Аналіз теоретичних поглядів на професійний і особистісний розвиток державних службовців

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет «Львівська політехніка»

Аналіз теоретичних поглядів на професійний і особистісний розвиток державних службовців

Весоловська М.К., Швед Л.Р.

Вступ

Україна знаходиться на етапі глибоких реформ, так як сьогодні існує нагальна потреба щодо вирішення багатьох проблемних ситуацій як у політичній, так і соціальній, економічній, культурній сферах. Держава прагне до впровадження кардинальних світоглядних змін, основна мета яких - побудова міцної кооперації між громадянином та публічною адміністрацією. Україна, як і більшість країн-членів ООН, приєдналась до загального всесвітнього процесу забезпечення сталого розвитку, а це зумовило виконання завдань та цілей - «забезпечення всеохоплюючої і справедливої якісної освіти та заохочення можливості навчання впродовж усього життя для всіх». Важливим стратегічним напрямом розвитку України відповідно до Стратегії сталого розвитку на період до 2030 р. та Стратегії реформування державного управління України на період до 2021 року, визначено модернізацію державної служби на засадах європейських принципів, які висуваються до країн - кандидатів на вступ до ЄС.

Глобальні виклики сьогодення потребують побудови та організації висококваліфікованого інституту державної служби, забезпечення ефективнсті його роботи завдяки професіоналізму кадрового персоналу, здатному на високому рівні виробляти та визначати політику держави, оперативно приймати рішення з урахуванням питань європейської та євроатлантичної інтеграції, враховуючи цілі, наявні законодавчі, часові та ресурсні обмеження, оцінюючи політичні, соціальні, економічні та екологічні наслідки варіантів рішень. Так, дедалі більшої актуальності набуває дослідження сучасних тенденцій управління професійним і особистісним розвитком державних службовців і, відповідно, удосконалення системи їхнього професійного навчання.

Виклад основного матеріалу

Розвиток будь-якої людини, в тому числі її професійний та особистісний розвиток - це один з головних напрямків досліджень протягом всієї історії людства. В рамках сучасної концепції суспільного розвитку саме професійному та особистісному розвитку приділяється особлива увага, так як вважається, що зростання впливу професійних менеджерів та технократів призведе до становлення нового соціального стану з позицій прогресу науки і освіти, ролі знань та інформації в суспільному виробництві.

Проблема професійного та особистісного розвитку державних службовців - одна з центральних в структурі кадрової політики, яка реалізується в органах державної влади. Найважливіший шлях до вирішення цієї проблеми - підвищення рівня якості професійного формування і організації державних службовців усіх категорій посад. Завданням кадрової роботи стає мотивація державного службовця до постійної модернізації ключових компетенцій, необхідних для подальшого професійного зростання та самовдосконалення. При цьому необхідно створити таку систему управління професійним та особистісним розвитком, яка відображала б реальні потреби самих державних службовців та органів державної влади в цілому. публічний адміністрація державний службовець україна

Варто зазначити, що сьогодні на процес професійного та особистісного розвитку державних службовців України впливають європейські стандарти та принципи, котрі є невід'ємною частиною сучасних світових тенденцій. А отже, потреба наукового дослідження даної проблеми та вивчення досвіду країн Європейського Союзу є прямим шляхом до побудови нової моделі професійного та особистісного удосконалення державних службовців.

Сучасна модель професійного удосконалення державних службовців має, зазвичай, загальний або навчальний характер та в меншій мірі спрямована на практичний результат щодо здобуття конкретних знань, умінь та навичок, необхідних для виконання функціональних обов'язків. А це, свою чергу, призводить до уповільнення процесу забезпечення органів державної влади високопрофесійними кадрами.

Професійний і особистісний розвиток - це один із ключових чинників ефективності роботи усієї системи державної служби, так як її дієвість обумовлюється саме професіоналізмом та персональними якостями державного службовця.

Дослідження проблем державного управління в цілому, побудови та організації висoкокваліфікованого інституту держaвної служби, забезпечення ефективності його роботи завдяки професіоналізму кадрового персоналу є порівняно новим напрямком наукових розвідок для України. Це пояснюється тим, що лише після здобуття Україною незалежності державне управління стало окремою сферою, а за часів Радянського Союзу було підпорядковано загальній системі.

Тоді вважалося, що термін «управління» походить від латинського «адміністрування». Ю. М. Козлов відмічає, що терміни «адміністрація» та «управління» практично збігаються [1, с. 28; 2, с. 6].

Такого висновку дотримується і В. Ф. Опришко, апелюючи до того, що практично в усіх випадках, коли вживається корінь терміна «адміністрація», мова йде, насамперед, про управлінську, організуючу діяльність (адміністративні органи, адміністрація підприємства) [3, с. 7]. Рядом авторів державне управління розглядалося як одна з форм діяльності державних органів -- виконавчо-розпорядча і організуюча [4, с. 15].

У найбільш загальному вигляді державне управління тривалий час визначалось як виконавчо-розпорядча діяльність органів державної виконавчої влади, котра виявляється у безпосередньому повсякденному й оперативному впливові на різноманітні суспільні відносини у країні [4, с. 213].

У законодавстві України становлення державного управління як, системи визначення його основних засад та принципів пов'язано з прийняттям у 1996 році Конституції України, яка окреслила систему органів виконавчої влади, їх загальні функції, порядок їх утворення та реорганізації. Із проголошенням незалежності прийшла можливість зміни та реструктуризації органів державної влади, перегляд їхніх цілей та завдань, прийняття довгострокової програми вдосконалення методів управління.

У більшості досліджень потреба реформування державного управління та професійного і особистісного розвитку державного службовця пов'язана з переходом від традиційного державного управління до публічного управління.

У глосарії Програми розвитку ООН знаходимо твердження про те, що термін «публічне адміністрування» має два тісно пов'язаних значення: 1) цілісний державний апарат (політика, правила, процедури, системи, організаційні структури, персонал тощо), який фінансується за рахунок державного бюджету і відповідає за управління і координацію роботи виконавчої гілки влади та її взаємодію з іншими зацікавленими сторонами в державі, суспільстві та зовнішньому середовищі; 2) управління та реалізація різних урядових заходів, що пов'язані з виконанням законів, постанов та рішень уряду та управління, що пов'язане з наданням публічних послуг. Як якісно нова форма, «публічне адміністрування» має унікальні властивості, а саме: транспарентність, легітимність, демократичність, гнучкість. [5, с. 20]

Проте підвищення якості державного управління залишається одним із головних завдань, що стоять перед українським суспільством і державою. В Основних напрямах діяльності Уряду України на період до 2020 року підвищення якості державного управління розглядається і як один із напрямів діяльності Уряду в цілому, і як одна з двох умов ефективного запуску нової моделі економічного зростання. Зокрема, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 474 було схвалено Стратегію реформування державного управління України на період до 2021 року, розроблену у тісній співпраці з експертами Програми підтримки вдосконалення врядування та менеджменту (SIGMA), Європейської Комісії та громадянського суспільства. З урахуванням європейського рейтингу та європейської перспективи України ця Стратегія розроблена згідно з європейськими стандартами належного адміністрування з питань трансформації системи органів державного управління. Відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом,

Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі -- Угода про асоціацію), ця Стратегія ґрунтується на спільних цінностях, а саме: дотриманні демократичних принципів, верховенстві права, належному врядуванні. У статті 3 Угоди про асоціацію належне врядування визначається як один з основних принципів для посилення відносин між сторонами. Україна продовжуватиме політичні, соціально-економічні, законодавчі та інституційні реформи, необхідні для ефективної реалізації Угоди про асоціацію. З огляду на важливість реформи державного управління для України до розроблення цієї Стратегії залучено заінтересовані сторони.

Основна мета Стратегії - вдосконалення системи державного управління і відповідно підвищення рівня конкурентоспроможності країни. Результатом реалізації цієї Стратегії повинна стати більш ефективна та підзвітна громадянам система державного управління, яка працює в інтересах суспільства, забезпечує сталий розвиток країни та надає якісні послуги, побудова професійної, доброчесної, політично нейтральної і орієнтованої на громадян державної служби. [6].

Основним об'єктом в системі публічного управління є державний службовець, так як саме він наділений правом реалізовувати державну політику як на центральному, так і на місцевому рівні та виступає своєрідним посередником між державою та суспільством та є гарантом надання якісних адміністративних послуг.

У працях вітчизняних та зарубіжних науковців визначення поняття «державний службовець» подано у різних дефініціях. Так, А. Таргоній визначає державного службовця, як особу яка займає положення в державних органах на законних підставах. [7, с. 14]

Функції державних службовців окреслені у дефініціях М. Багмета «Державного службовця можна визначити як особу, яка, по-перше, здійснює професійну діяльність на посаді, визначеній структурою і штатним розкладом, як первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень щодо практичного виконання завдань і функцій держави; по-друге, виконує організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції; по-третє, отримує заробітну плату за рахунок державних коштів» [8, с.24]

Ю. Битяк вважає, що важливим аспектом для набуття статусу державного службовця є професійні та особистісні якості особи: «Державні службовці - це люди, які вирізняються своєю професійною підготовкою, складом характеру, комунікабельністю, політичними, моральними, психологічними установками». [9, с. 304]

Закон України «Про державну службу» зазначає, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за кошти державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Державним службовцем може стати повнолітній громадянин України, який вільно володіє державною мовою та якому присвоєно відповідний ступінь вищої освіти. [10]

Сучасні вітчизняні та зарубіжні науковці досліджували проблему професійного та особистісного розвитку державних службовців у різних контекстах.

У сучасній літературі професійний розвиток розглядається як основний результат навчання, який визначають, як:

- системно-організований процес безперервного професійного навчання персоналу для підготовки його до виконання нових виробничих функцій, професійно - кваліфікаційного просування, формування резерву керівників та вдосконалення структури персоналу;

- забезпечення і організацію процесу навчання для досягнення поставлених організацією цілей;

- удосконалення навичок та вмінь, розширення обсягу знань, підвищення компетенції, схильності до навчання і ентузіазму співробітників на всіх рівнях організації, що сприяє безперервному зростанню [11, с. 88].

Закон України «Про державну службу» визначає професійний розвиток як безперервний, свідомий, цілеспрямований процес особистісного та професійного зростання, що базується на інтеграції знань, умінь і компетентностей. [10]

Розглядаючи питання самої структури професійного розвитку, то в загальному вигляді вона предсталена сукупність методів та форм підготовки, навчання, самонавчання та підвищення кваліфікації, що включає наявність елементів організаційного характеру, координації тощо.

Аналіз досліджень особистісного розвитку державних службовців свідчить про наявність великої кількості напрацювань даній галузі та відповідність їх вимогам часу, професійного розвитку та зовнішнього середовища.

Концепція важливості дослідження індивідуальних особистісних характеристик людини вперше з'явилась у психології. За ідеєю для коригування поведінки працівника та впливу на неї керівник повинен його розглядати як індивідуальну сукупність особистісних ознак, поведінкових та культурних факторів. [12 с. 94-95].

Вперше проблему особистісного розвитку було згадано у гуманістичній концепції А. Маслоу і К. Роджерса, згідно якій внутрішня природа особистості дорослої людини розкривається через самоактуалізацію, що біологічно обумовлена, забезпечується “ростом зсередини”, і важливо, щоб соціальні умови суспільства не заважали цьому розвитку. Креативні сторони проявляються яскравіше, якщо особистість перебуває у сприятливому оточенні та докладає активних зусиль у напрямі реалізації власної природи [13, с. 294-296].

М. Міропольська вважає, особистісний аспект розвитку пов'язаний із професійним самовизначенням, в якому першочергову роль відіграє психічний розвиток та емоційні особливості. Важливим психологічний супровід процесу формування та реалізації кар'єри людини. [14, с. 179]

Н. Козлов узагальнює поняття «особистіного розвитку». На його думку - це загальне поняття, що описує всі позитивні зміни в особистості як результат внутрішніх процесів і зовнішніх впливів. Це все те, що в особистості розгортається з віком саме, що формується під впливом ззовні, що розвивається в спільній діяльності з оточуючими і розвивається в собі самим людиною [15].

Як зазначають С. Братченко, М. Миронова, головний психологічний сенс особистісного розвитку - знаходження свого життєвого шляху, самоактуалізація та розвиток цілеспрямованості, самостійності, динамічності, цілісності, конструктивності, індивідуальності. Взаємодія особистості з власним внутрішнім світом в цілому є не менш значущою, ніж зі світом зовнішнім. Також принципово важливим є визнання її внутрішнього світу іншими людьми. Тобто повноцінний особистісний розвиток можливий тільки в тому випадку, якщо інтраперсональність не буде пригнічуватися інтерперсональністю [16, с. 40-43]

Час, необхідний для особистісного розвитку, для кожної людини має різну тривалість, більшість людей удосконалюються впродовж усього життя. Період часу, необхідний для розвитку, у кожного має ту чи іншу тривалість.

Отже, особистісний розвиток - це одна з найважливіших умов успішної професійної діяльності, що розгортається з віком самою людиною та формується під впливом зовнішніх чинників у якості поведінки.

Висновки

Таким чином, аналіз стану дослідження професійного та особистісного розвитку державних службовців показав, що в сучасних умовах реалізації адміністративних реформ перед державною службою постають нові завдання, що зумовлюють активізацію наукових досліджень у даному напрямку. Від професійного та особистісного розвитку державних службовців, їхнього наближення до європейських стандартів та цінностей залежить ефективність та результативність всього державного апарату.

Список використаних джерел

1. Козлов Ю. М. Научная организация управления и право. Москва: Изд-во Московского университета, 1986. 247 с.

2. Козлов Ю. М. Предмет советского административного права. Москва: МГУ, 1967. 160 с.

3. Опрышко В. Ф. Народнохозяйственный комплекс: управление и право Киев: Политиздат Украины, 1983. 167 с.

4. Алехин А. П., Василенков П. Т., Квиткин В. Т., Козлов Ю. М., Мальков В. В., Пахомов И. Н., Сорокин В. Д. Советское административное право. Общая и особенная часть: [учебник]. Москва: Юрид. лит., 1973. 624 с.

5. Публічне управління та адміністрування в умовах інформаційного суспільства: вітчизняний і зарубіжний досвід: монографія / За заг. ред. Сергія Чернова, Валентини Воронкової, Віктора Банаха, Олександра Сосніна, Пранаса Жукаускаса, Йоліти Ввайнхардт, Регіни Андрюкайтене; Запоріз. держ. інж. акад. Запоріжжя: ЗДІА, 2016. 606 с.

6. Стратегія реформування державного управління на період до 2021 року, схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Деякі питання реформування державного управління» від 24 червня 2016 р. № 474-р URL https://www.kmu.gov.Ua/storage/app/sites/1/reform%20office/01_ strategy_ukr.pdf

7. Таргоній А.П. Державний службовець: поняття, статус, компетенція. Автореферат. Київ. 2016. 44 с.

8. Багмета М.О. Організація державної служби в Україні: теорія та практика. Розділ 2. Поняття та Правовий Статус Державного Службовця. Навчальний посібник, 2007. С. 237.

9. Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади, Харків: «Право». 304 с.

10. Про державну службу: Закон України від 6.03.2021, № 889-VHI. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/889-19#Te

11. Гриньова В. Г. Адміністративне управління трудовим потенціалом. Харків: ХНЕУ, 2012. 228 с.

12. Федорова Н. В. Управление персоналом организации. Москва: КНОРУС, 2005. 416 с.

13. Тавтилова Н. К проблеме личностного роста .Молодой ученый. 2012. № 10 (45). С. 294-296. URL:https://moluch.ru/archive/45/5560/

14. Міропольська М. А. Професійне самовизначення як основа професійної орієнтації. Педагогічний процес: Теорія і практика педагогічної психології: Збірник наукових праць. Київ, 2005. Вип. 3. С. 177-182

15. Козлов Н. Особистісний розвиток. Психологіє:енциклопедія практичної психології. 2019. URL:http://psychologis.com.ua/lichnostnoe_razvitie.htm

16. Братченко С.Л. Личностный рост и его критерии. Психологические проблемы самореализации личности. СПб., 1997. С. 38-46.

Размещено на Allbest.ru