Адаптивний менеджмент ефективності землекористування аграрних підприємств в умовах диджиталізації та логістичних загроз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адаптивний менеджмент ефективності землекористування аграрних підприємств в умовах диджиталізації та логістичних загроз

Голобородько Т. В., Завада О. П., Йолкін А. М., Мірошніченко О. А. Адаптивний менеджмент ефективності землекористування аграрних підприємств в умовах диджиталізації та логістичних загроз.

Організація адаптивного менеджменту ефективності землекористування аграрних підприємств суттєво актуалізується в умовах диджиталізації та логістичних загроз.

населення. Важливим питанням є встановлення порівнянності критеріїв оптимізації на різних рівнях управління. Від правильного вирішення проблеми відповідності локальних та регіональних оптимумів багато в чому буде залежати рівень управління ефективністю сільськогосподарського землекористування. Для кожного рівня управління вибираються свої критерії оптимальності, які не повинні суперечити загальній меті національної економіки та повинні бути пов'язані між собою, утворюючи ієрархію взаємно погоджених критеріїв, тобто систему управління землекористуванням, яка представлена ієрархією взаємно погоджених критеріїв інтенсивності землекористування з оптимальною агроекологічною інвестиційною активністю, орієнтованою на вкладання у підтримання стабільного рівня продуктивного потенціалу земельних ресурсів.

Ключові слова: адаптивний менеджмент, ефективність, землекористування, аграрні підприємства, ди- джиталізація, логістичні загрози. диджиталізація логістична загроза землекористування

Abstract.

Постановка проблеми

Основу організації ефективного господарства в будь-якій сфері національної економіки складає забезпечення системності взаємодії її елементів в єдиному цілеспрямованому векторі розвитку. В діяльності аграрних підприємств органічність процесу реалізації ресурсного потенціалу для досягнення сталого розвитку забезпечується через адаптивний менеджмент ефективності землекористування.

Сучасна система землекористування в рамках прийнятих Україною цілей та пріоритетів сталого розвитку є складною системою взаємодії суспільних цінностей, яка переживає черговий етап трансформації в процесі становлення індустрії сільського господарства з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних аграрних підприємств в умовах диджиталізації та логістичних загроз.

Передумовою своєчасного досягнення цілей сучасного аграрного підприємства є чітке розуміння стартових умов трансформаційного процесу, які в системі сільськогосподарського землекористування можна охарактеризувати переважно споживацьким ставленням економічних агентів до родючих, але обмежених земельних ресурсів, особливо в період воєнного стану. Зокрема, в процесі організації своєї діяльності суб'єкти господарювання з метою залучення інвестиційних ресурсів нехтують формуванням необхідних механізмів розвитку сталості та потужності агробізнесу, без чого неможливий намічений прогрес.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженню питання адаптивного менеджменту ефективності землекористування аграрних підприємств в умовах діджи- талізації та логістичних загроз присв'ячено багато праць сучасних науковців. При цьому основні акценти вчені роблять на антикризо- вих аспектах розвитку (Антипенко Н. В., Вєдє- ніна Ю. Ю., Гнатенко І. А., Пархоменко О. П., 2021; Мартин О. М., Соловйов Д. П., 2020),адаптаційному механізмі землекористування (Гринчук Ю. С., Кукса І. М., Ткаченко Н. Е., Параскєєва А. М., 2022), екологізації виробництва (Живко З. Б., Орлова-Курилова О. В., Боруцька Ю. З., Березовський Д. О., 2021; Ovcharenko I., Khodakivska O., Sukhomlyn L., Shevchenko O., Lemeshenko I., Martynov A., Zos-Kior M., Hnatenko I., Michkivskyy S., Bilyavska L., 2022), ефективності саме землекористування (Кобченко М. Ю., 2020; Шуст О. А., Паска І. М., Гринчук Ю. С., 2021), оптимі- заціїлогістичногоменеджменту(Lozhachevska O., Navrotska T., Melnyk O., Kapinus L., Zos-Kior M., Hnatenko I., 2021; Stolyarov V., Pasztorova J., Zos-Kior M., Hnatenko I., Petchenko M., 2022), впровадженню нових технологій у виробництво (Zherdetska L., Diatlova Y., Diatlova V., Derkach J., Goncharenko A. Zos-Kior M., 2021; Zhyvko Z., Nikolashyn A., Semenets I., Karpenko Y., Zos-Kior М., Hnatenko I., Klymenchukova N., Krakhmalova N., 2022). Проте, дані дослідження характеризуються фрагментарністю і потребують систематизації.

Формулювання цілей статті

Метою дослідження стало вивчення адаптивного менеджменту ефективності землекористування аграрних підприємств в умовах диджиталіза- ції та логістичних загроз.

Виклад основного матеріалу дослідження

Ефективне землекористування - форма та відповідні до неї методи використання земель, які забезпечують оптимальні параметри екологічних та соціально-економічних функцій територій, тобто це ефективне використання земельних ділянок, отримання максимальної користі з одиниці площі без порушення їх природної якості та суспільної цінності. Тому забезпечення ефективного землекористування означає землекористування, яке не погіршує якісних та кількісних характеристик земель.

Забезпечити ефективне землекористування аграрних підприємств - це означає організувати таке використання земель, при якому зберігаються площі сільськогосподарських угідь та не допускається зниження їх родючості; забезпечується належне використання земель, тобто землекористування відповідно до вимог законодавства; здійснюється компактна забудова, яка не викликає погіршення стану інших природних об'єктів; забезпечується цільове та своєчасне використання земель, що найкращим чином відповідає природно-кліматичним та географічним властивостям конкретних земельних ділянок.

Основою системи управління землекористуванням є оптимальний зв'язок угідь з природним та антропогенним середовищем. Встановлення подібного зв'язку є результатом процесу оптимізації параметрів керованої та керуючої підсистем. У науковій літературі оптимізація землекористування розглядається як така організація виробничого процесу, при якій земля використовується найбільш раціонально, її продуктивні властивості забезпечують хоча не максимальний, але екологічно стійкий ефект при збереженні родючості грунтів [9]; процес встановлення такої структури земельних угідь, що буде найбільшою мірою адекватна уявленням про ефективне управління використанням земель [6] тощо.

Враховуючи значення земельних ресурсів як екологічної, економічної та соціальної цінності, в менеджменті землекористування необхідно поєднувати відповідні напрями оптимізації [1; 3]. Екологічна складова менеджменту землекористування полягає в усвідомленій необхідності збереження та розумного використання землі як основного природного ресурсу та базисного компоненту довкілля, економічна - у використанні земель саме в якості тих угідь, де вони будуть приносити найбільший дохід, соціальна - в адекватності характеру використання земель, стані суспільної свідомості та системі громадських потреб. Водночас необхідність зазначеної комплексності менеджменту землекористування зумовлює відносну складність його здійснення [9].

Очевидно, що трансформаційні процеси досягнення оптимального землекористування, що забезпечує високий рівень ефективностіуправлінняаграрним підприємством, повинні здійснюватися системно на основі відповідного чіткого механізму. Для сталого розвитку суспільства основною передумовою стає наявність ефективних державних та приватних інститутів, соціальна справедливість, зважена бюджетно-податкова політика та баланс між ринком та державою. Дослідниками співвідношення участі держави та приватного сектору в управлінні природними ресурсами доведено, що ринки без участі суспільства та держави незадовільно регулюють питання захисту навколишнього середовища [1; 8]. Слабке інсти- туціональне забезпечення ринків може зумовити ріст міграції, виснаження або деградацію природних ресурсів, погіршення стану навколишнього середовища.

Земельні ресурси як складова природно-ресурсного потенціалу України є унікальним об'єктом, на який спрямовані інтереси членів суспільства, оскільки земля є універсальним фактором суспільного життєзабезпечення. Адаптивний менеджмент ефективності землекористування, рівень використання та відтворення земельних угідь визначається характером впливу на них суб'єктів господарювання. Розвиток економіки держави та задоволення соціально-економічних потреб суспільства значною мірою залежить від конкурентного розвитку агропромислового виробництва, системоутворювальну роль у забезпеченні якого в умовах диджиталізації та логістичних загроз відіграють організаційні та членські важелі й інструменти.

Актуальність зазначеної проблеми для вітчизняних аграрних підприємств, які все ще перебувають на етапі фундаментальних трансформаційних змін, війна, земельна реформа, кліматичні зміни, біологічні виклики тощо - беззаперечна. Реалії вказують на наявність низки проблем, розв'язання яких потребує додаткової розробки теоретико-мето- дологічнихзасадудосконалення організаційних та управлінських взаємопов'язаних складових, які при певній досконалості та гармонізації створюють відповідний управлінський механізм із найбільш сприятливими умовами для ефективного розвитку аграрних підприємств.

Організаційно-економічний механізм є способом забезпечення реалізації вимог об'єктивних законів у процесі суб'єктивної людської діяльності [6]. Цей механізм охоплює широкі надбудовні відносини (політичні, ідеологічні, морально-етичні, правові тощо), що активно впливають на базис. Самостійними об'єктами у складі організаційно- економічного механізму є наступні сфери: державно-правова; господарсько-правова; адміністративно-виконавча; державного та господарського управління; самоврядування.

Функціонування організаційно -економічного механізму управління землекористуванням повинно бути спрямовано на послідовне розв'язання наступних стратегічних завдань: продовольче забезпечення та продовольча незалежність держави; розвиток сільських територій та спрямування потенціалу агропродовольчої сфери на задоволення потреб населення; інтегрування України у світовий продовольчий ринок, забезпечення сталого розвитку аграрних підприємств та посилення їх конкурентних переваг.

Ускладнюють розв'язання стратегічних завдань специфічні умови розвитку вітчизняної агропродовольчої сфери, а саме: війна (відповідно, замінованість територій, порушення та подорожчання логістики, недостатні інвестиції в проєкти з диджиталізації тощо); незавершеність формування ринкової економіки; неадекватність учасників ринку та державних органів управління щодо ринкових засад; недореформування земельних відносин; недосконалість системи управління, невідповідність її вимогам побудови сучасного аграрного ринку тощо. Характеристика організаційно-економічного механізму поширюється на галузь у цілому, окремі підприємства, підгалузі, види діяльності та продукції, технологічні, управлінські, організаційні процеси тощо. Таким чином, акцент організаційно-економічного механізму менеджменту ефективності землекористування можна сконцентрувати на реалізації механізму підвищення ефективності землекористування в аспекті забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств.

При цьому метою реалізації даного механізму є формування адаптивного ресурсоо- рієнтованого сільгоспземлекористування. Суб'єкт - керівництво аграрних підприємств. Об'єкт - землі сільгосппризначення. Базовими принципами механізму можна вважати агроекологічне реінвестування основної та побічної продукції, а методами - динамічне програмування ефективних змін в інтенсивності землекористування. Відповідно виникає необхідність аналізу передумов, що суб'єктивно й об'єктивно примушують економічних агентів змінювати усталені способи роботи з земельними ресурсами та провокують активний розвиток трансформаційних процесів. Умовно всі ці причини можна поділити на дві великі групи:

- проблемні, або ті, що змушують змінюватися через кризовий стан земельних ресурсів;

- перспективні, або ті, що відкривають додаткові умови збільшення прибутковості від використання земельних ресурсів.

Багато найбільш економічно та технічно розвинених країн вже впродовж тривалого часу впроваджують біологізацію та екологізацію землеробства. Певний час Україна була відмежована від світових тенденцій в таких питаннях через ідеологізацію власних досягнень, директивність виконання агроре- комендацій, низькі ціни на енергоносії. Це сприяло застосуванню високозатратних та низькоефективних технологій в час, коли економіка ще вважалася міцною [5; 9; 11].

Проаналізувавши історію розвитку землеробства як основи системи сільськогосподарського землекористування України можна стверджувати, що воно розвивалося впродовж багатьох десятиліть на спадній родючості грунту. Відтворення родючості було частковим та проводилося воно шляхом внесення органічних та мінеральних добрив, яких завжди не вистачало для створення бездефіцитного балансу гумусу в грунті [1].

Сучасне землекористування в аграрних підприємствах України характеризується суттєвим поліпшенням насіннєвого матеріалу, зваженим рівнем використання мінеральних добрив та засобів захисту рослин, вкрай недостатнім використанням органічних добрив та впровадженням адаптивної системи землеробства, що орієнтується на різні коливання природно-кліматичних умов:

- внаслідок некомплексного підходу до використання капіталовкладень та матеріально-технічних ресурсів не вдалося домогтися істотного перелому за найважливішими показниками з аграрних підприємств;

- ігнорування довгострокових пріоритетів розвитку аграрних підприємств призвело до того, що родючість грунтів як найважливіший фактор виробництва не тільки не підвищилася, але в абсолютній більшості регіонів знизилася через деградацію земельних угідь [6; 9; 11].

Аналіз характеру землекористування та технологій землеробства, які використовуються в сучасних умовах виробництва, показує, що крім факторів екологічної безпеки та рівня виробничих витрат необхідно враховувати державну підтримку, контроль якості, соціальні, правові аспекти, маркетинг, динаміку диджиталізації, логістичні загрози тощо.

Для об'єктивності здійснюваного аналізу землекористування необхідно уявляти й обов'язково враховувати актуальні умови ведення землеробства в Україні, а також причини чи складові, від яких залежить успіх господарської діяльності. Серед багатьох складових впливу на операційну діяльність як окремо взятого аграрного підприємства, так і в цілому землеробської галузі за відповідного рівня ефективності землекористування, основними можна назвати наступні:

- соціальні складові - чисельність та віковий ценз працездатного сільського населення, міграція, освітній рівень, народжуваність, матеріальне становище, фізичний стан, соціальні умови;

- екологічні складові - зменшення викидів парникових газів в атмосферу, охорона навколишнього середовища, контроль ерозії, збереження, підвищення родючості грунту;

- економічні складові - можливе зростання вартості необхідних матеріальних ресурсів землеробства при відсутності адекватної динаміки цін на продукцію землеробства, збільшення прибутків, виробничих витрат, енерго- та металомісткість сільськогосподарських машин та знарядь (рис. 1).

І. Соціальні передумови змін в управлінні землекористуванням.

Соціальну природу суспільства визначає робоча сила, що реально функціонує в процесі виробництва - це основна частина трудових ресурсів. Решта становить потенційну робочу силу, яка може брати участь у виробництві продуктів та наданні послуг. Найсуттєвішим фактором формування чисельності сільського населення є соціально-економічні умови, що складалися в Україні [3].

Щодо причин такої соціальної ситуації, то структурно-динамічні зміни чисельності населення на селі відбуваються в двох протилежних напрямах: з одного боку, зменшується кількість дітей, підлітків та осіб працездатного віку, а з другого - зростає кількість пенсіонерів. Тому сільське населення швидко старіє, звужується демографічна основа відтворення. Темпи цих стабільно негативних змін дуже динамічні.

Крім того, посилюється міграція сільського населення через незадовільні соціально- побутові умови життя в багатьох сільських населених пунктах. Інтенсивний відплив сільської молоді через незадовільні умови трудової діяльності та проживання в сільській місцевості активізував негативні демографічні процеси. Зумовлена цим кризова демографічна ситуація звузила природну основу відтворення жителів села, спричинила погіршення їхніх якісних параметрів та зниження трудового потенціалу, особливо зайнятих в агроп- родовольчій сфері [1].

Рис. 1. Фактори впливу на систему адаптивного менеджменту ефективності землекористування аграрних підприємств

ІІ.Екологічні передумови змін в управлінні землекористуванням.

Однак, негативним наслідком цього фактору інтенсифікації є хімізація землеробства, що призводить до забруднення навколишнього середовища. Непоодинокі випадки, коли хімічні засоби, зокрема мінеральні добрива, вносяться непродумано, а іноді безвідповідально, що призводить до накопичення засобів хімізації в грунті, грунтових водах, до надмірного вмісту у продукції рослинництва, а через корми - в продуктах харчування тваринного походження, що формує біологічну небезпеку.

Високий рівень розораності проявляється негативно внаслідок зниження екологічної стабільності землекористування. Висока питома вага екологічно нестійких земельних угідь (рілля, чиста пара, просапні культури, дороги, забудовані землі тощо) зумовлює формування низького рівня екологічної складено автором на основі 1; 4; 10]

стійкості території. Це посилюється існуючою у переважній більшості аграрних підприємств науково не обгрунтованою структурою посівних площ та не відповідним розміщенням культур без урахування рельєфу території. В сукупності це зумовлює підвищення ризику прояву водної ерозії та дефляції грунту [4; 10].

ІІІ.Економічні передумови змін в управлінні землекористуванням.

Система землекористування може претендувати на визначену їй роль та бути впровадженою у виробництво лише у випадках доцільності та економічної ефективності. Оцінити економічну ефективність будь-якої системи є досить проблемним завданням через складність самої системи та залежності кінцевого результату від значної кількості змінних величин, якими є: кліматичні умови, грунтові відмінності та його стан, ціни на паливно-мастильні матеріали, добрива, засоби захисту рослин, строки сівби та збирання сільськогосподарських культур, логістика польових робіт, розміри землекористування аграрного підприємства, наявність відповідної інфраструктури та ін.

У зв'язку з тим, що система землекористування має безпосередній вплив на продуктивність сільськогосподарських культур, що вирощуються, та опосередкований вплив на стан навколишнього середовища, при розрахунку економічної ефективності землекористування треба обов'язково враховувати витрати на підтримання належного стану навколишнього середовища в межах певного регіону [4].

Зважаючи на вищесказане, особливого значення за умов запровадження альтернативних систем сільськогосподарського землекористування набувають фінансово-економічні проблеми, зокрема на диджиталізацію та мінімізацію логістичних загроз. Серед них найбільш істотними слід назвати такі, як ризики, пов'язані з можливими змінами кон'юнктури ринку органічної продукції в період запровадження системи, фінансові втрати у зв'язку зі зниженням урожайності й обсягів виробництва продукції, відсутність механізмів страхування ризиків та фінансової підтримки з боку держави.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Виходячи з проведеного дослідження, основними передумовами адаптивного менеджменту ефективності землекористування аграрних підприємств в умовах диджиталізації та логістичних загроз є: визначення національної стратегії реалізації екологічних та соціальних функцій сільських територій; активізація участі сільських рад та об'єднаних територіальних громад у розбудові ефективного землекористування; стимулювання біологізації та екологізації землеробства, популяризація органічного сільського господарства; комплексний підхід до використання капіталовкладень та матеріально-технічних ресурсів; законодавча підтримка боротьби з деградацією гумусу, ерозією та забрудненням грунтів; поліпшення соціально-економічних умов сільських жителів; послідовна технологічна перебудова систем землеробства; впровадження методів ландшафтного планування територій; розвиток інноваційного потенціалу землекористування; активізація агроекологічного інвестування аграрних підприємств тощо.

Таким чином, представлені альтернативні технології землеробства можуть скласти основу системи адаптивного менеджменту ефективності землекористування за рахунок оптимізації різноманітних аспектів виробничої діяльності аграрних підприємств: забезпечення цінових переваг, забезпечення маркетингових переваг, економії на матеріалах та ін. Проте, всі підходи орієнтовані на єдиний пріоритет розвитку сільськогосподарського землекористування - екологоорієнтований сталий розвиток в умовах диджиталізації та логістичних загроз.

Література

1. Антипенко Н.В., Вєдєніна Ю.Ю., Гнатенко ІА., Пархоменко О.П. Фінансовий менеджмент ресурсозбереження інноваційно орієнтованих підприємств у контексті антикризової стратегії розвитку. Агро- світ. 2021. № 23. С. 10-16. DOI: 10.32702/2306-6792.2021.23.10.

2. Гринчук Ю.С., Кукса І.М., Ткаченко Н.Е., Параскєєва А.М. Планування інноваційного розвитку в контексті забезпечення економічної безпеки та управління змінами. Формування ринкових відносин в Україні. 2022. №4(251). С. 28-33. ULR: http://dndiime.org/wp-content/uploads/2022/08/4_2022.pdf.

3. Живко З.Б., Орлова-Курилова О.В., Боруцька Ю.З., Березовський Д.О. Державне регулювання заощадження інноваційного потенціалу підприємств та екологізації виробництва: формування управлінських стратегій та оцінювання конкурентної поведінки. Інвестиції: практика та досвід. 2021. № 19. С. 10-15.

4. Кобченко М.Ю. Менеджмент ефективності землекористування сучасних аграрних підприємств. Дисертація на здобуття наук. ступ. доктора філософії за спеціальністю 073 «Менеджмент». Полтавська державна аграрна академія, Полтава. 2020. 268 с.

5. Мартин О.М., Соловйов Д.П. Управління фінансовою безпекою підприємства. Стан та перспективи розвитку обліку, аналізу, контролю та оподаткування в умовах поглиблення євроінтеграційних процесів. V Міжнародна студентська інтернет-конференція. 23-24 березня 2020 р.: зб. тез. Львів, 2020. С. 42-44.

6. Шуст ОА., Паска І.М., Гринчук Ю.С. Удосконалення заходів державного стимулювання інвестиційної діяльності в підвищення родючості грунтів. Інноваційна економіка. 2021. № 1-2. С. 126-130.

7. Lozhachevska O., Navrotska T., Melnyk O., Kapinus L., Zos-Kior M., Hnatenko I. Management of logistics and marketing behavior of innovation clusters in territorial communities in the context of digitalization of society and the online market. Laplage in Journal. 2021. № 7(3). pp. 315-323.

8. Ovcharenko I., Khodakivska O., Sukhomlyn L., Shevchenko O., Lemeshenko I., Martynov A., Zos-Kior M., Hnatenko I., Michkivskyy S., Bilyavska L. Spatial organization management: modeling the functioning of eco-clusters in the context of globalization. Journal of Hygienic Engineering and Design. 2022. Vol. 40, pp. 351-356.