Концептуальні ідеї щодо реформування управлінської системи вищої освіти в країнах розвиненої демократії (кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ІДЕЇ ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ В КРАЇНАХ РОЗВИНЕНОЇ ДЕМОКРАТІЇ (КІНЕЦЬ ХХ СТ. - ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

Кононенко Валерій Васильович доктор історичних наук, професор,

завідувач кафедри публічного управління та адміністрування

Юськов Дмитро Сергійович аспірант кафедри

публічного управління та адміністрування

м. Вінниця

Анотація

У роботі авторами проаналізовано основні концептуальні ідеї щодо реформування управлінської системи вищої освіти в країнах розвиненої демократії. Стаття розглядає основні ідеї змін управлінської системи вищої освіти із запровадженням концепцій Належного управління та Мережевого управління, які прийшли на зміну Нового державного управління на межі ХХ - ХХІ ст.

Запровадження нових підходів у державному управлінні привело до переосмислення ролі держави, наукової спільноти, академічного менеджменту, ринку та громадянського суспільства в управлінні системою вищою освіти. У роботі зазначено, що звуження державного втручання у функціонування вищої освіти у демократичних країнах, що першою чергою полягало у зміні системи її регулювання та у скороченні державного фінансування, активно супроводжувалося запровадженням ринкових управлінських механізмів, розширенням функцій внутрішнього менеджменту закладів вищої освіти. Однак, пріоритети держави та пріоритети ринку не завжди співпадали, що приводило до певного дисбалансу функціонування вищої освіти. управління вищий освіта державний

У роботі дослідниками зроблено висновок, що зміна моделі функціонування управлінської системи вищої освіти у країнах розвиненої демократії пов'язана насамперед із пошуком ефективної управлінської моделі, у якій будуть співпадати інтереси держави, бізнесу та суспільства.

На думку авторів, наукова думка західних дослідників щодо реформування управлінської системи вищої освіти наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. базувалася переважно на вирішені кількох питань. По-перше, йшов активний пошук ідеальної управлінської моделі в тріаді держава - суспільство - бізнес. По-друге, на думку більшості дослідників із країн розвиненої демократії саме поступовий відхід від чистих ідей Нового публічного управління, які більше орієнтовані на ринок та впровадження ідей Належного врядування та Мережевого врядування є основним орієнтиром модернізації публічного управління у сфері вищої освіти.

Ключові слова: країни розвиненої демократії, вища освіта, система управління, Нового державного управління, Належне управління та Мережеве управління.

Annotation

Kononenko Valerii Vasyliovych Doctor of Historical Sciences, Professor, Head of the Department of Public Administration, Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University, Vinnytsia,

Yuskov Dmytro Serhiiovych Graduate student of the Department of Public Administration, Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University, Vinnytsia,

CONCEPTUAL IDEAS REGARDING THE REFORM OF THE HIGHER EDUCATION MANAGEMENT SYSTEM IN DEVELOPED DEMOCRACY COUNTRIES (END OF THE XX - BEGINNING OF THE XXI CENTURY)

In the work, the authors analyzed the main conceptual ideas regarding the reform of the management system of higher education in the developed democracies. The article examines the main ideas of changes in the management system of higher education with the introduction of the concepts of Good Governance and Network Governance, which replaced the New Public Management at the turn of the 20th - 21st centuries.

The introduction of new approaches in public administration led to a rethinking of the role of the state, the scientific community, academic management, the market and civil society in the management of the higher education system. It is stated in the work that the narrowing of state intervention in the functioning of higher education in democratic countries, which primarily consisted in changing the system of its regulation and reducing state funding, was actively accompanied by the introduction of market management mechanisms and the expansion of internal management functions of higher education institutions. However, the priorities of the state and the priorities of the market do not always coincide, which leads to a certain imbalance in the functioning of higher education.

The researchers concluded that the change in the functioning model of the management system of higher education in developed democracies is primarily related to the search for an effective management model in which the interests of the state, business and society will coincide.

According to the authors, the scientific opinion of Western researchers regarding the reform of the management system of higher education at the end of the 20th - the beginning of the 21st century was based on solving several issues. First, there was an active search for an ideal management model in the state - society - business triad.

Secondly, according to most researchers from developed democracies, it is the gradual departure from the pure ideas of the New Public Management, which are more market-oriented, and the introduction of the ideas of Good Governance and Network Governance that is the main guideline for the modernization of public administration in the field of higher education.

Keywords: developed democracies, higher education, management system, New Public Management, Good Governance and Network Governance.

Постановка проблеми

Національні системи вищої освіти формувалися протягом тривалого періоду та відображали загальні тенденції розвитку країн. Система управління вищою освітою відображала політичні тенденції їх розвитку, форми адміністративно-територіального устрою, типи політичних режимів, особливості державного управління та історичні традиції функціонування вищої освіти. Кожна національна система освіти мала свою унікальну управлінську модель. З другої половини ХХ ст. із початком процесів глобалізації та інтернаціоналізації почалися процеси зближення освітніх національних систем та запровадження в управлінські моделі вищою освітою нових стандартів у сфері державного управління. На нашу думку, запровадження Нового державного управління (New Public Management) стало в системі освіти способом поєднати історичну традицію та нові механізми управління. Із переходом державного управління на межі ХХ - ХХІ ст. від концепції Нового державного управління до концепцій Належного управління (Good Governance) та Мережевого управління (Network Governance) постала проблема переосмислення ролі держави, наукової спільноти, академічного менеджменту, ринку та громадянського суспільства в управлінні системою вищою освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У статті проаналізовано наукові дослідження авторів щодо особливостей функціонування вищої освіти та управління у сфері вищої освіти переважно країн Європи та Північної Америки. У роботі використано наукові доробки Бертона Р. Кларка, Марека Квіка, Юргена Ендерса, Гранта Хармана, Гая Пітерса, Домінік Орр, Майкла Джегера, Еван Ферлі, Крістін Мусселін, Джанлуки Андресані, Андре Вольтера та інших дослідників.

Мета статті - аналіз основних концептуальних ідей щодо реформування управлінської системи вищої освіти в країнах розвиненої демократії.

Виклад основного матеріалу

На нашу думку, з другої половини ХХ століття у більшості країн Західної Європи та Північної Америки розпочалися процеси модернізації функціонування систем вищої освіти та пошуку ефективної модулі управління освітою, при якій узгоджувались інтереси держави та бізнесу. Також суттєвий вплив на вищу освіту почали здійснювати євроінтеграційні процеси у Європі, демократизація суспільств, інтернаціоналізація та глобалізація освіти. На межі ХХ та ХХІ ст. до цих процесів доєдналися ряд країн Центральної та Східної Європи. Одним із перших охарактеризував ці процеси професор Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, соціолог Бертон Р. Кларк (Burton R. Clark). Як він слушно зауважив у 1983 р. у праці «Система вищої освіти: Академічна організація в міжнаціональній перспективі» (The higher education system: Academic organization in cross-national perspective), управління вищими навчальними закладами у різних національних контекстах базувалося на силі держави, ринковій силі чи академічній олігархії. У своєму досліджені він запропонував трикутник владних відносин (трикутник координації), через який пояснював, що управління вищими навчальними закладами у різних національних контекстах базувалося на силі держави, ринковій силі чи академічній олігархії. Аналізуючи системи управління вищою освітою у різних країнах та домінуючі у них інтереси, він, наприклад, поставив Сполучені Штати найближче до ринкового впливу, СРСР і Швецію найближче до влади самої держави, а Італію та Великобританію до влади академічної олігархії. До того ж, запропонував власну модель управління, яка базувалася б на поділі влади, підтримці різноманітності, узаконення безладу, унікальності вищої освіти [1].

Вважаємо, що дослідження Бертона Кларка є актуальним й донині з кількох причин. По-перше, він є засновником сучасної соціології вищої освіти. По-друге, він загалом визначив основні моделі управління вищою системою враховуючи національні та історичні чинники її формування. По-третє, він сформулював власну концепцію управління системою вищої освіти, головні принципи якої є актуальними й сьогодні. Один із них: державний контроль за вищою освітою краще забезпечувати через довгострокові винагороди, ніж короткострокові санкції [1, с. 260].

Австралійський дослідник Грант Харман (Grant Harman) запропонував загалом близьку до Бертона Кларка типологію управління вищою освітою. На його думку, управління вищою освітою в більшості країн базується на одній або на поєднанні кількох запропонованих моделей:

- колегіальній моделі, яка наголошує на неієрархічному спільному прийнятті рішень і значному ступені інституційного самовизначення викладачів;

- бюрократичній моделі, яка акцентує увагу на легально-раціональній владі та формальній ієрархії;

- професійній моделі, яка ставить на перший план авторитет експертів, а також важливість горизонтально диференційованих підрозділів, пов'язаних із конфедераціями;

- політичній моделі, яка концептуалізує управління в термінах політичного конфлікту інтересів групи з конкуруючими поглядами та цінностями [6, с. 45].

У 1992 р. нідерландські вчені Петер Массен і Франсуа ван Вугтом (Peter Maassen, Frans van Vught) запропонували розглядати управління в системі вищої освіти через ступені повноважень, розподілених між рівнями акторів: рівень уряду і суспільства, рівень центру закладу вищої освіти, рівень кафедр та академічної спільноти. Вони наводять конкретні приклади розподілу повноважень. Так, на їхню думку, у вищій освіті США домінує університетський менеджмент, а у Великобританії система управління побудована на сильному університетському менеджменті та менеджменті наукових кіл [7].

Отже, наприкінці ХХ століття аналіз національних управлінських моделей вищої освіти йшов переважно через особливості розподілу повноважень між державою, університетським менеджментом, дослідниками та бізнесом.

На межі ХХ - ХХІ ст. управлінську модель вищої освіти почали розглядати через призму запровадження нових підходів у сфері публічного управління.

Так, із кризою моделі управління, яка будувалася на традиційній бюрократії (Public Management), а згодом і Нового публічного управління (New Public Management) на межі ХХ та ХХІ ст. розпочався пошук нових моделей державного управління. Разом із цим західна наука почала пошук напрямків реформування системи управління вищою школою через запровадження концепцій Належного врядування (Good Governance) та Мережевого врядування (Network Governance). Якщо концепція Належного врядування в свою основу ставила відкритість, участь широкого кола осіб та організацій до творення політики, відповідальність, ефективність, відповідність (узгодженість) політики [13, с. 11-12], то концепцію Мережевого врядування Віліаме Вілікілагі (Viliame Wilikilagi) розглядає «як сукупність осіб або установ, які беруть участь у політичному діалозі, які не підзвітні державі (хоча держава може бути ініціатором формування мережі та може брати участь у спрямуванні мережі); взаємодіють у відкритому та побудованому на довірі середовищі, що сприяє вільному потоку поглядів та інформації всередині мережі та до інших мереж; конкретно націлені на проблему політики» [14, с. 6].

Дослідники Еван Ферлі, Крістін Мусселін, Джанлука Андресані (Ewan Ferlie, Christine Musselin, Gianluca Andresani) у праці «Керівництво системами вищої освіти: перспектива державного управління» (The Steering of Higher Education Systems: A Public Management Perspective) розглядають управління системами вищої освіти через призму ролі у ній державного управління. Вони аналізують предмет дослідження через наративи Нового державного управління (New Public Management), як відходу від жорсткого ієрархічно-бюрократичного управління до управління орієнтованого на більш гнучкі, ринково-орієнтовані форми та Мережевого управління (Network Governance), як багаторівневого управління, що базується на принципі державно-приватного партнерства [2, с. 2]. Дослідники вважають, що протягом 20 століття сформувалося три основні концепції управління системою вищої освіти:

- перша концепція («політика для науки», «регулювання громадами) зводить роль держави до забезпечення автономії вищої освіти (якщо не освіти, то науки точно). Ця підсистема вищої освіти характеризується високим ступенем автономії та ізоляції від державного управління, незважаючи на свою залежність від державного фінансування;

- друга концепція наділяє державу важливою роллю у посередництві інтересів суспільства та орієнтації розвитку вищої освіти. З цієї точки зору вища освіта нічим не відрізняється від інших послуг, що фінансуються державою, на які держава може чинити тиск для досягнення широких цілей державної політики. Наприклад для того, щоб покращити її якість або забезпечити соціальну справедливість;

- третя концепція наголошує на ролі ринку в управлінні вищою освітою. Вона розглядає викладання та дослідження як товари, а не як суспільні блага. Роль держави полягає у досягненні наступних місій: стимулювати силу ринкових сил з одного боку та виявляти, запобігати або виправляти провали ринку з іншого. Якщо перша місія розглядає студентів більше як споживачів товарів чи послуг, що буде сприяти підвищення якості та конкуренції між вищими навчальними закладами, то інша полягає у тому, що держава встановить і захищатиме широкі принципи (наприклад, рівність доступу) і втручатися, якщо це загрожує посиленню ринкових сил [2, с. 4-5].

У 1996 р. Гай Пітерс (B. Guy Peters) у праці «Майбутнє управління: чотири нові моделі» (The Future of Governing: Four Emerging Models. Lawrence, KS: University Press of Kansa описав чотири можливі моделі, які, на його думку, були напрацьовані вченими та можуть прийти в управління:

- модель ринкового уряду. Якщо методи управління діяльністю у приватному секторі перевершують методи традиційного державного сектора, то це найкращий або навіть єдиний спосіб отримати кращі результати організації державного сектору, то слід запровадити ринкові механізми для заміни традиційної бюрократії [8, с. 21];

- модель партисипативного уряду (модель участі). Модель базується на припущенні, що «працівники та клієнти, найближчі до фактичного виробництва товарів і послуг у державному секторі, мають найкраще розуміння та інформацію про програми» [8, с. 48];

- гнучка модель державного управління. «Гнучкість» означає «спроможність уряду та його установ приймати відповідні політичні відповіді на зміни навколишнього середовища, а не просто реагувати звичними способами на нові за своєю суттю виклики» [8, с. 72]. У даному випадку гнучкість діяльності протистоїть постійності службовців, бюрократичних структур та інституцій, що робить державні установи не чутливими;

- модель дерегульованого уряду. У цій моделі «дерегуляція» стосується уряду, а не промисловості. Дерегуляція є такою ж важливою в державному секторі, як і в приватному, і з тієї самої причини: щоб вивільнити підприємницьку енергію працівників.

Однак сам же дослідник, вказує, що кожна із запропонованих моделей має свої переваги та недоліки. «Кожна з чотирьох альтернатив має свої переваги, але кожна також призведе до певних витрат для суспільства та суб'єктів, залучених до уряду... Наразі має бути очевидним, що я менш впевнений у недоліках старої системи ніж впевнений у перевагах альтернативних змін...» [8, с. 133].

Свої корективи у систему управління освітою вносять також світові процеси глобалізації та інтернаціоналізації. З одного боку вони сприяють зближенню національних освітніх систем вищої школи (тут яскравим прикладом є Болонська конвенція 1999 р.) та уніфікації управлінських процесів в системі вищої школи. З іншого - постає загроза втратити національні особливості вищої освіти, а держава може втратити можливість розв'язувати через освіту складні питання будівництва національної ідентичності чи збереження національної культури.

Подібні питання у своїх дослідженнях та вплив глобалізаційних процесів на національні системи вищої освіти наприклад розглядали Марек Квік (Marek Kwiek) та Юрген Ендерс (Jurgen Enders).

Так, Марек Квік розглядав університети та вищу освіту як проект національної держави та її культурної ідентичності. Однак з посиленням глобалізації держава вже не проявляє прямої зацікавленості у більш серйозному фінансуванні установи, яка вже втратила свою державницьку та націоорієнтовану роль у суспільстві [4, с. 87]. Дослідник перебуває у пошуках сучасної ролі вищої освіти. На його думку, оскільки сьогодні університет не забезпечує легітимізацію влади шляхом будівництва національної ідентичності, його основна роль має бути у підтримці (вже частково забутих) ідеалів громадянського суспільства. В його розумінні, на відміну від американських університетів, які відійшли від ідеалу (американської) культури до ідеалу фінансово незалежної людини, оптимістичним баченням місця вищої освіти у сучасному суспільстві могла б стати модель, яка була б центром плюралістичної, мультиперспективної думки, яка б дбала про ідеали громадянського суспільства [4, с. 88-89]. На нашу погляд, висновки запропоновані дослідником, спонукають до пошуку нової ефективної моделі функціонування вищої освіти та нової моделі управління, інакше, якщо за університетом більше не стоять ідеї нації, національної культури, без нових ідеалів вища освіта приречена підкоритися всеохоплюючій логіці споживацтва [4, с. 91].

Юрген Ендерс вважає, що особливо гостро проблеми функціонування вищої освіти в умовах інтернаціоналізації та глобалізації постають перед країнами, що розвиваються, у період серйозної національної трансформації та реструктуризації. У багатьох випадках тягар цих країн є потрійним: підтримати подальше розширення та «націоналізацію» своєї системи вищої освіти, переглянути її роль в регіональному контексті та боротися з впливом глобальних сил, які протистоять цьому [5, с. 366]. Розглядаючи питання управління вищою освітою в умовах інтернаціоналізації та глобалізації, дослідник запропонував шукати зміни перебудови в трикутнику між державою, ринком і формами самоорганізації суспільства. В його розумінні, дискусії мають бути у сфері зосередження та передачі повноважень і відповідальності, або донизу (децентралізація, локалізація), або вгору (між-, транснаціоналізація), або в сторону (дерегуляція, приватизація, самоорганізація) [5, с. 368].

У 2010 р. незалежна неурядова організація національних досліджень Європейський науковий фонд (ESF) запропонував узагальнюючу доповідь «Вища освіта в перспективі: план майбутніх досліджень», де були підняті гострі питання щодо розвитку вищої освіти у Європі після 2010 р. В одному із розділів аналізуються питання взаємодії закладів вищої освіти та громадськості. Автори доповіді вказують, що взаємодія із громадськістю веде не тільки до запровадження нових форм управління, фінансування та організації вищої освіти, що необхідні для стимулювання нових способів знань, а й вимагає пошуку нових форм співпраці з громадськістю. І ці форми роботи не мають зводитись лише до підтримки контактів з «клієнтами», а передбачають і підзвітність, прозорість роботи та участь в управлінні освітою громадянського суспільства. Це своєю чергою порушує проблеми інституцій і механізмів координації ефективного функціонування системи вищої освіти. Якщо розширилась автономія університетів, то це не завжди означає, що вони стали більше служити суспільному благу. А це ставить нові питання щодо інститутів та механізмів забезпечення суспільних інтересів у системах вищої освіти [11, с. 22-24].

Також, корисними будуть думки дослідників, що працюють над вдосконаленням управлінських моделей національних систем освіти різних країн.

Так, наприклад німецькі дослідники Домінік Орр та Майкл Джегер (Dominic Orr, Michael Jaeger) досліджуючи німецьку систему управління вищою освітою, вказують, що основним інструментом реформи у Німеччині стало запровадження конкурсних процедур для розподілу державного фінансування. Це своєю чергою сформувало порядок впровадження передбаченої тріади реформ: менше держави - більше інституційної автономії - більше ринку [9, с. 33-34 ].

Питання реформування системи вищої освіти у Німеччині піднімав також Андре Вольтер (Andre Wolter). Науковець вважає, що основний напрям реформ - поступове розчинення традиційної координації вищої освіти державою та академічною олігархією, тепер поступово змінюється на концепції управління та організації, розроблені в рамках нового державного управління та бізнес-адміністрування, посилення конкуренції між вищими навчальними закладами та всередині них, посилення впливу керівництва університету. Нова модель керування охоплює шість ключових стратегій: дерегуляція державного контролю на користь більшої автономії («розширення інституційних повноважень»); перерозподіл впливу від академічної олігархії до університетського менеджменту («менеджералізм»); трансформація єдиної системи у більш диференційовану, орієнтовану на конкуренцію та ринок систему (диференціація та «маркетизація»); посилення конкретних місій навчальних закладів і покращення якості та гнучкості в забезпеченні та організації навчання відповідно до потреб студентів («диверсифікація»); підвищення результатів вищої освіти («ефективізація»); підвищення міжнародної конкурентоспроможності. Проте, на думку самого науковця, реформи йшли вкрай повільно [10, с. 98-99].

Нідерландський дослідник Берт ван дер Зван (Bert van der Zwaan) також піднімає гострі питання відповідальності ролі держави у системі вищої освіти. Він вказує на те, що відхід від державного регулювання у системі вищої освіти, а особливо припинення її державного фінансування та розширення приватного створює масштабні наслідки. Наслідком керування вищою освітою виключно ринком може стати соціальна нерівність. На його думку, в ідеалі уряди та університети змогли б домовитися про створення широкодоступної і водночас високо диференційованої системи вищої освіти в найближчі десятиліття [12, с. 204].

На нашу думку, питання вдосконалення управлінської моделі у сфері вищої освіти слід вести в контексті вдосконалення публічного управління загалом. Цілком закономірним є те, що в умовах демократизації та звуження всеохоплюючого впливу держави, до вироблення публічної політики у різних сферах суспільного буття мають залучатися різні актори публічної політики. Запровадження сучасної моделі управління якраз і полягає у тому, що місце держави у певних випадках займають інші суб'єкти політики, де чільне місце має зайняти громадянське суспільство. Якщо у певних сферах управління втрачається жорсткий контроль держави, то певною мірою саме громадянське суспільство (інститути громадянського суспільства) мають перебрати на себе функції регулювання, контролю, впливу.

Так, Раджеш Тандон (Rajesh Tandon) у роботі «Громадська участь у вищій освіті та її роль у людському та соціальному розвитку» (Civil engagement in Higher Education and its role in human and social development) на прикладі країн Азії та Африки вважає, що людський та соціальний розвиток країн слід вирішувати в рамках демократичних процедур. На його думку, громадянське суспільство у своїх безлічі проявів може стати активним партнером вищих навчальних закладів [3, с. 142]. Однак він стверджує, що протягом останніх п'яти-шести десятиліть заклади вищої освіти (на прикладі Індії) були переважно послідовниками цього дискурсу, а не його творцями чи поборниками. Він вважає, що питання рівності, справедливості, інклюзії та прав спочатку піднімалися суб'єктами громадянського суспільства (групами громадян, асоціаціями, неурядовими організаціями, неприбутковими науково-дослідні інститутами та незалежними аналітичними центрами), і тільки тоді окремими закладами вищої освіти та й то не усіма [3, с. 144-145]. В його розумінні вищі навчальні заклади повинні вийти з чотирьох стін лабораторій та академічних закладів і більше брати знань із практики. Особливо тих, що отримані соціальними рухами, коаліціями громадянського суспільства та аналітичних центрів, які зосереджуються на різних аспектах людського та соціального розвитку. В таких умовах інститути громадянського суспільства та вища освіта мають стати партнерами в поглибленні демократії, людського та соціального розвитку [3, с. 149]. А це, на нашу думку, якраз і є те, що є цілком закономірним в умовах впровадження Належного врядування та Мережевого врядування. Саме державно-громадське партнерство має стати ідеальним симбіозом участі держави та громадянського суспільства в управлінні загалом та в управлінні вищою освітою зокрема.

Висновки

Отже, вважаємо, що наукова думка західних дослідників щодо реформування управлінської системи вищої освіти наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. базувалася переважно на вирішені кількох питань.

По-перше, йшов активний пошук ідеальної управлінської моделі в тріаді держава - суспільство - бізнес. Ринок, який прийшов на зміну державі, став основним замовником суспільних послуг у сфері вищої освіти. Однак, ринок та бізнес завжди спрямовані більше на отримання прибутку, ніж на забезпечення ідей соціальної справедливості. А це була одна із основних функцій, яка покладалася на державу в сучасних демократичних суспільствах. На нашу думку, основна полеміка у дослідженнях щодо модернізації публічного управління у сфері вищої освіти, якраз і полягала у тому, щоб зменшити вплив держави, забезпечити автономію вищих навчальних закладів, залучити до вищої освіти бізнес, але при цьому зберегти контроль над процесами у сфері вищої освіти.

По-друге, на думку більшості дослідників із країн розвиненої демократії саме поступовий відхід від чистих ідей Нового публічного управління, які більше орієнтовані на ринок та впровадження ідей Належного врядування та Мережевого врядування є основними орієнтирами модернізації публічного управління у сфері вищої освіти. Оскільки саме принципи відкритості, участь, відповідальності, ефективності, узгодженості публічної політики у сфері вищої освіти у поєднанні із багаторівневим управлінням, що базується на державно-громадському партнерстві і є тим сучасним ідеалом управління.

Література

1. Clark B. R. The higher education system: Academic organization in cross-national perspective. Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1983. 330 pages.

2. Ewan Ferlie, Christine Musselin and Gianluca Andresani. The Steering of Higher Education Systems: A Public Management Perspective. CORE. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/35311093.pdf.

3. Rajesh Tandon. Civil engagement in Higher Education and its role in human and social development. Higher Education in the World 3: Higher Education: New Challenges and Emerging Roles for Human and Social Development (GUNI Series on the Social Commitment of Universities) 3rd Edition. Houndmills: UK: Palgrave Macmillan, 2008. 272 pages.

4. Kwiek M. The nation-state, globalisation and the modern institution of the university. Theoria. 96 (December), P. 74-98.

5. Jurgen Enders. Higher Education, Internationalisation, and the Nation-State: Recent Developments and Challenges to Governance Theory. Higher Education. 2004. P. 361-382.

6. Ulrich Teichler. Steering in a Modern Higher Education System: The Need for Better Balances between Conflicting Needs and Expectations. Peking University Education Review. 2018. no. 2. P. 42-62.

7. Maassen Peter A. M., Frans A. van Vught.Strategic Planning. The Encycolopedia of Higher Education, edited by Burton R. Clark, and Guy Neave, Oxford: Pergamon Press, 1992. PP. 1483-1494.

8. Peters B. Guy. The Future of Governing: Four Emerging Models. Lawrence, KS: University Press of Kansas, 1996. 184 pages.

9. Dominic Orr, Michael Jaeger. Governance in German Higher Education: Competition Versus Negotiation Of Performance. International Perspectives on the Governance of Higher. Education Alternative Frameworks for Coordination. Edited By Jeroen Huisman. New York: Routledge, 2009. PP. 33-51.

10. Andre Wolter. From State Control to Competition: German Higher Education Transformed. The Canadian Journal of Higher Education. Volume. XXXIV, No. 3, 2004. PP. 73-104.

11. Higher Education Looking Forward: An Agenda for Future Research Synthesis report of the European Science Foundation's Forward Look on Higher Education in Europe Beyond 2010: Resolving Conflicting Social and Economic Expectations'. European Science Foundation. URL: http://archives.esf.org/fileadmin/Public_documents/Publications/HELF_01.pdf.

12. Bert van der Zwaan. Higher Education in 2040 A Global Approach. Amsterdam: AUP, 2017. 255 pages.

13. European Governance. A White Paper. Commission of the European Communities. COM (2001) 428 final. Brussels. Commission of the European Communities. URL: http:// ec. europa.eu/ governance/contrib_efc_en.pdf.

14. Viliame Wilikilagi. What is Network Governance and its Implications for Public Policy Formulation? (October 23, 2009). SSRN. URL: https://ssrn.com/abstractM494757.

References

1. Clark, B.R. (1983). The higher education system: Academic organization in crossnational perspective. Berkeley and Los Angeles: University of California Press [in English].

2. Ewan Ferlie, Christine Musselin & Gianluca Andresani. The Steering of Higher Education Systems: A Public Management Perspective. CORE. Retrieved from https://core.ac.uk/ download/pdf/35311093.pdf [in English].

3. Rajesh, Tandon (1983). Civil engagement in Higher Education and its role in human and social development. Higher Education in the World 3: Higher Education: New Challenges and Emerging Roles for Human and Social Development (GUNI Series on the Social Commitment of Universities) 3rd Edition. Houndmills: UK: Palgrave Macmillan [in English].

4. Kwiek, M. (1983). The nation-state, globalisation and the modern institution of the university. Theoria. 96 (December), pp. 74-98 [in English].

5. Jurgen, Enders (2004). Higher Education, Internationalisation, and the Nation-State: Recent Developments and Challenges to Governance Theory. Higher Education. рр. 361-382 [in English].

6. Ulrich, Teichler (2018). Steering in a Modern Higher Education System: The Need for Better Balances between Conflicting Needs and Expectations. Peking University Education Review no. 2. P. 42-62 [in English].

7. Maassen, Peter A. M. & Frans, A. van Vught.Strategic Planning. The Encycolopedia of Higher Education, edited by Burton R Clark, and Guy Neave, Oxford: Pergamon Press, 1992. pp. 1483-1494 [in English].

8. Peters, B. Guy (1996). The Future of Governing: Four Emerging Models. Lawrence, KS: University Press of Kansas [in English].

9. Dominic, Orr & Michael, Jaeger (2009). Governance in German Higher Education: Competition Versus Negotiation Of Performance. International Perspectives on the Governance of Higher. Education Alternative Frameworks for Coordination. Edited By Jeroen Huisman. New York: Routledge. pp. 33-51 [in English].

10. Andre, Wolter (2004). From State Control to Competition: German Higher Education Transformed. The Canadian Journal of Higher Education. Volume. XXXIV, No. 3. pp. 73-104 [in English].

11. (2010). Higher Education Looking Forward: An Agenda for Future Research Synthesis report of the European Science Foundation's Forward Look on Higher Education in Europe Beyond 2010: Resolving Conflicting Social and Economic Expectations'. European Science Foundation. Retrieved from: http://archives.esf.org/fileadmin/Public_documents/Publications/ HELF_01.pdf [in English].

12. Bert, van der Zwaan (2017). Higher Education in 2040 A Global Approach. Amsterdam: AUP [in English].

13. (2001). European Governance. A White Paper. Commission of the European Communities. COM (2001) 428 final. Brussels. Commission of the European Communities. Retrieved from: http:// ec. europa.eu/governance/contrib_efc_en.pdf [in English].

14. Viliame, Wilikilagi (2009). What is Network Governance and its Implications for Public Policy Formulation? (October 23, 2009). SSRN. Retrieved from: https://ssrn.com/ abstract=1494757 [in English].

Размещено на Allbest.ru