Планування лікарської кар’єри: розгляд життєвих сценаріїв

Размещено на http://www.allbest.ru/

Планування лікарської кар'єри: розгляд життєвих сценаріїв

Бабляк C. Д., кандидат медичних наук, асистент кафедри сімейної медицини факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Україна, Львів

Рудик Ю. С., доктор медичних наук, професор, завідувач відділу клінічної фармакології та фармакогенетики неінфекційних захворювань Національного інституту терапії імені Л. Т. Малої НАМН України,

Україна, Харків

Мета роботи -- ознайомлення читачів із типовими варіантами формування лікарської кар'єри. Після закінчення медичних університетів вчорашні студенти починають реалізовувати здобуті знання в процесі практичної діяльності, яка може тривати 35-40 років. На вибір життєвого шляху впливає комплекс суб'єктивних та об'єктивних показників, наприклад, здібності, риси характеру, особливості конкретної професії та відносини з іншими членами трудового колективу, сімейні очікування та фінансові можливості, специфіка конкретних лікувальних установ, ставлення керівництва тощо. Представлено аналіз 4-ох «життєвих сценаріїв»: «наукового», «адміністративного», «підприємницького» та «фармацевтичного» із описом переваг і труднощів, з якими стикалися молоді спеціалісти в процесі фахового вдосконалення та побудови успішної кар'єри.

Під кар'єрою автори статті розуміють фаховий шлях до успіху службовими сходами, до престижного соціального статусу і становища в суспільстві. Об'єктом дослідження переміщення людини у сфері трудових відносин став аналіз кар'єрного становлення і просування чотирьох молодих лікарів, кожен з яких обрав типовий варіант професійного вдосконалення. Для усіх них спільними були успішне навчання в медичному університеті, зумовлене серйозною мотивацією та підтримкою батьків і рідних, а також усвідомлення пріоритетності фахового розвитку, незважаючи на побутові труднощі.

Перша з описаних історій стосується колишньої випускниці, яка одразу після завершення навчання поступила на аспірантуру, і їй було затверджено тему кандидатської дисертації. Друга коротка біографія розповідає про перспективного молодого спеціаліста, який прагнув отримати керівну роботу в лікувальній установі. Третій нарис розкриває етапи кар'єрного становлення та просування лікаря державної установи, який вже після проходження інтернатури зрозумів, що хоче працювати у приватній медицині, та у подальшому прагнув реалізувати свої амбіції. А остання розповідь знайомить із історією дівчини, яка після завершення навчання та кількарічної роботи лікарем медичного стаціонару працевлаштувалася медичною представницею у фармацевтичну фірму. Кожен із них у процесі професійного становлення багато в чому змінював свої уявлення про обраний шлях, але не відмовився від нього. лікарська кар'єра сценарій просування

Ключові слова: лікарська кар'єра, сценарії просування, труднощі професійного зростання.

Babliak S. D.,

Candidate of Medical Sciences, Assistant of the Department of Family Medicine, Faculty of Postgraduate Education Danylo Halytskyi Lviv National Medical University, Ukraine, Lviv

Rudyk Y. S.,

Doctor of Medical Sciences, Professor, Head of the Department of Clinical Pharmacology and Pharmacogenetics of Noncommunicable Diseases L .T Malaya National Institute of Therapy of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine, Ukraine, Kharkiv

PLANNING A MEDICAL CAREER: CONSIDERATION OF LIFE SCENARIOS

The goal is to familiarize readers with typical options for building a medical career. After graduating from medical universities, yesterday's students begin to implement the knowledge they have gained in the course of practical activities that can last 3540 years. The choice of a life path is influenced by a set of subjective and objective indicators, such as abilities, character traits, specifics of a particular profession and relationships with other members of the workforce, family expectations and financial capabilities, specifics of particular medical institutions, attitude of management, etc. The author analyzes 4 «life scenarios»: «scientific», «administrative», «entrepreneurial» and «pharmaceutical» with a description of the advantages and difficulties faced by young professionals in the process of professional development and building a successful career.

The authors of the article understand a career as a professional path to success through the ranks, to a prestigious social status and position in society. The object of the study of human movement in the field of labor relations was the analysis of the career development and promotion of four young doctors, each of whom chose a typical option for professional development. All of them had in common successful studies at a medical university, due to strong motivation and support from parents and relatives, as well as an awareness of the priority ofprofessional development, despite domestic difficulties.

The first of the stories described concerns a former graduate who, immediately after graduation, entered a postgraduate program and was approved for a PhD thesis. The second short biography tells the story of a promising young specialist who sought a managerial job in a medical institution. The third essay reveals the stages of career development and promotion of a doctor at a public institution who realized after completing his internship that he wanted to work in private medicine and subsequently sought to realize his ambitions. And the last story tells the story of a girl who, after completing her studies and working as a hospital doctor for several years, got a job as a medical representative at a pharmaceutical company. In the process of their professional development, each of them changed their ideas about their chosen path in many ways, but did not give it up.

Keywords: medical career, promotion scenarios, difficulties of professional growth.

Сутність кар'єри, її види та етапи

Кар'єра (від франц. «carriete» та італ. «carrier» «біг») це професійний шлях до успіху службовими сходами, до престижного соціального статусу і становища в суспільстві. На побутовому рівні слово «кар'єра» асоціюється із швидким та успішним просуванням у сфері суспільно-політичної, наукової, виробничої чи будь-якої іншої діяльності. Як правило, вона пов'язується з одержанням матеріальної вигоди, розширенням власних повноважень, можливістю впливу на інших осіб та досягненням популярності. У науковій літературі цей термін вживається в широкому та вузькому значеннях. Широке тлумачення кар'єри розглядає її як загальну схему життя, що складається з низки епізодів і подій та охоплює не тільки просування життєвим шляхом, а й усі значні зміни на ньому; загальну послідовність етапів розвитку людини в основних сферах життя (сімейній, трудовій та ін.). У вузькому розумінні кар'єру визначають як передбачуваний шлях трудової діяльності, цілеспрямоване посадове і професійне зростання, поступове просування службовою драбиною, зміну кваліфікаційних можливостей і розмірів винагороди, пов'язаних з діяльністю працівника [1, с. 591].

Лікарська професія є дуже специфічною і вважається однією з найбільш трудомістких і відповідальних у людській діяльності. Наприклад, навчання майбутнього терапевта триває 6 років магістратури і 1,5-2 роки інтернатури. Різноманітні навчальні дисципліни, великий обсяг фактичного матеріалу, щорічна лікарська практика (починаючи із 2-го курсу), триразове проходження іспитів «Крок», не кажучи вже про здачу екзаменів та диференційних заліків після завершення кожного семестру. Логічне осмислення учбового матеріалу поруч із запам'ятовуванням, знайомство із рутинним функціонуванням спеціалізованих відділень та оформленням історії хворіб, періодична робота середнім медичним працівником на старших курсах все це готує майбутнього спеціаліста до викликів, із якими він стикнеться в процесі своєї професійної діяльності. Після завершення навчання усі медики раніше були змушені проходити додаткові курси з обраного фаху, отримувати і підтверджувати відповідну категорію та відвідувати конференції і семінари зі своєї та суміжних спеціальностей. Переважна більшість медичних працівників замислюється над своїм професійним зростанням, але лише деякі з них мають чітке бачення власної кар'єри та прагнуть реалізувати свої прагнення, а для цього постійно вчитись, важко працювати, йти на певні ризики.

Переважно вибір професії здійснюється в юності, виходячи з особистих уявлень, під впливом наполегливих рекомендацій рідних. Часом професійний вибір роблять під впливом певних зовнішніх обставин, з урахуванням шкільної успішності, результатів ЗНО (НМТ) та фінансово-економічних можливостей сім'ї. Але часто молода людина віком 17-18 років не може навіть приблизно передбачити той вид професійної діяльності, яким вона буде займатись усе життя. Зроблений вибір може бути як правильним, так і хибним [2, с. 136]. Нижче автори статті представляють аналіз чотирьох випадків побудови успішної кар'єри. Усі наведені історії взяті з реального життя, головні герої відверто розповіли про важливі моменти свого професійного зростання, не замовчуючи труднощі, з якими вони стикалися в процесі трудової діяльності. Усіх їх об'єднують 3 спільні риси: 1) вони досягнули певних успіхів у обраних сферах; 2) вони зуміли поєднати кар'єрний ріст із сімейним життям; 3) навіть після 10-15-ти років службового стажу вони зберігають мотивацію до вдосконалення. Кожен із представлених особистостей обрав свій власний професійний шлях. Для спрощення автори статті описали 4 типові різновиди побудови медичної кар'єри: «науковий», «адміністративний», «фармацевтичний» та «підприємницький». Усі особистості, які щиро розповіли про плюси та мінуси своєї роботи (це двоє чоловіків і двоє жінок віком 35-40 років), побажали залишитись анонімними. Тому імена усіх діючих персонажів змінено.

Перший життєвий сценарій «науковий»

Оксана відчула інтерес до медицини ще в старших класах школи, коли стикнулася з розділами біології, які стосувалися людини. Хороша успішність із основних дисциплін допомогла їй отримати високі бали із ЗНО та вступити до медичного університету. В процесі навчання дівчину найбільше дратувало те, що, на її думку, освіта була слабко пов'язана з реальною наукою, а викладачі й студенти багато часу витрачали на «непотрібну писанину». Оксана вважає, що зараз ситуація в освітній сфері значно покращилася і перед майбутніми науковцями відкривається набагато більше можливостей, ніж 15 років тому. Вже на старших курсах вона працювала в якості медичної сестри у відділенні кардіореанімації, а після завершення навчання поступила на аспірантуру, і їй було затверджено тему кандидатської дисертації по кардіологічній тематиці. Їй пощастило з науковим керівником. Професор був фанатом своєї справи, любив брати безпосередню участь у дослідженнях та уникав рутинної адміністративної роботи. Він навчив Оксану професійно робити ехокардіографічне обстеження та розбиратися в тонкощах лабораторних показників. Багато часу дівчина проводила у кабінеті ультразвукової діагностики та аналізувала динаміку інструментальних та лабораторних даних у кардіологічних пацієнтів із серцевою недостатністю. Пізніше науковий керівник отримав поважну адміністративну посаду в іншій освітній установі, але Оксана зберегла початковий ентузіазм до наукових досліджень більшою мірою, ніж її колеги на кафедрі. Те, що інші вважали пеклом, для молодої науковиці стало джерелом натхнення.

Після успішного захисту Оксана познайомилася з Романом і молоді люди одружилися. Її обранцю, інженеру за фахом, було досить важко синхронізуватися з насиченим ритмом дружини, яка часто затримувалася допізна на роботі, а у вихідні надавала перевагу підготовці до лекцій та семінарів, перевірці дипломних робіт, написанню наукових статей та оформленню електронних журналів. Але Оксана не скаржилась на втому, а мама Романа була завжди готова підстрахувати в питаннях побуту. Народження первістка кардинально змінило сімейну ситуацію, молода жінка пішла в декрет на 3 роки. За цей час Оксана багато що переосмислила, але побут не накрив її з головою: у вільний час вона продовжувала читати статті та роздумувати над темою майбутньої докторської дисертації. Допитливість малого сина підштовхнула її до зацікавлення методиками раннього розвитку. Після завершення декретної відпустки Оксана повернулася до наукової діяльності, однак вона навчилася поєднувати професійну кар'єру із сімейним життям та дозвіллям. Необхідність вивчення іноземної мови (для складання іспиту на В2), а також непрості стосунки на кафедрі (із приходом нового керівництва), що загострили конфлікт поколінь між людьми пенсійного віку та молодими аспірантами, сприяли усвідомленню важливості сімейних цінностей. Не дивлячись на те, що до захисту докторської дисертації потрібно докласти ще чимало зусиль, шлюб Оксани можна вважати досить гармонійним. Після отримання посади «доцент» та розширення службових повноважень фінансово-економічна ситуація у сім'ї покращилася, з'явилися додаткові можливості для заробітку. Роман отримав посаду «головний інженер» у державному підприємстві, в якому він працював останні 17 років.

«Науковий сценарій» побудови кар'єри вимагає особливого терпіння, цілеспрямованості та працьовитості, тож не кожній особистості це під силу. Загалом людям, що обирають саме цей шлях, характерна впевненість та врівноваженість. Такими якостями найкраще володіють флегматики та сангвініки. Адже сумлінне написання наукової роботи це трудомісткий і розтягнутий в часі процес, що пов'язаний з певною учбово-бюрократичною рутиною. І справді, холерикам чи меланхолікам робота над дисертацією може здатися цікавим завданням, проте після кількох тижнів посиленої праці вони можуть стикнутися із труднощами. Необхідно часто відвідувати лекції та конференції (особливо ті, на яких присутній їхній керівник) та постійно читати наукові журнали (для цього потрібно непогано розуміти англійську). Також ситуація ускладнюється, коли члени родини (батьки або чоловік/дружина) недостатньо підтримують майбутнього науковця. Після втрати ентузіазму такі особистості можуть не лише зупинити просування власної професійної кар'єри, а й втратити авторитет в очах наукового керівника й колег, що підтримували його. Тобто, «науковий сценарій» вимагає чіткої мотивації лікаря, аналітичних якостей, усталеного ритму життя, витримки та «занурення» в наукову тему [2, с. 138-139].

Другий життєвий сценарій «адміністративний»

Володимир ніколи особливо не задумувався над вибором майбутньої професії. Його батько працював хірургом-онкологом, а мати психотерапевтом, що спеціалізувалася в таких специфічних напрямках як «гештальт-терапія» та «психодрама». В процесі родинного спілкування медична тематика часто була центральною. Батьки обговорювали клінічні будні лікарської професії, не оминаючи гострих та дражливих моментів. У старших класах Володимир помірно займався спортом, читав історичну літературу та охоче контактував із ровесниками, але твердо знав, що планує стати лікарем. Він поступив на бюджетне навчання до медичного вишу, що знаходився на відстані майже 400 км від рідного міста. Вимушена міграція у поєднанні з високою конкуренцією (його група була однією з найсильніших на потоці) сприяли розвитку вольових якостей та самостійності. Водночас, обов'язки старости групи, які Володимир виконував з 3-го по 6-й курс навчили його комунікувати з викладачами та організовувати рядових членів групи. Як пізніше згадував хлопець, книги з психології, які йому раніше рекомендувала мати, він почав читати самостійно, без жодного стороннього заохочення. На старших курсах Володимир твердо вирішив стати хірургом, після закінчення медичного університету поступив в інтернатуру. Трирічний період післядипломного навчання був значно складнішим, ніж студентське життя. Але часті асистенції в операційній, розбори клінічних випадків та відвідування науково-практичних конференцій принесли свої плоди, Володимир отримав ставку лікаря в одному з перспективних відділень загальної хірургії обласного центра, де він навчався. З особливою вдячністю молодий хірург згадував пізніше завідуючого відділенням, як досвідченого фахівця і хорошу людину. Його моральна підтримка та професійні настанови на початку кар'єри багато в чому нагадували Володимиру батьківське ставлення.

За 12 років практичної роботи (не рахуючи 3-річної інтернатури) Володимир став впевненим спеціалістом, виконував різноманітні операції на органах черевної і тазової порожнини. Двічі впродовж місяця проходив стажування за кордоном, мав наукові публікації у київських та харківських фахових журналах. У 32 роки хірург одружився, в сім'ї народилася донька. Дружина, 26-тирічна Юлія, до _ декретної відпустки працювала юристом. Їй було важко адаптуватися до ненормованого робочого дня чоловіка. Обстановка в хірургічному відділенні також була непростою: 4 працівники відзначалися доволі високою майстерністю у проведенні оперативних втручань. Двоє з них були відносно поважного віку 58-річний завідуючий (Семен Якович) і 56-річний місцевий хірург (Януш Казимирович), обоє були вже сформованими фахівцями ще до приходу в колектив Володимира. Двоє були значно молодшими 38-річний Володимир і 40-річний Ігор. Останній був родом з Донеччини і повільно, але наполегливо інтегрувався в колектив. Конкуренція існує в багатьох хірургічних колективах, і відділення Володимира не стало винятком. Стосунки із Семеном Яковичем вже не відзначалися колишньою теплотою, а були обмежені жорсткими рамками: «начальник-підлеглий». Відносини з Янушем Казимировичем коливалися від конфліктних до конкурентних, а з Ігорем тривалий час залишалися невизначеними з оглядом на взаємну недовіру. Кожен з хірургів мав свою команду з 1-2 асистентів, що посилювало суперництво. Об'єктивно найгіршим станом здоров'я відрізнявся Януш Казимирович. Водночас, у нього були найкращі стосунки з головним лікарем установи, де працював колектив. Раптово у 2006 р. Семен Якович переніс важкий ішемічний інсульт. За кілька місяців він оформив інвалідність і звільнився з посади, рекомендуючи обрати на посаду завідуючого відділенням свого колишнього учня.

Пізніше Володимир згадував, яким стресом виявилося для нього рішення погодитися. З Янушем Казимировичем одразу почалися жорстке протистояння. Обидва суперники шукали підтримки в представників лікарняної адміністрації. Кадрові зміни в облздороввідділі після Помаранчевої Революції виявилися більш сприятливими для Володимира. Також прагматичний Ігор несподівано виявився ситуативним союзником. На зборах відділення більшість колективу підтримали молодого спеціаліста, і тоді вже 39-річний Володимир став керівником хірургічного відділення. На посаді завідуючого він стикнувся з необхідністю вирішення багатьох важливих питань, тепер він відповідав не лише за правильність власних дій, але й за результати роботи великого колективу, який становив понад 40 осіб (з середнім та молодшим медичним персоналом, лабораторією та анестезіологічною службою та черговими реаніматологами). Юлія не особливо переймалася професійними проблемами чоловіка, вона була сконцентрована на питаннях власного кар'єрного зросту та вихованням доньки, яка стала ученицею 1-го класу.

На посаді завідуючого робочий графік Володимира характеризується надмірною завантаженістю. Операції, обходи, консультації складних випадків, щотижневий розпис планових хірургічних втручань, часті контакти із представниками адміністрації та завідуючими інших відділень, телефонні розмови з пацієнтами та колегами, розбір та реагування при виникненні професійних конфліктів. Після перенесеного інсульту Семен Якович оперував досить рідко, а коли Володимир через завантаженість професійними та адміністративними обов'язками не міг асистувати, колишній шеф сприймав його обгрунтовані відмови як прояви невдячності та неповаги. Януш Казимирович з часом змирився з ситуацією: друзями вони точно не стали, але взаємне несприйняття поступово пішло на спад. Ігор продовжував позиціонувати себе як відданого союзника, але Володимир відчував, що його лояльність новому шефу тимчасова і ситуативна. Сімейні відносини також залишалися непростими. Смерть тещі (Юліної мами) від раптового гострого інфаркту на фоні задавненого цукрового діабету порушила хитку рівновагу. Батько Юлії невдовзі після похорону виїхав у іншу область до рідної сестри, і тепер дружина Володимира стикнулася з вирішенням багатьох господарсько-побутових проблем, які раніше їй допомагали вирішувати батьки. Також були труднощі з адаптацією малої доньки у початкових класах. Не дивлячись на доволі високий рівень фінансової забезпеченості (Володимир і Юлія мали непогані зарплати), у сім'ї часто виникають конфлікти з різних причин: 1) різні погляди на доцільність витрат та інвестицій; 2) взаємне непорозуміння стосовно питань виховання дитини та проведення спільного часу; 3) надто емоційний характер дружини ( як влучно висловився Володимир у розмові з другом дитинства: « Я стільки книг по сімейній психології прочитав, але з нею це не працює. Мені простіше ніч у клініці коло оперованого провести, ніж її безпідставні докори вислуховувати.»).

«Адміністративний сценарій» побудови лікарської кар'єри не вимагає доскональних знань з анатомії, фізіології та біохімії, але в характерах людей та прихованих мотивах їхніх учинків розбиратись необхідно. Володимир відрізнявся суспільною активністю вже з студентських років, під час проходження інтернатури нерідко затримувався допізна в операційній, часто контактував з керівництвом, і його пориви були винагороджено. Переважно керівниками стають впевнені у собі люди, що належать до директивного або експресивного психологічного типу, сангвінічного або холеричного темпераменту, з лідерськими здібностями і певною сміливістю, тому далеко не всі хочуть цим займатися [2, с. 139 140].

Третій життєвий сценарій «Підприємницький»

Юрій у дитинстві мріяв стати космонавтом, в старших класах школи льотчиком або моряком (головне, щоб кудись подорожувати). У третьому класі батько привів малого сина на секцію боксу. Юрій старався поєднувати навчання із спортивними тренуваннями. Вроджені здібності та вольовий характер сприяли прогресу, спочатку Юрій виступав у напівсередній вазі (63-66 кг), потім у першій середній (66-70 кг). У 16 років хлопцю було присвоєно звання кандидата у майстри спорту. Інтенсивні тренування значною мірою вплинули на формування юнацького світогляду та специфічне бачення ієрархії людського суспільства. Незважаючи на свої дитячі мрії, Юрій відчував певну схильність до медичної професії у школі: серед його зацікавлень переважали біомеханіка та анатомія. Коли прийшов час визначатися з професією, юнак вирішив ризикнути і вступити до медичного вузу з надією у подальшому стати спортивним лікарем і тренером за сумісництвом. На першому курсі Юрію пощастило. Його призначили старостою потоку, що значно вплинуло на його зібраність і навички керування людьми. Успішність його була вище середньої, часто доводилося налагоджувати контакти між студентами і деканатом, організовувати суспільні, спортивні та розважальні заходи в медичному університеті. Юрій здобув певний авторитет серед своїх одногрупників через доступність, врівноваженість та рішучість, а також вміння спілкуватись. Студент-спортсмен мав широке коло товаришів як у межах своєї alma mater так і поза навчальним закладом (спортивна секція при інституті фізкультури, гуртожиток, будівельний загін). Після отримання звання майстра спорту з боксу у першій важкій категорії (75-80 кг) Юрій перестав виступати на змаганнях, фактично завершивши спортивну кар'єру. Однак зумів зберегти потяг до фізичних вправ (бігав, плавав, регулярно відвідував спортивний зал).

На старших курсах Юрій серйозно захопився неврологією. Він не задовольнявся матеріалом, представленим у підручниках, а розпочав самостійно опрацьовувати додаткову літературу. Пізніше познайомився з доцентом із кафедри неврології, який запропонував йому попрацювати в якості медбрата у неврологічному відділенні обласної лікарні. Під час чергувань в нічні зміни та у вихідні дні Юрій встиг ознайомитися з різноманітною неврологічною патологію (менінгіти, енцефаліти, субдуральні емпієми, абсцеси мозку, спадкові синдроми, склерози, здавлювання головного та спинного мозку, системні атрофії, мігрені, невралгії, неврити, радикуліти та остеохондрози, ішемічні та геморагічні інсульти, паралічі, хвороби Паркінсона та Альцгеймера, і багато інших). Первинне захоплення неврологією перейшло у стійке зацікавлення, після закінчення університету він обрав проходження саме цієї дисципліни на інтернатурі.

Перші роки роботи у профільному відділенні обласної лікарні значно збагатили професійний досвід. До Юрія звертались пацієнти з різноманітними скаргами: на головні болі та запаморочення, розлади сну, безсоння, сонливість вдень, проблеми з пам'яттю та увагою, оніміння та поколювання кінцівок, порушення рухів та координації, біль у спині та шиї... Але найбільше молодого лікаря зацікавило лікування захворювань опорно-рухового апарату та нервової системи за допомогою фізичної терапії. Юрій обрав саме цю нішу свідомо: йому завжди хотілося, щоб його діяльність перебувала на стику неврології та реабілітації. Він спочатку пройшов спеціалізацію з фізичної терапії у столичному медичному університеті, а пізніше розпочав впроваджувати набутий досвід у неврологічному відділенні лікарні, у якій проходив інтернатуру. Незалежний характер та відстоювання власної думки не сприяли теплим відносинам з керівництвом. Лише поодинокі лікарі відділення відкрито або приховано підтримували новатора, більшість була налаштована вороже або байдуже. На той час Юрій уже серйозно зустрічався з Наталею, яка завершувала інтернатуру з акушерства та гінекології. Вихід із заплутаної ситуації з'явився раптово: у місті відкрився приватний медичний центр, що потребував фахівця, який водночас є високо компетентним у неврології та реабілітології, а Юрій ідеально пасував на цю роль. На новій роботі заохочували ініціативних та підприємливих, а нашому герою цих рис не бракувало. Також знадобилися лідерські та комунікативні навички, здобуті впродовж спортивної кар'єри. Юрію імпонувало, що у приватних установах набагато менше бюрократичної писанини. Ціни у новоствореному закладі були помірними, що забезпечило потік пацієнтів. Зверталися особи, що пройшли стаціонарне лікування в різних медичних закладах, також ті, що перенесли катастрофи, аварії та стреси. Батьки приводили дітей шкільного віку, яким рекомендували займатися спеціальними фізичними вправами, та дітей з особливими потребами. Пізніше клієнтська база новоствореного реабілітаційного центру значно розширилася за рахунок колишніх спортсменів, які перенесли професійні травми, та людей середнього та похилого віку, що прагнули поліпшити власне здоров'я. З 2014 року почали також звертатися колишні військові, керівництво закладу змушене було набрати нових фахівців: лікарів, тренерів, адміністраторів та суміжних спеціалістів.

Юрію, який тоді одночасно працював неврологом та фізичним терапевтом, запропонували керівну посаду. У його посадові обов'язки входило координація роботи більше 20-ти осіб (включно з медичними сестрами, працівниками нововідкритої аптеки на території закладу та фахівцями з фізичної реабілітації). Значна завантаженість роботою майже не залишала часу на допомогу дружині у веденні домашнього господарства. Однак Наталя зуміла підтримати кар'єрні устремління чоловіка: їй вдавалося поєднувати роботу гінеколога у пологовому будинку з виконанням рутинних домашніх обов'язків, а трирічний декрет (при народженні сина на 8-му році шлюбу) зумів об'єднати сім'ю. Юрій вважає, що у кожному приватному медичному центрі панує своя атмосфера, і, щоб зробити висновки, чи підходить людині ця робота, треба пропрацювати в ньому бодай 5 років. Головне: не сумніватися і не боятися труднощів, розуміти пацієнтів і колег, без потреб не конфліктувати з начальством. Після закінчення медичного університету пройшло вже більше 14-ти років, але Юрій навіть не думає повертатись в державну медицину. Наразі його влаштовує все: гідна оплата, зручний трудовий графік, відносини з начальством та підлеглими. Але головне можливість займатись тим, що приносить тобі задоволення. Згодом у нього з'явилися нові захоплення та більше вільного часу, який він проводить разом із сім'єю. Вперше з дружиною і 6-річним Михайликом Юрій з туристичною метою зумів поїхати у Францію та відвідати визначні історичні місця Парижу: Лувр, Ейфелеву вежу, музей Орсе, Собор Паризької Богоматері, сад Тюїльрі та знаменитий будинок інвалідів. Ця поїздка стала подарунком дружині на річницю весілля. Взагалі Юрій вважає себе щасливою людиною. У нього є все: улюблена робота, любляча родина, фінансова стабільність та добре здоров'я. Звичайно, не обходиться без проблем: 1) родина винаймає квартиру, а купівля власного житла коштує недешево; 2) нервова та відповідальна робота Наталі в пологовому будинку залишає їй менше часу на відпочинок із сім'єю та дозвілля, 3) батько Юрія переніс хірургічне втручання з приводу онкологічної патології, зараз знаходиться на хіміотерапії, і віддалений прогноз захворювання залишається неоднозначним; 4) останніми роками у приватному закладі з'явилися нові фахівці, що потенційно можуть скласти йому конкуренцію у майбутньому. Але спорт (точніше фізична культура, яку Юрій не полишає) допомагає йому впевнено дивитись у майбутнє та достойно зустрічати різноманітні життєві виклики.

«Підприємницький сценарій» може бути реалізований кількома шляхами. Найкращий варіант створення власної клініки, що в сучасних умовах (з урахуванням військових дій) дуже важко втілити. Інший, більш доступний, шлях полягає в умінні надавати унікальну і затребувану послугу, яку не можуть забезпечити інші лікарі. Переважно такі ексклюзивні знання і досвід більшість лікарів можуть отримати за кордоном, куди вони виїжджають за державним скеруванням або на приватних підставах після знайомства з іноземними фахівцями. У подальшому ці знання і вміння конвертуються в комерційно скеровану діяльність вже у нашій країні. Цей шлях також має певні ризики, оскільки часто забезпечується завдяки наявності дороговартісного устаткування, яке іноді виходить з ладу, і на період поломки фахівець не може надавати лікарські послуги в повному обсязі [2, с. 140 141]. Юрію вдалося уникнути подібних проблем, оскільки він інтегрувався в команду приватного медичного закладу із забезпеченою відповідною апаратурою, а пізніше отримав на новій роботі керівну посаду.

Четвертий життєвий сценарій «Фармацевтичний»

Соломія у 8-му класі на запитання тітки: «Ким ти хочеш бути, коли виростеш?», впевнено відповіла: «Дизайнером!». Але після успішного складання ЗНО вона подала документи саме в медичний університет. Двоє членів родини (дідусь і дядько по материнській лінії працювали в медичній сфері), оториноларингологом та інфекціоністом, відповідно. Час від часу домашні розмови торкалися медичних тем: старша рідна сестра хворіла на бронхіальну астму (з відносно легким перебігом), а молодший брат під час шкільних занять фізкультурою отримав травму коліна. За характером Соломія була розуміючою та співчутливою дівчиною, не байдужою до людських страждань. Вона з однаковою цікавістю вивчала точні гуманітарні та природничі науки. Під час навчання в університеті Соломія довго не могла визначитись із вибором конкретної медичної спеціальності, якою вона буде із готовністю займатися протягом майбутнього професійного життя. Хірургія дівчину не захоплювала, вона коливалася між терапією, гінекологією та косметологією. Після завершення навчання вона частково під тиском батьків поступила на інтернатуру з терапії. Природні здібності та наполегливість допомагали запам'ятовувати великі обсяги учбового матеріалу, а схильність до логічного аналізу його раціонально осмислювати. По закінченню інтернатури дівчина розпочала роботу в терапевтичному відділенні районної лікарні. Начальство прихильно поставилося до нової працівниці, Соломія сумлінно чергувала, брала участь у щотижневих лікарняних обходах, надавала консультації амбулаторним пацієнтам, оформляла історії хворіб, при потребі ходила на виклики у інші відділення. Однак її не покидало відчуття, що звичний ритм життя з часом зміниться. Соломію, так само як і інших її колег, часто запрошували на медичні конференції. Вона з цікавістю слухала виступи запрошених лекторів та поступово почала товаришувати з медичними представницями різних фармацевтичних фірм, цікавилася особливостями їхньої професії. Переважна більшість фармпредставниць були її ровесницями, вони відверто розповідали уважній слухачці про плюси та мінуси своєї професії.

За своїм характером Соломія була схильна до новаторства, тому охоче призначала пацієнтам інноваційні лікарські засоби, які рекламували її знайомі зі сфери фармбізнесу. Одного разу регіональна представниця однієї фірми навіть запропонувала Соломії виступити перед невеличкою аудиторією колег з іншого відділення тієї ж лікарні, щоб поділитися власним досвідом призначень певного лікарського засобу із групи гастропротекторів. Молода лікарка серйозно готувалася до виступу, і останній пройшов напрочуд вдало. Буквально за тиждень «регіоналка» запропонувала Соломії спробувати свої сили у цій новій, але вже інтригуючій, діяльності попрацювати якийсь час фармпредставником відомої західноєвропейської фірми. Дівчину забезпечили службовим автомобілем, новим телефоном та об'ємним комплектом інформаційного матеріалу. Оскільки Соломія була добре знайома з ментальністю своїх колег, нова діяльність припала їй до смаку. Та й отримана зарплатня приємно здивувала: на початку 2000-х середня заробітня плата працівників приватного фармацевтичного сектору в рази перевищувала аналогічний показник лікарівтерапевтів. Досить тривалий час (більше 4-х років) Соломія поєднувала ці два види діяльності: роботу лікарки та медпредставниці. Поступово вона почала зауважувати, що все більше надає перевагу роботі що пов'язана з фармацією. Відносно часті тренінги (4-6 разів на рік) з маркетингу, тайм-менедженту та прикладної психології значно поглибили її знання в обраній сфері діяльності. В колективі районної лікарні також відбулися зміни. Старша завідуюча терапевтичним відділенням, яка свого часу приймала Соломію на роботу і пізніше прихильно ставилася до її другої професії, пішла на пенсію, а нова начальниця з самого початку гостро відреагувала на її намагання поєднувати 2 суміжні види діяльності. На той час Соломія мала вже 9 років медичного стажу і керівну посаду у фармбізнесі. Свої професійні перспективи вона планувала пов'язати саме

3 роботою на приватній фірмі, тому вирішила зробити остаточний вибір написати заяву на звільнення за власним бажанням.

Безпосередня начальниця Соломії підтримала її рішення полишити державну роботу. «Молодець, нарешті ти наважилася визначитись. Тепер зможеш більше зосередитись на основній роботі. Якщо у фірмі зростуть продажі, мене переведуть до Києва на підвищення, а я порекомендую тебе на свою посаду. Твоя зарплата зросте, будеш керувати великим регіоном, тобі будуть підзвітні регіональні менеджери 5 міст України». Передбачення шефині справдилися через 7 місяців. Покращення фінансового стану не зробило фармменеджера черствою та егоїстичною жінкою. Соломія продовжувала піклуватися літніми батьками, які отримували значно меншу зарплату, та молодшим братом, який завершував контрактне навчання. Ще через 4 місяці Соломія вийшла заміж за Ярослава. Молоді люди познайомилися під час літнього відпочинку, а буквально через 3 тижні Ярослав освідчився і в дещо старомодній формі запропонував обраниці руку і серце. 35-річна Соломія відчула, що готова до шлюбного життя. Чоловік був старшим на

4 роки і працював адвокатом в успішній юридичній компанії. Для Ярослава це був другий шлюб, двічі на тиждень він спілкувався з семирічним сином. Через рік у подружжі народилася дівчинка, яку назвали Христина. Дитина стала улюбленицею в родині, їй приділяли увагу не лише батьки, але й дідусі та бабусі. Незважаючи на насичений робочий графік Ярослав і Соломія знаходили час на спілкування, власний розвиток та дозвілля. Об'єднаний сімейний дохід сприяв успішному вирішенню побутових проблем, а представники старшого покоління також жили у злагоді між собою.

«Фармацевтичний сценарій» побудови кар'єри передбачає готовності до змін, гнучкості мислення, успішних навиків ділового спілкування, наполегливості у досягненні мети. Такими якостями найкраще володіють холерики та сангвініки. Необхідно вміти зацікавити байдужих співрозмовників, переконати нерішучих, запропонувати серйозні аргументи зацікавленим та обґрунтувати раціональність своїх дій перед керівництвом.

Описані вище варіанти побудови професійної кар'єри не представляють усі можливі шляхи, які постають перед випускниками медичних університетів у нашій країні. Можливо, хтось із них добровільно або під впливом життєвих обставин обере «Еміграційний сценарій», що полягає у виїзді за кордон та подальшій професійній легалізації в іноземній країні. Або вже сформований молодий фахівець поїде на Схід або Південь України і працюватиме у одному з хірургічних шпиталів, що надають допомогу пораненим у результаті бойових дій «Військовий сценарій». Ще іншим шляхом може бути «Страховий сценарій», коли пропрацювавши 5-10 років у державній медицині, лікар вирішить змінити сферу діяльності та влаштується на роботу у страхову компанію. Досить часто медики змінюють професію з огляду на фінансово-економічні перспективи, але цей мотив не є єдиним, оскільки кожен індивід враховує також інші фактори, що можуть впливати на вибір професійного шляху.

Список використаних джерел

1. Соціологія і психологія: Навч. посіб. / За ред. Ю.Ф. Пачковського. К.: Каравела, 2009. 760 с.

2. Чему не научат в медицинском ВУЗе/Под ред. Ю.И. Черткова, К, Доктор-медиа, 2009. 252 с.

References

1. Sotsiolohiia i psykholohiia: Navch. posib. / Za red. Yu.F. Pachkovskoho. K.: Karavela, 2009. 760 s.

2. Chemu ne nauchat v meditsinskom VUZe/Pod red. Yu.I. Chertkova, K, Doktor-media, 2009. 252 s.

Размещено на Allbest.ru