Аналіз трендів розвитку ринку праці в Україні: ключові зміни та виклики воєнного часу

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Ринок праці України, що є основним джерелом кадрового забезпечення розвитку економіки на всіх її рівнях, останніми роками демонстрував турбулентні тенденції, що були обумовлені, зокрема, погіршенням показників робочої сили та впливом пандемії короновірусу. Так, прогнозні оцінки Ukrainian Institute For the Future, зроблені ще у 2021 р. [1, с.8] вже містили негативні прогнози щодо чисельності працездатного населення в Україні: у 2030 р. спостерігатиметься дефіцит робочої сили, а навантаження на працездатне населення зросте на 10%; кількість працездатного населення знизиться на 4,5-5,5%; втрата 5,5% працездатного населення призведе до звуження споживчого попиту та скорочення ВВП на 4,5% або на 172 млрд грн до 2030 року. кадровий робочий самозайнятість український

Наразі, коли економіка України вже більше року працює в умовах воєнного стану, коли вплив війни на населення, економіку та ринок праці ще не має можливості остаточно оцінити, зазначені прогнози втрачають актуальність, але стає очевидно, що зазначені параметри набудуть ще більш песимістичних значень. За даними Державної служби зайнятості, напередодні російського вторгнення офіційний рівень безробіття в Україні становив майже 10%, для порівняння в країнах ЄС даний показник у середньому становить 7%. Найбільша кількість українців працювали у сфері торгівлі, сільському господарстві, промисловості, в системах освіти та охорони здоров'я [2]. За результатами досліджень науковців Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України було доведено, що ще навіть до воєнного стану в Україні ринок праці характеризувався деструктивними тенденціями та значними асиметріями розвитку [3].

До актуальних на момент проведення дослідження (період 2000-2018 рр.) асиметрій науковцями було віднесено такі асиметрії [3, с. 19]:

ь якості пропозиції робочих місць; продуктивності та компенсації праці;

ь професійної кваліфікації та навичок;

ь демографічної асиметрії пропозиції робочої сили до попиту;

ь мотивації мобільності та моделей поведінки робочої сили;

ь участі у формуванні та реалізації політики на ринку праці;

ь здатності регіональних ринків праці до підтримки людського розвитку.

При цьому дослідниками було вирізнено асиметрії 3 типів [3, с. 21]:

ь асиметрія А: обумовлена недосконалістю об'єктивних чинників взаємодії;

ь асиметрія В: формування інформаційних переваг суб'єктами взаємодії;

ь асиметрія С: викривлення та приховування інформації, посилення інформаційної невизначеності.

В умовах воєнного стану наявні асиметрії ринку праці поглиблюються й з'являються нові, а недосконалість окремих механізмів та політик щодо регулювання зайнятості та попередження безробіття відгукується погіршенням показників стану ринку праці та його неспроможністю вчасно, гнучко реагувати на виклики воєнного часу та пом'якшувати нові загрози.

Ідентифікацію ключових загроз соціальній безпеці на ринку праці України в умовах війни проведено в роботі В.Близнюк та Л.Яценко [4]. Серед основних загроз на ринку праці, загострення яких спричинено розгортанням воєнних дій на території України, дослідники вважають [4, с.1110]:

ь посилення напруження на ринку праці внаслідок бойових дій;

ь звуження поля прикладання праці, зменшення якісних робочих місць та поглиблення галузевих та освітньо-професійних диспропорцій на ринку праці внаслідок руйнування виробничих ланцюгів, погіршення умов для підприємництва, втрата значної частки потенціалу базових галузей промисловості та аграрного сектору;

ь поширення значних обсягів довготривалого безробіття;

ь низька дієвість мотиваційних та стимулюючих чинників;

ь недостатній рівень трудової мобільності та низький рівень її ефективності;

ь низький рівень адаптивності суб'єктів ринку праці до нових вимог;

ь зміна вікової структури робочої сили;

ь низький рівень інфорсменту в трудовій сфері.

Негативно на ситуацію на ринку праці країни в умовах воєнного стану впливають також погіршення співпраці з окремими торгівельними партнерами, що зумовило частковий вихід України із відповідних зовнішніх ринків; погіршення інвестиційної привабливості країни, що зумовило негативні тенденції у сфері інвестиційних потоків; зменшення попиту на внутрішньому ринку в результаті погіршення виробничих процесів і платоспроможності суспільства [5, с.37].

За даними Національного банку України, рівень безробіття в країні, через повномасштабне військове вторгнення РФ, сягнув 35% [6]. У перші місяці війни українці втратили майже третину робочих місць. Проте в кінці 2022 року ситуація значно покращилась: експерти Міжнародної організації праці оцінили рівень безробіття в Україні в кінці 2022 року в 15,5% [2]. Водночас, згідно з опитуванням групи Рейтинг, унаслідок бойових дій у середньому по країні залишилися без роботи 53% працездатного населення, а на сході України цей показник сягає 74% [7].

Аналіз трендів розвитку ринку праці в Україні в умовах війни ускладняється відсутністю важливої частини статистичної інформації починаючи з 2022 р. Зокрема, інформація про зайнятість та безробіття населення (за методологією Міжнародної організації праці) визначається органами державної статистики на підставі обстежень робочої сили. У зв'язку із військовими діями, у 2022 р. Державна служба статистики України не мала можливості проводити відповідні обстеження. Тому, показники щодо зайнятості та безробіття населення (за методологією МОП) за 2021 рік є останніми опублікованими даними [8, с. 2]. Отже, сконцентруємось на аналізі попиту та пропозиції на зареєстрованому ринку праці України, з використанням даних оприлюднених на офіційному сайті Державної служби зайнятості України.

Протягом 2022 року в Україні роботодавці проінформували центри зайнятості про наявність 396 тис. вакансій. Структура вакансій за видами економічної діяльності була наступною [9, с. 2]:

18% - на підприємствах переробної промисловості;

17% - у сфері сільського господарства;

14% - в оптовій та роздрібній торгівлі;

10% - у сфері освіти;

7% - у сфері охорони здоров'я;

7% - у сфері транспорту;

6% - в державному управлінні й обороні.

Станом на 1 січня 2023 року кількість вакансій, заявлених роботодавцями до Державної служби зайнятості становила 21 тис. одиниць, що на 48% менше, ніж на відповідну дату 2022 року (41 тис. одиниць) [9, с.2]. У 2022 році послугами Державної служби зайнятості скористалися майже 868 тис. зареєстрованих безробітних, що на 27% менше, ніж у відповідному періоді минулого року [9, с.3].

Аналіз динаміки кількості безробітних, які кількості перебувають на обліку в Державній службі зайнятості Україні у 2018-2023 рр. (рис.1) демонструє, що у 2022 р. внаслідок війни не відбулося зростання цього показника, який за аналізований період був максимальним у 2020 р.(як наслідок впливу пандемії COVID-2019 на ринок праці та сферу зайнятості). Натомість, у 2022 р. зафіксовано найнижче значення даного показника за п'ятирічний аналізований період. Слід зазначити, що така ситуація скоріш не може сприйматись як індикатор дієвої державної політики зайнятості та показник ефективності функціонування ринку праці в умовах війни. А наявна ситуація обумовлена, зокрема, такими чинниками як відток частини населення, що мали статус безробітних за кордон (переважно жінки); мобілізацією частини населення (переважно чоловіки); не бажанням, неготовністю або неможливістю частини громадян, які не мали роботи або втратили її під час війни звертатись за допомогою до центрів зайнятості. Крім того, слід додати, що через тимчасову окупацію частини українських територій РФ у 2022 р., у 2022 р. порівняно з 2021 р. змінилась кількість територіальних одиниць статистика по яких щодо кількості зареєстрованих безробітних зафіксована на рис.1.

Рис.1. Динаміка кількості безробітних, які перебувають на обліку в Державній службі зайнятості Україні у 2018-2023 рр., тис. осіб

Джерело: складено за даними Державної служби зайнятості України [8,10]

Особливою соціальною групою на ринку праці України ще з 2014 р. є внутрішньо переміщені особи. У 2022 р. в Україні суттєво зросла кількість громадян, які мають такий статус й відповідно, змінилась їх питома вага в структурі зареєстрованого безробіття. ВПО серед зареєстрованих безробітних наразі складають 8% (10, 2 тис осіб станом на 01.05.2023 р., 15, 7 тис. осіб станом на 01.01.2023 р. ). До повномасштабної агресії РФ в Україні та введення воєнного стану, їх частка в структурі зареєстрованих безробітних станом на 01.01.2022 р. становила 1% або 2,6 тис.осіб. [9, с.23]. Щодо сприйняття внутрішньо-переміщених осіб на регіональних ринках праці, то за останні майже півтора роки в Україні сформовано декілька полярних точок погляду,. Вони перебувають в діапазоні починаючи від того, що збільшення присутності ВПО в регіоні (громаді) створює додаткові проблеми, навантаження на ринок праці, соціальну систему та потребує додаткових ресурсів задля вирішення проблем, до цілком продуктивного сприйняття ВПО як додаткового ресурсу пожвавлення місцевої економіки, що зачасту має потужний потенціал, унікальні для нового місця проживання навички, високий рівень мотивації тощо. Таким чином, аналізуючи сучасні тенденції розвитку ринку праці в Україні маємо звернути особливу увагу на ВПО як можливе потенційне джерело вирішення проблеми кадрового забезпечення бізнесу в умовах війни.

Ознакою національного ринку праці України в умовах війни є те, що суттєвим залишається дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили, який кількісно може бути проаналізований через навантаження кількості безробітних на одне вакантне робоче місце. Динаміку цього показника за трирічний період графічно представлено на рис. 2, з якого видно, що починаючи з лютого 2022 р. в Україні через зниження рівня ділової активності відбувається стрімке зростання кількості претендентів на одну вакансію. Воно досягає свого піку у червні 2022 р. (13 осіб), а до кінця року трохи зменшується до 11 осіб, які претендували на 1 вакантне робоче місце.

Станом на 1 січня 2023 року, в середньому по Україні, на одне вільне робоче місце претендувало 9 безробітних (на 1 січня 2022 року - 7 осіб) [9, с.3], а вже через чотири місяці - станом на 1 травня 2023 року, в середньому по Україні, на одне вільне робоче місце претендувало лише 3 безробітних [10]. Як видно з рис. 2, це навіть менше, ніж відповідний показник у 2020 р.. Таким чином, можна констатувати певну позитивну тенденцію за умови визнання її як проміжного результату пожвавлення економіки та часткового відновлення активності бізнесу в України у 2023 р., що як вже зазначалось, відбувається на фоні зниження рівня зареєстрованого безробіття, який лише частково відображає реальну картину із забезпечення населення роботою в умовах воєнного стану.

Рис.2. Динаміка кількості претендентів на 1 вакансію, станом на кінець місяця на ринку праці України у 2020-2022 рр., осіб [8]

За аналізований період, невідповідність попиту на робочу силу та її пропозиції у професійно-кваліфікаційному розрізі спостерігалася за всіма групами професій, найбільше серед кваліфікованих робітників сільського господарства (на 1 вакансію станом на 01.05.2023 р. претендували 8 осіб), технічних службовців (7 осіб), службовців та керівників (6 осіб), працівників сфери торгівлі та послуг (6 осіб), представників найпростіших професій (5 осіб) [10, с.19]. І фактично досягнуто баланс - 1 претендент на 1 робоче місце - лише по групі «кваліфіковані робітники з інструментом».

Не зважаючи на наявні диспропорції між кількістю бажаючих працювати та кількістю вакантних робочих місць, в Україні наразі на ринку праці домінують роботодавці. Це у своєму дослідженні наголошує І.О.Штундер [11]. За прогнозами фахівців невідповідність попиту та пропозиції на ринку праці залишатиметься ще тривалий час, а тому ринок, де домінує роботодавець збережеться і після війни - більшість персоналу готові до скорочення заробітної плати на 35-45%, зростає кількість відгуків на вакансії (на 33%) та кількість реєстрацій на відповідних сайтах з пошуку роботи (на 55%) [11]. Заробітна плата найманих працівників як елемент ринку праці також відреагувала на проблеми функціонування в бізнесу в умовах війни. Одним з найпоширеніших методів адаптації бізнесу до умов війни стали замороження або скорочення зарплат, а також безоплатні відпустки - всі ці фактори говорять про приховане безробіття у державі. Скорочення доходів через втрату роботи, а також значна інфляція: в Україні різко подорожчали їжа, паливо та послуги (деякі майже на 50%), спричинили зріст показника рівня бідності. У 2022 році за межею бідності опинилось 24,2% українців (майже 7,1 мільйона людей) [2].

Опитування, проведене компанією Deloitte [12] у квітні-травні 2022 р. серед топ-менеджерів компаній, лідерів HR-функції та інших представників різних індустрій підтверджує, що на ринку праці України щодо рівня оплати праці найманих працівників в умовах перших місяців воєнного стану мали місце такі тенденції:

1. переважна більшість компаній здійснювали виплату заробітної плати в повному обсязі всім працівникам протягом лютого-квітня, проте частка таких компаній зменшувалася від місяця до місяця (за рахунок більш активного запровадження часткових виплат для деяких категорій персоналу);

2. 41% компаній з тих, що мали плановий перегляд рівня винагороди у період не пізніше, ніж кінець квітня (62%), запровадили зміни до початку війни. Серед тих, хто мав плановий перегляд у період після початку травня, 50% змінили свої плани через війну.

За даними Національного банку України, станом на 07.06.2022 р. падіння зарплат у приватному секторі в середньому становило від 25% до 50% порівняно з довоєнним часом [6]. Найбільше падіння рівня оплати праці порівняно з довоєнним зафіксовано у таких видах економічної діяльності [7, с. 6]: видобуток сировини (58%), інсталяція та сервіс (50%), консультування (46%). Далі з відновленням економіки, пожвавленням попиту на робочу силу номінальні зарплати швидко зростатимуть і перевищать довоєнний рівень вже у 2023 році. Але через інфляцію реальні зарплати навіть наприкінці 2024 року будуть усе ще нижчими за довоєнний рівень [6].

Узагальнення проаналізованих вище тенденцій функціонування ринку праці України в умовах воєнного часу дозволяє їх згрупувати за сегментами попиту та пропозиції, й виокремити на цій основі ключові виклики, що стоять перед ринком праці та потребують негайної реакції з боку державної політики зайнятості, соціальної політики та механізмів регулювання ринку праці (рис. 3).

Рис. 3. Основні зміни трендів розвитку ринку праці в Україні та виклики воєнного часу

Серед ключових викликів, що постануть на етапі повоєнного відновлення економіки України експерти виокремлюють такі: мільйонам працівників (щонайменше 10% робочої сили) доведеться змінити роботу; пошук відповідних вакансій у багатьох випадках передбачатиме неодноразові зміни місця проживання через спричинені війною руйнування житлового фонду та невідповідність між галузевим розподілом переміщених працівників і релокованих фірм у регіонах; потрібно буде реінтегрувати до ринку праці колишніх біженців, внутрішньо переміщених осіб, ветеранів, які часто матимуть фізичні та психологічні травми від війни; частину населення працездатного віку, значно більшу, ніж до повномасштабного вторгнення, доведеться мобілізувати, щоб закрити дефіцит деяких професій під час повоєнного відновлення; потрібно буде інтегрувати та залучати до відбудови країни іммігрантів з інших країн [13, с. 313].

Є чотири основні набори політик, які слід реалізувати в найближчі роки для відбудови кращого ринку праці [13, с.332]:

1. Інвестиції в людський капітал для майбутнього через надання компенсаційної освіти учням, які втратили роки навчання, та перепідготовку людей, які втратили роботу, але яким іще далеко до пенсії;

2. Краще використання наявного людського капіталу, підвищення участі жінок у робочій силі та вирішення проблеми безробіття серед внутрішньо переміщених працівників молодого віку;

3. Стабільний захист найбільш уразливих груп (тих, хто втратив роботу, ветеранів, вразливих і літніх працівників);

4. Сприяння поверненню ідей, якщо не людей: залучати до реконструкції людський капітал, який емігрував за кордон і не планує повертатися.

Також дослідники виокремлюють такі пріоритетні напрями відновлення параметрів ринку праці на якісно новому рівні [11]:

- відновлення людського потенціалу та капіталу,

- створення стимулів для швидкого працевлаштування працівників,

- формування дієвих програм перекваліфікації та підвищення кваліфікації згідно вимог поточної ситуації,

- залучення донорських засобів до створення нових робочих місць,

- прогнозування професій, які в короткостроковій та середньостроковій перспективі будуть користуватися попитом на ринку праці,

- створення програм зайнятості для внутрішньо переміщених осіб,

- розвиток дистанційних форм зайнятості.

Вважаємо, що серед пріоритетних завдань, що сприятимуть відновленню ринку праці та нівелюванню негативних тенденцій слід виокремлювати запровадження сучасних програм розвитку актуальних навичок та їх адаптацію для різних соціальних груп учасників ринку праці (зокрема, ВПО, демобілізовані військовослужбовці, особи, які частково втратили працездатність через війну тощо). Крім того, слід зауважити, що оскільки ринок праці в України перебуває на етапі значних трансформацій, багато нових місць є новоствореними (наприклад, при релокації бізнесу або його відновленні після руйнування), то при проєктуванні робочих місць важливо робити акцент на забезпеченні гідних умов зайнятості працівників, що дозволить в результаті отримати низку важливих ефектів задля подальшого пожвавлення економіки країни та її повоєнного відновлення.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Повноцінне кадрове забезпечення економіки України в умовах війни ускладняється негативними тенденціями, що мають місце в різних сегментах національного ринку праці, а повоєнне відновлення економіки безсумнівно залежитиме від спроможності ринку праці гнучко та адаптивно реагувати на наявні виклики.

Погіршення параметрів робочої сили та скорочення її чисельності висуває жорсткі умови до підвищення ефективності використання тих людських ресурсів, які є в наявності та доступні бізнесу. Проведене в результаті дослідження узагальнення змін, що відбуваються на ринку праці України в умовах війни в розрізі попиту та пропозиції робочої сили дозволили ідентифікувати виклики, що впливають на кадрове забезпечення економіки та потребують напрацювань відповідних управлінських інструментів на всіх рівнях регулювання ринку праці з метою подальшого обґрунтування дієвих напрямів їх застосування.