Основні моделі управління освітою в європейських країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні моделі управління освітою в європейських країнах

Шевченко Наталія Олександрівна доктор наук з державного управління, професор, завідувач кафедри публічного управління та права, Дніпровська академія неперервної освіти Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро

Шипіцина Євгенія Сергіївна аспірантка кафедри державного управління і місцевого самоврядування Навчально-наукового інституту державного управління, Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», м. Дніпро

Анотація

модель управління освітньою галуззю

Покращення якості та доступності освіти є надзвичайно важливим завданням для будь-якої країни і Україна не є винятком. Система освіти в нашій країні має розвиватися адекватно сучасним інтеграційним і глобалізаційним процесам, які забезпечать інтегрування національної системи освіти в європейський і світовий освітній простір. Для успішного вирішення питань інтеграції необхідно створити та забезпечити можливості впровадження різноманітних освітніх моделей в практику управління освітою в Україні. Це можна зробити шляхом посилення державного регулювання та контролю за якістю навчання, а також за дотриманням принципів соціальної справедливості та рівних можливостей для всіх учнів. Крім того, важливо забезпечити доступ до різноманітних освітніх програм та методик, щоб заклади освіти мали можливість вибирати найбільш ефективний підхід до навчання своїх учнів. Для успішного впровадження різних освітніх моделей необхідно забезпечити баланс між свободою та гнучкістю закладів освіти у прийнятті рішень та контролем за якістю навчання та соціальною справедливістю. Такий підхід дозволить забезпечити якісну освіту для всіх учнів та покращити рівень освіти в Україні в цілому.

В статті виокремлено та охарактеризовано різні типи моделей управління освітньою галуззю в європейських країнах на сучасному етапі. Виявлено, що таких моделей декілька: централізована модель, яка застосовується у таких країнах як Франція та Італія; децентралізована модель, характерна для Німеччини та Іспанії; модель партнерства між державою та громадою, яка найбільш показовою є в таких країнах як Норвегія та Данія; модель ринкової економіки в Великій Британії.

Зроблено висновок, що в країнах Європи історично склалися різні моделі управління освітою, основними з яких можна назвати: централізовану модель, децентралізовану модель, модель партнерства між державою та громадою та модель ринкової економіки. Кожна з цих моделей управління освітою має свої переваги та недоліки, разом з тим досвід управління системою освіти провідних європейських країн може бути корисним для розробки ефективної стратегії такого управління в Україні.

Ключові слова: управління освітою, моделі управління освітою, освітня система Європи, децентралізація управління, централізована освітня система, державно-громадське партнерство, ринкова модель освіти, досвід провідних європейських країн, сфера освіти.

Abstract

Shevchenko Nataliia Oleksandrivna Doctor of Sciences in Public Administration, Professor, Head of the Public Administration and Law Department, Dnipro Academy of Continuing Education of the Dnipropetrovsk Regional Council, Dnipro,

Shypitsyna Yevheniia Serhiyivna Graduate student of the Department of Public Administration and Local Self-Government of the Educational and Scientific Institute of Public Administration, Dnipro University of Technology, Dnipro,

MAIN MODELS OF EDUCATION MANAGEMENT IN EUROPEAN COUNTRIES

Improving the quality and accessibility of education is an extremely important task for any country, and Ukraine is no exception. The education system in our country should develop adequately to modern integration and globalization processes, which will ensure the integration of the national education system into the European and world educational space. In order to successfully solve the issues of integration, it is necessary to create and ensure the possibility of introducing various educational models into the practice of education management in Ukraine. This can be done by strengthening state regulation and control over the quality of education, as well as by adhering to the principles of social justice and equal opportunities for all students. In addition, it is important to provide access to a variety of educational programs and methods so that educational institutions have the opportunity to choose the most effective approach to the education of their students. For the successful implementation of different educational models, it is necessary to ensure a balance between the freedom and flexibility of schools in decision-making and control over the quality of education and social justice. This approach will ensure quality education for all students and improve the level of education in Ukraine as a whole.

The article singles out and characterizes various types of educational management models in European countries at the current stage. It was found that there are several such models: the centralized model, which is used in countries such as France and Italy; the decentralized model typical of Germany and Spain; the model of partnership between the state and the community, which is most indicative in such countries as Norway and Denmark; the market economy model in Great Britain.

It was concluded that different models of education management have historically developed in European countries, the main of which can be called: a centralized model, a decentralized model, a model of partnership between the state and the community and market economy model. Each of these models of education management has its advantages and disadvantages, at the same time, the experience of managing the education system of leading European countries can be useful for developing an effective strategy for such management in Ukraine.

Keywords: management of education, models of management of education, educational system of Europe, decentralization of management, centralized educational system, state-public partnership, market model of education, experience of leading European countries, sphere of education.

Постановка проблеми

Розвиток системи освіти є надзвичайно важливим завданням для будь-якої країни. Україна не є винятком, і покращення якості та доступності освіти стає нагальним завданням. Концепція Нової української школи, Закони України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», передбачають проведення трансформацій освіти, що мають зупинити негативні тенденції та зробити вітчизняну освіту основою згуртованості суспільства та економічного розвитку України. «Сьогодні освітній процес у нашій державі відбувається під звуки сирен, часто - під звуки обстрілів. Дехто взагалі втратив можливість навчатися. Війна, вимушена міграція, з одного боку, і глобалізація та євроінтеграція, з іншого, - усе це вимагає змін у підходах до освіти і науки» [2]. Змін потребує і управління освітою, що передбачає трансформацію підходів, методів та моделей управління. В цьому контексті маємо багатий досвід розвинених країн, де система освіти досягла високого рівня. Ця стаття присвячена вивченню зарубіжного досвіду функціонування моделей управління освітою та можливостям його впровадження в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико-методологічну основу дослідження склали роботи з питань управління освітою, освітніх реформ та інновацій в освітньому управлінні Джурило А., Глушко О., Локшиної О. [3], які окреслили можливості творчого застосування в Україні досвіду трансформацій в освіті на прикладі країн ЄС та США; Бєлової В.[1], яка здійснила теоретичне обґрунтування впровадження в Україні досвіду Англії з управління середньою освітою; Калініної Л. [5], яка аналізувала організаційний механізм управління в сфері освіти; В. Сиченка [10], який аналізував інструменти регулювання тенденцій освітнього розвитку в умовах динамічних змін; І. Лопушинського [7], який на основі аналізу європейського досвіду децентралізації управління базовою освітою в Європі обґрунтував положення щодо його можливого використання в Україні. Останні дослідження підкреслюють важливість вивчення досвіду управління освітою розвинутих країн та надають цінні вказівки для подальшого впровадження його в Україні. Однак питання запровадження інноваційних моделей управління освітою потребує оновлення наукових досліджень в контексті розвитку процесів глобалізації та євроінтеграції. Таким чином, актуальність дослідження визначається змінами в суспільно-політичній структурі нашої країни, спрямованими на побудову демократичної, держави та задоволення освітніх потреб громадян України.

Мета статті - виокремлення та охарактеризування моделей управління освітньою галуззю в європейських країнах на сучасному етапі.

Виклад основного матеріалу

Національною стратегією розвитку освіти в Україні було визначено, що система освіти нашої країни має формуватися адекватно сучасним інтеграційним і глобалізаційним процесам, які забезпечать інтегрування національної системи освіти в європейський і світовий освітній простір. Одним з стратегічних напрямів державної політики у сфері освіти визначено «створення та забезпечення можливостей для реалізації різноманітних освітніх моделей» [9]. Більшість європейських країн усвідомлюють необхідність розвитку системи освіти, так як сучасний світ цінує інноваційні технології та знання. Процес оновлення управління системою освіти в Україні пов'язаний з комплексним підходом, який включає не тільки оновлення ресурсів закладів освіти, своєчасну реакцію на зміни соціально-економічного середовища, в якому вони функціонують, а й передбачає впровадження досвіду управління зарубіжних країн .

Управління освітою в європейських країнах може бути організоване за різними моделями, залежно від політичної системи, культурних традицій та економічного стану країни. Основні моделі управління освітою в європейських країнах є такими:

- централізована модель (Франція, Італія);

- децентралізована модель (Німеччина, Іспанія);

- модель партнерства між державою та громадою (Норвегія, Данія);

- модель ринкової економіки (Велика Британія).

У центрі уваги централізованої моделі - держава, яка контролює всі аспекти освіти, включаючи програми навчання, фінансування та управління закладами освіти. У Франції держава визначає деталі навчальних програм на всіх рівнях освіти; організовує процедуру допуску вчителів у професію, наймає вчителів, які стають державними службовцями, наймає директорів шкіл, організовує підвищення кваліфікації вчителів; наймає та навчає інспекторів, відповідальних за контроль якості системи освіти; близько 85 % шкіл Франції є громадськими, проте існують і приватні школи, держава є основним джерелом фінансування державної системи освіти і також субсидує приватні школи [4]. Першим етапом освіти населення Франції є дошкільна освіта, яка пропонується в «дитячих школах» (ecoles matemelles) або в дошкільних закладах початкових шкіл (ecoles elementaire). В віці трьох років майже 100 % дітей відвідують початкові школи. Початкова освіта є обов'язковою, навчальні заклади відвідують діти віком від 6 до 11 років. Іспитів наприкінці п'ятирічної програми початкової школи не передбачено. Всіх учнів переводять до шостого класу автоматично. Середня освіта триває 7-8 років і розділена на два етапи: первинна середня освіта, яка є обов'язковою (4 роки) та вторинна середня освіта (3-4 роки). Законом країни запроваджено «єдиний коледж» (college unique) для всіх дітей, які завершили навчання у початковій школі. За цим законом всі класи мають бути змішаними, тобто неможливим є створення класів, сформованих виключно з дітей з високою або низькою успішністю. До того ж батьки повинні віддавати своїх дітей до школи в тому районі, в якому вони проживають, що створює труднощі для викладачів, особливо в районах, де проживає велика кількість іммігрантів із недостатнім рівнем володіння французькою мовою.

В системі освіти Італії також провідну роль відіграє держава, зокрема міністерство освіти, яке слідкує за розробкою навчальних програм, організовує іспити та випробування для педагогів. Окрім держави, значний вплив на освітній процес має католицька церква, що пояснюють близькістю Ватикану. Дошкільна освіта в країні є необов'язковою, на відміну від початкової, яка є обов'язковою не лише для громадян країни, але й іноземців, незалежно від того, легально перебувають в Італії батьки дитини, чи ні. Освітня система має 3 головні цикли навчання: початкова школа (scuola elementare), яка триває 5 років (відповідно до законодавства Італії, вступити до початкової школи дитина може в 5,5 років), по завершенню навчання складаються обов'язкові іспити, за результатами яких видаються документи про завершення початкової школи; середня школа, яка є останнім етапом обов'язкової освіти в Італії і поділяється на: середню школу першого ступеня (scuola media; 3 роки) та середню школу другого ступеня (scuola superiore; років); вища школа (від 5 років і більше). Переважна більшість (95 %) італійських шкіл є державними. Приватні школи працюють за тими ж програмами, що й державні, але видавати документи про освіту вони не мають права. Тому всі іспити здаються тільки в державних школах.

Приклади цих країн показують що централізована модель організована таким чином, що держава має виключні законодавчі повноваження щодо загальних питань в галузі освіти, мінімальних стандартів, які мають бути гарантовані по всій країні та основних принципів. Також держава несе відповідальність за фінансування шкіл як на освітні, так і на адміністративні цілі.

У децентралізованій моделі влада та відповідальність за управління освітою розподіляються між різними рівнями влади, включаючи державні, регіональні та місцеві органи. Ця модель характерна для країн з більш розвиненою системою регіонального самоврядування.

Сучасна систему освіти Німеччини є однією з пріоритетних сфер діяльності і представлена: початковим ступенем, середньою освітою першого (Sekundarbereich I) і другого (Sekundarbereich II) ступенів, вищою освітою [6]. Так як в другій половині ХХ століття Німеччина була розділена на дві країни (ФРН та НДР), то це обумовило різний розвиток їх систем освіти. В НДР діти обов'язково потрапляли до дитячого садочку в 3-річному віці, у закладах вищої освіти не було вступних іспитів, а випускники зобов'язані були відпрацювати певну кількість років за державним направленням. В ФРН діти до 3-х років частіше виховувалися вдома, єдиної програми, за якою готували в школі не було, ключовою особливістю була федералізація освіти. Шкільні програми, умови навчання та вимоги в різних федеральних землях могли суттєво відрізнятися. Після об'єднання в 1990 році Східної і Західної Німеччини в єдину державу було проведено ряд реформ, зокрема - у сфері шкільної освіти, а саме, було сформовано загальний підхід до поділу на «першу ланку» (до десятого класу) та «другу ланку» (два останні роки навчання в гімназії за напрямом). Початковий ступінь представлений початковою школою (Grundschule), у якій навчаються діти віком від 6-7 років. Навчання у більшості федеральних земель триває 4 роки, а в Берліні і Бранденбурзі - 5років. Після закінчення початкової школи учні не одержують спеціального сертифіката. Перехід учнів до здобуття середньої освіти І ступеня здійснюється після закінчення початкової школи.

В Іспанії згідно із затвердженням Головного закону освіти зберігається державний характер освіти. Вона розглядається як найважливіший громадський обов'язок і повинна бути доступною для всіх. Базова освіта передбачає десять років навчання у школі учнів віком від 6-16 років, поділяється на початкову та середню обов'язкову освіту. Крім того, закон регламентує організацію дошкільної освіти, середньої освіти, вищої освіти, освіти для дорослих [12]. Водночас, закон відображає аспекти, пов'язані з організацією та функціонуванням навчальних закладів, підвищення їхньої ефективності та управлінську автономію, регулює повноваження шкільних рад і викладацького складу, сприяє ширшій участі та відповідальності учнів і батьків у навчально-виховному процесі, передбачає діагностичне оцінювання оволодіння учнями компетентностями наприкінці другого циклу початкової освіти і другого циклу середньої освіти.

При застосуванні децентралізованої моделі повноваження в сфері освіти розподілені між усіма рівнями влади: центральний орган державної влади відповідає за розробку та реалізацію освітньої політики, забезпечує однорідність системи освіти, гарантує рівні умови для всіх громадян країни у реалізації прав на освіту; місцеві органи влади здійснюють виконавчі та адміністративні повноваження в управлінні освітою в межах своєї території; муніципалітети відповідають за функціонування будівель закладів дошкільної, початкової та спеціальної освіти; заклади освіти користуються автономією у підготовці, прийнятті та виконанні планів розвитку шкіл і планів управління. Організація системи державного фінансування здійснюється відповідно до децентралізації освітніх повноважень.

У моделі партнерства між державою та громадою, держава співпрацює з громадськими організаціями, батьками та іншими зацікавленими сторонами у прийнятті рішень щодо освіти. Ця модель характерна для країн з високим рівнем громадської активності та розвиненою системою громадських організацій.

Управління освітньою системою Норвегії ґрунтується на принципах демократії, рівності та доступності. Всі громадяни мають право на отримання якісної освіти, незалежно від соціального стану чи місця проживання. Одним з ключових принципів управління освітньою системою Норвегії є децентралізація та локальний контроль. Муніципалітети та шкільні ради мають значний ступінь автономії у прийнятті рішень щодо організації навчального процесу та використання ресурсів. При цьому, національна влада забезпечує контроль за якістю освіти та встановлює загальнодержавні стандарти. Публічне правління освітньою системою Норвегії відбувається на трьох рівнях: центральному, регіональному (департаменти освіти в кожному з 18 округів Норвегії), муніципальному (комуна), що повністю збігається з адміністративним поділом королівства [8]. На центральному рівні, що представлений Норвезьким парламентом, урядом країни та Міністерством освіти та досліджень визначаються цілі та рамка освітньої системи від дошкільної освіти до вищої освіти; розробляється національна освітня політика на основі законодавства. Органи управління на регіональному рівні відповідають за рівень старшої школи. Муніципалітети опікуються закладами дошкільної освіти і доглядом за дітьми, початковою і середньою школою, вони забезпечують фінансування та організацію навчальних закладів на своїй території. Середня освіта в Норвегії представлена, в основному, державними школами (93 %). Норвезька шкільна система розділена на три частини: початкова школа (Bameskole, 6-13 років), середня школа (Ungdomsskole, 13-16 років) та старша школа (Videregaende skole, 16-19 років). Початкова освіта є обов'язковими для всіх дітей віком від 6 до 16 років. На рівні початкової школи офіційних оцінок немає, вчителі пишуть коментарі, аналіз та тести для батьків. В середній школі учні починають отримувати оцінки. Їхні оцінки разом з їхнім місцезнаходженням в країні визначатимуть, чи будуть вони прийняті до старшої школи. Для навчання в старшій школі учень може подати заявку на загальне навчання (studypesialisering) або професійне навчання (yrkesfag). Середня школа зазвичай пропонує загальноосвітню та професійну навчальну програму. Батьки, учні, вчителі та інші зацікавлені сторони беруть участь у прийнятті рішень щодо організації навчального процесу та розвитку освітньої системи в цілому.

Данія приділяє значну увагу розвитку шкільної освіти. Витрати держави на освіту одні із найбільших у світі, вони тримаються на рівні 8-9 % від внутрішнього валового продукту, адже освіта формує свідомість людини і закладає основи для подальшого навчання і руху по соціальних ліфтах. В країні централізовано навчальні плани і децентралізовано управління закладами освіти. Муніципалітети виявляють ефективні та неефективні школи і роблять все для того, аби вони надавали якісну освіту. Міністерство ставить планку освіти і контролює якість освіти через національне тестування. У Данії держава фінансує всі заклади освіти незалежно від їх форми власності: школи графств фінансуються державою на 100 %, приватні - на 85 %. Батьки і громадськість стають більше залученими до управління школою, якщо вони бажають відкрити малокомплектну школу в своєму поселенні, то це може бути приватна школа 75 % витрат на яку сплачує держава, а 25 % - батьки [11]. У Данії існує доволі розгалужена система дошкільних закладів: ясел, дитячих садків. Витрати за перебування дітей в дошкільних закладах покладені на місцеві бюджети. У віці 6 років діти мають право безкоштовно на добровільній основі відвідувати підготовчий клас у школі. Загальноосвітня середня школа у Данії - це державна школа, навчання в якій розраховано на 9-10 років.

9-річна єдина школа, в якій учень тільки після дев'ятого класу постає перед вибором між професійною освітою, гімназією, підготовчими курсами або продовженням навчання у 10-му класі, яке є не обов'язковим. Закон країни передбачає викладання у школах 15 обов'язкових і декількох факультативних предметів, причому кожна школа відповідає за те, щоб були виконані завдання викладання кожного предмета, що приписуються Міністерством освіти. На сьогодні система освіти Данії є однією з найбільш демократичних у світі. Батьки мають великий вплив на навчання в школі і вибір навчальних дисциплін, також вони вирішують батьки яким чином відвідувати школу. Учні через шкільну раду, до якої входять сім батьків, два педагоги, два учні та представник мерії мають право вибирати собі викладача чи вимагати його звільнення.

У моделі ринкової економіки освіта розглядається як товар, а заклади освіти та програми навчання конкурують між собою на ринку. Ця модель характерна для країн з високим рівнем приватного сектору та розвиненою ринковою економікою.

У Великій Британії ринкова модель управління шкільною освітою була запроваджена в 1988 році за уряду Маргарет Тетчер. Згідно з цією моделлю, держава фінансує навчальні заклади на основі формули, яка враховує кількість учнів та їх потреби. Навчальні заклади отримують більше коштів за кожного учня з низькими показниками успішності та/або з особливими потребами. У Великій Британії батьки та учні мають право вибору навчального закладу. Це спонукає школи до покращення якості навчання та забезпечення більш широкого спектру послуг для учнів та їх батьків. Крім того, велика конкуренція між навчальними закладами стимулює їх до покращення результативності та ефективності. Однак, у Великій Британії також виникають проблеми з нерівним доступом до якісної освіти, особливо в місцях з низьким рівнем доходів. Відповідальність та повноваження у сфері управління освітою країни розподіляються між центральним органом управління, місцевими органами управління та навчальними закладами. Освіта Великої Британії складається з державного та приватного секторів. Переважає державний сектор, на який великий вплив мають місцеві органи влади в рамках своїх повноважень. Держава регулює процес освіти за допомогою фінансування, оподаткування та законодавства. Останнім часом освіта в країні зазнала глибоких трансформацій на всіх рівнях - дошкільному, початковому, середньому та вищому - в таких питаннях як фінансування освіти, навчальна програма, моніторинг, кваліфікаційні рівні, оцінювання та інспекція. Управління системою освіти в Великій Британії на центральному рівні відбувається за допомогою двох урядових відомств - Департаменту освіти (Department for Education) та Департаменту у справах бізнесу, інновацій і навичок (Department for Business, Innovation and Skills). Ці органи несуть відповідальність за загальний стан надання освітніх послуг, впровадження національної політики і планування напряму освітньої системи в цілому. Департамент у справах бізнесу, інновацій і навичок має широке коло повноважень у галузях, пов'язаних з економічним зростанням. Департамент освіти здійснює стратегічний контроль, визначає цілі й окреслює політику щодо досягнення цих цілей [1]. В Великій Британії існують як державні (State Schools), так і приватні (Independent Schools або Public Schools) школи. За законодавством, безкоштовну освіту можуть одержати всі громадяни Великобританії віком від 5 до 18 років, а також іноземці, батьки яких мають право на постійне проживання в країні. Обов'язкове навчання учнів від 5 до 16 років у Великій Британії включає в себе наступні етапи: у віці 4-5 років у Великобританії починається дошкільна освіта дітей (Pre-preparatory), де їм викладають рідну мову, математику та готують до повноцінного шкільного життя; від 7 до 13 років триває навчання в початковій школі (Preparatory school), основний час в якій присвячений вивченню рідної мови, фізичному вихованню. Від 13 до 16 років навчання проходить у середній школі (Secondary school). У 16 років школярі складають іспити на Загальний Сертифікат про Середню Освіту (General Certificate of Secondary Education), і на цьому обов'язкова середня освіта закінчується.

Модель управління шкільною освітою, яка використовується в Великій Британії передбачає конкуренцію між закладами освіти та залежність від фінансування закладі здобувачами освіти. Це, з одного боку, сприяє покращенню якості навчання та забезпеченню більш широкого спектру послуг для учнів та їх батьків, з іншого боку може призвести до проблем доступності до якісної освіти та забезпечення рівної якості навчання в усіх школах.

Висновки

Європейські країни накопичили значний досвід управління системою освіти, який може бути корисний для України як в аспекті теоретичного узагальнення, так і відпрацювання кращих практик. Відтак, застосування різних моделей управління освітою в європейських країнах, а особливо тих, які за дослідженнями світових організацій мають перспективні здобутки, привертає увагу дослідників. До таких країн належать Франція, Італія, Німеччина, Іспанія, Норвегія, Данія, Велика Британія, освітні галузі яких набувають значного інтересу для вивчення у розрізі активних процесів євроінтеграції.

В країнах Європи історично склалися різні моделі управління освітою, основними з яких можна назвати:

- централізовану модель управління шкільною освітою, яка передбачає повний контроль держави над закладами освіти, державне фінансування, встановлення стандартів якості навчання. Перевагою такої моделі є забезпечення рівної доступності до якісної освіти для всіх учнів, незалежно від їхнього статусу та доходу родини. Разом з тим, централізована модель може призвести до бюрократизації та втрати гнучкості в управлінні освітніми закладами;

- децентралізовану модель, яка більш гнучка і передбачає більшу автономію для закладів освіти та їхніх керівників, школи мають більше можливостей для вибору педагогічних методів та програм навчання, а також для встановлення власних пріоритетів та стратегій розвитку. Однак, децентралізована модель може призвести до нерівності в доступності до якісної освіти, особливо в менш розвинених регіонах. Крім того, навчальні заклади можуть бути залежні від фінансування місцевих органів влади;

- модель партнерства між державою та громадою. Яка характеризується взаємодією та співпрацею між державними та громадськими структурами у вирішенні питань освіти; держава забезпечує фінансування та регулювання освітньої системи, а громадські структури, такі як батьківські комітети, шкільні ради та інші організації, беруть участь у прийнятті рішень та контролюють якість навчання. Недоліком моделі можна вважати те, що її використання може призвести до конфліктів між різними групами громади, які мають різні погляди на навчальну програму та методики навчання;

- модель ринкової економіки, яка передбачає, що освітні заклади діють як підприємства, які конкурують між собою за учнів та фінансування. У такій моделі держава забезпечує лише мінімальне регулювання та фінансування освіти, а школи самостійно приймають рішення про навчальну програму, методики навчання та використання ресурсів. Модель дозволяє забезпечити більшу свободу та гнучкість для шкіл у прийнятті рішень, стимулює школи до покращення якості навчання та залучення більшої кількості учнів. Однак, модель ринкової економіки може призвести до зниження якості навчання та збільшення соціальної нерівності.

Отже, навіть в умовах зближення політики в рамках Європейського Союзу, освітні системи залишаються унікальними у кожній країні з різним ступенем централізації, децентралізації управління та фінансування сфери освіти. У кожній з цих моделей управління освітою є свої переваги та недоліки. Однак, важливо зазначити, що кожна країна знаходить свій власний шлях розвитку освіти, враховуючи свої особливості та потреби. Водночас, досвід провідних європейських країн може бути корисним для розробки ефективної стратегії управління освітою в Україні.

Література

2. Візія майбутнього освіти і науки України. URL: https://mon.gov.ua/ua/viziya

3. Джурило А. П., Глушко О. З., Локшина О. І., Маріуц І. О., Тименко М. М., Шпарик О.М. Трансформаційні процеси у шкільній освіті країн Європейського Союзу та США : монографія. Київ : ТОВ КОНВІ ПРІНТ, 2018. 192 с.

4. Зязюк Л. Освітня система Франції. Рідна школа. 2001. № 11. С. 70-74.

5. Калініна Л. Науковий дискурс сучасних методологій організаційного механізму управління в сфері освіти. Рідна школа. 2017. № 1-2. С.8-17.

6. Козак Т. Б. Модель системи освіти Німеччини як вагомий чинник здійснення професійної підготовки. Збірник наукових праць Львівського національного університету ім. Івана Франка. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка. 2017. С. 229 - 233.

7. Лопушинський І. П., Ковнір О. І. Європейський та світовий досвід реформування освіти в процесі децентралізації влади. Педагогічний альманах. 2017. Вип. 33. С. 230--237.

8. Максименко О. Децентралізація в освіті європейських країн: досвід Норвегії. Український педагогічний журнал. Київ, 2021. № 4. С. 77-87.

9. Про національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року: Указ Президента України від 23 червня 2013 року №344/2013 URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/344/2013#n10

10. Сиченко В. В., Хитько М. М., Хитько М. О. Використання форсайту для стратегічного планування розвитку освіти в умовах її системних змін. Публічне управління та митне адміністрування. 2020. № 2(25). С. 152 - 157

11. Ткачук А. Скандинавський шлях. Досвід реформ адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування в Данії та Швеції. Київ: Логос, 2015. 124 с.

12. Юрченко М. Розвиток шкільної освіти в Іспанії. Порівняльно-педагогічні студії. 2010. № 3-4. С. 138-146

References

1. Bielova, V.V. (2021). Systema upravlinnia serednoiu osvitoiu v Anhlii [The management system of secondary education in England]. Candidate's thesis. Kyiv: Instytut pedahohiky NAPN Ukrainy, [in Ukrainian].

2. Viziia maibutnoho osvity i nauky Ukrainy [Vision of the future of education and science of Ukraine]. URL: https://mon.gov.ua/ua/viziya

3. Dzhurylo, A. P. Hlushko, O. Z. Lokshyna, O. I. Mariuts, I. O. Tymenko, M. M. & Shparyk, O. M. (2018). Transformatsiini protsesy u shkilnii osviti krain Yevropeiskoho Soiuzu ta SShA [Transformational processes in school education in the countries of the European Union and the USA]: monohrafiia. Kyiv: TOV KONVI PRINT. [in Ukrainian]

4. Ziaziuk, L. (2001). Osvitnia systema Frantsii [The educational system of France]. Ridna shkola. № 11. pp. 70-74. [in Ukrainian]

5. Kalinina, L. (2017). Naukovyi dyskurs suchasnykh metodolohii orhanizatsiinoho mekhanizmu upravlinnia v sferi osvity [Scientific discourse of modern methodologies of the organizational mechanism of management in the field of education]. Ridna shkola. № 1-2. pp..8-17. [in Ukrainian]

6. Kozak, T. B. (2017). Model systemy osvity Nimechchyny yak vahomyi chynnyk zdiisnennia profesiinoi pidhotovky [The model of the German education system as an important factor in the implementation of professional training]. Zbirnyk naukovykh prats Lvivskoho natsionalnoho universytetu im. Ivana Franka. Lviv: Vydavnychyi tsentr LNU imeni Ivana Franka. pp. 229 - 233. [in Ukrainian]

7. Lopushynskyi, I. P. Kovnir, O. I. (2017). Yevropeiskyi ta svitovyi dosvid reformuvannia osvity v protsesi detsentralizatsii vlady [European and world experience of reforming education in the process of decentralization of power]. Pedahohichnyialmanakh. Vyp. 33. pp.. 230--237. [in Ukrainian]

8. Maksymenko, O. (2021). Detsentralizatsiia v osviti yevropeiskykh krain: dosvid Norvehii [Decentralization in the education of European countries: experience of Norway]. Ukrainskyi pedahohichnyi zhurnal. Kyiv, № 4. pp. 77-87. [in Ukrainian]

9. Pro natsionalnu stratehiiu rozvytku osvity v Ukraini na period do 2021 roku [About the national strategy for the development of education in Ukraine for the period until 2021]: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 23 chervnia 2013 roku №344/2013 URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/344/2013#n10 [in Ukrainian]

10. Sychenko, V. V. Khytko, M. M. Khytko, M. O. (2020). Vykorystannia forsaitu dlia stratehichnoho planuvannia rozvytku osvity v umovakh yii systemnykh zmin [The use of foresight for strategic planning of the development of education in the conditions of its systemic changes]. Publichne upravlinnia ta mytne administruvannia. № 2(25). pp. 152 - 157 [in Ukrainian]

11. Tkachuk, A. (2015). Skandynavskyi shliakh. Dosvid reform administratyvno-terytorialnoho ustroiu i mistsevoho samovriaduvannia v Danii ta Shvetsii [Scandinavian way. Experience of reforms of the administrative-territorial system and local self-government in Denmark and Sweden]. Kyiv: Lohos. [in Ukrainian]

12. Yurchenko, M. (2010), Rozvytok shkilnoi osvity v Ispanii [Development of school education in Spain]. Porivnialno-pedahohichni studii. № 3-4. pp. 138-146 [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru