Техніко-технологічна база і виробнича потужність підприємства

t ₃ -- тривалість робочої зміни, годин;

Д_сп -- число передвихідних (передсвяткових) днів із скороченою тривалістю робочої зміни;

t_сп -- час, на який скорочена тривалість робочої зміни в передсвяткові та передвихідні дні, год;

п₃ -- режим змінності роботи підприємства (1, 2, 3 зміни).

Приклад 3. При 5-денному робочому тижні та 8-годинному робочому дні (1 зміна) річний номінальний фонд становить: (365 - 53 - 52) х х 8 = 2080 год, а при 6-денній роботі та 8-годинному робочому дні (1 зміна) - (365 - 53) х 8 = 312 х 8 = 2496 год.

Плановий (ефективний, корисний) (Ф_п) фонд робочого часу обладнання рівний різниці між режимним (номінальним) фондом (Ф_р) і сумою витрат часу на ремонт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду:

Ф_п = Ф_р - (T_tn + T_tp);

Ф_п = Ф_р х ,

де T_tp, t_p-- витрати часу на ремонт даного обладнання відповідно в годинах та відсотках до режимного фонду;

Т_п, t_п -- витрати часу на налагодження, переналагодження обладнання відповідно в годинах та відсотках до режимного фонду. Він використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції.

Приклад 4. Номінальний фонд робочого часу при однозмінній роботі дорівнює 2080 годин, заплановані витрати часу на ремонт, налагодження та переналагодження обладнання становить 10% номінального фонду часу.

Тоді корисний (ефективний, плановий) фонд робочого часу буде становити 1872 години:

Ф_п = 2080 х



2.4 Механізм розрахунку виробничої потужності підприємства та визначення рівня її використання

Для розрахунку виробничої потужності підприємства необхідно мати наступні дані:

1) корисний фонд робочого часу одиниці обладнання;

2) кількість одиниць обладнання;

3) продуктивність обладнання;

4) трудомісткість виробничої програми;

5) досягнутий коефіцієнт виконання норм виробітку.

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, дільниць, поточних ліній, верстатів (агрегатів) з врахуванням заходів щодо ліквідації "вузьких місць" та можливої кооперації виробництва.

До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик трудомісткості.

Якщо підприємство випускає декілька видів продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів.

У розрахунки виробничої потужності підприємства входять:

а) усе діюче і недіюче через несправність, ремонт та модернізацію устаткування основних виробничих цехів;

6) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

в) понаднормативне резервне устаткування;

г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах із безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

Для підприємства з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів та встановленої тривалості змін у годинах із відрахування часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості днів роботи окремих технологічних цехів (ліній).

Розрахунок виробничої потужності підприємства має проводитися в такій послідовності: агрегати з групи технологічного обладнання -- виробничі дільниці -- цехи (корпуси, виробництва) -- підприємство в цілому.

У загальному вигляді виробнича потужність (Вп_і) провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за однією з таких формул:

Вп_і = П_в Ч Ф_п Ч Ку_с,

Вп_і = Ф_п Ч

де Вп_і -- потужність і-го виробничого підрозділу підприємства, одиниць продукції;

П_в -- продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру продукції за годину;

Ф_п -- ефективний (плановий, корисний) річний фонд часу роботи одиниці устаткування, год;

Ку_с -- середньорічна кількість устаткування;

Т_р -- трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яка визначається за такою формулою:

Т_р = ,

t_о-- норма часу на виготовлення одиниці продукції (годин);

К_в.н. -- коефіцієнт виконання норм часу.

Інакше потужність можна визначити за такою формулою:

Вп_і =

Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд із провідними цехами чи дільницями). Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів та забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, які характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.

Виробнича потужність залежить від характеру підприємств, цехів, рівня їх спеціалізації, якими визначається організаційний тип виробництва.

На неперервно-потокових лініях, а також на конвеєрі потужність визначається за формулою:

В_п = ,

де r - такт робочої лінії чи конвеєра.

В умовах потоково-масового виробництва при вузькій спеціалізації робочих місць визначається потужність групи робочих місць, які виконують цю операцію при обробці конкретної деталі. В даних умовах потужність розраховується за такою формулою:

В_п =

В умовах серійного виробництва розрахунок виробничої потужності ускладнюється тим, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість деталеоперацій. Як вимірник виробничої потужності використовується типовий виріб-представник:



В_п =

де Т_р._пр -- технічно розрахована норма часу на обробку комплекту деталей виробу-представника на даній групі устаткування.

В умовах серійного виробництва з широкою номенклатурою випуску виробів, а також у одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої потужності ведеться у такій послідовності:

а) визначається трудомісткість обробки виробів і усієї виробничої програми за групами устаткування:

T_N =

де T_N -- трудомісткість виробничої програми (години);

-- кількість продукції за виробничою програмою, натур, од.;

б) розраховується ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємозамінюються, тобто визначається пропускна спроможність устаткування:

П_спр = Ф_п х КУ_С,

де П_спр -- пропускна спроможність устаткування, верстато-годин;

в) ефективний фонд часу за кожною групою устаткування ділять на трудомісткість програми за певним видом робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (К_потуж):

К_потуж =



Коефіцієнт виробничої потужності -- це співвідношення пропускної спроможності групи устаткування та трудомісткості її виробничої програми;

г) за провідною групою устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потужності цеху (дільниці) і проектують заходи щодо розширення "вузьких місць";

д) визначають потужність цеху, підприємства у натуральному вимірнику шляхом множення кількості виробів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:

Вп_ц = N х К_потуж.

Коефіцієнт завантаження устаткування (К_з.у.) визначається так:

К_з.у. =

Тобто

К_з.у. =

При К_з.у. = 1 -- устаткування використовується повністю; при К_з.у. > 1 -- устаткування перевантажене; при К_з.у. < 1 -- устаткування недовантажене.

Після розрахунку виробничих потужностей усіх цехів будується діаграма потужності підприємства, в якій за кожним цехом визначається резерв потужності чи ії недостатність ("вузькі місця") щодо провідного цеху підприємства.

У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:

1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величини поточної і проектної потужності);

2) коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношення річного випуску продукції та ії планової середньорічної величини).

Способи ефективного використання виробничих потужностей такі самі, як і використання основних засобів підприємства.

2.5 Визначення максимально можливого випуску продукції за наявної потужності

Проведені розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дають змогу визначити обсяг випуску продукції, який буде забезпечений діючими виробничими потужностями. Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутим з урахуванням змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підвищенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, впровадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та введенні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.

Встановлене у виробничій програмі завдання з обсягу виробництва продукції може бути досягнуте за умови забезпеченості необхідною кількістю ресурсів.

Механізм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та її обґрунтування виробничою потужністю у спрощеному вигляді може бути зведений до таких процедур:

Аналізується портфель замовлень.

Проводиться перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид продукції, який прийнятий як виріб-представник. Коефіцієнт перерахунку визначається як співвідношення трудомісткості кожного типорозміру продукції на трудомісткість виробу-представника.

3. Аналізується використання середньорічної виробничої потужності у звітному періоді. У процесі аналізу визначається:

· досягнутий рівень використання виробничої потужності;

· рівень прогресивності техніки та технології, що використовуються;

· досягнутий рівень організації виробництва та праці на підприємстві;

· чи достатньо потужностей для виконання обсягу продажу на плановий рік.

Розрахунок рівня використання потужностей проводиться в натуральному та вартісному виразі. Якщо проект виробничої програми не забезпечує достатнього завантаження виробничих потужностей, необхідно шукати додаткові можливості збільшення обсягу продажу та довантаження виробничих потужностей за рахунок додаткових замовлень. Якщо план продажу перевищує виробничу потужність, то з метою збереження покупців та клієнтів необхідно провести комплекс заходів щодо ліквідації "вузьких місць" та збільшення виробничої потужності.

Планується коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді.

Визначається можливий випуск продукції на основі діючих виробничих потужностей. Виробнича потужність повинна розраховуватися в розрізі виробів-представників у натуральному і вартісному виразі. При розрахунку виробничої потужності за звітний рік потужність на початок звітного року береться за номенклатурою і асортиментом продукції попереднього року, а потужність на кінець звітного року (на початок планового періоду) -- за номенклатурою і асортиментом продукції звітного року.

6. Проект виробничої програми порівнюється з виробничою потужністю щодо кожного виробу-представника, після досягнення балансу між виробничою потужністю та проектом програми дається економічна оцінка проекту плану виробництва.

З метою повнішої ув'язки проекту виробничої програми і виробничої потужності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. В ньому відображають вхідну, вихідну і середньорічну потужність, а також введення і вибуття потужностей. На основі балансу виробничих потужностей та в ході його розробки здійснюється:

· уточнення можливостей виробничої потужності;

· визначення рівня забезпеченості виробничою потужністю програми робіт із підготовки виробництва нових виробів;

· визначення коефіцієнта використання виробничих потужностей;

· виявлення внутрішньовиробничих диспропорцій та можливостей їх усунення;

· визначення необхідності в інвестиціях для нарощування потужностей і ліквідації "вузьких місць";

· визначення потреби в обладнанні або виявлення надлишків обладнання;

· пошук найефективніших варіантів спеціалізації та кооперування.

Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець розрахункового року визначається як сума потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття.

Розрахунок балансу виробничої потужності може здійснюватися для кожного виду профілюючої продукції за такою структурою:

Розділ 1. Потужність на початок розрахункового періоду:

· найменування продукції;

· одиниця виміру;

· код продукції;

· потужність за проектом або розрахунком;

· потужність на кінець базового періоду.

Розділ 2. Збільшення потужності в розрахунковому періоді:

· приріст потужності -- всього;

· приріст потужності за рахунок:

а) введення в дію нових та розширення діючих;

б) реконструкції;

в) переозброєння і організаційно-технічних заходів, із них:

· за рахунок зміни режиму роботи, збільшення змінності та годин роботи;

· за рахунок зміни номенклатури продукції і зменшення трудомісткості;

г) отримання в лізинг, оренду від інших суб'єктів господарювання.
Розділ 3. Зменшення потужності в розрахунковому періоді:

вибуття потужності -- всього;

вибуття потужностей у зв'язку із:

а) зміною номенклатури продукції або збільшенням її трудомісткості;

б) зміною режиму роботи, зменшенням змінності та годин роботи;

в) вибуттям через старіння, вичерпання запасів;

г) передачею в лізинг, оренду іншим суб'єктам господарювання.

Розділ 4. Потужність на кінець розрахункового періоду:

· потужність на кінець року;

· середньорічна потужність у розрахунковому році;

· випуск продукції або кількість переробної сировини в розрахунковому році;

· коефіцієнт використання середньорічної потужності в розрахунковому році.

Розрахунки виробничої потужності використовуються для обґрунтування виробничої програми потужністю підприємства, а також для складання балансу, який відображає зміни величини потужності протягом планового періоду і характеризує вихідну потужність (Вп_вих):



Вп_вих = Вп_вх + Вп_от + Вп_р ± Вп_н - Вп_вв,

де Вп_вх -- вхідна потужність підприємства, тобто потужність на початок планового періоду;

Вп_от -- збільшення потужності впродовж планового періоду внаслідок здійснення організаційно-технічних заходів;

Вп_р -- нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення підприємства;

Вп_н -- збільшення "+" або зменшення "-" виробничої потужності у зв'язку зі змінами у номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;

Вп_вв -- зменшення виробничої потужності внаслідок вибуття, тобто виведення з експлуатації технічно застарілого та фізично спрацьованого устаткування.

Розділ ІІІ. Організація виробництва і забезпечення якості продукції

В даному розділі розглядаються питання організації виробництва як форми забезпечення ефективної діяльності підприємства та організаційні типи виробництва. Дані питання є актуальними не тільки для даної курсової роботи, а й для ефективної діяльності підприємства.

3.1 Організація виробництва як форма забезпечення ефективної діяльності підприємства

Для будь-якого підприємства основою його функціонування є виробнича діяльність.

Під виробничою діяльністю розуміють сукупність цілеспрямованих процесів, що здійснюються людьми за допомогою засобів праці чи природних процесів, у результаті яких предмети праці змінюють свій склад, стан, форму отримують певні нові властивості та перетворюються в готову продукцію.

До виробничої діяльності входять:

жива праця людей як активна частина виробництва, що становить основу трудового процесу;

предмети праці, над якими працює людина для перетворення їх у проміжний чи кінцевий продукт із метою задоволення певних потреб споживачів;

засоби праці -- частина засобів виробництва, за допомогою яких людина впливає на предмети праці.

Організація виробництва -- це процес упорядкування, координації й оптимізації у просторі й часі науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, освоєння та виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів і отримання прибутку. Вона розглядає загальні закономірності організації виробничих систем, форми й методи здійснення виробничих процесів виготовлення конкурентоспроможної продукції при раціональному використанні трудових, матеріально-технічних та фінансових ресурсів.

Іншими словами, організація виробництва -- це координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення у визначені терміни найефективнішого виробничого результату.

Організація виробництва базується на технології виробничих процесів -- сукупності методів і засобів, при яких здійснюється перетворення матеріальних ресурсів, інформації та інших компонентів в кінцевий продукт. Технологія виробничих процесів реалізується за допомогою організації виробництва і фактично формує основу виробничої системи, зумовлюючи динаміку виробничого процесу.

Організація виробництва розглядає і вирішує наступні завдання:

Формування теоретичних основ організації виробничої діяльності підприємства.

Організацію процесів створення й освоєння випуску нової чи вдосконалення продукції, яку випускає підприємство.

Організацію виробничих процесів.

Вирішення поставлених завдань значною мірою забезпечить ефективне господарювання підприємства.

Виробничий процес -- це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для цілеспрямованого, постадійного перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка призначена як для споживання, так і для подальшої переробки.

Таким чином, основними елементами виробничого процесу є:

· праця як свідома діяльність людини;

· предмети праці (служать для їх перетворення у готову продукцію);

· засоби праці (використовуються людиною для перетворення предметів праці у готову продукцію).

На сучасних підприємствах процес виробництва досить складний. Він поєднує велику кількість окремих процесів, які утворюють структуру виробничого процесу.

Виробничі процеси на підприємстві залежно від їх ролі у виготовленні продукції поділяють на три види:

Основні - процеси, що безпосередньо пов'язані з перетворенням предметів праці у готову продукцію. У результаті основних виробничих процесів випускається продукція, яка передбачена планом підприємства.

Допоміжні -- процеси, які лише сприяють безперебійній роботі підприємства, але безпосередньої участі у виготовленні продукції не беруть.

Обслуговуючі - процеси, що створюють умови для здійснення основних та допоміжних процесів (транспортні та складські процеси).

Головна відмінність між основними та допоміжними процесами полягає в тому, що продукт, вироблений у результаті основного виробничого процесу, надходить на ринок, а продукт, отриманий під час допоміжного процесу, споживається в межах підприємства.

Залежно від стадії виробничого циклу виробничі процеси поділяють на:

Підготовчі -- процеси, що призначені для виконання операцій підготовки живої праці, предметів і засобів праці до перетворення предметів праці в корисний (кінцевий) продукт.

Перетворювальні -- процеси, під час яких відбувається переробка предметів праці (в кінцевий продукт) за рахунок реалізації перетворюваної функції. Перетворення предметів праці здійснюється шляхом цілеспрямованої зміни форми, розмірів, зовнішнього вигляду, фізичних чи хімічних властивостей тощо.

Кінцеві - процеси (завершальної стадії), які полягають у підготовці результатів попереднього перетворення в кінцеву продукцію для подальшого споживання.

За ступенем автоматизації виробничі процеси поділяються на:

1. Ручні - процеси, які виконуються безпосередньо робітником без застосування машин і механізмів.

2. Механізовані - процеси, що виконуються робітником за допомогою машин і механізмів.

3. Машинні - процеси, що виконуються машинами, якими управляє робітник.

4. Автоматизовані - процеси, які виконуються машинами під наглядом робітника.

5. Автоматичні - процеси, що виконуються без участі робітника спеціальними машинами за попередньо розробленою програмою, тобто з використанням сучасної комп'ютерної та мікропроцесорної техніки.

6. Апаратні - процеси, що здійснюються в спеціальних апаратах в автоматичному чи автоматизованому режимах.

Залежно від характеру впливу на предмети праці виробничий процес поділяється на такі специфічні процеси:

1. Підготовчий - процес, що включає операції з доставки заготовок, інструменту, оснащення та підготовки робочого місця до роботи.

2. Технологічний - процес, що безпосередньо пов'язаний із перетворенням ресурсів у готову продукцію.

3. Процес контролю, який передбачає виконання контрольно-вимірювальних операцій для досягнення відповідності продукції технічним та іншим умовам і вимогам.

4. Процеси транспортування і складування пов'язані з переміщенням і зберіганням продукції протягом усього виробничого циклу, а також інтегрують виробничий процес в одне ціле та забезпечують узгодженість окремих операцій у часі.

За перебігом у часі виробничі процеси поділяються на:

1. Дискретні (перервні), для яких характерні циклічність і наявність технологічних перерв.

2. Неперервні - у яких відсутні перерви між різними видами операцій.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція - завершена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагодження устаткування.

Розрізняють основні та допоміжні операції.

При основній операції предмет обробки змінює свою форму, розмір, певні властивості та якісні характеристики.

Допоміжні операції забезпечують нормальне виконання основних операцій.

Уміння раціонально організовувати виготовлення виробу полягає в тому, що розділити складний процес на прості операції, а потім звести їх у єдиний комплекс таким чином, щоб забезпечити випуск готової продукції (виробів) у необхідній номенклатурі та кількості у потрібний строк.

Раціональна організація виробничого процесу залежить від певних принципів. До них належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, автоматичність та гнучкість.

1. Принцип спеціалізації означає розподіл праці між окремими підрозділами підприємства та робочими місцями в процесі виробництва та їх кооперування. Цей принцип характеризується обмеженою та стабільною номенклатурою продукції, яка виготовляється в кожному виробничому підрозділі.

Розрізняють наступні види спеціалізації на підприємстві:

· функціональна - допоміжні та обслуговуючі виробництва об'єднуються в окремі самостійні підрозділи та виконують певні функції;

· предметна - передбачає закріплення певної номенклатури виробів за окремими цехами;

· подетальна - полягає в закріпленні за певними підрозділами підприємства виготовлення технічно однорідних деталей;

· технологічна - означає закріплення за кожним цехом та виробничою дільницею певної частини виробничого процесу.

2. Принцип пропорційності передбачає відносно однакову продуктивність за одиницю часу взаємопов'язаних підрозділів підприємства, а в їх межах - дільниць, бригад та робочих місць.

Принцип пропорційності відповідає умові:

де ОР - обсяг робіт у кожному підрозділі;

Пр - продуктивність одного робочого місця;

М - кількість робочих місць у певному підрозділі;

1, 2, …, п - номер відповідного технологічно пов'язаного підрозділу.

3. Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Принцип паралельності найчастіше використовується в умовах серійного та масового виробництва і включає в себе:

· паралельне виготовлення різноманітних вузлів, деталей, агрегатів для комплектування готового складного виробу;

· одночасне виконання різноманітних технологічних операцій при обробленні однакових деталей на паралельно розміщеному обладнанні.

4. Принцип прямоточності означає забезпечення найкоротшого шляху проходження виробами всіх стадій і операцій виробничого процесу - від запуску матеріалів до виходу готової продукції без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці та робочі місця по можливості розміщують за ходом технологічного процесу, а допоміжні виробництва та обслуговуючі служби тримають якнайближче до тих структурних підрозділів, які вони обслуговують.

5. Принцип безперервності виробничого процесу означає скорочення часу перерв між суміжними технологічними операціями при виробництві конкретних виробів, вибір оптимального виду руху предметів праці у виробництві.

6. Принцип ритмічності означає рівномірний випуск продукції у певні проміжки часу.

За додержання цього принципу в однакові проміжки часу виготовляють однакову або таку, що рівномірно зростає, кількість продукції, забезпечуючи рівномірне завантаження робочих місць.

7. Принцип автоматичності передбачає автоматизацію виробничих процесів, економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу, що сприяє збільшенню обсягів виробництва та зменшенню застосування ручної праці.

8. Принцип гнучкості означає оперативну адаптацію виробничого процесу до змін організаційно-технічних умов, пов'язаних із переходом на виготовлення нової продукції або її модифікації.

Всі перераховані принципи раціональної організації виробничого процесу взаємопов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються у практичній виробничій діяльності підприємств.

3.2 Організаційні типи виробництва та їх характеристика

Тип виробництва -- це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць, кваліфікацію робітників, собівартість продукції.,

Властивий певному виробничому підрозділу тип виробництва зумовлює застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожний із яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише одного з них або навіть декількох не дає підстав для висновку про наявність того чи іншого типу виробництва. За сукупністю цих ознак розрізняють такі загальноприйняті типи виробництва:

· одиничне (індивідуальне);

· серійне;

· масове.

Тип виробництва підприємства визначається типом виробництва провідного цеху, а тип виробництва цеху -- характеристикою дільниці, де виконуються найвідповідальніші операції та зосереджена значна частина основних виробничих фондів.

Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва має умовний характер, бо на підприємстві й навіть в окремих цехах може мати місце поєднання різних типів виробництва.

Одиничне виробництво характеризується:

· широкою номенклатурою продукції;

· виготовленням виробів в одиничних примірниках або малими серіями;

· застосуванням універсального устаткування;

· групуванням робочих місць за принципом технологічно однорідних операцій;

· відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;

· високою кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний характер виконуваних робіт;

· відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготовлення виробу;

· тим, що об'єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його великі вузли;

· порівняно невисокою вартістю підготовки виробництва нових виробів.

Форма одиничного виробництва поширена на підприємствах, які виготовляють складні вироби і системи спеціального призначення.

Серійне виробництво характеризується.

· виготовленням виробів партіями, які періодично повторюються;

· обмеженою номенклатурою виготовлених виробів;

· застосуванням універсального і спеціалізованого устаткування;

· групуванням робочих місць за технологічним і предметним принципами;

· закріпленням за робочими місцями обмеженої кількості детале-операцій;

· середньою кваліфікацією працівників;

· детальною розробкою технологічних процесів;

· об'єктом планування, нормування, обліку є вузли і деталі виробу;

· відносно більшими витратами на підготовку виробництва нових виробів порівняно з одиничним типом виробництва.

Цей тип виробництва поширений на підприємствах, які випускають складні вироби і системи спеціального призначення, що швидко змінюються за конструкцією.

Залежно від розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне та великосерійне виробництво.

Основним завданням виробництв серійного типу є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ та робітників.

Для вирішення цього завдання важливе значення мають такі нормативи:

· розмір партій (серій) виготовлення виробів;

· нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску-випуску;

· тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів і серій виробів;

· випередження запуску-випуску партій деталей і складальних одиниць;

· запаси.

Основним нормативом у серійному виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партій запуску заготовок, деталей у виробництво.

Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчо-завершального часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій в результаті їх багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшуються тривалість виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюється оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій, який забезпечив би ефективну діяльність підприємства.

Масове виробництво має такі особливості:

· вироби виготовляються у великих кількостях;

· застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструменти;

· робочі місця розміщуються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип);

· робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;

· технологічний процес розробляється детально;

· об'єктом планування, нормування та обліку є деталі, операції;

· робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;

· підготовка виробництва нових виробів потребує найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва).

Такий тип виробництва властивий в основному виробам широкого вжитку. Цей тип виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва.

Крім загальноприйнятих типів виробництва існують нетрадиційні (специфічні) типи. Це змішаний метод організації виробничих процесів, який поєднує методи великосерійного та масового виробництва. Він застосовується для усунення таких недоліків масового та серійного виробництва, як орієнтація не на конкретного споживача і його вимоги, а на середні стандарти, а також труднощі переналагодження виробництва, пов'язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

Окремо виділяють дослідне виробництво, в якому виготовляють зразки або партії виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляється

конструкторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства в цілому. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій -- це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.



Розділ IV. Виробничий цикл, його характеристика та структура

В даному розділі ми розглянемо питання, що стосуються самої продукції та забезпечення її якості, і як державою регулюється якість продукції. Зокрема, в даному розділі ми розглянемо такі питання як: методи організації виробництва; якість та конкурентоспроможність продукції; стандартизація та сертифікація продукції, а також державну політику у сфері управління якістю продукції.

4.1 Методи організації виробництва

Метод організації виробництва -- це певний спосіб виконання виробничого процесу, який передбачає сукупність відповідних заходів та прийомів його реалізації. Для методу організації виробництва особливо важливими є взаємозв'язок послідовності виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь неперервності виробничого процесу.

Розрізняють три методи організації виробництва:

· непотоковий (одиничний);

· потоковий;

· автоматизований.

Непотоковому виробництву властиві такі ознаки:

· на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, тому що їх кількість є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування;

· робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій;

· предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, що викликає великі перерви між операціями.

Технологічне обладнання, в основному, є універсальним, хоча при обробці особливо складних за конструкцією та великих за розмірами деталей, може застосовуватись інше обладнання.

Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їх кількості непотоковий метод може мати різні модифікації:

· за умов одиничного виробництва він здійснюється переважно у формі одиночно-технологічного методу, коли окремі предмети праці проходять обробку одиницями або невеликими партіями, які не повторюються;

· у серійному виробництві він набирає форми партіонно-техноло-гічного або предметно-групового методу.

Партіонно-технологічний метод характеризується тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються.

Величина партії предметів, що обробляються, впливає на ефективність виробництва. Тому дуже важливо визначити величину оптимальної партії. Оптимальною є така партія предметів, коли загальні витрати на її виготовлення будуть мінімальними.

Предметно-груповий метод полягає в тому, що вся сукупність предметів праці розподіляється на технологічно подібні групи. Обробка предметів кожної групи здійснюється за приблизно однаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки предметів групи предметно спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва. Предметно-групові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва.

Кількість устаткування в непотоковому виробництві обчислюється окремо для кожної групи однотипних, технологічно взаємозамінних верстатів:



КМ =

де КМ -- кількість верстатів (машин) у технологічній групі;

п -- кількість найменувань предметів, які обробляються на даному устаткуванні;

N_i -- кількість предметів і-го найменування, які обробляються за розрахунковий період;

t_i -- норма часу на обробку і-го предмета, год;

Т_р -- плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за розрахунковий період, год;

к_н -- коефіцієнт виконання норм часу.

Потокове виробництво - високоефективний метод організації виробничого процесу, який передбачає обробку предметів праці за встановленим найкоротшим маршрутом з фіксованим часом.

Головною ознакою потокового виробництва є стійка номенклатура випуску однорідної продукції. У потоковому виробництві найповніше виражені основні принципи високоефективної організації виробничого процесу і, передусім, принципи прямоточності, неперервності. Потокові методи застосовуються в умовах виготовлення значних обсягів продукції протягом тривалого часу переважно у масовому та великосерійному виробництвах.

Потокове виробництво є вищою формою реалізації масового виробництва із наступними характерними особливостями:

· розподіл технологічного процесу на певні операції та закріплення їх за конкретними робочими місцями;

· точно визначена тривалість (синхронність) операцій;

· розміщення робочих місць у послідовності технологічного процесу виготовлення виробу (предметний принцип розміщення);

· оснащення ліній здебільшого транспортними пристроями (транспортерами, пневмотранспортними засобами, промисловими роботами, маніпуляторами тощо), які призначені для передавання виробів від одного робочого місця до іншого, а також для регулювання ритму потокової лінії.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія - технологічно та організаційно відокремлена група робочих місць, на яких виготовляється один або кілька подібних типорозмірів виробів. Потокові лінії бувають різними, тому їх класифікують за певними ознаками[]:

1.За кількістю найменувань виготовлених на них виробів:

· однопредметні (постійно-потокові);

· багатопредметні (багатопотокові).

2. За характером руху виробів за операціями:

· неперервно-потокові;

· перервно-потокові.

3. За способом підтримки ритму:

· із регламентованим ритмом;

· із вільним ритмом.

4. За видом застосування транспортних засобів:

· конвеєрні;

· неконвеєрні.

5. За характером руху конвеєра:

· неперервної дії;

· періодичної дії.

6. За місцем виконання операцій:

· на конвеєрі;

· на спеціально обладнаних робочих місцях.

Для ефективної роботи підприємства вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри: такт, темп, ритм, кількість робочих місць, швидкість руху конвеєра та довжина робочих зон.

Такт потокової лінії - це інтервал часу, за який із лінії сходять вироби, що пересуваються послідовно один за одним, тобто це інтервал часу, через який періодично відбувається випуск певної продукції:

r =

де r-- такт потокової лінії, хв;

Т_еф -- ефективний фонд часу роботи потокової лінії в плановому періоді, хв;

В_пл -- план випуску деталей за даний період часу у натуральному вимірі.

Величина, обернена до такту, називається темпом потокової лінії (Т) і обчислюється за формулою:

Т =

Темп потокової лінії, що виражає кількість продукції, яка зійде з потокової лінії (конвеєра) за одну годину її роботи, визначається за формулою:

Т =

Якщо предмети праці передаються не поштучно, а транспортними партіями (n_m), то вони сходять із лінії за інтервал часу, що називається ритмом лінії, який визначається за формулою:



R = r x n_m

де R -- ритм лінії, хв.

Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції за формулою:

PM_i =

де РМ_i -- розрахункова кількість робочих місць на і-й операції.

Швидкість руху конвеєра залежить від його такту й відстаю між виробами (або центрами двох суміжних робочих місць):

V =

де V -- швидкість руху конвеєра, м/хв;

l -- відстань між центрами двох суміжних робочих місць (виробами на конвеєрі), м.

На робочому конвеєрі з безперервним рухом при виконанні операції робітник пересувається за ходом конвеєра в межах відведеної йому робочої зони. Після закінчення операції робітник повертається до початку зони і виконує операцію над наступним виробом, який на цей момент підійшов до робочої зони. Довжина робочої зони обчислюється за формулою:

РЗ =l

де РЗ -- довжина робочої зони на г-й операції, м.

Потокове виробництво має деякі недоліки, а саме:

· монотонність та одноманітність праці;

· чутливість до можливих відхилень у постачанні, оснащенні та документації, що може спричинити зупинення конвеєра.

Для розв'язання вказаних проблем потокового виробництва було створено автоматичні потокові лінії.

Автоматичні потокові лінії - це сукупність машин, які автоматично, без участі людини, виконують задані технологічні операції, включаючи транспортування, контроль якості тощо.

Отже, автоматизація виробництва - процес, за якого всі або переважна частина операцій, що потребують фізичних зусиль робітника, передаються машинам і відбуваються без його безпосередньої участі. За робітником залишається тільки функція налагодження, нагляду та контролю.

4.2 Якість та конкурентоспроможність продукції

Якість продукції -- сукупність властивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Якість як економічна категорія -- це суспільна оцінка, що характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, що явно виражені або потенційно закладені в товарі

Потреби зазвичай виражаються у властивостях, у їх порівнянні з аналогічними властивостями базового, або еталонного зразка.

Для забезпечення належної якості у процесі проектування, виготовлення і використання нових виробів у виробничо-господарській діяльності підприємства важливо застосовувати певну систему показників, що дасть можливість визначити і контролювати рівень якості усіх видів продукції.

Рівень якості -- це кількісна характеристика міри придатності того чи іншого виду продукції для задоволення потреб споживачів. Оцінювання якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів

Абсолютний рівень якості того чи іншого виробу визначають обчисленням вибраних для його характеристики показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів.

Для отримання порівняльних характеристик якості поряд з абсолютним визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляється (проектується), порівнюючи п показники з абсолютними показниками якості найкращих вітчизняних та зарубіжних аналогів Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів має постійно зростати. Тому виникає необхідність визначення перспективного рівня якості, який враховує пріоритетні напрями і темпи розвитку науки й техніки Для нових видів продукції доцільно визначати також оптимальний рівень якості, тобто такий її рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво й використання продукції за певних умов споживання була б мінімальною.

Усі показники якості продукції поділяють на такі групи:

диференційовані (одиничні, комплексні) показники, що характеризують одну або кілька властивостей одиниці продукції. Система одиничних показників наведена в додатку 4.1;

загальні -- показники якості всього обсягу продукції, що її виробляє підприємство, незалежно від її виду і призначення.

До цієї групи належать такі показники:

· співвідношення сертифікованої і несертифікованої продукції;

· питома вага;

· нової продукції в загальному її обсязі;

· продукції вищої категорії якості;

· продукції, що відповідає міжнародним стандартам;

· продукції, що експортується.

Крім двох розглянутих груп існує третя група непрямих показників якості продукції, яка характеризується штрафами за неякісну продукцію; обсягом і питомою вагою забракованої продукції; втратами від браку тощо. Показниками якості цієї групи є: гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних ремонтів у розрахунку на один виріб; наявність рекламацій, їх кількість і вартість; рівень попиту на даний виріб тощо.

Система показників якості продукції наведена в додатку 4.2.

Складна система показників застосовується для оцінки якості знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Якість знарядь праці характеризується також низкою загальних показників, до яких належать:

· надійність;

· довговічність;

· ремонтопридатність;

· продуктивність.

Надійність -- властивість виробу виконувати свої функції зі збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується середньою тривалістю роботи між двома несправностями.

Довговічність - властивість виробу тривалий час зберігати свою роботоздатність (експлуатаційну придатність).

Ремонтопридатність -- можливість техніки швидко виявляти й усувати несправності.

Якість продукції ґрунтується на порівнянні значень показників якості даної продукції з відповідними показниками якості базової продукції або іншими показниками, що встановлені діючими стандартами та нормами.

Механізм визначення рівня якості продукції проходить три етапи. Перший етап -- вимірювання показників якості, для чого використовуються такі три методи:

експериментальний метод - безпосереднє вимірювання показника за допомогою спеціальних технічних засобів, інструментів ілюдських органів. Цей метод застосовується лише для отримання одиничних показників.

розрахунковий метод полягає в обчисленні якості на основі одиничних показників;

експертний метод передбачає підрахунок та аналіз думок експертів про якість даної продукції.

Другий етап полягає у виборі базових показників для порівняння. Базовими показниками можуть бути:

проектні показники;

зразки світового рівня;

показники вітчизняних чи закордонних стандартів.

В окремих випадках у підприємства виникає необхідність порівняти нову продукцію з тією, що випускалася раніше. У цьому разі важливо, щоб прототип не був морально застарілим

Третій тип -- це порівняння показників якості нової продукції з базовими і визначення доцільності виробництва нової продукції.

За продукцією, якість якої характеризується сортом, розраховується частка продукції кожного сорту в загальному обсязі виробництва та середній коефіцієнт сортності.

Середній коефіцієнт сортності розраховується як відношення вартості продукції всіх сортів до можливої вартості продукції за ціною першого сорту.

Зміна якості продукції суттєво впливає на основні фінансово-економічні показники підприємства. При розрахунку величини впливу зміни якості на зміну випуску товарної продукції (ТП), зміну виручки від реалізації (В) і прибутку (П) можна використовувати такі формули:



ТП = (Ц₁ - Ц₀) х ОВ₁

В = (Ц₁ - Ц₀) х ОР₁,

П = [(Ц₁ - Ц₀) х ОР₁] - [(В₁ - В₀) х ОР₁,],

де Ц_о і Ц₁ -- відповідно ціна виробу до і після зміни якості;

В_о, В₁ -- рівень витрат на виробництво і збут виробу до і після зміни якості;

ОВ₁ -- обсяг виробленої продукції підвищеної якості;

ОР₁ -- обсяг реалізації продукції підвищеної якості.

Оцінка якості продукції характеризується рівнем її конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність характеризує властивість об'єкта задовольняти певну конкретну потребу в порівнянні з аналогічними об'єктами даного ринку.

Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Отже, конкурентоспроможність підприємства -- це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Конкурентоспроможність продукції -- сукупність її властивостей, Що відображає міру задоволення конкретної потреби споживачів проти наявної на ринку аналогічної продукції.

Отже, конкурентоспроможність продукції -- це сукупність споживчих властивостей виробу, що характеризують його відмінність від виробу -- конкурента за ступенем відповідності конкретним суспільним потребам та з урахуванням витрат на їх задоволення, а також цінового показника і прибутковості.

Для аналізу конкурентоспроможності продукції необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об'єкта та об'єктів -- конкурентів і сукупні витрати протягом життєвого циклу об'єктів.

Корисний ефект -- це віддача об'єкта, інтегральний показник, що визначається на підставі окремих об'єктивних показників якості об'єкта, які задовольняють ту чи іншу конкретну потребу.

Сукупні витрати протягом життєвого циклу -- це ті витрати, які обов'язково необхідно здійснити, щоб одержати від об'єкта відповідний корисний ефект.

Життєвий цикл -- неперервний у часі процес перетворення ідеї, матеріальних та інших ресурсів у продукцію, включаючи її реалізацію, експлуатацію й утилізацію.

Якщо конкурентоспроможність певних об'єктів неможливо розрахувати за вказаними показниками, то кількісну оцінку їх конкурентоспроможності визначають за результатами експериментальної перевірки за конкретних умов споживання, за результатами пробного продажу, експертних та інших методів.

4.3 Стандартизація та сертифікація продукції

Для успішного розв'язання завдань, пов'язаних з підвищенням якості продукції, необхідна певна система заходів, яка б орієнтувала весь господарський механізм, усю сукупність технічних, організаційних і соціальних факторів сучасного виробництва на досягнення такого рівня якості продукції, який найповніше відповідав би суспільним потребам. Об'єднання робіт щодо поліпшення техніко-експлуатаційних споживчих властивостей продукції в єдину систему цільових, постійно здійснюваних заходів досягається на основі систем управління якістю.

Управління якістю продукції - це встановлення, забезпечення і дотримання необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні й експлуатації, що досягається шляхом систематичного контролю за якістю і цілеспрямованого впливу на умови й фактори, від яких вона залежить. Система управління якістю продукції має багаторівневий (галузь, об'єднання, підприємство, цех) комплексний (багатоаспектний) характер. Вона забезпечує єдність і взаємозв'язок технічного, організаційного, економічного, соціального і правового (юридичного) аспектів.

...