Формування в роботі керівника алгоритмів стратегічного управління потенціалом підприємства

На сьогоднішній день підприємства України опинилися в глибокій кризі. Війна зупинила багато суб'єктів господарювання, хтось втратив матеріально-технічні об'єкти, виробничі об'єкти, хтось втратив надійних постачальників з якими співпрацював достатньо довго, хтось втратив партнерів, у когось виїхав кваліфікований персонал, лідери команд, керівники проектів. Підприємства з усіх сил намагаються відновити свою роботу, хоча б до довоєнного рівня. Вагомою причиною для забезпечення розвитку будь-якого підприємства сьогодні є нестабільність ситуації у повна умова невизначеності. При цьому українські менеджери намагаються за будь-яких умов забезпечити соціально-економічний розвиток свого підприємства. Для цього їм необхідно досліджувати вплив факторів середовища які впливають на їхню діяльність та можуть допомогти в забезпеченні розвитку підприємства за даних умов.

Менеджмент сьогодні направлений на дослідження впливу зовнішнього середовища, на пошук зовнішніх ресурсів, допомоги інвесторів, а також на підвищення потенціалу підприємства. І саме сьогодні управління потенціалом підприємства стає першочерговим завданням будь-якого менеджера, керівника компанії, директора заводу, управлінця будь-якого рівня. Наскільки компанія буде успішно завтра, залежить від того, яким чином управляє потенціалом власного підприємства його керівник, на що звертає увагу, чи знаходить вузькі місця і як їх усуває.

Управління потенціалом підприємства в роботі керівника означає пошук можливостей, грамотне управління та залучення необхідних ресурсів для роботи підприємства. Якими стратегіями управління керується керівник в своїй діяльності і які варіанти розвитку стратегічного потенціалу власного підприємства він бачить.

Особливої уваги в управлінні потенціалом підприємства заслуговує не лише управління ресурсами, компетенціями, наявним потенціалом тим, що має підприємство вже на сьогодні. Важливе значення в управлінні потенціалом надається ще й досягненню перспективних стратегічних цілей А для цього необхідно зосередити увагу на майбутньому потенціалі який може бути сформований, посилений, розвинутий завдяки власному потенціалу керівника, стратегічному баченню та його власним амбіціям. Для цього необхідно посилити стратегічне управління потенціалом підприємства роблячи акцент на стратегічний потенціал самого управлінця та його здатність вести підприємство до поставлених цілей в довгостроковій перспективі.

Стратегічне управління потенціалом підприємства вивчали багато вітчизняних зарубіжних вчених науковців: І. Ансофф, В. Герасимчук, К. Ендрюс, М. Портер, Г. Мінцберг, А. Томпсон, С. Ілляшенко, О. Василенко, Т. Ткаченко, З.Є. Шершньова та ін.

Сучасні аспекти управління стратегічним потенціалом у своїх працях висвітлювали багато науковців серед яких такі: Мікловда В.П., Шандор Ф.Ф., Кубіній Н.Ю., Мошак С.М., Шеверя М.Ю., Кубіній В. В.

Дослідження показали, що на різних етапах розвитку підприємства відношення до стратегічного управління потенціалом у керівників було різне. В період стабільності керівництво більше думало про стратегічний розвиток, та пошук нових стратегій вдосконалення потенціалу підприємства. а в період занепаду, коли підприємство знаходилося в стані кризи, керівництво зосереджувало свою увагу на вирішенні внутрішніх питань підприємства і укріплення вже існуючого потенціалу.

Більшість науковців досліджували проблеми стратегічного управління потенціалом підприємства в залежності від етапу на якому знаходиться підприємство за методологією Іцхака Адізеса (народження, дорослішання, розквіт, зрілість, занепад). І на кожному етапі поведінка та стратегії управління кожного окремого керівника різні. На сьогоднішній день дуже мало наукових праць які поєднують всі ці етапи та вибудовують єдиний алгоритм поведінки керівництва який включав би усі етапи, які проходить підприємство від кризи до її подолання, та подальшого розвитку підприємства.

Стратегічне управління потенціалом підприємства охоплює багато питань пов'язаних з усіма елементами потенціалу: виробничим, кадровим, ресурсним, інформаційним, інтелектуальним, фінансовим.

Думки авторів науковців часто не збігаються тому, що кожен вивчав якусь свою частинку теми. Але сьогодення потребує комплексного підходу до вивчення процесів стратегічного управління потенціалом підприємства. Саме тому ціллю цієї статті є формування алгоритмів стратегічного управління потенціалом підприємства на українських підприємствах в умовах кризи.

Метою даної статті є дослідження алгоритмів роботи керівництва в плані управління потенціалом підприємства, в розрізі його складових в розрізі стратегічного управління.

Теоретичною базою дослідження стали наукові статті, монографії, підручники з питань прийняття управлінських рішень в галузі стратегічного менеджменту, особливості управління потенціалом, методики формування потенціалу підприємства, підвищення компетентнісного складу менеджерів вищої та середньої ланки управління тощо.

Методологічною базою нашого дослідження є використання методів таких як аналіз та синтез, порівняльний аналіз методи теоретичного узагальнення, імітаційне моделювання.

Результати

При управлінні підприємством керівник звертає свою увагу як на поточне управління так і на стратегічне планування, стратегічне управління діяльністю власного підприємства. Метою поточного управління підприємством зазвичай є виробнича діяльність яка дає прибуток, та є джерелом доходів та можливостей розвитку самого підприємства.

Стратегічне управління в роботі керівника спрямоване на створення потенціалу для отримання доходів в довгостроковій перспективі. Для чого розробляється стратегія розвитку підприємства та система заходів для покращення, підвищення потенціалу підприємства, пошук можливостей його ефективного формування та розвитку на майбутню перспективу.

Поточне управління потенціалом підприємства має свої особливості оскільки зосереджене на наявні ресурси, компетентності, наявний потенціал працівників і керівництва, який в майбутньому може дати поштовх для розвитку всього підприємства.

Стратегічне управління потенціалом підприємства спрямоване на формування і розвиток потенціалу в майбутньому, а отже має бути спрямоване на пошук можливостей і перспектив, на розвиток наявної матеріально-технічної бази, на розвиток індивідуального потенціалу кожного працівника, від якого залежить результативність прийняття управлінських рішень вищим керівництвом, від кожного керівника, який безпосередньо приймає управлінські рішення щодо розвитку та майбутньої долі підприємства.

Завдяки грамотному стратегічному управлінню ресурсним потенціалом підприємства забезпечується його інноваційний потенціал та інноваційний розвиток. На сьогоднішній день введення нововведень, інноваційних рішень в діяльності підприємства забезпечує вихід на нові рівні, та забезпечує той рівень конкурентоспроможності коли підприємство може вийти на міжнародний ринок, тобто стати суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності.

Кожен науковець по-своєму підходить до визначення розвитку стратегічного потенціалу підприємства. Т. Йеннер досліджував сильні та слабкі сторони підприємства та їх вплив на потенціал підприємства. [2]. Також К. Ендрюс, як один з родоначальників стратегічного управління, використовуючи SWOT-аналіз, досліджував сильні і слабкі сторони підприємства, і на основі цього визначав варіанти розвитку потенціалу, опираючись на сильні позиції підприємства.[6]

Саме тому тут прослідковується алгоритм поведінки керівника який шукає сильні сторони свого бізнесу і вибудовує стратегії відповідно до стратегії посилення сильних сторін. З іншого боку якщо посилювати те, що є сильним, і не звертати достатньої уваги на слабкі сторони підприємства, матимемо недосконалий алгоритм стратегічного управління, оскільки в період кризи, слабкі сторони підприємства потребують негайного підсилення. Не дивлячись на те, що К. Ендрюс працював у 6070 х роках ХХ століття сучасні керівники також полюбляють зосереджуватися на сильних сторонах свого бізнесу не помічаючи слабкі. Це призводить до неефективного управління потенціалом підприємства і часто до втрат.

Науковці досліджували діяльність керівників в умовах кризи, в умовах проблемних ситуацій, та застосування раціональних можливостей виходу з кризи та посилення потенціалу свого підприємства.

Як зазначає Н. Костецька, стратегічне управління кінці 20 століття здійснювалося на основі ланцюга: ціль-стратегія-потенціал [4].

На сьогодні ми бачимо що дана схема, даний ланцюг дуже узагальнений. Не враховується зв'язок між поточними проблемами та стратегічними можливостями підприємства. У період нестабільності зовнішнього середовища, кризового стану економіки України, непередбачуваності поведінки партнерів, постачальників, ситуації в державі, все це стає причиною не досягнення поставлених цілей. За таких умов керівництво часто підтягує наявний потенціал підприємства до прийнятих управлінських рішень стосовно стратегій запропонованих ним раніше.

Такий алгоритм поведінки має місце бути лише тоді, коли є гнучкість стосовно перегляду і зміни стратегій, відповідно до швидко змінюючогося середовища чи ситуації в якій опинилося підприємство.

Безумовно завданням стратегічного менеджменту підприємства є посилення його конкурентоспроможності. підприємства з сильним потенціалом вистоять в будь-якому середовищі, але для цього необхідно приймати виважені управлінські рішення, які допоможуть не лише зміцнити існуючий потенціал, a й мати запасні варіанти стратегій, які допоможуть вийти з кризи, які допоможуть зміцнити потенціал підприємства, і вивести на той рівень конкурентоспроможності, який забезпечить не лише достойні прибутки але і репутацію.

Аналізуючи конкурентоспроможність підприємства більшість науковців опирається на п'ять основних конкурентних сил запропонованих Майклом Портером.

Маючи стратегію поведінки під кожну конкурентну силу: постачальників, наявних та потенційних конкурентів, споживачів, виробників товарів замінників, менеджер може приймати виважені управлінські рішення застосовуючи багато варіантів виходу з можливих складних ситуацій. Раніше підприємства не розглядали внутрішній свій потенціал як джерело конкурентних переваг. Акцент робився на зовнішні конкурентні переваги підприємства. Недостатність уваги керівництва підприємств до внутрішнього потенціалу підприємства, зацикленість їх на міжнародному позиціонуванні, на конкурентному середовищі послаблювало бізнес, оскільки вся увага була прикута до макро процесів, а мікро процесам надавалася менша увага.

На сьогоднішній день менеджмент підприємств звертає більше увагу на ресурсний потенціал власного бізнесу, на компетенції, здібності персоналу, на власний розвиток, на можливість залучати інновації. Тобто коли акцент робиться спочатку на підсилені внутрішнього потенціалу підприємства, а вже потім робиться акцент на тому де цей потенціал використати, тобто на зовнішній ринок, підприємство апріорі стає конкурентоспроможним, здатним вийти на новий рівень конкурентоспроможності задля забезпечення іміджу і доходів як основних критеріїв успішності його діяльності.

Досліджуючи стратегії поведінки керівників щодо посилення потенціалу підприємства, ми виявили, що прийняття рішень керівниками, де до уваги береться посилення ресурсного потенціалу підприємства, включають акції та заходи спрямовані на посилення кожного елементу ресурсного потенціалу.

Плюси даної стратегії управління потенціалом підприємства в тому, що поетапно можна посилити кожен з п'яти елементів ресурсів підприємства: фінансовий, кадровий потенціал, інформаційний потенціал. дослідження та вироблення стратегії. Підсилення даних видів потенціалу дасть можливість керівництву приймати грамотні управлінські рішення які забезпечують високий рівень конкурентоспроможності та можливість дослідження різних варіантів поведінки підприємства в конкурентному середовищі.

У швидко змінному конкурентному середовищі керівниками підприємств розробляються стратегії які мають забезпечити переваги порівняно з конкурентами стосовно залучення і використання ресурсів підприємства, здібностей та компетенцій персоналу підприємства, використання унікальності підходів до формування управління потенціалом підприємства. На перше місце тут встає не ціль, а потенціал.

Унікальність складових потенціалу конкретного підприємства стає тією родзинкою яка забезпечує і конкурентоспроможність, і дохідність, і імідж для підприємства.

Орієнтуючись на потенціал власного підприємства керівник розробляє цілі відповідно до яких формує стратегії розвитку та подальшого довгострокового планування діяльності фірми в перспективі.

Також в роботі керівників підприємств можемо виділити системний та процесний підхід до управління. Використовуючи системний підхід керівництво дивиться на взаємодію елементів стратегічного потенціалу підприємства, а, використовуючи процесний підхід, акцентується на підвищення конкурентоспроможності за рахунок інтенсифікації виробництва, посилення інноваційних процесів, і, як наслідок, підвищення виробничого потенціалу підприємства.

Посилення потенціалу в даному випадку означає посилення здатності підприємства формувати нові технології, запроваджувати інноваційні процеси, створювати унікальні знання які можна монетизувати. Тобто розвиток не лише виробничого чи фінансового потенціалу, а й посилення інтелектуального потенціалу підприємства. Головним тут є індивідуальний потенціал керівника, його здатність керувати організаційними знаннями, підвищувати власні знання та посилювати інтелектуальний капітал своїх підлеглих. Для цього варто застосовувати постійне підвищення кваліфікації працівників, вкладати ресурси в їх розвиток та набуття ними актуальних компетенцій. Співпраця підприємств різних країн, обмін досвідом, спільні проекти, все це посилює кадровий потенціал та його інтелектуальну складову, а отже, і весь потенціал підприємства. Адже людина є основною рушійною силою прогресу.

Дослідження показують що на різних етапах розвитку стратегічного менеджменту в плані управління потенціалом підприємства керівники застосовують різні підходи та алгоритми до прийняття управлінських рішень до формування розвитку потенціалу підприємства та виходу на новий рівень конкурентоспроможності.

Акцент підприємства на посиленні ресурсного потенціалу, шляхом застосування синтезу системного та процесного підходів, щодо управління ресурсами підприємства, дає право говорити, що саме цей підхід забезпечить підвищення ефективності стратегічного управління потенціалом підприємства, оскільки включає інформацію про стан підприємства, його ресурсний наявний потенціал, силу його кадрового потенціалу, інноваційну складову, наскільки вона розвинута та чи має перспективи. А також можливість вийти на зовнішній ринок і заявити про себе як спроможний сильний гравець.

Завдяки стратегічному управлінню потенціалом підприємства керівництво забезпечує ефективне визначення цілей, аналіз наявного ресурсного потенціалу, та варіантів його нарощення, що дає можливість стати гравцем зовнішньоекономічного середовища, тобто вийти на міжнародний ринок зі своєю продукцією. А це вже неабиякий показник високої конкурентоспроможності.

При формуванні стратегічних планів розвитку підприємства менеджер має особливу увагу надати плануванню трудового потенціалу з переліком компетенцій яким має відповідати кожен працівник. Аналіз технічного потенціалу, наскільки є можливим застосовувати інновації, оновлювати техніку, як це вплине на зниження витрат, а в деяких випадках на підвищення продуктивності праці завдяки новій інноваційні техніці.

Стратегічне планування можливостей та посилення технологічного потенціалу підприємства є запорукою вдосконалення застосованих технологій та посилення інноваційних процесів на підприємстві. Для забезпечення стратегічного розвитку керівництво має планувати посилення фінансового потенціалу, пошук варіантів додаткових джерел інвестицій, додаткових доходів. Це дасть можливість вільно планувати подальший стратегічний розвиток підприємства.

Не менш важливим елементом при стратегічному плануванні підвищення потенціалу підприємства відіграє стратегічне планування посилення інформаційного потенціалу. Посилюючи кожну складову потенціалу підприємства менеджер може досягти результату, оскільки буде мати фінансові, інформаційні, кадрові ресурси, оновлену техніку і технологію. Це все дасть йому можливість стати конкурентоспроможним і вийти на нові ринки або закріпитися на старому як сильний гравець.

Складові потенціалу підприємства мають підсилювати одна одну, бути взаємозамінні, і взаємодоповнювати одна одну, мають бути гнучкими та мобільними. Управлінські рішення керівництва мають забезпечувати їх поповнення і надходження в умовах обмеженості ресурсів та нестабільності ситуації в країні. Н. Костецька у своєму дослідженні наводить слушну думку що для розширення можливостей підприємства щодо управління його потенціалом варто застосовувати набори ресурсів, які формуються шляхом унікального поєднання ресурсів у виробничо- господарської діяльності, що буде сприяти формуванню стратегічного потенціалу [4].

Науковці по-різному підходять до визначення поняття стратегічний потенціал підприємства. Одні вважають його ресурсним потенціалом, який можна використовувати на перспективу в довгострокових періодах, і який принесе прибутки в довгостроковій перспективі. Інші до стратегічного потенціалу відносять саме інтелектуальний потенціал працівників підприємства та менеджменту, набір тих компетенцій, які в майбутньому допоможуть досягти бажаного рівня конкурентоспроможності та вийти на нові доходи.

Серед науковців які визначають стратегічний потенціал підприємства є ті хто в основу стратегічного потенціалу ставить фінансовий потенціал, мотивуючи це тим, що саме завдяки наявним фінансам можна планувати розвиток підприємства в довгостроковій перспективі.

Ми вважаємо, що до поняття стратегічний потенціал треба підходити комплексно і розглядати його як сукупність усіх складових, які враховують взаємодію внутрішнього потенціалу та зовнішнього потенціалу підприємства, з метою досягнення бажаного результату виробничо- господарської діяльності в майбутніх періодах, при ефективній роботі менеджера, керівника.

Ефективна робота керівника, на нашу думку, це прояв управлінської компетентності, формування ефективної стратегії розвитку підприємства, готовність до впровадження інновацій, та прийняття управлінських рішень на основі грамотного планування поточних і стратегічних задач.

Ефективність використання ресурсів підприємства, виробничих процесів, яка забезпечує випуск конкурентоспроможної продукції, здатність створювати організаційні умови для ефективної роботи персоналу на основі гнучкості, паралельності робіт, та достатньої ефективності використання ресурсного потенціалу, забезпечить керівництву таку виробничо-господарську активність, яка призведе до бажаних результатів, до того рівня прибутків які планує підприємець-менеджер.

У своїй науковій праці М.О. Дергалюк досліджував багатоаспектність потенціалоформуючого простору для регіональної економіки.[1] Автор зазначав, що застосування ситуаційного аналізу разом з імітаційним моделюванням дозволить визначити пріоритетні цілі та вектори функціонування економіки.

Як продовження даного наукового дослідження, в нашому дослідженні дану тезу ми застосували для формування ефективного алгоритму стратегічного управління потенціалом підприємства, і виявили її результативність. Оскільки, якщо беремо ситуаційний аналіз структурних елементів потенціалу підприємства, та розглядаємо їх в системі, діагностуючи взаємозв'язки та можливість укріплення потенціалу кожного елемента, та з використанням імітаційного моделювання, як результат маємо багато варіантів виходу з будь-якої проблемної ситуації.

Розглядаючи моделювання в своєму дослідження автор говорить про ефективний вплив на економіку України. Наше ж дослідження доводить, що метод моделювання дає можливість керівнику вдосконалити підходи до управління структурними елементами потенціалу підприємства, та дає можливість стратегічному плануванню з ефективними результатами.

Висновки

Отже, стратегічно орієнтована модель управління підприємством, а зокрема його потенціалом, дає можливість як зміцнити потенціал самого підприємства, так і потенціал всієї економіки. А ефективне управління потенціалом розвитку підприємств відбувається при ефективному поточному та стратегічному плануванню, що веде до успішної реалізації запланованих задач на кожному окремому підприємстві. Сумарний ефект яких дає сильну економіку країни.

Список використаних джерел

1. Дергалюк М.О. Стратегічно-орієнтована модель впливу трансформації потенціалоформуючого простору на розвиток регіональної економічної системи Економічний вісник НТУУ « Київський політехнічний інститут» N° 20, 2021 c.5-18 URL: https://ela.kpi.Ua/bitstream/123456789/50521/1/EV-2021-20 p15-18.pdf

2. Йеннер Т. Создание и реализация потенциала успеха как ключевая задача стратегического менеджмента. URL: http://vasilievaa.narod.ru/ptpu/15 2 99.htm

3. Костенюк Ю.Б. Моделювання потенціалу підприємства для розробки стратегій управління Статистика України, 2019, № 4 URL: http://r.donnu.edu.ua/bitstream/123456789/1326/1/document.pdf

4. Костецька Н.І. Стратегічне управління потенціалом підприємства: теоретико- методичні аспекти Економічний вісник НТУУ "Київський політехнічний інститут "» N° 20, 2021 URL: http://ev.fmm.kpi.ua/article/view/252604/251605

5. Мікловда В.П. Стратегічний потенціал економічної системи: інноваційні та інституціональні механізми його активізації: монографія. Ужгород, 2014. 420 с.

6. SWOT - анализ: сущность цель, содержание URL:

https://bstudy.net/737246/ekonomika/swot analiz suschnost tsel soderzhanie

Размещено на Allbest.ru