Основні характеристики води, їх визначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Реферат

з дисципліни: системи технологій.

Основні характеристики води, їх визначення.

Виконав:

студент групи Ф1-12

Кольцов Д.Л.

Маріуполь 2013

1. Концентрація іонів водню

Концентрацію іонів водню (вірніше, їх активність) висловлюють величиною рН. У стічних водах рН визначають електрометріческім способом, користуючись скляним електродом. Метод ґрунтується у тому, що з зміні рН на одиницю потенціал скляного електрода змінюється при 25 °З на 59,1мВ, при 20С на 58,1мВ.

Для виміру рН випускаються спеціальні прилади -- рН-метри (наприклад, ЛП-5,МТ-58,ЛПУ-01 та інших.), яких додаються інструкції з їхньої застосуванню.

Скляні електроди цих приладів мали бути зацікавленим і прокалібровані по буферним розчинів, у яких певні значення рН. Оскільки залежність між потенціалом електрода і значенням рН розчину, до якого вона занурений, лінійна, для калібрування вистачило б двох буферних розчинів. І все-таки відхилення від лінійної залежності іноді спостерігаються, тому бажано проведення перевірки буферним розчином, рН якого максимально близький до рН аналізованої стічної води. Тому нижче наводяться способи приготування кількох буферних розчинів, які мають різні значення рН.

Буферний розчин, рН = 1,68 при 20 °С. розчиняють 12,710 р гидрооксалата калію КНз(С20₄)₂->2Н₂0 в свіжо прокип'яченої і охолодженою дистильованої води та доводять при 20 °З обсяг до 1 л.

Буферний розчин, рН = 4,00 при 20 °З (4,01 при 25 °С). розчиняють 10,211 р висушеного при 110 °С гидрофталата калію КНП₈М₄0₄ в свіжо прокип'яченої і охолодженою дистильованої води та доводять обсяг при 20 °С до 1 л.

Буферний розчин, рН = 6,88 при 20 °С (6,86 при 25 °С). розчиняють 3,40 безводного дигідрофосфату калію КН₂>Р0₄ і 3,55 р без водного гидрофосфата натрію Na₂>HP0₄, попередньо висушених при 110--130 °С, в свіже прокип'яченої і охолодженою дистильованої води та доводять обсяг при 20 °С до 1 л.

Буферний розчин, рН = 9,23 при 20 °С (9,18 при 25 °С). розчиняють 3,814 рNa₂B₄>C>7-10Н₂, що зберігався тривалий час над що розпливаються кристалами броміду натрію, в свіжо прокип'яченої і охолодженою дистильованої води та доводять обсяг при 20 °С до 1 л.

Буферний розчин, рН=11,0 при 20 °С. Готують два розчину: 1) розчиняють 12,367 р борної кислоти М₃>В0₃ в свіжо прокип'яченої і охолодженою дистильованої воді, доливають 100 мл 1 зв. розчину їдкого натру зв розбавляють до 1 л; 2) готують точно 0,1 зв. розчин їдкого натра NaOH. Потім змішують 501 мл розчину 1 з 499 мл розчину 2.

Буферні розчини бережуть у склянках з поліетилену чи скла типу "пирекс".

З використання мр Н-метрів визначення рН стічних вод мовби необхідно приділяти особливу увагу чистоті обох електродів, оскільки стічні води часто містять жири, олії, нафтопродукти й інші речовини, що покривають електроди плівками. Електрод слід обтирати тонкої, м'якої тканиною, змоченою ефіром чи розчином синтетичного миючого речовини, потім промивати кілька разів дистильованої водою, витираючи після кожного промивання настільки ж шматком тканини видалення миючого речовини. За необхідності електрод регенерують, занурюючи його за 2 роки в 2%-ний розчин соляної кислоти, і старанно промивають дистильованої водою. У час електрод слід зберігати в дистильованої воді.

2. Грубодисперсні домішки (зважені речовини), сухі і прожарені

Стічні води містять зазвичай крім істинно розчинених речовин також колоїдно-розчині і суспендировані (зважені) частки різного рівня дисперсності. Про масштаб і дисперсності можна скласти певне уявлення (дуже близьке) по зовнішнім виглядом досліджуваної води, який характеризують словами: "вода каламутна", "вода опалесцирует", "вода містить грубу завись". Такі якісні описи мають деяку цінність, тому вони мають включати у протокол дослідження стічні води, але перелічені терміни вимагають уточнення.

Опалесцируючою називають воду, прозору в що проходить світлі, але каламутну в відбитому світлі; каламутній називають воду, непрозору й у що проходить світлі, окремі зважені частки у ній нерозрізнимі неозброєним оком, і за відстоюванні протягом 5--6 год зважені частки з розчину не виділяються; грубої суспензією називають частки, помітні неозброєним оком, більш-менш повно котрі виділяються з розчину при відстоюванні його використовують протягом 5--6 год.

Рекомендується назва позначення супроводжувати додаваннями: "слабка", "помітна", "значна" тощо. п. Слід зазначити також колір зважених частинок чи осаду і наявність що спливла на поверхню води плівки, якщо вона плівка помітять.

Кількісне визначення глибоко дисперсних домішок слід, наскільки можна, реалізувати зараз після відбору проби, тільки у виняткових випадках застосовуючи консервування проби. Для визначення домішок їх відокремлюють, фільтруючи воду через різні пористі матеріали,-- мембранні фільтри, скляні, кварцові чи порцелянові фільтруючі платівки, паперові фільтри не рекомендуються внаслідок гігроскопічності фільтрувальної папери.

Оскільки розміри пір у матеріалах різні, визначення грубо дисперсних домішок лише у й тієї воді (але із застосуванням різних фільтрів) можуть призвести до різним результатам, і саме поняття "кількість грубо дисперсних домішок" стає невизначеним. Тому рекомендується завжди у записи результатів аналізу вказувати, через який фільтруючий матеріал проводилося фільтрування.

Ці фільтри не гігроскопічні (на відміну паперових), фільтрування них відбувається швидко. Застосування мембранних фільтрів особливо рекомендується щодо невеликих кількостей грубо дисперсних домішок.

3. Визначення фільтруванням через мембранний фільтр

Прилади

Прилад для фільтрування. Для фільтрування через мембранні фільтри є велика число різних приладів. Дуже зручний прилад Олихова, показаний на рис. 1. Цей прилад то, можливо легко зібрано у будь-якій лабораторії.

Скляна трубка 1 міцно закріплена у своїй гнізді (наприклад, з допомогою розплавленою сірки). Отвір в металевої частини оправи 2 закрито згори латунною сіткою.

Крім приладу Олихова можна використовувати прилад Зейтца з металевою трубкою замість скляній трубки 1.

Мембранні фільтри № 6, звані "попередні". Для видалення наявного у тому порах повітря фільтри кип'ятять в дистильованої воді 5--10 хв. Кип'ятіння проводять 2--3 разу, зливаючи після кожного разу води і замінюючи його свіжої, після чого фільтри підсушують в сушильній шафі 1 год при 60 °С хід визначення. Зміст грубо дисперсних домішок. Підготовлений мембранний фільтр, висушений в сушильній шафі при 60 °З, зважений на аналітичних терезах і позначений олівцем, вміщують у прилад для фільтрування. Через фільтр пропускають 100--500 мл досліджуваної води (обсяг води залежить кількості грубо дисперсних домішок. Якщо фільтрат недостатньо прозорий, його вдруге пропускають через хоча б фільтр. Необхідний вакуум в приладі досягається з допомогою водоструйного чи олійного насоса, можна також ознайомитися відсмоктувати повітря ротом чи гумової грушею.

Осад, що пристав до стінок приладу змивають на мембранний фільтр порцією фільтрату. Промивання осаду на фільтрі дистильованої водою заборонена. Після закінчення фільтрування фільтр з осадом підсушують спочатку надворі, потім у сушильній шафі при 60 °З протягом 1 год, після чого зважують.

Розрахунок.

Залишок після прожарення. Для визначення залишку після прожарення грубо дисперсних домішок (прожарених грубодисперсних домішок) зважений мембранний фільтр беруть тигельними щипцями чи пінцетом і дуже обережно спалюють над порцеляновим тиглем, попередньо прожареним і зваженим. Золу пропікають 5--20 хв у тому тиглі.

Розрахунок. При прожаренні порожнього мембранного фільтра виходить такі малі золи, що вона при розрахунку можна знехтувати.

4. Визначення фільтруванням через фільтруючі тиглі

Для фільтрування можна буде застосувати скляні і кварцові фільтруючі тиглі № 4 і порцелянові тиглі з пористим дном.

Скляні фільтруючі тиглі використовують тільки тоді, коли обмежуються визначенням в стічної воді змісту грубо дисперсних домішок, висушуючи їх при 100--105 °С повагою та зважуючи. Якщо ж треба потім визначити масу залишку після прожарення цих домішок, треба застосовувати кварцові чи порцелянові тиглі.

Перед визначенням фільтруючий тигель (скляний, кварцовий чи порцеляновий) старанно промивають дистильованої водою, висушують 1 год при 100--105 °С, охолоджують в ексикаторі і зважують. Потім з'єднують тигель з допомогою пробки чи гумової муфти з колбою Бунзена, яку приєднують до водоструйному насмокчу.

Хід визначення. Зміст грубо дисперсних домішок. Пропускають через тигель 100--500 мл (залежно від змісту грубо дисперсних домішок) досліджуваної стічної води при невеличкому вакуумі. Приставши до посуді частки змивають порцією фільтрату і переносять той самий тигель. Після фільтрування старанно витирають зовнішні стінки тигля, висушують його 2 год при 100--105 °С повагою та по охолодженні зважують. Висушування повторюють кілька разів до постійної маси.

Залишок після прожарення. Прожарюють порцеляновий чи кварцовий тигель з отфільтрованими грубо дисперсними домішками рекомендується в електричної муфельної печі 10--15 хв при 600 °С.

5. Кінетика випадання і спливання грубо дисперсних домішок

При розрахунку відстійних споруд (відстійників для зважених речовин і смол, пасток для олій і нафтопродуктів, шламонакопичувачів тощо. п.) дані про швидкості осадження чи спливання (про так званої гідравлічної крупності) зважених частинок, які забезпечують необхідну чи можливу ступінь очищення води. Таку швидкість визначають виходячи з кінетики осадження чи спливання грубо дисперсних домішок.

Кінетику осадження чи спливання слід визначати відразу ж після відбору проб стічних вод мовби, бо тільки у випадках виходять результати, які можна використовуватимуться розрахунків апаратури. Пояснюється це тим, як і зміст грубо дисперсних домішок, і дисперсність нерозчинною у питній воді фази змінюються при стоянні. Утворюються смоли з речовин, розчинних у питній воді, можуть утворитися опади внаслідок виділення водою діоксиду вуглецю чи, навпаки, внаслідок поглинання нею ЗІ₂ з повітря, може відбутися агломерація частинок зваженого осаду, що позначиться на кінетиці їх випадання, тощо. буд. Щільність одному й тому ж смоли в різних температурах може більше менше одиниці, т. е. при однієї температурі смола виявиться потопаючої.

Роль температури води настільки велике, що в багатьох випадках рекомендується визначати кінетику випадання обох крайніх із можливих температур -- максимальної і мінімальної. За максимальну температуру можна взяти ту, коли він стічна вода вступає у відстійник, а й за мінімальну умовно можна взяти 16--20 °С.

Вимірювання обсягу, займаного осілими (чи що спливли) грубо дисперсними домішками

Старанно перемішавши стічну воду, переносять їх у циліндр Лисенка місткістю 500 чи 1000 мл, наливаючи до верхньої мітки, вкотре перемішують і крізь певні часові відтинки (наприклад, через 5, 10, 15, 20, 30, 45, 60, 90 і 120 хв) відзначають обсяг, яку він обіймав осілими частинками. Через 20 хв з початку відстоювання і поза 3 хв до усіх наступних вимірів обережно 3 разу надають рідини в посудині обертальне рух. Якщо за 2 год стічна вода не повністю відстоялося, продовжують спостереження (протягом 3-- 12 год).

Результати визначення висловлюють як відносини (у відсотках) обсягу, займаного що випали осадом, обсягу взятій визначення стічної води. Цю величину знаходять кожному за часу відстоювання.

Отримані результати представляють зазвичай, у вигляді кривих, відкладаючи по осі абсцис період від початку досвіду, протягом якого відбувалося відстоювання, а, по осі ординат -- зазначена вище відсоткове співвідношення.

Події з часом ущільнення котра зібралася дно якої циліндра осаду і, отже, зменшення займаного їм обсягу призводить до викривлення одержуваних цим методом результатів осідання грубо дисперсних домішок. Одержуваний у разі крива неспроможна характеризувати швидкість осідання грубо дисперсних домішок, і тому до розрахунку відстійників непридатна. Але якщо осад з відстійника періодично видаляється, таку криву можна використовуватиме розрахунку обсягу шламонагромаджувача. При визначенні цим методом кінетики спливання легких грубо дисперсних домішок застосовують циліндр Лисенка із добре: притертої корком. Циліндр заповнюють догори аналізованої стічної водою (він мусить переливатися вінця), закривають циліндр корком, стежачи те, щоб у рідини не залишилося повітряних бульбашок і, перевернувши його корком вниз, залишають стояти. Через самі часові відтинки, що й за визначенні кінетики осідання важких частинок, відзначають обсяг частинок смоли, що спливли на поверхню чи інших спливаючих речовин, після чого викреслюють криву, аналогічну описаної вище.

6. Сухий залишок

Сухий залишок -- це маса залишку, одержуваного випарюванням профільтрованої проби стічної води та висушуванням при 103--105 °С чи 178--182 °С. Величина ця висловлювати сумарне кількість розчинених у пробі речовин, неорганічних і органічних. Одержувані результати, проте, задовольняють цієї вимоги лише наближено, при який з зазначених двох температур ні проводилося висушування залишку.

Якщо залишок висушували при 103--105 °С, у ньому збережеться вся чи вводити майже уся кристалізаційна вода солей, їхнім виокремленням кристалогідрати. З іншого боку, при випарюванні і висушуванні видаляються все леткі з водяникам пором органічні речовини, розчинені гази, і навіть С0₂ з гідрокарбонатів, які за цьому перетворяться на карбонати.

Якщо залишок висушували при 178--182 °С, то окклюдирована вода буде видалена повністю. Кристалізаційна вода також піде, але певна кількість може залишитися, особливо як у пробі присутні переважно сульфати. Гідрокарбонати перетворяться на карбонати, але США можуть частково розкластися із заснуванням оксидів чи окис солей. Може незначна втрата нітратів. Органічні речовини губляться більшою мірою, порівняно з першим разі.

Висушування при 178--182 °С слід віддати перевагу під час аналізу вод, містять переважно неорганічні солі, бо тоді отримуваний результат наближається більшою мірою від суми результатів окремих визначень катіонів і аніонів в пробі.

Хід визначення. У прокалену, охолоджену і зважену порцелянову чи кварцову чашку поміщають 50--250 мл аналізованої стічної води, попередньо профільтрованої. Воду випарюють на водяній бані насухо. Потім переносять чашку із залишком в сикатив шафу і висушують при 103--105 °С чи 178--182 °С до постійної маси.

Розрахунок. Зміст сухого залишку (x)вмг/л обчислюють за такою формулою

7. Прокалений залишок

Мета цього визначення -- отримати близьке уявлення про практичний зміст органічних і неорганічних речовин, у пробі (в мг/л): при прокалюванні органічні речовини видаляються, неорганічні залишаються. Але такий поділ далеко ще не точно. Разом з органічними речовинами при прокалюванні видаляються ЗІ₂з карбонатів, кристалізаційна вода, що залишилося після висушування залишку, все амонійні солі. Частково, із газоподібних продуктів, можуть розкластися та інші неорганічні речовини. З іншого боку, частина органічних речовин (леткі з водяником пором) зникне ще першої операції -- висушуванні осаду, і тому буде тут враховано.

Хід визначення. Чашку з сухим залишком вміщують у муфельну піч, попередньо розігріту до 575--600°С, і прокалюють 15--20 хв. Потім дають охолонути спочатку трохи надворі, потім у ексикаторі. Після повної охолодження чашку із залишком зважують. Прокалювання повторюють до постійної маси. Розраховують результат тієї ж формулі, що й за визначенні сухого залишку.

8. Пінистість

Пінистість води, т. е. здатність зберігати штучно створену піну лежить на поверхні досліджуваної проби, можна використовуватиме якісної оцінки присутності таких речовин, як сапонини чи сапонати натурального і штучного походження.

Хід визначення. Пробу води 500 мл вливають в колбу місткістю 1 л з притертої корком, потім колбу закривають і інтенсивно збовтують 30 з. Результат визначення розцінюють як у разі, якщо піна, яка утворювалася при збовтуванні проби, зберігається лежить на поверхні в колбі більше 1 хв. Значення рН проби щодо має бути, у межах 6,5--8,5.

9. Лужність

Лужністю називають вміст у воді речовин, йдуть на реакцію з сильними кислотами, т.е. з іонами водню. До цих речовин відносять: 1) сильні підстави, повністю диссоціюючі в розбавлених розчинах із заснування мг і оксидіонів (їдкий натр, уїдливе розжарюй тощо. п.); 2) слабкі підстави (аміак, анілін, піридин тощо. п.); 3) аніони слабих - кислот (НСОз, ОСз, М₂РВ₄, HSO₃, SO₃, аніони гумінових кислот, HS^-, P.S^2- тощо. буд.). Аніони слабких кислот гідролізуються із заснуванням гідрооксидів, наприклад:

Прититровании речовин другої групи соляної кислотою наприкінці титрування розчин мусить мати відповідні цим підставах позитивно заряджені іони, наприклад; які, гідролізуючись, надають розчину слабокислу реакцію:

Слабокисла реакція створюється в розчині і наприкінці титрування аніонів, які входять у третю групу, бо за та кому титруванні утворюються відповідні слабкі кислоти, частко води ассоціірующіе із заснуванням іонів водню, наприклад:

Через це визначення загальної лужності води треба застосовувати індикатор, колір якого змінюється в слабокислому середовищі, чи проводити титрування потенціометричним методом.

Найкращим індикатором є метиловий жовтий, колір якого змінюється від жовтого до червоного у межах рН=4,0--2,9 досить різко, чи бромфеноловий синій, якщо титрування з нею проводити до суто жовтого кольору. Трохи менш придатний метиловий помаранчевий, перехід забарвлення якого менш різкий. При користуванні цим індикатором рекомендується додавати кілька крапель розчину синього барвника, котрий має індикаторними властивостями (наприклад, індиго кармица). Тоді перехід забарвлення стає виразнішим (особливо це при вечірньому висвітленні). При титруванні аніонів щодо слабших кислот (>рК=7--8) можна застосовувати і метиловий червоний чибромкрезоловий зелений. При титруванні аніонів щодо сильних кислот (>рК = 4) доводиться застосовувати такі індикатори, як тропеолин 00 чи тимоловий синій, але точність визначення у своїй зменшується.

Речовина, тітруема соляної кислотою, значна частина, тому загальна лужність води недостатньо характеризує її складу. Дуже бажаним буває визначити, з яких речовин, чи навіть з яких груп речовин складається знайдена загальна лужність. В багатьох випадках такі роздільні визначення вдасться зробити. Вони ґрунтуються насамперед тому, що з титруванні сильної кислотою реакції, які відбуваються між нею і різними речовинами, які зумовлюють лужність води, Закінчуються що за різних значеннях рН розчину. Отже, якщо проводити титрування потенціометрично, т. е. при неперервному вимірі рН розчину, то, на кривою обсяг доданій кислоти -- рН розчину вийде кілька точок перегину, відомих більш-менш чітко. Другий спосіб роздільного визначення ґрунтується у тому, деякі підстави може бути відігнані шляхом тривалого кип'ятіння (леткі підстави) і поповнення надлишку титрованого розчину сильної кислоти можна відігнати леткі кислоти, аніони яких викликали лужність води. Комбінуючи обидва способу, можна визначити вміст у воді кількох різних груп речовин, що обумовлюють її лужність, і якщо цих речовин мало, знайдене зміст тій чи іншій групи може у той час змістом окремого речовини. Зрозуміло, у своїй необхідно попередньо знати якісний склад стічної води. Найчастіше якісний склад стічної води відомий з її походженню, т. е. відомо, від якої виробничої операції ця стічна вода отримали; за іншими випадках доводиться проводити попереднє дослідження якісного складу води.

Потенціометричне титрування часто може бути замінене звичайним титруванням, проведеними з цими двома індикаторами, інтервали переходу яких у різних галузях рН. Однією з них індикатор, застосовуваний визначення лужності, його забарвлення змінюється у кислому середовищі (рН 3--4), інший індикатор повинен мати інтервал переходу фарби в лужної середовищі. Найчастіше застосовують фенолфталеїн, пурпурова забарвлення якого з'являється чи зникає при рН = 8,4- Цей індикатор має особливої цінності у разі,отому що зазначений значення рН відповідає тому рН, який мають розчини чистих гідрокарбонатів (>НСОз), які водами. Якщо стічна вода при додаванні до неї фенолфталеїна забарвлюється в пурпуровий колір, це на наявність у ній забруднень сильно лужними речовинами. Зміст цих забруднень визначають, титруючи таку оду до зникнення забарвлення фенолфталеїна. Однак у деяких випадках замість фенолфталеїна краще застосовувати тимолфталеїн і таїмо чином встановлювати кордон поділу при рН = 9,4.

Проводячи титрування з цими двома індикаторами і відганяючи леткі речовини, варто виокремити такі групи речовин, зумовлюючих лужність води.

Летючі підстави. У водах, містять сильні луги NaOH, КОН і леткі підстави (наприклад, NH₄>OH), постеживши може бути відділені досить тривалим шляхом кип'ятіння, після якого пробу охолоджують, не допускаючи поглинання ЗІ₂ з повітря, і титрують кислотою. Різниця між результатами титрування, отриманими без попереднього кип'ятіння після кип'ятіння, показує зміст летючих підстав.

Ще краще, відганяючи леткі підстави, поглинати їх розчином борної кислоти чи титрованим розчином сильної кислоти і закінчувати визначення.

2. Сума гідроксиліонів (ядучих лугів) і аніонів, зумовлюючих внаслідок гідролізу у водному розчині рН > 8,4. Цю групу речовин визначають титруванням аналізованої води кислотою з індикатором фенолфталеїном. У неї входять іони ВІН, СОз (>титруюьтся до НСОз), P.S² (>титруються до HS), РОГ (>титруються до НРО4), S1O3 та інших.

3. Сума слабких підстав і аніонів щодо сильніших кислот (аніонів, що б у водному розчині рН = 8,4). Цю величину знаходять, віднімаючи із загального витрати кислоти на титрування з метиловим жовтим, що його кількість, яке знадобилося на титрування з фенолфталеїном. У цю групу входять аніони НСОз (титрування до М₂>С0₃), НРОГ (титрування до Н2РО4), SH- (титрування до H₂P.S), аніони гумінових кислот та інших.

4.Аниони летючих і нелетучих слабких кислот. Вхідні до груп 2 і трьох аніони слабких кислот можна розділити на аніони летючих і нелетучих слабких кислот. І тому після титрування з метиловим жовтим (чи зметиловим помаранчевим) до титруємої рідини додають титрований розчин сірчаної кислоти надміру. Летючі кислоти відганяють випарюванням, охолоджують розчин, розбавляють його водою (не що містить С0₂) і титрують; розчином їдкою луги, якщо врахувати чисельність його, витрачений на титрування від точки зміни забарвлення метилового помаранчевого чи метилового жовтого із червоної в жовту до появи забарвлення фенолфталеїна. Так встановлюють зміст аніонів не летучих слабких кислот і з різниці знаходять зміст аніонів летючих слабких кислот.

Якщо досліджувана вода містить аніони лише летючих слабких кислот, їх можна визначити точніше. І тому додають над міру титрований розчин сірчаної кислоти, видаляють випарюванням леткі кислоти, розбавляють дистильованої водою, не що містить ЗІ₂, і оттитровують надлишок сірчаної кислоти їдкою лугом.

Оскільки з перелічених вище аніонів (наприклад, фосфатіони, сульфадіони) можуть визначити окремо спеціальними методами, то, віднімаючи їхній вміст із загального змісту іонів, які входять у той чи інший з вище перерахованих груп, можна за дуже складному складі стічної води більш-менш точно обчислити зміст іонів, котрим спеціальні методи визначення відсутні.

Метиловий жовтий, 0,1%-ний розчин в 90%-ном спирті, чи бромфеноловий синій, 0,1%-ний розчин в 20%-ном спирті, чи змішаний індикатор (0,1 р метилового помаранчевого і 0,25 ріндигокармина розчиняють в 100 мл води).

Соляна чи сірчана кислота, 0,1 зв. розчин. В'їдлива луг, 0,1 зв. розчин.

Хід визначення. Якщо стічна вода каламутна, її слід профільтрувати, і якщо забарвлена -- розбавити дистильованої водою. Розбавлення проводять у мірних колбах місткістю 100--- 200 мл. Спочатку наливають в мірну колбу 20--30 мл дистильованої води, потім відміреною обсяг аналізованої води, розчин перемішують, доливають дистильовану воду до мітки і знову перемішують. Узятий обсяг аналізованої води враховують при обчисленні результату аналізу.

У конічну колбу поміщають 100 мл аналізованої води, взятій безпосередньо чи попередньо розведеною, як описано вище; доливають 5 крапель фенолфталеїна і вміст колби титруют білому тлі соляної чи сірчаної кислотою до зникнення рожевою забарвлення. З витрачалися на титрування кількість кислоти відповідає лужності води по фенолфталеїну, т. е. змісту у ній речовин другої групи.

Потім у колбу доливають 5--6 крапель розчину метилового жовтого чи бромфенолового синього чи змішаного індикатора. У іншу конічну колбу наливають той самий обсяг аналізованої води та стільки ж індикатора, скільки впровадили перший розчин. Ставлять обидві колби на білий папір і титрують рідина У першій колбі кислотою до того часу, поки колір її вирізнятиметься від кольору рідини на другий колбі. Якщо відомий якісний і наближений кількісний склад проби, то краще приготувати розчин-свідок, склад якого має бути близькими до складу проби наприкінці титрування, додати у цей розчин індикатор і титрувати пробу до збіги її забарвлення з забарвлення розчина-свідка.

Витрата титрованого розчину кислоти на друге титрування показує вміст у воді речовин третьої групи, а загальна кількість витраченого на титрування розчину кислоти -- загальну лужність аналізованої води.

За бажання визначити окремо вміст у воді аніонів летючих і нелетучих слабких кислот (група 4) як індикатор застосовують метиловий жовтий чи метиловий помаранчевий (не додаючи синього барвника), додають до від титрованому розчину ще кілька мм розчину кислоти надміру і відганяють леткі кислоти. Потім закривають колбу корком з вставленої у ній трубкою вапном, охолоджують під краном і, вийнявши трубку, розбавляють рідина дистильованої водою, не що містить ЗІ₂, після цього нині і титрують розчином їдкою лугу. Спочатку забарвлення розчину із червоної перетворюється на жовту, і відразу ж починають відлік обсягу їдкою луги, що витрачається на титрування. Титрування закінчують, коли слабо рожеве забарвлення від фенолфталеїну.

Визначення солей летючих слабких кислот за відсутності солей не летучих слабких кислот.

Промислові стічні води, оброблені гипохлорітом кальцію чи хлорним вапном очищення шкідливих органічних речовин чи то з ціанідів, зазвичай містять певний надлишок гипохлорід-іонів. Визначення лужності таких вод утруднено, оскільки надлишок окислювача знебарвлює індикатор. У таких випадках визначення рекомендується проводити потенціометричним титруванням кислотою зі скляним електродом.

водень фільтр прожарений лужність

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Бедрань Н.Г. Машины для обогащения полезных ископаемых. - К., Донецк: Вища шк., 1980. - 426 с.

Бедрань Н. Г., Скоробогатова Л.М. Переработка и качество полезных ископаемых. - К., Донецк: Вища шк., 1984. - 189 с.

Болотин Г. М., Токаренко В. М. Оформление материалов самостоятельной работы: Рекомендации для студентов и учащихся техникумов. К.: Вища шк., 1984. - 72 с.

ГОСТ 7090-72 Дробилки молотковые однороторные. Технические условия. - Введ. 01.01.73.

Размещено на Allbest.ru