це підсилює затребуваність розвиватися та зберігати свою національно-культурну ідентичність через впровадження та створенні інновацій, знання їх динаміки та синергетичних особливостей. Розкриття сутності інноваційних процесів їхньої специфічної ролі, а також характеристика динаміки інновацій приводить до висновку, що поступове поглиблення розуміння інноваційної діяльності як особливої трудової діяльності творчого характеру, інтелектуального змісту, змінює своїми результатами не лише продукт і процес виробництва, але й саму людину, її особистісні характеристики та повсякденні практики. Аналіз особливостей інноваційних процесів у світі показав, що у ХХІ ст. інновації більше не зводяться лише до наукових відкриттів - інновація розглядається як нелінійний процес, що включає в себе функції дослідження, проектування, виробництва, маркетингу, правового забезпечення тощо. У статті доведено, що крім творчої основи інноваційної діяльності, концептуально незмінним залишається опора інновацій на знання, причому знання стає все більш важливим саме як економічний продукт: тривалий час інновації відносились лише до галузей із так званими високими технологіями, проте соціальна практика спростовує такий вузький підхід і доводить, що в сучасному постіндустріальному суспільстві не існує галузей і компаній, які не використовують нові знання у виготовленні продукції, наданні послуг, методах управління. Зроблено висновок, що високий сучасний соціальний статус інновацій висуває потребу в підготовці фахівців, здатних здійснювати повний цикл управління ними.

Ключові слова: інновації, знання, інформація, інноваційний процес, динаміка інноваційного процесу.

Abstract

Tereshchenko Maryna Mykolayivna PhD (Philosophy),

National Pedagogical Dragomanov University

DYNAMICS OF INNOVATION PROCESS: UNDERSTANDING OF INNOVATIONS, MANAGEMENT

The competitiveness of enterprises and higher education institutions in modern conditions of martial law is based on numerous institutional conditions. The leading factor among them is the creation of effective system for the development and implementation of innovations through creation of relevant institutions, which jointly form factors of the spread of innovations and study of their dynamics. The topic presented in the article is relevant and necessary, because Ukraine is in a state of war and this increases the demand to develop and maintain its own national and cultural identity through introduction and creation of innovations, understanding of their dynamics and synergistic features. The disclosure of the essence of innovation processes, their specific role, and characteristics of the dynamics of innovations leads to the conclusion that gradual deepening of understanding of innovation activity as a special creative and intellectual work activity changes with its results not only the product and production process, but also the person themselves, their personal characteristics and everyday practices. Analysis of the features of innovation processes in the world showed that in the XXI century innovation is no longer limited to scientific discoveries - innovation is considered as a non-linear process that includes the functions of research, design, production, marketing, legal support, and so on. The article proves that in addition to the creative basis of innovation activity, the reliance of innovations on knowledge remains conceptually unchanged, and knowledge is becoming more and more important precisely as an economic product: for a long time, innovations referred only to industries with so-called high technologies, but social practice refutes such a narrow approach and proves that in modern post-industrial society there are no industries and companies that do not use new knowledge in manufacturing products, providing services, and management methods. It is concluded that high modern social status of innovations puts forward the need for training specialists who are able to carry out a full cycle of their management.

Keywords: innovations, knowledge, information, innovation process, dynamics of innovation process.

Постановка проблеми

Сучасне людство живе у світі, де інновації, інноваційні процеси, їхня динаміка має вирішальне значення для руху вперед до акмеологічного зростання. Суспільство постмодерну не в змозі контролювати бурхливий, непередбачуваний та швидкоплинний розвиток інноваційних технологій. Це передусім пояснюється постійною, актуальною потребою людства в життєтворчості, самоактуалізації та креативному перетворенні реальності. Більш того, інновації торкнувшись світу бізнесу та промисловості, ведуть за собою і освіту, яка жваво вбирає та насичується ними, стають інноваційним процесами та кардинально змінюють реалії сьогодення.

З досвіду інших країн стає очевидним, що конкурентоздатність підприємств, закладів вищої освіти у сучасних умовах має спиратись на численні інституційні умови. Провідним чинником серед них постає розбудова ефективної системи розробки та реалізації інновацій через організацію відповідних інституцій, які спільно або індивідуально формують фактори розповсюдження нововведень, дослідження їхньої динаміки. Презентована тема тим більш актуальна, що Україна знаходиться в стані війни. І цей чинник підсилює затребуваність розвиватися та зберігати свою національно-культурну ідентичність через впровадження та створенні інновацій, знання їх динаміки та синергетичних особливостей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання розробки та впровадження освітніх технологій, педагогічних технологій навчання й виховання в цілому розглядали В. Боголюбов, М. Горчакова-Сибірська, Гузєєв, Т. Назарова, А. Нісімчук, А. Савельєв, Г. Селевко, І. Смолюк та ін. Безпосередньо інноваційні технології навчання у вищих навчальних закладах різного рівня вивчали В. Беспалько, В. Бондар, Г. Бордовський, О. Гаврилюк, О. Долженко, М. Кларін, Ч. Лідбітер, О. Коваленко, А. Слободянюк. Управління навчальними закладами в умовах їх інноваційного розвитку досліджували В. Бондар, Л. Даниленко, В. Звєрєва, Г. Єльникова, Л. Калініна, Л. Карамушка, В. Маслов, М. О'Брайєн, М. Поташник, В. Стюарт, Третьяков, Р. Хейвлок. Динаміка інноваційних процесів, сутність та класифікація сучасного знання досліджувалися М. Полані, І. Нонака і Х. Такеучі. Поняття інноваційний менеджмент розглядалися рядом науковців С. Ілляшенко, М.Копитко, П. Микитюк, Л. Міхайловою. Разом з тим, залишається не до кінця дослідженим та проаналізованим сутність, динаміка інноваційних процесів та принципи менеджменту інновацій.

Мета статті - розкрити сутність інноваційних процесів, менеджменту інновацій; розглянути класифікацію знань; схарактеризувати динаміку інноваційного процесу.

Виклад основного матеріалу

Вихід за кордони наявного знання, розробка ідей та способів зробити кардинально нову технологію - це ознаки інновацій, які повинні пронизувати промисловість. Бізнес та обов'язково освіту та підготовку професіоналів

Часто інноваційний процес не керується цілеспрямовано, а в ньому домінують випадковості, що, в принципі, є цінним для нововведень, як усе ірраціонально-творче. Проте в результаті може сформуватись випадкова система взаємопов'язаних та взаємозалежних інститутів, які створюють, зберігають, розповсюджують знання, вміння, навички та досягнення, що визначають нові технології. Як вважає Whitehurst Jim: «Процес інновацій хаотичний і непередбачуваний. Він не працює відповідно до чітких, регламентованих часових рамок. Він наповнений ітераційними фазами, раптовими змінами напрямку, різними стартами та зупинками, тупиками, (сподіваємось, продуктивними) невдачами та невідомими змінними» [1].

Якщо за методологічне підґрунтя взяти процесне бачення інновацій як феномену, то соціокультурний конструкт постане найбільш важливим виміром для пошуку шляхів підвищення конкурентоздатності, що ґрунтується на інноваціях. Окрім індивідуальних підприємницьких та дослідницьких зусиль організацій, важливим важелем є також цілеспрямована політика держави, адже саме в останній інновації концептуалізуються як шлях зростання зайнятості та добробуту при збереженні національних цінностей та традицій.

Сутність інноваційного процесу сьогодні не зводиться до процесу наукових відкриттів чи технічних винаходів, хоч вони і є невід'ємним його елементом. Крім безпосередньо нововведень, інноваційний процес вкрай залежний від інших факторів: системи управління, корпоративної культури, комунікацій, мобільності системи освіти тощо. Виходячи з цього, інновації мають розглядатись як нелінійний процес, що включає різноманітні функції: наукові дослідження та розробки, виробництво, маркетинг, управління фінансами, сервісне обслуговування, юридичну підтримку тощо.

Тож слідує закономірний висновок, що конкурентоздатність підприємства, університетів що базується на інноваціях, не може спиратись виключно на інвестиції у високі технології та розробки. Інновації - це передовсім нові знання та інформація, яка завжди залежатиме від людської участі, організації управління від глобального мислення, нових методів спілкування, навчання,

Як зазначає А. Бойко, співставляючи сьогодення з попередньою епохою, в індустріальному суспільстві організація масового виробництва «базувалася на ієрархічній, пірамідальній організаційній структурі, творчість та інтелект в якій концентрувалися на верхівці, а решта робочої сили механічно виконувала призначені функції». Натомість сучасна виробнича система, привнесена інформаційним суспільством, «базується на інноваціях, на більш відкритій та невимушеній формі організації з широкими повноваженнями для прийняття рішень на місцях й більш широким розповсюдженням знань та інформації серед різноманітних суспільних верств» [2, с. 165]. нововведення інноваційний трудовий інтелектуальний

Рух знань в особливому внутрішньоорганізаційному та міжфірмовому інформаційному просторі характеризується синергічним ефектом. У процесі обміну знаннями породжується нове знання, коригуються технологічні та організаційні пріоритети. Сам рух ресурсу є його взаємозбагачення. Економіка, в основу якої закладений цей принцип, розвивається за якісно відмінними законами. Такий процес обміну виконує координувальну роль. Активні точки зростання нових компетенцій притягують до себе традиційні масиви знань та збагачують їх. У цих міждисциплінарних точках обмін інтенсифікується, формується новий інтелектуальний простір, багатомірна мережа рухливих потоків знань. Такі структури - це майбутнє складних економічних систем. Сучасні інноваційні підприємства в процесі реінжинірингу втрачають чіткі межі, що відділяють їх від зовнішнього середовища. До базових процесів підприємства обов'язково долучаються елементи зовнішнього середовища, що стають їх головними координаторами та контролерами. Цікаво, що Whitehurst Jim актуалізує увагу на тому, що на його думку «... не можна підходити до викликів інновацій за допомогою тих самих практик, які ми використовуємо для акуратних і лінійних процесів. Іншими словами, ми застосовуємо набір методів управління, які підходять для одного набору видів діяльності (для виконання більш механічних і відомих завдань), до набору видів діяльності, для яких вони насправді не підходять (більш творча, нелінійна робота, що вимагає автономності). та експериментування) [1].

Отже, організація, яка чудово планує (і виконує план), швидше за все, отримає заплановані результати. Але коли успіх залежить від речей, які ми не можемо або не можемо передбачити, чи достатньо отримати те, що ви планували?

Реалії сьогодення такі, що, просто робити більше цього -- просто якось «краще» та «швидше» -- це шлях регресу. Ієрархії та бюрократія, які часто використовуються і сьогодні, найкраще підходили для свого контексту, і хоча вони були елегантним та ефективним рішенням для свого часу, сьогодні контекст змінився. Традиційні методи планування працюють лише в ситуаціях, коли змінні зрозумілі, а майбутнє (принаймні частково) передбачуване. Але, коли робота вимагає креативності, адаптивності та спритності в середовищі, переповненому двозначністю це не працює, а тільки гальмує розвивальні процеси.

Більшість дослідників вважають, що: «Найважливіше -- надати нашим організаціям нові керівні принципи, які спочатку можуть здатися чужими. Організації, які найкраще здатні протистояти зриву, -- це відкриті організації, які приймають такі принципи, як прозорість, співпраця, меритократія та обмін як фундаментальні цінності. Ці організації здатні діяти з більшою гнучкістю, отримувати знання від пристрасних глобальних спільнот, отримувати вигоду від більш заангажованих співробітників і зацікавлених сторін і частіше впроваджувати інновації, оскільки вони засновані на цінностях, які більше сприяють адаптації до майбутнього, а не контролюють його» [1, с. 12].

Як підкреслюють дослідники [3; 4; 5] менеджмент інновацій стає визначальним для всього людства, якому як функціональній системі управління, в останні роки приділяється багато уваги як у зарубіжній, так і у вітчизняній теорії й практиці менеджменту Більшість науковців тлумачать менеджмент інновацій як самостійну галузь професійної діяльності, спрямовану на забезпечення досягнення будь-якою організаційною структурою інноваційних цілей шляхом використання наявних ресурсів.

Як вважають дослідники, «... інноваційний менеджмент необхідно розглядати як систему управління, що активно впливає на підриємницьку діяльність, на розвиток інноваційної, інвестиційної. Соціально-економічної політичної діяльності як окремої організації, так і країни загалом». Креативна точка зору Л. Михайлової полягає в тому, що розвиток інноваційного менеджменту тісно пов'язаний з «... розкріпаченням особистості та зміною методів спілкування, при цьому творчий процес створення інновацій стає предметом морального та емоційного вибору особистості» [5, с. 12].

Сучасний менеджмент орієнтований на оновлення власної методологічної та наукової бази, що має ґрунтуватись на своєрідності теоретичного рівня знань з управління та їх провідної ролі в зростанні суспільного добробуту. Інноваційна спрямованість сучасного економічного зростання ставить дослідницький процес та процедури виникнення нових інтелектуальних продуктів на чільне місце.

Інноваційний етап проходить у своєму розвитку кожен продукт. Починається такий етап зі створення концепції нового продукту, далі йде її опрацювання, випуск дослідної партії нової продукції, перевірка її ринком для підготовки обґрунтування розширення виробництва. Сутність інновації як результату творчого процесу у вигляді нових вартостей реалізується саме в період між початком створення концепції нового продукту (початкова стадія інноваційного етапу) і підготовкою обґрунтування управлінського рішення про розгортання серійного виробництва, організації системи збуту і післяпродажного обслуговування (завершальна стадія інноваційного етапу).

Вартість інновації за стадіями інноваційного етапу в життєвому циклі товару значно зростає від значень менших, ніж понесені витрати при формуванні ідеї нового продукту до значень, що істотно перевищують витрати на розробку. При оцінці інновації на завершальній стадії вартість визначається перспективою отримання майбутнього доходу.

Основний приріст вартості інновації йде не від величини витрат на виконання робіт на кожній зі стадій, які б витрати це ні викликало, а від своєчасності та обґрунтованості управлінських рішень, якщо вони призводять до ефективних результатів. Тому внесок менеджменту в приріст вартості інновації істотно вищий, ніж у авторів розробки. Як засвідчує практика інноваційного бізнесу, визнається справедливим, тобто адекватним взаємним ризикам, що менеджер в інноваційно-технологічному бізнесі має частку, яка в багато разів перевищує частку розробника.

Незалежно від видів діяльності організації, областей застосування продуктів і технологій, обсягів виробництва і ступеня прибутковості, інноваційний етап створення та виведення на ринок нового продукту завжди повинен пройти чотири послідовні стадії росту, які можна умовно ідентифікувати як: концептуальна, «насіннєва», розробка продукту, освоєння ринку. Ці визначення використовують зазвичай і інвестори, оскільки за кожною з цих стадій зазвичай стоїть новий раунд фінансування і, як правило, з різних джерел. При вдалому просуванні продукту через ці чотири стадії інновація досягає п'ятої стадії, відомої як стадія стійкого зростання, розширення.

Перші дві стадії належать до найбільш критичних для інноваційного процесу, коли продукт і ринок ще мають гіпотетичний характер, але певні кроки вже підлягають детальному плануванню. Рішення, прийняті на ранній, «насіннєвий», стадії, часто визначають подальшу ефективність. Водночас, можна стверджувати, що економічний успіх здебільшого цілком формується ще на стадії концептуалізації. Це ще раз підкреслює визначальний внесок своєчасних і обґрунтованих управлінських рішень на кожній стадії в приріст вартості інновації. І не випадково для інвесторів критерієм участі у високоризиковому технологічному бізнесі є не стільки переконаність у майбутньому успіху, скільки кваліфікація менеджерів цього бізнесу.

Яскравим прикладом кодифікованого знання, що оберігається з офіційної токи зору, є результати науково-технічної діяльності. Вони містять як результати робіт за договорами про проведення досліджень і розробок відповідно до технічного завдання, які офіційно прийняті замовником, так і результати ініціативної творчої діяльності, які формально не залучені в технічне завдання і в звітну документацію, але отримані виконавцем. Усе це разом є новими знаннями або результатами інтелектуальної діяльності, розміщеними на матеріальному носії у формі оригінальної інформації, яка є нематеріальним об'єктом.

Використання нематеріальних об'єктів у господарському обігу порушує питання про майнові права на них. Причому для результатів інтелектуальної діяльності це важливо ще більшою мірою, ніж в угодах з матеріальними об'єктами. Майнові права на нематеріальні об'єкти мають низку особливостей порівняно з аналогічними правами на матеріальні об'єкти. Наприклад, вони не можуть бути відчужені від однієї особи і передані іншій повною мірою, тобто володіти ідеєю не можна, її не повернеш, ідея входить до складу знань іншої людини і залишається у неї. Регулюванню піддається в цьому випадку лише акт використання, який власник прав може дозволити або заборонити.

Проблеми отримання достатньої правової охорони завжди виникають у власників результатів інтелектуальної діяльності, адже їх можна безконтрольно копіювати; ті, хто знає їх зміст, можуть перейти працювати до конкурента. Для правової охорони та використання творчих досягнень у кожній країні прийнята спеціальна законодавча і нормативна база. Права на результати інтелектуальної діяльності в будь-який сфері визначено законодавцем як інтелектуальна власність власника цих прав. Усі, хто використовує охоронювані результати інтелектуальної діяльності, зобов'язані отримати дозвіл їх власника.

З урахуванням багатьох специфічних особливостей, що визначаються природою прав на результати творчої праці, яка носить переважно нематеріальний характер, нормативно-правова база їх охорони та використання у розвинених країнах постійно вдосконалюється. Також це стимулюється постійною появою нових видів продуктів творчої діяльності.

На основі робіт М. Полані, І. Нонака і Х. Такеучі можна виокремити класифікацію - знання, що належать одному індивідууму (особистісні, персональні, індивідуальні), і знання, що належить групі осіб (колективні, організаційні, розділені). М. Полані в управлінні інноваціями надає перевагу передусім імндивідуальним знанням, творчим та пізнавальним здібностям окремої особистості. На думку ж І. Нонака і X. Такеучі, японські компанії функціонують настільки успішно завдяки своїм навичкам і досвіду створення організаційного знання. Цей термін розуміють як здатність компанії як єдиного цілого створювати нове, поширювати його по всій організації і втілювати в продукцію, послуги і системи [6, с. 10].

Сучасний менеджмент інновацій ґрунтується на таких характеристиках знань як ресурсу та результату економічного процесу [7].

Знання стають кількісно і якісно більш важливими, ніж раніше, як використовуваний ресурс, як фактор виробництва подібно до праці і капіталу. На думку одного з основоположників сучасної теорії менеджменту П. Друкера, знання стаио сьогодні основною умовою виробництва. Знання набувають більшої значущості, ніж натуральні ресурси і фізичний капітал.

Знання стають все важливішими як економічний продукт - у розвинених країнах спостерігається зростання нових форм діяльності, заснованої на торгівлі продуктами знання - ліцензування, консалтинг, розробки тощо.

Побутує думка, що кодифіковані знання (на противагу некодифікованим) сьогодні являє собою базис здійснення економічної діяльності організації.

Нарешті, суспільство, засноване на знаннях, базується на інформаційно-телекомунікаційних технологіях, які змінюють і фізичні, і фінансові обмеження в процесі збору та поширення інформації.

Означені тези підтверджуються реальними тенденціями економічного прогресу. Як зазначають дослідники, сьогодні на професії з переважанням інтелектуальної праці припадає основний приріст зайнятості: 85% - у США, 89% - у Великобританії, 90% - в Японії. При загальному збільшенні числа робочих місць на 25% зайнятість фахівців у сфері високих технологій збільшиться на 40-75% .

Визнаючи очевидні зрушення, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) визначає сучасну економіку як таку, що рухається до економіки, заснованої на знаннях, яка безпосередньо базується на виробництві, розповсюдженні та використанні знань та інформації [8, с. 14-15].

Тут необхідно зазначити, що більшість дослідників зводять інноваційну діяльність до отримання та використання лише наукових знань, тобто знань, що є результатом організаційно оформлених і формально зафіксованих результатів досліджень і розробок, що здійснюються відповідно до певних процедур, і у зв'язку з цим доступного для передання і використання іншими користувачами. Про це також свідчить найбільш загальне та усталене значення поняття «інновація»..

Звісно, зменшувати роль наукового знання у інноваційній діяльності недоречно і нераціонально, проте обмежувати розуміння інновацій та розглядати їх виключно як похідні від наукового знання також не варто.

Заявляючи про тісний зв'язок інновацій та НДДКР, зарубіжні дослідники, проте, відзначають, що є істотні відмінності в способах, якими приватний сектор здійснює технічні інновації. Д. Павітт класифікував і систематизував ці відмінності [9, с. 22]. Проаналізувавши 2000 важливих технологічних інновацій у Великобританії, він виділив чотири категорії фірм і секторів:

сектори, в яких спостерігається домінування постачальників (споживчі товари, одяг, меблі тощо), в межах яких підприємці або розробляють інновації самі, або здобувають їх від інших постачальників;

сектори масштабного й інтенсивного виробництва зі складним циклом (харчова промисловість, промислове виробництво, будівельне виробництво, металургія тощо), у межах яких інноваційна діяльність підприємств сконцентрована на підвищенні ефективності технологічних процесів;

сектор вузько-спеціалізованого виробництва (розробка програмного забезпечення, спеціального інструментарію, інжиніринг тощо), де підприємства здійснюють переважно продуктові інновації у співпраці зі споживачами;

сфера наукомісткого виробництва (біотехнологія, медицина, хімічна та фармацевтична промисловість, електроніка тощо), в межах якої підприємства розробляють нові продукти та технологічні процеси в тісній співпраці з університетами та дослідницькими центрами.

Традиційно виробництво знань як процес створення інновацій асоціювалось як феномен, що має місце переважно в тих галузях виробництв, де затребувані так звані високі технології, де необхідним є постійне виготовлення нових зразків продукції безпосередньо на базі конкурентних наукових досліджень і технічних розробок та інновацій. Однак, практична діяльність довела, що даний підхід занадто вузький, оскільки не існує галузей, ефективна діяльність яких могла б не спиратись на нові знання у виготовленні продукції, наданні послуг, самих процесах управління. На сьогоднішній день, цілеспрямоване, раціональне та ефективне управління інноваціями - це обов'язкова передумова успіху в усіх галузях та сферах діяльності.

Проте і сьогодні в багатьох наукових працях та офіційних документах, передусім вітчизняних, панує ідея про зв'язок інновацій та використання знань насамперед з високотехнологічною сферою економіки, а також визнання лінійної моделі формування інновацій, у якій результати наукових досліджень - перший крок інноваційного процесу, технічний винахід - другий крок і освоєння інновацій як нових продуктів або процесів - третій. Саме ця модель пропонується в більшості підручників з інноваційного менеджменту.

Однак реальність взаємодії між наукою і виробництвом через інноваційні процеси набагато складніша. Більшість наукових досягнень дуже рідко швидко трансформуються в інновації, і навпаки, інновації часто не відображають нещодавні наукові прориви. Проте ефективність виробництва знань як інноваційного процесу може різними способами посилюватися за допомогою наукових досліджень, хоча в цілому скоріше раніше отримані, аніж нові наукові результати підштовхують інноваційний процес.

Зокрема, необхідно враховувати, що в українських реаліях інноваційна економіка не має адекватного розвитку - «такий стан має під собою економічне обґрунтування - використання коштів на створення нових знань перебільшує обсяг коштів, що отримані від практичного застосування, впровадження нових знань». Але і «застосування наукових здобутків можливо за умови наявності в структурі економіки наукоємних галузей» [10, с. 10-11].

Існують два базові підходи до розуміння динаміки інноваційного процесу. Перший підхід - це розуміння інновацій як динамічного процесу, здатного до саморозвитку, який є зворотною реакцією на внутрішньо детермінований розвиток. Цей погляд є методологічною основою гіпотези «техногенного поштовху», що ґрунтується на самій ідеї автономного розвитку науки, яка не враховує значення зв'язку між економічним середовищем та направленістю технічного прогресу. Близькою за змістом до такої гіпотези є ідея «економічного ефекту», яка пов'язує активність винахідництва із частотою інновацій, що слідують за нею. Так, далеко не всі відкриття виникають внаслідок розвитку процесів наукового пізнання. Велика кількість виникає під впливом економічних, технічних, соціальних, навіть побутових чинників.

Другий підхід спирається на аналіз інновацій з об'єктивної точки зору, як процесу, що визначається відповідним станом суспільства (високим споживацьким попитом, політичною або військовою напруженістю, природними чинниками та умовами тощо), який можна репрезентувати як зовнішні рушійні сили інновацій. Цей погляд бере до уваги численні винаходи та відкриття, які з'явились незалежно один від одного, а також аналізує самі випадки їх появи. З точки зору цієї концепції нововведення з'являються не від поштовху внутрішніх чинників дослідницької діяльності, а як відповідь на зовнішні запити як певний стимул. Таким стимулом може бути економічний або соціальний чинник, брак або низька якість наукових знань тощо.

Так виникає ідея про «тиск ринкового попиту» або «тягу ринку», яка пріоритетним важелем для розвитку інновацій стверджує саме економічні умови. Гіпотеза «тяги ринку» проводить зв'язки між зростанням економічних можливостей та вимогами ринку, оновленням та реконструюванням галузей економіки. Японський фахівець з економіки Т. Коно виокремлює чотири основні ресурси інноваційних ідей: запити ринку, потенціал науки, стратегії підприємств, мода (уподібнення) [11, с. 260].

У той же час ця позиція не може цілковито пояснити коливання винахідницької активності та невизначеність інноваційного процесу. Так, в умовах розвиненої економіки серед дослідників виникає думка про неспроможність подібного дещо спрощеного лінійного сприйняття залежності наукових розробок і економічного попиту.

Хоча вплив ринкового середовища на динаміку інноваційного процесу і є очевидним, первинність ринкового попиту як рушійної сили і досі не є ані доведеною теорією, ані аксіоматичною догмою. Так, Е. Роудс та Д. Вілд досліджували найбільш суттєві інновації протягом 25 років, проте в цілому дійшли лише до висновку про певний балансс між науково-технічним розвитком та фактором попиту [12, с. 122-123].

При більш уважному розгляді видається, що сам «поштовх» наукових та технологічних відкриттів постає вирішальним на початку життєвого циклу нововведення, а «тяга ринку» вступає як чинник на етапі власне розвитку нового напрямку або продукту. Багато досліджень наводять на висновок саме про взаємообумовленість цих чинників, що визначають інноваційну діяльність.

Висновки

Отже, розкриття сутності інноваційних процесів їхньої специфічної ролі, а також характеристика динаміки інновацій приводить до висновку, що поступове поглиблення розуміння інноваційної діяльності як особливої трудової діяльності творчого характеру, інтелектуального змісту, змінює своїми результатами не лише продукт і процес виробництва, але й саму людину, її особистісні характеристики та повсякденні практики. Аналіз особливостей інноваційних процесів у світі показав, що у ХХІ ст. інновації більше не зводяться лише до наукових відкриттів - інновація розглядається як нелінійний процес, що включає в себе функції дослідження, проектування, виробництва, маркетингу, правового забезпечення тощо.

Крім творчої основи інноваційної діяльності, концептуально незмінним залишається опора інновацій на знання, причому знання стає все більш важливим саме як економічний продукт: тривалий час інновації відносились лише до галузей із так званими високими технологіями, проте соціальна практика спростовує такий вузький підхід і доводить, що в сучасному постіндустріальному суспільстві не існує галузей і компаній, які не використовують нові знання у виготовленні продукції, наданні послуг, методах управління. Високий сучасний соціальний статус інновацій висуває потребу в підготовці фахівців, здатних здійснювати повний цикл управління ними. До того ж, окрім освіти, мають формуватися інституції, які б сприяли інтеграції інновацій у нову соціальну дійсність, надавали б процесам їх поширення впорядкованого, раціонального характеру.

У тлумаченні сутності інновації виокремлюються два відносно протилежних підходи: 1) це розуміння інновацій як динамічного процесу, здатного до саморозвитку, який є зворотною реакцією на внутрішньо детермінований розвиток; 2) розуміння інновацій з об'єктивної точки зору, як процесу, що визначається відповідним станом суспільства (високим споживацьким попитом, політичною або військовою напруженістю, природними чинниками та умовами тощо), який можна репрезентувати як зовнішні рушійні сили інновацій.

Отже, інновації можливі тільки у тому випадку, якщо організації, фахівці відкриті для змін. Розуміння та усвідомлення інновацій потребує глобального вільного мислення, зміни та критичного осмислення традицій

Література

1. Whitehurst Jim. Organize for Innovation: Your guide to culture change. Available online

2. Бойко А. І. Освіта в інформаційному суспільстві: очікування і виклики. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2015. Вип. 63. С. 164-173.

3. 3.Ілляшенко С.М. І44 Інноваційний менеджмент : Підручник. Суми : ВТД Університетська книгаї, 2010.334 с.

4. Копитко М. І. Управління інноваціями: навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни у схемах і таблицях. Львів: ЛьвДУВС, 2019. 292 с.

5. 5.Інноваційний менеджмент : навч. посібник / Л.І. Михайлова, О.І. Гуторов, С.Г. Турчіна, І.О. Шарко. Вид. 2-ге, доп. Київ: Центр учбової літератури, 2015. 234 с.

6. Нонака И., Такеучи Х. Компания создатель знания. Зарождение и развитие инноваций в японских фирмах / пер. с англ. Москва : ЗАО «Олимп-Бизнес», 2003. 361 с.

7. Twiss B. Managing technological innovation/ 4th ed. London : Pitman Publishing, 1992. 758 p.

8. The Knowledge-based Economy. Paris: Organisation for Economic Co-Operation and Development, 1996. 46 p.

9. Knowledge Management in the Learning Society. Paris : OECD Publisher, 2000. 260 p.

10. Бойко А. Освітня політика в умовах переходу до інноваційного суспільства. Особистість, суспільство, політика. 2015 :матер. Другої міжнар. наук.-практ. конф. / за ред. С. Терепищого, В. Грасимовича, О. Познія. Ч.1. Люблін : WSEI, 2015. 82 c.

11. Коно Т. Стратегия и структура японских предприятий. Москва : Прогресс, 1987. 384 с.

12. Роудс Э., Вилд Д. Технологии, теория инноваций и процесс их реализации. Трансфер технологий и эффективная реализация инноваций : сб. статей / отв. ред. Н.М. Фонштейн. Москва : АНХ, 1999. С. 121-137.

References

1. Whitehurst Jim. Organize for Innovation: Your guide to culture change.

2. Bojko, A. І. (2015). Osvha v іпкогшасупоши виврії'вТмі: ochlkuvannia і vikliki [Education in the information society: expectations and challenges]. Gumanitarnij visnik ZDIA - Humanitarian Bulletin ZDIA, 63, 164-173 [in Ukrainian].

3. Hljashenko, S.M. (2010). Innovacijnij menedzhment [Innovative management]. Sumi : VTD Umversitets'ka knigal [in Ukrainian].

4. Kopitko, M. І. (2019). Upravlinnja innovacijami [Innovation management: a study guide for independent study of the discipline in diagrams and tables]. L'vrv: L'vDUVS [in Ukrainian].

5. Mihajlova, L.L , Gutorov, О.І. , Turchma, S.G. , Sharko, І.О. (2015). Іnnovacіjnij menedzhment [Innovative management]. (vol. 1-2) Kii'v: Centr uchbovoi' hteraturi [in Ukrainian].

6. Nonaka, I., Takeuchi, H. (2003). Kompanija sozdatel' znanija. Zarozhdenie i razvitie innovacij v japonskih firmah [Company creator of knowledge. Origin and development of innovations in Japanese firms]. Moskva : ZAO «Olimp-Biznes» [in Russian].

7. Twiss, B. (1992). Managing technological innovation/ 4th ed. London : Pitman Publishing. [in English].

8. The Knowledge-based Economy. Paris: Organisation for Economic Co-Operation and Development, 1996. 46 p. [in English].

9. Knowledge Management in the Learning Society. Paris : OECD Publisher, 2000. 260 p. [in English].

10. Bojko, A. (2015). Osvitnja politika v umovah perehodu do innovacijnogo suspil'stva [Educational policy in the conditions of the transition to an innovative society]. Proceedings from II '2: II Mizhnarodna naukovo-praktychna konferentsiia «Osobistist', suspil'stvo, politika» - The Second International Scientific and Practical Conference «Personality, society, politics». (p. 82). Ljublin : WSEI [in Ukrainian].

11. Kono, T.(1987). Strategija i struktura japonskih predprijatij [Strategy and structure of Japanese enterprises]. Moskva : Progress [in Russian].

12. Rouds, Je., Vild, D. (1999). Tehnologii, teorija innovacij i process ih realizacii. Transfer tehnologij i jeffektivnaja realizacija innovacij [Technologies, the theory of innovations and the process of their implementation. Transfer of technologies and effective implementation of innovations]. Moskva : ANH [in Russian].

Размещено на Allbest.ru