Інжиніринг як спосіб підвищення когерентності сучасного освітнього середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інжиніринг як спосіб підвищення когерентності сучасного освітнього середовища

Докучаева Вікторія Вікторівна доктор педагогічних наук,

професор кафедри дошкільної та початкової освіти ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка", Україна

В умовах множинного впливу чинників широкого освітнього (соціального) простору, що ми визначаємо як комбінований [1], а його проекцію на підпорядковані суб'єкти (заклади освіти) розглядаємо як складно прораховувану, - особливої актуальності набувають питання збереження, ефективного функціювання й подальшого розвитку освітнього середовища навчальної установи (зокрема, університету).

Вивчення чинників системотворення й особливостей розвитку інноваційних педагогічних систем надало нам змогу, з одного боку, виокремити низку чинників, що впливають на процес проєктування останніх, а з іншого - простежити міру впливу цих чинників на поведінку створеної системи в проєктувальній стадії, інакше кажучи - на процес її розвитку [1; 3]. Тож, здобуті й перевірені експериментальним шляхом, а далі - задекларовані в концепції проєктування інноваційних педагогічних систем [3] п'ять груп (сукупностей) чинників, включали:

1) концептогенні чинники (такі, що зумовлюють виникнення нових понять, нових визначень, нових явищ);

2) системоорганізуючі чинники (функціонально зумовлені ролі в процесі колективного творчого завдання);

3) системорозвивальні чинники (об'єктивні суперечності, що зумовлюють діяльність творчого суб'єкта);

4) чинники обміну (постійно діюча взаємодія - між локальним освітнім середовищем та зовнішнім освітнім (соціальним) середовищем, або - між двома локальними освітніми середовищами (шкільним та сімейним тощо);

5) чинники функціональних зв'язків (зв'язки, що виникають у процесі специфічної взаємодії елементів систем; доцільні тимчасові зв'язки між інноваційною педагогічною системою та будь-якими іншими системами, що спрямовані на підтримку функціювання й розвитку інноваційної педагогічної системи, тобто - чинники системозбереження [1].

Дослідження постпроєктувальної стадії існування інноваційних педагогічних систем уможливило виокремлення трьох проблемних локусів (макрочинників, або макроджерел) процесу розвитку систем цього класу, а саме: локус № 1 - «Життєвий цикл інноваційної педагогічної системи»; локус № 2 - «Сутнісні характеристики інноваційної педагогічної системи»; локус № 3 - «Суб'єкт, включений до інноваційної педагогічної системи» [1].

У процесі дослідження ми дійшли висновку, що саме проблемний локус № 2 (сутнісні характеристики інноваційної педагогічної системи) є провідною детермінантою процесу розвитку інноваційних педагогічних систем, оскільки, як показує досвід створення останніх та управління ними в постпроєктувальній стадії, саме відібрані нами сутнісні характеристики систем цього класу, здебільшого, і визначають - як стан власне системи, так і стан її оточення.

Отже, як сенс зазначених дослідницьких здобутків пропонуємо розглядати можливість здійснювати доцільний вплив на систему та її оточення - через сукупність визначених нами її провідних характеристик-властивостей. Як інструмент впливу обираємо інжиніринг.

З огляду на це, маємо нагоду говорити про таку властивість освітньої системи / середовища, як когерентність. Як зазначає В. Шевлаков [10], когерентність безпосередньо пов'язана з процесами самоорганізації, оскільки вона отримує свій прояв у ситуації, «... коли складна система якісно змінює власну макроскопічну поведінку. » (тобто, змінює свою просторову, часову або просторово-часову структуру). Саме ця ситуація й приводить до запуску механізмів самоорганізації, до яких, за В. Шевлаковим, належить і когерентність.

Механізми когерентності (кооперативності) та пов'язані з ними інформаційні процеси, на думку автора, виконують «. фундаментальну роль...серед багатоманіття взаємопов'язаних механізмів самоорганізації в єдиному еволюційному процесі» [10].

Появу терміна «конгерентність» учений пов'язує з класичною фізикою. Утім, за його ствердженням, широкого поширення це поняття отримало в межах нового напряму фізичних досліджень на основі квантової механіки, а саме - з метою опису «... зовнішньо різнорідних явищ, поєднаних загальною рисою - упорядкованістю й узгодженістю поведінки великої кількості елементів системи в процесах самоорганізації» [10]. За припущенням автора, когерентність - це узагальнений зміст понять «кореляція», «кооперативність», «синхронізація», «фазування» тощо.

Суттєвим моментом для розуміння процесів, що відбуваються в системі / середовищі, а надалі - і стану, до якого потрапляє система / середовище внаслідок цих процесів, на нашу думку, є те, що основними умовами виникнення когерентності постають нерівноважність та нелінійність системи, яка самоорганізовується. Інакше кажучи, набути когерентного стану системі допомагає «помірний хаос» («порядок з хаосу», І. Пригожин). Когерентність, у значенні «макроскопічного порядку», не може виникнути в рівноважній системі. Як зазначають І. Пригожин, І. Стенгерс, «... у рівноважному стані молекули поводяться незалежно, бо кожна з них ігнорує решту.». При цьому, за міркуванням учених, «. кожна з молекул може бути скільки завгодно складною в рівноважному стані, однак їхня складність звернена «всередину, і не виявляється ззовні.» [8]. Натомість, перехід до нерівноважного стану, за І. Пригожиним та І. Стенгерс, саме й установлює когерентність, невластиву поведінці молекул, коли ті перебувають у рівноважному стані [ 8].

В освітньому просторі фахівці з питань якості освіти й підготовки компетентних кадрів як одну з умов освіти високої якості називають когерентність. При цьому, поняття «когерентність» пропонують розглядати як «узгодженість взаємодії різних елементів системи, яка отримує прояв у масштабі всієї системи. » [4]. Як провідна особливість освітнього процесу відзначається нелінійність, на тлі якої набувають прояву «. складність і неоднозначність еволюції поведінки освітньої системи» [4]. Крім того, за міркуванням учених, через численні зовнішні впливи (флуктуації) на таку (нелінійну) систему, цілком імовірними є відхилення останньої від збалансованого (стаціонарного) стану, причому, на думку науковців, «. ентропійні зміни можуть бути як позитивними, так і негативними» [4].

Для отримання когерентності в системі як необхідний момент відзначається узгодження темпів життя її структур, синхронізації й, за можливості, створення резонансів. Резонанс (фр. resonanse, від лат. resono «відгук») в освіті розуміють як ситуацію налаштування, співналаштування, взаємоналаштування суб'єктів освітнього процесу. Це випадки, коли, наприклад, збігаються цілі тих, хто навчає, і тих, хто навчається, адже тоді, в умовах узгодження, «. малий вплив набуває постійного підсилення - аж до меж, визначених ресурсами» [4]. Тобто, можна говорити, що сенс резонансу в освіті полягатиме в погодженні зовнішніх впливів з життєвим циклом системи - як сукупності структур, кожна з яких має свій темп, ритм і т. ін. Отже, на нашу думку, ми констатуємо когерентність, якщо запит (соціальний) і потреби (індивідуальні) - є взаємовідповідними, або - батьківські очікування збігаються з пропозиціями (результатами) педагога тощо.

Для такого феномена, як «педагогічний резонанс», є характерною керівна роль педагога як суб'єкта освітнього процесу - з функціями ініціатора, організатора, фасилітатора тощо. Сутність педагогічного резонансу полягає в «переведенні кожного суб'єкта, що навчається (учень, здобувач вищої освіти), до нестабільного стану, так званого «режиму із загостренням», який вимагає самоактуалізації, саморозвитку, активної мисленнєвої діяльності» [ 9].

У контексті теорії самоорганізації педагогічний резонанс постає як багатомірний, «конфігураційно правильний» стан суб'єктів освітньої діяльності, пов'язаний із доланням протиріч, сумнівів, нестійкості, та, «. якщо система досягає «режиму із загостренням» та в наявності є позитивний зв'язок, тож є можливим швидкий, стрибкоподібний розвиток за нелінійними законами» [ 5]. При цьому, учені зазначають на парадоксальності ефекту зовнішніх впливів на суб'єктів освітньої діяльності, а саме: сильні впливи можуть бути неефективними, або деструктивними, тоді як слабкі можуть мати стійкий позитивний ефект, адже, за їх твердженням, для резонансу є важливою не сила керівного впливу, а його «просторово-часова симетрія» [6]. Отже, констатуємо, що резонансний режим є передумовою установлення когерентного стану середовища.

На думку дослідників, показником перехідного стану системи (від спокою до нестійкості, а далі - до когерентності) є наявність (виникнення) розмаїття новацій, освітніх програм, пропозицій тощо. Тобто, у межах традиційної парадигми управління вивести систему на атрактор упорядкованості, начебто, і можливо - але за безпосереднього (керівного, директного тощо) впливу.

Утім, якщо виходити з такої переваги нелінійних систем, як здатність до самоорганізації, то ймовірно припустити, що для системи освіти одним із шляхів самоорганізації є самоосвіта (інформальна освіта). Такий підхід властивий інноваційній парадигмі управління - інноваційному менеджменту, що подає управління як відкриту систему.

Як авангардна технологія, що здатна ров'язати складні (нелінійні) проблеми освітнього простору, себе декларує інжиніринг. Під авангардною технологією розуміють таку, що здатна попередити виникнення негативних наслідків будь-якої діяльності, та яка працює на випередження й довгострокову перспективу. І. Нечитайло вважає, що «... авангардні технології покликані слугувати забезпеченню позитивного сценарію розвитку суспільства» [ 7]. На думку автора, ці технології передбачають «. різкий стрибок, переворот у тій сфері діяльності, з якою безпосередньо пов'язані, що має відбудитися за рахунок інноваційного використання вже напрацьованого науково-технічного потенціалу» [7]. Як зразок такої технології вона наводить інжиніринг. Авторка вважає, що інжиніринг належить до соціальних технологій, тобто таких, що здатні змінити свідомість людей - через проєктування комунікативних впливів.

На думку І. Нечитайло, інжиніринг освітнього простору навчального закладу має включати в себе «... проєктування й структурування (1) освітнього середовища, (2) навчальних програм (3) й освітнього дискурсу, а також рефреймінг (4) як субтехнологію [щодо розширення кодів]. » [7]. З огляду на це, спираючись на власні дослідницькі здобутки, можемо пропонувати технологію інжинірингу, що ґрунтується на алгоритмах розробленої нами процедури проєктування інноваційних педагогічних систем [1].

Рекомендована технологія становить собою розгалужену складну структуру, у якій кожний технологічний етап подається як окрема наукова процедура. Таким чином, згадана технологічна схема становить собою складний, нелінійний фреймворк, ієрархізовану організаційну структуру, за умови виконання (відтворення) яких можна розраховувати на реалізацію поставленої мети.

У нашому випадку метою є когерентний стан освітнього середовища. Закладена в проєкт як цільовий орієнтир, когерентність постає провідним теоретичним конструктом упродовж усього технологічного процесу. Концептуально передбаченою вимогою є те, що теоретичний контент (зміст) проєктування формується на основі міждисциплінарного дискурсу. Якщо когерентність постає вторинною метою, тобто, підвищення цієї властивості потребує вже існуюча система, передбачається застосування технології реінжинірингу, яка, у сутнісному відношенні, становить собою рефреймінг (перекомпозицію) базової рамки (організаційної структури) процесу проєктування інноваційних педагогічних систем [2].

Список використаних джерел

управління освітнє середовище інжиніринг

[1] Докучаєва, В. В. (2005). Проектування інноваційних педагогічних систем у сучасному освітньому просторі. Луганськ : Альма-матер.

[2] Докучаєва, В. В. Реінжиніринг як інструмент управління розвитком інноваційної педагогічної системи. Tendenze attuali della moderna ricerca scientifica: der Sammlung wissenschaftlicher Arbeiten „ЛОГОС"zu den Materialien der internationalen wissenschaftlich- praktischen Konferenz (Vol. 2, pp. 75 - 78). Juni 5, 2020. Stuttgart, Deutschland: Europaische Wissenschaftsplattform.

[3] Докучаєва, В. В. (2007). Теоретико-методологічні засади проектування інноваційних педагогічних систем (дис. ... доктора пед. наук). Луганськ, Україна.

[4] Затеева, Т. & Тоичкин, В. Когерентность как условие качества образования в условиях компетентностной парадигмы. Вилучено із:https:77s.econf.rae.ru/pdf/2013/12/2988.pdf.

[5] Князева, Е. А. & Курдюмов, С. П. (2005). Основания синергетики: синергетическое мировидение. Москва : Ком Книга.

[6] Князева, Е. А. & Курдюмов, С. П. (1994). Законы эволюции и самоорганизации сложных систем. Москва : Наука.

[7] Нечитайло, И. С. (2018). Инжиниринг образовательного пространства учебного заведения как авангардная технология. Вчені записки Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія», (24), 84 - 97.

[8] Пригожин, И & Стенгерс, И. (1986). Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. Москва : Прогресс.

[9] Сандалова, С. Я. (2010). Педагогический резонанс как состояние субъектов образовательной деятельности. Вестник Бурятского государственного университета. Серия: Педагогика. Филология. Философия, (15), 262 - 266.

[10] Шевлаков, В. Когерентность и информация в процессах самоорганизации.Вилучено із: http://spkurdyumov.ru/philosophy/kogerentnost-i-informadya-v-processax-samoorganizacii.

Размещено на Allbest.ru