Трансформація національного механізму забезпечення державних гарантій корпоративного управління відповідно до стандартів Європейського Союзу

Размещено на http://allbest.ru

Трансформація національного механізму забезпечення державних гарантій корпоративного управління відповідно до стандартів Європейського Союзу

Марущак Володимир Петрович доктор державного управління, професор, завідувач кафедри державознавства, права та європейської інтеграції Інституту публічної служби та управління, Національний університет «Одеська політехніка», м. Одеса

Миколайчук Микола Миколайович доктор наук з державного управління, професор кафедри публічного управління та регіоналістики Інституту публічної служби та управління, Національний університет «Одеська політехніка», м. Одеса

Піроженко Наталія Вікторівна кандидат наук з державного управління, доцент кафедри публічного управління та регіоналістики Інституту публічної служби та управління, Національний університет «Одеська політехніка», м. Одеса

Анотація. Сьогодні механізм забезпечення державних гарантій корпоративного управління зазнає значних змін у зв'язку з потребою приведення його у відповідність до Керівних принципів корпоративного управління ОЕСР, що, в свою чергу, сприяє покращенню рівня корпоративного управління, насамперед, завдяки підвищенню прозорості діяльності товариств. Впровадження міжнародних стандартів в сферу національного корпоративного управління впливає на підвищення вимог до системи корпоративного управління. Наразі відбувається впровадження міжнародних стандартів в сферу національного корпоративного управління, яке впливає на підвищення вимог до системи корпоративного управління, у зв'язку з чим відбувається перебудова інфраструктури корпоративного управління на фінансовому ринку для професійних учасників. Все це сприяє покращенню інвестиційного клімату в державі шляхом залучення нових інвестицій. Нове законодавство, спрямоване на підвищення рівня корпоративного управління та удосконалення правового регулювання порядку емісії цінних паперів та розкриття інформації відповідно до міжнародних стандартів, змінює стандарти корпоративного управління та посилює захист прав інвесторів. Відповідно, наразі в Україні відбуваються процеси втілення в життя нової системи корпоративного управління, а саме: підвищується роль стейкхолдерів та посилюється захист інвесторів, впроваджуються пропорційний підхід та нові вимоги до системи внутрішнього аудиту та контролю, комплаєнсу та керування ризиками, підвищуються ролі та функції учасників корпоративного управління, змінюються підходи до структури наглядових рад. Передбачається, що ухвалення нових вимог регуляторів дасть змогу зміцнити довіру населення до фінансового сектору, створить дієві механізми захисту їх прав та інтересів, забезпечить кращу поінформованість споживачів про фінансові послуги, що їм пропонуються та надаються, буде посилено спільну роботу державного та комерційного секторів для підвищення фінансової грамотності населення.

Ключові слова: корпоративне управління, державні гарантії, державно-приватне партнерство, інститут корпоративного секретаря, регулятор, сталий розвиток.

Marushchak Volodymyr Petrovych Doctor of Public Administration, Professor, Head of Department of State Science, Law and European Integration of the Institute of Public Service and Management, National University "Odesa Polytechnic", Odesa,

Mykolaichuk Mykola Mykolayovych Doctor of Sciences in Public Administration, Professor of the Department of Public Administration and Regional Studies of the Institute of Public Service and Management, National University "Odesa Polytechnic", Odesa,

Pirozhenko Natalya Viktorivna Candidate of sciences in public administration, associate professor of the department of public administration and regional studies of the Institute of Public Service and Management, National University "Odesa Polytechnic", Odesa

TRANSFORMATION OF THE NATIONAL MECHANISM FOR PROVIDING STATE GUARANTEES OF CORPORATE GOVERNANCE IN ACCORDANCE WITH THE STANDARDS OF THE EUROPEAN UNION

Abstract. Today, the mechanism for ensuring state guarantees of corporate governance is undergoing significant changes in connection with the need to bring it into line with the OECD Corporate Governance Guidelines, which, in turn, contributes to the improvement of the level of corporate governance, primarily due to the increased transparency of the companies' activities. The implementation of international standards in the field of national corporate governance affects the increase in requirements for the corporate governance system. Currently, international standards are being implemented in the field of national corporate governance, which affects the increase in requirements for the corporate governance system, in connection with which the restructuring of the corporate governance infrastructure in the financial market for professional participants is taking place. All this contributes to the improvement of the investment climate in the state by attracting new investments. The new legislation, aimed at raising the level of corporate governance and improving the legal regulation of securities issuance and information disclosure in accordance with international standards, changes corporate governance standards and strengthens the protection of investors' rights. Accordingly, the processes of implementing a new corporate governance system are currently taking place in Ukraine, namely: the role of stakeholders is increasing and the protection of investors is being strengthened, a proportional approach and new requirements for the system of internal audit and control, compliance and risk management are being introduced, the roles and functions of corporate governance participants are being increased, and approaches to the structure of supervisory boards are changing. It is assumed that the adoption of new regulatory requirements will make it possible to strengthen the public's trust in the financial sector, create effective mechanisms for protecting their rights and interests, ensure better awareness of consumers about the financial services offered and provided to them, and strengthen the joint work of the state and commercial sectors to increase the financial literacy of the population.

Keywords: corporate governance, state guarantees, public-private partnership, institute of corporate secretary, regulator, Sustainability.

Постановка проблеми. Створення нової системи державних гарантій корпоративного управління в Україні, яке враховує вимоги пруденційних нормативів, передбачає запровадження світових стандартів, у зв'язку з чим враховує перебудову інфраструктури корпоративного управління на ринках капіталу для професійних учасників, а саме: підвищення ролі та функцій, зміна підходів до структури наглядових рад, впровадження пропорційного підходу, нові вимоги до систем внутрішнього аудиту та контролю, комплаєнсу та керування ризиками, підвищення ролі стейкхолдерів. Відповідно, наразі в Україні відбуваються процеси втілення в життя нової системи корпоративного управління, а саме: підвищується роль стейкхолдерів та посилюється захист інвесторів, впроваджуються пропорційний підхід та нові вимоги до системи внутрішнього аудиту та контролю, комплаєнсу та керування ризиками, підвищуються ролі та функції учасників корпоративного управління, змінюються підходи до структури наглядових рад.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання налагодження партнерства бізнесу та держави та впровадження в національну практику державно-приватного партнерства, корпоративної культури та соціального підприємництва у своїх працях розглядали О. Бобровська, Т. Дроздова А. М. Гаврилюк, Л, Карпенко, В. Омельченко та Ю. Хромова. Екологічному управлінню присвячені праці С.В. Берзіної та І.І. Яреськовської. Інститут корпоративного секретаря розглядали: В. П. Савчук, Г. Павленко, В. Рябота та К. Маєвська. Проте, стандарти Європейського Союзу у сфері корпоративного управління досі продовжують втілюватись у національну практику, у зв'язку з чим дослідження новацій у даній сфері наразі залишається актуальним.

Мета статті - дослідження механізму забезпечення державних гарантій корпоративного управління в умовах впровадження стандартів Європейського союзу.

Виклад основного матеріалу. Забезпечення в Україні сталого економічного зростання, інтеграційні процеси приєднання до ЄС та ОЕСР потребують запровадження сучасних механізмів взаємодії держави і бізнесу, а також бізнесу і суспільства, які дадуть змогу посилити взаємну відповідальність усіх учасників суспільного життя, створити умови для подальшого соціально-економічного розвитку держави та суспільства [1].

Україна приєдналася до реалізації Цілей сталого розвитку, які визначені у підсумковому документі «Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року», прийнятому у 2015 році на Генеральній асамблеї ООН. У зазначеному документі визнано роль всіх суб'єктів господарської діяльності (від мікропідприємств та кооперативів до багатонаціональних підприємств) у забезпеченні сталого розвитку кожної держави та закликано підприємців задіяти їх творчий та інноваційний потенціал для розв'язання завдань сталого розвитку [2].

У 2017 році Україна приєдналася до Декларації ОЕСР про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства. Невід'ємною частиною Декларації ОЕСР є Керівні принципи щодо відповідального ведення бізнесу (соціального підприємництва). Основними принципами Декларації ОЕСР є забезпечення захисту прав людини, зайнятості населення, охорони навколишнього природного середовища, розкриття інформації щодо діяльності суб'єктів господарської діяльності, боротьби з доходами, одержаними злочинним шляхом, захисту інтересів споживача, розвитку науки і техніки, захисту конкуренції та прозорості оподаткування [1].

Так, важливим для розвитку соціального підприємництва було прийняття у 2010 році Міжнародного керівництва із корпоративної соціальної відповідальності. Та, з метою сприяння розкриттю інформації про сталий розвиток Глобальна ініціатива зі звітності (GRI) стала співзасновником Міжнародної Ради з Інтегрованої Звітності (IIRC). У березні 2013 року GRI і IIRC оголосили про підписання меморандуму про взаєморозуміння, в якому підкреслено намір даних організацій продовжити співпрацю щодо розвитку інтегрованих звітів. У даних звітах товариства розкривають економічні результати своєї діяльності, діляться з користувачами інформацією щодо системи корпоративного управління, вирішення соціальних проблем, принципів взаємовідносин з постачальниками та споживачами, антикорупційних принципів, а також впливу виробничої діяльності на навколишнє середовище та використання природних ресурсів [3, с.313].

Ведення соціально відповідального бізнесу (соціальне підприємництво) сьогодні запроваджено як суб'єктами господарської діяльності в різних державах, так і міжнародними організаціями (ООН в рамках Глобального договору, Міжнародна організація праці, Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ), Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку, Рада Європи, Європейська організація якості, Міжнародна організація із стандартизації). Тому Україна, як і кожна країна, що приєдналася до Декларації ОЕСР, запроваджує політику соціально відповідального бізнесу [1].

Зарубіжний досвід доводить, що лише за умови поєднання державного регулювання і соціально відповідальних корпоративних стратегій функціонування бізнесу (соціального підприємництва) та побудови ефективної моделі їхньої взаємодії можливо досягти цілей сталого розвитку. Саме тому сьогодні розпочався пошук органами державної влади та суб'єктами господарювання спільної платформи для діалогу «уряд - бізнес - громадське суспільство», де корпоративна соціальна відповідальність є одним із ключових факторів. А отже, сучасне позиціонування України в міжнародному середовищі доводить, що корпоративна соціальна відповідальність є суттєвою і невід'ємною складовою бізнес-процесу, підтримуваною не лише компаніями в різних регіонах планети, а й міжнародними організаціями, що і є основою соціального підприємництва.

Крім того, серед пріоритетних завдань державного регулювання розвитку ринку фінансових послуг слід виділити налагодження партнерства бізнесу та держави у забезпеченні соціально-економічного розвитку країни. Тобто, державно-приватне партнерство сьогодні є одним із інструментів державних гарантій корпоративного управління. Органи державної влади повинні виважено підходити до прийняття управлінських рішень, враховуючи їх можливі негативні наслідки для бізнесу. Приватні компанії мають усвідомити що зростання добробуту населення, підвищення конкурентоспроможності економіки країни є запорукою підвищення попиту на продукцію та інвестицій Співпраця влади та бізнесу допоможе розробити ефективний механізм мотивації банківської системи до довгострокового кредитування розвиток реального сектору економіки. Також необхідно працювати разом, щоб розробити інструмент для активізації місцевого ринку капіталу [4, p. 149].

Тож, доцільно створити систему, яка передбачатиме збалансовану підтримку державою діяльності соціального підприємництва. Адже лише за умови правильного та ефективного використання всіх цих можливостей діяльність соціального підприємництва з часом спроможне суттєво зменшити видатки місцевих бюджетів на соціальну сферу, що допоможе громаді забезпечити власні повноваження, зменшити безробіття й, тим самим, забезпечити додаткові надходження до бюджету. Крім того, соціальне підприємництво, яке використовує інноваційні ресурси, може створити реальне конкурентне середовище та додану вартість, що сприятиме економічному розвитку України [5].

Крім того, 01 липня 2010 р. в Україні набули чинності публічно-приватні взаємовідносини, відповідно до Закону України «Про державно-приватне партнерство». Так, згідно ст. 1 даного закону ключовою суттю державно- приватного партнерства, згідно з чинним законодавством, є встановлення системи взаємовідносин між органом публічної влади та приватною інституцією, за яких останній, надається вирішальне право брати участь у плануванні, фінансуванні та реалізації певних послуг для населення, що є більш значущим, ніж при здійсненні процедур тендеру чи приватизації. Окрім того, встановлюється заборона на перехід у приватну власність об'єкта, який обрано для встановлення партнерських взаємовідносин [6].

Як зазначає Гаврилюк А. М., державно-приватне партнерство сприяє залученню фінансових ресурсів бізнес-партнерів, які здатні за умовами договору, інвестувати в визначені об'єкти й полегшувати соціальне навантаження на владу, яка повинна виконувати взяті перед суспільством публічні зобов'язання. Водночас, органи місцевого управління (органи державної влади, органи місцевого самоврядування) забезпечують пільгові (податкові й інші) умови для представників бізнесу [7].

Отже, соціальний контекст державно-приватного партнерства вказує на широке коло задіяних учасників з різними соціальними потребами, статусами, ролями, зобов'язаннями тощо і створює передумови для встановлення тісних комунікацій, які теж соціальні, між представниками бізнесу та інституціями публічного управління на засадах кооперації, координації, синергії, галузевої та секторальної спеціалізації тощо. Публічність партнерських відносин не обмежується взаємодією влади і бізнесу. Ключовим гравцем у державно- приватному партнерстві виступають представники громадськості. Їх роль не варто применшувати з огляду на виключне право громади вирішувати питання місцевого значення [7].

Як стверджує О. Ю. Бобровська, застосування корпоративної культури стало окремим і самостійним чинником забезпечення й підвищення якості реалізації корпоративних відносин. Як економічне поняття культуру корпоративного способу організації діяльності слід розуміти як комплекс наголошених соціальних і економічних цінностей, поведінкових настанов, інтересів і норм, підтримуваних шляхом застосування принципів корпоративної культури. Вони створюють ментальні основи досягнення спільних інтересів діяльності, побудованих з використанням певного виду власності задля формування соціального капіталу суспільства і його повноцінного використання і розвитку. Це досягається шляхом цілеспрямованих і задекларованих дій учасників корпоративних відносин з метою реалізації системи спільних соціально-економічних інтересів. Корпоративну культуру формують процеси трансформаційних змін у суспільстві внаслідок пошуку ефективних механізмів співпраці [8, с. 31].

Культура організації діяльності розглядається як засіб побудови ефективної діяльності й управління, а її формування як складова частина реалізації використання корпоративного способу організації діяльності. Належний рівень корпоративної культури і відповідний стан якості й ефективності процесів реалізації корпоративних відносин забезпечуються за рахунок досягнення порогових результатів спільних дій. У корпоративному секторі різних сфер господарювання високий рівень культури досягається в результаті формування спільної синергетичної ефективності економічної, соціальної, організаційної та інших видів діяльності. Це робить корпоративну культуру обов'язковим складником і чинником забезпечення ефективного способу господарювання [8, с. 30 - 31].

З урахуванням вищевикладеного, в якості одного з основних принципів корпоративного управління акціонерним капіталом слід виділити принцип корпоративної демократії і забезпечення балансу інтересів в акціонерному товаристві. Реалізація даного принципу покликана забезпечувати облік в процесі управління акціонерним капіталом інтересів усіх стейкхолдерів системи управління і їх збалансування. Раніше, в окремому дослідженні правового забезпечення корпоративного контролю в акціонерних товариствах, цей принцип був позначений як «принцип обліку та збалансування інтересів при формуванні системи корпоративного контролю» [9, с. 9].

Крім того, одними з Керівних принципів Стратегії сталого розвитку України до 2030 року є [2, с. 8]:

- Участь представників бізнесу та соціальних партнерів. Забезпечити формування соціального діалогу, запровадження корпоративної соціальної відповідальності й державно-приватного партнерства з метою сприяння співпраці та виконання загальних зобов'язань для досягнення сталого споживання і виробництва.

- Принцип «користувач платить». Зобов'язати користувачів будь-яких природних ресурсів повністю платити за їх використання та подальше відновлення.

- Принцип «забруднювач платить». Зобов'язати забруднювачів платити за шкоду, якої вони завдають здоров'ю людини та довкіллю, відповідно до реальних витрат на відшкодування заподіяної шкоди, які несе суспільство. Забезпечити цільове спрямування цих відшкодувань на відновлення екосистем та охорону здоров'я населення.

У сучасних умовах закономірно зростає роль міжнародних організацій, особливо тих, які займають одне з провідних місць у системі управління розв'язанням інтегральних глобальних проблем: координація зусиль держав; контроль за розподілом матеріальних і грошових засобів, а також за ефективним їх використанням. Саме різноманітним методам оцінки та їх можливим інтерпретаціям у системі управління для досягнення екологічних цілей присвячена серія міжнародних стандартів ISO 14000 «Системи екологічного управління» [10].

«Конфлікт» між економічним розвитком і навколишнім природним середовищем спонукав уряди держав усього світу зосередити увагу на теорії «сталого розвитку». Ця теорія полягає в тому, що розвиток у майбутньому залежить від збереження «природного капіталу» - повітря, води та інших природних багатств. Для досягнення цієї мети потрібно збалансувати діяльність людини зі швидкістю відтворення природи [11, с. 6].

Основною метою впровадження систем екологічного управління є, окрім прояву серйозного ставлення до екологічних питань, реальне зменшення негативного впливу на довкілля, зменшення кількості забруднювачів або, якщо це можливо, їхнє цілковите усунення в місці виникнення. Впровадження систем менеджменту навколишнього середовища сприяє постійному поліпшенню екологічних характеристик діяльності підприємств шляхом: розробки та реалізації екологічної політики та екологічних програм, періодичної об'єктивної та систематизованої оцінки параметрів діяльності всіх підрозділів підприємства, надання населенню екологічної інформації про підприємство.

Роль держави в цьому процесі - створити максимально сприятливі умови для розвитку екологічно орієнтованого бізнесу [11, с. 7]. Сьогодні ефективне корпоративне управління потребує впровадження й методів управління еколого-економічною системою. Держава в цьому процесі виконує гармонізування розвитку біосфери із процесами глобалізації та сприяє міжнародному співробітництву щодо збереження та збагачення світової біосфери та встановлює для товариств певні зобов'язання у даній сфері відносин.

В багатьох країнах між державою та суб'єктами господарювання застосовується юридична, норма «забруднювач платить», відповідно до якої відповідальні за забруднення фізичні або юридичні особи повинні оплачувати витрати, необхідні для запобігання забруднень або скорочення їх обсягів з метою дотримання норм та еквівалентних розмірів, що дозволяють досягти цілі якості або, за відсутності цілей якості, з метою дотримання встановлених органами державної влади норм та еквівалентних розмірів [11, с. 8].

За умови застосування принципу «забруднювач платить», основними інструментами для органів державної влади є норми та періодичні платежі. Серед таких норм можна виділити: «норми якості навколишнього середовища», «норми продукції», норми стаціонарних установок, що інколи називаються «нормами процесів»: періодичний платіж має на меті заохочення забруднювача вживати самому, за найменшу вартість, необхідні для скорочення спричиненого ним забруднення заходи (функція заохочення) та/або примусити його сплатити свою частку витрат на колективні заходи, як, наприклад, витрати на очищення (функція перерозподілу) [11, с. 8].

Крім того, на виконання зобов'язань України відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони щодо адаптації національного законодавства до законодавства ЄС в сфері корпоративного управління, 27 липня 2022 року Верховною Радою України було прийнято новий Закон України «Про акціонерні товариства», одним з положень якого є врегулювання питання запровадження в акціонерних товариствах посади корпоративного секретаря, визначення його компетенції та повноважень, а також порядку обрання та відкликання корпоративного секретаря [12].

Слід зазначити, що корпоративний секретар виступає гарантом дотримання посадовими особами та органами управління компанії тих процедурних вимог, які забезпечують реалізацію законних прав та інтересів такої взаємодії найчастіше призводить до того, що акціонерне товариство втягується у корпоративні конфлікти та опиняється перед необхідністю виплачувати штрафи, а його керівники притягуються до адміністративної та кримінальної відповідальності. Внаслідок цього можливим є падіння котирувань акцій, погіршення репутації та навіть банкрутство компанії [13, с. 54].

Інститут корпоративних секретарів існує у світі вже давно, та є найбільш розвиненим в країнах англосаксонські правові системи. Міжнародний досвід демонструє, що регулювання діяльності корпоративного секретаря зустрічається якщо не в законодавстві, то в рекомендаціях або сталій практиці багатьох країн. У розвинених країнах корпоративні секретарі, як правило, є в публічних та приватних компаніях, корпоративне управління яких супроводжується наявністю спеціальних домовленостей між інвесторами та акціонерними угодами [14].

Як правило, можливість чи необхідність призначення секретаря у більшості країн передбачається на рівні кодексів найкращої практики або локальних нормативних документів - положень чи корпоративних політик. Наприклад, в Таїланді посада корпоративного секретаря не передбачена законодавчо. Однак, Кодекс найкращої практики цієї країни передбачає, що основним обов'язком корпоративного секретаря є дбати про діяльність директорів та вести справи товариства у повній відповідності із законодавством [15, с. 8].

В деяких країнах питання призначення корпоративного секретаря врегульоване законодавчо. Так, британський Закон «Про компанії» (The Companies Act) зобов'язує усі зареєстровані компанії призначати секретаря компанії. У розвиток цього положення британський Кодекс найкращої практики (Combined Code) містить більш детальні рекомендації щодо призначення та функцій такої особи. Секретар компанії називається ключовою фігурою у підвищенні ефективності діяльності ради та товариства в цілому [15, с. 8].

Розвиненість правового інституту корпоративних секретарів в англосаксонських країнах світу має наслідком виникнення професійних співдружностей, асоціацій корпоративних секретарів та створення уніфікованих принципів організації діяльності корпоративних секретарів [16].

У багатьох країнах створено спеціалізовані організації - професійні об'єднання корпоративних секретарів: британський Інститут Сертифікованих Секретарів та Адміністраторів (Institute of Corporate Secretaries and Administrators, ICS A), Американське Товариство Корпоративних Секретарів (American Society of Corporate Secretaries, ASCS), Канадське Товариство Корпоративних Секретарів (Canadian Society of Corporate Secretaries, CSCS) [15, с. 8].

Зазначені організації здійснюють підготовку висококваліфікованих спеціалістів - корпоративних секретарів та відіграють активну роль на ринку. Вони надають коментарі державним органам та іншим установам щодо нормативних документів - чинних та таких, що знаходяться у процесі розробки, забезпечують обмін інформацією та досвідом між своїми членами та їх компаніями через спеціально створені комітети. Також зазначені організації видають різного роду публікації, проводять різноманітні семінари та конференції, здійснюють інформаційну та професійну підтримку осіб, що займають відповідні посади або мають бажання стати корпоративними секретарями [15, с. 8-9].

Так, зокрема, Міжнародною організацією корпоративних секретарів (CSIA), створеною у 2010 році з метою об'єднання та поглиблення знань та професійних навичок корпоративних секретарів, чисельність якої вже понад 70 тис. осіб більш ніж у 70 країнах світу, було розроблено та затверджено Основоположні принципи корпоративних секретарів (Governance Principles for Corporate Secretaries). Такими принципами, зокрема, є: цілісність; відповідальність; керівництво; прозорість; розділення правління та управління; корпоративна відповідальність перед суспільством та довкіллям [16].

Також, слід зазначити, що сьогодні, за настановою міжнародних фінансових установ, таких як IOSCO, Світовий банк та МВФ, незалежність національних регуляторів стає обов'язковою. Так, Меморандум України з Міжнародним валютним фондом містить статтю щодо приведення правил ринку цінних паперів у відповідність до міжнародних стандартів, що тягне за собою внесення змін до Закону про НКЦПФР та підписання багатостороннього Меморандуму про взаєморозуміння IOSCO до кінця 2024 р., з повним виконанням інших положень закону до кінця грудня 2025 р. Передбачається, що це має суттєво посилити повноваження НКЦПФР, її незалежність та інституційну спроможність, а також її мандат щодо транскордонного та внутрішнього співробітництва [17]. Адже, для того, щоб бути в змозі повною мірою виконувати обов'язки та місії, поставлені перед комісією з цінних паперів, вона повинна мати потрійну незалежність: інституційну, кадрову та фінансову.

Інституційна незалежність забезпечується тим, що комісія, відповідно, до законодавства є окремо створеною установою з чітко визначеними сферами компетенції. Найвищий рівень інституційної незалежності комісії досягається шляхом заснування та призначення її Членів носієм суверенітету в державі - національним парламентом. Таким чином, частина суверенітету стосовно повноважень комісії передається від парламенту до комісії [18, с. 54].

Це також визначає зв'язок комісії з іншими установами в системі, такими як суд або уряд. Комісія тут офіційно прирівняна до уряду та до центральної валютної установи - Національного банку. У деяких конституціях комісія згадується як окрема установа, тоді як в інших країнах її інституційна незалежність встановлюється системними законами. Проте, у деяких країнах формування комісії залишається у сфері компетенції уряду.

Таким чином, комісія зводиться до державної установи (до недавнього часу, Agencija za trg kapitala (Агентство з ринків капіталу) в Словенії). Хоча в даному випадку чітко визначена сфера компетенції комісії/установи, її незалежність та інституційний потенціал значно зменшуються у порівнянні з країнами, в яких парламент обирає членів комісії. Сам факт, що найвищі посадові особи комісії призначаються урядом та не обираються носієм суверенітету країни, ставить їх на зовсім інший рівень відносин з іншими установами в рамках системи [18, с. 54].

Комісія з цінних паперів завжди складається з двох частин: персоналу та посадових осіб. Співробітники працюють та обробляють питання, що постають перед комісією. Їхня робота включає огляд та перевірку документації щодо певних видів діяльності на ринку капіталу (наприклад, поглинання або випуск цінних паперів) та пропозиції щодо дій, пов'язаних із цією діяльністю (наприклад, надання та відкликання дозволів). Департамент нагляду, який контролює учасників ринку капіталу, належить до цієї одиниці. Організація комісій з цінних паперів обумовлена їх діяльністю. Таким чином, всі комісії відрізняються окремими департаментами з юридичних справ, учасників ринку капіталу, емісії цінних паперів та діяльності, пов'язаної з емісією, та нагляду за учасниками ринку капіталу [18, с. 54].

Кадрова незалежність означає, що комісії з цінних паперів приймають свої рішення шляхом голосування членів комісії. Суттєва незалежність персоналу комісії означає, що ані на співробітників, ані на посадових осіб комісії не повинен спричинятись будь-який тиск під час підготовки та прийняття рішень комісії [18, с. 55].

Публічність парламентських процесів також гарантує, що члени комісії є експертами, оскільки жодна з партій не буде ризикувати політично нашкодити публічною пропозицією аматора-члена комісії. Ураховуючи, що в комісіях є кілька членів комісії, а рішення у комісії приймаються шляхом голосування, було б важко уявити перевагу приватного інтересу у процесі прийняття рішень в комісії. Це і передбачуваний досвід члена комісії, що завжди обумовлений відповідними нормативними положеннями, допомагає забезпечити незалежність персоналу в роботі комісії [18, с. 55].

Крім того, існують різні рішення для підвищення незалежності членів комісії, визнаючи та спрямовуючи такі інтереси. Наприклад, протягом тривалого періоду часу Французька комісія з операцій фондової біржі (Comission d⁵operations boursieres) складалася з представників, обраних у парламенти, та представників залучених на фінансовий ринок (емітентів цінних паперів). Ця угода визнала та збалансувала різні інтереси, які зіткнулися на ринку капіталу та в політичній сфері. Інші рішення спрямовують конкретні політичні інтереси, такі, як послідовне обрання членів комісії, щоб уникнути ситуацій, коли всі їхні повноваження закінчуються одночасно. Члени комісії не можуть бути змінені усі одразу, а лише в різний проміжок часу з метою забезпечення безперервності роботи комісії [18, с. 55].

Фінансова незалежність є головною рисою загальної незалежності комісії. Адже без фінансової незалежності, усі вищезазначені заходи є спірними. Комісії не повинні бути прив'язані до державного бюджету. Їх доходи повинні виходити з власних надходжень від комісій та зборів за процедурну діяльність комісії. Частина зібраних активів повинна бути спрямована на розвиток ринку капіталу, наприклад, на організацію різних форм освіти та сприяння володінню акцій. Окрім надання допомоги у забезпеченні незалежності від фінансового впливу, незалежність доходів заохочує комісії працювати ефективно та без бюрократизації [18, с. 56].

У деяких країнах, таких як Сербія, потенційне перевищення надходжень над витратами спрямовується до державного бюджету. Тим не менш, більш поширеною практикою є дозволяти комісії з цінних паперів самостійно управляти власними ресурсами, не накладаючи жодних зобов'язань щодо надлишку бюджету (як, наприклад, у Чорногорії) [18, с. 56].

Хорватія використовує комбіноване рішення, згідно з яким регулятор повинен заплатити частину надлишку доходів у державний бюджет, а частина коштів зберігається для розвитку власної діяльності. Фінансовий план комісії зазвичай приймається так само, як і фінансовий план центрального валютного органу, а парламент схвалює план після обговорення у відповідних парламентських радах. Доходи, отримані від санкцій, сплачених тими, хто порушує закони або правила ринку капіталу, найчастіше не надходять на рахунок комісії, а на благодійність або прямо до державного бюджету. Це уникає мотивації виплати штрафів для збільшення бюджету регулятора. Лише у деяких випадках, коли комісія призначається урядом, тоді не потребується її фінансова незалежність та її робота повністю фінансується з державного бюджету [18, с. 56].

Висновки. Отже, сьогодні механізм забезпечення державних гарантій корпоративного управління зазнає значних змін у зв'язку з потребою приведення його у відповідність до Керівних принципів корпоративного управління ОЕСР, що, в свою чергу, сприяє покращенню рівня корпоративного управління, насамперед, завдяки підвищенню прозорості діяльності товариств. Впровадження міжнародних стандартів в сферу національного корпоративного управління впливає на підвищення вимог до системи корпоративного управління. У зв⁵язку з запровадженням у дану сферу відносин світових стандартів, які враховують вимоги пруденційних нормативів, відбувається перебудова інфраструктури корпоративного управління на ринках капіталу для професійних учасників. Так, держава спрямовує зусилля на підвищення рівня корпоративного управління шляхом запровадження кращих світових стандартів у практику корпоративного управління, у зв'язку з чим наразі реформуються національне законодавство, що регулює дану сферу. Все це сприяє покращенню інвестиційного клімату в державі шляхом залучення нових інвестицій.

державні гарантії корпоративне управління

Література:

1. Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері сприяння розвитку соціально відповідального бізнесу в Україні на період до 2030 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 р. № 66-р. - URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/66-2020-p#Text.

2. Про Стратегію сталого розвитку України до 2030 року. URL: https://www.undp.org/uk/ukraine/publications/стратегія-сталого-розвитку-україни-до-2030-року.

3. Калітенко Д. О. Комплексний аналіз фінансової звітності (Due Diligance) як стратегічний імператив корпоративного управління / [редкол.: В. М. Федосов (голов. ред.) та ін.] ; Фінанси,обл. зб. наук. пр. М-во освіти і науки України / ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана» Київ : КНЕУ, 2018. Вип. 2. С. 308-328. URL: https://ir.kneu.edu.ua/handle/2010/34021?show=full.

4. M. Mykolaichuk, T. Drozdova European guidelines for improving the efficiency of the financial services market of Ukraine. M. Tofan, I. Bilan, E. Cigu (editors) Pandemic Challenges for European Finance, Business and Regulation. Eufire 2021. P. - 143-160.

5. Karpenko, L.; Pirozhenko, N.; Omelchenko, V.; Khromova, Y. (2021). Social entrepreneurship as an innovative and informational tool of social security. Economics and Finance, Volume 9, Issue 3, 68-73. - URL: https://economics-and-finance.com/files/archive/ EF--2021--3(68-73).pdf.

6. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 р. № 2404-IV.- URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2404-17#Text.

7. Гаврилюк А.М. Соціогуманітарні засади публічно-приватного партнерства в сфері туризму в Україні. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 4.- URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1639.

8. Бобровська О. Ю. Концептуальні складові формування і реалізації корпоративного способу організації діяльності в економічних і соціальних системах. Держава та регіони. Запоріжжя: КПУ. 2023. № 1(127). С. 25-34. - URL: http://www.econom.stateandregions.zp.ua/journal/2023/1--2023/6.pdf.

9. Переверзев А. Н. Хозяйственно-правовое обеспечение корпоративного контроля в акционерннх обществах: [дис... канд. юрид. наук: 12.00.04] / НАН Украинн ; Институт экономико-правових исследований. Донецк, 2004. - 211 с.

10. Система екологічного управління: сучасні тенденції та міжнародні стандарти ; [посібник] / [авт. колект. С. В. Берзіна, І. І. Яреськовська та ін.]. Київ : Інститут екологічного управління та збалансованого природокористування, 2017. 134 с. URL: https://www.ecolabel.org.ua/images/page/2018-04-02-01.pdf.

11. Берзіна C. B. Системи екологічного управління. Довідниковий посібник з впровадження міжнародних стандартів серії ISO 14000. Київ : Aiva Plus Ltd, 2009. 62 с. URL: https://podil.kyivcity.gov.ua/files/2015/11/27/SysEco.pdf.

12. Про акціонерні товариства: Пояснювальна записка до Проекту Закону України від 25.11.2019 р. № 2493. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4 2?pf3516= 2493&skl=10. ^_

13. Савчук В. П. Місце корпоративного секретаря у системі корпоративних відносин. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2021. № 54, Т. 2. С. 54-57 URL: http://www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc54/part_2/12.pdf

14. Павленко Г. Корпоративний секретар: особливості професії. Юридична газета. 2021. №6 (736). URL: https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/korporativniy-sekretar-osoblivosti- profesiyi.html

15. Рябота В. Корпоративний секретар: рекомендації для українських товариств: [посіб.]. Міжнародна Фінансова Корпорація (IFC). Проект “Корпоративний розвиток в Україні”. 2005. URL: http://pmguinfo.dp.ua/images/documents/korp_otnosheniya/poleznie_ publikacii/21_korp_sekretar.pdf

16. Маєвська К. Корпоративний секретар у сучасному вимірі корпоративного права. Юридична практика. URL: https://pravo.ua/korporatyvnyi-sekretar-v-suchasnomu-vymiri-korporatyvnoho-prava/

17. Офіційний веб-сайт Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. URL: https://www.nssmc.gov.ua/

18. Stimac M. Shareholding and Democracy Akcionarstvo i demokratija Hardcover. Arhipelag. January 1, 2014.

Размещено на Allbest.ru