Продукція кольорової металургії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут економіки та менеджменту

Кафедра маркетингу та ресурсозабезпечення

Контрольна робота

з дисципліни «Товарознавство»

на тему:

«ПРОДУКЦІЯ КОЛЬОРОВОЇ МЕТАЛУРГІЇ»

Викнала: студентка ФЕП 415

Власюк М. І.

Перевірила: Фісун Ю. В.

Київ - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТОВАРОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ КОЛЬОРОВОЇ МЕТАЛУРГІЇ

1.1 Аналіз товарної групи : продукція кольорової металургії

1.1.1 Формування асортименту

1.1.2 Аналіз виробництва підприємства

1.2 Характеристика сировини

1.3 Формування якості в процесі виробництва

1.4 Оцінка якості готової продукції

Розділ II. аналітична частина

2.1 Характеристика об'єкту дослідження

2.2 Аналіз асортименту

2.3 Методи дослідження якості

2.4 Результати дослідження якості

2.4.1 Результати органолептичної оцінки

2.4.2 Результати дослідження фізико-хімічних показників

2.4.3 Упаковка-маркування

2.4.4 Показники безпеки товарної групи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Кольорова металургія - галузь важкої промисловості, підприємства якої видобувають і збагачують руди, виробляють та обробляють кольорові метали, рідкісні й дорогоцінні метали та їх сплави, видобувають природні алмази та іншу мінеральну сировину. До кольорової металургії належать також заготівля й переробка вторинних кольорових металів. Основні види продукції кольорової металургії - руди, концентрати, метали і сплави кольорових металів, порошки, хім. сполуки кольорових металів, вироби з кольорових металів і сплавів тощо; попутна продукція - мінеральні добрива, будівельні матеріали та ін.

У добу НТР кольорові метали посідають особливе місце. Нові й новітні галузі промисловості - передусім машинобудування - неможливо уявити без кольорових металів. Це, в першу чергу, радіотехнічна, електротехнічна, авіаційна промисловість, електроніка. Кольорові метали поширені і в старих галузях машинобудування, і в побуті; мають вони й стратегічне значення. Руди кольорових металів мають низку особливостей. З одного боку, вони вирізняються надзвичайно різноманітним комплексним складом: часто-густо з руд кольорових металів можна одержати кілька супутніх корисних компонентів (золото, срібло, кобальт, вольфрам, арсен, сірку тощо). Другою особливістю є порівняно низький відсоток корисної речовини в руді, що рідко перевищує 5-10%. Рудам кольорових металів властиа складна форма залягання.

Такі фактори накладають свій відбиток на розвиток й розміщення галузей кольорової металургії.

Кольорова металургія як багатогалузева промисловість включає: основні кольорові метали (алюміній, мідь, свинець, цинк, олово, ртуть, сурма), шляхетні (золото, срібло, платина), легуючі (хром, титан, нікель, кобальт, вольфрам, молібден, ванадій, тантал, ніобій), рідкі й розпорошені метали (кадмій, індій, телур, галій, талій, селен, германій, цирконій тощо).

Питання про особливості територіальної організації кольорової металургії України широко висвітлюється в наукових виданнях та спеціальній літературі. Важлива увага приділяється цій галузі, тому що вона являється однією із найважливіших галузей промисловості. Створено цілий ряд посібників, в яких розкриваються основні питання щодо розміщення такої галузі як кольорова металургія. Багато вчених у своїх наукових працях висвітлюють це питання.

Метою написання курсової роботи є розкритті найважливіших питань, пов'язаних із виробництвом кольорових металів, проблем та перспектив розвитку даної галузі, виявлення приорітетів і недоліків розширення виробництва та шляхів їх подолання, аналіз асортименту виробів, а також оцінка якості металів.

Об'єктом дослідження в роботі являється продукція кольорової металургії.

Предметом дослідження є розв'язання товарознавчих задач розвитку підприємства.

РОЗДІЛ І

ТОВАРОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ КОЛЬОРОВОЇ МЕТАЛУРГІЇ

1.1 Аналіз товарної групи: продукція кольорової металургії

Кольорова металургія -- галузь важкої промисловості, підприємства якої видобувають і збагачують руди, виробляють та обробляють кольорові метали, рідкісні й дорогоцінні метали та їх сплави, видобувають природні алмази та іншу мінеральну сировину. До кольорової металургії належать також заготівля й переробка вторинних кольорових металів.

Рис.1.1. Структура галузі кольорової металургії

Основні види продукції кольорової металургії -- руди, концентрати, метали і сплави кольорових металів, порошки, хімічні сполуки кольорових металів, вироби з кольорових металів і сплавів тощо; попутна продукція -- мінеральні добрива, будівельні матеріали та інші.

Кольорова металургія виготовляє різноманітну продукцію, яка може бути поділена на десять груп (рис. 1.2. ). Продукція кожної групи широко застосовується в різних галузях промисловості.

Рис. 1.2. Продукція кольорової металургії

1.1.1 Формування асортименту товарної групи

Кольорові метали відзначаються унікальними властивостями: жароміцністю, тугоплавкістю, високою електропровідністю, пластичністю, корозійною стійкістю, малою питомою вагою, твердістю, здатністю утворювати різноманітні сплави і т.д. Вони широко використовуються у машинобудуванні, електротехніці, приладобудуванні, радіотехніці, електроніці, хімічній промисловості, в атомній та космічній техніці, у побуті. Надзвичайно широкий асортимент вироблюваних кольорових металів (більше 70) і їх сплавів пояснюється їх використанням. Кольорові метали і сплави використовують у вигляді напівфабрикатів (листи, стрічки, фольга, труби, прутки, дріт, профілі) або відливок чи поковок.

Кольорові метали класифікують за ознаками:

· за щільністю (легкі, важкі)

· за температурою плавлення ( легкоплавкі, тугоплавкі)

· за схильністю до окислення ( звичайні, благородні)

· за поширеністю (поширені, рідкісноземельні, розсіяні)

До легких металів відносять: алюміній, титан, магній. З усіх легких металів найбільш важливим в техніці є алюміній.

До тугоплавких відносяться метали, температура плавлення, яких більша ніж у заліза (1535^оС): ванадій, ніобій, тантал, вольфрам, хром, молібден та інші.

Легкоплавкі метали мають температуру плавлення до 600 ^оС (цинк, свинець, кадмій, вісмут, олово й ін.)

До дорогоцінних відносять золото, срібло, платина. Вони зустрічаються в природі в самородному вигляді. Ці метали мають красивий зовнішній вигляд і не схильні до атмосферних впливів.

До рідкісних металів зазвичай відносять 36 хімічних елементів, які знайшли широке застосування в промисловості тільки в другій половині XX ст. Рідкісні метали прийнято ділити на чотири групи:

o легкі (літій, рубідій, стронцій, берилій, цезій);

o розсіяні (галій, індій, талій, селен, телур, реній);

o тугоплавкі (цирконій, тантал, ніобій, реній, каліфорній ванадій);

o рідкісноземельні (лантан, церій, празеодим, неодим, самарій, європій та ін).

Більш детально розглянемо важкі метали, а саме: мідь, свинець, цинк, нікель.

Мідь -- це метал рожево-червоного кольору, щільність дорівнює 8,96 г/см3, температура плавлення 1083°С, твердість -- 85--115 НВ, ув = 200--250 МПа, д = 40--50 %.

Мідь має високу електро- та теплопровідність, не набагато посту- поступаючись за цими властивостями сріблу. Електропровідність міді в 1,7 разів вища за електропровідність алюмінію. Мідь відзначається високою корозійною стійкістю в прісній і морській воді, різних хімічних середовищах, кислотах, лугах, але реагує з аміаком. Розчиняється в гарячій сірчаній та азотній кислотах. Мідь дуже технологічна і пластична, добре обробляється штамповкою, прокаткою, добре прокатується в листи, дріт, стрічку, добре зварюється та паяється.

Мідь отримують з мідних руд -- сульфідних, оксидних. Усі мідні руди відносно бідні. Мідь у природі найчастіше зустрічається у вигляді мідних самородків.

Домішками міді є сурма, срібло, залізо, які впливають на її властивості та електропровідність. У залежності від вмісту домішків виготовляються декілька видів первинної міді: М00б, М0б, М00 -- найбільш чиста мідь -- використовується для виготовлення провідникових матеріалів, в електротехніці. Друга група -- чиста мідь M1, M2 -- для виробництва деформованих та ливарних сплавів високої якості. Третя група -- менш чиста мідь М3, М4 -- для сплавів звичайної якості, яка використовується у продовольчому машинобудуванні.

Таблиця 1.1.

Марки міді

Її основні марки: катодна -- МВ4к, М00к, М0ку, М0к; безкиснева --М00б, М0б; катодна переплавлена -- М1у, М1 і т. ін.

Сплави з міді класифікуються у три групи: латуні, бронзи, мідно-нікелеві сплави.

Латуні -- це сплав міді з основним легуючим елементом цинком, також з іншими елементами. Вміст цинку може досягати 45%. Латуні маркуються літерою «Л» та цифрою, яка вказує вміст міді, а залишок -- цинк. З них виробляють медалі та ордени. Наприклад, Л70 означає: Л - латунь, 70 - вміст міді, решта 30 % -- цинк.

У легованих латунях після букви «Л» показується буквене позначення основних домішок і цифри, які свідчить про вміст міді і домішок.

Наприклад, ЛС 59-1 -- латунь, яка вміщає 59 % міді і 1 % свинцю, решта 40 % -- цинк. Латуні твердіші за мідь, мають високу корозійну стійкість, теплопровідність і електропровідність, добре обробляються різанням.

Бронзи -- сплав міді зі всіма елементами (олово, свинець, берилій, крім цинку) і в залежності від вмісту конкретного елемента вони поділяються на олов'янисті, кремнисті та інші. Вміст елемента позначається українською літерою; поділяються на деформовані та ливарні, мають добрі антифрикційні властивості.

Деформовані маркуються літерами «Бр», після яких ідуть цифри, що показують вміст легуючих елементів у сплаві, наприклад, БрОЦС-8-4-3, де О -- олово (8%), Ц -- цинк (4%), С -- свинець (3%), все інше -- мідь (85%). У марках ливарних бронз вміст кожного легуючого елемента ставиться одразу після літери, що визначає його назву. Наприклад, Бр04Ц4С17, включає 4% олова, 4% цинку, 17% свинцю.

Із сплавів на основі міді поширення одержали мідно-нікелеві сплави -- мельхіори (МНЖМц 30-1-1, МН19), нейзильбери, копелі, константани, монелі, хромелі. Наприклад, із мельхіору МН-19 виготовляють медичні інструменти, деталі в точній механіці й т. ін.

Цинк являє собою синювато-білий метал, що плавиться при 419 °С, а при 913 °С перетворюється на пару: густина його дорівнює 7,14 г/см3 У нормальних умовах цинк досить крихкий, але при 100-110 °С він добре гнеться й прокочується в листи. При звичайній температурі на повітрі цинк вкривається тонким шаром оксиду або основного карбонату, який вберігає його від подальшого окиснювання Вода майже не діє на цинк, тому що утворений на поверхні цинку при взаємодії з водою гідроокис практично нерозчинний і перешкоджає подальшому протіканню реакції. У кислотах цинк легко розчиняється, як і в лугах

На властивостях цинку сильно позначається ступінь його чистоти При 99,9 і 99,99 % чистоти цинк добре розчиняється в кислотах Але варто «додати» ще одну дев'ятку (99,999 %) і цинк стає нерозчинним у кислотах навіть при сильному нагріванні Цинк такої чистоти відрізняється також більшою пластичністю, його можна витягати в тонкі нитки. А звичайний цинк можна прокатати в тонкі листи навіть при температурі 100--150 °С.

у досить численній групі сплавів, які носять загальну назву латуней є один (Д-096, або томпак), який за кольором неможливо відрізнити від золота. Змінюючи співвідношення цинку й міді, можна одержати численні сплави з різними властивостями. Невипадково латуні поділені на дві великі групи альфа і бета-латуні. В альфа-латунях цинку не більше 33 %.

Зі збільшенням вмісту цинку пластичність латуні зростає, але тільки до певної межі латунь з 33 і більше відсотками цинку при деформуванні в холодному стані розтріскується 33 % Zn -- межа зростання пластичності, межа, за якою латунь стає крихкою.

Зі збільшенням в латунях вмісту цинку зростає їхня міцність, але також до певної межі Тут межа -- 47--50 % Zn. Міцність латуні, що містить 45 % цинку, у кілька разів більша, ніж сплаву, відлитого з рівних кількостей цинку й міді

Широкий діапазон властивостей латуней пояснюється, насамперед, сумісністю міді й цинку вони утворюють серію твердих сплавів із різною кристалічною структурою Так само різноманітним є застосування сплавів цієї групи. З латуней виготовляють конденсаторні трубки і патронні гільзи, радіатори і різну арматуру, безліч інших корисних речей -- усього не згадаєш.

І що особливо важливо, введений у розумних межах цинк завжди поліпшує механічні властивості міді (її міцність, пластичність, корозійну стійкість). І завжди при цьому він робить сплав дешевшим, адже цинк набагато дешевший за мідь. Легування робить сплав дешевшим - таке зустрінеш не часто.

Цинк входить також до складу іншого давнього сплаву на мідній основі -бронзи. Це раніше поділяли чітко мідь плюс олово дорівнює бронза, мідь плюс цинк дорівнює латунь. Тепер «грані стерлися». Наприклад, сплав OЦC-3-12 5 вважається бронзою, але цинку в ньому в чотири рази більше, ніж олова.

Свинець - м'який і пластичний метал. Він легко піддається всім видам обробки - куванню, литтю, розкачуванню тощо. Є ерозійно стійким, антикорозійним. Використовується у кабельній промисловості, виробництві акумуляторів, для отримання підшипникових сплавів, для покриття чи виробництва кислотостійких ємностей, труб, приладів для хімічної промисловості, для виробництва медикаментів і білил. Властивість свинцю поглинати рентгенівські і радіоактивні промені визначила його застосування в рентгенотехніці і ядерній техніці.

Механічні і физико-хімічні властивості свинцю сильно змінюються по впливом домішок.

Вісмут і цинк знижують кислототривкість свинцю. Натрій, кальцій і магній різко підвищують міцність і твердість свинцю, але знижують його хімічну стійкість. Мідь збільшує стійкість свинцю проти дії сірчаної кислоти. Сурма підвищує твердість і кислототривкість свинцю також відносно сірчаної кислоти.

Барій і літій підвищують твердість, а кадмій, теллур і олово - твердість і опір втомі свинцю.

Свинець широко використовується в техніці. Головними споживачами свинцю є кабельна і акумуляторна промисловості, де свинець застосовується для виготовлення оболонок для кабелів і пластин акумуляторів. Хоча в кабельному виробництві його всі в більшій мірі замінюють синтетичними матеріалами. Свинець йде на виготовлення куль і виробляє дроби.

Він входить до складу багатьох сплавів, наприклад, сплавів для підшипників (баббіти), друкарського сплаву, свінцовооловянного припою, застосовується для виробництва фольги і ін. Крім того, завдяки своїй здатності захищати залізо від того, що ржавить він іноді використовується для нанесення попереднього шару при фарбуванні залізних предметів. Поширений антидетонатор для моторних палив - тетраетілсвінец Pb(C2H5). Використовують його також для споруд, що захищають від радіоактивних випромінювань.

Свинець в напівфабрикатах - свинець чушковий, свинець сурьмяністий, дріт свинцевий.

Нікель - метал сріблясто-білого кольору, блискучий, дуже твердий, але добре піддається куванню і добре полірується. Як і залізо, нікель притягується магнітом. По властивостях нікель - близький аналог заліза і кобальту. Нікель тягучий - з нього легко витягнути тонкі проволікай, опір яких розриву не менше залізних (маса вантажу для розриву проволікай перетином 1 мм2 рівна 42 кг). Температура плавлення 1453^оС.

Нікель стійкий на повітрі і у воді, в деяких кислотах, оскільки на його поверхні утворюється стійка захисна плівка. Метал легко розчиняється в азотній кислоті.

Нікель добре обробляється в гарячому і холодному станах. Після холодної деформації він наклепується і сильно зміцнюється. Наклеп може бути знятий шляхом відпалу при температурі вище температури рекристалізації (в залежності від ступеня чистоти 200--600°С). Відпал знижує міцність нікелю і підвищує його пластичність. В атмосферних умовах нікель один з найбільш корозійностійких металів. Це пов'язано з тим, що в початковій стадії окислення на його поверхні утворюється тонка і міцна захисна плівка, що перешкоджає подальшому окисленню і корозії. Нікель зберігає високу корозійну стійкість і при нагріванні. Він стійкий у розплавах лугів, у нейтральних і лужних розчинах солей соляної, сірчаної, азотної, оцтової і вугільної кислот. У той же час на нікель сильно діють азотна (за винятком концентрованої) і азотиста кислоти. У розведених органічних кислотах і інших органічних сполуках нікель досить стійкий. Він придатний для виготовлення апаратури, що працює при нормальній температурі в контакті з сірчаною і розведеною соляною кислотами.

Нікель добувають з сульфідних та силікатних руд по методу аналогічному виплавці міді. Спочатку флотаційним методом збагачують руди, потім плавлять і отримують сульфідний розплав - штейн, який окислюють в конверторах, переводячи домішки в окисли, які спливають в вигляді шлаку та зливаються. Отриманий нікелевий концентрат окисляють до NiO. Металевий чорновий нікель, отриманий відновленням NiO в електричних дугових печах, очищають методом електролізного рафінування.

Маркування технічного нікелю Н-0 (99,99 % Ni), Н-1, Н-2, Н-3, Н-4 (97,6 % Ni). Більша частина нікелю використовується як легуючі добавки для виробництва різних сплавів із залізом, цинком, кобальтом, міддю та іншими металами. Як конструкційний матеріал технічний нікель застосовують для виготовлення хімічного устаткування, зокрема резервуарів і цистерн хімічних реагентів для транспортування лугів і інших хімічних і харчових продуктів.Нікелеві сплави - кислотостійкі, жаростійкі і жароміцні матеріали. Найбільше поширення одержали сплави на нікелевій основі в сполученні з міддю, хромом, молібденом, залізом, титаном, берилієм. Найважливіші легуючі елементи розчинні в нікелі, тому основні конструкційні сплави на його основі, маючи високу міцність і задовільну пластичність, піддаються усім видам обробки в гарячому та холодному станах: куванню, прокатці, штампуванню. Нікелеві сплави можна умовно розділити на 4 групи: конструкційні (кислотостійкі), електротехнічні, сплави з особливими властивостями і жароміцні

З нікелевих сплавів першої групи найбільш розповсюджений сплав монель (монель-метал) -- кислотостійкий сплав, що містить у якості основного легуючого елемента мідь. Він відноситься до сплавів типу твердих розчинів і має високу міцність, гарну пластичність в холодному і гарячому станах, задовільно обробляється і зварюється. Сплав такого типу НМЖМц28-2,5-1,5 має наступні механічні властивості: s_в =. 441Мпа, d = 25%. Монель широко застосовується в хімічному машинобудуванні, суднобудівній промисловості та інших галузях машино- та апаратобудування. Сплави типу хастелой і інконель мають високу корозійну стійкість і застосовуються для хімічної апаратури.

До сплавів другої групи відносяться кремнієвий нікель (НК02), марганцевистий нікель (НМц2,5), константан, ніхром та інш. Завдяки високій температурі випару у вакуумі, великому електричному опорові, високій жаростійкості та ряду інших цінних властивостей ці сплави успішно застосовуються в електротехнічній радіоелектронній та інших галузях промисловості.

Третя група сплавів включає такі сплави, як пермалой, суперпер-малой, інвар, елівар і ін. Вони мають особливі фізичні властивості і вико-ристовуються для виготовлення постійних магнітів, деталей, що не піддаються намагніченою, деталей приладів з постійними лінійними розмірами і т.д.

Жароміцні і жаростійкі нікелеві сплави містять у якості основного легуючого елемента хром, а також добавки титана, алюмінію, молібдену, вольфраму, ванадію. Нікелеві деформовані жароміцні сплави використовуються для виготовлення напружених деталей (робочі лопатки, диски газових турбін), що працюють при нагріванні до 800-850 С.

1.1.2 Аналіз виробництва підприємства

Кольорова металургія за сучасною класифікацією поєднує 14 самостійних галузей, які виробляють сплави, алмази, електроди та групи металів.

Для виробництва кольорових металів використовуються руди кольорових металів, що придатні для експлуатації за технічними умовами. При цьому враховується і економічна доцільність переробки. Вміст основних і рідкісних кольорових металів у руді складає від 5% до десятих і сотих відсотка, а алюмінію - 15 - 20%.

Обробка руд кольорових металів відзначається багато-стадійністю, а їх первинна обробка проходить в районах видобування через низький вміст металу.

Руди кольорових металів - комплексні, тобто містять кілька корисних компонентів. Це ускладнює процес підготовки руд до виплавки. Видобування руд кольорових металів проводиться відкритим чи підземним способами.

Для виплавки більшості важких металів необхідна значна кількість коксівного вугілля.

Виробництво міді. Для виробництва міді використовують два види руд: сульфідні - з'єднання міді із сіркою (мідний колчедан, халькозин), окислені - з'єднання із киснем (куприт, малахіт, тенорит).

Після збагачення мідні концентрати містять 15 - 40% міді, до 35% сірки і до 30% різних домішок (у тому числі заліза, цинку, свинцю, золота, срібла тощо).

Металургійна переробка концентратів здійснюється пірометалургійним та гідрометалургійним способами. Пірометалургійна переробка включає три стадії - отримання штейну, чорнової міді і рафінування чорної міді.

Отримання штейну проходить у шахтних печах, що називаються ватержакетами. Температура в печах підтримується за рахунок окислення сірки і заліза та горіння коксу (витрати коксу складають 10% від ваги сировини). Використовують також відображувальні печі. У них при температурі 1500 - 1600 градусів виплавляються попередньо обпалені флотаційні концентрати. Штейн і шлак опускаються на дно печі і зливаються через певні отвори. Зараз застосовують також електровиплавку.

Штейн є сплавом сульфідів міді і заліза, складає 20 - 50% міді, 20 - 40% заліза і до 25% сірки. Він є напівпродуктом для отримання чистої міді. Рідкий штейн заливається в конвертери де із нього випалюється залізо і сірка та формується чорнова мідь (до 4% домішок).

Для ліквідації домішок із чорнової міді проводять рафінування. Вогневе рафінування проводиться у відображувальних печах, спеціальних конвертерах (паливо - газ, мазут). Більшість домішок у міді є активнішими за останню в окислені, тому під час виплавки вони окисляються і формують шлак. Отримана вогневим способом мідь містить до 0,5% домішок благородних металів, які можуть бути видалені за допомогою електролізу міді. метал виробництво виріб асортимент

Електролітичне рафінування формує найчистішу мідь і базується на застосуванні постійного електричного струму певної напруги і сили. Рафінування проводиться у ваннах внутрішня частина яких викладена свинцем чи пластмасою. Електроліт - мідний купорос і сірчана кислота, анод - пластини із чорнової міді, чи міді, що пройшла вогневе рафінування, катод - тонкі пластини із чистої міді. Під час пропускання постійного струму на катоді осідає чиста мідь, а анод (чорнова мідь) поступово переходить в електроліт. На дно ванн випадають домішки, які не тільки окупляють затрачену електроенергію, але й часто перевищують вартість виробленої міді.

Гідрометалургійний спосіб отримання міді. На окислену мідну руду діють сірчаною кислотою, яка розчиняє мідь і формує сірчанокислу мідь. Із сірчанокислої міді металічна мідь може бути отримана двома способами - шляхом впливу на розчин залізом (цементація міді) чи електролізом водного розчину сірчанокислої міді.

Первинна обробка сировини і отримання чорнової міді здійснюється в районах видобутку. Лише виробництво вторинної міді (із металолому) здійснюється в районах споживання.

Виробництво цинку. Сировиною для виробництва цинку є цинкова обманка - сірчаний цинк, який зустрічається у складі поліметалічних руд. Вміст цинку в руді 2 - 7%. За допомогою депресорної флотації цинкова обманка відокремлюється від руд інших кольорових металів. Отриманий цинковий концентрат обпалюється до повного вигорання сірки і утворення окису цинку, що містить 60% металу. Металічний цинк отримують за піро- чи гідрометалургійним способом.

За пірометалургійним способом цинк отримують шляхом відновлення окису цинку вуглеводнем (коксом). Обпалений концентрат цинку змішується із коксом і прожарюється у закритих ретортах, що поміщаються у спеціальні печі із температурою 1200 - 1300 градусів. Цинк закипає при 907 градусах, переходить у газоподібний стан і по спеціальних трубах відводиться із реторт та конденсується. Цей процес називається дистиляцією і триває 24 години. Дистильований цинк називають чорновим бо він містить багато домішок інших металів. Проводять повторну гонку при температурі 1000°С. , після чого цинк має високий ступінь чистоти. При такому виробництві на 1 тону цинку витрачається до 4 тон коксу і 1 тис.кВт.год. електроенергії. Тому часто підприємства із виробництва цинку розміщені у районах видобутку вугілля.

Поширенішим є гідрометалургійний спосіб отримання металу. На цинковий концентрам діють слабкою сірчаною кислотою після чого метал переходить в розчин сірчанокислого цинку. Розчин піддається електролізу. У якості катоду застосовують алюмінієві листи, а аноду - свинцеві. При електролізі на катоді виділяється металічний цинк який згодом переплавляється в індукційних печах і відливається в злитки . чистота металу досягає 99,99%.

Для отримання 1 тони цинку витрачається 300 кВт.год. електроенергії, 0,5 тон палива. Первинна обробка руд здійснюється у місцях видобування. Отримані концентрати є транспортабельними і переробляються у залежності від технологічного процесу і у районах видобування сировини, і в районах, багатих на паливо.

Виробництво свинцю. Основною сировиною свинцю є галеніт (свинцевий блиск) - з'єднання свинцю із сіркою, а також церусит (вуглекислий свинець) і англезит (сірчанокислий свинець). Руди свинцю в природі зустрічаються у складі поліметалів.

Після флотації отриманий концентрат піддають обпаленню. Далі окислений концентрат відновлюють у шахтних печах із водяним охолодженням (ватержекетах). У отриманому чорновому свинці міститься до 8% інших металів. Його рафінують пірометалургійним чи електролітичним способом. Підприємства свинцевої промисловості розташовуються біля джерел сировини.

1.2 Характеристика сировини

Сировина для металургії кольорових металів має дві важливі особливості, які зумовлюють суттєві відмінності галузі від чорної металургії. Перша з них полягає у бідності руд на вміст корисного компоненту. Так, типові серед тих, які використовують для виробництва міді, свинцю, цинку, олова, містять усього кілька відсотків основного металу, а інколи менше, ніж 1 %. Тому вони потребують збагачення. Збагачення -- це виробничий процес, який спрямований на підвищення концентрації корисного елемента в руді. Після збагачення з руд отримують концентрати з масовим умістом металу 40-60 %.

Другою особливістю руд кольорових металів є їхня комплексність, тобто наявність у руді кількох металів. Число попутних складових у деяких рудах може становити десять і більше. Серед них найчастіше трапляються цинк, золото, срібло, нікель та інші метали, а також сірка. Наявність технологічних процесів розділення металів, необхідність використання попутних компонентів руди і виробничих відходів зумовлюють потребу комбінування виробництва в кольоровій металургії.

Для виплавки більшості важких металів необхідна значна кількість коксівного вугілля. Виплавка легких металів потребує багато електроенергії.

1.3 Формування якості в процесі виробництва

Видобуті руди кольорових металів спочатку проходять процес збагачення (відокремлення від руди пустої породи). Найпоширенішим способом збагачення є флотація. Перед збагаченням руда подрібнюється на частинки менші за 15 мм, та змішується із водою. Утворена суміш називається пульпою. В пульпу добавляють спеціальні синтетичні речовини - колектори, які змочують мінеральні частинки, що містять метал і не змочують пусту породу. Далі в пульпу вводять спеціальні піноутворювачі (соснове масло, деревну чи кам'яновугільну смолу тощо) які формують стійку флотаційну піну. Частинки руди прилипають до піноутворювача і за допомогою повітряних бульок випливають на поверхню. А частинки пустої породи осідають на дно і видаляються. Рудна частина мінералів виймається із розчину. Це є концентрат, який йде на виплавку металу.

Якщо в руді міститься декілька металів, то проводять поступову флотацію за допомогою введення в пульпу спеціальних речовин - депресорів, які діють на поверхню лише окремих мінеральних частин, утворюючи шар, що змочується водою.

Іншим способом збагачення руд є метод важких суспензій. Він базується на використанні важких рідин і різниці ваги пустої породи і мінералів, що містять метал. У ванну із важкою рідиною занурюють подрібнену руду. Пуста порода випливає на поверхню, а мінерали, що містять метал - осідають на дно ванни.

Інколи використовують і хімічні методи збагачення руд.

Концентрати металів у переважаючій більшості є з'єднаннями із сіркою. Для зменшення вмісту сірки концентрати піддаються обпаленню у печах киплячого шару (із днища печі подається повітря і концентрат обгорає у підвішеному стані на повітряній подушці, немов би кипить).

У кожного суб'єкта господарювання, що здійснює діяльність з заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових або чорних металів, повинна бути на праві власності або оренди ним відокремлена та відповідним чином облаштована земельна ділянка (виробнича площа), що відповідає вимогам цих Ліцензійних умов.

Територія, на якій буде здійснюватись господарська діяльність спеціалізованого підприємства, спеціалізованого металургійного переробного підприємства та їх приймальних пунктів з брухтом кольорових металів та їх сплавів, повинна бути не менш як 500 кв.м. Ця територія повинна мати в місцях безпосереднього зберігання та переробки металобрухту бетонне або тверде покриття, яке унеможливлює проникнення в ґрунт шкідливих речовин (пально-мастильних матеріалів, хімікатів тощо).

На території спеціалізованого підприємства, на якій буде здійснюватись господарська діяльність з заготівлі, переробки металобрухту кольорових металів, повинні бути:

· виробничі приміщення або приміщення для зберігання металобрухту;

· брухтопереробне обладнання: пакетувальний прес (із зусиллям остаточного пресування не менше ніж 50 кН), або механічні чи гідравлічні ножиці (з потужністю електроприводу не менше ніж 5 кВт), або спеціальне обладнання з подрібнення, сортування чи вилучення кольорового металобрухту

· вантажопідйомне обладнання вантажопідйомністю не менше ніж 500 кг, яке пройшло технічний огляд згідно з установленим порядком;

· ваги з діапазоном зважування не менше ніж 500 кг, які зареєстровані та повірені згідно з установленим порядком;

· тара або відсіки для відокремленого зберігання металобрухту за належністю до відповідних класів, груп і сортів;

· вимірювальний засіб, що забезпечує проведення радіаційного контролю і повірений згідно з установленим порядком.

Спеціалізовані підприємства, які здійснюють заготівлю, переробку металобрухту кольорових металів, повинні мати у власності або закріплене за підприємствами на праві господарського відання вагове, брухтопереробне, вантажопідйомне обладнання.

1.4 Оцінка якості готової продукції

Суб'єкт господарювання, що здійснює господарську діяльність з заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових металів, повинен виконувати вимоги ДСТУ 3211-95 (ГОСТ 1639-93), фахівцями підприємства забезпечувати перевірку на вибухобезпечність, проведення радіаційного контролю металобрухту.

ГОСТ 18978-73 - лом і відходи кольорових металів і сплавів. Терміни та визначення, ГОСТ 21073.1-75 - метали кольорові. Визначення величини зерна методом порівняння зі шкалою мікроструктур, ГОСТ 21073.2-75 - метали кольорові. Визначення величини зерна методом підрахунку зерен, ГОСТ 21073.3-75 - метали кольорові. Визначення величини зерна методом підрахунку перетинань зерен, ГОСТ 21073.4-75 - метали кольорові. Визначення величини зерна планіметричних методом, ГОСТ 24231-80 - кольорові метали і сплави. Загальні вимоги до відбору та підготовки проб для хімічного аналізу, ГОСТ 25086-87 - кольорові метали та їх сплави. Загальні вимоги до методів аналізу.

РОЗДІЛ ІІ

АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА

2.1 Характеристика об'єкту дослідження

ЗАТ «Свинець» - спеціалізоване металургійне підприємство з виробництва свинцю та свинцевих сплавів. Створено в грудні 1999 року, в м. Костянтинівка Донецької області, на базі заводу «Укрцинк», що випускав 30 000 тонн цинку в рік і 100000 тонн свинцю.

Кількість працівників підприємства складає 310 чоловік.

Компанія експортує товари в наступні країни: Чехія, Угорщина, Ізраїль, Казахстан, Польща, Румунія, Росія, Сербія, Словенія, Туреччина, Єгипет.

Компанія імпортує товари з наступних країн: Бельгія, Білорусь, Китай, Німеччина, Італія, Литва, Молдова, Росія.

Підприємство має:

Акредитацію та міжнародний сертифікат на систему управління якістю.

Свідоцтво про атестацію, видане Міністерством промислової політики України 30 січня 2006 року. Підтверджує право хімічної лабораторії ЗАТ "Свинець" на проведення вимірювань хімічного складу свинцю, сплавів на основі свинцю та олова.

Ліцензію Міністерства промислової політики на заготівлю, переробку, металургійну переробку брухту кольорових металів.

Ліцензію Міністерства охорони навколишнього природного середовища на операції у сфері поводження з небезпечними відходами.

2.2 Аналіз асортименту

Компанія безпосередньо виробляє:

· свинець ГОСТ 3778-77. Марки: С-1, C-2.;

· свинець недеформований рафінований;

· свинець недеформований з сурмою ГОСТ 1292-81. Марки: ССуА, CCу2, ССуМ, УС;

· свинець недеформований інший;

· сплави свинцево - сурмянисті для стартерних акумуляторних батарей. МаркиУС-1.

Свинец по стандарту ЕЭС ЕN 12659:1999

1. PB 985R

2. PB 970R

2.3 Методи дослідження якості

Існуючі багаточисленні методи дослідження металів умовно ділять на два класи:

1. Методи, які дозволяють визначити будову і перетворення, що протікають в металах і змінюють їх будову. Ці методи підрозділяються на дві групи: структурні методи, з допомогою яких безпосередньо вивчають будову металів та методи, що базуються на зв'язку між властивостями і будовою металів. Вони дозволяють судити про перетворення в металах по зміні їх фізичних властивостей (коефіцієнт теплового розширення - дилатометричні методи, електричний опір та інші.)

2. Методи, які дозволяють безпосередньо визначати властивості металів, перш за все механічні, а також фізичні та хімічні.

Металознавство займається, в основному, структурними методами дослідження, до яких відноситься макроскопічний і мікроскопічний аналізи.

Макроскопічною структурою називають структуру або особливості будови металів та сплавів, які можна спостерігати неозброєним оком, або через лупу при невеликих збільшеннях (до 30 разів), що дозволяє вивчати великі поверхні заготовок (деталей), а також робити висновки про якість металу і умови попередньої обробки. По даним макроаналізу можна вибрати ті ділянки металу або зварного з'єднання, які необхідно піддати подальшому більш детальному мікроскопічному або іншому дослідженню.

Макроаналіз на відміну від мікроскопічного аналізу не дозволяє визначити всіх особливостей будови металу і тому, часто, являться не остаточним, а лише попереднім видом дослідження.

Об'єктами макроскопічного аналізу є:

· поверхня незруйнованого виробу;

· злами;

· макрошліфи.

Поверхня незруйнованого виробу представляє собою зовнішній вигляд металу або зварного з'єднання. По зовнішньому вигляду можна оцінити спосіб отримання зразка металу: відливка чи прокат. По вигляду зварного з'єднання можна оцінити спосіб зварювання (ручне дугове, механізоване в вуглекислому газі, аргоно-дугове вольфрамовим електродом, автоматичне під флюсом та інші). Дослідження поверхні незруйнованого виробу зварного з'єднання виділено в останні роки в окремий спосіб контролю якості зварних з'єднань, який називається візуальний контроль і дозволяє визначити розміри зварного шва, якість формування поверхні зварного шва, наявність поверхневих дефектів (напливи, підрізи, поверхневі тріщини та інші).

Злами можуть бути різними по формі, виду і розрізнятися в залежності від складу металу, його будови, окремих дефектів, умов обробки і стану при якому сталося руйнування. Метод полягає у дослідженні поверхонь, що утворилися при руйнуванні металевих зразків. Злами бувають природні, коли руйнується якась конструкція або деталь, та штучні, коли вирізається зразок металу або зварного з'єднання, в ньому роблять надріз і ламають на спеціальній установці (механічний копер), яка дозволяє визначити роботу руйнування і оцінити механічні властивості металу (ударну в'язкість).

З допомогою цього методу визначають:

- форму і розмір зерна;

- вид зламу;

- характер руйнування.

Вивчення зламу дозволяє оцінити якість металу, а область матеріалознавства, що цим займається називають фрактографією. Дрібнозернистий злам свідчить про більш високі механічні властивості, ніж крупнозернистий. По зламу можна визначити характер руйнування: в'язке, крихке або викликане втомою металу.

Мікроскопічний аналіз полягає в дослідженні структури матеріалів при великих збільшеннях з допомогою мікроскопу. В залежності від необхідного збільшення для чіткого спостереження всіх фаз, їх кількості, форми і розподілу в мікроскопах використовують:

- біле світло і звичайні оптичні системи, що складаються з комбінації скляних лінз та призм (оптична мікроскопія);

- електронний промінь, тобто потік електронів, для утворення якого використовують електромагнітні і електростатичні лінзи (електронна мікроскопія).

Із другої групи методів, що безпосередньо визначають властивості металів, в металознавстві широке використання знайшли методи вимірювання твердості металу.

Твердість металу - це опір металу проникнення в нього іншого твердого тіла. Твердість металу можна міряти різними способами: вдавлюванням якогось предмету, дряпанням, ударом та ін. Найчастіше використовуються методи вимірювання твердості вдавлюваннямВибір способу вимірювання залежить від типу матеріалу та його твердості. Розрізняють макротвердість - твердість певних ділянок, об'ємів металу та мікротвердість - твердість окремих зерен, фаз, та структур металу.

Способи вимірювання макротвердості:

Вимірювання твердості по Брінелю (ГОСТ 9012-83) заключається в вдавлюванні металевої кульки діаметром 10,5 або 2,5мм на спеціальному пресі. Зусилля вибирається таким, щоб залишався видимий відбиток, діаметр якого менший діаметра кульки. При вдавлюванні кульки разом з пластичною деформацією відбувається також пружна деформація, яка спотворює площу відбитку і, відповідно, результати вимірювання. З підвищенням твердості це спотворювання збільшується, крім того для дуже твердих металів зростає ймовірність деформації кульки, тому цей метод використовують для металів невеликої і середньої твердості. На практиці для визначення твердості користуються таблицями залежності величини твердості від діаметра відбитка, який визначають з допомогою лупи з шкалою.

Вимірювання твердості по Роквелу (ГОСТ 9013-83) заключається в вимірюванні глибини відбитка при вдавлюванні алмазного конуса з кутом при вершині 120^о, або металевої кульки.

Вимірювання твердості по Вікерсу (ГОСТ 2999-83) заключається в вимірюванні розмірів відбитка при вдавлюванні чотирикутної алмазної призми з кутом при вершині 136^о.

Для визначення основних механічних властивостей металу використовують випробування на розтяг стандартних зразків (циліндричних або плоских) по ГОСТ 1497-84 на розривних машинах з записом діаграм розтягування.

Для матеріалів з низькою пластичністю (чавуни, литті сплави кольорових металів) основними є випробування по визначенню границі міцності при стисканні (ГОСТ 25.503-80) та випробування на згин (ГОСТ 14019-80) по визначенню границі міцності при згині.

2.4 Результати дослідження якості

2.4.1 Результати органолептичної оцінки

Органолептичний метод ґрунтується на використанні й оцінці інформації, яку отримує людина завдяки своїм органам чуттів (зору, запаху, смаку, слуху, дотику).

Розглядаючи свинець до уваги береться його колір, твердість та інші показники, які характеризують поверхню металу або виробів з нього.

Отже, свинець - голубувато-білий важкий метал з металевим блиском в свіжому зрізі. Синюватий колір і металевий блиск на повітрі швидко зникають через те, що свинець покривається шаром окислу і солей, що виходять при доступі вологи і кислот повітря. М'якість свинцю виявляється в тому, що він ріжеться ножем, що пише, залишаючи сіру межу.

Розчиненням свинцю або оксиду свинцю в оцтовій кислоті одержують ацетат свинцю. Він добре розчинний у воді. Це з'єднання отруйне, але знаходить широке застосування в лабораторній практиці, оскільки є початковим продуктом для отримання різних з'єднань свинцю. Ацетат свинцю за солодкуватий смак відомий під назвою «свинцевий цукор». Його двовідсотковий водний розчин використовують в медицині для примочок запалених поверхонь тіла, оскільки він володіє терпкими і болезаспокійливими властивостями.

При огляді можуть бути виявленi такi дефекти:

на поверхнях - тріщини, надриви, корозія, випучини, язви, механічнi пошкодження, відшарування;

в зварних швах - дефекти зварки, такi як тріщини всіх видів i напрямів, свищi та пористiсть зовнішньої поверхні шва, підрізи, напливи, пропали, незаплавленi кратери.

2.4.2 Результати дослідження фізико-хімічних показників

Механічні і физико-хімічні властивості свинцю сильно змінюються по впливом домішок.

Вісмут і цинк знижують кислототривкість свинцю. Натрій, кальцій і магній різко підвищують міцність і твердість свинцю, але знижують його хімічну стійкість. Мідь збільшує стійкість свинцю проти дії сірчаної кислоти. Сурма підвищує твердість і кислототривкість свинцю також відносно сірчаної кислоти.

Барій і літій підвищують твердість, а кадмій, теллур і олово - твердість і опір втомі свинцю.

Свинець кристалізується в гранецентричній кубічній решітці (а = 4,9389Е), алотропних модифікацій не має. Атомний радіус 1,75Е, іонні радіуси: Рb2+ 1,26Е, Рb4+ 0,76Е; густина 11,34 г/см3(20 °С); температура плавлення 327,4 °С; температура кипіння 1725 °С; питома теплоємність при 20 °С 0,128 кДж/(кг·К), теплопровідність 33,5 вт/(м·К) [0,08 кал/см·сек·°С]; температурний коефіцієнт лінійного розширення 29,1·10-6 при кімнатній температурі; твердість по Брінеллю 25-40 мН/м2 (2,5-4 кгс/мм2); межа міцності при розтягуванні 12-13 мН/м2, при стисненні близько 50 мН/м2; відносне подовження при розриві 50-70%. Напаювання не підвищує механічних властивостей свинцю, оскільки температура його рекристалізації лежить нижче кімнатної (близько -35 °С при ступені деформації 40% і вище).

За хімічними властивостями свинець - малоактивний метал: у електрохімічному ряді напруг він стоїть безпосередньо перед воднем. Тому свинець легко витісняється іншими металами з розчинів його солей. Якщо опустити в підкислений розчин ацетату свинцю цинкову паличку, свинець виділяється на неї у вигляді пухнастого нальоту з дрібних кристаликів, що має старовинного назву «сатурнова дерева». Якщо загальмувати реакцію, обернувши цинк фільтрувальним папером, виростають більш крупні кристали свинцю. У розведених соляної та сірчаної кислотах свинець практично не розчиняється, в тому числі через утворення на поверхні нерозчинної плівки хлориду або сульфату.

2.4.3 Упаковка-маркування

Свинець виготовляють у вигляді чушок з плоскою основою або взаємозамкненої форми, злитків і блоків. Чушки виготовляють масою від 30 до 40 кг, блоки - 1, 2 і 3 т. Допустимі відхилення за масою блоків ± 10%. Форму і розміри блоків і злитків, а також масу злитків встановлюють за погодженням виробника зі споживачем. Поверхня чушок, блоків і злитків свинцю повинна бути без порошкоподібних оксидів і сторонніх включень (шлаку, цегли і т. п.). Допускаються кольори мінливості, білий наліт і усадочні раковини. Чушки, блоки і злитки не повинні бути шаруватими. Кожна чушка, блок і злиток свинцю повинні мати маркування із зазначенням товарного знака підприємства-виробника та номера партії. Для позначення марки свинцю на чушки, злитки і блоки по торцю наносять незмивною фарбою одну смугу наступного кольору:

- Червоного - для марки С0;

- Зеленого - для марки С1С;

- Білого - для марки З2С;

- Жовтого - для марки С2;

- Синього - для марки С3;

- Коричневого - для марки С3С.

Чушки, блоки і злитки свинцю марки С1 фарбою не маркують.

На кожному пакеті має бути зазначено: кількість чушок в пакеті, порядковий номер пакету, маса нетто. На кожному блоці і зливку свинцю, призначеному для тривалого зберігання, на верхній поверхні повинні бути зазначені порядковий номер блоку або злитка і маса нетто. За погодженням виробника зі споживачем допускається при формуванні чушок у пакети кольорове маркування наносити тільки на одну чушку верхнього ряду пакета. Транспортне маркування - за ГОСТ 14192.

Свинець, призначений для експорту, маркують відповідно до замовленням-нарядом зовнішньоторговельного об'єднання. Допускається наносити на верхню поверхню пакета водостійку цифрову маркіровку від руки.

Свинець у чушках транспортують в універсальних контейнерах по ГОСТ 18477 або сформованим у пакети. Пакети чушок повинні відповідати наступним вимогам: Кількість рядів в пакеті - від 5 до 7;

· кількість чушок в ряду - 5 шт.

· кількість чушок в пакеті - від 25 до 35 шт.

· маса пакета - не більше 1500 кг.

Пакети плоских чушок і чушок взаємозамкненої форми повинні бути обв'язані стальною пакувальною стрічкою, натягнутою і скріпляється в замок затискними машинками. Замок розташовують на верхній основі пакета. Верхній вільний кінець стрічки в поясі зрізують біля замку під кутом 90 °. Довжина нижнього загнутого кінця стрічки не повинна перевищувати 70 мм від замку. Товщина стрічки 0,9 - 1 мм, ширина 30 мм, тимчасовий опір розриву не менше 35 кгс/мм2 по ГОСТ 3560.

ЗАТ «Свинець» виробляє продукцію таких марок:

Свинець марки: С-1, C-2, сплави свинцево - сурм'янисті для стартерних акумуляторних батарей маркиУС-1, Сплави свинцево- сурм'янисті марки: ССуА, CCу2, ССуМ, УС.

Таблиця 2.1.

Свинец ГОСТ 3778-98

Марка	Хімічний склад, %
	Свинець не менше	Домішки, не більше
		Ag	Cu	Zn	Bi	As	Sn	Sb	Fe	Mg+ Ca+ Na	Всього
C-1	99,985	0.001	0.001	0.001	0.006	0.0005	0.0005	0.0001	0.0001	0.002	0.015
C-2	99,95	0.002	0.001	0.001	0.03	0.002	0.002	0.005	0.002	0.01	0.05

Таблиця 2.2.

Сплави свинцево-сурм'янисті для стартерних акумуляторних батарей

Марка	Хімічний склад, %
	Основні компоненти	Домішки
	Pb	Sb	As	Sn	Cu	Ag	Bi	Fe	Ni	Zn
УС-1	інше	2,3-2,8	0,14-0,18	0,13-0,18	0,05-0,07	0,005	0,015	0,003	0,0015	0,0015

Таблиця 2.3.

Сплави свинцево- сурм'янисті марки

Марка	Хімічний склад,%
	Основні компоненти	Домішки
	Sb	Cu	As	Pb	Cu	As	Sn	Bi	Zn	Fe	Ag	Na	Mg	Ni
ССуА	2.0-7.0	-	-	інше	0.2	0.05	0.01	0.03	0.001	0.005	0.02	0.001	0.002	0.001
ССуМ	0,4-0,6	0,4-0,6	-	інше	-	0,005	0,005	0,05	0,005	0,005	0,002	Na+ +Mg +Ca =0.04	-	0.002
ССу3	До 5%	-	-	інше	0,2	0,03	Не обмежується	0,05	0,03	0,01

2.5 Показники безпеки товарної групи

Вимоги безпеки при роботі з свинцем у виробника і споживача - за технологічною документацією відповідно до ГОСТ 12.30.02 та ГОСТ 3.1120.

Виробництво свинцю та цинку пов'язане з багатьма небезпечними та шкідливими факторами, а також з використанням та одержанням шкідливих речовин і повинно бути ідентифіковано щодо визначення об'єктів підвищеної небезпеки відповідно до вимог Порядку декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 N 956 (956-2002-п) "Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки" (НПАОП 0.00-6.22-02).

Усі діючі цехи, відділення та дільниці з виробництва свинцю повинні мати:

· паспорти (сертифікати) на основні види технологічного обладнання;

· план захисту персоналу і населення у разі аварій на металургійних та інших об'єктах і ліквідації (локалізації) їх наслідків (ПЛАС) згідно з вимогами Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України;

· робочі інструкції з ведення технологічних процесів та ремонту і чищення обладнання;

· інструкції з охорони праці для працівників кожної професії та на окремі види робіт;

· інструкції з пожежної безпеки.

Усі перелічені інструкції та плани ліквідації аварій повинні бути затверджені роботодавцем і вводитися в дію наказом роботодавця згідно з вимогами Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України.

Улаштування та експлуатація дробарно-розмельного обладнання та згущувачів повинні відповідати вимогам Єдиних правил безпеки при дрібненні, сортуванні, збагаченні корисних копалин і оґрудкуванні руд та концентратів, затверджених Держгіртехнаглядом СРСР 09.08.77 (НПАОП 1.2.90-1.03-77).

Вузли з'єднань обертових сушильних барабанів з камерами змішування повітря і топочних газів та розвантажувальними камерами повинні бути герметизовані.

Завантажувальні та розвантажувальні камери сушильних барабанів повинні бути обладнані вікнами для спостереження і герметичними лазами.

Управління шихтозавантажувальною машиною повинно бути централізоване та виведене в операторське відділення або кабіну машиніста, конструкція якої повинна забезпечувати візуальний нагляд за основними вузлами машини та зоною її руху.

Схема управління шихтозавантажувальною машиною повинна забезпечувати автоматичне, дистанційне, а також місцеве з кабіни машиніста управління електродвигунами всіх механізмів.

Шихтозавантажувальна машина повинна бути обладнана обмежувачами руху машини і підйому-спуску спушувача.

Розподільчі пристрої і струмоведучі шини до секцій ніхромових нагрівників для обігріву котла повинні бути огороджені. Знімна огорожа повинна бути з пристроєм, що вимикає струм.

Переливні з котла в котел жолоби повинні бути герметично закриті.

Проводити ремонтні роботи на мішалках, насосах та іншому обладнанні, розташованому на діючих рафінувальних котлах, не дозволяється.

Розкривання барабанів з лугами та подрібнення останніх повинні бути механізовані і проводитися в місцях, що передбачені для цих цілей, із застосуванням відповідних індивідуальних засобів захисту.

Інструмент, що застосовується при роботі з металевим натрієм, повинен бути безіскровим. Не дозволяється проведення вогневих робіт поблизу місцезнаходження металевого натрію, попадання на нього води.

...