Аналіз методології державного управління формуванням та реалізацією інтелектуального капіталу в Україні та в передових зарубіжних країнах

Размещено на http://allbest.ru

ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України»

Аналіз методології державного управління формуванням та реалізацією інтелектуального капіталу в Україні та в передових зарубіжних країнах

Сенченко Василь Васильович кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник, старший науковий співробітник

Анотація

Сучасна економіка характеризується різким зростанням ролі нематеріальних факторів (інформації і знань) у забезпеченні конкурентоспроможності окремих підприємств та установ, а також національних економік у цілому.

Дослідження процесів формування та розвитку інтелектуального капіталу в умовах розвитку нематеріальної економіки набуває особливої актуальності. Річ у тім, що відмітною рисою економіки знань у ХХІ ст. стає прискорений розвиток нематеріальної сфери і нематеріального середовища господарської діяльності.

Нематеріальна економіка - це система економічних відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну та використання знань і інформації у виробничих та споживчих цілях індивідів, організацій, суспільства, що складає основу суспільного та людського розвитку в умовах нової економіки знань. Це економіка виробництва, розподілу, обміну та споживання нематеріальних продуктів та послуг, основу якої складають неречові ресурси - знання та інформація.

Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт докорінно змінює економіку з середини ХХ ст. Виробництво товарів поступово трансформується у виробництво послуг, що позначається на всіх сферах діяльності суспільства, і на державній політиці забезпечення розвитку інтелектуального капіталу країни.

У статті розглянуто поняття "інтелектуальний капітал" різними науковцями, зіставлення понять "нематеріальні активи" та "інтелектуальний капітал", їхні спільні та відмінні риси. Визначаються основні складові інтелектуального капіталу та особливість їхнього розвитку і функціонування, а саме: людський, структурний та споживчий капітали. Проаналізовано і розглянуто інтелектуальний капітал у контексті кадрової політики державної служби.

В епоху невідворотних глобалізаційних процесів державне управління має необхідність модернізації загалом і кадрової політики зокрема. Ефективність державного менеджменту залежить від того, настільки інтелектуальний капітал державного службовця є затребуваним, розвиненим і реалізованим.

Вивчення поняття "інтелектуальний капітал" у контексті діяльності органів державної влади залишається відкритим полем досліджень науковців, що засвідчує актуальність цієї теми в сучасну інноваційно-інформаційну епоху розвитку суспільства.

Ключові слова: економіка знань, нематеріальні активи, інтелектуальний капітал, управління, державна політика.

Abstract

Analysis of the methodology of state management of the formation and implementation of intellectual capital in ukraine and in advanced foreign countries

Senchenko Vasyl Vasyliovych Candidate of Technical Sciences, Senior Researcher, Senior Researcher, State Institution “Institute for Research of Scientific and Technical Potential and History of Science named after G.M. Dobrov NAS of Ukraine"

The modern economy is characterized by a sharp increase in the role of intangible factors (information and knowledge) in ensuring the competitiveness of individual enterprises and institutions, as well as national economies as a whole.

The study of the processes of formation and development of intellectual capital in the conditions of the development of the intangible economy is gaining special relevance. The fact is that a distinctive feature of the knowledge economy in the 21st century. the development of the intangible sphere and the intangible environment of economic activity is accelerated.

The intangible economy is a system of economic relations regarding the production, distribution, exchange and use of knowledge and information for production and consumer purposes of individuals, organizations, society, which forms the basis of social and human development in the conditions of the new knowledge economy.

This is the economy of production, distribution, exchange and consumption of intangible products and services, the basis of which are intangible resources - knowledge and information. The transformation of intellectual property into an innovative product has fundamentally changed the economy since the middle of the 20th century. The production of goods is gradually transformed into the production of services, which affects all spheres of society, and the state policy of ensuring the development of the country's intellectual capital. The article examines the concept of "intellectual capital" by various scientists, the comparison of the concepts of "intangible assets" and "intellectual capital", their common and distinctive features. The main components of intellectual capital and the peculiarities of their development and functioning are determined, namely: human, structural and consumer capital. Intellectual capital was analyzed and considered in the context of personnel policy of the civil service. In the era of inevitable globalization processes, public administration needs modernization in general and personnel policy in particular. The effectiveness of public management depends on the extent to which the intellectual capital of the civil servant is in demand, developed and realized.

Keywords: knowledge economy, intangible assets, intellectual capital, management, public policy.

Вступ

Постановка проблеми. Формування та розвиток інтелектуального капіталу є головним рушієм суспільно-економічного й науково-технічного прогресу.

У період розвитку діджиталізації та володіння унікальною інформацією й знаннями, які реалізуються як інтелектуальний капітал, забезпечучи цим самим високий рівень технологічного розвитку. У свою чергу, в Україні недостатня спроможність соціально-економічної системи формувати, примножувати й ефективно реалізувати інтелектуальний капітал стає стримуючим фактором до позиціонування країни як суб`єкта нових світогосподарських відносин.

У порівнянні із високорозвиненими країнами Європейського Союзу саме рівень наукоємності ВВП України практично у шість разів є нижчим й складає 0,45% ВВП (2018 р.). Досить негативні тенденції присутні у накопиченні людського капіталу, інтерпретуючись у стрімкому відтоку висококваліфікованих працівників й значному зменшенні кількості науковців.

Управління інтелектуальним капіталом стає одним з головних завдань сучасних підприємств. Формування механізмів ефективного управління інтелектуальним капіталом підприємств потребує належного методологічного і теоретико-методичного забезпечення. Аналіз свідчить, що наявні вітчизняні розробки з цієї проблематики є фрагментарними і не розглядають багато аспектів управління інтелектуальним капіталом підприємств, а використання зарубіжних розробок без їх належної адаптації є неефективним.

Враховуючи позитивні моменти зарубіжного досвіду управління інтелектуальним капіталом, доцільно адаптувати найкращі приклади зарубіжного досвіду, з врахуванням специфічних властивостей та умов функціонування соціально-економічної системи України.

Використання світового досвіду потребує чіткої виваженості та коректності, які повинні бути адаптовані до соціально-економічних умов та ментальності України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем удосконалення управління інтелектуальним капіталом України присвячено наукові праці таких вітчизняних вчених як: О. Амосова, В. Базилевич, І. Білоус, Н. Гавкалова, В. Гейць, Б. Дергалюк, Ю. Зайцева, С. Кісь, Н. Кравчук, Л. Курило, Л. Лазебник, Г. Ляшенко, Е. Лібанова, Б. Маліцький, Ю. Пахомов, В.Соловйов, Л. Федулова, А. Чухно, В. Якубенко та ін. Проте, в умовах активної інтелектуалізації й діджиталізації національних господарств, потребує розробки стратегія розвитку інтелектуального капіталу України, враховуючи позитивний досвід провідних країн світу.

Мета статті. Систематизація найбільш вагомих дієвих зарубіжних практик, які мають результативність з точки зору управління та розвитку інтелектуального капіталу.

Виклад основного матеріалу

Відмітною рисою економіки знань у ХХІ ст. стає прискорений розвиток нематеріальної сфери і нематеріального середовища господарської діяльності. Формування економіки, заснованої на знаннях, характеризується розвитком економічних відносин, пов'язаних з рухом неречових ресурсів, продуктів, послуг, значним зростанням їх ролі у забезпеченні суспільного добробуту. Як підкреслює А. Чухно, в нашу епоху відбувається глибока зміна співвідношення між матеріальними і нематеріальними відносинами, разом із зростанням нематеріального виробництва посилюється роль нематеріальних категорій і понять [1].

Відмітною рисою нової економіки, основу якої складають виробництво, розподіл і використання знань, є прискорений розвиток нематеріальної сфери і нематеріального середовища господарської діяльності [2]. державний управління інтелектуальний кадровий

Ядро нематеріального виробництва складають галузі, що безпосередньо пов'язані з людським розвитком - біофізичним, інтелектуальним, культурним, соціальним: наука, освіта, консалтинг, охорона здоров'я, культура, мистецтво, інформаційно-комунікаційні послуги. Як підкреслює А. Чухно, суспільство досягло такого науково-технологічного рівня економіки, за якого порівняно невелика частина зайнятих у матеріальному виробництві забезпечує виготовлення матеріальної продукції в обсягах, які задовольняють потреби суспільства та її експорт. Це створило можливості для зосередження основної маси зайнятих у сфері послуг, тобто в нематеріальному виробництві.

Таким чином, нематеріальне виробництво - це виробництво чистих, високотехнологічних, знаннємістких послуг, що є основою суспільного і людського розвитку. Основу нематеріального виробництва складають нематеріальні ресурси - умови та чинники економічної діяльності, що не мають речової форми. Їх головними видами є такі:

- інформаційні ресурси - весь наявний обсяг інформації в інформаційній системі, весь обсяг знань, відчужених від їх творців, зафіксований на матеріальних носіях і призначений для суспільного використання ; сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо);

- інтелектуальні ресурси - сукупність явних та неявних знань, а також їх носіїв. Це знаннєві ресурси, які втілені у людині як носії загальних та спеціальних неявних знань, які є пріоритетними чинниками нематеріального виробництва. Складовими інтелектуального ресурсу є можливості суб'єкта, способи і засоби мислення, набір функцій, різноманітні форми відносин і соціокультурних цінностей суспільства. Інтелектуальними ресурсами виступають також знання, які певним чином кодифіковані чи формалізовані, наприклад, патенти, наукові твори, раціоналізаторські пропозиції тощо. На рівні конкретного користувача (індивіди, фірми тощо) нематеріальні ресурси приймають форми нематеріальних активів і нематеріального капіталу.

Нематеріальні активи - це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, але можуть бути ідентифіковані. У вітчизняному законодавстві основоположні вимоги щодо ведення бухгалтерського обліку нематеріальних активів суб'єктів господарювання містяться в П(С)БО 8 «Нематеріальні активи». Нематеріальні активи відображаються в балансі, якщо існує можливість отримання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Головною формою нематеріального капіталу є інтелектуальний капітал - капіталізовані знання, що забезпечують зростання вартості. Зараз частка інтелектуального капіталу у вартості підприємств у країнах Західної Європи досягає 50-68%, в Україні - 1%.

Основними елементами інтелектуального капіталу фірми є:

• клієнтський капітал (розвиток національного бренду України, шляхом побудови національної ідентичності, стійкий розвиток культури і туризму);

• структурний капітал (диверсифікація методів щодо стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності й заходів щодо управління нематеріальними активами);

• людський капітал (дієва політика зайнятості й поширення дуальної освіти).

Інтелектуальний капітал організації може створюватися та нарощуватися двома шляхами: через діяльність у межах самої організації або через залучення інтелектуального капіталу, попередньо створеного за її межами. Тому, розглядаючи в цьому контексті питання фінансування, слід виокремлювати інвестиції в інтелектуальний капітал (якщо його створення чи нарощування відбувається на самому підприємстві) та інвестування інтелектуального капіталу (якщо відбувається його залучення).

Важливу роль у фінансуванні інноваційних проектів відіграють бюджетні інвестиційні асигнування. Необхідність державної допомоги у фінансуванні проектів зі створення, оновлення або збільшення інтелектуального капіталу пояснюється, зокрема, так [2]: приватний бізнес рідко витрачає кошти на здійснення фундаментальних досліджень через їх значну тривалість та непередбачуваність результатів; приватний сектор часто не має достатніх коштів для проведення масштабних наукових досліджень; існують сфери, де держава несе особливу суспільну відповідальність або де переважає державна форма власності, зокрема йдеться про медицину, освіту, енергозбереження, природоохоронну, військову, аерокосмічну діяльність.

Окрім прямого фінансування, держава може застосовувати методи непрямого фінансування: спрощення процесів реєстрації економічних суб'єктів, які здійснюють інвестиції в інтелектуальний капітал, надання їм пільг при кредитуванні або оподаткуванні, спрощення процедур, пов'язаних із захистом їх прав на об'єкти інтелектуальної власності, надання безкоштовних консультацій з економічних та правових питань.

Набуття фірмою рис інтелектуальної організації обумовлює необхідність пошуків такої її моделі, яка б забезпечила оптимальне використання інтелектуального капіталу. Такою моделлю може бути віртуальна організація. Виникнення віртуальної організації є реакцією на швидкі зміни технологічних, економічних умов, процеси глобалізації, появу інформаційних мережевих систем.

Віртуальні організації стають каркасом сучасних компаній, оскільки наділяють їх масштабними властивостями та можливістю альянсів корпоративних партнерів. Усесвітнє охоплення невеликих та середніх організацій дозволяє маніпулювати їх можливостями, концентруватися на перспективних сферах діяльності, відмовлятися від неефективних виробничих функцій, передавати їх іншим ланкам організації.

Фірма як віртуальна організація характеризується широким використанням інформаційних технологій, тісними взаємозв'язками на базі інтерактивного обміну з постачальниками і клієнтами, гнучкою організаційною структурою, що спирається на автономні робочі групи, плоску ієрархію - розвиток горизонтальних зв'язків і координації у межах фірми, передавання на базі аутсорсингу певних функцій спеціалізованим підприємствам - незалежним учасникам її зовнішніх мереж. Віртуальне підприємство передбачає мережеву інтегровану організаційну структуру, що поєднує неоднорідні ресурси, розташовані у різних місцях. Віртуалізація виробництва товарів приводить до включення замовників і виробників у єдину команду, що забезпечує технологічний рівень продукту [3].

Серед основних факторів соціально-економічного розвитку передових країн світу є спроможність інтелектуальних ресурсів трансформуватись в капітал, генерувати нові знання у процес виробництва. Головною характеристикою щодо використання інтелектуального капіталу інноваційного типу розвинених країн відповідно представляється те, що стратегічне управління у сфері інтелектуальної власності науково-дослідницьких структур є однією із головних цілей сучасної державної політики, паралельно із науковими дослідженнями. Таким чином, процеси управління інтелектуальним капіталом у такій країні характеризуються результативністю, ґрунтуючись на чіткості реалізації функцій державної політики у досліджуваній сфері [4].

Україні потрібна досить значна та цілеорієнтована політика у напрямку управління інтелектуальним капіталом країни. Насамперед, варто використовувати конкретні дії щодо інвестування, співпраці з фахівцями, правової охорони, науковими закладами та приймати диверсифіковані управлінські рішення. У даному ракурсі доцільним є імплементація досвіду таких зарубіжних країн, як Великобританія, Франція та США.

У Великобританії для управління інтелектуальним капіталом функціонує Відомство з інтелектуальної власності, яке представляє свої поради відповідним державним органам. Конкретні пропозиції відносяться до ефективного управління нематеріальними активами й реалізуються через Мережу нематеріальних активів (Intangible Assets Network). Така організація є відкритою до співпраці, має свій веб-сайт, де кожен взмозі ознайомитись з діяльністю Мережі або ж прийняти участь у її роботі. Співпраця відбувається із бізнесом шляхом представлення додаткової інформації у сфері особливостей управління нематеріальними активами та створювання вартості від їх використання, проведення оцінки можливих ризиків у випадку неефективного управління нематеріальними активами.

Досить прогресивною системою для державного управління нематеріальними активами є французьке Агентство нематеріальних активів держави (Agence du patrimoine immateriel de l`Etat (APIE). Для такого агентства спеціалізація направлена на валоризацію (проведення заходів, щодо переоцінки) відповідних нематеріальних активів країни. Така APIE покликана вирішувати головні три завдання: сприяти отримувати значну економічну вигоду із нематеріальних активів; проводити використання їх валоризації для модернізації роботи певних державних структур; знижувати ризики розкрадання фінансових ресурсів.

Стан розвитку людського капіталу проаналізовано в [5] шляхом аналізу рівня безробіття й зайнятістю населення у зарубіжних країнах світу. Відповідно, рівень безробіття в Україні в останні роки (у відсотковому відношенні до економічно активного населення, яке є працездатного віку) збільшився із 9,7 % у 2017 р. до 9,9 % в 2018 р. Розробка програм щодо зайнятості в останні роки займає одне із головних місць у стратегічних пріоритетах Європейського Союзу.

Суттєву роль у реалізації державної політики зайнятості відіграє саме регіональна політика в провідних країнах ЄС, яка насамперед зорієнтована на значне зменшення розриву між визначеними рівнями розвитку різних регіонів, сприяння ліквідації відставання розвитку так званих «депресивних» європейських територій (зазвичай, це периферійні зони, відповідні віддалені сільські й гірські території).

Метою такої політики є зменшення наявних регіональних диспропорцій в соціально-економічному розвитку, відповідних рівнях зайнятості населення й запобігти виникненню відповідних регіональних дисбалансів у країнах ЄС. Головним засобом для досягнення такої мети у більшості країн ЄС є формування для мешканців різних регіонів рівних умов щодо доступу до факторів виробництва, включаючи капітал, освіту й послуги. У світі виокремлюють п`ять моделей щодо регулювання зайнятості і ринку праці: американська (США), англосаксонська (Великобританія, Канада, Ірландія), скандинавська (скандинавські країни), континентальна або ж німецька (Австрія, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Швейцарія, частково Франція), японська.

Європейськими державами та США накопичено потужний досвід формування та функціонування різних агентств регіонального розвитку, які суттєво впливають на вирішення проблем зайнятості для населення. Досить поширеною є така структурно-організаційна форма агентства для регіонального розвитку, як інвестиційна корпорація держави. Основою її діяльності є політика концентрації відповідних державних інвестицій, які орієнтовувались на розвиток міст, а останні, відповідно, здійснювали б соціально-економічний вплив на більш відсталу периферію.

Підґрунтям американської моделі є відповідний субсидіарний тип соціально-трудових відносин, тобто коли орієнтація працівника на отримання особистого успіху й самореалізацію. Така модель характеризується: рівнем децентралізації ринку праці й законодавства із питань зайнятості та соціального забезпечення; значним рівнем контролю за відповідними найманим працівником зі сторони роботодавця; підвищеною географічною та професійною мобільністю кожного із працівників; значним рівнем безробіття.

Характерною властивістю шведської політики є своєчасне попередження безробіття, а не безпосередня боротьба із його негативними наслідками. Таким чином уряд країни при реалізації соціальної політики значну увагу приділяє, насамперед, розробці заходів, орієнтованих на формування нових робочих місць, насамперед у державному секторі економіки; своєчасну дієву координацію міграції населення та робочої сили за допомогою механізмів надання субсидій й кредитів на переїзд відповідних сімей із районів де є надлишок робочої сили до районів, відповідно де є вакантні місця; сприяти своєчасному доступу населення до інформації про можливі вакантні місця та інші.

Актуальним є досвід Швеції, де значна увага приділяється політиці у сфері зайнятості. На заходи, які пов`язані із її проведенням, витрачається практично 3% ВВП та 7% бюджету. Саме успіх Швеції щодо повної зайнятості був отриманий саме завдяки дієвій політиці у сфері зайнятості. Ключовою особливістю такої політики у сфері зайнятості є насамперед те, що 70% фінансових ресурсів тут витрачалось на проведення таких заходів: професійної підготовки та перепідготовки осіб, які втратили роботу, або тих, кому вже загрожує безробіття; формування нових робочих місць, зазвичай у державному секторі; сприяння географічної мобільності населення та робочої сили зокрема; своєчасне забезпечення населення необхідними інформаційними послугами шляхом використання комп`ютерних банків даних щодо вакантних місць у регіональному розрізі; стимулювання розвитку більш дрібного підприємництва на основі надання державних кредитів та субсидій.

Одним із напрямів вирішення проблем безробіття, які досить гостро стоять перед Україною, є саме той, яким іде Німеччина. Німецька (або неоліберальна) модель у сфері зайнятості ґрунтується на активній політиці зайнятості, коли держава стимулює всіх виробників (роботодавців та найманих працівників), які формують нові робочі місця, а також належним чином підтримують діючий рівень зайнятості у процесі модернізації бізнесу, надає певні пільги підприємствам, які утримуються від значних звільнень працівників. Німеччина основну частину виділених субсидій надають кооперативам, які утворились на основі підприємств-банкрутів із відповідних безробітних, які мають необхідні для цього знання, однак не мають навичок у процесі організації бізнесу.

Таким чином, питанням зайнятості та безробіття належить першочергова увага. Адже вони викликані як усвідомленням державою відповідальності за функціонування ринку праці, так і причинами відповідного соціально-політичного характеру, насамперед наявністю зростання трудових іммігрантів, які формують конкуренцію для місцевих працівників. На нівелювання такого явища у Франції реалізуються програми у сфері зайнятості «Нові послуги - нові робочі місця». Така програма передбачає відшкодування державою практично до 80 % витрат бізнесу на формування нових робочих місць насамперед для молоді.

Ефективна система трудових відносин в Японії передбачає «пожиттєвий найм». Для мінімізації трудових витрат на робочу силу, у японських фірмах це відбувається на основі переміщенням у середині підприємств або між різними підприємствами, а не шляхом звільнення працівників, як це проводять американські фірми.

Для забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності для будь-якої держави на міжнародному ринку і якість життя її населення безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки кваліфікованих кадрів. Одним із важливих світових лідерів у напрямку підготовки кваліфікованих кадрів в сучасному світі є Європейський Союз, який реалізує політику дуальної системи професійної освіти та навчання. Дуальність як чітка методологічна характеристика для професійної освіти передбачає консолідовану взаємодію освітньої та виробничої сфери із підготовки кадрів у контексті реалізації організаційних форм навчання.

У Німеччині за дуальною системою освіти навчається близько 100 тисяч студентів, складаючи близько 5% від загальної кількості навчаючих у вищий навчальних закладах. Практично 75-90% випускників, які навчались за дуальним напрямком, після закінчення отримують пропозицію працевлаштування за спеціальністю, що значно перевищує відсоток тих працевлаштованих, які закінчили звичайний університет. За такою системою пропонується практично 1 500 напрямів підготовки. Проходження практики за системою дуальної освіти пропонують різні інтернаціональні компанії, основними з яких є: Volkswagen, Bosch, Siemens, Daimler, Bayer, Allianz, HP, Amazon, P&G, IBM, Claas, Unilever.

В умовах великої кількості конкурентів, перенасичення інформацією, залучення нових споживачів стає все дорожчим. Саме тому більш ефективним є утримання вже існуючих покупців. Це питання є ключовим у концепції маркетингу відносин та в діяльності клієнтоорієнтованих компаній. У сучасному світі, коли ринки вже не розвиваються так стрімко, і нові споживачі не з'являються постійно, компанії змушені вести боротьбу за кожного клієнта. Вважається, що утримання існуючого споживача коштує дешевше в 5 разів, ніж завоювання нового [5].

Для налагодження взаємодії зі споживачами необхідно враховувати їхні потреби та запити (здійснювати клієнтоорієнтовану діяльність). Тобто, підприємство, що обирає концентрацію діяльності на споживачів, хоч і стикається з певними труднощами, але отримує економію на витратах, збільшення прибутку, утримання існуючих позицій на ринку та збільшення кількості клієнтів шляхом зростання позитивного іміджу.

Економічна криза останніх років виявила високий рівень уразливості українських підприємств. На тлі всесвітньої інформатизації та інтелектуалізації господарської діяльності вітчизняні підприємства до сьогодні користуються застарілими засобами і методами управління. Українські компанії мають на меті отримання негайного прибутку сьогодні, не задумуючись про завтрашній день. Якщо споживач придбав їхню продукцію сьогодні, то неважливо, чи прийде він завтра. Неспроможність ефективно використовувати власний досвід та конкурентні переваги зводить нанівець економічні здобутки підприємства та спричиняє збитки. Проте, ефективне господарювання передбачає не тільки пошук споживачів і задоволення їхніх негайних потреб, але й утримання споживачів, формування системи взаємовигідних відносин з ними, які «підштовхнуть» існуючих споживачів до повторних закупок, сприятимуть залученню нових.

Висновки

У світовій економіці ХХІ ст. інтелектуальний капітал набуває особливої ваги, оскільки в господарській практиці він стає визначальним фактором виробництва, який детермінує в цілому економічний розвиток на макрорівні; саме інтелектуальний капітал визначає конкурентоспроможність економічних систем.

Віртуалізація на цифровій основі має місце не тільки в економіці і бізнесі (віртуальні корпорації, Інтернет-торгівля товарами, послугами, фінансовими активами), а й у політиці, культурі, освіті, де продукуються і все активніше використовуються новітні ІТ-технології, вплив яких на суспільство і людину потребує неупередженого аналізу й оцінок.

Рекомендації щодо удосконалення управління інтелектуальним капіталом в Україні:

• щодо людського капіталу (сприяння підвищенню оплати праці фахівцям наукової сфери й покращення її матеріально-технічної бази; проведення популяризації науки серед молоді);

• щодо структурного капіталу (налагодження системи стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності; збільшення фінансування наукових досліджень; налагодження взаємозв`язків між різними складовими елементами інноваційної системи; сприяння доступності відповідної інноваційної продукції для різних верств населення);

• щодо клієнтського капіталу (організація моніторингу й регулювання питань захисту інтелектуальних прав на власність; становлення сприятливого інвестиційного клімату).

Література

1. Чухно А. А. Модернізація економіки та економічна теорія [Текст] / А. А. Чухно // Економіка України. - 2012. - № 10. - С. 24-32.

2. Шевченко Л. С. Нематеріальна економіка: управління формуванням і використанням інтелектуального капіталу : монографія / Л. С. Шевченко, О. А. Гриценко, та ін.; за ред. Л. С. Шевченко. - Х. : Право, 2014. - 404 с.

3. Сенченко В.В., Соловйов В.П. Віртуальні мережеві структури: формування та розвиток нематеріальних активів, Законодавче забезпечення розвитку реального сектору економіки / Заг. ред. В.І. Сергієнка; Інститут законодавства Верховної Ради України. Випуск 5. К.: Вид-во «Людмила», 2020. 161 с. С. 114 - 138.

4. Шестаковська Т.Л., Яровой Т.С. Управління інтелектуальним капіталом країни: світовий досвід та вітчизняні реалії, Вчені записки Університету «КРОК», №3 (59), 2020, с. 89-96.

5. Ілляшенко С.М., Голишева Є.О., Колодка А.В. Управління інтелектуальним капіталом підприємства .-Монографія: монографія / С.М. Ілляшенко, Є.О. Голишева, А.В. Колодка. - Суми: ТОВ «Триторія», 2017. - 360 с.

References

1. Chuhno A.A. (2012). Modernizatsiya ekonomiky ta ekonomichna teoriya [Modernization of the economy and economic theory], / A. A. Chuhno //Economy of Ukraine. - 2012. - No. 10. - P. 24--32. [in Ukrainian].

2. Shevchenko L. S. (2014). Intangible economy: management of formation and use of intellectual capital [Intangible economy: management of formation and use of intellect. capital], monogr. L. S. Shevchenko, O. A. Hrytsenko, etc.; under the editorship L.S. Shevchenko. -Kh.: Pravo, 2014. - 404p. - [in Ukr.].

3. Senchenko V.V., Solovyov V.P. (2020). Virtual'ni merezhevi struktury: formuvannya ta rozvytok nematerial'nykh aktyviv, [Virtual network structures: formation and development of intangible assets], Zakonodavche zabezpech. rozvytku real. sektoru ekon. / Zah. red. V.I. Serhiyenka; Inst.zakonodavstva Verkh. Rady Ukr.. Vyp. 5. K.: Vyd. «Lyudmyla», 2020. 161 s. S. 114 - 138 - /Legislative supportfor the development of the real sector of the economy / General. ed. V.I. Sergienko; Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine. Issue 5. K.: Lyudmila Publishing House, 2020. 161 p. P. 114 - 138. [in Ukrainian].

4. Shestakovska T.L., Yarovoi T.S. [2020]. Upravlinnya intelektual'nym kapitalom krayiny: svitovyy dosvid ta vitchyznyani realiyi, [Management of the intellectual capital of the country: world experience and domestic realities], /Vcheni zapysky Universytetu «KROK», №3 (59), 2020, s. 89-96 - / Scientific notes of the "KROK" University, No. 3 (59), 2020, p. 89-96. [in Ukrainian].

5. Ilyashenko S.M., Golysheva E.O., Kolodka A.V. (2017) Upravl. intelekt. kapit. pidpryyemstva [Management of intellectual capital of the enterprise] .- Monohr.: S.M. Illyashenko, YE.O. Holysheva, AV Kolodka. - Sumy: TOV «Trytoriya», 2017. - 360 s. - Monograph: monograph / S.M. Ilyashenko, E.O. Golysheva, A.V. Shoe. - Sumy: "Trytoria" LLC, 2017. - 360p. [in Ukr.].

Размещено на Allbest.ru