Концепція сталого розвитку як основа формування та оцінки стратегії підприємства

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Хмельницький національний університет, Україна

Факультет управління, адміністрування та туризму

Кафедра менеджменту та адміністрування

Заблоцький О.В., аспірант

Андрусіва К.Р, магістрант

Карвацка Н.С., к.е.н., доцент

Анотація

У статті досліджено терміни «сталий розвиток», «соціальна відповідальність», розглянуто основоположні складові концепції сталого розвитку. Акцентовано увагу на важливості формування стратегії управління підприємств через призму зазначеної концепції. Визначено, що структурними елементами, які можуть відображати зміст корпоративного механізму сталого розвитку є: фінансова стійкість; розвиток інноваційного, ресурсозберігаючого виробництва; соціальна відповідальність бізнесу; екологізація діяльності. Рекомендовано при розробці стратегії для формування та відображення причинно-наслідкових зв'язків цілей сталого розвитку підприємств використовувати стратегічні карти, а для оцінювання її ефективності - збалансовану систему показників, згрупованих за визначеними структурними елементами. Наведено рекомендації щодо змістовного наповнення та переліку збалансованих показників для формування та оцінювання складових стратегії управління сталим розвитком підприємства.

Ключові слова: сталий розвиток, соціальна відповідальність, управління, оцінка, стратегія, підприємство.

Концепція сталого розвитку в сучасному світі стала не лише філософією, а й практичним напрямком управління, що активно впроваджується в стратегії розвитку підприємствами по всьому світу. Розуміючи, що інновації, структурна перебудова економіки неможлива без значного використання ресурсів, які є обмеженими, важливим стає пошук гармонійного співвідношення між природокористуванням й соціально-економічним розвитком систем. У цьому аспекті зазначена концепція виступає як ідеальна платформа для збалансованого поєднання економічних, соціальних й екологічних складових в діяльності підприємства, забезпечуючи збереження ресурсів для майбутніх поколінь і одночасно сприяючи економічному зростанню, екологічної безпеки суспільства, необхідного рівня якості життя й добробуту населення. Усе це доводить необхідність формування стратегії управління систем через призму сталого розвитку.

Питання формування та управління сталим розвитком суспільства в цілому та промисловості, зокрема, щороку зростає. Це знаходить відображення у дослідженнях вітчизняних й зарубіжних учених, зокрема у цій роботі було розглянуто праці: В. Загорського [1], О. Захарченко [2], К. Ляшук Л. [3], Мельничука [4], Ю. Середюк, О. Хринюк [5], В. Хаустової, Ш. Омарова [6], L. Scutaru [7], J. Elkington [8], М. Kaptein [9], T. Dyllick, К. Hockerts [10].

Концепція сталого розвитку суспільства на разі є основоположною у глобальному масштабі. Вперше визначення терміну «сталий розвиток» було проголошено у звіті «Our Common Future» Всесвітньою комісією з навколишнього середовища та розвитку ООН (World Commission on Environment and Development) як «розвиток, що задовольняє потреби теперішнього часу, проте не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби» [11]. Остаточно зазначена концепція сформувалась під час конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992 р.), де брали участь голови урядів, представники наукових і ділових кіл, експерти із 179 країн. Основні тези, проголошені на цій конференції, спонукали учасників до формування та прийняття національних стратегій сталого розвитку. Наступним, потужним за значенням був Всесвітній Саміт «Земля-2002», де було розвинуто і конкретизовано основні позиції цієї концепції та прийнято важливі документи щодо її реалізації. З часом відбулась зміна фокусу від дослідження сталого розвитку еколого-економічної системи до формування триєдиної концепції - соціо-еколого-економічної системи. На саміті ООН у 2015 році були розроблені вже 17 цілей сталого розвитку.

Попри деталізацію незмінним лишається те, що в основу концепції сталого розвитку покладено три принципово основоположні складові, а саме:

- економічне зростання (збереження та розвиток капіталу, що забезпечуватиме створення необхідного для поточного й перспективного розвитку комплексу ресурсів [4, c. 42]; економне використання природних ресурсів, застосування екологічних технологій, створення продукції з дотриманням екологічних стандартів, мінімізацію, переробку і знищення відходів [2, с. 104-106]);

- прогрес у соціальній сфері (збереження стабільності соціальних і культурних систем, справедливий розподіл благ, скорочення руйнівних конфліктів між людьми; збереження культурної спадщини і різноманіття);

- захист навколишнього середовища (забезпечення життєздатності екосистем, цілісності біологічних і фізичних природних систем, від яких залежить стабільність усієї біосфери). Тут основна увага приділена створенню передумов для здатності екосистеми до самовідтворення, а не збереження її в статичному «ідеальному» стані.

Безпосередньо «сталий розвиток» є процесом, що передбачає збалансоване використання ресурсів, інвестування, технологічний розвиток, інституційні зміни, узгоджуючи при цьому це з потребами теперішнього й прийдешніх поколінь. На думку К. Ляшук, сталий розвиток можна трактувати як «модель управління організацією, що заснована на комплексному підході до вирішення економічних, соціальних та екологічних завдань, коли управлінські рішення приймаються для досягнення оптимальних результатів у цих сферах» [3, с. 123]. У цьому контексті підприємства відіграють ключову роль, оскільки їхні дії мають значний вплив на економічні, соціальні та екологічні аспекти життя. Сталий розвиток підприємства завбачує зрівноважене зростання економічних, екологічних та соціальних параметрів власної діяльності, забезпечуючи тим самим загальний прогрес. Суб'єкти господарювання, у свою чергу, мають формувати власну стратегію розвитку таким чином, щоб їх функціонування сприяло збереженню балансу між досягненням корпоративних цілей, зміцненням суспільних відносин, норм і цінностей, забезпеченням самовідтворення екосистем на відповідній території.

Втілення концепції сталого розвитку в стратегію та управління підприємством відкриває нові можливості не тільки для покращення власного іміджу та ефективності але й для досягнення загальносвітових цілей сталого розвитку. Доцільно зазначити, що концепція сталого розвитку корелюється із веденням соціально відповідального бізнесу, що набуває популярності. Сучасні підприємства ведуть бізнес переважно з урахуванням упровадження практик корпоративної соціальної відповідальності, соціального підприємництва. Однак на разі це одиничні випадки. Значна частина підприємств, особливо малих суб'єктів господарювання, нехтує складовими сталого розвитку за відсутності здорового розуміння конкуренції, переваг ділового партнерства. Це часто призводить до використання заходів, спрямованих на задоволення лише власних потреб, що у стратегічному напрямку обмежує їх розвиток.

Фундаментальні засади концепції соціальної відповідальності бізнесу сформував Дж. Елкінгтон, який запропонував поняття «триєдиний підсумок» (triple bottom line (TBL) - «люди - планета - прибуток»). Це поняття автор трактував, як поєднання економічних, соціальних та екологічних аспектів функціонування організації [7, с. 91]. На перетині кожної зі сфер зазначеної моделі утворюються додаткові чотири підсистеми, які можна визначити як принципи концепції корпоративної стійкості, а саме: терпимість, справедливість, життєздатність, сталий розвиток. Науковець зазначав, що «корпоративна стійкість забезпечується не довгостроковим вектором розвитку компанії, а практичною реалізацією заходів із забезпечення життєздатності екосистем, співтовариств та економіки». М. Каптейн та Дж. Уемп у роботі «Sustainability management, balancing conflicting economic, environmental,and social corporate responsibilities» у 2001 р. відзначали, що концепція соціальної відповідальності є «балансом економічної, екологічної та соціальної відповідальності, індикатор довіри всіх зацікавлених сторін компанії» [8, с. 93]. На думку науковців Т. Діллік, К. Хокертс, корпоративна стійкість є результатом задоволення прямих та опосередкованих інтересів стейкхолдерів компанії, що не суперечить потребам поколінь майбутнього [9, с. 131]. управління сталий розвиток інноваційний соціальнй

Таким чином, управління сталим розвитком підприємства повинно узгоджувати процес формування, прийняття та реалізації збалансованих управлінських рішень із розумінням необхідності забезпечення комплексного зростання економічного, соціального та екологічного середовища, враховуючи їх тісний взаємозв'язок та відповідний вплив власну діяльність. Важливо відмітити, що управління підприємством на засадах сталого розвитку сприяє забезпеченню його економічної безпеки протягом усього життєвого циклу. Це відбувається за рахунок формування та реалізації системи управління, спрямованої на досягнення раціональності та ефективності використання усіх видів ресурсів, дотриманню політики корпоративної соціальної відповідальності, збереження й захисту навколишнього середовища [5].

Сталий розвиток є керованим процесом. Основою керованості має бути застосування системного підходу, використання сучасних інформаційних технологій. Тобто підприємство має вбудовувати принципи сталості у всі аспекти своєї діяльності, від стратегічного планування до щоденних операцій.

Це дозволить моделювати напрями розвитку у їх багатоваріантності, з високою точністю прогнозу результатів та обирати найбільш оптимальний. Структурними елементами, що можуть відображати зміст корпоративного механізму сталого розвитку є: фінансова стійкість; розвиток інноваційного, ресурсозберігаючого виробництва; соціальна відповідальність бізнесу; екологізація діяльності. І у цьому напрямку вважаємо, що одним із дієвих інструментів формування та відображення причинно-наслідкових зв'язків цілей сталого розвитку підприємств є формування стратегічних карт. Такий інструмент буде універсальним і послідовним способом опису сталої стратегії розвитку підприємства, наочно показуватиме всі етапи управління, зробить цей процес збалансованим, що в кінцевому випадку сприятиме зростанню капіталізації.

Окрім цього вважаємо, що необхідна система оцінювання траєкторії руху в досягненні цілей сталого розвитку. Зазначена система оцінювання має містити критерії та важелі управління діяльністю підприємства за кожною підсистемою (рис. 1). У науковій літературі, присвяченій цій темі, визначається, що одним з ефективних методів є формування збалансованої системи показників як інструменту оцінки та управління стратегією розвитку. Така система доповнюватиме розроблені стратегічні карти у вигляді системи звітності, а інструментом діагностики буде формування ключових показників результативності.

Стале підприємництво передбачає економічну та фінансову ефективність. Підприємство повинно працювати над збалансованою стратегією, яка дозволить досягати фінансового успіху без шкоди довкіллю та суспільству. Це означає раціональне використання ресурсів, пошук балансу між прибутком і необхідністю збереження ресурсів для майбутнього, оптимізацію процесів та інвестування у інновації, спрямовані на підвищення продуктивності та конкурентоспроможності. Відповідно вважаємо, що оцінювання економічної складової повинне передбачати аналіз показників, за якими визначаються позиції підприємства на ринку, конкурентоспроможність, характеризується виробничий потенціал та ефективність його використання. Індикаторами у цій підсистемі будуть: рентабельність виробництва, рентабельність реалізованої продукції, фондовіддача, коефіцієнт придатності основних засобів, фондоозброєність праці, рентабельність основних фондів, динаміка виробництва, динаміка продуктивності праці, рентабельність інвестицій. Ці показники є стимуляторами, оскільки їх зростання є позитивним трендом. Дестимуляторами - витрати звичайної діяльності на 1 грн. реалізованої продукції, динаміка витрат.

Рис. 1. Система збалансованих показників для формування та оцінювання складових стратегії управління сталим розвитком підприємства

Оцінка фінансової складової повинна містити ті показники, що підприємство використовує для здійснення стратегічного планування, забезпечення фінансової стійкості, а саме показниками-стимуляторами будуть: динаміка чистого прибутку, рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, коефіцієнти оборотності (активів, власного капіталу, матеріально- виробничих запасів, дебіт заборгованості тощо), коефіцієнти ліквідності, коефіцієнт автономності, коефіцієнт маневреності. Дестимуляторами - коефіцієнт фінансування, коефіцієнт заборгованості, питома вага дебіторської заборгованості в поточних активах.

Окрім цього підприємства повинні повсякчасно мінімізувати свій негативний вплив на навколишнє середовище. Це включає зменшення викидів, використання екологічно чистих технологій, раціональне використання природних ресурсів та управління відходами. Екологічні показники, що обрані для збалансованої системи оцінки стратегії розвитку представляють ті сфери, в яких екологічна складова забезпечить зменшення негативного впливу навколишньому середовищу. Підсистема оцінки повинна містити обрахунок: відсотку переробки відходів, відношення приросту виробництва до динаміки використання енергоресурсів / пального / водних ресурсів. Зростання цих показників є позитивною тенденцією. Окрім цього можна виділити ряд дестимуляторів, а саме: відсоток відходів на одиницю продукції, кількість виявлених порушень встановленого порядку поводження з відходами, що призвело до забруднення навколишнього природного середовища, рівень перевищення концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони тощо. Інвестування в дослідження та розробку екологічно чистих технологій може допомогти підприємствам знизити свій вплив на довкілля та збільшити ефективність використання ресурсів. Це не лише сприятиме збереженню навколишнього середовища, але й може мати позитивний вплив на репутацію підприємства та відносини зі зацікавленими сторонами.

Відповідно до концепції, що досліджується, підприємства мають сприяти розвитку суспільства, підтримуючи соціальну справедливість, забезпечуючи гідні умови праці, рівні можливості та вкладаючи у розвиток громад. Це означає створення безпечних та здорових умов праці, відмову від дискримінації, підтримку різноманітності та розвиток співробітників. Оцінка соціальної складової повинна передбачати розрахунок показників, що характеризують кадровий потенціал підприємства та ефективність його використання, умови праці, рівень розвитку корпоративної культури, а саме: динаміка продуктивності праці, динаміка витрат на оплату праці, рентабельність витрат на оплату праці, коефіцієнт трудової дисципліни, питомі витрати на розвиток персоналу, коефіцієнт використання календарного фонду робочого часу одного працівника, частка витрат на персонал у загальних витратах, коефіцієнт освіченості, відношення приросту заробітної плати до приросту продуктивності праці, скорочення плинності кадрів.

Запропонований підхід дає змогу об'єднати в єдину систему показники економічної, фінансової, соціальної та екологічної підсистем підприємства для оцінювання та розробки управлінських рішень з використанням концепції сталого розвитку; враховувати ключові фактори впливу та відповідним чином на них реагувати. Формування та реалізація системи управління підприємством на засадах сталого розвитку матиме позитивний вплив як на саме бізнес-середовище (за рахунок зростання рівня ефективності використання ресурсів, зниження ступеня впливу ризиків господарювання), так і загалом на суспільство, зважаючи на проблеми навколишнього середовища. Окрім цього важливо враховувати здатність суб'єктів господарювання впливати на ринкові процеси при формуванні стратегічних цілей сталого розвитку і організовувати свою діяльність відповідно до внутрішнього потенціалу та ринкових умов.

Важливою частиною сталого розвитку є діалог та співпраця з усіма зацікавленими сторонами, включаючи споживачів, постачальників, місцеві громади та уряди, щоб забезпечити врахування та підтримку їхніх інтересів.

Такий підхід, на нашу думку, дозволить суб'єктам господарювання приймати релевантні, збалансовані і обґрунтовані управлінські рішення спрямовані на забезпечення їх стійкості, ефективності функціонування на ринку й високого рівня конкурентоспроможності, екологічності виробничого процесу, оптимального рівня матеріаломісткості виготовлення продукції, належних умов праці та зростання соціального добробуту населення.

Список використаних джерел

1. Загорський, В.С. (2018) Концептуальні основи формування системи управління сталим розвитком еколого-економічних систем: монографія. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 336.

2. Захарченко, О.В. (2014) Наукові основи сталого розвитку. Наукові праці НУХТ. Том 20, №4, 104-110.

3. Ляшук К.П. (2020) Концепція сталого розвитку як базис корпоративної соціальної відповідальності у бізнесовому середовищі України. Економіка та управління підприємствами. Проблеми системного підходу в економіці, 1 (75).

4. Мельничук, Л.С. (201 б) Теоретичні засади та проблеми втілення концепції сталого розвитку підприємств в Україні. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Економічні науки, 17(3), 41 -43.

5. Середюк, Ю.М. & Хринюк, О.С. (2021) Управління підприємствами на засадах сталого розвитку з метою забезпечення їх довгострокової конкурентоспроможності. Ефективна економіка, 11.

6. Хаустова, В.Є. & Омаров, Ш.А. (2018) Концепція сталого розвитку як парадигма розвитку суспільства. Проблеми економіки, 1(35), 265-273.

7. Scutaru, L. (2019) Economic Development Versus Sustainable Development.

8. Elkington, J. (1994) Towards the Sustainable Corporation: Win-Win-Win Business Strategies for Sustainable Development. California Management Review, 36(2), 90-100.

9. Kaptein, М. & Wempe J. (2001) Sustainability management, balancing conflicting economic, environmental,and social corporate responsibilities. Journal of Corporate Citizenship, 1(2), 91-106.

10. Dyllick T. & Hockerts К. (2002) Beyondthe Business Case for Corporate Sustainability. Business Strategy and the Environment, 11, 130-141.

11. Our Common Future. World Commission on Environment and Development.

Размещено на Allbest.Ru