Феномен вивчення лідерства у сфері публічного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунальний заклад вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти»

Феномен вивчення лідерства у сфері публічного управління

Матохнюк Олександр Дмитрович

аспірант кафедри управління та адміністрування



Анотація

феномен лідерство публічний управління

Стаття присвячена теоретичному аналізу та узагальненню праць вітчизняних та зарубіжних авторів щодо феномену лідерства у сфері публічного управління. Систематизовано та виокремлено суть існуючих теорій лідерства та підкреслено важливість їх розуміння у сфері публічного управління. Виокремлено основні відмінності між лідером і керівником. Зазначено, що вплив керівника ґрунтується на владі і її джерелах, лідерство у свою чергу на процесі соціального впливу і на взаємодії в організації. Керівник насамперед є формальним лідером, але саме лідерство визначає наявність неформальної основи. Процес управління визначається не тільки внутрігруповими, але й зовнішніми обставинами, тоді як лідер вирішує тільки проблеми, що виникають у групі. Лідер діє усередині групи, а керівник зв'язує її з іншими соціальними системами тощо.

Уточнено поняття лідер, під яким розуміємо що це особа, яка володіє високою соціальною компетентністю, має здатність впливати на інших та досягати спільних цілей, має вищий рівень впливу та відповідальності в системі державного управління. Проаналізовано якості, властиві визнаному лідерові і всі вони дуже різні: далекоглядність, розважливість, уміння об'єктивно оцінити якості своїх підлеглих, енергійність, рішучість, послідовність, справедливість, самопізнання.

Лідерство в публічній службі важливе для забезпечення ефективності державного апарату, останнє вимагає від керівника бути відповідальним, компетентним та здатним до ефективного управління ресурсами та процесами державного апарату. Керівник в публічній службі має впливати на формування та виконання політичної волі, які сприяють соціальному добробуту та розвитку країни.

Встановлено, що професіоналізація - це процес розвитку та удосконалення навичок, знань, компетентностей та етичних стандартів у певній професійній сфері з метою підвищення якості виконання професійних обов'язків та досягнення високого рівня ефективності та експертності. Однією з основних цілей професіоналізації є підвищення рівня професійної компетентності публічних службовців та усвідомлення ними відповідальності перед суспільством або спільнотою.

Ключові слова: лідер, лідерство, теорії лідерства, якості лідера, керівник, професіоналізація, публічне управління.



Matokhniuk Oleksandr Dmytrovych Graduate student of the Department of Management and Administration, Public higher educational establishment "Vinnytsia Academy of Continuing Education"

The phenomenon of studying leadership in the sphere of public administration

Abstract

The article is devoted to the theoretical analysis and generalization of the works of domestic and foreign authors regarding the phenomenon of leadership in the field of public administration. The essence of existing leadership theories is systematized and highlighted, and the importance of their understanding in the field of public administration is emphasized. The main differences between a leader and a manager are highlighted. It is noted that the leader's influence is based on power and its sources, leadership is based on the process of social influence and interaction in the organization. The manager is primarily a formal leader, but leadership itself determines the presence of an informal foundation. The management process is determined not only by intragroup, but also by external circumstances, while the leader solves only problems arising in the group. The leader acts within the group, and the manager connects the group with other social systems, etc.

The concept of a leader has been clarified, by which we mean a person who possesses high social competence, has the ability to influence others and achieve common goals, has a higher level of influence and responsibility in the public administration system. The qualities characteristic of a recognized leader are analyzed and they are all very different: foresight, prudence, the ability to objectively assess the qualities of one's subordinates, energy, determination, consistency, justice, self-knowledge.

Leadership in the public service is important to ensure the effectiveness of the state apparatus. Leadership in the public service requires the manager to be responsible, competent and able to effectively manage the resources and processes of the state apparatus. The leader in the public service should influence the formation and implementation of political will, which contribute to the social welfare and development of the country.

It has been established that professionalization is a process of development and improvement of skills, knowledge, competences and ethical standards in a certain professional field in order to improve the quality of performance of professional duties and achieve a high level of efficiency and expertise. One of the main goals of professionalization is to increase the level of professional competence of public servants and their awareness of responsibility to society or the community.

Keywords: leader, leadership, theories of leadership, qualities of a leader, manager, professionalization, public administration.



Постановка проблеми

Феномен вивчення лідерства у сфері публічного управління має велику актуальність у теперішньому світі. Сучасні суспільства стикаються з різноманітними складними викликами, такими як глобальні проблеми, пандемії, зміна клімату, економічні кризи, війни тощо. Ефективне управління вимагає сильного лідерства для розробки та впровадження ефективних стратегій та політик. У світі глобалізації лідерам у сфері публічного управління доводиться працювати на міжнародному рівні, вирішуючи проблеми транскордонного характеру. Швидкі зміни у технологіях, соціокультурних та політичних умовах вимагають від лідерів публічного управління здатності до адаптації та інновацій. Вони повинні бути готові до впровадження новаторських рішень та стратегій. Разом з тим лідерам в публічному управлінні необхідно здобути та утримати довіру громадян. Це стає ключовим елементом легітимності та ефективності управління. Вивчення лідерства допомагає розуміти та виявляти якості та навички, які роблять лідерів більш ефективними у своїй роботі в публічному секторі. Це дозволяє покращити управлінські практики та досягати кращих результатів. Тому важливим постає розуміння сутності феномену лідерства у сфері публічного управління.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Підходами щодо ефективного розвитку лідерства в сучасних суспільних умовах займалися такі науковці, як Є. Абашкіна, В. Бакуменко, В. Емельянов, Ю. Косолапова, Б. Кухта, М. Логунова, В. Міщишин, Х. Оуен, Л. Пашко та ін. Дослідженням проблеми формування еліт, кадрової політики приділяли увагу О. Пархоменко-Куцевіл, О. Піддубчак, В. Побережна, Н. Попадюк, П. Сидоренко, І. Сурай та ін. Феномен лідерства в публічному управлінні вивчали С. Держановська, І. Грищенко, А. Ключнікова, А. Пахарєва, Л. Приходченко, П. Хаітова та ін.

Мета статті полягає в аналізі та узагальнені теоретичних положень щодо феномена лідера в цілому та лідерства в сфері публічного управління.

Методи дослідження

Для досягнення поставленої мети було використано наступні методи: теоретичний аналіз, узагальнення та систематизація праць вітчизняних та зарубіжних авторів, що здійснюють науково-практичні дослідження в галузі публічного управління та адміністрування, а також суміжних суспільних наук.

Виклад основного матеріалу

Питання лідерства викликали інтерес людей з давніх часів. Проте, систематичне, цілеспрямоване і широке вивчення лідерства почалось тільки за часів Ф. Тейлора. Разом з тим, до сьогоднішнього часу так і не досягнуто повної згоди, щодо поняття лідерства і методів його вивчення. В процесі вивчення проблеми лідерства вченими було запропоновано багато різних дефініцій. Поняття лідерства досліджувалося з різних наукових дисциплін та підходів. Вивчення лідерства є міждисциплінарною галуззю, а також науковці з різних областей (психології, соціології, менеджменту тощо) роблять важливі внески в цю тему. Розглянемо існуючі теорії лідерства.

Теорії великої людини (Т. Кайрейль, Ф. Гальтон та ін.) [1]. Істинні лідери мають вроджені якості, які роблять їх природніми лідерами з самого народження. Зокрема, це можуть бути такі риси, як емпатія, впевненість, визначеність, здатність впливати на інших. Ці якості вбудовані в їхню особистість і допомагають природно вибирати лідерські ролі та ефективно впливати на навколишніх.

Теорії особистих якостей (Е. Боргардус, К. Бірд, Cowley; Stogdill, Judge, Bono, Ilies & Gerhardt, та ін.) [2; 3, с. 35-71]. У різних галузях і областях діяльності існують певні характеристики та властивості особистості, які роблять лідерів відмінними від інших учасників групи. Ці особисті якості можуть включати в себе, наприклад, ефективність у комунікації, вміння приймати важливі рішення, мотивацію, відповідальність, здатність до співпраці та інші. У кожній конкретній сфері ці якості можуть мати свої особливості та акценти, враховуючи вимоги та потреби цієї галузі.

Поведінковий підхід (Д. Дей, Д. Скулер, Р. Танненбаум, Дж. Форд, Д. Макгрегор, У. Шмідт, Paul Hersey & Ken Blanchard; Blake and Mouton; R. Likert; та ін.) [4, с. 271-276]. Поведінку лідерів можна аналізувати та оцінювати з метою визначення їх впливу на ефективність групи або організації. Існують певні типові моделі чи стилі лідерства, які описують основні риси та підходи, які лідер використовує в управлінні та спілкуванні з підлеглими. Знання цих патернів дозволяє краще розуміти, як лідерство впливає на команду чи організацію та які аспекти можна вдосконалити для досягнення кращих результатів.

Інтегровані моделі лідерських якостей, поведінки та ефективності (Дж. Скуллер) [5, с. 7-52]. Успішність лідера в значній мірі залежить від його особистих характеристик і способу, як він веде себе у різних ситуаціях. Особисті якості, такі як емпатія, впевненість, рішучість, вміння спілкуватися, і багато інших, можуть суттєво впливати на те, як лідер сприймається його командою чи співробітниками. Модель поведінки лідера - це важливий аспект. Це включає в себе його стиль управління, спосіб прийняття рішень, комунікації з підлеглими та багато іншого. Від того, як лідер виявляє ці якості та вживає певні стратегії, може залежати успіх та результативність його роботи.

Психодинамічний підхід (З. Фрейд, Г. Лебон, Е. Фромм, Т. Адорн та ін.) [6, с. 393]. Ця теорія лідерства орієнтована на особистість. Акцент при цьому робляться на взаємозв'язку між лідерами та підлеглими. Розвиток лідерів відбувається за рахунок усвідомлення ними та підлеглими їх власної цінності у робочому процесі. Розуміння глибинних особливостей власної особистості та своїх колег допомагає ефективніше взаємодіяти.

Ситуаційний підхід (House R.J., Н. Mintzberg; Adair А. та ін.) [7, с. 321-339]. Лідер діє в контексті конкретної ситуації, в якій він перебуває. Він виступає як рушійна сила, яка вирішує проблеми, що виникають у цій конкретній обстановці. Немає універсального лідерського стилю, який був би ефективним у всіх ситуаціях з будь-якою групою підлеглих. Замість цього, лідер повинен вміти адаптувати свій підхід до конкретних обставин, потреб та особливостей групи людей, якою він керує.

Біологічні підходи до лідерства (Р. Стогділл та ін.) [8, с. 1092-1106; 9, с. 259-272]. Дослідження якостей та поведінки лідера з використанням соціальної когнітивної нейронауки означає вивчення того, як лідерство впливає на людський мозок та як мозкові механізми впливають на сприйняття, реакції та рішення, які роблять лідери. Це дозволяє краще розуміти, які конкретні області мозку відповідають за різні аспекти лідерства, такі як прийняття рішень, міжособистісні відносини, сприйняття ризиків тощо. Також, вивчення емоційних реакцій та реакцій на стрес допомагає розкрити психофізіологічні аспекти лідерської діяльності. Використання соціальної когнітивної нейронауки дозволяє досліджувати більш глибокі та деталізовані аспекти взаємодії між лідерами та підлеглими, що може призвести до покращення стратегій та методів управління та лідерства.

Трансакційне та трансформаційне лідерство (B. Bass, Burns, J.M., У. Черчіль, Ф. Рузвельт) [10; 11, с. 385-425]. Цей підхід акцентується на взаємному обміні, дотриманні правил та виконанні завдань, не наголошуючи на підтримці творчості, інновацій та особистого росту підлеглих. Процес, у якому особа взаємодіє з іншими, формується спільний зв'язок, що сприяє підвищенню мотивації як лідера, так і його підлеглих. Основна мета лідера-побудова відносин із послідовниками на основі принципів і цінностей. Існують компетенції, які відрізняють найбільш ефективних лідерів.

Теорії взаємодії лідера та послідовників (Ф. Стенфорд, Д. Рісмен, К. Шатл та ін. Graen, G.B. 1976; James H. Dulebohn et al 2012) [12, с. 78-84]. Основний закон соціального життя полягає в тому, що у суспільстві натуральним та фундаментальним принципом є те, що підлеглі намагаються наслідувати приклад чи вплив свого лідера. Лідер виконує важливу роль у встановленні стандартів, норм та цінностей для групи. Підлеглі намагаються дотримуватися цих стандартів та діяти відповідно до них, використовуючи лідера як приклад чи модель для наслідування. Цей принцип є важливим для розуміння того, як лідери впливають на культуру та динаміку групи, а також як вони сприяють формуванню та розвитку цінностей та норм у суспільстві.

Реляційна теорія лідерства (Р. Стогділл, Ingersoll R.M та ін.) [13]. Кожен член організації, незалежно від його посади чи рівня впливу, може виявляти лідерські якості та брати на себе відповідальність за важливі аспекти роботи. Лідерство не обмежується лише вищими посадовими особами, але може бути проявлене будь-яким співробітником. Цей підхід також передбачає делегування повноважень та відповідальність. Лідер довіряє членам команди певні завдання та робочі обов'язки, сподіваючись, що вони візьмуть на себе відповідальність за їх виконання. Це може призвести до збільшення ефективності та мотивації у всій організації, оскільки кожен працівник відчуває свою важливу роль у досягненні спільних цілей.

Теорія обміну (Дж. Марча, Дж. Хомане, Дж. Тібо, Г. Саймона, К. Джерджена, Г. Келлі) [14]. Взаємодія між лідером та його оточенням ґрунтується на вигідному обміні, який приносить вигоду обом сторонам. Для отримання підтримки, визнання та можливості оточення може отримати користь у вигляді та можливості навчатися та розвиватися під керівництвом лідера. Цей взаємний обмін підсилює взаємодію та сприяє досягненню спільних цілей та завдань. Лідер та його оточення відчувають важливість і цінність кожного в цьому обміні.

Мотиваційна теорії лідерства (А. Маслоу, Р. Хаус, С. Мітчел, С. Еванс та ін.) [15]. Ефективність лідерства може бути визначена, враховуючи здатність та бажання послідовників ефективно виконувати завдання, а також отримувати задоволення від цього процесу. Якщо члени групи чи команди можуть ефективно виконувати свої обов'язки та завдання, то це може свідчити про те, що лідер вміє ефективно організовувати та керувати роботою своєї команди. Задоволення від виконання завдань може бути також важливим показником ефективності лідерства, оскільки це може свідчити про відчуття важливості та цінності внеску кожного члена команди. Якщо люди відчувають задоволення від своєї роботи, вони, ймовірно, будуть більш мотивовані та віддані спільній меті. Отже, здатність послідовників до виконання завдань та їхнє задоволення від цього можуть бути важливими показниками ефективності лідерства.

Курт Левін німецько-американський психолог, вніс значний внесок у розуміння соціальної психології та динаміки груп. Його роботи є основоположними для теорій стилів керівництва та групової динаміки. К. Левін розрізняв три основних стилі керівництва: авторитарний, демократичний і ліберальний [15, с. 80-87]. За його дослідженнями авторитарний стиль характеризується централізованим прийняттям рішень керівником без участі підлеглих. Він вирішує, що потрібно зробити і як це робити. Демократичний стиль враховує думки та відгуки всіх членів групи при прийнятті рішень. Останні приймаються в результаті спільної дискусії та консультацій. Ліберальний стиль передбачає найвищий рівень відкритості для ініціатив підлеглих. Керівник допускає самостійність та ініціативу в прийнятті рішень. К. Левін вважав, що поведінка та взаємини людей сильно впливають на рішення, які приймаються в групі. Він висловив концепцію "полярності групи", яка стверджує, що динаміка в групі може бути описана від двох протилежних полюсів - інтеграції та дезінтеграції. Підходи К. Левіна допомогли сформувати сучасне розуміння динаміки груп та керівництва в організаціях. З нашої точки зору, це в майбутньому може призвести до ефективної або не ефективної професійної діяльності.

Таким чином, з огляду на вище викладене, можна дати такі визначення. Лідерство - це тип управлінської взаємодії, який ґрунтується на більш ефективному для даної ситуації поєднанні різних джерел влади і спрямований на спонукання людей до досягнення загальних цілей.

Б. Скіннер, вважав, що поведінка людей формується через навчання та взаємодію з оточуючим середовищем. Його погляди на мотивацію та психологію праці базуються на принципах поведінкової психології та експериментального аналізу поведінки [16, с. 84-94]. В контексті психології праці, Б. Скіннер підкреслював важливість створення сприятливого середовища для сприяння продуктивної поведінки працівників. Він вважав, що використання позитивного підсилення та створення умов для успішної виконання роботи може покращити продуктивність та задоволення працівників. Наприклад, за допомогою збільшення (похвали або нагороди) можна посилити позитивну реакцію працівників на виконання завдань.

У цілому, погляди Б. Скіннера сфокусовані на визнанні важливості зовнішніх стимулів та умов для формування та мотивації певної поведінки в робочому оточенні. Опираючись на концепцію Б. Скіннера приходимо до висновку, що взаємозв'язок дієвості мотивації, усвідомлення поставленої мети та сенсу призводить до ефективної діяльності.

Дуглас МакГрегор (Douglas McGregor) професор у галузі менеджменту та організаційної поведінки вніс значний внесок в розуміння мотивації та управління персоналом через введення базової теорії менеджменту X і Y, які описують людину. У теорії X МакГрегор вважав, що багато людей відчувають невдоволеність своєю роботою та не виявляють особливого бажання працювати. Люди вважають роботу обов'язком, що несе негативні аспекти, і жорсткого керівництва та нагляду [17].

У теорії Y МакГрегор вважав, що багато людей відчувають задоволення від роботи та можуть самостійно організовувати свою діяльність. Такі люди демонструють вищий рівень відданості, ініціативи та творчого підходу до вирішення завдань.

Управління персоналом в підході МакГрегора повинно враховувати ці різниці в сприйнятті роботи та мотивації працівників. Менеджери, які є прихильниками Теорії X, можуть використовувати контроль та стимулювання, тоді як менеджерам, що вірять у Теорію Y, слід намагатися створити сприятливі умови для самовираження та розвитку працівників.

На нашу думку, ці дві теорії надали важливий внесок у розуміння мотивації та підходів до управління персоналом, враховуючи психологічні аспекти працівників та становлять основу формування ефективної організаційну культуру.

Сутність лідерства, таким чином, полягає в тому, що послідовники визнають лідера тільки в тому випадку, коли він довів свою компетентність, культуру і цінність для них. Лідер отримує владу від послідовників і для її підтримки він повинен надавати їм можливість задовольняти свої потреби. У відповідь послідовники задовольняють потребу лідера у владі над ними і надають йому необхідну підтримку. Ідеальним варіантом вважається поєднання формального і неформального лідерства, тобто офіційний керівник визнається членами групи як лідер. У цьому випадку його формальні права доповнюються можливістю неформального впливу на групу. У тих випадках, коли керівник і лідер не збігаються в одній особі можуть виникати незадоволеність роботою та збільшення конфліктності.

Дослідження Абрахама Маслоу мають важливе значення для розуміння мотивації та особистісного розвитку лідерів. Він розробив дві важливі концепції: ієрархію потреб та теорію самореалізації. Ієрархія потреб відображає основні потреби, які мають бути задоволені людиною, починаючи від фізіологічних і закінчуючи потребою в самореалізації. Теорія самореалізації стверджує, що люди мають вбудовану потребу в останній та досягненні свого власного потенціалу. А. Маслоу вважав, що коли базові потреби (включаючи фізіологічні, соціальні та естимаційні) задоволені, люди можуть приступити до самореалізації.

Обидві ці теорії підкреслюють важливість розуміння потреб людей для ефективного управління та сприяння їхньому особистісному, професійному та всебічному розвитку.

Ірина Бєлоусова у наукових дослідженнях вивчала психологію міжособистісних відносин та особистісного розвитку, що можуть бути важливими показниками лідерства. Вона зазначає, що міжособистісні відносини важливі для формування довіри, розуміння та ефективної комунікації між лідером і членами команди. Це створює основу для спільної роботи та досягнення поставлених цілей [18]. Особистісний розвиток, у свою чергу, сприяє розвитку самосвідомості, навичок ефективного керівництва та є стимулом росту команди. Тому робимо висновок про те що, лідер, який вміє ефективно керувати власними відносинами та розвивати власну особистість, може бути більш ефективним у впливі на команду та досягненні спільних цілей.

Довгань Л., Ведута Л., Мохонько Г. зазначають що індивіди в групах взаємодіють та впливають один на одного, а також керівники впливають на динаміку та продуктивність групи [19]. Тому такий важливий аспект як колективне лідерство впливає на ефективність та результативність групової діяльності. Управління та керівництво в групах є ключовими для досягнення спільних цілей та забезпечення плідної співпраці між членами групи. Колективний лідер має важливу роль у створенні мотивуючого середовища, сприянні комунікації та вирішенні конфліктів в групі.

Крім того, розуміння динаміки груп та впливу керівників дозволяє оптимізувати спільну роботу, визначати ролі та обов'язки членів групи, а також забезпечувати ефективне вирішення завдань та прийняття рішень. Такий підхід сприяє досягненню кращих результатів та покращенню загальної продуктивності групи.

Погоджуємося з позицією важливості ролі керівника та його впливу на колектив, що в свою чергу має вирішальне значення для успіху та досягнення поставлених завдань у професійній груповій діяльності.

Отже, можна виокремити такі основні відмінності між лідером і керівником:

Бути лідером і бути керівником - це не одне й те саме.

Вплив керівника ґрунтується на владі і її джерелах, лідерство ґрунтується на процесі соціального впливу і на взаємодії в організації.

Управління передбачає взаємозв'язок "керівник - підлеглий", лідерство - "лідер - послідовник".

Керівник є в першу чергу формальним лідером, але саме лідерство визначає наявність неформальної основи. Можна бути керівником і не бути лідером.

Лідерство відрізняється від керівництва меншою стабільністю, тому що залежить від настрою групи, характеру ситуації і не підкріплено, на відміну від керівництва, системою правових санкцій.

Процес управління визначається не тільки внутрігруповими, але й зовнішніми обставинами (наприклад, зв'язками з іншими організаціями і т.д.), тоді як лідер вирішує тільки проблеми, що виникають у групі.

Лідер діє усередині групи, а керівник зв'язує групу з іншими соціальними системами.

О. Старостіна у наукових дослідженнях приходить до висновку, що дослідження внутрішніх механізмів розвитку особистості сприяє кращому розумінню того, як люди розвиваються та зростають як особистості [20]. Це включає такі аспекти, як самосвідомість, самореалізація, розвиток навичок та здібностей. І в свою чергу забезпечує всебічний розвиток особистості. Дослідження внутрішніх механізмів допомагає досягти глибшого рівня самовдосконалення та впевненості в собі, сприяє створенню більш свідомого, гнучкого та пристосованого способу життя.

На основі проведеного теоретичного аналізу, узагальнюючи вище означене можна стверджувати, що з позиції психології лідер - це особа, яка володіє високою соціальною компетентністю, має здатність впливати на інших та досягати спільних цілей. Лідер може бути не тільки особистістю з вродженим лідерським потенціалом, але і особою, яка свідомо навчається та розвиває свої навички для ефективного впливу на інших. А лідерство це явище, яке виникає внаслідок взаємодії між особистістю та оточуючим середовищем. Лідерство представляє собою складний набір властивостей та навичок, які можна розвивати та вдосконалювати.

Відомо багато якостей, властивих визнаному лідерові і всі вони дуже різні.

Далекоглядність. Лідерові потрібно вміти визначати цілі і пояснювати їх зміст іншим.

Розважливість. Цю якість важко визначити або виміряти, але вона безсумнівно, властива лише визнаному лідерові.

Уміння об'єктивно оцінити якості своїх підлеглих і зробити все, щоб вони могли в повній мірі застосувати їх у спільній справі.

Енергійність. Управління виснажує фізично, розумово і душевно, не в останню чергу тому, що лідер цілком перебуває під владою своїх ідей. Витривалість - запорука успішного керівництва.

Рішучість. Оскільки лідер прокладає нові шляхи і приймає на себе весь можливий ризик, то саме він частіше, ніж хто інший, зазнає поразки у своїх починаннях. Тому важливо вміти встати після поразки, а кожну невдачу розглядати як частину навчання.

Послідовність. Це своєрідний показник, що визначає успішного лідера. Уміння керувати багато в чому залежить від передбачуваності методів управління, поглядів і манери ухвалення рішення. Ті, кому успіх закрутив голову, забувають про це - і відносини лідера з колегами ускладнюються його мінливістю й непослідовністю, особливо при високих темпах росту організації.

Справедливість. Поняття гарних відносин з людьми, можна трактувати по-різному. Але варто підкреслити, що справедливість і послідовність взаємозалежні: наприклад, якщо лідер очікує від підлеглих віддачі в роботі, що гарантує їм місце у фірмі, то набагато важливіше, щоб це правило стосувалося усіх без винятку. Справедливість, з якою лідер вирішує подібні питання, має величезний вплив на моральний клімат у компанії.

Самопізнання. Багато лідерів настільки ексцентричні та егоїстичні, що іноді нагадують скоріше політика або революціонера, але це може знищити найкращі наміри лідера домогтися довіри своїх співробітників. Тому для нього надзвичайно важливо уміння зрозуміти причини того, що він робить, оцінити свої переваги та недоліки, робити висновки як з успіхів так і з невдач.

Цінності лідера входять у компанію, у її культуру і залишаються там навіть після відходу лідера. Цей висновок насамперед говорить про соціальну відповідальність, що лідер бере на себе, усвідомлює він це чи ні. Він реально впливає на життя багатьох десятків, чи сотень навіть тисяч людей тим, що усі вони живуть у системі, що створена їм, у системі, що знаходить і має сенс тільки завдяки йому.

Публічні управлінці вивчають поняття лідер та лідерство, оскільки це ключові аспекти в управлінні та організації громадських структур. Проте, конкретні особи можуть мати різний підхід та досліджувати ці поняття з різних точок зору.

Ч. Барнард розробив концепцію "кооперативної системи управління". Його праця "Функціональні основи управління в організаціях" (The Functions of the Executive) вважається класичним твором в галузі управління. Ч. Барнард вважав, що ефективне управління вимагає спільних зусиль і співпраці всіх членів організації та можливе тільки тоді, коли працівники розуміють та приймають цілі та завдання організації [21]. На його думку важливо створити таку структуру, яка би враховувала можливості та ресурси працівників, сприяла б їх співпраці та спільним зусиллям. Управління повинно базуватися на авторитеті, який надається працівниками лідерам, а також на ефективній системі комунікації. Ч. Барнард підкреслював важливість внутрішньої спільноти в організації, яка спрямована на досягнення спільних цілей. Підтримуємо дану позицію, оскільки співпраця, спільні зусилля та чітке сприйняття цілей та завдань в організації є важливими для розуміння принципів управління та організаційного функціонування та лежить в основі ефективної діяльності.

Джеймс МакГрегор Бернс вважав, що лідерство - це процес впливу, за допомогою якого лідер надихає та мотивує групу людей до досягнення спільної мети чи виконання завдань [22]. Він підкреслював важливість спільного відношення та взаємодії між лідером і членами групи. Лідерство, за його думкою, може бути виявлене на різних рівнях організації та в різних соціальних контекстах. Бернс вніс великий внесок у розвиток концепції трансформаційного лідерства. Цей тип лідерства передбачає, що лідер намагається змінити та покращити організацію чи групу шляхом стимулювання та надихання підлеглих. Такий лідер спрямовує зусилля команди на досягнення вищого рівня виконання та саморозвитку.

Таким чином, Дж. Бернс поклав основи для розуміння та застосування трансформаційного лідерства як способу стимулювання розвитку та досягнення вищих результатів в організаціях.

Джон Гарднер вивчав розвиток організацій та лідерство. Однією з його найвідоміших робіт є книга "Self-Renewal: The Individual and the Innovative Society" (Самозбереження: Особистість та Інноваційне Суспільство), в якій Гарднер досліджує та аналізує питання індивідуального розвитку та його вплив на суспільство [23]. В цій книзі Гарднер підкреслює важливість постійного особистісного розвитку та самозбереження як ключових факторів для інноваційного та життєздатного суспільства. Він вивчає те, як індивіди можуть пристосовуватися до змін, набувати нові навички, інтегрувати нові ідеї та сприяти розвитку не лише в себе, а й в суспільстві загалом. Таким чином, Джон Гарднер вивчав питання індивідуального розвитку, самозбереження та їх вплив на суспільство, а його роботи були важливими для розуміння процесів особистісного зростання та їхнього значення для суспільства.

Приходимо до висновку, що особистісний розвиток у сучасному інформаційному середовищі включає в себе позитивні трансформації, що відбуваються в особистості завдяки розвитку її внутрішніх якостей та впливам оточуючого соціального та інформаційного контексту. Ці зміни мають свою власну закономірну динаміку, що проявляється поступово в процесі взаємодії з навколишнім інформаційним оточенням.

Т.В. Голобородько у наукових роботах простежила дефініцію поняття лідер та лідерство на публічній службі [24]. Аналіз різних підходів до розвитку лідерства в галузі публічного управління дозволив їй встановити, що лідер - це особа, яка завдяки своїм навичкам, впливовості та відповідальності може об'єднувати та надихати людей для досягнення цілей організації у галузі публічного сектору. Лідер вміє створювати синергію завдяки своїй авторитетності та здатності об'єднувати людей. Лідерство в публічній службі - це процес впливу на поведінку інших, спрямований на досягнення спільних цілей в галузі публічної служби, і цей вплив базується на наявності відповідних навичок та авторитету у керівника.

І.М. Грищенко приділяв увагу вивченню теоретико-методологічних основ лідерства через аналіз різних підходів та теорій у цій сфері. За його умовисновком «... лідер як особистість повинен володіти багатьма якостями, проте головними на сьогодні виділяють інтелект і вміння відчувати ситуацію, оскільки люди не статичні і не поводять себе однаково у всіх ситуаціях - напроти, вони постійно змінюються і адаптуються» [25]. Також, І.М. Грищенко зазначає що лідерство є результатом складного і багатопланового впливу різних чинників і ситуацій, і воно не обмежується лише функцією конкретної особистості чи групи. Найбільш загальним визначенням лідерства є розгляд цього явища як соціально-психологічного процесу у колективі або групі, що базується на впливі особистого авторитету особи на поведінку інших членів з метою досягнення певного результату на основі взаємної вигоди.

Н.В. Василенко досліджувала у своїх роботах компетентність керівника навчального закладу. Окремі аспекти лідерської компетентності, були представлені в роботі «Керівник навчального закладу: розвиток лідерської компетентності як ознака громадянського суспільства» [26]. Підтримуємо її думку про те, що лідерство представляє собою форму управлінської взаємодії, основану на комбінації різних джерел впливу, що залежать від конкретних обставин, і спрямовану на мотивацію людей до досягнення спільних цілей. Лідерство можна описати як взаємодію, де виникають стосунки домінування та підпорядкування, впливу та спрямованості в рамках міжособистісних відносин у групі з метою досягнення поставленої мети.

В попередніх наших дослідженнях було встановлено, що публічна служба - це сукупність діяльностей, які здійснюються державними органами, орієнтована на задоволення потреб та інтересів громадян та суспільства в цілому. Вона передбачає виконання функцій та обов'язків у рамках закону та з метою забезпечення ефективного функціонування держави та задоволення потреб громадян. Публічна служба також характеризується відкритістю, прозорливістю, професіоналізмом та відповідальністю перед суспільством. Також було уточнено поняття «стратегічна компетентність публічного службовця», під якою розуміємо здатність працівника публічного органу до розробки та успішної втілення стратегії організації, що сприяє її розвитку та досягненню поставленої мети.

В.Л. Лапшина досліджувала сутність та структуру поняття професіоналізація з позиції педагогічної, акмеологічної, соціально-економічної, соціологічно-діяльнісної та соціологічно-стратифікаційної діяльності [27]. Загальна ідея цих визначень дозволяє зробити висновок, що в широкому розумінні професіоналізація - це процес, під час якого у працівника формується об'єктивна компетентність (включаючи знання, навички та професійні якості) та суб'єктивна готовність (пов'язана з мотивацією), необхідні для виконання професійних обов'язків.

Професіоналізація в широкому соціальному контексті означає впровадження та розвиток суспільних установ, а також норм і правил, пов'язаних із формуванням професійної структури суспільства. Це включає в себе створення умов для розвитку різних професій, визначення стандартів та вимог до кваліфікації та компетентності, а також встановлення правил поведінки та етичних норм для представників цих професій. Професіоналізація сприяє підвищенню рівня професійної експертизи та якості виконання професійних обов'язків у суспільстві. Поняття професіоналізацію можна розглядати з різних аспектів, як соціальне, групове та особистісне явище. Професіоналізація в соціальному явищі розуміється як створення і розвиток суспільних інститутів, а також правил і норм, пов'язаних з формуванням професійної структури суспільства. Професіоналізація в розумінні групи означає створення та розвиток професійних об'єднань, які мають свої власні особливі інтереси, цінності, а також визначені професійні позиції та ролі в суспільстві. Це включає в себе формування специфічних груп, які об'єднують фахівців певної галузі з метою представлення їхніх інтересів, підтримки власних стандартів та практик, а також впливу на професійне середовище в цілому. Професіоналізація як особистісне явище, означає, що конкретна особа має необхідні вміння та готовність для виконання своєї професійної ролі. Це можна розглядати як неперервний процес, в результаті якого особистість стає кваліфікованим фахівцем і професіоналом у своїй галузі.

Вище зазначені принципи публічного управління приймаємо як конкретну наукову методологію щодо розвитку лідерства в контексті професіоналізації публічної служби.



Висновки

На основі теоретичного аналізу та узагальнення праць вітчизняних та зарубіжних авторів було систематизовано та виокремлено суть існуючих теорій лідерства. Підкреслено важливість розуміння потреб людей для ефективного управління. Виокремлено основні відмінності між лідером і керівником. Уточнено поняття лідер, під яким розуміємо що це особа, яка володіє високою соціальною компетентністю, має здатність впливати на інших та досягати спільних цілей, має вищий рівень впливу та відповідальності в системі державного управління. Проаналізовані якості, властиві визнаному лідерові і всі вони дуже різні: далекоглядність, розважливість, уміння об'єктивно оцінити якості своїх підлеглих, енергійність, рішучість, послідовність, справедливість, самопізнання.

Лідерство в публічній службі важливе для забезпечення ефективності та ефективності державного апарату. Лідерство в публічній службі вимагає від керівника бути відповідальним, компетентним та здатним до ефективного управління ресурсами та процесами державного апарату. Керівник в публічній службі має впливати на формування та виконання політик, які сприяють соціальному добробуту та розвитку країни. Встановлено, що професіоналізація - це процес розвитку та удосконалення навичок, знань, компетентностей та етичних стандартів у певній професійній сфері з метою підвищення якості виконання професійних обов'язків та досягнення високого рівня ефективності та експертизи. Однією з основних цілей професіоналізації є підвищення рівня професійної компетентності та відповідальності перед суспільством або спільнотою, якою обслуговується.

Перспективами подальших досліджень вбачаємо емпіричному дослідженні рівня розвитку лідерських якостей публічних службовців.



Література

1. Якушко Н.О. Теорії лідерства: ґенеза та сучасна інтерпретація. Право та державне управління.2016. No4. С. 130-135.

2. Carlyle, Thomas. On Heroes, Hero-Worship and the Heroic in History, Fredrick A. Stokes & Brother, New York, 1888. p. 2.

3. Stogdill, R.M. Personal factors associated with leadership: A survey of the literature, The Journal of psychology. 1948. № 25 (1). pp. 35-71.

4. Portugal E., Yukl G., Perspectives on environmental leadership. The Leadership Quarterly. 1994. 5(3-4). pp. 271-276.

5. Derue D.S. et al. Trait and behavioral theories of leadership: An integration and metaanalytic test of their relative validity. Personnel psychology. 2011. №64(1). pp. 7-52.

6. Hannah S.T. et al. The psychological and neurological bases of leader self-complexity and effects on adaptive decision-making. Journal of Applied Psychology. 2013. № 98 (3). pp. 393.

7. House R.J., A path goal theory of leader effectiveness. Administrative science quarterly. 1971. pp. 321-339.

8. Waldman D.A., Baithazard P.A., Peterson S.J., Social cognitive neuroscience and leadership. The Leadership Quarterly. 2011. № 22 (6). pp. 1092-1106.

9. Boyatzis R.E. et al., Examination of the neural substrates activated in memories of experiences with resonant and dissonant leaders. The Leadership Quarterly. 2012. № 23 (2). pp. 259-272.

10. Northouse P.G., Leadership: Theory and practice. 2021.

11. Lowe K.B., Kroeck K.G., Sivasubramaniam N., Effectiveness correlates of transformational and transactional leadership: A meta-analytic review of the MLQ literature. The leadership quarterly. 1996. № 7 (3). pp. 385-425

12. Чорний, А. Сучасні теорії лідерства: загальний огляд і структурна модель. Наукові записки Національного університету «Острозька академія», Серія «Економіка». 2018. № 9 (37), с.78-84.

13. Востряков О.В., Гребешкова О.М. Стратегічне управління підприємством: бізнес-курс. Київ: КНЕУ, 2014. 211 с.

14. Нестуля О. Основи лідерства [Текст]: тренінг лідерських якостей та практичних навичок менеджера. Уроки видатних підприємців: навч. посібник / О.О. Нестуля, С.I. Нестуля, В.В. Карманенко. - К.: Знання, 2013. - 358 с.

15. Галузяк В.М. Стилі педагогічного керівництва та їх ефективність. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Педагогіка і психологія. 2014. Вип. 42(1). С. 80-87.

16. Гупаловська В.А. Самореалізація як проблема розвитку особистості у сучасних психологічних дослідженнях. Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки ДДПУ імені Івана Франка. Дрогобич: Вимір, 2001. Вип. 8. С. 84-94.

17. Мельник В.І. Управління персоналом в системі державної служби в Україні: дис... д-ра філософії: 281 Публічне управління та адміністрування / Одеса. 2022. 289 с.

18. Белоусова І.А., Кириченко О.А. Вибір моделі економічного розвитку України у вимірі національної безпеки. Економіка та держава. 2010. № 8. С. 10-15.

19. Довгань Л.Є., Ведута Л.Л., Мохонько Г.А. Технології управління людськими ресурсами: навчальний посібник. Київ: КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2018. 512 с.

20. Starostina, A., Bilovodska, O., Nagachevska, T., Derbenova, Y., Pashchuk, L. (2021). EUUkraine Economic Relations In Context Of Desintegration Processes, Informatization And Innovative Development. Journal of Information Technology Management, 13. Special Issue, 1-19. https://jitm.ut.ac.ir/article_82598.html.

21. Монастирський Г.Л. Теорія організації: підруч. Тернопіль: ТНЕУ, 2014. 288с.

22. Жавнерчик О.В. Психологія управління: Конспект лекцій. Одеса: ОДЕКУ, 2020. 161 с.

23. Gardner, J. Self-Renewal: The Individual and the Innovative Society. New York: Harper and Row, 1995.

24. Аналіз і прийняття рішень для зміцнення економічної безпеки (у сферах обліку, оподаткування, маркетингу, фінансів, менеджменту трудових ресурсів та публічного управління на рівні підприємств, регіонів, держави): монографія / М-во освіти і науки України, КНУ; за ред. В.Я. Нусінова, Є.В. Міщук. - Кривий Ріг: Видавець Роман Козлов, 2023. - 360 с.

25. Грищенко І.М. Феномен лідерства в системі місцевого самоврядування: теорія, методологія, практика: монографія. Київ: НАДУ, 2016. 320 с.

26. Василенко Н.В. Керівник навчального закладу: розвиток лідерської компетентності як ознака громадянського суспільства. Х. Вид. група "Основа", 2015. 128 с.

27. Лапшина В.Л. Професіоналізація: сутність та структура поняття. Соціологія. 2005. № 4. С. 54-58. URL: https://ukr-socium.org.ua/wpcontent/uploads/2005/04/54-58 no-23 vol-7 2005 UKR.pdf (дата звернення: 12.05.2019).



References

1. Jakushko, N.O. (2016). Теогії liderstva: reneza ta suchasna interpretacija [Theories of leadership: genesis and modern interpretation]. Pravo ta derzhavne upravlmnja - Law and public administration, 4, 130-135 [in Ukrainian].

2. Carlyle, Thomas. (1888). On Heroes, Hero-Worship and the Heroic in History, Fredrick A. Stokes & Brother. New York [in English].

3. Stogdill, R.M. (1948). Personal factors associated with leadership: A survey of the literature. The Journal of psychology, 25(1), 35-71 [in English].

4. Portugal, E., Yukl, G. (1994). Perspectives on environmental leadership. The Leadership Quarterly, 5(3-4), 271-276 [in English].

5. Derue, D.S. et al. (2011). Trait and behavioral theories of leadership: An integration and metaanalytic test of their relative validity. Personnel psychology, 64(1), 7-52 [in English].

6. Hannah, S.T. et al. (2013). The psychological and neurological bases of leader selfcomplexity and effects on adaptive decision-making. Journal of Applied Psychology, 98(3), 393 [in English].

7. House, R.J. (1971). A path goal theory of leader effectiveness. Administrative science quarterly, 321-339 [in English].

8. Waldman, D.A., Balthazard, P.A., Peterson, S.J., (2011). Social cognitive neuroscience and leadership.The Leadership Quarterly, 22 (6), 1092-1106 [in English].

9. Boyatzis, R.E. et al. (2012). Examination of the neural substrates activated in memories of experiences with resonant and dissonant leaders. The Leadership Quarterly , 23(2), 259-272 [in English].

10. Northouse, P.G. (2021). Leadership: Theory and practice [in English].

11. Lowe, K.B., Kroeck, K.G., Sivasubramaniam, N. (1996). Effectiveness correlates of transformational and transactional leadership: A meta-analytic review of the MLQ literature. The leadership quarterly, 7(3), 385-425 [in English].

12. Chornij, A. (2018). Suchasni teorii liderstva: zagal'nij ogljad і strukturna model' [Modern theories of leadership: general overview and structural model]. Naukovі zapiski Nadonal'nogo umversitetu «Ostroz'ka akademrja», Serr/a «Ekonomіka» - Scientific notes of the National University "Ostroh Academy", Series "Economics, 9 (37), 78-84 [in Ukrainian].

13. Vostijakov, O.V., Grebeshkova, O.M. (2014). Strategtchne upravlmnjapіdpriєmstvom [Strategic management of the enterprise]. Kiiv: KNEU [in Ukrainian].

14. Nestulja, O. (2013). Osnovi Uderstva [Fundamentals of leadership], K.: Znannja [in Ukrainian].

15. Galuzjak, V.M. (2014). Stili pedagogichnogo kerivnictva ta ih efektivnist' [Styles of pedagogical leadership and their effectiveness]. Naukovі zapiski Vmnic'kogo derzhavnogo pedagogtchnogo umversitetu mem Mihajla Kocjubins'kogo. Serlja: Pedagogtka і psihologtja - Scientific notes of Vinnytsia State Pedagogical University named after Mykhailo Kotsyubynskyi. Series: Pedagogy and psychology, 42(1), 80-87 [in Ukrainian].

16. Gupalovs'ka, V.A. (2001). Samorealizacija jak problema rozvitku osobistosti u suchasnih psihologichnih doslidzhennjah [Self-realization as a problem of personality development in modern psychological research]. Problemi gumamtarnih nauk: Naukovt zapiski DDPU went Ivana Franka - Problems of humanitarian sciences: Scientific notes of Ivan Franko State University of Applied Sciences, 8, 84-94 [in Ukrainian].

17. Mel'nik, V.І. (2022). Upravlinnja personalom v sistemi derzhavnoi sluzhbi v Ukraini [Personnel management in the system of public service in Ukraine]. Doctor'sthesis. Odesa[in Ukrainian].

18. Belousova, І.A., Kirichenko, O.A. (2010). Vibir modeli ekonomichnogo rozvitku Ukraini u vimiri nacional'noi bezpeki [Choosing a model of economic development of Ukraine in terms of national security]. Ekonomtka ta derzhava - Economy and the state, 8, 10-15 [in Ukrainian].

19. Dovgan', L.C., Veduta, L.L., Mohon'ko, G.A. (2018). Tehnologn upravlmnja ljuds'kimi resursami [Human resource management technologies]. Kiiv: KPZ іш. Igorja Slkors'kogo [in Ukrainian].

20. Starostina, A., Bilovodska, O., Nagachevska, T., Derbenova, Y., Pashchuk, L. (2021). EUUkraine Economic Relations In Context Of Desintegration Processes, Informatization And Innovative Development. Journal of Information Technology Management, 13, 1-19. https://jitm.ut.ac.ir/article_82598.html [in English].

21. Monastirs'kij, G.L. (2014). Teorrja огдапііасії [Theory of organization]. Ternopil': TNEU [in Ukrainian].

22. Zhavnerchik, O.V. (2020). Psihologna upravlmnja [Psychology of management]. Odesa: ODEKU [in Ukrainian].

23. Gardner, J. Self-Renewal: The Individual and the Innovative Society. New York: Harper and Row [in English].

24. Nusinova, Є.V., Mishhuk, V.Ja. (2023). AnaUz і prijnjattja rtshen' dlja zmtcnennja ekonomtchno'i bezpeki (u sferah obhku, opodatkuvannja, marketingu, finans™, menedzhmentu trudovih resursvv ta pubhchnogo upravlmnja na rivm pidpriєmstv, гє%юпії, derzhavi) [Analysis and decision-making to strengthen economic security (in the areas of accounting, taxation, marketing, finance, management of labor resources and public administration at the level of enterprises, regions, and the state)]. Krivij Rig: Vidavec' Roman Kozlov [in Ukrainian].

25. Grishhenko, І.M. (2016). Fenomen hderstva v sistemi miscevogo samovrjaduvannja: teorrja, metodologrja, praktika [The phenomenon of leadership in the system of local self-government: theory, methodology, practice]. Ki'iv: NADU [in Ukrainian].

26. Vasilenko, N.V. (2015). Kerivnik navchal'nogo zakladu: rozvitok hders'koi kompetentnosti jak oznaka gromadjans'kogo suspH'stva [The head of an educational institution: the development of leadership competence as a sign of civil society]. H. Vid. grupa "Osnova" [in Ukrainian].

27. Lapshina, V.L. (2005). Profesionalizacija: sutnist' ta struktura ponjattja [Professionalization: the essence and structure of the concept]. Sociologija - Sociology, 4, 54-58. Retrieved from https://ukr-socium.org.ua/wpcontent/uploads/2005/04/54-58 no-2-3 vol-7__2005__UKR.pdf [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...