Забезпечення стратегічної стійкості підприємства у контексті формування механізму адаптивного менеджменту за умов впливу дестабілізаційних факторів в Україні

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка

Кафедра математики та методики її навчання

Забезпечення стратегічної стійкості підприємства у контексті формування механізму адаптивного менеджменту за умов впливу дестабілізаційних факторів в Україні

Буткевич О.В., к.е.н., доцент

Довгенко Я.О., к.е.н., доцент

Яременко Л.І., к.п.н., доцент

м. Кропивницький

Анотація

З'ясовано, що стратегічна стійкість підприємства - це характеристика діяльності підприємства, яка відображає його здатність до стійкого розвитку та досягнення намічених цілей з мінімально допустимими відхиленнями від запланованих всупереч впливу динамічного середовища, в якому має місце невизначеність майбутніх результатів та ризикованість господарських процесів. Визначено сутнісну характеристику основних складових стратегічної стійкості, які виокремлюють більшість науковців та зазначено ключові напрями забезпечення стійкості за кожною складовою. Розглянуто стійкість підсистем внутрішнього середовища підприємства, що забезпечує стійкість підприємства в цілому. Запропоновано під забезпеченням стратегічної стійкості підприємства розуміти розробку комплексу заходів та формування організаційно-економічного механізму їх реалізації, спрямованих на досягнення підприємством стратегічних цілей і подальший розвиток в умовах постійного впливу зовнішніх та внутрішніх факторів.

Наведені основні принципи стратегічної стійкості підприємства та визначено їх суть. Представлено алгоритм забезпечення стратегічної стійкості підприємства. З'ясовано головні принципи підтримання стратегічної стійкості. Розглянуто механізм забезпечення стратегічної стійкості підприємства та визначено необхідність враховувати стан та взаємодію її складових, основними з яких є технологічна, виробнича, фінансова, маркетингова, соціальна та екологічна стійкість. Визначено, що Адаптивний менеджмент - такий вид управління, при якому основною метою є адаптація до змін у суспільстві, створюються система, що стежить та здійснює моніторинг основних показників зовнішніх змін, і блок, що відповідає за гнучкість організації підприємства.

Ключові слова: стійкість підприємства; стратегічна стійкість підприємства; принципи стратегічної стійкості підприємства; алгоритм забезпечення стратегічної стійкості підприємства; адаптивний менеджмент.

Annotation

Ensuring strategic sustainability of the enterprise in the context of forming the mechanism of adaptive management under the conditions of influence destabilization factors in Ukraine

Butkevych O.V., Dovhenko Y.O. PhD in Ec., Yaremenko L.I., PhD of Pedagogical Sciences Ass. Professor of the Department of Applied Mathematics and Methods of Teaching Msth of the Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State University, Kropyvnytskyi

It was found that the strategic sustainability of the enterprise is a characteristic of the enterprise's activity, which reflects its ability to sustainably develop and achieve the intended goals with minimal permissible deviations from the planned contrary to the influence of a dynamic environment in which there is uncertainty of future results and the riskiness of business processes. The essential characteristics of the main components of strategic sustainability, which are distinguished by the majority of scientists, are determined, and the key directions of ensuring sustainability according to each component are indicated. The stability of subsystems of the internal environment of the enterprise, which ensures the stability of the enterprise as a whole, is considered.

It is suggested that ensuring the strategic stability of the enterprise should be understood as the development of a set of measures and the formation of an organizational and economic mechanism for their implementation, aimed at the achievement of the enterprise's strategic goals and further development under the conditions of constant influence of external and internal factors. The main principles of strategic sustainability of the enterprise are presented and their essence is defined. The algorithm for ensuring the strategic stability of the enterprise is presented. The main principles of maintaining strategic stability have been clarified. The mechanism of ensuring the strategic sustainability of the enterprise is considered and the need to take into account the state and interaction of its components, the main of which are technological, production, financial, marketing, social and environmental sustainability, is determined. It was determined that Adaptive Management is a type of management in which the main goal is adaptation to changes in society, a system is created that tracks and monitors the main indicators of external changes, and a unit responsible for the flexibility of the enterprise's organization.

Keywords: sustainability of the enterprise; strategic stability of the enterprise; principles of strategic sustainability of the enterprise; the algorithm for ensuring the strategic stability of the enterprise; adaptive management.

Постановка проблеми

Ключовими умовами сучасної діяльності підприємства є невизначеність ринку, поведінки власників і конкурентів, законодавчих рішень органів державної влади. Підприємство існує й розвивається в активному зовнішньому та внутрішньому середовищі, пристосовуючись до його змін. Складність і нестабільність середовища вимагають від підприємства не вдосконалювання форм і методів господарювання, а радикальної зміни принципів створення управлінсько-виробничих систем.

Соціально-політичні події, що відбуваються сьогодні в Україні, загострили проблему впровадження моделей адаптивного менеджменту бізнесом, які б відповідали як вирішенню поточних завдань, так і визначенню оптимальних стратегій сталого розвитку підприємств. Та модель адаптивного менеджменту, яка реалізувалася протягом двох останніх десятиліть, продемонструвала результати, що не задовольняють суспільні очікування ані в економічній, ані в соціальній сферах.

Відображаючи об'єктивні закономірності розвитку економічної системи, нестабільність суттєво ускладнює діяльність підприємств, дезорієнтує у виборі стратегічних пріоритетів, обґрунтуванні моделей управлінської політики, підходів до її формування та реалізації. Нестабільність середовища несе значно більші реальні та потенційні загрози для конкурентоспроможного й ефективного розвитку підприємств.

Протягом багатьох років в Україні середовище діяльності підприємств характеризується складністю та значною невизначеністю, про що свідчать різні міжнародні рейтинги.

Причиною такої ситуації є в тому числі неадекватна, непослідовна та непередбачувана політика держави як суб'єкта регулювання.

Кризові явища в економіці України, ускладняються воєнним станом, стали викликом для традиційних механізмів управління підприємством. Події, які відбуваються в умовах воєнного стану вимагають зміни підходів до аналізу економічної динаміки та обґрунтування заходів економічної політики підприємства з боку як урядових структур, так і експертного товариства. Саме тому, актуальним та важливим питанням сьогодення є тема відновлення вітчизняної економіки, що в майбутньому забезпечить сталий розвиток України та створить підґрунтя для стратегічних переваг в глобалізаційних умовах.

Відтак актуальності набувають завдання пошуку моделей адаптивного менеджменту підприємствами, які б дозволяли ефективно протистояти впливові зовнішніх дестабілізаційних факторів та сприяли формуванню потенціалу підприємств. Доцільність ґрунтовних перетворень обумовлюється не тільки локальними соціально-економічними причинами, але й глибинними зрушеннями в сучасному світі: формуванням структур постіндустріального суспільства, розвитком глобалізаційних процесів, громадянського суспільства, появою наднаціональних інститутів. Саме тому дослідження кращих європейських практик і визнаних у світі моделей адаптивного менеджменту викликає неабиякий теоретичний інтерес і набуває практичного сенсу. Їх аналіз та узагальнення мають сприяти вибору оптимальних для українських підприємств моделей менеджменту і створенню інституційних засад формування ефективної господарської діяльності, що відповідає сучасним економічним реаліям і потребам суспільства.

Менеджмент має бути орієнтованим переважно не на вирішення наявних проблем, а на використання можливостей і сильних сторін підприємства, здійснюватися на засадах адаптивного підходу, що передбачає організаційні зміни, формування потенціалу підприємства й виявлення його резервів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти дослідження стійкості підприємств знайшли своє відображення в працях багатьох вітчизняних авторів: Аістової М., Андрущака Є., Асаула М., Бараненка С., Брусової А., Зуба А., Кучерявого А., Окорокова Р., Петрова А., Соколова Ю., Шеметова В., Абалкіна Л., Коршунової Л., Градова П. та ін. До проблем менеджменту стійкістю, прогнозування і діагностики фінансового стану підприємств звертались і зарубіжні економісти: Фрідман Г. Дж., Ордуей Н., Робсон П., Ейхтен Д., Хедервік Р., Хелфрет Е. та ін. В їх працях достатньо уваги приділяється чинникам неплатоспроможності і багатофакторним моделям прогнозування банкрутства. Однак, розробки зарубіжних вчених в більшій мірі мають теоретичну цінність ніж практичну, оскільки не враховують особливостей та умов функціонування національної економіки і не можуть бути використані по відношенню до українських підприємств, а можуть бути лише частково адаптованими до їх діяльності.

Постановка завдання. Метою статті є узагальнення теоретичних підходів до розуміння категорії «стратегічна стійкість підприємства», визначення ключових складових стійкості підприємства, розробка комплексу методичних рекомендацій та заходів щодо її забезпечення, що в цілому сприятиме підвищенню рівня гнучкості та формуванню механізму адаптивного менеджменту підприємства.

Виклад основного матеріалу

Дослідження аспектів забезпечення стійкості підприємств показало відсутність на сьогоднішній момент єдиного загальноприйнятого підходу до визначення даної категорії. Термін «стійкість» широко використовується в різних галузях науки та характеризує як здатність системи зберігати поточний стан за наявності зовнішніх впливів, так і можливість повернутися в стан рівноваги, у випадку настання несприятливих відхилень за межі її допустимого значення. Але, оскільки підприємство є відкритою динамічною системою, то можливо говорити про його здатність зберігати стійкий розвиток за умов впливу і зовнішніх, і внутрішніх чинників, існування високого рівня невизначеності та нестабільності бізнес-середовища. При вивченні питань, пов'язаних зі стратегічною стійкістю підприємства, науковці найчастіше оперують категоріями «стратегічна стійкість» чи «економічна стійкість». Але поняття «стратегічна стійкість» глибше розкриває здатність підприємства не тільки зберігати поточну економічну стійкість за наявності дестабілізуючих факторів, але й досягати стратегічних цілей розвитку. Відмітимо підходи до розуміння категорії «стійкість підприємства» науковцями-дослідниками:

1. здатність підприємства зберігати свою цілісність, досягати місії та поставлених стратегічних цілей, функціонувати в заданому режимі при різних внутрішніх і зовнішніх впливах, зберігаючи свою цілісність та гармонічний розвиток [1];

2. здатність економічної системи підприємства не відхилятися від свого стану (статистичного або динамічного) при різних внутрішніх і зовнішніх дестабілізуючих впливах за рахунок ефективного формування і використання фінансових, виробничих і організаційних механізмів [2];

3. результат реалізації здатності підприємства створювати, розвивати та зберігати довгий час (декілька галузевих періодів) конкурентні переваги на конкретному ринку покупця в умовах прискореного науково- технічного та технологічного прогресу на фоні зростаючих проблем з природними ресурсами та антропогенним впливом на екологію [3];

4. забезпечення рентабельної виробничо-комерційної діяльності за рахунок підвищення ефективності використання виробничих ресурсів та управління підприємством, стійкого фінансового стану за рахунок покращення структури активів, стабільного розвитку потужності підприємства та соціального розвитку колективу при самофінансуванні в умовах зовнішнього середовища, що динамічно розвивається [4].

Враховуюче вище сказане, можемо зазначити, що стратегічна стійкість підприємства - це характеристика діяльності підприємства, яка відображає його здатність до стійкого розвитку та досягнення намічених цілей (з мінімально допустимими відхиленнями від запланованих) всупереч впливу динамічного середовища, в якому має місце невизначеність майбутніх результатів та ризикованість господарських процесів.

У табл. 1 наведено сутнісну характеристику основних складових стратегічної стійкості, які виокремлюють більшість науковців [1-4] та зазначено ключові напрями забезпечення стійкості за кожною складовою. Основними складовими стратегічної стійкості підприємств виступають: технологічна стійкість, фінансова стійкість, виробнича стійкість, маркетингова стійкість, соціальна (кадрова) стійкість; екологічна стійкість. На даний час не існує чіткої усталеної класифікації стійкості, тому описані види не є вичерпними. організаційний економічний господарський стійкість

Стійкість підсистем внутрішнього середовища підприємства забезпечує стійкість підприємства в цілому. Враховуючи взаємовплив складових, напрями, що стосуються конкретного виду, можуть слугувати стабілізуючим фактором для інших видів та стратегічної стійкості підприємства в цілому. Оскільки, наприклад, порушення технологічної стійкості може призвести до значного скорочення частки ринку під впливом появи кращих товарів- замінників, технологічного прориву конкурентів і, таким чином, порушити маркетингову стійкість. Слід зазначити, що діяльність підприємства супроводжується багатьма ризиками, тому в процесі забезпечення стратегічної стійкості необхідне врахування впливу як зовнішніх (законодавчо-адміністративних, політичних, соціально-демографічних), так і внутрішніх (інноваційних виробничих, фінансових, реалізаційних) видів підприємницьких ризиків [5].

Таблиця 1

Складові стратегічної стійкості підприємства та напрями її забезпечення

Отже, стратегічна стійкість підприємства - це динамічне, комплексне, складне і багатогранне поняття, що потребує зваженого підходу до визначення напрямів її забезпечення. Під забезпеченням стратегічної стійкості підприємства слід розуміти розробку комплексу заходів та формування організаційно-економічного механізму їх реалізації, спрямованих на досягнення підприємством стратегічних цілей і подальший розвиток в умовах постійного впливу зовнішніх та внутрішніх факторів.

У табл. 2 наведені основні принципи стійкого розвитку підприємства.

Таблиця 2

Принципи стратегічної стійкості підприємства

Наведені принципи необхідно враховувати як на етапі формування стратегії, на якому обґрунтовуються цілі і філософія підприємства, а також правила, процедури, концепції і моделі, з допомогою яких ці цілі будуть досягнуті, так і на всіх наступних етапах реалізації стратегії, включаючи зворотній зв'язок. Необхідною умовою реалізації принципів стає дотримання критеріїв збалансованості, реальності, досяжності і оптимальності.

Стійкість підприємства формується під впливом багатьох зовнішніх (соціально-економічна та політична стабільність в країні; рівень платоспроможного попиту; податкова, кредитно-фінансова, облікова, інвестиційна політика; ситуація на ринку постачальників; галузеві особливості, тип ринку) та внутрішніх факторів (розміри підприємства; рівень гнучкості системи управління; рівень відповідності продукції запитам споживачів за якістю та ціною; стан матеріально-технологічної бази підприємства, новітність технологій; стан майна і фінансових ресурсів, ступінь залежності від зовнішніх кредиторів та інвесторів; ефективність господарських і фінансових операцій; рівень менеджменту та забезпеченість висококваліфікованими кадрами; корпоративна культура; ділова репутація підприємства; збалансованість внутрішніх можливостей із впливом зовнішніх загроз) [6].

Алгоритм забезпечення стратегічної стійкості підприємства (чи стійкості її складової) повинен мати наступні кроки:

- діагностика поточної стійкості підприємства на основі певної сукупності індикаторів;

- факторний аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища з метою визначення стратегічних факторів стійкості підприємства (складової);

- визначення оптимальних критеріїв стійкості та обґрунтування доцільності їх використання; визначення рівня стратегічної стійкості (стійкості її складової);

- аналіз альтернативних заходів та джерел, необхідних для повернення підприємства в стан рівноваги;

- формулювання рекомендацій щодо забезпечення належного рівня стратегічної стійкості та розробка заходів щодо її підвищення;

- реалізація заходів та контроль за ходом їх виконання [7].

Процес забезпечення стратегічної стійкості повинен бути націлений на

мінімізацію негативного впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на діяльність підприємства; створення передумов ефективної реалізації запланованих дій, господарських операцій; максимальне використання внутрішніх можливостей для досягнення і підтримки конкурентних переваг. Головними принципами підтримання стратегічної стійкості є:

- активне реагування на зміни внутрішніх та зовнішніх факторів;

- системність управління;

- врахування можливості реалізації ризиків;

- використання показників, що дозволяють надати реальну оцінку

стійкості підприємства;

- інтегрованість із загальною системою управління;

- орієнтир на досягнення стратегічних цілей підприємства;

- розробка та використання якісного інструментарію обґрунтування господарських рішень в умовах невизначеності та ризику [8].

Збереження стійкості розвитку підприємства - необхідна умова його ефективного функціонування за сучасних умов господарювання. Під стратегічною стійкістю розуміють здатність підприємства до стійкого розвитку та досягнення намічених цілей (з мінімально допустимими відхиленнями від запланованих) всупереч впливу динамічного середовища, в якому має місце невизначеність майбутніх результатів та ризикованість господарських процесів.

Розглядаючи механізм забезпечення стратегічної стійкості підприємства, необхідно враховувати стан та взаємодію її складових, основними з яких є технологічна, виробнича, фінансова, маркетингова, соціальна та екологічна стійкість. Враховуючи взаємозв'язок складових стратегічної стійкості, досягнення її оптимального рівня можливо за рахунок прийняття ефективних рішень в сфері виробничого, фінансового, маркетингового, кадрового, екологічного менеджменту. Забезпечення стійкості підприємств вимагає вирішення багатьох складних задач, серед яких:

- формування системи управління конкурентоздатністю продукції для утримування стабільних позицій на ринку;

- прогнозування змін в бізнес-середовищі, які є потенційними загрозами (чи майбутніми можливостями);

- розробка механізму нівелювання сезонних коливань;

- створення певної організаційної культури з унікальними принципами та нормами;

- ефективність менеджменту та підбір команди першокласних спеціалістів;

- проведення ефективної інвестиційно-інноваційної політики;

- зміцнення становища підприємства в галузі тощо.

В ідеалі підприємство повинно намагатися відповідати організації зі 100% стійкістю, але досягнення такої стійкості є нереальним, оскільки ситуацій, в яких підприємство діє в умовах повної визначеності, практично не існує в сучасному бізнес-середовищі. Для забезпечення максимально можливої стратегічної стійкості необхідно здійснювати достатньо великі витрати як на превентивні заходи, так і на вирішення вже існуючих проблем, що ставлять під загрозу стабільність роботи підприємства. Але керівництво підприємства повинно намагатися досягти того рівня стратегічної стійкості, який буде достатнім для забезпечення ефективності його діяльності та отримання бажаних результатів. При подальшому вивченні питань, пов'язаних із забезпеченням стратегічної стійкості, важливо приділити увагу методичним аспектам визначення її рівня, враховуючи галузеву специфіку та розмір підприємства та формуванню механізму адаптивного менеджменту підприємства з урахуванням взаємозв'язку складових елементів стійкості.

Адаптивний менеджмент - такий вид управління, при якому основною метою є адаптація до змін у суспільстві. При цьому створюються система, що стежить та здійснює моніторинг основних показників зовнішніх змін, і блок, що відповідає за гнучкість організації. Так, практично всі успішні підприємства є адаптивними системами. Для них головне - вчасно помітити ті чи інші тенденції, що складаються в економіці, щоб швидко та гнучко відреагувати, укладаючи адекватні угоди. Адаптивний менеджмент застосовується і в малих підприємствах, успішна діяльність яких більш ніж на дві третини залежить від дестабілізаційних факторів у суспільстві [9].

24 лютого 2022 року Верховною радою України було введено воєнний стан через пряме повномасштабне вторгнення Росії на територію України. Українська економіка перейшла у воєнний режим. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває питання розробки стратегії розвитку в умовах впливу дестабілізаційних факторів. Стратегія розуміється як систематизований план взаємопов'язаних дій держави та бізнесу, передбачає визначення основних напрямів розвитку економіки в умовах війни.

На даний час працює приблизно половина економіки. Це стосується, насамперед тих секторів, які забезпечують базові потреби громадян України - опалення, енергопостачання, базові медичні послуги, а також виробництво та продаж товарів повсякденного попиту на тих територіях, де не проходять військові дії. Працюють також ті виробництва, які мають можливість продавати свою продукцію в рамках тих регіонів, де можлива доставка та логістика. Частково працюють навіть орієнтовані на експорт регіони, зокрема, в Кривому Розі продовжується видобуток та відвантаження залізної руди.

Тобто, економіка навіть під час воєнного стану намагається повернутися до використання тих можливостей, які є та які дозволяють підприємствам працювати. В даних умовах дещо обмеженим є попит, але через це немає таких наслідків як інфляція та фінансова дестабілізація [8].

В Україні в багатьох секторах економіки підприємства перелаштовуються на військові потреби. Підприємства почали виготовляти для армії «їжаки», транспортна галузь працює на евакуацію населення, працює ринкова економіка для підтримки армії та суспільства, сплачуючи податки до державного бюджету.

Висновки

Формування економічної політики в умовах впливу дестабілізаційних факторів потребує постійних коректувань механізму адаптивного менеджменту для збереження або покращення стану підприємства на основі здійснення контролю за економічною ситуацією, необхідною для прийняття негайних управлінських рішень при непрогнозованих змінах внутрішнього та зовнішнього середовища.

Швидкість та ефективність відновлення економіки залежить від дій уряду, який здійснює реформи та проводить економічну політику всередині держави, донорів з підтримки таких реформ та надання фінансової допомоги, а також міжнародних організацій таких. Економічний аспект відновлення після включає в себе розподіл допомоги постраждалим, відновлення зруйнованої інфраструктури, соціального захисту, стимулювання розвитку підприємств та проведення структурних реформ, які спрямовані на забезпечення макроекономічної стабільності та сталого розвитку.

Література

1. Пономаренко В.С., Пушкар О.І., Тридід О.М. Стратегічне управління розвитком підприємств: навч. посіб. Харків: Вид. ХДЕУ, 2002. 640 с.

2. Брянцева И.В. Экономическая устойчивость предприятия: сущность, оценка, управление: учебное пособие. Хабаровск: Хабаровский государственный технический університет, 2007. 150 с.

3. Костіна О.М. Система антикризової стійкості промислових підприємств. Сучасні тенденції та актуальні питання соціально-економічного розвитку підприємств: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Харків: ХНУБА. 2013. Частина 1. С. 108-112.

4. Быков А.А. Антикризисная устойчивость бизнес-систем. Вестник Белорусского государственного экономического университета. 2005. №1. С. 24-30.

5. Фучеджи В.И. Концептуальные основы антикризисной финансовой устойчивости предприятия. Журнал научных публикаций аспирантов и докторантов. 2013. №3. С. 8-11.

6. Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретикометодологічні засади та практичний інструментарій. Київ: Київ. нац. торг.-екон. унт, 2001. 580 с.

7. Рогова В.А. Достижение состояния антикризисной устойчивости в процессе стратегического управления предприятием как необходимое условие эффективной реструктуризации предприятия на этапе посткризисного управления. Terra economicus. 2013. №3 (11). С. 69-73.

8. Тридід О.М., Орехова К.В. Багатокритеріальна класифікаційна система факторів динаміки фінансової стійкості підприємства. Харків, 2005. 36 с.

9. Шабліста Л. Тенденції збитковості промислових підприємств та чинники, що її зумовлюють. Економіка України. 2006. №12. С. 38-48.

References

1. Ponomarenko V.S., Pushkar O.I., Trydid O.M. (2002) Stratehichne upravlinnia rozvytkom pidpryiemstv [Strategic management of enterprise development]. Kharkiv: Vyd. KhDEU. (in Ukrainian)

2. Bryantseva Y.V. (2007) Эkonomycheskaya ustoychyvost'predpryyatyya: sushchnost', otsenka, upravlenye: uchebnoeposobye [The economic sustainability of the enterprise: the nature, evaluation, management]. Khabarovsk: Khabarovskyy hosudarstvennuy tekhnycheskyy universytet. (in Russian)

3. Kostina O.M. (2013) Systema antykryzovoi stiikosti promyslovykh pidpryiemstv [The system of anti-crisis sustainability of industrial enterprises]. Proceedings of the Suchasni tendentsii ta aktualni pytannia sotsialno-ekonomichnoho rozvytku pidpryiemstv (Ukraine, Kharkiv, 2013), Kharkiv: KhNUBA, pp. 108-112.

4. Bukov A.A. (2005) Antykryzysnaya ustoychyvost' byznes-system [Anti-crisis sustainability of business systems]. Bulletin of the Belarusian State Economic University, no 1, pp. 24-30.

5. Fuchedzhy V.Y. (2013) Kontseptual'nbie osnovbi antykryzysnoy fynansovoy ustoychyvosty predpryyatyya [Conceptual foundations of anti-crisis financial sustainability of an enterprise]. Journal of scientific publications of graduate and doctoral students, no 3, pp. 8-11.

6. Lihonenko L.O. (2001) Antykryzove upravlinniapidpryiemstvom: teoretykometodolohichni zasady ta praktychnyi instrumentarii [Anti-crisis management of the enterprise: theoretical- methodological ambush and practical tools]. Kyiv: Kyiv. nats. torh.ekon. un-t. (in Ukrainian)

7. Rohova V.A. (2013) Dostyzhenye sostoyanyya antykryzysnoy ustoychyvosty v protsesse stratehycheskoho upravlenyya predpryyatyem kak neobkhodymoe uslovye эffektyvnoy restrukturyzatsyy predpryyatyya na эtape postkryzysnoho upravlenyya [Achieving a state of anti-crisis sustainability in the process of strategic enterprise management as a prerequisite for effective enterprise restructuring at the post-crisis management stage.]. Terra economicus, no 3 (11), pp. 69-73(in Russian)

8. Trydid O.M., Orekhova K.V. (2005) Bahatokryterialna klasyfikatsiina systema faktoriv dynamiky finansovoi stiikostipidpryiemstva. [Multicriteria classification system of factors of dynamics of financial stability of the enterprise]. Kharkiv. (in Ukrainian)

9. Shablista L. (2006) Tendentsii zbytkovosti promyslovykh pidpryiemstv ta chynnyky, shcho yii zumovliuiut [Trends in the loss-making of industrial enterprises and the factors that determine it]. Ukraine economy, no 12, pp. 38-48.

Размещено на Allbest.Ru